Коротше три віртуози грають щось безсумніво джазове, але кожен з них грає на перший погляд сам по собі. І відчуття (теж з першого погляду) що один з них настроює інструмент, інший підігрує якійсь музиці що слухає її у навушниках, а по інструменту третього туди-сюди товчеться кіт Smile

А взагалі то офігенсько приємний музон.

http://www.allmusic.com/album/mirakle-mw0000053808

Слухати: Calvin Weston – Mirakle

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5MyqzG3Y86E&w=448&h=252&hd=1]

 

 

І не лише Марк Рібот, але Джон Зорн!

Буйнопомішана гітарна музика в першу чергу з психоделічними вивертами завиваннями та довжелезними ходами. Композиції такі довгі що вже і забуваєш коли почав слухати і скільки їх було. Чи досі перша грає, чи може вже п’ята-шоста?

http://allmusic.com/album/asmodeus–book-of-angels-vol-7-r1067842

Слухати: Marc Ribot – Asmodeus – The Book Of Angels Volume 7

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=7QLbi4E3-hI&w=448&h=252&hd=1]

 

У рецензії який приколіст написав що це аранжування композицій Еніо Моріконе.

Тричі “бу-га-га”. Впізнати в цій мішанині розмірів, мелодій та усіляких сторонніх звуків мелодії Моріконе, це тааак. Це треба бути або іншопланетянином, або мати кітчен міксєр замість мозку і мінілокатори замість зубів. Та ні. жартую. Іноді уривки знайомих мелодій пролітають повз вуха.

Звичайний собі надзвичайний Зорн. В даному випадку маємо помісь електроного авангарду з готичними підвиваннями. І ніякого вокалу.

Слухати це диво можна досить комфортно (як це не приголомшливо для творінь Зорна). Уявіть собі сумного, напівп’яного і добряче накуреного гітариста-віртуоза з компанією таких же адекватних музикантів на різноманітних інших інструментах. І ось вони намагаються розказати якусь історію. Але постійно забувають з чого почали, іноді перебивають одне одного а іноді хором туплять. Ну всяке трапляється…

http://www.discogs.com/John-Zorn-Plays-The-Music-Of-Ennio-Morricone-The-Big-Gundown/release/243169

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=3jC1hMEDzKo]

Інтелектуальна інтелектуальщина… А насправді, якщо говорити чесно, то просто шуми музичними інструментами. Все це звісно можна класифікувати і як нойз-рок, і як фрі-джаз, але нічого цікавого якось так і не вимальовується.

Вражає хіба що вміння музикантів повільно перетворювати шум у фрагменти музики, яка доволі таки швидко знову розсипається шумом.

http://www.allmusic.com/album/clash-r1343622

Якось ось так все це виглядає:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=kGCsjPW14dY]