Категорія: Рецензії на музику

Mr. Bungle – 2020 – The Raging Wrath of the Easter Bunny Demo

З кожним наступним альбомом музика Mr. Bungle стає все менш божевільною і все більше схожою на щось, що можна назвати екстремальним металом – це галасно, безумно енергійно, хаотично, але вже є і структуру, і рифи, і розвиток композицій у очікуваний спосіб.

По суті якщо не бути знайомим з попередніми альбомами команди то можна подумати, що це такий трошки не звичний спосіб змішувати різні під-жанри важкої музики.

І хоча час від часу авангардне безумство як у музиці та і вокалі проривається назовні, все ж таки це вже не просто аванград і слухати це не так складно як скажімо самий перший безумний альбом.

Усі пісні практично на одному рівні. Більше того – вони практично безшовно перетікають одна в одну.

Гітарні рифи просто безумно хороші – енергійні, потужні за звучанням, але і при цьому не глушать усе інше. Звісно вокал доволі істеричний, проте з демонстрацією усього арсеналу та діапазону Майка Паттона. Бас чути дуже чітко і він дзвенить та гудить надзвичайно влучно. Ударні не просто відбивають ритм, а прямо іноді ледь не стають ведучім інструментом.

Всі композиції приблизно на одному рівні і я не можу особливо визначити якусь специфічно. І при цьому не можу сказати, що хоч одна гірша за будь-яку іншу. В прямому сенсі усі рівнозначні.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Fear No Empire – 2020 – Fear No Empire

Кожного разу коли йдеться суміш репу та металу очікуєш надзвичайно енергійної музики де і рифи є, але є і читка під яку можна підспівувати і смикатися. І ось ця платівка такою в принципі і є – це в першу чергу енергійна музика під яку хочеться стрибати і щось активно та потужно робити. І спочатку дуже подобається…

Але для мене особисто проблема з цим стилем у тому, що в ньому власне крім дуже схожих гітарних рифів та крику речитативом вокаліста більше нічого і нема. Весь цей стиль страшенно одноманітний: якщо чув одну пісню – чув їх всі. І це при тому, що ось цей конкретний альбом можна навіть назвати непоганим. Особисто для мене він не гірше будь-чого визнаними лідерами жанру Rage Against The Machine.

І як і з вищезгаданими RATM дуже смішить уся анти-капіталістична спрямованість текстів відверто комерційної групи. Революція, соціальна рівність, все це в текстах :D

Моя оцінка – 6/10.

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Space Chaser – 2021 – Give Us Life

Команда про яку я ніколи раніше не чув і яка виявляється видає таку дуже пристойну музику, що я собі і попередні їх альбоми придбав.

Мені дуже подобається надзвичайна чіткість звуку, математично точна ритмічність наче секунди нарізано на однакового розміру крихітні шматочки і кожне з них дрібною пісчинкою б’є тебе там де відчуваєш плин часу.

Вокал – нічого надзвичайного, середні між чистим голосом і речитативом, але лягає на музику дуже органійно.

А от гітарні соло на диво мелодійні і потужні, що так само на диво вдало комбінується з чіткими рифами.

Весь альбом на одному приблизно рівні, але є пісні схожі одна на іншу, є і такі, що стоять осторонь.

Коротше якщо вам подобається цей жанр то обов’язково треба ознайомитися. А для всіх інших таке думаю буде мало цікаво – занадто вже суворо дотримуються стилю музиканти.

Оцінки:

YouTube:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на Bandcamp:

James Rober Ivanyi – 2020 – Omen Faustum

Гітарист який на мою думку є незаслужено маловідомим. Його музика хоча є і гітарною в першу чергу проте містить в собі велику кількість елементів поза межами швидкісного пиляння гітари.

Композиції доволі довгі через їх природу – це не стільки гітарні соло під акомпанемент, як завершені твори які малюють картини. Тобто у музиці гітарне соло хоча і присутнє у великій кількості, але не є важливішим за усі інші компоненти.

Жанрово це щось середнє між прогресивним металом та хард роком, але ні в який момент прослуховування музика не відволікає ні важкістю, а ні швидкістю. Це дійсно доволі незвична музика як для автора-гітариста. Чимось нагадує синтетичну електрону музику 90-х – слухаю її і уявляю польоти, космос, неосяжні масштаби, суворі пейзажі які йдуть у нескінченністю. Як мінімум ознайомитися обов’язково.




Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

VHS Glitch – 2020 – Carved

Альбом VHS Glitch – 2019 – System Hacked залишив приємне враження і тому новий реліз я купив одразу. Хотілося від музики більшої енергійності та ритмічності, але виявилося, що команда пішла в абсолютно іншому напрямку.

Музика стала спокійнішою, навіть меланхолійною. Але при тому дивно лишилася цікавою. До того ж додалися цікаві електроні мелодії які мені чомусь сильно нагадують Space 80-х років. Але на відміну від того ж Space мелодії тут ніколи не виходять на перший план і лише пунктиром перебивають іноді ритмічну пульсацію композицій.

Ця музика не буде відволікати, навіть навпаки – дозволить зосередитися на задачі і підтримувати певний ритм.

Мені сподобалося не дивлячись на те, що для мене це занадто легко в цілому. Буду і далі слідкувати за командою.

Моя оцінка альбому – 7/10.

BandCamp:

Spotify:

YouTube:

Rabbit Junk – 2020 – Xenospheres

Навіть для звичної суміші індустріального металу та жорсткої електронної музики ця команда звучить не надто стандартно. Жорсткі електроні ритми та в’їдливі звуки клавішних (ця частина мені подобається) раптом перериваються абсолютно попсовими вставками з дивним чистим вокалом (а ось це не подобається взагалі). І таке практично з кожною композицією – він “вау, як качає” до “що це за лайно” кілька разів на кожній пісні.

Проте яка б частина не звучала всюди чути енергію, що добре. А от те, що для мене особисто пісні не рівні і кидаються у крайнощі нема жодної яку б я оцінив вище ніж на 6 з 10.

Хороша фонова музика для зосередженого кодування чи для тренування коли музика має підтримувати. А от коли починаєш вслуховуватися – все не так добре. Проте вам звісно може здатися інакше.

Моя оцінка – 6 з 10.

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Living Darkness – 2020 – The Bishop

Перший повноформатний альбом команди якій вдалося дуже гармонійно поєднати мелодійність та енергетику heavy metal з чіткістю та ритмічністю thrash metal.

В усьому (принаймні для мене) цей альбом знаходиться рівно між двома стилями: швидкість, важкість, тон гітар, барабани, і навіть вокал хоча і є чистим та доволі співочім несе в собі ознаки агресивності і міг би підійти якісь треш-команді.

Гітарні соло дуже красиві і гармонійно вписані в пісні так, що нема відчуття штучності конструкції куплет-приспів-куплет-приспів-соло-варіація-приспів.

Зізнаюся – спочатку мені здалося це все не дуже цікавим, але буквально пари прослуховувань вистачило щоб альбом почав подобатися. Це той випадок важкої музики коли важкості в ній не помітно, але і попсою назвати ніяк не можна.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Netherblade – 2020 – Reborn

Цікавий альбом відносно молодої італійської команди. Вони точно вміють грати швидко. Але при цьому усе в їх музиці звучить чітко і розбірливо навіть при тому, що особливої якоїсь різкості рубаних нот навіть не помітно.

Що стосується важкості – тут усе ідеально: рівна на скільки важко щоб називати це металом і щоб не металісти не могли слухати, але при цьому не настільки важко щоб не було чутно мелодійності та взагалі усього від кожного інструмента.

Моя найбільша проблема – вокал. Він тут не співає, а скоріше напів наспівує, а на іншу половину викрикує тексти. Такий спосіб виконання непогано лягає на музику (особливо як звикнеш трошки), але мені особисто здається ускладнює сприйняття і дещо здешевшує (не знаю як сказати краще) матеріал.

В усьому іншому все добре – нема відвертих бойовиків, але нема і прохідних пісень. Деякі сподобалися трошки більше, але готовий слухати усі без винятку знову.

Оціки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на Spotify:

Весь альбом на YouTube:

Ironed Out – 2020 – We Move as One

Якщо взяти мелодійний і не надто швидкий hardcore, а зверху на нього покласти речитатив то і вийде ось цей альбом.

Не зважаючи на те, що музика доволі важка подано її без будь-якої агресії і навіть можна сказати практично неемоційно. А вокал взагалі такий втомлено-повільний наче через силу. І це на дисонансі створює приємний ефект. Мені особисто кожен з елементів у музиці не надто подобається – не достатньо ритмічно, не чітко, без напору та енергетики… але все разом складається у комбінацію яку приємно слухати.

Також мушу сказати, що з першого разу я взагалі не був вражений, але згодом почало подобатися трошки більше.

І я не назву цей альбом обов’язковим, але в моїй колекції він лишається і час від часу почути композицію з нього буде приємно.

Моя оцінка – 5/10.

Весь альбом на Spotify: