…так само як усі інші
Нажаль після цікавого та енергійного альбому 2014-го року цей реліз виглядає дуже посередньо. Тут у нас такий в міру енергійний і геть не агресивний індустріальний/танцювальний метал.
Усі пісні хоч і жвавенькі але беззубі і що називається не качають. Таку музику добре слухати на фоні коли тренуєшся, наприклад. Вона і ритмічна, і швиденька, і не грузить. Але от так щоб саме слухати і отримувати задоволення – ні, такого нема.
Оцінки:
Мені дуже подобається альбом 2010-го року цієї групи – він ритмічний, енергійний (але не занадто) і при цьому не агресивний та не гучний. І далі після того релізу усе інше мені подобалося набагато менше…
Ось так і з цим альбомом. Музика тут високої якості і дуже продумана, але як на мене усі композиції розвиваються занадто довго і часто так і не набирають обертів щоб зачепити хоч щось у душі. І звісно ніяк пісні на цьому диску вже не можуть використовуватися ні під час тренувань, ні щоб підняти настрій. Усе тут таке приглушене, спокійне і ледь не примушує заснути. До того ж композиції як на мене занадто затягнуті – нема жодної коротше 5 хвилин, а в середньому тривають по 7 хвилин. Коротше не моє.
Багато що може пояснити той факт що музику цю було написано для комп’ютерної гри і потім лише оформлено в альбом.
Оцінки:
https://www.youtube.com/watch?v=xiKShkebYrg
Я трошки в шоці. І не тому що альбом якийсь надзвичайно класний, а тому що він надзвичайно невиразний і навіть нудний.
В технічному плані тут усе гаразд – і складно, і швидко, і технічно, і винахідливо… Але відсутнє те що характерним було для усіх попередніх альбомів Сатріані – тут відсутня емоційність. Музика мені здалася просто зведеною до чогось такого що аж ніяк не зачіпає, не привертає ні уваги ні почуттів. І взагалі слухати зосереджено цю музику довше кількох секунд у мене особисто не виходить, хоча уже багаторазово прослухав весь альбом. В голові геть нічого не відклалося.
Та і до того ж усі пісні абсолютно однакові у своїй невиразності. Яке розчарування :(
Оцінки:
Дуже дивний альбом, дуже. Чесно кажучи якби це був якийсь інший не відомий мені гітарист то можливо я навіть і не дав би другого шансу.
Зіграно та аранжовано усе неймовірно майстерно, тут ніяких претензій чи сумнівів навіть нема. Але є певні проблеми (у мене) з розумінням музики, а вірніше її енергії та настрою.
Фрідман відомий не лише як гітарист-віртуоз, але і як музикант та композитор з нестандартним мисленням. І його композиції розвиваються дуже цікаво і його музику можна одразу впізнати саме за тим як нестандартно, але дуже красиво усе в ній відбувається. І знову ж таки цей альбом все це має. Але композиції якісь не енергійні, чи що… Вони просто красиві і приємні, лагідні і м’які, але якісь без настрою. Вірніше настрій тут один – не хочеться нічого робити :)
Правда під кінець диску пісні стають все жвавішими, а після кількох прослуховувань альбому я наче починаю розуміти матеріал. Але це не та музика яку будеш слухати коли тренуєшся чи ведеш машину. Вона майже фонова якась.
Моя оцінка – 5/10.
Команда що колись давно починала у жанрі grindcore пройшла свого часу через death metal і чим далі тим більше експериментує зі стилем.
Можна сказати одне – музика що називається “качає”. Тобто під неї хочеться мотиляти головою, бігати, писати код, тягати важки залізяки і взагалі казитися якось. Звісно це все важка, швидка, агресивна музика яка без підготовки не сподобається нікому хто регулярно не слухає хоч щось важче за heavy metal. А мені сподобалося, буду тренуватися під цю музику :)
Оцінки:
Хороше в цьому альбомі те що його технічно, інструментально і композиційно виконано на дуже високому рівні. Ну та в принципі від команди іншого очікувати і не варто було б. А от що тут не так – це те що музика як це не складно уявити стала ще м’якшою і мелодійнішою. Взагалі більшість композицій альбому не те що thrash metal, їх взагалі до металу дуже важко віднести. Також зникли навіть натяки на будь-яку агресивність що у музиці що у вокалі.
Перші пару композицій на диску доволі хороші між тим і навіть можна під них тренуватися чи код писати :) Але чим далі тим спокійніші і невиразніші пісні з’являються. Навіть композиція однойменна з альбомом доволі нудна і м’яка… Це точно не те що не найкращий, але навіть не один з хороших альбомів команди.
Оцінки:
Дуже посередній альбом. Наче все що очікуєш від команди в ньому є – він і швидкий, і важкий, і агресивний як треба… А пісні все одно якісь не виразні. І ця невиразність разом зі звичним для групи злиттям усіх композицій в одноманітну кашу і робить диск ніяким. Щоб пісні почали виділятися з сірої мішанини в окремі композиції знадобиться кілька прослуховувань.
Оцінки:
Після успіху першого “збірника гімнів” гурт вирішив продовжити в тому ж стилі і ось перед нами продовження попереднього опусу.
Цей альбом є просто зразковим – усі пісні більш-менш однакові що за ритмом так і за настроєм. Як завжди у Destruction пісні швидкі, жорсткі і при цьому ритмічні. Мені усе подобається – така собі позитивна агресія що надихає докладати зусиль. Практично ідеальна музика для тренувань та написання коду.
Взагалі музика ця настільки дотримується меж стилю що її навіть важко якось описати. Можна сказати так: хочете зрозуміти що таке thrash metal німецької школи – слухайте цей альбом.
Оцінки:
Приємний такий альбом – чисто, ритмічно, чудовий вокал, помірковано швидко і не нудно. Усі пісні дуже грамотно побудовано і взагалі усе (звук, подача, композиція) зроблено на найвищому рівні.
Єдине що для мене недостає зовсім трошечки важкості і агресивності. А так має бути цікаво не лише любителям speed та thrash, але і багатьом поціновувачам heavy має сподобатися.
Оцінки: