Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.

Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.

 

В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.

Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.

 

Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.

В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).

 

В США так само як і в Україні автомобілістам треба для своїх машинок проходити техогляд. В нашому випадку коли у нас жодного разу ще не було машини старішої за 5 років і коли ми регулярно їздимо до ділера на огляд та заміну/підтягування усього що необхідно це просто формальність. По-перше, машина нова і це означає що у неї і викиди в атмосферу знаходяться у припустимому диапазоні. А, по-друге, те що ми регулярно (приблизно раз на пів-року) возимо машину на огляд означає що ділер робить так щоб на дорозі наша машина не чинила небезпеки.

 

У тих же у кого машина вже стара треба проходити якісь “процедури”: показати що двигун/гальма/ліхтарі працюють і помірати спеціальним приладом те що викидається з труби. В нашому випадку достатньо просто сплатити необхідну суму по інтернету, отримати нові наліпки на номер і на цьому все.

 

На номерах у нас є кольорові позначки за якими поліції одразу видно рік і місяць –  тобто чисто за кольором навіть не розрізнюючи цифр вони можуть побачити як десь якийсь “старий” номер. Це так в нашому штаті. В інших штатах інші системи і не обов’язково подібні до нашої. На Гаваях, наприклад, я звернув увагу що на бамперах машин приліплено доволі великі чорно білі наклійки з цифрами року та місяця.

 

Що стосується цін то для машини подібній нашій (Subaru Forester 2016) до останнього року ціна цих наклейок складала в районі $100. Але недавно населння проголосувало за проект субсидування публічного транспорту, а потім неприємним відкриттям для багатьох стало те що гроші на це будуть брати саме “з номерів”. І цього року сума для нас склала майже $370. Відповідно якщо у когось в родині кілька машин і деякі з них дорогі то доведеться навіть заощаджувати на ці виплати.

 

І на цьому у мене все.