Ford Explorer 2019 на Коні

Коли минулого разу ми були на Гаваях (теж на Коні) то взяли на прокат здоровенну Nissan Armada яка на диво виявилася не такою вже і складною в управлінні та паркуванні. Хоча чесно кажучи така машина нам тоді була зайва і звичайного позашляховика би вистачило. Але в ній було приємно їздити по свіжепрокладеній дорозі у лавових полях…

Цього разу у нас була причина брати велике авто – з нами була ще одна людина у якої був велосипед (читайте тут – 2019/10/12 – Kona Ironman World Championship). Тож ми і вирішили знову рентувати машину подібних розмірів, але спробувати щось інше.

Отже у підсумку що я маю сказати? Ford Explorer мені сподобався більше за Nissan Armada. На стільки більше, що я можу навіть уявити себе в такому вдома.

В ньому багато місця всередині як і очикувалося. Панель управління доволі логічна, хоча не всі функції легко доступні чи очевидні. Сподобалося як машину можна легко перемикати з повнопривідного у передньопривідний режим – однією ручкою.

Що стосується управління то машина набирає швидкість доволі жваво, але при цьому відчувається що це не спортивна машина. Гальма хороші – не ватні і не зупиняють усю масу різко. Лише трошечки довелося підлаштуватися через те що машина важка і сунеться десь на пів-метра далі ніж я очікував за звичкою.

На поворотах проте авто доволі неспішно міняє напрямок руху. І якщо це практично не помітно у місті (на швидкостях 60 км/г і нижче), то на трасі у послідовності крутих поворотів треба бути особливо уважним.

Звісно жере бензин вона як шалена. І особливо це відчувається ще й завдяки великому баку – на заправці лишає $80 і замислюєшся.

Спочатку у мене було велике розчарування через відсутність навігації, норамального плеєру та такого іншого. Але потім я знайшов, що в машині є Android Auto і користувався програмами з телефону (карта, музичний плеєр). І мушу сказати, що ось це Android Auto це ще більш корява саморобка ніж сам Android. По-перше, в ньому працює лише невелика кількість додатків. По-друге, постійні проблеми з підключенням навіть там де є покриття і смартфон показує що інтернет є. По-третє, вони таки регулярнь (раз на 3-4 поїздки) чи замерзає, чи вилітає.

Ну і відео на прощання. Це ми поїхали у гавайське бездоріжжя щоб відвідати дикий пляж з зеленим піском (про це згодом може напишу).

2019-09 – Ісландія на позашляховиках

Попередня частина:

По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.

Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.

Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.

Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.

У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.

Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.

Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.

Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.

Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.

І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.

Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.

Читайте далі:

Anker Roav DashCam C1

Характеристики та призначення

Автомобільний відеорегістратор який особисто мені дуже подобається і яким я на момент написання цього посту користуюся вже 1.5 роки.

Давайте поглянемо на деякі характеристики:

  • Ціна. Свого часу я по акції (тобто зі знижкою) купив цю камеру за $90, а зараз її можна придбати за $60. Вважаю таку ціну дуже виправаданою.
  • Кріплення – на лобове скло спеціальною наліпкою що має пластиковий паз. Тобто камеру можна легко знімати при необхідності. Тримається все чудово.
  • Живлення – від USB. В комплекті йде кабель. Без живлення акамулятору вистачає на кілька секунд.
  • Якість відео. В низу цього посту дивіться зразки відео. А так може сказати що камера підтримує 1080P.
  • Є налаштування на увімкнення запису при виявлені руху.
  • Вага: 448 грамів (15.8 унцій).
  • Розміри: 3.8×6.1×7.1 см (1.5×2.4×2.8 дюйми).
  • Додатково в комплекті є ще одна наліпка з кріпленням та USB-перехідник для прикурювача та microSD картка пам’яті на 32 Гб.
  • Управління камерою здійснюється кнопками на самій камері, або за допомогою додатку на смартфоні (про це нижче).
  • На сайті виробника цієї моделі вже нема бо її більше не випускають, натомість можна порівняти з новою A1 – https://www.anker.com/store/roav-dashcam-a1/R2241111.

Враження від використання

Взагалі Anker мені з кожних їх виробом (камери, навушники, повербанки) – уся їх продукція приємно виглядає, зроблено її з якісних матеріалів, якість збірки на висоті, усім зручно користуватися і усе доцільне.

Камеру легко встановити, довжини кабелю вистачає щоб розмістити її під самим верхнім краєм по центру. Кабель я провів від панелі по підлозі заховавши потім під внутрішній корпус так що його і не помітно.

З вулиці камеру теж мало помітно якщо не знати куди дивитися.

У камери є налаштування стосовно якості відео, довжини відрізків і таке інше. На самій камері є 4 кнопки якими можна більш-менш зручно переміщуватися по меню. Найбільше що мені не подобається що WiFi у неї вимкнено за замовчання і щоб підключити телефон треба кожного разу згадувати де саме і як в тому меню увімкнути безпровідний протокол.

Телефонний додаток доволі простий і крім зміни налаштувань дозволяє викачувати відеороліки (але це настільки довго що простіше вийняти картку пам’яті) та видаляти їх.

Час від часу (раз на 4-5 місяців) трапляється якийсь глюк і камера не може записувати нарікаючи на відсутність пам’яті. Я у цьому випадку просто форматую картку що займає кілька секунд.

Ну і у підсумку маємо надійний, приємний на вигляд і доволі зручний у використанні відеорегістратор який я порекомендую тим хто шукає собі щось у машину.

Якщо вам не шкода однієї хвилини свого життя то можете глянути яке відео знімає камера у яскравий сонячний день. Обережно – там в середині відео гучність може стрибнути.

Оцінки:

Volkswagen Golf GTI 2017

Про всяк випадок (якщо ви випадково натрапили на цей пост) – я не спеціаліст в автомобілях, мало що в них розумію і навіть не дуже люблю водити. Так що усе далі написане це такий собі огляд дилетанта де викладено лише те що суттєво і помітно мені.

 

Олена вибирала собі цю машинку цілий рік майже і перепробувала Scion FRS (вона ж Toyota щось-там в Європі), Subaru BRZ, Mazda Miata і навіть Dodge Challanger. Але зупинилася саме на цій машинці яку ми лагідно називаємо “бжибжиком”. І ось вона в неї вже майже рік і до того ж останнім часом я мав нагоду доволі часто сидіти за її кермом. А отже можна щось написати.

 

У Олени модифікація Autobahn – це найдорожча що є. А щодо технічних характеристик то подробиці дивіться на відповідних сайтах, далі лише основне:

  • Ціна – $$25000-35000 в залежності від комплектації.
  • Розход бензину – 28 миль на галон в середньому (8.4 літри на 100 км).
  • Двигун на 2 літри, 220 кінських сил.
  • Передній привод.
  • Хетчбек.
  • Коробка-автомат на 6 передач.
  • Люк на даху.
  • Камера заднього виду.
  • Шкіряний салон.

 

Що радує

Раніше у оглядах та шоу типу Top Gear я неодноразово чув що цю машину “прикольно” водити і що цим вона краща за усі подібні. Що це означає на практиці я не розумів і не дуже вірив у якісь спеціальні почуття при водінні. Але можу сказати що насправді ця машинка дуже прикольна на дорозі – вона легка, неймовірно маневрена (паркуватися майже де завгодно дуже легко) і при цьому якщо додати газу то раптом відчуваєш що це не іграшкова маленька машинка і що там справді ще запас сил є. Дуже легко прискорюється коли треба, навіть занадто іноді – якщо натиснути на педаль газу сильніше ніж треба то аж наче буцає тебе ззаду. Ну і повторюся – у повороти заходити просто задоволення. Не заносить ні машину, ні водія з пасажирами і відчуття таке що можна легко на 90 градусів повернути у будь-який момент.

Машина виглядає дуже акуратно і видається меншою ніж є і справді така доволі мила що саме іграшковою справді і здається. І при цьому у неї доволі місткий багажник – наші спортивні сумки та мати для йоги та навіть покупки на тиждень без проблем поміщуються туди.

 

У порівнянні з моїм Subaru Forester 2016 який ми називаємо Форіком чутливість педалей у GTI геть інша. У Форіка якось чим сильніше давиш тим усе менше і менше додається газу чи гальмів. А у гольфа додається ефект лінійно. Тобто торкнувся газу – машина поїхала, трошки сильніше натиснув – і вона просто стрибає з місця. Досі звикаю. Те саме приблизно і з гальмами – якщо натиснути на них сильно то ледь на передні колеса не стає.

Руль у машинки не зовсім круглий і трошки менший ніж зазвичай. Я читав що це одна з речей на яку жаліються люди. У мене ніяких особливих проблем нема, але дійсно трошки не звично і треба було звикати. Проте руль добре пасує інтер’єру.

І взагалі всередині усе зроблено не те щоб по багатому, але дуже акуратно і все одне одному пасує і виглядає доречно. А тому і виглядає як машина дорожчого класу.

 

У Volkswagen найкраща з бортових комп’ютерних систем з тих що я бачив у машин. Звісно є і недоліки, про них нижче. Але тут знову той же термін хочеться використати – акуратно. Усе красивенько, розбірливо і навіть стильно. Є непогана навігація, і щось там якісь аудіо-плеєри, синхронізація з телефоном і таке інше.

Звук у нашої модифікації від Fender. Він дуже чистий і такий трошки дзвінкий і звісно краще за стандартний звук машин подібного цінового класу. Але у порівняння з тим що в моєму Форіку (у мене там динаміки від Harman Kadron) не такий розбірливий. І на цій системі найкраще звучить мабуть якийсь легкий рок. Можна включити опцію коли зі збільшенням швидкості збільшується і гучність звуку.

Люк на даху є приємним доповненням. Нехай навіть в Сіетлі ним можна лише кілька тижнів літом користуватися :)

 

Дуже приємно що двірники у машини розумні і при сильнішому дощу самі починають протирати скло частіше.

 

Що можна б покращити

Одразу скажу – жодного серйозного зауваження нема, усе такі собі придирки.

Тепер по порядку. Перше – сидіння і розміри взагалі. Передні сидіння зроблено у спортивному стилі – вони доволі глибокі і мають виступи по боках. З одного боку це добре бо вони майже фіксують на місці. А от з іншого боку я зі своїми 82-83 кг при 185 см зрості поміщуюся в них впритик і якісь додаткові 10 кг зробили би процес сідання набагато складнішим. До того ж сидіти доводиться дуже низько і хоча це краще для поворотів на швидкості виникає така проблема що будь-яка зустрічна машина сліпить очі фарами. А в Форіку я про таку проблему навіть не замислювався.

Що стосується задніх сидінь то там є місце для ніг, але людям мого зросту доведеться згинатися. І взагалі по висоті машина мені залишає якісь кілька сантиметрів до стелі.

 

Дзеркало заднього виду як у машин 30-річної давнини не вміє перемикатися в нічний режим і коли починають сліпити фари машин ззаду його треба фізично перемикати спеціальною ручкою.

Бокові дзеркала дуже маленькі як для мене і я ніяк не можу їх виставити на зручний кут огляду. До того ж вони не мають підігріву і в сильний дощ чи мороз в них практично нічого не видно.

Комп’ютер хоча я його і похвалив має безліч дрібних недоліків. Як приклад – вмикаєш екран і грає музика. І щоб її вимкнути треба щось десь натискати на якихось екранах. Дуже бісить що не можна просто увімкнути навігатор щоб подивитися на карту без того щоб не почала орати музика. До того ж більшість налаштувань будь-яких функцій комп’ютера не працює під час руху.

Кришка заправного баку теж наче з минулого тисячоліття – вона відкривається і закривається просто натисканням на неї і ніякої спеціальної кнопки в салоні нема. Тобто добре що хотіли зробити як простіше, але на практиці та кришка може відкритися під час руху від стрибків на дорозі, або пружинку може заклинити і будеш тикати у неї пока кришка не відкриється який час.

Окремо треба зазначити вартість обслуговування. Volkswagen взагалі сумно відомі дорогим обслуговування, та ще й його треба робити часто. Для порівняння у мого Форестера щось серйозне треба робити не частіше ніж кожні 50 тисяч кілометрів, а GTI треба привозити в сервіс кожні 15 тисяч і вартість при цьому буде в 2-3 рази вище.

 

Враження у підсумку

Машинка дуже класна і дуже мені подобається. Але я би собі таку не взяв просто тому що на ній не повозиш велосипеди, на ній не ризикнеш поїхати в сніг і таке інше. До того в плані вождіння Golf вимагає щоб ти був зацікавлений у цьому процесі в той час як мій Форік веде себе як диван на колесах – м’яко, очікувано, надійно.

Якось ось так…

Nissan Armada

 

Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.

Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.

 

В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.

Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.

 

Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.

В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).

Про оновлення номерів і тех-огляд

 

В США так само як і в Україні автомобілістам треба для своїх машинок проходити техогляд. В нашому випадку коли у нас жодного разу ще не було машини старішої за 5 років і коли ми регулярно їздимо до ділера на огляд та заміну/підтягування усього що необхідно це просто формальність. По-перше, машина нова і це означає що у неї і викиди в атмосферу знаходяться у припустимому диапазоні. А, по-друге, те що ми регулярно (приблизно раз на пів-року) возимо машину на огляд означає що ділер робить так щоб на дорозі наша машина не чинила небезпеки.

 

У тих же у кого машина вже стара треба проходити якісь “процедури”: показати що двигун/гальма/ліхтарі працюють і помірати спеціальним приладом те що викидається з труби. В нашому випадку достатньо просто сплатити необхідну суму по інтернету, отримати нові наліпки на номер і на цьому все.

 

На номерах у нас є кольорові позначки за якими поліції одразу видно рік і місяць –  тобто чисто за кольором навіть не розрізнюючи цифр вони можуть побачити як десь якийсь “старий” номер. Це так в нашому штаті. В інших штатах інші системи і не обов’язково подібні до нашої. На Гаваях, наприклад, я звернув увагу що на бамперах машин приліплено доволі великі чорно білі наклійки з цифрами року та місяця.

 

Що стосується цін то для машини подібній нашій (Subaru Forester 2016) до останнього року ціна цих наклейок складала в районі $100. Але недавно населння проголосувало за проект субсидування публічного транспорту, а потім неприємним відкриттям для багатьох стало те що гроші на це будуть брати саме “з номерів”. І цього року сума для нас склала майже $370. Відповідно якщо у когось в родині кілька машин і деякі з них дорогі то доведеться навіть заощаджувати на ці виплати.

 

І на цьому у мене все.

 

Аризона та Шеві Сонік

Не надто довгу тому я у деяких справах відвідав одне містечко в Аризоні. Що воно була за подорож і для чого може розкажу згодом як плани здійсняться, а зараз просто деякі враження і світлини.

imageПочалося все з того що я прилетів у Фенікс і взяв там машину напрокат. Весь перельот триває від 2 до 3 годин.

Перше враження, яке потім і підтвердилося – все навколо напівпорожнє. Аеропорт Фенікса десь втричі більший за сіетльський, але людей нема, тихо і порожньо. Таке враження що у фільм “Лангольєри” потрапив. Я лише на зворотньому шляху зрозумів що таке враження виникло через те що 1) все застелено ковроліном, 2) ніч і дійсно мало людей, 3) низькі потолки створюють враження що ти в якомусь офісі йдеш коридорами.

Як і в інших великих аеропортах (в Сіетлі не так) прямо від одного з виходів ходять безкоштовні автобуси до прокатних контор. Відповідно і коли повертаєш машину то їдеш в ту контору де брав її, а вже в аеропорт тебе одвезе той автобус.

Ну от, а в прокаті де я вибрав найдешевшу опцію мені запропонували на вибір (ціна однакова) Форд Фокус, Нісан щось-там, Мазда якась-там, Тойота шось-таке і Шеві Сонік. Я ніколи про жодну з названих моделей не чув крім Фокусу, але оскільки свого часу у нас було аж 2 Шеві то вирішив цю машинку і взяти. Ось вона до речі на сайті виробника – http://www.chevrolet.com/sonic-hatchback-car.html.

 

Враження про безлюдність Аризони (чи може лише Феніксу) підтверделося поки я їхав в готель в місто мого призначення. Там де в Сіетлі 2-3 смуги дороги тут 5-6, та і ті порожні. До того ж рослинність крім велетенських кактусів та дохлих акацій відсутня і дороги неймовірно чисті. Та ще й на додачу дуже багато машин що щітками чистять дороги їздять, у нас такого не побачиш.

Взагалі де я не був мене вражав ідеально чистий і яскраво чорний асфальт – не те що листя, навіть дрібних камінців не побачиш.

 

Хоча з іншого боку краєвиди неймовірно нудні. У нас з дороги нічого не видно по боках за височенними деревами, тут же до обрію видно що нічого навколо нема. Навіть у містах пустенно і яка-неяка зелень присутня лише біля офісів та готелів.

Також здивувало те що людей на вулиці абсолютно не було. Якщо вам мої фото вашингтонщини видаються безлюдними то те що я побачив в Арізоні було ще безлюдніше – в прямому сенсі ноль людей на вулицях. І це при тому що повно велодоріжок і тротуарів і вони чистесенькі ідеально. Та у нас би все з таким станом доріг і погодою було б забито велосипедистами і бігунами усі дороги!

 

Краєвид дещо пожвавлювали гори на обрії, але без рослинності на них вони скоріше були схожі на гори щебню чи шахтні відвали ніж на справжні гори.

От те що ви бачите на фото це була погана погода в тій місцині Smile Ні, я серйозно. Там 360 сонячних днів на рік і 5 днів поганої, пасмурної погоди. В Сіетлі це називається сонячним днем і народ валить на вулицю (дощ не йде – значить сонячно!).

Ще одна відмінністю яку я помітив – дуже однорідне населення. Практично усі кого я бачив це були білі американці. І хоча я не почув ніякої відмінності у їхній вимові вони мене не розуміли. Практично все що я говорив доводилося повторювати по 3-4 рази. Проблема в тому що більшість населення там де я був ніколи в житті не виїздили зі своїх містечок і реально впрерше в житті вживу говорили з людиною з акцентом.

Ще тут дуже багато місця. Невеличке місто на 30 тисяч мешканців може легко розтягнути на 90 кілометрів з краю до краю.

 

Тепер щодо машини. Колись на Гаваях ми брали на прокат Тойоту Ярис, і я зарікся після того брати найдешевші машини. Тут же якось побоювався, але безпідставно. Так, машина надзвичайно дешева (14 тис. базова комплектація, 17 з усіма можливими наворотами), але виявилася дуже приємною у вождінні.

Найперша проблема з новою машиною це зручна посадка та незвичні педалі. Тут єдина зручна позиція – сидіння на максимум назад. І хоча крісла не найкомфортніші проте ніяких особливих незручностей я не відчував. Що ж стосується педалей то на мій подив вони відгукувалися точно як очикувалося. Може це говорить про дешевіть Форестера до якого ми вже звикли? Smile

 

В машині тіснувато і мабуть задні сидіння там таки декоративні. До того ж багажник такий маленький що моя не надто велика сумка зайняла його на 80%. Отже більше ніж вдвох з парою пакетів в ній не поїде.

Приборна панель на диво недешево виглядала – приємний і зрозумілий вигляд, все функціональне.

В машині на диво було тихо. За потужністю вона хоч і не рвала з місця проте триматися дозволених 65 миль на годину (десь 110 км на годину) я не мав жодних проблем. Добре що в Аризоні все пласке, на гірках мучатися не довелося Smile

 

Коротше мій висновок такий – машинка ця хоч і дешева і проста, проте може бути кращим вибором ніж якась бувша у використанні дорожча машина. Хоча я геть не експерт і навіть не уявляю які фактори треба враховувати при такому виборі. Я би купив цю машину якби мені потрібна була дешева альтернатива і не переживав би. Та ще й вона споживає усьго 40 миль на галон (це меньше 5 літрів на 100 км). Ну і навіть не уявляю як би вона себе вела на поганих дорогах.

 

Що вам ще сказати? Ну мабуть тільки те що схоже Аризона є непоганим місцем для виходу на пенсію якщо вам хочеться спокою, безлюддя, хороших доріг, великих відкритих просторів і гарної сонячної погоди на протязі усього року.

Ще кілька фото з Санта-Барбари

В доповнення до ось цього запису – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження я несподівано знайшов світлини які вже вважав втраченими назважди.

 

Значить ось вам кілька фотографій красивої машинки та дівчинки в ній Smile

 

Якийсь придурок смішну рожу скорчив на задньому плані Smile

 

Пляж:

 

Якийсь хльопчик заліз в кард…

 

Корочє отакоє от:

 

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905

Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

image

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

 

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

 

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

 

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

 

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

 

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

 

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

 

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

 

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

 

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

 

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

 

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

  • на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
  • дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
  • хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
  • широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

 

Що не сподобалося:

  • огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
  • сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
  • На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
  • У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

      А ще я протупив з фоторгафіями – ми знімали на наші з Оленою телефони, а оскільки я користуюся своїм девелоперським телефоном то мені іноді доводиться його перепрошивати. І от після повернення я свій і перепрошив в черговий раз забувши про фото на ньому Sad smile Тому все що ви бачите це фото які робила Олена, або я на її телефон.
      А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

    А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.