2019/06/09 – Maple Valley Bear Run 5k

Цього року щось я ніяк не можу привести себе в нормальну форму щоб хотілося виступити на змаганнях. Наче і тренуюся нормально – але постійно втомлений і нема навіть бажання змагатися :( Тому і не записувався ні на які старти.

В цьому ж випадку наший хіропракт запропонував нам прийняти участь в цьому змаганні. Власне сам старт благодійний і зібрані кошти йдуть на потреби чи то однієї, чи то кількох шкіл маленького віддаленого містечка Maple Valley.

Просто щоб дати якийсь контекст – цей маленький пробіг в якому приймають участь мешканці містечка зібрав понад 800 учасників (і збирає таку кількість щороку), а в радіусі 20 миль навколо в цей же час відбувалося 2-3 таких самих старти. І так кожні вихідні – щоб прийняти участь у пробігу, велозаїзді, запливі на відкритій воді, тощо – треба поїхати не далі ніж 30 хвилин машиною. І учасників там завжди буде кілька сотень. Це я пишу для того щоб порівняти з реаліями України де пробіги проводяться дуже нечасто і при цьому збирають по кілька десятків людей усього. Ось, пригадую минулорічний в Жовтих Водах – 2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05.

Що ж стосується зібраних сум то я цим не цікавився, але стартовий внесок складає $28 (що не дорого для організованого пробігу). Але деякі індивідуальні спонсори жертвували по кілька сотень. І було кілька компаній спонсорів.

На фініші не було медалей. Проте всім діткам видавали іграшкових м’яких ведмедиків, і усім учасникам воду, банани та кекси.

Дуже багато було зовсім крихітних дітей, таких що здавалися навіть молодшими за три роки. Також багато мам з колясками, і навіть вагітних жінок. Звісно не всі вони бігли, а якщо і бігли то не весь час, але тим не менш.

Щодо самого старту то у мене були певні сподівання, але не справдилися вони абсолютно.

Першу милю я почав дуже непогано – за 6:03. Продовжуючи у такому темпі я би подолав усю дистанцію за 18:40 десь, що мене б задовільнило.

Але перша миля закінчилася парою невеличких гірок які так мене прибили що я знизив швидкість ледь не на треть і взагалі боровся з собою щоб не зійти з дистанції.

Після другої милі трошки оговтався і знову набрав темп. І навіть зрадів що нарешті розбігся… аж як метрів за 500 до фінішу мене знову так прибило, що переставляти ноги просто стало важко.

У підсумку 19:35, друге місце у своїй віковій групі (призів не було – це ж благодійний пробіг) і 15 місце в загальному заліку. Дуже розчарувався спочатку, потім попустило :(

Усе це показує, що не дарма я не виходив на старти. Треба щось міняти чи то в розкладі тренувань… Чи може просто відпочити трошки варто.

Олена з бігла неспішно і ні з ким не змагалася. Навіть просто йшла частину дистанції :) А враховуючи те що пробіг проходив навколо озера (частково по дорогах, частково по гравію доріжки парку) їй сподобалися і види. Мені ж не було коли на них дивитися.

Результати – https://results.rmraces.live/Tortoise-Hare-Seattle/events/2019/bear-run-5k/results. Дані з мого годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3731930199, Strava –https://www.strava.com/activities/2437330530.

2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05

 

Під час останнього візиту в Україну мені навіть вдалося прийняту участь у пробігу який проводився в Жовтих Водах.

 

Пробіг цей проводиться вже в 33-й раз і я у далекі 90-ті в ньому вже приймав участь. І тому було приємно пробігтися знову через багато років :)

І хоча пробіг цей має назву всеукраїнського невелика кількість учасників (цього року на старт вийшло близько 250 людей) робить його таким маленьким і майже сімейним після всіх тих масових стартів в яких ми приймали участь в США.

 

Виходячи на старт я взагалі не ставив перед собою ніяких цілей крім як добігти. А у підсумку задоволений результатом. Боявся що сонце буде пекти – так воно і було, проте не так погано було щоб це аж сильно заважало. Коротше усе добре пройшло і розписувати тут нема чого.

 

Посилання:

2015/11/29 – Seattle Marathon – 3:14:49

Наший, місцевий марафон який ми вже робимо кілька років поспіль. Вірніше я біжу марафон, а Оленка половинку.

Кожного разу сіетльська погода дарує якийсь сюрприз: то шалений холод з вітром, то дощ, а бувало і тепло і сонячно. Цього разу був густий туман. Причому вранці такий туман що навіть з увімкненими фарами машини було видно усього за 3-4 метра попереду.

Потім трохи розвиднилося, але все одно було далеко не прозоре повітря.

 

Навчені помилками ми встали в 5:30 і майже уникнувши пробок (лише на останніх кілометрах в Сіетлі трошки постояли) запаркувалися поруч зі стартом. Потім просиділи 30 хвилин в теплі експо-центру де після фінішу роздавали їжу та сувеніри. Провести там час точно краще ніж у пробці і хвилюватися що не встигнеш на старт. Олена стартонула о 7:30, а  я повернувся у тепло – мій старт був на 8:15.

На вулиці все ще було доволі холодно і тому ми обоє стартували в пакетах для сміття поверз футболки у мене і поверх кофти у Олени. Насправді доволі зручно: і тепло і не продувається і коли завгодно на дистанції можна зняти і просто викинути. Як варіант люди одягають на верх на перші пару кілометрів старі футболки чи кофти і викидають їх, але у нас таке не залежується.

Єдине що я зробив помилку і пробіг у пакеті занадто довго, а коли його зняв то був наскрізь мокрий. Це могло б стати проблемою на сильному вітрові, але на щастя минулося.

Я розраховував пробігти в районі 3:20 і почав разом з групою яка бігла на 3:15 щоб з часом уповільнитися. Але поступово “розбігся” і відірвався від них вперед. В принципі не так щоб занадто легко було, але на половині дистанції я зрозумів що не так втомився як боявся того і продовжим у тому ж темпі. Подолавши ще кілька миль якось зміг налаштувати себе психологічно що “залишилося усього 15/12/10/8/… кілометрів і їх треба пробігти не в такому вже і високому темпі”. Тим не менше пейсери з табличкою 3:15 обійшли мене кілометрі на 30-му, але я відчував себе нормально і не сильно з того переживав.

Насправді скільки я робив марафонів це у мене перший раз вийшло не думати про те що “коли там вже наступна позначка відстані”, а про те що “зараз треба бігти ось в такому темпі”. Не знаю як пояснити, просто хотілося бігти швидше, або хоча б не знижувати темпу.

Ось вже і страшна гірка, після неї затяжна гірка, там ще одна затяжна… Помічаю що мене давно ніхто не обганяє, а навпаки я обганяю усих.

 

 

До речі частина фото які ви бачите я позичив з сайту який намагається мені ці світлини продати за якісь шалені гроші (позначки з копірайтами на них), а інші фото зробив знайомий який цього разу не біг і помітив мене стоячи по ходу дистанції з фотоапаратом (він когось іншого чекав фотографувати).

 

Ну от, біжу я, біжу, гірка закінчилася, почалися мости і все таке інше, одним словом усього 5 км до фінішу. І я помічаю далеко попереду пейсерів з табличкою 3:15. Намагаюся наблизитися до них, але йде вже важко. Останні 3 км вже важко контролювати дихання і воно стає дуже хаотичним та неритмічним. Також дуже болять і починають відмовляти сідничні м’язи.

Лишається щось трошки більше кілометру, а пейсери все ще далеко. І я бачу що вони розгубили усю свою групу, а значить поспішають щоб вкластися в час. Намагаюся прискоритися ще і вже на стадіоні де була фінішна пряма відстаю від них усього кілька метрів. При цьому обходю усих хто намагається триматися за пейсерами. От і фініш, але я так на метрів 5 пейсерів і не догнав. Ну теж непогано – результат навіть кращий ніж я планував :)

Данні з мого годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/973681320

Зі своїм результатом я 95-й у загальному заліку, 86-й серед чоловіків, 8-й у своїй віковій категорії.

Олена теж пробігла непогано, хоча вона набагато повільніша і не переймається результатами. Її час 2:11:41 поки що її найкращий на пів-марафоні, хоча для тих хто бігає це результат з розряду “пішки йти” :) Але головне що їй подобається і вона задоволена.

 

 

 

 

 

 

Ну і просто ще кілька фото.