Продовжую свої пригоди у циклокросі – новому і цікавому для мене спорті.

 

Цього разу старт був в Сіетлі і це мабуть був найбільший любительський старт який я бачив. В моєму заїзді мабуть було людей 200 якщо не більше.

 

В принципі розказувати особливо нема чого. Траса була доволі проста, якихось надзвичайно складних елементів не було. Була одна затяжна і дуже крута гірка в яку треба було бігти. Також був цікавий момент коли в не надто круту гірку поклала поперед траси невеличку дровиняку. Я вставав з вела (на відео є один такий момент), але деякі перестрибували на велосипеді. Теж треба вчитися цьому.

 

Взагалі чим більше я пробую тим більше мені подобається і тим більше розумію як воно має бути.

 

На відео все виглядає дуже повільно, а коли сидиш у сідлі то враження таке що ледь утримуєш вел від падіння на поворотах та нерівностях дороги.

 

У підсумку я 18-й серед 90 початківців – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=120900&did=131354&cid=678653.

 

 

 

Другий мій циклокрос пройшов набагато краще за попередній – не те щоби я показав набагато кращий результат, але було хоч зрозуміло що треба і чого не треба робити. Більш-менш тим що я робив на дистанції я задоволений.

Власне як і на попередньому старті я був у групі початківців і так само нам дали проїхати 40 хвилин – я встиг зробити 5 кіл.

У порівняння з попереднім циклокросом тут дистанція була легша – довгі прямі ділянки, широкі повороти, майже відсутні горки. Новим було наявність гравію – виявилося що велосипеди (у всіх, а не лише у мене як я думав спочатку) не дуже добре тримаються на ньому і колеса їдуть вбік. Я навіть добряче впав на одному повороті, здер шкіри так нормально на правій нозі і продер до дірок нові вело-труси :(

Ще остаточно стало зрозуміло що треба вчитися якомога швидше застрибувати на велосипед – на відео видно як багато часу я витрачаю на те щоб опинитися знову у сідлі.

Також з минулого разу я зменшив тиск у своїх колесах (35 мм ширина) з 90 psi до 35 і виявилося що так набагато комфортніше, не трусить майже і завдяки цьому я можу їхати швидше.

 

Результати мої – 17 місце з 55 новачків (https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=117359&did=128089&cid=660657). Як можна побачити перше коло (і це нормально) виходить майже вдвічі повільніше ніж усі інші – занадто щільно усі їдуть і заважають одне одному. А потім коли трошки розтягнуться можна вже пробувати боротися і обганяти одне одного.

Поки що подобається і буду пробувати ще…

 

Перша спроба зробити циклокрос, перший старт, перші змагання…

На жаль фото і відео що ми знімали вийшли не дуже і там нема чого показувати особливо, тому вставлю чужі фото з цих змагань (але мене на них нема).

Update. Деякі фото знайшлися, усі буду збирати тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykutKrystfkXVurYSAA.

MFG_Moor_Cross_2017-2672

 

Циклокрос це велодисципліна в якій гонки проходять по змішаній трасі з піском, гравієм, грязюкою, травою і навіть сходами іноді. Також в циклокросі дуже багато різких і частих поворотів (повороти на 180 градусів можуть складати половину з них) і велика кількість дуже крутих, але коротких підйомів та спусків поєднаних з тими ж поворотами. Також дистанція включає в себе бар’єри які можна долати лише зіскочивши з велосипеду і перенісши його через перепону. Для циклокросу існують спеціальні велосипеди підсиленої конструкції і спеціальні колеса як, наприклад, мій BMC Crossmachine CXA01.

 

Конкретно на цьому старті дистанція була “дружньою” до початківців – ніякого рідкого бруду, ніякого піску.

MFG_Moor_Cross_2017-2791

 

Треба сказати що від звичайного (шосейного) велосипеду циклокрос дуже відрізняється за відчуттями. По-перше, навіть на прямих ділянках де можна розігнатися дуже сильно трясе через нерівність дороги. По-друге, нема де розслабитися – потрібна постійна концентрація щоб десь не влетіти і не застрягти. Тому уся гонка відчувається як дуже затягнений спринт – постійно напружений і зосереджений на кількох метрах попереду.

 

Також я помітив що серед любителів (навіть початківців) що виходили на старт циклокросу рівень фізичної та функціональної підготовки набагато вищий ніж серед любителів що виходять на старти тріатлонів. З бігом навіть порівнювати не варто. Пов’язано це мабуть з тим що навіть щоб прийшла ідея виступити в циклокросі треба не один рік накатати на велосипеді і набуть хоч якусь форму.

MFG_Moor_Cross_2017-2980

 

Ще одна суттєва відмінність від стартів бігу і триатлонів полягає в тому що у велоспорті навіть серед любителів існують категорії і не можна просто вийти на старт – треба кваліфікуватися у певну категорію і стартувати в ній. Перехід з категорії в категорію здійснюється за результатами виступів. Усього категорій 5: п’ята категорія в якій я виступав це новачки, а перша та друга це вже профі та близькі до них любителі. Крім того категорії діляться за віком на під-групи. І старти відповідно дають ешелонами. У моєму випадку стартували чоловіки четвертої категорії старші за 45 років, потім через хвилину усі чоловіки старші за 65 років, потім усі новачки, потім ще хтось там.

Перше коло це хаос і звалище де учасники заважають одне одному, гальмують (не навмисне) одне одного, мусять зупиняти на крутих підйомах через перекриту дорогу і так далі.

MFG_Moor_Cross_2017-5798

 

У циклокросі важливими крім вміння добре крутити педалі є кілька компонентів. Перше це вміння розподілити зусилля. Усього гонка триває кілька кіл (4-6 як правило для любителів) і вже на другому-третьому колі важко залишатися зосередженим, а далі втома лише накопичується і швидкість падає. Дуже важливо вміти робити повороти і їхати через складні ділянки як ями, пісок, калюжі, інші нерівності дороги. Також важливо вміти швидко застрибувати на велосипед – цього ще треба навчитися мені.

 

Ну і власне сама гонка: старт, понеслися, трусить, руль вириває з рук, поворот, гальмую, прискорююся, поворот, в гору, гальмую, прискорююся, вниз, гальмую, поворот, прискорююся, … і так протягом 40 хвилин.

Вже на другому колі усі хто стартував розтягнулися і стало легше. Когось я обганяв (такого було більше), хтось мене (добре що не надто часто). А потім через 40 хвилин трасу “закривають” і усі хто не встиг вийти на чергове коло йдуть на фініш. Я не встиг і зробив 4 кола (у підсумку був 15-м з 44 новачків), а перші десять встигли зробити 5 кіл. Ось результати – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=114478&did=125693&cid=648181&groupid=108391.

MFG_Moor_Cross_2017-5860

 

І ось гонка закінчилася, прислухаюся до себе – не до кінця виклався, ноги ще мають якісь сили. Ну що ж, наступного разу буду викладатися сильніше.

Примітки стосовно одягу та обладнання. Шини треба приспускати – Олена казала що було видно як мене кидало вгору-вниз у порівнянні з іншими. Потрібні спеціальні рукавички – дуже сильно трусить і долоні починають боліти дуже швидко. А потім руки втомлюються і є небезпека що руль вирве з рук. Сідло треба трошки опустити.  Я власне зробив це перед стартом, на пів-сантиметра десь і це допопогло. З трохи нижчим сідлом ноги компенсують тряску і легше сідати-вставати на підйомах та спусках. І окуляри – треба щоб сиділи і не совалися, або краще вже взагалі без них. Я свої закріпив під пов’язку, але доводилося час від часу повертати їх на місце коли вони від тряски починали сповзати.

 

І головне – треба навчитися застрибувати на сідло що дозволить економити секунду, а то і більше на кожному бар’єрі.

Взагалі мені дуже сподобалося і я хочу продовжувати стартувати в циклокросі. Тому чекайте ще на подібні звіти :)

…і обідня велопоїздка зі співробітниками.

 

Призначення та характеристики

Отже перед нами компактна спортивна камера від найвідомішого мабуть на сьогодні виробника персональних спортивних камер. І хоча у назві нема цифри версії це 4-те покоління камер GoPro і на момент написання цього посту вже продаються камери (компактні і з екраном) 5-го покоління.

Тепер основні характеристики:

  • Ціна. Повна ціна камери складає $150 і на мою думку не варто чекати суттєвих знижок у найближчі кілька місяців. Єдине що мені вдалося знайти це акцію за якою до камери додавали простеньку селфі-палку та кріплення на голову.
  • Розміри: куб зі стороною в 1.5 дюйми (3.8 см).
  • Вага: 2.6 унції (74 грами).
  • Максимальна якість: 1440p, 60 кадрів на секунду (при 1080p).
  • Пам’ять: microSD картка до 64 Гб.
  • Захищена від падінь та води (до 10 метрів глибини).
  • На сайті виробника – https://shop.gopro.com/cameras/hero-session/CHDHS-104-master.html.
  • Керівництво користувача (характеристики, функціонал) – https://images-na.ssl-images-amazon.com/images/I/91RZwKjceJL.pdf.

 

Враження від використання

Після доволі непростої (заплутане меню) у використанні GoPro HERO 3 ця камера явно є кроком вперед. Але тут є інша крайність – оскільки у камери усього одна кнопка і малюсенький екран на два коротенькі рядочки літер меню у неї стало неймовірно коротке. Взагалі нормально настроювати камеру можна лише за допомогою смартфону зі встановленим спеціальним додатком (лише iOS та Android). А з іншого боку тепер оперувати камерою дуже легко – натиснув кнопку і вона записує, натиснув ще раз і вона вимикається. Ніяких включити/вимкнути, вибір режиму і так далі.

Компактні розміри мені особисто дуже до вподоби і екран мені не потрібен на спортивній камері. Мені треба щоб було дуже просто увімкнути/вимкнути запис і саме це камера робить дуже добре.

На велосипед я кріплю камеру за допомогою спеціального виносу на який також саджу свій велокомп’ютер.

Той же самий додаток на смартфоні дає можливість редагувати та публікувати відео. І та ж програма дозволяє керувати камерою (якщо скажімо її закріплено так що до кнопки важко дотягнутися). Також можна встановити на ПК редактор від виробника – https://shop.gopro.com/softwareandapp.

Взагалі я усім задоволений і ніяких суттєвих нарікань не маю.

Оцінки:

 

На відео обідня велопоїзка зі співробітниками. Порізав відео за допомогою програми VSDC Video Editor (поки що ще шукаю просту програму для редагування відео). Спробував показати як камера знімає широкий кут, переходи з тіні на світло і навпаки і як впливає трясіння на відео. Ніякої обробки відео не робив.

 

А ось те саме відео зі стабілізацією від YouTube:

 

 

Характеристики

Перше що треба сказати що ця камера є дешевою альтернативою GoPro за ціну в рази меншу. Розмірами та компоновкою дуже нагадує GoPro Hero 3. Звісно випущено її через п’ять років і є певні покращення, але давайте поглянемо детальніше.

Отже що ми маємо:

  • Ціна. Повна ціна складає $60, але свою я купив за $40 коли була спеціальна акція на Amazon.
  • Максимальна роздільна здатність: 1080p та 30 кадрів на секунду. Якісь відео дивіться нижче.
  • В комплекті йде захисний прозорий корпус (до 30 метрів під водою), додатковий замок на корпус і навідь додаткова батарея. Це дуже круто навіть за повну ціну.
  • Повна зарядка – більше 2 годин що не так і добре. А от час роботи задекларовано в 70 хвилин, але мені лише вдалося отримати 40 хвилин від камери.
  • Камера має кольоровий екран і кнопки навігації по меню що мало б спростити навігацію, але насправді там не так усе добре організовано.
  • MicroSD картки – до 32 Гб. Доволі дивне обмеження.
  • На сайті виробника – http://www.dbpower.co.uk/vl123/dbpower/frontend/web/index.php?r=product%2Fview&id=44&cate_id=5&cate_name=Action+Camera#.

 

Враження від використання

Головна (і мабуть єдина) причина чому я купи цю камеру це її ціна. Приємною несподіванкою був комплект кріплень та додаткова батарея які йдуть з камерою.

Тепер до відео. Я спеціально нічого не вирівнював, не редагував і не прискорював. На роліку спробував показати яка картинка виходить про доброму освітленні, в тіні та на переходах.

 

В цілому якість доволі посередня і навіть програє GoPro п’ятирічної давнини. Але як дешева камера на заміну, або яку не шкода то це просто ідеальний варіант.

Що стосується простоти управління то меню несподівано доволі довге і має багато налаштувань. Але я чесно кажучи не вірю що там щось суттєво можна поміняти.

Крім того камера вміє зв’язувати з ПК через WiFi, хоча я і не розумію нащо це треба. А підключена до комп’ютера може працювати як зовнішній диск, або як відеокамера.

Треба сказати і про недоліки. Перше це несподівано тривалий час повної зарядки і короткий час роботи. До того ж коли камера вимикається нема ніякого способу дізнатися що час замінити батарею (навіть якщо вона з вами).

Друге це зайві функції. Не те щоб вони сильно заважали, але усі ці WiFi та кольоровий екран виглядають добре у списку, але нічого особливо не додають.

Ну і звісно те що максимальний обсяг картки з яким може працювати камера – 32 Гб.

Що стосується якості картинки то повторюся що за таку ціну якість дуже добра.

Оцінки:

 

У нас тут виявляється в Tableau є доволі велика група велосипедистів і деякі з них кожного вівторка в обід гасають по місту разом. Ну я і вирішив приєднатися.

Дуже швидко з’ясувалося що вони занадто сильні для мене: на прямій женуть 45 км/г і я безнадійно відстаю, в гірки стають на ноги і “атакують” (тобто прискорюються) що для мене виглядає дивно – звик берегти сили та тримати рівний темп, щільно їдуть у групі бо вміють (а мені страшно так тісно їхати), з гірки несуться понад 50 км/г (насправді швидше, але я вже коли доходю до 50 то починаю перелякано гальмувати, а вони відриваються). Ну і так далі.

Але тим не менш це нагода і покататися і може навіть щось покращити в своїх велосипедних вміннях.

Щодо відео – воно таке саме нудне як і в нещодавному записі Поїздка на велі з роботи додому, але коротше :) На відео ви можете побачити Фрімонт (частина Сіетлу), а саме його центральний та спальні райони.

 

На цьому у мене все.

А, ледь не забув, дані з велокомп’ютера для цієї конкретної поїздки ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1853161576. Тепер все.

 

На місцевий День Незалежності цього року ми прийняли участь в невеличких змаганнях де я і Олена пропливли 2 милі (3200 метрів).

Раніше ми вже робили ці запливи: 2014-08-31–Martha Swim Lake, 2012-07-07-Martha Lake Swim та Ще кілька фото з Martha Lake Swim. Потім була перерва пов’язана з тим що ми то подорожували, то брали участь в інших змаганнях. Але оскільки цього року ні те ні інше не вийшло то ми хоч поплавати і вирішили :)

 

На жаль цього разу з фотками не поталанило і це по суті єдине фото де мене зловили. А Олену так і взагалі тільки здаля десь дрібну фігурку сфоткали пару разів.

Власне розказувати нема чого особливо. Результати ось тут – https://marthalakeswim.files.wordpress.com/2017/07/mlows-july-4-2017-results1.pdf. Мій час склав 55:33 що є поки що моїм найкращим результатом для цієї дистанції. Олена ж пропливла за 1:13:15.

Дані з GPS-годинника ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1838596781.

 

 

Після подорожі в Моаб яку ми досі з приємністю згадуємо (пустеля, 3 дні на гірських велосипедах, машина підтримки, палатки, …) було лише питанням часу коли ми знову зробимо щось подібне. Вирішили звернутися до тієї ж компанії що і минулого разу – RIM Tours. І вибрали ми цього разу 4-денну подорож з Брайсу до Зіону (https://rimtours.com/tours/bryce-to-zion/).

 

З перельотом усе виявилося доволі просто – з однією пересадкою усього можна долетіти від Сіетла до Солт-Лейк Сіті (тривалість перельоту – 1:45), далі 30 хвилин на пересадку і меншим літаком від Солт-Лейк до Сейнт Джорджа (менше години цього разу). Подібний же маршрут і час і по дорозі назад. Містечко доволі невелике, але схоже що швидко росте завдяки туризму і віруючим у яких тут навіть якийсь свій університет та різноманітні збіговиська. Ціна звісно залежить від сезону та навіть дня, але треба бути готовим що на двох людей перельоти обійдуться до $1000. Готелів у містечку дуже багато і розмірів вони чималенькі, але і ціни тут добрячі, особливо на вихідні дні – будьте готові заплатити $200 за ніч за номер який зазвичай обійдеться в $60 не у курортних містах.

 

Інший популярний варіант яким скористалася пара з Сіетлу що була у нашій групі це долетіти до Лас-Вегаса (туди набагато більше рейсів), а звідти вже доїхати чи прокатною машиною чи автобусом (близько 3 годин).

 

О 9-й ранку на парковці того ж готелю де ми жили нас та інших учасників (усього в групі було 11 людей) зустрічав міні-автобус з велосипедами. Тут ми вперше зустрілися з гайдами та іншими учасниками подорожі і коротко познайомилися.

 

Якщо кому цікаво то велосипеди у нас були Santa Cruz, колеса 27.5: у мене Bantam, у Олени – 5010 з карбоновою рамою. Про самі велосипеди не маю що сказати особливо бо досвіду у мене на гірських веліках мало і нема з чим порівнювати та чого очикувати. Олена проте зауважила що Pivot March 4 який вона колись тестувала сподобався їй більше – він був м’якіший та лагідніший :) Що стосується чисто суб’єктивних вражень то велосипеди ці неймовірно надійні, пережили дуже багато і мали лише незначні проблеми типу заклиненого шифтера у мене та задніх гальмів у іншого учасника. Обидві проблеми вирішилися вручну на місці одним з наших гідів. І в той же час один з наших компаньйонів привіз свій Cannondale який не пережив навантажень – полетів задній хаб.

 

Отже ми сіли в автобус і поїхали в свій майбутній табір. Уся дорога зайняла 2 години разом з зупинкою на заправку/туалет та закупівлю пива та інших речей типу зубної пасти які хтось забув взяти з собою. При цьому ми поступово піднімалися в гори (табір був на висоті в 8000 футів/2500 метрів) і хоча небо було безхмарне і сонце світило дуже яскраво температура була ледь вище 20 градусів весь час.

 

На місці ми встановили палатки, постелили каремати і спальники. Усе було нове і свіжерозпечатане, але я ще раз порекомендую вставки для спальників Cocoon Silk Mummy Liner – вони додають якийсь градус температури (а вночі температура знижувалася до +10) і в них можна спати не одягаючи бейс-леєр у будь-якому спальнику.

 

З табору ми перші 3 дні їздили навколо різними маршрутами, і це було доволі зручно – не треба ставити і складати палатки і торби. В таборі наші гіди нас годували свіжеприготованою їжею (м’ясо, риба, млинці, кава, навіть десерти), мили тарілки, чистили і підстроювали байки і таке інше. Це до того що вони з нами їздили усі маршрути, тягнули на собі додаткову воду, їжу, інструменти та усе інше що може знадобитися в дорозі.

 

Одна з гайдів була дівчина Корі (десь до 30 років) яка примає участь в гірських велогонках типу 24-годинних перегонів. Другий був Дейв (років 40 з чимось) – веломайстер зі стажем більше 20 років, колишній велосипедист, особисто знайомий з великою кількістю спортивних знаменитостей у вело- та мото-спорті. І був ще 70-річний Майк. Важко було повірити що йому 70 років – пряма статура, їздив з нами усі гірки, долав технічні ділянки, на рівні з іншими готував і прибарав, возив на додачу до усього в своєму рюкзаку гіпсову статуетку Санта Клауса з ялинкою. До того ж виявився дуже начитаною людиною (досі слідкує за свіжими виданнями з історії та соціології) та має безліч історій з часів коли служив в Ісландії, працював інструктором з дайвінгу на Філіпінах, охороняв черепах у Бразилії і так далі і таке подібне. Просто космос який дядько!

 

 

Що стосується самих поїздок то усі вони були на сінгл-треку (вузенька доріжка) переважно по лісу (коріння і каміння) з крутими поворотами, спусками і підйомами. Взагалі для мене траса була важкувата технічно – я більш-менш навчився як долати круті гірки лише під сам кінець, а от круті спуски та повороти мені так і не далися – іноді доводилося злазити з вела і долати певні ділянки пішки. І хоча висота теж давалася взнаки (постійно не вистачало кисню і серце стрибало на “високі оберти” майже на кожній найменшій гірці) головною проблемою все ж таки була відсутність технічних навичок. Наприклад їхати в гірку на гірському велі треба не так як на дорожньому – якщо переднє колесо налітає на камінь чи корінь (а це в лісі гарантовано) то при неправильній посадці будеш лежати на спині з велом зверху. Треба зсуватися на кінчик сідла і майже лягати на руль. Ну а про повороти та спуски я взагалі не кажу – там треба бачити дорогу і планувати кілька кроків на перед. У мене не виходило.

 

 

Після першого ознайомчого дня (карта першого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415216) де ми проїхали коло навколо озера Навахо другий день (карта другого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415244) приніс нам довгу гірку на початку, багато вгору-вниз-вгору-вниз і знову ж таки те саме озеро. Озеро теж таке цікаве – в нього не впадає жоден струмок, а натомість уся вода в ньому це сніг що розтанув та дощ. А снігу тут випадає до 4 метрів зимою. До того ж в дні озера утворилася дірка яка перетворилася на водоспад і щоб озеро остаточно не зміліло посередині його побудували дамбу. Обидві половини заселили рибою і в тій що міліє майже до дна можна рибалити.

 

 

На третій день (карта третього дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415277) був довгий і доволі складний трек через ліс. Після першої половини лише троє людей (і серед них я звісно) погодилися їхати назад тим же шляхом, а інші сіли в автобус. І назад ми летіли доволі швидко де я зрозумів що хоча фізична форма в мене більш-менш подібна до того що гірські велосипедисти любителі демонструють відсутність навичок відкидала мене від групи все далі і далі – на спусках я боюся та гальмую забагато, на підйомах вибираю не оптимальний маршрут… Ну і до того ж якщо ви подивитеся на кілометраж то він дуже не великий, але поїздки були виснажливими через висоту та складність доріжки.

 

 

Ну і останній день коли ми склали палатки та зібрали сумки і нас повезли в інший парк. Тут доріжка була трохи іншою – переважно пустеля, дуже мало дерев, але багато каміння і дуже, дуже страшні спуски… Більшості людей сподобався саме цей останній день (https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415308), але мені все ж таки третій день запам’ятався найприємніше (через більший кілометрах звісно).

 

 

Також треба згадати що я неодноразово падав з велосипеда як і усі інші, позбивав ноги і коліна, порізав руки гілками, забив мизинця на лівій руці так що він набряк, посинів і ледь влазив в рукавичку. Але то все навчання, все на користь. Група крім виснаження ніяких особливих травм не отримала.

 

 

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AEQ%5FfGUdLVWDnBk&id=B21290194214A37D%21257431&cid=B21290194214A37D.

 

Не так давно ми вперше стали на бігові (вони ж “нордік”) лижі (Кінець року, а ми на лижах :) та Кілька світлин з пропагандою…), а тепер прийшов час спробувати гірські (або “альпайн”) лижі.

 

У нашій місцині не надто далеко від нас є кілька місць де можна кататися на гірських лижах. Найближче – це гори за півтори години машиною. Там у нас десь з грудня місяця вже доволі непоганий сніг на якому можна кататися десь місяці 4.

 

Оскільки ми нічого не знаємо і не вміємо то вибрали пакет для початківців (http://www.stevenspass.com/site/lessons-rentals/first-timer/index.html). Вибрали як з’ясувалося дуже вдало: за $180 маємо мінімум 2 двогодинних уроки з інструктором (на 3-6 чоловік у групі), лижі, ботинки, шоломи, палички і квиток на підйомник. Причому вони “гарантують” що ти навчишся більш-менш їздити на лижах таким чином що будуть давати додаткові безкоштовні уроки доки інструктор не вирішить що у тебе починає виходити як треба.

 

Уроки можна брати в будь-які дні, самі траси відкриті десь з 8 ранку до 10 вечора.

На Стівен Пасі є кілька гірок (і підйомників відповідно) різного рівня складності і крутизни і таким початківцям як ми є де розгулятися.

Хотів розписати як правильно одягатися на лижі, щось про техніку і таке інше, а потім подумав що колись згодом коли буду краще в цьому розбиратися :) Тому у мене все – усі на лижі!