…і обідня велопоїздка зі співробітниками.

 

Призначення та характеристики

Отже перед нами компактна спортивна камера від найвідомішого мабуть на сьогодні виробника персональних спортивних камер. І хоча у назві нема цифри версії це 4-те покоління камер GoPro і на момент написання цього посту вже продаються камери (компактні і з екраном) 5-го покоління.

Тепер основні характеристики:

  • Ціна. Повна ціна камери складає $150 і на мою думку не варто чекати суттєвих знижок у найближчі кілька місяців. Єдине що мені вдалося знайти це акцію за якою до камери додавали простеньку селфі-палку та кріплення на голову.
  • Розміри: куб зі стороною в 1.5 дюйми (3.8 см).
  • Вага: 2.6 унції (74 грами).
  • Максимальна якість: 1440p, 60 кадрів на секунду (при 1080p).
  • Пам’ять: microSD картка до 64 Гб.
  • Захищена від падінь та води (до 10 метрів глибини).
  • На сайті виробника – https://shop.gopro.com/cameras/hero-session/CHDHS-104-master.html.
  • Керівництво користувача (характеристики, функціонал) – https://images-na.ssl-images-amazon.com/images/I/91RZwKjceJL.pdf.

 

Враження від використання

Після доволі непростої (заплутане меню) у використанні GoPro HERO 3 ця камера явно є кроком вперед. Але тут є інша крайність – оскільки у камери усього одна кнопка і малюсенький екран на два коротенькі рядочки літер меню у неї стало неймовірно коротке. Взагалі нормально настроювати камеру можна лише за допомогою смартфону зі встановленим спеціальним додатком (лише iOS та Android). А з іншого боку тепер оперувати камерою дуже легко – натиснув кнопку і вона записує, натиснув ще раз і вона вимикається. Ніяких включити/вимкнути, вибір режиму і так далі.

Компактні розміри мені особисто дуже до вподоби і екран мені не потрібен на спортивній камері. Мені треба щоб було дуже просто увімкнути/вимкнути запис і саме це камера робить дуже добре.

На велосипед я кріплю камеру за допомогою спеціального виносу на який також саджу свій велокомп’ютер.

Той же самий додаток на смартфоні дає можливість редагувати та публікувати відео. І та ж програма дозволяє керувати камерою (якщо скажімо її закріплено так що до кнопки важко дотягнутися). Також можна встановити на ПК редактор від виробника – https://shop.gopro.com/softwareandapp.

Взагалі я усім задоволений і ніяких суттєвих нарікань не маю.

Оцінки:

 

На відео обідня велопоїзка зі співробітниками. Порізав відео за допомогою програми VSDC Video Editor (поки що ще шукаю просту програму для редагування відео). Спробував показати як камера знімає широкий кут, переходи з тіні на світло і навпаки і як впливає трясіння на відео. Ніякої обробки відео не робив.

 

А ось те саме відео зі стабілізацією від YouTube:

 

 

Характеристики

Перше що треба сказати що ця камера є дешевою альтернативою GoPro за ціну в рази меншу. Розмірами та компоновкою дуже нагадує GoPro Hero 3. Звісно випущено її через п’ять років і є певні покращення, але давайте поглянемо детальніше.

Отже що ми маємо:

  • Ціна. Повна ціна складає $60, але свою я купив за $40 коли була спеціальна акція на Amazon.
  • Максимальна роздільна здатність: 1080p та 30 кадрів на секунду. Якісь відео дивіться нижче.
  • В комплекті йде захисний прозорий корпус (до 30 метрів під водою), додатковий замок на корпус і навідь додаткова батарея. Це дуже круто навіть за повну ціну.
  • Повна зарядка – більше 2 годин що не так і добре. А от час роботи задекларовано в 70 хвилин, але мені лише вдалося отримати 40 хвилин від камери.
  • Камера має кольоровий екран і кнопки навігації по меню що мало б спростити навігацію, але насправді там не так усе добре організовано.
  • MicroSD картки – до 32 Гб. Доволі дивне обмеження.
  • На сайті виробника – http://www.dbpower.co.uk/vl123/dbpower/frontend/web/index.php?r=product%2Fview&id=44&cate_id=5&cate_name=Action+Camera#.

 

Враження від використання

Головна (і мабуть єдина) причина чому я купи цю камеру це її ціна. Приємною несподіванкою був комплект кріплень та додаткова батарея які йдуть з камерою.

Тепер до відео. Я спеціально нічого не вирівнював, не редагував і не прискорював. На роліку спробував показати яка картинка виходить про доброму освітленні, в тіні та на переходах.

 

В цілому якість доволі посередня і навіть програє GoPro п’ятирічної давнини. Але як дешева камера на заміну, або яку не шкода то це просто ідеальний варіант.

Що стосується простоти управління то меню несподівано доволі довге і має багато налаштувань. Але я чесно кажучи не вірю що там щось суттєво можна поміняти.

Крім того камера вміє зв’язувати з ПК через WiFi, хоча я і не розумію нащо це треба. А підключена до комп’ютера може працювати як зовнішній диск, або як відеокамера.

Треба сказати і про недоліки. Перше це несподівано тривалий час повної зарядки і короткий час роботи. До того ж коли камера вимикається нема ніякого способу дізнатися що час замінити батарею (навіть якщо вона з вами).

Друге це зайві функції. Не те щоб вони сильно заважали, але усі ці WiFi та кольоровий екран виглядають добре у списку, але нічого особливо не додають.

Ну і звісно те що максимальний обсяг картки з яким може працювати камера – 32 Гб.

Що стосується якості картинки то повторюся що за таку ціну якість дуже добра.

Оцінки:

 

У нас тут виявляється в Tableau є доволі велика група велосипедистів і деякі з них кожного вівторка в обід гасають по місту разом. Ну я і вирішив приєднатися.

Дуже швидко з’ясувалося що вони занадто сильні для мене: на прямій женуть 45 км/г і я безнадійно відстаю, в гірки стають на ноги і “атакують” (тобто прискорюються) що для мене виглядає дивно – звик берегти сили та тримати рівний темп, щільно їдуть у групі бо вміють (а мені страшно так тісно їхати), з гірки несуться понад 50 км/г (насправді швидше, але я вже коли доходю до 50 то починаю перелякано гальмувати, а вони відриваються). Ну і так далі.

Але тим не менш це нагода і покататися і може навіть щось покращити в своїх велосипедних вміннях.

Щодо відео – воно таке саме нудне як і в нещодавному записі Поїздка на велі з роботи додому, але коротше :) На відео ви можете побачити Фрімонт (частина Сіетлу), а саме його центральний та спальні райони.

 

На цьому у мене все.

А, ледь не забув, дані з велокомп’ютера для цієї конкретної поїздки ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1853161576. Тепер все.

 

На місцевий День Незалежності цього року ми прийняли участь в невеличких змаганнях де я і Олена пропливли 2 милі (3200 метрів).

Раніше ми вже робили ці запливи: 2014-08-31–Martha Swim Lake, 2012-07-07-Martha Lake Swim та Ще кілька фото з Martha Lake Swim. Потім була перерва пов’язана з тим що ми то подорожували, то брали участь в інших змаганнях. Але оскільки цього року ні те ні інше не вийшло то ми хоч поплавати і вирішили :)

 

На жаль цього разу з фотками не поталанило і це по суті єдине фото де мене зловили. А Олену так і взагалі тільки здаля десь дрібну фігурку сфоткали пару разів.

Власне розказувати нема чого особливо. Результати ось тут – https://marthalakeswim.files.wordpress.com/2017/07/mlows-july-4-2017-results1.pdf. Мій час склав 55:33 що є поки що моїм найкращим результатом для цієї дистанції. Олена ж пропливла за 1:13:15.

Дані з GPS-годинника ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1838596781.

 

 

Після подорожі в Моаб яку ми досі з приємністю згадуємо (пустеля, 3 дні на гірських велосипедах, машина підтримки, палатки, …) було лише питанням часу коли ми знову зробимо щось подібне. Вирішили звернутися до тієї ж компанії що і минулого разу – RIM Tours. І вибрали ми цього разу 4-денну подорож з Брайсу до Зіону (https://rimtours.com/tours/bryce-to-zion/).

 

З перельотом усе виявилося доволі просто – з однією пересадкою усього можна долетіти від Сіетла до Солт-Лейк Сіті (тривалість перельоту – 1:45), далі 30 хвилин на пересадку і меншим літаком від Солт-Лейк до Сейнт Джорджа (менше години цього разу). Подібний же маршрут і час і по дорозі назад. Містечко доволі невелике, але схоже що швидко росте завдяки туризму і віруючим у яких тут навіть якийсь свій університет та різноманітні збіговиська. Ціна звісно залежить від сезону та навіть дня, але треба бути готовим що на двох людей перельоти обійдуться до $1000. Готелів у містечку дуже багато і розмірів вони чималенькі, але і ціни тут добрячі, особливо на вихідні дні – будьте готові заплатити $200 за ніч за номер який зазвичай обійдеться в $60 не у курортних містах.

 

Інший популярний варіант яким скористалася пара з Сіетлу що була у нашій групі це долетіти до Лас-Вегаса (туди набагато більше рейсів), а звідти вже доїхати чи прокатною машиною чи автобусом (близько 3 годин).

 

О 9-й ранку на парковці того ж готелю де ми жили нас та інших учасників (усього в групі було 11 людей) зустрічав міні-автобус з велосипедами. Тут ми вперше зустрілися з гайдами та іншими учасниками подорожі і коротко познайомилися.

 

Якщо кому цікаво то велосипеди у нас були Santa Cruz, колеса 27.5: у мене Bantam, у Олени – 5010 з карбоновою рамою. Про самі велосипеди не маю що сказати особливо бо досвіду у мене на гірських веліках мало і нема з чим порівнювати та чого очикувати. Олена проте зауважила що Pivot March 4 який вона колись тестувала сподобався їй більше – він був м’якіший та лагідніший :) Що стосується чисто суб’єктивних вражень то велосипеди ці неймовірно надійні, пережили дуже багато і мали лише незначні проблеми типу заклиненого шифтера у мене та задніх гальмів у іншого учасника. Обидві проблеми вирішилися вручну на місці одним з наших гідів. І в той же час один з наших компаньйонів привіз свій Cannondale який не пережив навантажень – полетів задній хаб.

 

Отже ми сіли в автобус і поїхали в свій майбутній табір. Уся дорога зайняла 2 години разом з зупинкою на заправку/туалет та закупівлю пива та інших речей типу зубної пасти які хтось забув взяти з собою. При цьому ми поступово піднімалися в гори (табір був на висоті в 8000 футів/2500 метрів) і хоча небо було безхмарне і сонце світило дуже яскраво температура була ледь вище 20 градусів весь час.

 

На місці ми встановили палатки, постелили каремати і спальники. Усе було нове і свіжерозпечатане, але я ще раз порекомендую вставки для спальників Cocoon Silk Mummy Liner – вони додають якийсь градус температури (а вночі температура знижувалася до +10) і в них можна спати не одягаючи бейс-леєр у будь-якому спальнику.

 

З табору ми перші 3 дні їздили навколо різними маршрутами, і це було доволі зручно – не треба ставити і складати палатки і торби. В таборі наші гіди нас годували свіжеприготованою їжею (м’ясо, риба, млинці, кава, навіть десерти), мили тарілки, чистили і підстроювали байки і таке інше. Це до того що вони з нами їздили усі маршрути, тягнули на собі додаткову воду, їжу, інструменти та усе інше що може знадобитися в дорозі.

 

Одна з гайдів була дівчина Корі (десь до 30 років) яка примає участь в гірських велогонках типу 24-годинних перегонів. Другий був Дейв (років 40 з чимось) – веломайстер зі стажем більше 20 років, колишній велосипедист, особисто знайомий з великою кількістю спортивних знаменитостей у вело- та мото-спорті. І був ще 70-річний Майк. Важко було повірити що йому 70 років – пряма статура, їздив з нами усі гірки, долав технічні ділянки, на рівні з іншими готував і прибарав, возив на додачу до усього в своєму рюкзаку гіпсову статуетку Санта Клауса з ялинкою. До того ж виявився дуже начитаною людиною (досі слідкує за свіжими виданнями з історії та соціології) та має безліч історій з часів коли служив в Ісландії, працював інструктором з дайвінгу на Філіпінах, охороняв черепах у Бразилії і так далі і таке подібне. Просто космос який дядько!

 

 

Що стосується самих поїздок то усі вони були на сінгл-треку (вузенька доріжка) переважно по лісу (коріння і каміння) з крутими поворотами, спусками і підйомами. Взагалі для мене траса була важкувата технічно – я більш-менш навчився як долати круті гірки лише під сам кінець, а от круті спуски та повороти мені так і не далися – іноді доводилося злазити з вела і долати певні ділянки пішки. І хоча висота теж давалася взнаки (постійно не вистачало кисню і серце стрибало на “високі оберти” майже на кожній найменшій гірці) головною проблемою все ж таки була відсутність технічних навичок. Наприклад їхати в гірку на гірському велі треба не так як на дорожньому – якщо переднє колесо налітає на камінь чи корінь (а це в лісі гарантовано) то при неправильній посадці будеш лежати на спині з велом зверху. Треба зсуватися на кінчик сідла і майже лягати на руль. Ну а про повороти та спуски я взагалі не кажу – там треба бачити дорогу і планувати кілька кроків на перед. У мене не виходило.

 

 

Після першого ознайомчого дня (карта першого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415216) де ми проїхали коло навколо озера Навахо другий день (карта другого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415244) приніс нам довгу гірку на початку, багато вгору-вниз-вгору-вниз і знову ж таки те саме озеро. Озеро теж таке цікаве – в нього не впадає жоден струмок, а натомість уся вода в ньому це сніг що розтанув та дощ. А снігу тут випадає до 4 метрів зимою. До того ж в дні озера утворилася дірка яка перетворилася на водоспад і щоб озеро остаточно не зміліло посередині його побудували дамбу. Обидві половини заселили рибою і в тій що міліє майже до дна можна рибалити.

 

 

На третій день (карта третього дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415277) був довгий і доволі складний трек через ліс. Після першої половини лише троє людей (і серед них я звісно) погодилися їхати назад тим же шляхом, а інші сіли в автобус. І назад ми летіли доволі швидко де я зрозумів що хоча фізична форма в мене більш-менш подібна до того що гірські велосипедисти любителі демонструють відсутність навичок відкидала мене від групи все далі і далі – на спусках я боюся та гальмую забагато, на підйомах вибираю не оптимальний маршрут… Ну і до того ж якщо ви подивитеся на кілометраж то він дуже не великий, але поїздки були виснажливими через висоту та складність доріжки.

 

 

Ну і останній день коли ми склали палатки та зібрали сумки і нас повезли в інший парк. Тут доріжка була трохи іншою – переважно пустеля, дуже мало дерев, але багато каміння і дуже, дуже страшні спуски… Більшості людей сподобався саме цей останній день (https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415308), але мені все ж таки третій день запам’ятався найприємніше (через більший кілометрах звісно).

 

 

Також треба згадати що я неодноразово падав з велосипеда як і усі інші, позбивав ноги і коліна, порізав руки гілками, забив мизинця на лівій руці так що він набряк, посинів і ледь влазив в рукавичку. Але то все навчання, все на користь. Група крім виснаження ніяких особливих травм не отримала.

 

 

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AEQ%5FfGUdLVWDnBk&id=B21290194214A37D%21257431&cid=B21290194214A37D.

 

Не так давно ми вперше стали на бігові (вони ж “нордік”) лижі (Кінець року, а ми на лижах :) та Кілька світлин з пропагандою…), а тепер прийшов час спробувати гірські (або “альпайн”) лижі.

 

У нашій місцині не надто далеко від нас є кілька місць де можна кататися на гірських лижах. Найближче – це гори за півтори години машиною. Там у нас десь з грудня місяця вже доволі непоганий сніг на якому можна кататися десь місяці 4.

 

Оскільки ми нічого не знаємо і не вміємо то вибрали пакет для початківців (http://www.stevenspass.com/site/lessons-rentals/first-timer/index.html). Вибрали як з’ясувалося дуже вдало: за $180 маємо мінімум 2 двогодинних уроки з інструктором (на 3-6 чоловік у групі), лижі, ботинки, шоломи, палички і квиток на підйомник. Причому вони “гарантують” що ти навчишся більш-менш їздити на лижах таким чином що будуть давати додаткові безкоштовні уроки доки інструктор не вирішить що у тебе починає виходити як треба.

 

Уроки можна брати в будь-які дні, самі траси відкриті десь з 8 ранку до 10 вечора.

На Стівен Пасі є кілька гірок (і підйомників відповідно) різного рівня складності і крутизни і таким початківцям як ми є де розгулятися.

Хотів розписати як правильно одягатися на лижі, щось про техніку і таке інше, а потім подумав що колись згодом коли буду краще в цьому розбиратися :) Тому у мене все – усі на лижі!

 

 

Наший, місцевий марафон який ми вже робимо кілька років поспіль. Вірніше я біжу марафон, а Оленка половинку.

Кожного разу сіетльська погода дарує якийсь сюрприз: то шалений холод з вітром, то дощ, а бувало і тепло і сонячно. Цього разу був густий туман. Причому вранці такий туман що навіть з увімкненими фарами машини було видно усього за 3-4 метра попереду.

Потім трохи розвиднилося, але все одно було далеко не прозоре повітря.

 

Навчені помилками ми встали в 5:30 і майже уникнувши пробок (лише на останніх кілометрах в Сіетлі трошки постояли) запаркувалися поруч зі стартом. Потім просиділи 30 хвилин в теплі експо-центру де після фінішу роздавали їжу та сувеніри. Провести там час точно краще ніж у пробці і хвилюватися що не встигнеш на старт. Олена стартонула о 7:30, а  я повернувся у тепло – мій старт був на 8:15.

На вулиці все ще було доволі холодно і тому ми обоє стартували в пакетах для сміття поверз футболки у мене і поверх кофти у Олени. Насправді доволі зручно: і тепло і не продувається і коли завгодно на дистанції можна зняти і просто викинути. Як варіант люди одягають на верх на перші пару кілометрів старі футболки чи кофти і викидають їх, але у нас таке не залежується.

Єдине що я зробив помилку і пробіг у пакеті занадто довго, а коли його зняв то був наскрізь мокрий. Це могло б стати проблемою на сильному вітрові, але на щастя минулося.

Я розраховував пробігти в районі 3:20 і почав разом з групою яка бігла на 3:15 щоб з часом уповільнитися. Але поступово “розбігся” і відірвався від них вперед. В принципі не так щоб занадто легко було, але на половині дистанції я зрозумів що не так втомився як боявся того і продовжим у тому ж темпі. Подолавши ще кілька миль якось зміг налаштувати себе психологічно що “залишилося усього 15/12/10/8/… кілометрів і їх треба пробігти не в такому вже і високому темпі”. Тим не менше пейсери з табличкою 3:15 обійшли мене кілометрі на 30-му, але я відчував себе нормально і не сильно з того переживав.

Насправді скільки я робив марафонів це у мене перший раз вийшло не думати про те що “коли там вже наступна позначка відстані”, а про те що “зараз треба бігти ось в такому темпі”. Не знаю як пояснити, просто хотілося бігти швидше, або хоча б не знижувати темпу.

Ось вже і страшна гірка, після неї затяжна гірка, там ще одна затяжна… Помічаю що мене давно ніхто не обганяє, а навпаки я обганяю усих.

 

 

До речі частина фото які ви бачите я позичив з сайту який намагається мені ці світлини продати за якісь шалені гроші (позначки з копірайтами на них), а інші фото зробив знайомий який цього разу не біг і помітив мене стоячи по ходу дистанції з фотоапаратом (він когось іншого чекав фотографувати).

 

Ну от, біжу я, біжу, гірка закінчилася, почалися мости і все таке інше, одним словом усього 5 км до фінішу. І я помічаю далеко попереду пейсерів з табличкою 3:15. Намагаюся наблизитися до них, але йде вже важко. Останні 3 км вже важко контролювати дихання і воно стає дуже хаотичним та неритмічним. Також дуже болять і починають відмовляти сідничні м’язи.

Лишається щось трошки більше кілометру, а пейсери все ще далеко. І я бачу що вони розгубили усю свою групу, а значить поспішають щоб вкластися в час. Намагаюся прискоритися ще і вже на стадіоні де була фінішна пряма відстаю від них усього кілька метрів. При цьому обходю усих хто намагається триматися за пейсерами. От і фініш, але я так на метрів 5 пейсерів і не догнав. Ну теж непогано – результат навіть кращий ніж я планував :)

Данні з мого годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/973681320

Зі своїм результатом я 95-й у загальному заліку, 86-й серед чоловіків, 8-й у своїй віковій категорії.

Олена теж пробігла непогано, хоча вона набагато повільніша і не переймається результатами. Її час 2:11:41 поки що її найкращий на пів-марафоні, хоча для тих хто бігає це результат з розряду “пішки йти” :) Але головне що їй подобається і вона задоволена.

 

 

 

 

 

 

Ну і просто ще кілька фото.

 

 

 

 

Цей тріатлон ми вже робили кілька разів у минулому: 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA, 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA, Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

 

Цього разу ми обоє робили олімпійську дистанцію, але у Олени вона вийшла з пригодами: пробила колесо на велосипеді і витратила 10 хвилин намагаючись розібратися з картриджем CO2.

 

Приїхали ми сильно заразні, десь аж за 2 години до початку, але завдяки цьому змогли запаркуватися безпосередньо біля старту.

Хоча погода була не дуже сонячна вода у озері була на диво теплою і прозорою. Взагалі плавання вийшло непогано: мені вдалося майже дві третини пропливсти слідом за трохи сильнішим плавцем і загальний час на 1.5 км плавання вийшов 25:58.6 що для мене дуже швидко.

 

Плавання організовано так що через кожні 3 хвилини стартує наступна хвиля: чоловіки олімпійка, жінки олімпійка, чоловіки спринт, жінки спринт, чоловіки суперспринт, жінки суперспринт. Отже коли пливеш назад то чим ближче до виходу з води тим більший натовп – повільні плавці з коротших дистанцій вливаються в основний трафік.

 

Перша транзитка – 2:04.9, це дуже довго, просто неприпустимо. Час втрачено на ноги які я все намагався витерти і почистити від трави бо їхав і біг потім без шкарпеток, але потім здався.

 

Що стосується велоетапу то пройшов він доволі рівно хоча час мій такий собі – 1:08:27.4 (це 40 км) і 25-й результат на велоетапі з більше ніж 300 учасників. Треба тренувати вело, але ніяк то часу, то погоди, то настрою нема :(

Друга транзитка теж повільна – 1:19.7, тут я вперше пробував бігти у On Running Cloudracer та ще і без шкарпеток. Всередині було насипано щедро порошку проти натирання, ноги потім усі білі наче крейдою зафарбовані.

 

В цілому біговий етап пройшов нормально, час не так щоб надто хороший – 42:57.6, 16-й результат. Але навіть такий результат дав мені змогу фінішувати 16-м у загальному заліку і першим у своїй віковій групі з часом 2:20:48.2. Це не те що б дуже добре, але від цього вже можна будувати якийсь план тренувань для покращення результатів. По суті це мій же рівень двохрічної давнини до всіх аварій, травм та негараздів які почалися минулого року.

 

Протокол змагань – http://lakemeridiantri.com/results/LMTAug2015Overall.htm

Велотур навколо гори Райнір (RAMROD – Ride Around Mt. Rainier inOne Day, одноденна поїздка навколо гори Райнір) яку щорічно організовує один з місцевих велоклубів – http://www.redmondcyclingclub.org/RAMROD/RAMROD.html.

 

Сам велотур має обмежену кількість учасників через те що більшість маршруту проходить через територію парку і кількість людей які туди пускають одночасно теж відповідно обмежена. Тому усі бажаючі приймають участь в лотореї (ціна $5) і у випадку виграшу кілька сотень везунчиків платять $90 щоб подолати 240 км красивого і непростого маршруту.

 

Пару років тому я теж вигравав участь, ось мій звіт про мій перший раз на цій трасі – 2013-07-25-RAMROD та RAMROD 2013 – відео. Поталанило мені і цього року.

 

Сильно повторюватися не буду, просто відзначу найбільш яскраві враження.

Ті хто більш-менш регулярно приймають участь у змаганнях та інших спортивних подіях мають безліч історій про те як колись щось забув, чи переплутав чи ще якось напартачив. Цього разу нічого страшного крім того що я забув свої велоокуляри. Просто не став роздруковувати список “Велозмагання” де у мене записано що брати і що робити якраз на випадок щоб не забути нічого :) Занадто вже самовпевнений був.

 

Довелося взяти окуляри Олени (Guess) в яких вона водить машину. Вони практично не захищають очі від вітру на спусках (а спуски там по 20-30 км і дуже швидкі) і практично не захищають від сонця, але все одно краще ніж без окулярів.

 

Другий прокол пов’язаний з водою. Я взяв дві пляшки на велосипед. В одну наливав спортивні напої (на станціях був Gatorade), а друга була для води щоб обливати себе. Найкрутіші підйоми були на дуже пекучому сонці і перегрівання наступало дуже швидко. От вода з кригою в пляшці допомагала. А прокол в тому що для води я взяв прозору пляшку Camelbak Podium яку сонце прогрівало теж миттєво і я поливав себе теплою водою. Хоча навіть так було легше.

 

На трасі кожні 30-50 кілометрів були точки де можна було поїсти та налити води чи спортивних напоїв у пляшки. На останній зупинці команда волонтерів робила бутерброди. На одній з зупинок на трасі була печена картопля з сіллю (сіль потрібна щоб не так зневоджуватися і запобігати судом).

 

У мене вся поїзда зайняла 10 з половиною годин на велосипеді плюс пару годин на зупинках. Іноді на підйомах перегрівався так сильно що доводилося зупинятися кожні кілька сот метрів де було б хоч трохи затінку. Так само робили і інші велосипедисти.

З собою віз пакетики з кремом від сонця та пігулки з сіллю, не став як минулого разу тягти рукава чи інші теплі речі та батончики.

Олена весь цей час чекала мене на фініші… Насправді десь у кав’ярні з кондиціонованим повітрям сиділа :) Але єдине що ми коли розраховували мій час повернення забули додати час який я витрачу на зупинках тож вона мене 2 години на фініші чекала.

Кому раптом цікаво ось дані з вело-комп’ютера – https://connect.garmin.com/modern/activity/850507152. Статистика показує більше 10 тисяч спалених калорій, не знаю на скільки можна цьому вірити.

Чи буду пробувати робити цей тур ще? Мабуть так. Поки його їдеш думаєш “нащо я це роблю, який в цьому сенс?” і таке інше. А після фінішу, душу і морозива думаєш “круто, наступного разу маючи досвід ще більше задоволення можна буде отримати” :)

Ну от і все в принципі. Усім наснаги та здоров’я!