2020-09 – Ескаланте, Юта

Це не перший наший раз в Юті коли ми у багатоденному турі на гірських байках: про всі попередні подорожі можна почитати тут – White Rim, Moab, UT та MTB – Bryce to Zion, Utah.

Цього разу ми поїхали у Моаб машиною, про саму дорогу і наші враження читайте тут – Дорога на Ескаланте: Вашингтон, Айдахо, Юта.

Моаб, колись крихітне і тихе містечно в пустелі зараз став надзвичайно шумним та неспокійним. Кілька років тому головну вулицю можна було переходити коли заманеться, зараз же невпинний трафік на кілька смуг суне і вдень і вночі. І саме місто швидко росте: будуються велики готелі, розширюються дороги, виникли різні місця де можна покататися на велосипедах, мотоцилах та машинах безпосередньо за містом. Ну і звісно туристів стільки, що доволі складно навіть ходити по тротуару.

Отже з Моабу ми виїхали в стонору міста Ескаланте і за якісь 4 години сіли на велосипеди і почали подорож…

Щоб одразу відповісти на питання про те які саме велосипеди: у мене був Santa Cruz Tallboy ($65 за добу), а у Олени Santa Cruz Hightower ($80 за добу). У компанії Rim Tours з якою ми вже втретє робимо подібні подорожі усі велосипеди нові і після одного сезону вони їх продають.

Більшість подорожі проходила на висоті від 1.6 до 2 км, що доволі сильно відчувалося – втомлюєшся дуже швидко без акліматизації. Також, не дивлячись на те, що на світлинах можна побачити деякі зелені рослини це надзвичайно суха місцина в якій не буває води практично ніколи. Щодня за 4-6 годин вело ми випивали по 5 літрів води і ходили в туалет добре якщо пару разів на день – усе випаровується через шкіру.

Крім того надзвичайно сильно світить, просто сліпить сонце і на небі практично ніколи нема жодної хмаринки. Вночі в затінку доволі прохолодно (все ж таки висота якась), але той затінок ще спробуй знайти. І для ночівлі потрібні теплі спальні мішки, кофти, штани і навіть рукавички. А коли світить сонце то нагріваєшся миттєво. У нас все що було не захищено обгоріло практично миттєво і ми ще кілька днів потому мали красиву темно-червону засмагу.

Ночували ми у наметах (брали свої, але можна рентувати) – їх перевозили зі стоянки на стоянку машиною підтримки. Їжу нам готували гіди яких було двоє на 8 людей в групі – смжені на вогні м’ясо, риба. А також овочі, кава, каші і таке інше. Все було здорове, поживне і смачне.

Що стосується складнощі маршруту то більшою проблемою була не дорога, вірніше не її стан, а рел’єф. Ми весь час були чи то на асфальтній чи на гравієвій дорозі і ділянки де треба мати певні вміння зустрічалися надзвичайно рідко. Пісчані ями, велике каміння, гравій та інше були добре якщо на 10% усього маршруту. Складніше було долати гірки – під таким сонцем і на такій висоті деякі затяжні гірки по кілька сот метрів, а то і пару кілометрів були справжнів випробуванням.

Звісно в нашій групі були люди різного рівня підготовки, але я просто катався туди і назад щоб сильно не відриватися від групи. І виходило нормально. Коротше нашої з Оленою фізичної форми вистачило щоб кататися в задоволення і щоб не відчувати, що занадто легко.

Стосовно видів – ця пустеля (Grandstairs Escalante) з того що ми бачили демонструє геологічні прошарки лави, донних осадів і такого іншого. І все це вивітрюється і вимивається водою і створює пейзажі в яких гори виглядають як розрізаний торт.

Деякі провалля з деяких точок мають по кілька сот метрів глибини. На жаль усі фото та відео не дуже добре передають масштаби чере те, що було надзвичайно світло. А як все це поправити не дуже хочу розбиратися. Тому вірте на слово :)

На деяких маршрутах (і ми такі коротенькі походи робили) можна побачити скам’янілий ліс. В прямому сенсі це кам’яні дерева, вірніше їх залишки – пні та фрагменти. Це дерева які колись загинули, але за мільйони років у сухому клімати органіка в їх складі була замінена залізом та магнієм. Процес схожий на те як утворювалося вугілля, але не такий самий.

Тваринне життя тут теж є, але умови назвичайно складні для виживання і вдень хоч щось живе побачити практчно не реально.

Тут є великі кішки, іноді заходять бурі ведмеді. Є лисиці, койоти, трапляються кролі, зайці та бурундуки. І звісно змії та ящірки. Змії є отруйні, але агресивних серед них нема тому їх майже не згадують як загрозу – шанс загинути від перегрівання чи дегідрації набагато вищий.

Також є птахи – орли, яструби, ворони та інші, але і вони вдень практично не літають. Усе виглядає застиглим і мертвим.

Що стосується людей то як завжди в подібних подорожах вони найцікавіші. Був у нас 76-річний колишній дипломат який працював в СРСР в часи Брежньова, займався космічною співпрацею між державами і дуже добре говорить російською.

Були дві сестри з Аляски 65 та 74 років які крутили так, що за ними хоча і втримаєшся, але розслабленим їх темп ніяк не навзеш.

Був інженер-еколог-хімік що грає у grindcore групі та його батьки (бізнесмен мульти-міліонер та художниця) у яких теж була купа цікавих історій. До речі те що вони неймовірно багаті ми зрозуміли самі. Тут не надто заведено хизуватися статками, але коли у розмові практично будь-яку екзотично місцину не згадаєш тобі кажуть “а, у нас там дім є” то стає зрозуміло усе.

В останній день ми поїхали на озеро яке штучно створили затопивши один з канйонів – зараз це відомий курорт на якому багаті люди мають яхти і проводять іноді вихідні. І у наших багатіїв звісно був дім на тому озері, яхта, водні мотоцикли і таке інше. Та і в Моабі у них було житло.

Ну і на останок вам ще кілька світлин та відео.

Klymit Insulated V Ultralite SL

Призначення та характеристики

Полегшений спальний килимок для тих хто шукає зменшення ваги для усього, що треба нести в рюкзаку:

  • Ціна: повна ціна – $120, мені вдалося по акції купити 2 штуки за $71 кожна.
  • Вага – 454 грами (16 унцій.
  • Розміри: розкладений – 183х51х6 см, складений – 18х11 см (циліндр).
  • Матеріал – 20D.
  • Пожиттєва гарантів.
  • На сайті виробника – https://klymit.com/collections/sleeping-pads/products/insulated-ultralite-sl-sleeping-pad.

Враження від використання

Перші дві речі які одразу відзначить будь-хто – неймовірно компактний розмір та мала вага. І чим більше у вас досвіду походів тим більше цей килимок вас вразить.

Його легко розкладати і надувати і так само легко складати. І він дійсно не надто холодний. До того ж його зроблено з доволі стійкого матеріалу і якщо не тягати його по камінню то перейматися за те що він почне скоро протиратися не варто.

Єдиний мабуть недолік для певної будови людей буде в тому що килимок може виявитися вузькуватим. Та і крутитися на ньому не надто вийде – ліг рівно на спину і спиш.

Вважаю навіть повну ціну виправданою і можу без сумнівів порадити усім хто шукає можливість полегшити свій рюзкак у довгих переходах.

Але пам’ятайте про ширину та про те що його не призначено для екстремальних (а конкретно сильного холоду) умов.

Оцінки:

  • Amazon –
  • Моя оцінка – 10/10.

2019/10/12 – Kona Ironman World Championship

Чемпіонат світку IronMan як завжди відбувся на Коні (Гаваї) в жовтні. І цього разу ми там були присутні. І до того ж там приймав участь Андрій Кузьмінський за якого ми вболівали.

З Андрієм ми домовилися, що будемо проживати на Гаваях разом за якийсь місяць до події. І через те що часу до старту лишилося не багато особливого вибору де жити у нас не було. В результаті ми їздили на Кону через пів острову по 2-2.5 години в кожен бік. Проте воно було варте.

Ми завжди хотіли подивитися на цю подію. Кона – це місце де тріатлон по суті почався. І цей конкретний страт мабуть є найвагомішим стартом тріатлону.

Сотня професійних атлетів і 2,5 тисячі любителів виходять на старт щороку щоб подолати 3.8 км плавання, 180 км вело і 42 км бігового етапу. При цьому просто так з’явитися на старт не можна – треба пройти кваліфікацію. Якщо сильно спрощено то треба або опинитися на подіумі на одному зі стартів IronMan у своїй віковій категорії, або показати один з найкращих результатів у віковій категорії на дистанції.

Таким чином на старт на Коні виходять найкращі з найкращих у спорті.

На місці старту ми були кілька разів – в перший же день по приїзду і по дорозі до житла де ночували, наступного для щоб залишити велосипед у транзитній зоні, звісно в день і старту, але ще і день після того – скупитися брендованих речей.

На ярмарку-виставці перед стартом спортивні і не дуже бренди презентували свою продукцію і новинки: спортивний одяг, кросівки, велосипеди та компоненти, електроніка, харчування, масажні та інші засоби, програми тренування, тощо. Народ доволі активно скуповувався не дивлячись на ціни.

Також була можливість поплавати там де був старт – як завжди хвилі які швидко мене вкачали і неймовірно солона вода.

В день старту ми встали десь о 4-й ранку, приїхали, вигрузили учасника, знайшли де запаркуватися (доволі далеченько) і почали чекати старту.

І ось нарешті почалися старти плавання: спочатку професіонали, а потім вже хвилями вікові групи.

Щоб слідкувати за Андрієм ми встановили собі на смартфони програму IRONMAN Tracker в якій можна відстежувати місцезнаходження учасників на дистанції.

В той же час натовп навколо вболівав за тих хто виходив з води, починав велоетап. Також були гучні оголошення від дикторів та великі екрани на яких можна було спостерігати перебіг подій на трасі.

До того ж все це прямо на порозі кафешок і ресторанів в яких звісно було зайнято усі місця.


Про те як пройшов старт у Андрія я розказувати не буду – захоче то сам напише, шукайте в його фейсбуці.

А ми, чекаючи на нього відслідковували пересування у додатку, ходили по магазинам та їдальням, ховалися у прохолоді готелю та кафетерії і взагалі проводили ці години як могли.

Ну і звісно дивилися на інших учасників і разом з натовпом підбадьорювали усіх.

Враження залишилися дуже позитивні і настрій в цілому – натхнення та піднесення. Надзвичайна подія, неймовірні можливості людини, без перебільшення свято людської волі та сили.

На завершення ось вам відео того що ми з Оленою назнімали впродовж дня старту :)

2019-09-29 – MFG Cyclocross The Taco Fall Buffet

Продовжуємо серію цьогорічних циклокросів (перший старт цього року – 2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish).

Цього разу старт був на новій трасі у місті Еверет, що від нас трохи більше 30 хвилин машиною.

Напередодні йшов невеличкий дощ, але особливих проблем з грязюкою не було. Були інші проблеми – складні гірки та багато піску.

Гірки були затяжні, а також коротенькі та дуже круті. Причому круті на скільки що я не ризикував їхати в них – коли пробував на розминці то заднє колесо просто починало прокручуватися. Тому такі гірки я просто зіскакував з вела та біг. Добре що вони були по 3-5 метрів.

Щодо піску то був пляж – відносно втрамбовані метрів 100 піску в одну сторону і дуже рихлий пісок в іншу. Пісок цей (той що рихлий) як і більшість учасників я їхав дуже близько до води де колеса менше в нього заривалися.

Також була класна яма з піском в яку був дуже крутий спуск і після якої починалася дуже крута і доволі довга гірка. Були звісно маніяки як її вигрібали на велосипеді, але більшість (як і я) зіскакували в піску і потюпцем бігли в гірку.

Взагалі вся ця траса була складнішою за попередню, але не технічно, а через те що вимагала кращої фізичної форми. Нам обом дуже сподобалося.

Цього разу ми обоє стартували в категрії 4 у віковій групі 35+.

Данні з мого велокомп’ютера: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4109687390, Strava – https://www.strava.com/activities/2750898932.

У підсумку я 19-й в своїй віковій групі – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=197506&did=219403&cid=1110629.

2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish

Минулого року ми з Оленою вже приймали участь в цьому циклокросі (2018/09/09 – MFG Cyclocross Lake Sammamish) який є першим у серії MFG Cyclocross.

Змагання проходять за 30 хвилин машиною від нашого дому, тобто дуже поблизу. І сам маршрут дуже простий – ніяких гірок взагалі, відсутні вузькі крути повороти, поверхня – трава і трошки піску. Тобто усе дуже просто і не вимагає особливих умінь управління велосипедом.

Єдине що у попередній день йшов сильний дощ і уся трава та грязюка що її швидко розкатали були мокрими та трошки слизькими. Але найбільшою проблемою був пісок який намок, набивався у замки на вело-туфлях так що їх було важко застебнути у педалі, і також набивався у гальма що суттєво заважало.

Ми з Оленою записалися в категорію 4 (усього їх 5 де п’ята – це новачки, а перша – профі яких тут не було). Але з’ясувалося потім що навіть у 4-й категорії були вікові групи і ми обоє стартували серед дітей. Ну добре, не дітей, але дуже молодих і тренованих велосипедистів. Наступні старти у нас будуть в групі 35 і старше (та сама 4-та категорія).

В цілому як і завжди – циклокрос це постійний нескінченний спринт в якому на велосипеді важко всидіти. Бо то по байраках скачеш, то заднє колесо десь сунеться, то треба повертати туди-сюди-туди-… Коротше постійна увага і напруга.

А потім дивлюся відео і бачу як я неспішно долаю повороти та перешкоди. А коли його все робиш то враження таке що несешся з божевільною швидкістю і ось-ось злетиш з вела.

У підсумку я був десь приблизно 30-м в 4-й “молодій” категорії (з близько 60 учасників), або був би 10-м в своїй віковій (з близько 30 на старті). Як на мене непогано. Та і взагалом відчував що добре попрацював.

Маршрут на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4038776589 та на Strava – https://www.strava.com/activities/2692271538.

Також цього разу я відчув що мені точно потрібні кращі велотуфлі, бо непогані Specialized Sport Mountain вже занадто старі і не достатньо жорсткі, а Shimano SH-M162 в яких я був цього разу занадто важкі і дубові. Може купити собі карбонові?

Та і мокрий пісок як з’ясувалося є не легким випробуванням для як я думав універсальних замків Shimano PD-520 – спробую подивитися що є з подібного, але кращого для бруду.

Що стосується велосипеда то я одразу знав що наші BMC Crossmachine CXA01 важкі велосипеди. Але, по-перше, я їх купував ще навіть не плануючи приймати участь в циклокросі – вони були куплені щоб кататися восени/взимку/навесні коло дороги брудні, холодно і йде дощ, коли шосейний велосипед шкода.

Але тепер вже хочеться легшого велосипеда для змагань… А з іншого боку – ці наші машинки надзвичайно надійні і дуже комфортні. Тому і тягну з витратами.

Олена знімала мене переважно на відео, тому ось вам відео:

2019/07/21 – Seafair Triathlon 2019 – 1:13:56

На свій день народження вирішив подарувати собі тріатлон. Цей рік у плані змагань і спорту взагалі виявився не надто вдалим для мене – і відсутність особливого бажання, і якось не можу увійти в нормальний режим тренування (то перевтомлююсь, то пропускаю багато)… Ну таке.

А цей тріатлон (єдиний тріатлон що проводиться в Сіетлі) я вже робив пару разів (2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA та 2018-07-26 – Seafair Olympic Triathlon – 2:01:43) і він мені подобається.

Цього разу єдина опція була спрінт – чи то спонсорів якихось втратили, чи то з поліцією не змогли домовитися щоб перекрити достатньо доріг для олімпійської дистанції. Не суттєво насправді. Коротка дистанція (800 метрів плавання, 22.5 км вело та 5 км біг) не викликала особливих хвилювань і у найгіршому випадку це було б просто додаткове тренування.

Страрт трохи затримали (на хвилин 20), а потім пішли хвили через кожні 3 хвилини – еліта, вікові групи чоловіки та жінки, естафета, дуатлон.

Я стартував у 8-й хвилі (чоловіки 40-49 років) і перед нами вже було достатньо людей розтягнуто по всій дистанції. Звалище було як на старті так і впродовж усієї дистанції (коли наздоганяв попередні хвилі) і доводилося штовхатися і маневрувати.

Проте усе це людське звалище якимось чином не вивели мене з рівноваги, окуляри не протікали, а головне (і неймовірне) – шию не натер собі ветс’ютом, чого не буває практично.

У підсумку – плавання 12:51, доволі непогано для мене.

Вискочив з води у транзітку, побіг до вела і побачив що який … завалив мій вел і трошки переплутав мої речі розкладені на рушнику. Але і це мене не вивело з рівноваги якимось чином.

Я не надто поспішав, тому час на транзитці вийшов далеко не найкращий – 1:48. Якщо сильно старатися і спеціально готуватися то в спеціальних умовах можна пройти першу транзитку за одну хвилину, але таке…

На велосипеді мені взагалі усе сподобалося – добре попрацював, обігнав сотню людей (а можливо і більше). Єдини хто мене обігнав був той хто зі мною змагався останні 10 км – то він попереду мене, то я перед ним.

Ноги забив доволі сильно, але не так щоб не можна було бігти.

Повторюся – дуже собою задоволений не велоетапі і свої 22.5 км проїхав за 37:11.

Далі ще одна транзитка, перескочив у кросівки On Running Cloudracer які вирішив одягти без шкарпеток, схопив гель і побіг.

Ноги обидві стер до крові на тому самому місці на обох (на великому пальці), але на 5 км навіть не помітив цього.

Біглося доволі нормально, на першому кілометрі мене з божевільною швидкістю обійшов якийсь бігун, скоріше за все учасник естафети. Гірка на 3-му кілометрі доволі важка, але навіть вона допомогла обійти якусь кількість людей.

Взагалі останні кілометр перед фінішом стало доволі самотньо – ті хто вже фінішували були далеко попереду, усі інші лишилися позаду.

І у підсумку – 20:46 на біговому етапі.

Також я 12-й у загальному заліку (https://raceday.enmotive.com/#/events/2019-seafair-triathlon/results) з 600 учасників, 4-й у своїй віковій групі з часом 1:13:56.

Весь старт на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3868640009.

Golden Lakes

Сходили на вихідних (пару тижнів тому) у похід. Спочатку 2 години добиралися машиною до національного парку Mt. Rainier. При цьому половина дороги йде спочатку все вужчими дорогами, вуличками, а потім і взагалі грутовкою. А по дорозі можна побачити оленів та лосів, і все менше і менші житла та людей.

Вже в самому парку доволі високо (десь на 1.5 км) залишили машину і вирушили в похід. Дозвіл на парковку та походи, до речі, коштує $30 на тиждень, або $55 на рік.

Розраховували пройти одним маршрутом, але повернули не там, а коли вже зрозуміли що точно промазали вирішили йти до іншої точки.

Усього похід тривав 12 годин з яких ми йшли приблизно 10. Зробили собі обід за допомогою Jetboil Zip, ще один раз зупинялися щоб заварити чай тією ж плиткою – дуже зручно, раджу. На обід варили собі висушені страви від Mountain House – смак доволі специфічний, але в поході гарячий обід це прямо таки розкіш.

Ну і власне нічого крім того, що ми довго спускалися вниз, то знову дерлися вгору і сказати нема чого. Вже під кінець останні години півтори було дійсно важко.

А так – природа, річки, дерева, квіти, тваринки усілякі.

2019/06/09 – Maple Valley Bear Run 5k

Цього року щось я ніяк не можу привести себе в нормальну форму щоб хотілося виступити на змаганнях. Наче і тренуюся нормально – але постійно втомлений і нема навіть бажання змагатися :( Тому і не записувався ні на які старти.

В цьому ж випадку наший хіропракт запропонував нам прийняти участь в цьому змаганні. Власне сам старт благодійний і зібрані кошти йдуть на потреби чи то однієї, чи то кількох шкіл маленького віддаленого містечка Maple Valley.

Просто щоб дати якийсь контекст – цей маленький пробіг в якому приймають участь мешканці містечка зібрав понад 800 учасників (і збирає таку кількість щороку), а в радіусі 20 миль навколо в цей же час відбувалося 2-3 таких самих старти. І так кожні вихідні – щоб прийняти участь у пробігу, велозаїзді, запливі на відкритій воді, тощо – треба поїхати не далі ніж 30 хвилин машиною. І учасників там завжди буде кілька сотень. Це я пишу для того щоб порівняти з реаліями України де пробіги проводяться дуже нечасто і при цьому збирають по кілька десятків людей усього. Ось, пригадую минулорічний в Жовтих Водах – 2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05.

Що ж стосується зібраних сум то я цим не цікавився, але стартовий внесок складає $28 (що не дорого для організованого пробігу). Але деякі індивідуальні спонсори жертвували по кілька сотень. І було кілька компаній спонсорів.

На фініші не було медалей. Проте всім діткам видавали іграшкових м’яких ведмедиків, і усім учасникам воду, банани та кекси.

Дуже багато було зовсім крихітних дітей, таких що здавалися навіть молодшими за три роки. Також багато мам з колясками, і навіть вагітних жінок. Звісно не всі вони бігли, а якщо і бігли то не весь час, але тим не менш.

Щодо самого старту то у мене були певні сподівання, але не справдилися вони абсолютно.

Першу милю я почав дуже непогано – за 6:03. Продовжуючи у такому темпі я би подолав усю дистанцію за 18:40 десь, що мене б задовільнило.

Але перша миля закінчилася парою невеличких гірок які так мене прибили що я знизив швидкість ледь не на треть і взагалі боровся з собою щоб не зійти з дистанції.

Після другої милі трошки оговтався і знову набрав темп. І навіть зрадів що нарешті розбігся… аж як метрів за 500 до фінішу мене знову так прибило, що переставляти ноги просто стало важко.

У підсумку 19:35, друге місце у своїй віковій групі (призів не було – це ж благодійний пробіг) і 15 місце в загальному заліку. Дуже розчарувався спочатку, потім попустило :(

Усе це показує, що не дарма я не виходив на старти. Треба щось міняти чи то в розкладі тренувань… Чи може просто відпочити трошки варто.

Олена з бігла неспішно і ні з ким не змагалася. Навіть просто йшла частину дистанції :) А враховуючи те що пробіг проходив навколо озера (частково по дорогах, частково по гравію доріжки парку) їй сподобалися і види. Мені ж не було коли на них дивитися.

Результати – https://results.rmraces.live/Tortoise-Hare-Seattle/events/2019/bear-run-5k/results. Дані з мого годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3731930199, Strava –https://www.strava.com/activities/2437330530.

2019-05-05 – Chuckanut Smash

Коли хтось на роботі згадав про цей вело-заїзд я одразу ж захотів прийняти в ньому участь. Олена теж була не проти. То ж ми записалися і поїхали…

Сама подія відбувається навколо міста Белінгхем що ближче до кордону з Канадою і на відстані 1.5 годиною машиною від нас. Сайт вело-заїзду –
https://bellinghamgrindcorps.com/chuckanut-smash/.

Цікавого в ньому те що поїздка відбувається по різній місцевості та покриттю: тут і жилі райони невеличких міст, і ліс, і берез озера. Також сама траса проходить як по асфальту, так і по гравію, а також по дуже складному гравію з великими каменюками та по корінню. Також було кілька затяжних і надзвичайно крутих гірок та спусків що додавало вимог.

На старті було щось близько 100 людей і як тільки но дорога ускладнилася група поділилася на менші компанії які продовжили розпадатися і далі.

По дорозі було облаштовано 3 зупинки з їжею та напоями, але 2 з них були “збоку” від маршруту – туди треба було завертати, крутити в гору кілька кілометрів, а потім їхати назад. Тож Олена 2 такі зупинки пропустила.

Дистанція сама не така щоб і довга, але через складний рельеф та покриття подорож розтягнулася. Ось, до речі, дані з мого велокомп’ютера на цю поїздку: Garmin Connect –
https://connect.garmin.com/modern/activity/3622429075, Strava –
https://www.strava.com/activities/2345575352.

Після перших кілометрів я поїхав вперед і намагався триматися з групою лідерів, Олена їхала трохи повільніше позаду. Після першої зупинки коли я вже їхав вниз зустрів Олену яка дерлася вгору і вона вирішила теж повернути зі мною. Потім я знову відірвався і вже зустрів її згодом.

Фактично вся подія разом з зупинками зайняла близько 7 годин.

На фініші я трохи почекав Олену, потім поїхав їй назустріч… Потім ми їли піцу та тако у місцевому маленькому ресторанчику забитому велосипедистами.

А народ все ще їхав – більша частина учасників долає цей маршрут за 9 годин і довше.

Чи поїдемо наступного року? Можливо – красиві види, маршрут і приємний і складний перемішано… Але ж так далеко їхати до цього старту – це єдине що відлякує.

А поки що ось вам коротеньке відео:

Оновлення. Як мені слушно зауважили в коментах на звичайному шосейному байку по такому не поїдеш, а на гірському буде занадто важко на такій довгій дистанції (хоча деякі їхали на гірських). Ми ж їхали на своїх циклокросових BMC Crossmachine CXA01 які дуже добре себе показали. Звісно в ідеалі на подібний маршрут потрібен гравієвий байк – на циклокросовому така геометрія що розслабитися складно і до того ж він на різкі перепади спусків\підйомів розрахований, а тут були затяжні підйоми і спуски. Але я задоволений тим як вел себе показав і жодного разу на нього навіть не лаявся :)