2021-02 – Гватемала, Ішемче

Попередній пост – 2021-02 – Гватемала, перші враження.

Поле для гри в футбол.

По дорозі з аеропорту на озеро Атітлан (в наступному пості про нього) ми зупинилися на розкопаному місті Ішемче (Iximche). На відміну від інших міст майя як Чічен-Іца чи Шанантуніч комплекс Ішемче має цілий ряд відмінностей.

По-перше, час його створення та функціонування – так званий пост-класичний період майа, тобто з XII до XVI сторіччя. По-друге, місто населяло усього кілька десятків людей – представники правлячих родин. А простолюдини в місто не допускалися і лише слухали перекази про події у місті. По-третє, кожна родина будувала свій набір одних і тих же храмів (Сонця, Місяця, Вітру та Вонгню). Тобто в місті в прямому сенсі кілька майже ідентичних копій храмів.

Четверта відмінність – кам’яними були лише фундаменти та іноді частини стін. Усе інше було зроблено з дерева.

Сходинки спеціально зроблені вузькими – по них треба було ходити виключно боком щоб бути повернутим обличчям до Сонця.

Взгалі цих відмінностей як дрібних та і значних набирається достатньо практично в кожному аспекті щоб вважати Ішемче цілком окремою цивілізацією. Але це не так, це просто було дійсно просто специфічне місто майа.

Так наприклад відомий футбол майа тут мав свої модифікації. Дивитися його вживу мали право лише члени правлячих родин, а простолюдинам хід подій передавали танцюристи на спеціальних площадках. Гра могла тривати без зупинки від кількох хвилин до кількох днів. М’яч вагою майже в 10 кг можна було відбивати лише стегнами чи плечіма. І те кого страчувати – переможців чи тих хто програв вирішував верховний жрець після кожного матчу (бути страченим за результатами гру було величензою почестю для гравців).

Місто відкопупали з “глибини” в 5-6 метрів – до рівня дерева на вершині храму.

У місті було водопостачання з гір через спеціально зроблені канали у скелях та стінах. Так само було зроблено і каналізацію. Місця проживання родин були розмежені між собою каналами між якими перекинуто кам’яні мости. В кожному приміщені було десятки кімнат включно з кухнями та ванними.

Щоденною роботою мешканців міста було проведення рітуалів про хід подій яких простолюдинам потім розказували спеціальні люди.

Були і людські жертви: полонених ворогів страчували з приниженням (відрубали голову і ставили перед входом щоб наступати на неї), а зі свого населення страчували добровольців (велика честь для родини) виймаючи серце на алтарі.

Алар на якому виймали серця у добровільних жертв.

Також правлячі родини займалися веденням документації велику кількість якої знищили іспанці, але багато чого і збереглося.

Зараз комплекс відкритий і безкоштовний для відвідувачів, але крім пари щитів будь-які інформаційні матеріали відсутні. На вході пасуться дикі екскурсоводи ($25 за годину у англомовного гіда). При цьому англійська у нашого гіда (а він там був єдиний) така, що крім власне завченого тексту він практично нічого не міг сказати і нас не дуже розумів.

Доступ туристів обмежено лише на пару храмів, але за цим ніхто не слідкує.

Постійною проблемою міста були нескінчені війни – місто контролювало регіон з приблизно 80 тисяч населення і концентрувало в собі багатства. Тому його постійно хотів хтось завоювати. Але пост-класичні міста майа будували на крутих схилах і атакувати їх було дуже складно.

Тобто ось це маленьке місто з кілька десятками захисників могло протистояти сотням атакуючих – ті мали дертися в неймовірно круті схили хоч з якого краю.

Фундамента та межі будинку однієї з правлячих родин. На цих кам’яних бар’єрах стояли дерев’яні і стіни.

Сьогодні місто є центром релігійних ритуалів релігії під назвою Космологія Майа – це відновлена релігія майа (яка ніколи не була єдиною релігією). Величезна кількість богів з яких кілька вважалися головними, але в кожному регіоні в різний час перевагу надавали різним богам.

Ритуали проводять ледь не щодня – приносять в жертву (спалюють) кукурудзу, куряче м’ясо, яйця, спеції і таке інше. Ритуали проводять спеціальні люди (щоб стати священиком треба народитися в певний час певних дат) і служби є вільним тлумаченням міфів. Під час ритуалів “священники” говорять, що в голову прийде – інтерпретують якісь події, дають поради, тлумачать свої сни і так далі.

Зйоми просять не проводити, тому ми і не стали це знімати. Але виглядає все дуже буденно.

Зі слів нашого гіда до 70% населення практикують саме Космологію Майа. Інші 30% – преважно християни (католіки та протестанти) та трошки інших релігій.

Як і будь-які піраміди майа їх зроблено з землі і потім обкладено камінням.

З Ішемче викопали та вивезли все що можна (записи, кереміку, інструменти та інше) і зараз це місто просто так собі стоїть під небом і крім залишків каміння практично не має що показати.

А з іншого боку тут можна ходити де завгодно і скільки завгодно, чого не можна зробити ніяк в тій же Чічен-Іці.

А тут був ринок з якого простолюдини і могли бачити місто та площадки з танцюристами які переказували хід футбольного матчу.

Майа не є єдиним народом, принаймні самі вони себе чітко ділять на 21 групу племен. У кожної групи є своя мова. І лише від нещодавна діти кожної місцини почали вчити рідну мову в школах разом з іспанською. Також вчать письменність майа.

Мови треба сказати відрізняються дуже сильно. Не лише словниками (абсолютно різні за звучанням слова для одного й того ж), але і тим як будуються речення. Тобто настільки різні як українська і англійська, а не як українська та російська наприклад.

Копія кам’яної стели яка розповідає про одну з воєн. Гід прочитав трошки і показав як воно читається взагалі.

Ще одна особливість міста про яку щойно згадав – кам’яні стіни було поштукатурено. Шар товщиною до 10 см ще деінде зберігся. І це дійсно щось не типове для міст майа – замість вирізьблених обличь та зображень тут були поштукатурені стіни. Мабуть виглядало просто фантастично для мандрівників з інших міст.

Наступні пости:

2021-02 – Гватемала, перші враження

Працюючи з дому починаєш трохи дуріти, що ще більше впливає коли спортивні старти відмінені (як у 2020-му усі мої заплановані IronMan старти було кілька разів вже перенесено). Тож ми почали дивитися, що б його таке можна зробити. І вирішили замість шукати активний відпочинок просто поїхати в тепло на сонечко. Так і вибрали подорож до озера Атітлан в Гватемалі.

Перельот з Сіетлу до Гватемала Сіті (столиця країни) займає в 8-9 годин (плюс час на пересадку). Авіакомпанії іноді у літаках залишають вільні місця між пасажирами, що дуже допомогає комфорту. Але роблять це не всі – хороша компанія Delta так робить (ними ми летіли в Гватемалу), а жлобська American Airlines забиває літаки під зав’язку.

У літаку весь час обов’язково сидіти в масці і їжу вже не розносять. Лише видають пляшку води та пачечку сухих претцелів. Я в дорозі подивився кілька фільмів: на літаках Delta передивився “Шоу Трумана” та “Рік та Морті“, а на літаках American (на одному не було екранів взагалі, а на іншому вони працювали через один) 22 Jump Street та нові “Качині історії”.

Міжнародний аеропорт розташовано прямо в місті. І треба сказати, що місто спроектовано дуже погано, жахливий трафік, всюдисутні мотоцикли які не дотримуються ніяких правил. Додайте до цього майже повню відсутність світлофорів та звичку водіїв міняти смугу кожні кілька секунд і приблизно уявите собі хаос який коїться на дорогах.

Проте варто сказати, що якість доріжного покриття та розмітки значно краща ніж в Жовтих Водах та навколо – доволі якісний асфальт без ям, з мінімумом тріщин, та ще й з розміткою. І такі дороги не лише в столиці, але і у доволі віддалених районах без великих міст.

Другий великий мінус – якість повітря. Через те, що країни високогірна (столиця на висоті 1.5 км) та міста як правило оточені високими горами повітря в них загазоване. Ми постійно моніторили якість і жодного разу не бачили щоб вона була хоча б задовільна – практично завжди повітря, навіть у віддалених районах таке, що не рекомендується займатися будь-якою фізичною активністю. Для тих хто користується моніторами типу AirIQ скажу, що якість завжди була вище 100 (нормальним вважається повітря з показниками від 0 до 50) – AQI Basics | AirNow.gov.

Не додає користі і велика кількість так званих курячих автобусів – вони не лише безумно ведуть себе на дорозі, але і дають такий чорний та густий вихлоп, що навіть кондиціонери в машині захлинаються від нього.

І хоча це столиця на мою думку проводити в ній якийсь значний час не варто. В країні є кращі місця та старі міста куди варто їхати в першу чергу. Про одне з таких в наступному пості про подорож.

Також треба сказати, що місто погано спроектовано і багато що виглядає чи просто бідно, чи недоречно. І в ньому навіть нема туристичного автобусу сівши на який можна було б оглянути місто. Натомість ми найняли гіда з машиною і він нас водив і возив по найбільш визначних місцях, яких виявилося небагато. І на мою думку Кіто є значно цікавішим містом, хоча і там нема що особливо дивитися.

В країні дуже багато бідних – це переважно майа які живуть у сільських районах і зайняті вирощуванням кукурудзи. Ще 10 років тому більшість з них були не письмені і не володіли іспанською. Тобто в прямому сені ніяк не комунікували з державою. Зараз у кожному регіоні разом з іспанською державною вчать також одну з 21 мов майа. Але єдиною офіційною є іспанська. І більшість майа досі мають в середьному 3 класи освіти. Тобто розрив між містом та селом неймовірно великий.

Країна має 18 мільйонів населення з яких 5 мільйонів живе у столиці. Середня зарплатня згідно офіційної статистики складає $600 на місяць, але згідно нашого гіда несправді ближче до $450. Основними високооплачуваними професіями є туризм та вирощування кави і кукурудзи.

В історії країни багато воєн та масових вбивст – в той час коли США підтримували прозахідний уряд СРСР та Куба постачали місцевих комуністів зброєю. Армія країни через те, що практично ніхто не володів мовами майа, а майна не говорили іспанською вважала усіх майа прибічниками комуністів. І їх просто вбивали мільонами під корінь винищуючи села (вбивали не лише усіх людей, але навіть худобу та спалювали будинки). І кілька років тому вбили священника який написав книгу про військові злочини армії.

Країна страждає від корупції та насильницьких протестів (останній навіть привів до часткового руйнування будівлі парламенту). Але зараз люди стали більш політично активними, простести частішими і без насильства. Навіть майма почали організовувати багатотисячні протести збираючись десятками тисяч в столиці.

Також Гватемала перенесла кілька надвзичайно сильних землетрусів (про те як один з них не дав Гватемалі окупувати Беліз ось тут – Беліз. Враження про країну). І були вони настільки сильними, що міста руйнувалися аж до фундаменту, а столицю довелося переносити аж 4 рази.

Зараз країна вважається набагато більш безпечною, рівень криміналу впав за останні 10 років дуже сильно і таких місць куди не радять ходити туристам дуже мало і вони як правило у віддалених районах країни.

За вартістю життя країна не дорога, але і дешевою назвати її не можна. Так вартість обіду в хорошому ресторані складе $$10-15. Бензин у них в 4 рази дорожчий ніж в США ($3 за літр), а машини та інша дорога техніка хоча і найдорожчі моделі, але все б/у.

В культурному плані Гватемала знаходиться під впливом Мексики – усі зірки, музика, серіали та інше йде саме з Мексики. І більшість людей мріє виїхати або у Мексику, або в США. Про Ель Сальвадор (крихітна наздивчайно розвинена країна Центральної Америки) тут говорять взагалі як про рай не Землі.

У підсумку – їхати у Гватемалу варто в першу чергу заради краєвидів та деяких пам’яток історії, але ніяк не для того щоб дивитися столицю.

Продовження:

2020, найкраще за рік: подорожі

Цього року не вийшло особливо подорожувати, а найгірше – не вийшло змагатися. Бо COVID-19. Але кілька подорожей ми таки спромоглися зробити.

Еквадор, а головне Галапагоси! Дуже, дуже і дуже хотів, і давно хотів там побувати і все побачити. Лякав довгий переліт, але вийшло все доволі непогано. А Галапагоси перевищили всі очікування.

Пустеля Ескаланте, Юта. Це була чотириденна подорож на гірських велосипедах – грунтові та асфальтові дороги, високоріг’я, пекуче сонце вдень, холод вночі, сухість, табір з палатками. Надзвичайно вдала та вчасна подорож для урізноманітнення щоденних вражень.

Гальвестон, Техаса. Наші перші відвідини Техасу. Тут мав бути старт Iron Man, але його відмінли, тож ми вирішили просто зробити собі вихідні.

Океан, сонце, плаский рел’єф, невеличке місто на кількох остовах.

2020, найкраще за рік: книги

Цього року як і завжди я читав старі книги, тобто написані і видані багато років тому. І звісно вкотре перечитував книги які мені подобаються.

Але тут згадаю ті книги які цього року прочитав вперше і які мені сподобалися. І головним джерелом таких книг стало моє бажання прочитати найкращу науково-фантастично книгу за кожен минулий рік з того часу як ця номінація з’явилася.

Отже:

Розчарування року:

  • Нік Гаркавей. Гномон (2017) – роман розхвалений критиками і багаторазово нагороджений. А мені він розсипається на погано зліплені шматки, приторні ідеї та невдалу і не цікаву подачу. Дуже важко пробирався крізь текст. Ідея про поєднання кілької свідомостей в одному розумі, вторгнення античних богів та кібернетизацію реальності.
  • Ян МакДональд. Світ Дороги Запустіння (1988-2000) – не так погано як попередня книга, але цей цикл якийсь нескінченний. Герої та події все додаються і додаються, відслідковувати їх все важче… аж поки геть не зникає бажання це робити. А так це історія спочатку крихідтного містечка та його мешканців, а потім впливого міста яке впливає на весь світ (Марс), і про те як усе одне з одним пов’язано.

Чим я займаюся в Tableau

Вже 3.5 роки як я працюю в Tableau. І вже майже 2 роки як Tableau купила компанія Salesforce. І весь цей час я працював в тій самій команді і займвся приблизно одним і тим же. Про що і хочу розказати… мабуть для історії :)

Для тих хто не знає у Tableau є лінійка продуктів яких більшає, але традиційно перший і основний продукт так само називається Tableau.

Продукт призначений для аналізу і візуалізації даних. Якщо сильно просто то за допомогою продукту ви можете підключитися до будь-якого джерела даних (традиційні бази даних, файли, тощо) і потім будувати візуалізації у вигляді красивих графіків просто перетягуючи поля і налаштовуючи як усе має виглядати.

Це може звучати як проста генерація звітів. Але є кілька суттєвих відмінносте. Перша – через різні патентовані технології зміни у візуалізації відображуються миттєво і не треба чекати кілька хвилин, а то і годин. І друге, як результат першого – візуалізацію можуть і роблять ті хто нею користується.

Друге важливе тому, що традиційно в організаціях генерацією звітів займаються одні люди, а використовують їх інші. І якщо треба внести якісь зміни то треба робити відповідний запит, через кілька днів отримувати результат і як щось не влаштовує то проходити через усе знову і знову.

Tableau таким чином економить дні і місяці життя працівників і це в прямому сенсі подяка яку ми, розробники чуємо від клієнтів найчастіше.

Не буду вдаватися в деталі, усе можна знайти і прочитати на сайті компанії – https://www.tableau.com/. А на YouTube каналі компанії можна знайти багато навчальних відео які показують базові і більш просунуті техніки використання продукту – https://www.youtube.com/user/tableausoftware.

Моя ж робота дозволяє використовувати Python, R чи будь-яку іншу мову програмування, чи навіть продукти як Salesforce Einstein, DataRobot, Ople.ai, Matlab та інші всередині табло. Тобто те що я роблю дає можливість користувачу обчислювати певні дані для візуалізації за допомогою зовнішніх продуктів чи мов програмування.

Щоб все це працювало Tableau використовує певний API для викликів назовні продукта. Цей API – це теж за що я відповідальний.

Існує багато реалізацій цього API, але найбільш поширеною (на мою оцінку до 80% використання) є TabPy – проект з відкритим кодом в якому я є основним розробником та контріб’ютором. Цей проект знаходиться ось тут – https://github.com/tableau/TabPy. Проект встановлює більше 300 користувачів щомісяця і ним користуються найбільші у світі компанії теж.

А ще у мене є блоґ присв’ячений саме цій можливості продукту – http://tabscifi.com/.

На цьому завершу і якщо є питання то з радістю на них відповім.

Про мої попередні роботи можна почитати тут:

2020-11- Гальвестон, Техас: пляж, хвилі, чортове колесо

У доповнення посту про нашу подорож до Гальвестона хочу ще додати це відео. На ньому добре видно яке пласке і не надто високе (в сенсі кількосьті поверхів) місто, які високі та постійні хвилі і яке яскраве сонце (ми обгоріли, хоча було не спекотно взагалі):

[переклад] The Offspring – Pretty Fly (For A White Guy)

Дуже не довго, в кінці 90-х і на початку 2000-х був популярним поп панк в якому тексти були наче і про важливі теми, але і трошки про надуманні підліткові переживання. І учасники виглядали як наче вони такі прямо відірвані і асоціальні, але усі були одягнені в дорогі шмотки і мали зачіски що вимагали постійних інвестицій часу і зусиль. І музика у них була наче така зла, різка і важка, але на справді просто приємно рипіла і лишалася доволі попсовою.Таких груп наплодилося так багато і так швидко, що не було ніякої змоги відрізнити їх одну від одної. І так само в один момент усі вони зникли разом з цим стилем який, будемо сподіватися, ніколи не повернеться.Тим не менш усьому цьому модно-молодьожному МТВ-шному натовпу вдалося таки створити кілька непоганих пісень які можна час від часу слухати і сьогодні.

Отже ВІА “Нащадок” з пісенною композицією “Доволі крутий (як для білого)”, 1999-й рік.

Приспів:

Іди до мене, милий, ага-ага.
Іди до мене, милий, ага-ага.
Іди до мене, милий, ага-ага.
Іди до мене, милий, ага-ага.
Усі дівчата кажуть що я доволі крутий… як для білого.

Життя доволі непросте сьогодні,
І наш герой лох,
Але поводиться наче крутий.
Він не шарить,
І не має стилю,
Але на все чого йому не вистачає
Він каже, що воно у нього є.
Так що не сперечайся, він торочить своє
І до нього все одно не дійде.
Він буде вдавати крутого і прикидатися,
Ти так не зможеш.
Як чогось не має, то буде вихвалятися
Навіть розкаже що мутив з відомою акторкою.
Мабуть в світі потрібні і такі лохи
Хто робить будь-що що є модним зараз.

[Приспів]

Він розказує про свої смаки у музиці
І що він не слухає аби що.
Але коли в магазині не було Ice Cube
То він купив диск Vanilla Ice.
Їздить на своїй тачці
І вітається з братвою як наче свій,
Але якщо затримається на мить
То вони натовчуть йому пику.

[Приспів]

Тепер він робить собі татушки,
Вирішив набити себе,
Але коли попросив наколоти 13
То йому набили 31.
Його друзі кажуть що він занадто прикидається
І що він не виглядає як ганстер,
Але він сам себе бачить
Найкрутішим на вулиці.

[Приспів]

2020-11 – Galveston, TX

Ця подорож у Гальвестон, штат Техас мала бути моїм першим за кілька років стартом з тріатлону, а саме – Texas 70.3 IronMan (https://www.ironman.com/im703-texas). На жаль старт відмінили (за 4 дні до) через COVID-19, але ми все одно вирішили летіти – квитки на літак і готель вже куплені і гроші не повернути. Тож зробили собі коротку відпустку у сонячну місцину.

До Хьюстона з Сіетла летіти прямим рейосом 4 години. А з Хьюстона до Гальвестону – ще годину машиною.

Саме місто не надто велике і знаходиться на кількох островах поєднаних мостами які є частиною швидкісного шоссе.

Місто саме по собі невеличке – там просто нема куди рости. Але воно ще й не високе – більшість будівль складує 1-, 2- та 3-поверхове житло у стілі чимось схожому на те, що ми бачили в Новому Орлеані.

В місті крім пляжів є багато готелів, деякі магазини, ресторани та кафе. Але чесно кажучи виглядає все як доволі розвинене село, не більше.

Поселилися ми в готелі біля якого мав бути старт. Готель цей був не так щоб далеко за містом – на прокатному байку хвилин за 10-15 спокійно доїхати. Але у самому готелі практично все було закрито через пандемію: ресторани, атракціони і все інше.

До того ж більшість учасників відмінили свої візити і ми бачили дуже мало людей усі дні. Лише в день статру якась невеличка кількість людей каталася на ТТ-велосипедах та бігали по берегу – мабуть робили частину тріатлону, що його відмінили.

В місті вражаюча кількість церков – як католицьких так і лютеранських. При цьому це мабуть найбільш капітальні будівлі в усьому місті (крім величезних готелей). Усі їх витримано в класичному (чи може готичному) стілі, всі виглядають доволі урочисто і як я зрозумів функціонують вони зараз як школи та бібліотеки.

Разом з порожніми вулицями місто виглядає такою собі декорацію для фільму про пост-апокаліпсис який ось щойно стався.

Що стосується океану та пляжів то в той час як ми там були бажання лізти у воду не виникло. Пляжі довгі – довжиною з весь острів. Але надзвичайно високі і широкі хвилі не приваблювали у воду. І ми не бачили нікого хто ризикував би плавати.

Я не зрозумів де мав би бути старт тріатлону, але сподіваюся що є якесь затишне місце. Бо інакше виглядає так, що хвилин 10-15 треба буде витратити на перші 100 метрів щоб просто відплисти туди де хвилі не несуть одразу до берегу.

Ми бачили кількох серферів, і зважаючи на те як постійно і які однакові ті хвилі (як наче повторюється кілька кадрів) дивно, що їх не було більше. Мабуть і справді океан не надто привітний тут.

Стосовно погоди – було не спекотно і температура повітря в 20-24 градуси здається надзвичайно комфортною. Але безхмаре небо та яскраве сонце обпекли нас до яскраво червоного кольору. І це треба враховувати наступного разу – поменше бути на сонці перед стартом.

Також дрібні бризки води висять постійним легким туманом у повітрі і це відчувається коли бігаєш – може спочатку бути легке відчуття нестачі повітря.

І якщо вже говорити про умови для старту то треба згадати, що дороги надзвичайно пласкі і знайти гірку навіть кілька метрів висотою не так просто. Якість асфальту доволі непогана – він цілий, але часто з великими елементами. Тобто не велосипеді дорога може відчуватися як доволі жорстка.

Далі я просто додам кілька світлин :)

2020-09 – Ескаланте, Юта

Це не перший наший раз в Юті коли ми у багатоденному турі на гірських байках: про всі попередні подорожі можна почитати тут – White Rim, Moab, UT та MTB – Bryce to Zion, Utah.

Цього разу ми поїхали у Моаб машиною, про саму дорогу і наші враження читайте тут – Дорога на Ескаланте: Вашингтон, Айдахо, Юта.

Моаб, колись крихітне і тихе містечно в пустелі зараз став надзвичайно шумним та неспокійним. Кілька років тому головну вулицю можна було переходити коли заманеться, зараз же невпинний трафік на кілька смуг суне і вдень і вночі. І саме місто швидко росте: будуються велики готелі, розширюються дороги, виникли різні місця де можна покататися на велосипедах, мотоцилах та машинах безпосередньо за містом. Ну і звісно туристів стільки, що доволі складно навіть ходити по тротуару.

Отже з Моабу ми виїхали в стонору міста Ескаланте і за якісь 4 години сіли на велосипеди і почали подорож…

Щоб одразу відповісти на питання про те які саме велосипеди: у мене був Santa Cruz Tallboy ($65 за добу), а у Олени Santa Cruz Hightower ($80 за добу). У компанії Rim Tours з якою ми вже втретє робимо подібні подорожі усі велосипеди нові і після одного сезону вони їх продають.

Більшість подорожі проходила на висоті від 1.6 до 2 км, що доволі сильно відчувалося – втомлюєшся дуже швидко без акліматизації. Також, не дивлячись на те, що на світлинах можна побачити деякі зелені рослини це надзвичайно суха місцина в якій не буває води практично ніколи. Щодня за 4-6 годин вело ми випивали по 5 літрів води і ходили в туалет добре якщо пару разів на день – усе випаровується через шкіру.

Крім того надзвичайно сильно світить, просто сліпить сонце і на небі практично ніколи нема жодної хмаринки. Вночі в затінку доволі прохолодно (все ж таки висота якась), але той затінок ще спробуй знайти. І для ночівлі потрібні теплі спальні мішки, кофти, штани і навіть рукавички. А коли світить сонце то нагріваєшся миттєво. У нас все що було не захищено обгоріло практично миттєво і ми ще кілька днів потому мали красиву темно-червону засмагу.

Ночували ми у наметах (брали свої, але можна рентувати) – їх перевозили зі стоянки на стоянку машиною підтримки. Їжу нам готували гіди яких було двоє на 8 людей в групі – смжені на вогні м’ясо, риба. А також овочі, кава, каші і таке інше. Все було здорове, поживне і смачне.

Що стосується складнощі маршруту то більшою проблемою була не дорога, вірніше не її стан, а рел’єф. Ми весь час були чи то на асфальтній чи на гравієвій дорозі і ділянки де треба мати певні вміння зустрічалися надзвичайно рідко. Пісчані ями, велике каміння, гравій та інше були добре якщо на 10% усього маршруту. Складніше було долати гірки – під таким сонцем і на такій висоті деякі затяжні гірки по кілька сот метрів, а то і пару кілометрів були справжнів випробуванням.

Звісно в нашій групі були люди різного рівня підготовки, але я просто катався туди і назад щоб сильно не відриватися від групи. І виходило нормально. Коротше нашої з Оленою фізичної форми вистачило щоб кататися в задоволення і щоб не відчувати, що занадто легко.

Стосовно видів – ця пустеля (Grandstairs Escalante) з того що ми бачили демонструє геологічні прошарки лави, донних осадів і такого іншого. І все це вивітрюється і вимивається водою і створює пейзажі в яких гори виглядають як розрізаний торт.

Деякі провалля з деяких точок мають по кілька сот метрів глибини. На жаль усі фото та відео не дуже добре передають масштаби чере те, що було надзвичайно світло. А як все це поправити не дуже хочу розбиратися. Тому вірте на слово :)

На деяких маршрутах (і ми такі коротенькі походи робили) можна побачити скам’янілий ліс. В прямому сенсі це кам’яні дерева, вірніше їх залишки – пні та фрагменти. Це дерева які колись загинули, але за мільйони років у сухому клімати органіка в їх складі була замінена залізом та магнієм. Процес схожий на те як утворювалося вугілля, але не такий самий.

Тваринне життя тут теж є, але умови назвичайно складні для виживання і вдень хоч щось живе побачити практчно не реально.

Тут є великі кішки, іноді заходять бурі ведмеді. Є лисиці, койоти, трапляються кролі, зайці та бурундуки. І звісно змії та ящірки. Змії є отруйні, але агресивних серед них нема тому їх майже не згадують як загрозу – шанс загинути від перегрівання чи дегідрації набагато вищий.

Також є птахи – орли, яструби, ворони та інші, але і вони вдень практично не літають. Усе виглядає застиглим і мертвим.

Що стосується людей то як завжди в подібних подорожах вони найцікавіші. Був у нас 76-річний колишній дипломат який працював в СРСР в часи Брежньова, займався космічною співпрацею між державами і дуже добре говорить російською.

Були дві сестри з Аляски 65 та 74 років які крутили так, що за ними хоча і втримаєшся, але розслабленим їх темп ніяк не навзеш.

Був інженер-еколог-хімік що грає у grindcore групі та його батьки (бізнесмен мульти-міліонер та художниця) у яких теж була купа цікавих історій. До речі те що вони неймовірно багаті ми зрозуміли самі. Тут не надто заведено хизуватися статками, але коли у розмові практично будь-яку екзотично місцину не згадаєш тобі кажуть “а, у нас там дім є” то стає зрозуміло усе.

В останній день ми поїхали на озеро яке штучно створили затопивши один з канйонів – зараз це відомий курорт на якому багаті люди мають яхти і проводять іноді вихідні. І у наших багатіїв звісно був дім на тому озері, яхта, водні мотоцикли і таке інше. Та і в Моабі у них було житло.

Ну і на останок вам ще кілька світлин та відео.