2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина ІІI

Попередні записи:

По прильоту на Санта-Круз ми за пару годин пересіли на швидкісний човен який повіз нас на острів Ізабела – найбільший острів архіпелагу. Дорога у човні триває 2 години при хорошій погоді. Але через те що це океан навіть коли місцеві кажуть “хвиль нема” треба розуміти – хвилі будуть і доволі великі.

Коротше у підсумку мене добряче укачало і я певний час потім відходив від поїздки. Вже на зворотню дорогу випив пігулку від закачування. І це допомогло і дорогу переніс добре.

Острів Ізабела утворено п’ятьма вулканами, що стирчать з океанського дна і їх конуси зливаються одне з одним. Вулкани крім одного не активні, та і той що активний поступово все слабшає і слабшає. Цікаво що найпівнічніший вулкан знаходиться практично на самому екваторі.

Оскільки 99% території острову є національним парком і не використовуються для проживання чи фермерства на острові дуже багато різноманітного дикого життя: всюдисущі ігуани, гігантські і звичайні черепахи, ящірки, птахи, пінгвіни, котики і багато іншого.

І хоча на острові є хороші догори (ті що є таки справді дуже якісні) і доріжки для походів самому повештатися по острову не вийде – будь-які походи і подорожі без місцевого гіда заборонені. Ну та в принципі якщо ви вже опинилися на Ізабелі – це вже означає, що у вас є гід.

Ось на один з таких вулканів (вулкан Чіко), а саме на діючий, ми і сходили в похід. Вулкан цей хоч і діючий, проте не вибухає – лише раз у кілька десятків років стаються витоки лави. І до того ж з часом вони все слабші і слабші і вчені прогнозують, що вже через 100 років цей вулкан потухне остаточно.

Калдера вулкану Чіко вважається за розмірами другою в світі після Нгоро-Нгоро в Танзанії і складає в діаметрі більше кілометру. Всередині калдери завал застиглої лави віком від кількох тисяч до кількох десятків років – лава іноді і досі проривається.

Спускатися в калдеру не можна – вулкан, повторюся, діючий. Та і до того ж застигла лава містить у собі каверни і може під вагою людини провалитися на кілька метрів.

Також не можна обійти всю калдеру по периметру – на ній розташовано погодні станції і лабораторії куди доступ є лише науковцям.

Коротше як будете на цьому острові то сходіть на цей, чи будь-який інший вулкам. До того ж там не високо – максимум 2 км.

Крім власне великої кількості різноманітних зелених рослин у цих, відносно високогірних лісах можна побачити тих самих знаменитих птахів які і надихнули Дарвіна на розробку його теорії і написання впливової книги – пересмішників та в’юрків. Відмінності у їх поведінці, будові тіла та дзьоба та кольорі спричинені їх раціоном і стали тим ключем з якого почалося розуміння механізмів еволюції.

На цьому поки завершу, продовження в наступних частинах звіту…

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина ІІ

Попередні записи:

Отже як було згадано у попередній частині туристи прибувають літаками на острів Санта-Круз. Там вже з аеропорту і швидкої перевірки на таможні (не можна завозити тварин, насіння і таке інше) і обробки якимось дихлофосом групи туристів та місцеві пересаджуються на автобуси.

Далі невеличкий 10-хвилинний паром і інший автобус. І потім ще трохи менше години – і ви в найбільшому місті Галапагосів під назвою Пуерто Айора. Місто крихітне, але заповнене кафешками, ресторанчиками, магазинчиками та готельчиками. Ну тобто існує переважно для туристів.

Також в межах міста знаходиться дарвіновський дослідницький центр де серед іншого втілюються програми відновлення кількості великих черепах.

Науковці регулюючи температуру виводять з яєць хлопчиків та дівчаток у потрібній пропорції, тримають їх в яслах 5-7 років і потім поступово привчають до дикої природи.

Черепах, як це не дивно, існує дуже багато різних видів, хоча для нас вони виглядають ідентично. Був навіть такий собі Самотній Джордж який, згідно його ДНК, був останнім працівником свого виду. Вид намагалися відтворити, але його усі сперматозоїди були мертві, тож нічого так не вийшло. Джордж той був постійно у депресії і бувало по кілька днів лежав з закритими очима і не рухався. А одного дня він так помер, і помітили це лише через 3 дні.

У нього був єдиний друг – один з працівників парку. Смерть Джорджа він не зміг перенести (як ніяк більше 30 років з ним товаришував) і по тому пішов на пенсію. Зараз тіло Джорджа зберігається у спеціальних температурних умовах за склом. Не можна фотографувати і таке інше. Можливо у майбутньому з його тканин зможуть відтворити цей вид.

Також розказали цікаву історію про Супер Дієго. Як я вже згадував раніше у великих черепах займає 90-120 років щоб навчитися як запліднити партнерку. Справа в тому що їх статеві органи розташовуються в хвості. І цим же хвостом треба примудритися задрати інший хвіст, провести якісь маніпуляції та ще й влучити куди треба. Тому більшість статевих актів у великих черепах, абсолютна більшість насправді, закінчується нічим.

Ну а от Супер Дієго якого знайшли в якомусь зоопарку (відібрали у нелегального “колекціонера”) якраз був у віці 120 років і на диво майже кожного разу робив усе як треба. І тепер один з видів гігантських черепах це на 90% його нащадки. Зараз Дієго живе десь в зоопарку в Флориді.

До речі гроші на всі ці програми з відновлення популяції черепах беруть якраз з тих $100 які коштує віза на острови. Ціль програм – відновити кількість великих черепах до 50 тисяч. Колись їх було 250 тисяч на островах, але науковці є реалістами і чудово розуміють – відновити початкову кількість нереально. Ну хіба що повністю прибрати людей з островів.

Інші програми, що вже згорнуті пройшли успішно – популяцію деяких птахів та рослин відновлено. Дещо не вдалося, а щось досі в процесі.

Також досі відкривають нові види. Наприклад усього кілька років тому було відкрито новий (четвертий) вид ігуан які живуть лише в калдері вулкану, не мають пігментації шкіри (тобто мають червоний колір) і досі не було знайдено жодного дитинчати цього виду. Загадка коротше.

До речі розмір у гіганських черепах показує не їх від, а лише те як багато вони їдять. Така черепаха може за день проковтнути 20 кг їжі, але їдять вони не кожного дня. Взагалі буває по кілька місяців не їдять. У деяких апетит краще і вони виростають більшими скоріш.

Читайте далі:

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина І.

Попередні записи:

Після того як погуляли пару днів у Кіто прийшов час летіти на Галапагоси. Писати про острови і те що на них є та варто дивитися – цього багато, а тому буде як мінімум друга частина.

Сам переліт займає трохи менше 2 годин. На усіх островах (яких рахуючи зовсім невеличкі скелі в океані більше 10) є усього одни аеропорт який приймає пасажирські літаки. Є і “технічні” аеропорти для сполучення між островами маленькими літачками, але туристів ними не возять.

З усіх островів населено лише 4: найбільший за розмірами острів Ізабела має 5 тисяч мешканців, менший і найбільш розвинений Санта-Круз має 12 тисяч населення. І ще на парі островів живе по парі сотень людей.


Інфраструктура на островах (дороги, електромережі, лікарні і таке інше) на островах практично відсутні. В основному все це є лише на Санта-Крузі – острів з 1942-го по 1947-й брали в аренду американці (після атаки на Перл Харбор) і по собі якраз і залишили аеропорт та все інше.

Також цікаво те, що 95% площі на Санта-Круз та 99% на Ізабелі складає національний парк. І хоча на островах є і фермерство і навіть якесь виробництво практично уся територія лишилася дикій природі.

Місцеві живуть в основному рибалкою – острови дуже бідні на копалини та воду. Хоча у них є і якісь виробництва і навіть університет.

В рік острови відвідує 250 тисяч туристів, що надзвичайно мало – в одному лише Нью-Йорку на рік буває кілька мільйонів, не кажучи вже про якісь Гаваї. Але місцеві поступово освоюють туристичний бізнес і вчаться на ньому заробляти.

Через те, що на островах практично усе привозне і ціни тут значно вищі ніж на материку. Для самих еквадорців це курорт на який вони не їздять – надзвичайно дорого для них. А через високі ціни і зарплатня середня на островах вдвічі вища ніж на великій землі ($1400 на місяць в середьному).

І звісно у них є свої заробітчани – люди з материка які різними не надто чесними способами влаштовуються на роботу, їдять роками з собою привезений рис і усі зароблені шалені гроші відсилають родині.

Економічна політика Галапагосів і цікава і жорстка одночасно. По-перше, щоб мати право працювати там треба отримати дозвіл на проживання. Єдиний спосіб, крім народитися на островах – одружитися з кимось місцевим. І через 5 років шлюбу, якщо не було правопорушень отримуєш нарешті право самостійно працювати.

Оскільки такою системою сильно зловживали то зараз термін збільшили до 10 років. Тобто поки одружений можеш працювати, розвівся, чи просто партнер передумав – дозвіл забрали і летиш на материк.

Туристам дозволяється максимум 2 місяці на рік проводити на островах. Ще є варіант припливсти своєю яхтою і плавати навколо і тоді дозвіл (без обмеження на час) обійдеться у $1000 з людини на день.

Також варто сказати, що віза на самі острови коштує $100 з яких практично усі гроші йдуть на утримання парків та інших програм відновлення видів у небезпеці.

Вище написане є ще однією причиною чому на островах нема великих бізнесів: ні готелів, ні круїзних компаній, ні мереж ресторанів і нічого такого іншого.

Єдиний спосіб іноземцю (чи навіть еквадорцю) вести бізнес на островах – мати місцевого бізнес-партнера який має володіти не менше 51% компанії. До того ж твої 49% не переходять спадкоємцям, а натомість лишаються островам. У такий спосіб намагаються вирішити проблему з тим щоб гроші зароблені на островах там і лишалися і витрачалися замість бути вивезеними в США/Європу/Китай/тощо.

Читайте далі: