В Андах Патагонії, досяжні лише човном з містечка Пуерто Ріо Транквілло знаходяться мармурові печери. Це твори над якими більше 6 тисяч років працювала природа виточуюючі з мармуру (змішаного з іншими породами) хвилями печери та колони що тримають масивні скелі та каміння.

І на цьому в принципі розповідь можна і припиняти. Хіба що сказати що уся подорож займає 1.5-2 години з яких хвилин 15-20 човен добирається в одну сторону.

Вода в озері дуже холодна і схоже що в ній ніхто через низьку температуру не живе і не росте – дуже чиста і прозора так що у печерах добре видно дно.

 

Про нашу відпустку довжиною в тиждень яку ми провели в Чілі я планую писати короткими постами в кожному з яких буду розкривати одну якусь тему. Подивимося як вийде.

Отже дороги.

В Чілі за твердженнями деяких одна з найкрасивіших доріг у світі – траса №7. Для такої малонаселеної країни кількість і якість доріг просто вражаюча. Там де догори асфальтовані (на тій же сьомій трасі це сотні кілометрів) покриття дуже високої якості. Якби ще було більше однієї смуги в кожну сторону можна було б подумати що десь в США чи Канаді їдеш.

А там де асфальтової догори ще нема грунтовки теж дуже хороші (краще ніж більшість асфальту в Україні за моїми спогадами). Хоча вже на грунтовці є і ями, але і по них можна їхати під 100 км на годину доволі безпечно.

Бувають і зовсім погані ділянки, але це як правило там де дорогу часто засипає зсувами, або сама вона пливе вниз. Ну і звісно колеса теж є де пробити, ось, наприклад – https://www.facebook.com/inna.mimimi/posts/1995116743835459.

При цьому дороги будують і ремонтують. Враховуючи кількість людей (повторюся що їх дуже мало) пару разів за день можна зустріти ремонтні бригади. Не знаю чи так це, але здається дорожні працівники не бідують і виглядають задоволеними.

До того ж на цих дорогах майже відсутній рух транспорту. Якщо не заїздити у містечка то можна за увесь день зустріти машин 20-30.

Машини переважно повнопривідні великі “джипи” – тойоти, мазди, форди, хюндаї. Хоча зустрічаються і китайці.

А відео я знімав на GoPro HERO Session витягнутою з вікна рукою – бо я тормоз і не подумав перед подорожжю купити держалку до камери яку можна було б закріпити на селфі-палці. І в тій глушині звісно нічого подібного купити було не можна.