Category Archives

3 Articles

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Трейл Forth of July

Олена десь прочитала про цей трейл що наче на ньому рано починається весна і можна побачити багато квіточок. Власне весь трейл туди і назад має трохи більше 20 км довжини та нормальний підйом (і відповідно спуск у зворотній бік) що доволі нормально для одного дня.

 

В сам похід ми визбиралися 25-го березня. Добиратися до трейлу від нас десь приблизно 2.5 години машиною, через засніжений гірський перевал де все ще можна кататися на лижах і потім у приємне курортне містечко у німецькому стилі під назвою Лівенворс.

 

Коли ми вже були близько до початку трейлу на дорозі було доволі багато снігу і навіть брили льоду. От заради таких моментів я дуже щасливий що маю Subaru Forester і страшенно своєю машиною задоволений.

Коротше приїхали ми на початок трейлу, взулися, накинули рюкзаки і вирушили в дорогу. Доріжка не круто, але постійно йду у гору, з’являється трошки сніжку що ще не потанув. З часом снігові плями все більші і більші. І ось вже плями не засніженої землі серед снігу. А далі пішов сам сніг з під якого іноді видно вершини придавлених ним дерев та якісь кущики.

 

Доріжка зникла, але там хтось один перед нами пройшов і ми слідували цим слідам. Сліди йшли в гору зиґзаґом і я перевіряв своїм новим навігатором Garmin Oregon 750t – схоже той хто йшов тут до нас дуже добре знав дорогу і слідував її контурам навіть коли нічого під снігом не видно.

В якийсь момент сніг вже вкривав все навколо, а кут підйому ставав все крутішим. Вже було трошки страшнувато йти – якщо послизнутися то можна дуже круто полетіти вниз багато десятків метрів. Не знаю який там точно був кут, але у багатьох випадках здавалося що було крутіше за 45 градусів.

 

І таки в один момент я послизнувся і поїхав вниз. Вдалося зачепитися однією ногою яка була глибоко в снігу і далі на спині роблячи сходинки ногами я обережно видерався назад на доріжку. Проблема в тому що в такий момент лежиш на крутому схилі мерзлого снігу з якого не стирчить жодної травинки. І можна просто зірватися вниз. Ну та як би там не було я нарешті через якийсь час вибрався назад в “колію” і ми вирішили йти назад. Олені в цей час снігу було вже вище коліна.

Ми не дійшли найвищої точки трейлу пару сотень метрів, а по довжині зробили лише половину дистанції. Тим не менше це було правильне рішення – занадто ризиковано було продовжувати.

 

Йти назад теж було не надто легко – весь час з гори що важко для м’яз ніг.

І ось через 5 годин ми вже біля машини і оскільки закінчили ми на годин 5 раніше ніж розраховували то поїхали у Лівенворс щоб поїсти німецьких сосисок. Ну і додому потім :)

Наша подорож на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2579756255 і на Strava – https://www.strava.com/activities/1472362291.

Усі світлини з цього та інших наших хайків за 2018-й рік – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4EoN9nIOTBMnzbr-A.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Перший зимовий похід

 

У січні цього року ми сходили у наший перший похід зимою (ходили на снігоступах), вперше ночували на снігу у палатці…

 

Сам похід був біля гори Святої Хелени – це на кордоні нашого штату та Орегону, машиною 3.5 години.

Чому саме в такий похід? Цікаво було спробувати як воно на снігоступах, цікаво було переночувати у палатці на холоді. Також сподобалося те що у нас був гід який розказував і пояснював що і як взимку робити. До того ж нам поталанило і в нашій “групі” були лише ми з Оленою. Ну і гід звісно.

 

Спеціальний одяг і обладнання включали в себе: більші рюкзаки (рекомендовано 60+ літрів), термобілизна, флісові кофти і шапки, теплі рукавиці, теплі шкартпетки, непромокаємо похідні ботинки (мої Vasque St. Elias GTX підійшли, але краще спеціальні зимові), непродуваєму куртки і штани, гейтори, окуляри, надійні пляшки для води, налобний ліхтарик, похідна плитка, зимовий спальний мішок, теплий килимок (вирішили з Therm-a-Rest Z Lite Sol Mattress не ризикувати і купили спеціальні на мінусові температури). Компанія у якої ми купили подорож надала нам снігоступи і їжу в дорогу.

Виїхали рано вранці, погода помітно псувалася, було холодно. Добиралися до парковки більше 2 годин, останні хвилин 30 по дорозі повністю занесеній снігом. Там вже навчилися одягати і регулювати снігоступи, взяли санчата з палатками та їжею і потопали.

 

Дуже швидко з’ясувалося що коли йдеш у снігоступах те що широко треба ставити ноги втомлює швидше ніж звичайна ходьба. А коли втомлюєшся то перечіпаєшся через свій же снігоступ і падаєш, а встати не так і просто – треба спочатку ноги і ступні у правильну позицію вивернути. До того ж швидко при ходьбі нагріваєшся і щоб не змокнути потрібно мати при собі тоненьку шапочку та рукавички.

Взагалі на холоді одна з найгірших речей – це змокріти від поту. Коли зупинишся уся волога буде красти тепло дуже сильно. Тому на зимових куртках роблять спеціальні клапани які при необхідності можна відкривати щоб випускати надмірне тепло. Ну і звісно темп треба тримати повільний. Взагалі пройти по непогоді у снігоступах кілька кілометрів це ще те тренування.

 

А чи не легше було б без снігоступів? Там де хоч якусь доріжку протоптано може і легше, але там де ми ходили, та навіть навколо палаток нога іноді провалювалася вище коліна. Так ходити неможливо, та ще й навантаженим рюкзаком.

По дорозі ми зустріли групу яка поверталася з гори – вони так і не змогли почати сходження на неї через сильний вітер який не давав їм йти вперед. Через той самий вітер (внизу він був хоч і сильний, але не такий божевільний) ми вирішили ставити палатки у лісі, а не на гірці з якої мав би відкриватися красивий вид. Виду все одно не було – сніг і туман закривали все навколо.

Табір який ми заснували далі до самого кінця зими будуть використовувати інші групи, тож ми були першопроходьці.

 

Спочатку походили колом – затрамбували пласку площадку, вирівняли де треба лопатами. Далі поставили і навчилися закріпляти палатки на снігу – кільчата елементарно затрамбовують глибоко у сніг під гострим кутом.

Потім між деревами натягнули “дах” і під ним викопали кухню в якій можна було сидіти і стояти захищеним від вітру. Там ми і гріли воду на плитках для їжі, чаю і сну.

Після встановлення табору спробували вже без рюкзаків пройти далі, але вітер і непогода не дали нам пройти і пів-кілометра.

Повернулися в табір, попили чаю, от вже і 5 вечора, ніч. Нагріли воду у пляшки щоб покласти у спальники і розійшлися спати.

 

Як на мене то спати було хоча і не звично, проте і не холодно. Звісно ми були у спальниках, коконах, штанах, кофтах, додаткових шкарпетках і шапках. А от Олена спала навіть у куртці. Дуже важливо щоб для сну між тілом і снігом було достатньо шарів – дуже сильно чути як тепло втрачаєш з тих зон що найближче до землі. Мені навіть довелося одягнути ще одну кофту щоб захистити поперек.

А Олені було холодно спати на спині тому вона спала на боку що через пару днів проявило себе страшенним болем у ребрах – перевтомлені і переохолоджені м’язи примусили її відвідувати терапевта і масажистів. Вже наче все минулося, але важливо знати що дуже важливо щоб було тепло і м’яко уві сні.

 

Ще важливо знати що в палатці від дихання та нанесеного снігу всередині збирається багато конденсату – усі стіни палатки і спальні мішки ззовні було вкрито росою. Тому треба усі речі в рюкзаках зберігати у якихось непромокних чохлах, і більшість речей треба мати у кількох екземплярах. Також у багатоденних походах палатку і спальники щоранку старанно провітрюють і вивертають, інакше наступна ніч буде дуже холодною.

 

На ранок Олена вирішила залишитися в палатці, а ми з гідом спробували пройтися знову. Погода була ще гірша – ми навіть не дійшли до тієї точки що дісталися минулося дня. Тому вирішили збиратися і їхати додому.

Дорога назад по лісі була чудовою і лише по дорозі назад ми звернули увагу на те як ліс захищає від вітру і снігу.

 

Ну а далі усього через кілька годин машиною ми були вже вдома де рятувалися гарячою ванною і супом.

Усі світлини можна подивитися тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AIfOnxLDpThWPXU&id=B21290194214A37D%21299918&cid=B21290194214A37D.

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Mowich Lake

 

В двох годинах машиною від нас є така собі гора Рейньєр. Її добре видно здалеку (наприклад звідти де ми живемо), а в хорошу погоду так взагалі вона сніговою вершиною закриває помітну частку обрію.

 

 

Навколо самої гори розташовано національний парк, проходить дорога і є кілька пішохідних маршрутів.

 

 

Кілька разів ми були у парку машиною, кілька разів я їздив навколо неї велосипедом (наприклад – 2015-07-30 – RAMROD 2015). А цього разу вирішили пройтись пішки по одному з маршрутів.

 

 

Сам маршрут я знайшов в журналі Backpacker який виписую – в кожному випуску у них запропоновано цікаві маршрути в різних штатах і парках, і в цей раз був маршрут яким ми і вирішили піти. Єдине що маршрут було розраховано на три дні, а ми пройшли його за день :)

 

 

Здавалося що якісь 16 миль не можуть бути значною проблемою. Але виявилося що ми недооцінили складність рельєфу, підйому, а також те що місцями дорогу було зруйновано потоками води і доводилося обходити. В результаті ми додали пару зайвих миль і йшли 10 з половиною годин. Тобто почали ще за темно, і закінчили коли вже темніло.

 

 

На тій висоті де ми були був туман, було трошки темно. А останні пару годин ще й йшов доволі сильний дощ.

 

 

Я власне не збираюся писати багато тексту, світлини краще все розкажуть.

 

 

Крім снігу, струмків що зливаються у річку і водоспадів на висоті ще є невеликі галявинки (але їх багато) з яскравими різнокольоровими квітами і приємним запахом. А ще там є олені, бурундуки, білки, пташки різні та інше всяке таке. Ну і туристи звісно.

 

Маршрут на Garmin Connect (данні з GPS годинника) – https://connect.garmin.com/modern/activity/1294425557.

 

Усі світлини тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykKJ4PMzi4nEl36h1RQ.