Category Archives

13 Articles

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Аляска. Частина 2. Тундра і квітки

Після невеличкої перери продовжу свою оповідь про нашу подорож на Аляску (також читайте Аляска. Частина 1. Загальні враження).

 

В наступній частині (якщо таки дійдуть руки написати) розкажу про сам наший похід, а зараз просто про природу серед якої ми провели кілька днів.

 

Наший табір було розташовано на Озері Фантазії (Fantasy Lake) – крихітне озерце яке ледь можна знайти на карті. На його березі ми і поставили палатки, там ночували, снідали та вечеряли і туди верталися після досліджень місцевості навколо. До самого озера можна дістатися лише літаком (наший літак сідав та злітав з води). І хоча берез океану з якимись крихітними поселеннями був десь за 20 км йти туди довелося б довше за один день через те що треба було б шукати шляхи для спуску на 1 км, переходити вже широкі ріки і уникати десятки медведів які в той час якраз і були вся на річках ласуючи лососем.

 

Весь цей час ми були на висоті від 800 до 1300 метрів що наче і не так високо, але зважаючи на те наскільки далеко на півночі ми були та враховуючи що тут ще навіть не весь сніг розтанув рослинність тут дуже особлива. Це те що називається тайга – ніяких дерев, майже відсутні кущі, відсутня трава. Натомість землю щільно вкривають якісь зовсім прадавні рослини з м’ясистими стеблами та м’якими голками. Ніде жодного листочка. А також багато моху – більшість часу відчуття таке наче йдеш поролоном.

 

Уся ця рослинність не має довгих коренів і проходить у землю усього на кілька сантиметрів. Тобто у буквальному сенсі можна відрізати (каменем чи ножом) клапоть поверхні (він матиме від 2 по 5 см товщини) і далі буде чиста земля без будь-якого коріння, черв’яків і такого іншого. Мінусом (а може і плюсом) є те що крізь такий шар моху та рослинності воді проникає до землі дуже довго. Можна вилити стакан води і навіть за кілька годин якась рідина ще буде зверху рослинності. Тож багато місць відчувалися як болото – коли йдеш м’яко, трошки води зверху. Але добре що нічого не смердить і не загнивається – занадто холодно для того.

 

При цьому багато з цих рослин мають якісь квітки чи ягідки на них і можна часто знайти несподівані кольорові плями: жовті, білі, фіолетові. Ну і сам насичений зелений колір виглядає дуже красиво.

 

Кущі які можна помітити не деяких світлинах дають ягоди які у великій кількості їдять медведі (можуть легко з’їсти 40 кг ягід за день), але через їх низьку калорійність ягоди ті переважно стають їжею лише коли медведі йдуть до струмків ловити лосося. Також медведі розривають землю у пошуках якого їстівного коріння (не знаю що за рослина) і іноді можна побачити доволі глибокі ями. Ще голодні медведі від відчаю можуть розрити нору бабака та зжерти його, але там вже реально здоровенні ході викопують та і бабаки не дурні і тікають через запасні ходи.

 

Така специфічна рослинність призводить до того що на цій велетенській території майже відсутні живі істоти. За три дні нам вдалося побачити бурого медведя, сліди вовків, медведів (чорних і бурих), карибу (північних оленів), лосів. Також зіткнулися з бабаками (мармотами), річною видрою, качками, орлами… Але все одно вся та місцина це по суті пустеля де людині без запасів їжі вижити не вдасться.

 

Плюсом можна вважати відсутність будь-яких змій взагалі як і інших земноводних (жаб, ропух, ящірок), відсутність жуків та бджіл з мухами. А от москіти тут просто скажені. Я вже писав що харчуються вони кров’ю лосів і прокусюють їх товсту шкіру через шар шерсті – тож наші футболки та штани, і навіть кофти для них перешкодою не були.

 

А ще тут надзвичайно тихо через те що ні листя ні трава не шумлять на вітрі і звуки як течія струмка чути дуже здалеку. Звуки ж штучного походження (літаки далеко і високо у небі) чути сильно заздалегідь навіть коли не видно самого літака. Десь вже на другий день через таку тишу слух дуже загострюється і майже починаєш чути як десь проскакує якась дрібна істота чи високо кльокає орел. І свій літка яким ми мали повертатися ми почули на третій день задовго до того як побачили його.

 

На цьому поки що і закінчу, чекайте наступної частини. Усі світлини з подорожі – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

І ще вам кілька світлин без тексту:

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Аляска. Частина 1. Загальні враження

Отже в серпні цього (2018-го) року ми зробили невеличку подорож на Аляску, трошки там похайкали, трошки просто походили по містам. І в першому пості я напишу деякі свої загальні враження.

 

Перше що треба сказати що розмір та масштаби Аляски дуже недооцінюють. Велетенська, практично незаселена територія яка ж до того ж доволі не дружня до людей. І якби не корисні копалини (золото, нафта) та морські продукти так би і лишатися цим землям незаленими.

Доволі вражаючий факт – до 70% відсотків поселень на Алясці, включно з містами на кілька тисяч людей не можна дістатися автомобільними шляхами. Дороги просто не можна побудувати або через складний рельєф, або через те що на шляху трапляються неосяжні болота та багатометрові поля криги, або ще якась напасть. А тому або літаком, або човном, або у деяких випадках залізницею.

Аляска через те що є місцем зіткнення тектонічних плит (і в тому ж Анкораджі можна прямо побачити де вони зустрічаються) і має довжелезний ланцюжок вулканів пара десятків з яких є діючими в кожен момент часу. І не так давно тут був найсильніший в Північній Америці землетрус (9.2 бали) який зруйнував багато міст, а цунами викликана ним знищила ще більше – місцями хвиля сягала 6 метрів висотою, рухалася 60 км на годину і пройшла вглиб території на 90 км. Десятки людей було вбито як на самій Алясці так і в інших місцях планети (наприклад у Каліфорнії). З останнім великим землетрусом в тому ж Анкораджі в деяких місцях земля просіла більше ніж на 3 метри.

 

Літо, воно ж туристичний сезон, на Алясці коротке і приваблює багато туристів як ми. Населення міст в цей час зростає в 10 і більше разів, відкриваються велики готелі і магазини. І вже в серпні кількість людей починає стрімко зменшуватися і бізнеси починають закриватися і впадати в зимовий сон. Враховуючи те що на Алясці нема податку на продаж (в нашому штаті для порівняння він складає 10%) і починаються масові розпродажі щоб збутися усього товару – середина серпня дуже вдалий час щоб купувати дороге похідне та зимове обладнання та одяг.

І навіть з тих людей хто живе на Алясці “за пропискою” дуже багато на зимовий період виїздять в інші місця  – континентальні штати, як приклад, які місцеві називають “нижні 48”. А житло своє просто закривають. Якщо ж залишатися тут жити то лише опалення взимку буде обходитися в $$400-500 на місяць.

 

Через те що більшість поселень не доступна машиною дуже багато людей вміють літати і дуже багато мають свої власні літачки – так і стоять на задньому дворі. При необхідності вирулюють на аеродром та летять собі куди треба. Навіть багато хто вміє вже літати ще до того як починає вчитися водити машину. На Алясці взагалі найбільший відсоток населення яке вміє літати чи володіє літаками.

А літачки тут цікаві – ясно що не великі, але до того ж пристосовані злітати/сідати як на дорожку аеропорту так і на воду (на спеціальних поплавках) чи прямо у тундрі (такі літаки мають величезні колеса). І серед місцевих регулярно проводяться змагання типу найкоротший зльотний чи посадковий шлях. І виграють там з показниками типу 6 метрів для посадки на воду. Тобто деякі місцеві можуть сісти літаком просто у доволі велику калюжу.

 

Також тут досі використовують собачі упряжки для подорожей, доставки вантажів та розважання туристів. Хаскі (це така порода собак) якраз і були виведені для подібного. Місцеві нам розказували що хаскі страшенно щасливі лише тоді коли їм нарешті випадає нагода тягнути санчата та спати у снігу в мороз. На ніч їм кидають шмат жиру і вони проковтнувши його спокійно сплять засипані снігом у 40-градусний мороз. А без фізичних навантажень та холоду собаки ці дуріють, починають нападати одне на одного і взагалі жевріють.

Також Аляска має найбільшу кількість льодовиків – їх тут більше 100 тисяч (так – більше за сто тисяч!). І хоча таких великих як той же Експлорадорес в Чілі тут нема проте зустрічаються вони буквально на кожному кроці варто лише виїхати з міста. Льодовики як правило знаходяться трошки вище в горах і навіть утворюють так звані льодопади – крига постійно сповзає вниз і безперервно падає з високи (іноді навіть кілометрової) великими брилами утворюючи шум який можна почути за багато кілометрів. І нажаль льодовики тут теж поступово зменшуються через глобальне потепління…

 

Хочу ще сказати про місцевих комарів, чи москітів, чи хто зна що воно таке тут. Їх наче і не багато (на дикій природі більше ніж у містах), але це такі страшенні потвори що кусають не лише через футболки, але і крізь кофту прокусити можуть. Справа в тому що їх основною “їжею” є лосі та олені з доволі довгим та густим хутром і тому наший одяг їх не зупиняє. Укуси у них наче і не болючі і спочатку не помітні, але потім виростають у здоровенні пухирі які страшенно сверблять та заважають. І навіть через 2 тижні у мене досі є яскраво-червоні сверблячі плями. І що ще дивно вони кусають за зап’ястки та гомілки (що очикувано) і за плечі (найбільші бугри у мене були саме там) і навіть в спину. Тому як будете в цих місцях то кілька шарів одягу і протимоскітний спрей є обов’язковими.

Також кілька шарів одягу стануть в нагоді з місцевою погодою. А погода тут міняється дуже швидко і радикально. Коли небо чисте і світить сонце не так щоб температура була висока, але сонце якесь зовсім нещадне і шкіру палить дуже швидко. А потім налітає вітерець, добре, прохолодно, а воно все дме і стає холодніше… А потім вже і дощик починає крапати, потім взагалі злива починається. І  за якісь 5-10 хвилин коли ти був у футболці, шортах та сандалях ти вже одягаєшся в кофту, куртку та ботинки і знімаєш сонцезахисні окуляри бо стало щось темно. А потім знову теплішає, і так по колу. Місцеві ходять хто як – хто у футболках, хто у куртці поверх кофти і стійко не паряться з приводу змін погоди. А для туристів доцільно мабуть таки бути в штанях, взутті та кофті весь час.

 

Також на Алясці велика кількість диких тварин багатьох з яких можна побачити просто за межами міста. Тих же велетенських лосів (вагою понад 500 кг) щомісяця машинами збивають більше сотні. Медведі, кити, та інші олені теж доволі часті тварини. Ми були в сезон коли лосось йшов струмками та річками викидати ікру і навіть бачили струмки в яких великі рибини щосили гребуть проти течії. І там же сліди медведя та розірваної риби. Коротше тварин тут можна побачити.

На цьому поки закінчу, чекайте продовження.

Усі світлини з подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Трейл Forth of July

Олена десь прочитала про цей трейл що наче на ньому рано починається весна і можна побачити багато квіточок. Власне весь трейл туди і назад має трохи більше 20 км довжини та нормальний підйом (і відповідно спуск у зворотній бік) що доволі нормально для одного дня.

 

В сам похід ми визбиралися 25-го березня. Добиратися до трейлу від нас десь приблизно 2.5 години машиною, через засніжений гірський перевал де все ще можна кататися на лижах і потім у приємне курортне містечко у німецькому стилі під назвою Лівенворс.

 

Коли ми вже були близько до початку трейлу на дорозі було доволі багато снігу і навіть брили льоду. От заради таких моментів я дуже щасливий що маю Subaru Forester і страшенно своєю машиною задоволений.

Коротше приїхали ми на початок трейлу, взулися, накинули рюкзаки і вирушили в дорогу. Доріжка не круто, але постійно йду у гору, з’являється трошки сніжку що ще не потанув. З часом снігові плями все більші і більші. І ось вже плями не засніженої землі серед снігу. А далі пішов сам сніг з під якого іноді видно вершини придавлених ним дерев та якісь кущики.

 

Доріжка зникла, але там хтось один перед нами пройшов і ми слідували цим слідам. Сліди йшли в гору зиґзаґом і я перевіряв своїм новим навігатором Garmin Oregon 750t – схоже той хто йшов тут до нас дуже добре знав дорогу і слідував її контурам навіть коли нічого під снігом не видно.

В якийсь момент сніг вже вкривав все навколо, а кут підйому ставав все крутішим. Вже було трошки страшнувато йти – якщо послизнутися то можна дуже круто полетіти вниз багато десятків метрів. Не знаю який там точно був кут, але у багатьох випадках здавалося що було крутіше за 45 градусів.

 

І таки в один момент я послизнувся і поїхав вниз. Вдалося зачепитися однією ногою яка була глибоко в снігу і далі на спині роблячи сходинки ногами я обережно видерався назад на доріжку. Проблема в тому що в такий момент лежиш на крутому схилі мерзлого снігу з якого не стирчить жодної травинки. І можна просто зірватися вниз. Ну та як би там не було я нарешті через якийсь час вибрався назад в “колію” і ми вирішили йти назад. Олені в цей час снігу було вже вище коліна.

Ми не дійшли найвищої точки трейлу пару сотень метрів, а по довжині зробили лише половину дистанції. Тим не менше це було правильне рішення – занадто ризиковано було продовжувати.

 

Йти назад теж було не надто легко – весь час з гори що важко для м’яз ніг.

І ось через 5 годин ми вже біля машини і оскільки закінчили ми на годин 5 раніше ніж розраховували то поїхали у Лівенворс щоб поїсти німецьких сосисок. Ну і додому потім :)

Наша подорож на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2579756255 і на Strava – https://www.strava.com/activities/1472362291.

Усі світлини з цього та інших наших хайків за 2018-й рік – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4EoN9nIOTBMnzbr-A.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Перший раз у Сан Дієго

За всі 10 років що ми в США нарешті спроміглися відвідати це велике місто на самому кордоні з Мексикою.

 

Була і нагода – наші знайомі друзі живуть там вже деякий час, а ми не бачилися дуже давно. Але оскільки вони свідомо в інтернеті не світяться то про них ми згадувати не будемо і їхні фото теж показувати не будемо.

 

Були ми там у лютому, але як видно на фото було в Сан Дієго в цей час доволі тепло. Якби не сильний і холодний вітер що час від часу примушував одягати куртки то в одних шортах і футболці там саме те що треба.

 

І хоча місто сильно на півдні та ще і на березі океану рятує його від шаленої спеки холодна течія що підходить близько до берегу.

Взагалі дорогі райони та містечка що складають місто знаходяться на пагорбах близько до океану – тут і берег, і рослинність, і не так спекотно. А якісь 10 км вглиб континенту і вже все навколо плавиться без прохолодного вітру.

 

Біля міста розташовано велику військово-морську базу, можна навіть спостерігати гігантські кораблі у заливі.

 

Є тут і маяк у місці в якому вперше на цьому березі висадилися іспанці. Є і купа інших історичних та усяких різних музеїв та місць.

А в сам маяк можна зайти і подивитися на побут людей ще якісь 100 років тому.

 

Звісно є і пляжі як у самому місті так і у містечках навколо. Не знаю як там літом, але зимою купатися в океані було б дуже холодно. Тому ми в воду і не лізли.

 

Одне з найвідоміших туристичних місць Сан Дієго це парк водяних тварюк SeaWorld. У парк можна йти на цілий день – там крім акваріумів ще проходять шоу з різними тваринами. Лише раджу глянути на розклад виступів зарані і скласти собі програму бо інакше можна усе не встигнути (от ми не встигли усі виступи подивитися).

 

Але тим не менше те що побачили нам сподобалося. Виступи морських котиків, косатки, та і просто акваріуми з рибами, черепахами та іншими гадами цікаві. Не кажучи вже про дельфінів, пінгвінів та інших видр.

 

Власне все що можна сказати про цей парк – як раптом будете в Сан Дієго то завітайте туди :)

 

А ще ми відвідали історичну частину міста в якій зараз розміщено магазинчики і кафешки: вироби зі шкіри, кава, вироби з глини і таке інше.

 

Окремо варто зауважити військовий корабель-музей який почав служити у Другу Світову, а свою останню місію виконав у 1991-му році. З нього злітали винищувачі та бомбардувальники щемити Хусейна.

 

Сам корабель тричі перебудовували і модернізовували, а зараз по ньому бродять натовпи туристів.

Тут можна подивитися в яких умовах (дуже спартанських) живуть моряки, офіцери (трошечки краще), кімнати управління різними загонами, кімнати нарад, командні пункти, …

 

Що ще цікаво так це літаки і гелікоптери різного призначення і різних років виставлені на палубах.

 

І тут же стоять тенти де вже старі пілоти хто насправді служили на цьому кораблі розказують про деталі та складнощі зльоту і посадки та інші технічні моменти. Біля них є великі екрани де все що вони пояснюють можна побачити на документальних кадрах.

 

А ще нам вдалося знайти час і трошки поганяти на рентованих гірських байках у дуже зручному для цього парку біля якого і живуть наші знайомі. Було і де розігнатися, було що подивитися і були складні (як для нас) технічні моменти, але не занадто.

 

Коротше поганяли з задоволенням.

 

На цьому у мене все :)

 

Усі світлини з подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4E1xOCRDzQsLIECKA.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Nissan Armada

 

Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.

Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.

 

В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.

Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.

 

Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.

В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-02 – Гаваї, частина 3

Попередні частини:

 

Ну що ж, цього разу про спортивну складову нашого відпочинку на Гаваях.

Бути у славетній Коні і не спробувати побігати, покататися чи поплавати там де це роблять найсильніші тріатлети планети було б якось зовсім не правильно, а ми навість спробували зробити усі три види :)

 

Біг

Якщо бути чесним то за всі дні відпочинку ми побігали лише один раз. Та і то там кілометрів 8 може набралося і все.

Я вже раніше згадував що тут дуже пече сонце і вже о 8-й ранку стає тепло як вдень. А об 11-й вже занадто спекотно шкірі через те саме сонце.

І хоча більшість доріг тут пласкі я якихось страшних перепадів висот нема проте нема і краєвидів крім як лавової пустелі з обох боків дороги (це там де біжать учасники Iron Man), ніякого затінку і взагалі мало чим можна себе розважити та на що відволікатися під час бігу.

Головна порада – крем від сонця до, після та впродовж бігу.

 

Велосипед

Ось це вже було цікавіше. Спочатку ми з Оленою вибрали маршрут де був хоч якийсь підйом, а дорога, хоча і дуже вузенька йшла звивами і на ній був затінок від дерев.

Але якщо говорити про маршрут того ж таки Iron Man то там дорога перші 90 км ледь помітно йде вгору, а потім назад. До того ж дорога та майже не має поворотів і геть не має ні краєвидів ні затінку. Тому так само життєво просто важливо постійно мазатися кремом від сонця.

Варто сказати що велодоріжки як такі тут практично відсутні, але на швидкісних трасах та дорогах є дуже широка обочина – така широка що іноді навіть ширша за смугу для машин. А там де узбіччя нема то там можна їхати по дорозі і машини мають зважати на це.

Що стосується вітру то якщо їхати вздовж океану то варто очікувати на не надто сильний боковий вітер, але особливою проблемою це не має бути – сонце та нудьга є набагато більшими складнощами.

 

Сам я потім покатався ще на другий день перед тим як повернути велосипед у прокат. Ми брати Trek Madone 4.7 мені ($45 на день) та Felt F5 ($40) Олені. “На день” означає забрати після обіду попереднього дня, а повернути до обіду наступного дня. Тому теоретично можна було кататися 3 дні.

Ми з собою повезли шоломи, педалі та вело-туфлі. Ну і звісно вело-одяг різний, окуляри, пляшки. Насправді велопрокат це дуже зручна штука і будемо так і надалі робити в місцях в які будемо їхати хоча б на кілька днів.

На цій дорозі про яку я все згадую постійно є велосипедисти і бігуни яким або так само цікаво просто подолати фрагмент траси, або які готуються до майбутніх змагань.

 

Плавання

Ну і звісно ми не могли не спробувати поплавати там де тріатлети стартують Iron Man і де виходять з води на берег – на затоці у самому центрі міста.

 

Якщо ви ніколи не плавали у океані то вам треба знати 2 основні речі: постійні хвилі і у кілька разів солоніша ніж морська вода (порівнюю з Чорним Морем).

У воду можна зайти з берега – є малесенький пляжик, можна і з пірса стрибнути. У воді так само є постійно плавці яким цікаво спробувати саме цю затоку і саме цю воду.

 

Якщо плануєте самі плавати довгу дистанцію то дуже рекомендую яскравий поплавок прив’язати до ноги (зараз такі продаються для пловців) та яскраву шапочку. А ще краще мати у супроводі когось на дошці чи каяку.

Саме у цій затоці вода прозора і не дивлячись на кількість людей та човнів дуже добре видно рибок та корали на дні.

І як тільки ми почали пливти так одразу і зрозуміли що хвилі будуть проблемою. Причому пливти проти них виявилося легше. Воно кидає вгору-вниз, попереду нічого не видно за наступною хвилею крім самої цієї хвилі… та навіть людей за кілька метрів вже не видно за хвилями. Тому вчиться драфтити якщо ще не вмієте – це буде дуже суттєва економія на плаванні. І через те що постійно почуваєш оці хитання вгору-вниз просування вперед геть не відчувається і виникає враження як у вісні коли біжиш, а не рухаєшся, тільки тут з плавання. Дуже сильно вибиває з себе – треба заспокоїтися, не витрачати більше ніж необхідно сил і продовжувати спокійно і рівномірно працювати ігноруючи почуття відсутності швидкості.

 

Але коли я повернувся пливти назад то стало набагато гірше – тепер мене не просто піднімало-опускало, а прямо таки катало як на качелях. І дуже швидко мене почало вже нудити. А там і до паніки не далеко… І знову – зосередженість та концентрація на одній цілі допомогає подолати цей стан.

Проте з води я вийшов знесилений усього після 1 км плавання і зайняло кілька хвилин щоб прийти до тями хоч якось. Тому готуватися до такого запливу варто дуже серйозно десь в подібних “океанських” умовах.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-02 – Гаваї, частина 2

Перша частина – 2017-02 – ГАВАЇ, ЧАСТИНА 1

 

Ну що ж, продовжимо…

 

Наземні тварини

Не дивлячись на те що острів як я писав можна вважати доволі пустельним все ж таки на ньому та навколо є деяка живність. Перше що ми помітили це дикі кури (мабуть це вони фазанами називаються). Спочатку ми подумали що то чиїсь, але чому ж вони так далеко від будь-якого житла і чому їх багато навколо? Потім зрозуміли що то дикі тварини. Пробували фотографувати, але з машини хороших фоток так і не вийшло.

Розмірами вони менші за свійських, але дуже схожі. Півні принаймні о 6-й ранку починають навколо волати як звичайні :)

 

Також одного разу коли каталися на велосипеді і зупинилися перепочити помітили дику свиню. Вона дуже невеличка, коротша за свійську і уся одноманітного темно-сірого кольору. Нам потім сказали що їх насправді багато і що вони наносять шкоду садочкам та фермам і є спеціальні служби винищувачі свиней які зачищають від них територію.

Причому вони такі непомітні що ми ту одну на фоні дерев ледь бачили, а на фото так її взагалі не видно.

 

Ще тут є дикі кози. Живуть невеличкими родинами (2-3 козенята, мама, тато). Дуже на вигляд акуратні, маленькі і від них зовсім не смердить. Такі що хоч зараз на виставку – коричневі, сірі.

 

Морські тварини

А ще тут звісно є морські тварини. В один з днів ми поїхали рано вранці на дикий пляж, дорогу до нього було закрито до 9 ранку (ми приїхали в 6) і пробігши якісь 2.5 км ми мали нагоду прогулятися абсолютно вільними від людей пляжами. Але головне що на одному з них ми побачили двох тюленів що спали на пісочку. Трошки їх пофотали і пішли далі.

А потім вже побачили ще одного тюленя навколо якого науковці вже виставили заборчик щоб його люди не турбували. Вони нам і сказали що на усіх Гаваях лишилося лише 4 тюлені і їх старанно охороняють. Ну а ми їх розповіли про тих двох що бачили раніше і вони побігли і їх охороняти :)

 

Ми собі сіли на березі дивитися на океан, аж тут на нас з нього почав кричати (в прямому сенсі – роззявляв загрозливо рота і орав на нас) четвертий тюлень. А потім попер на нас з води. Ми трохи відійшли щоб показати що не хочемо конфлікту, а він після того продовжував плавати вздовж берега туди-назад і патрулювати території. Нажаль цього четвертого ми не придумали сфоткати, а потім було вже піздно :(

Ось так нам поталанило побачити усіх гавайських тюленів.

 

В інший день ми поїхали плавати з дельфінами. Вийшли у океан на невеличкому човнику, знайшли де кружляють дельфіни і почали плавати над ними. Гавайські дельфіни менші за флоридських (до 1.5 метри) і геть не приручаються, тому єдина нагода їх побачити це саме з океану.

А ще ми дізналися що ці дельфіни полюють усю ніч, а потім пливуть у теплішу воду до берега спати. Там вони вимикають половину мозку (що також означає що у них вимикається одне око і локатор) і у такому стані плавають по великому колу. Навіть у такому стані вони занадто швидкі щоб ганятися за ними, до того ж вони дуже чутливі і коли наближаєшся до них до швидко зникають. Але якщо вести себе на поверхні спокійно і не удавати з себе Майкла Фелпса то можна побачити як вони пропливають прямо під тобою і кожні 200-300 метрів йдуть на гору щоб ковтнути повітря. Деякі навіть при цьому роблять стрибки у повітрі.

 

А ще там були малесенькі дельфінчики поруч з мамами :) Шкода тільки що дельфіни теж вимирають і якщо колись їх у зграях було по кілька сотень то зараз це десятки.

 

Також доволі багато різноманітної і яскравої риби. Особливо красиво якщо плавати там де мілкіше і є корали. Чорні, жовті, сині. прозорі, … Але майже всі корали вже мертві і вся ця красота швидко зникає теж :(

 

Також нам вдалося побачити черепах що спали на сонці – їх теж старанно охороняють.

 

Чекайте на продовження…

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-02 – Гаваї, частина 1

Кілька років тому ми вже бували на Гаваях, але того разу то був острів Мауі, а зараз – Великий Острів (Big Island), або Кона.

І далі трошки розкажу про усяке різне…

 

Перельот

Політ з Сіела на Кону в одну сторону тривє близько 7 годин, назад – 6 годин. Прямого рейса на Кону нема, тому треба робити пересадку або на Мауі, або в Гонолулу.

 

Перевозить компанія Hawaiian у яких доволі страндартні за комфортністю сидяння в літаках та їжа, але які пожлобилися на відео. Ми вирішили що не будемо купувати фільми за $9, а безкоштовно вони нічого не показували, тож беріть з собою книги, планшетки, лептопи і таке інше щоб себе розважати.

З самих літаків нічого не видно – внизу одноманітний океан часто закритий хмарами. Лише між островами можна зловити мить коли видно берег.

Що стосується ціни треба розраховувати на щось в районі $1200 на людину  на двох туди і назад.

 

Big Island або Кона

Сам Великий Острів на відміну від інших островів дуже слабо заселений. Тобто людей тут живе багато, але і розміри острова значні у порівнянні з іншими островами. І щоб усе на ньому побачити їхати сюди треба на кілька тижнів. Думаю об’їхати весь острів по колу машиною займе точно не менше доби.

 

Сам острів у більшості є неродючим полем застиглої лави по якому прокладено дороги та зустрічаються рідкі клаптики ферм та рослинності.

Острів знаменитий в тому числі найвідомішим тріатлоном Iron Man на який мріють потрапити усі тріатлети колись (про нашу спортивну активність напишу згодом). Крім масивного вулкану на півдні (в ньому до речі досі булькає лава на яку можна подивитися з гелікоптера) та джунглів на сході більшість острова пласка.

Пляжів тут небагато, а ті що є дуже сильно забито людьми. Та навіть цивілізовані пляжі мають не чистий пісок і здоровенне каміння у воді і на пляжах тут зустрічається постійно. Чистеньких рівненьких і неглибоких пляжів тут нема – за цим треба їхати на Мауї.

 

Що ж стосується диких пляжів то до них треба їхати якось чималенькою машиною (ми рентували Nissan Armada, про машину згодом), або пробиратися лавовими полями.

Ось ці лавові поля це щось на зразок… уявіть собі товстелезний шар асфальту який старанно покришили і перемішали, а кожен край кожного камінчика загострили. Порізатися об таке каміння дуже легко просто торкнувишись його, а якщо кине на такий хвилями то можна дуже серйозно зтекти кров’ю. На полях нічого не росте – за кілька сот років на них лише почала з’являтися рослинність, а там де люди намагаються щось вирощувати там усе старанно вкривають гноєм і стружками. Хоча там де таки щось росте усе дуже пишне на яскраве.

 

Погода

Погода взимку (це був лютий місяць) дуже тепла – доходила до +30 за Цельсієм. Це наче не так і погано, але сонце пече надзвичайно сильно і яскраво і займатися якоюсь фізичною активністю вже в 11 ранку надзвичайно складно. Доводиться ховатися у приміщенні до 3 дня. Проте темнішати починає в 5:30 і вже через пів-години нічого геть не видно.

До того ж небо майже постійно чисте, а як з’являються з океану якісь хмаринки то їх швидко відносить вітром.

Мені сказали що влітку насправді не набагато жаркіше, лише вологість підвищено трохи.

 

Океан

Знову ж таки на відміну від Мауї океан тут доволі неспокійний і на пляжах навіть зустрічаються доволі серйозні хвилі. Тому їхати на цей острів щоб повідмокати у воді не варто. До того ж дно круто йде вниз усього за кілька кроків і ви або стоїте по коліна у воді, або вже не достаєте дна. Та і як я згадав вище у воді і на пляжах повно каміння усіх можливих розмірів.

 

Житло

У будь-якому містечку повно готелів, готелі часто розташовано близько до пляжу, а ціна за ніч починається десь з $80, але більш реальна ціна – $120. Проте за приблизно таку ж ціну завжди можна знайти і приватне житло. Ми такі і зробили. Жили у частині великого будинку з власним виходом, садом, басейном та джакузі. До того ж були у відносній тиші.

Містечка як я вже казав тут відносно невеликі, але в принципі в них є все що може знадобитися для активного відпочинку (а саме за таким і варто їхати на цей острів): великі (Costco, Wallmart) та маленькі магазини, кафешки/бари/ресторани, прокати спортивного обладнання і фірми що організовують різноманітні тури.

 

Враховуйте що зима тут є туристичним сезоном через м’якішу погоду, тому влітку може бути дешевше. Проте під час проведення Iron Man ціни злітають вгору – приїздить багато атлетів що готові платити за право бути тут.

Далі буде…

Продовження:

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Перший зимовий похід

 

У січні цього року ми сходили у наший перший похід зимою (ходили на снігоступах), вперше ночували на снігу у палатці…

 

Сам похід був біля гори Святої Хелени – це на кордоні нашого штату та Орегону, машиною 3.5 години.

Чому саме в такий похід? Цікаво було спробувати як воно на снігоступах, цікаво було переночувати у палатці на холоді. Також сподобалося те що у нас був гід який розказував і пояснював що і як взимку робити. До того ж нам поталанило і в нашій “групі” були лише ми з Оленою. Ну і гід звісно.

 

Спеціальний одяг і обладнання включали в себе: більші рюкзаки (рекомендовано 60+ літрів), термобілизна, флісові кофти і шапки, теплі рукавиці, теплі шкартпетки, непромокаємо похідні ботинки (мої Vasque St. Elias GTX підійшли, але краще спеціальні зимові), непродуваєму куртки і штани, гейтори, окуляри, надійні пляшки для води, налобний ліхтарик, похідна плитка, зимовий спальний мішок, теплий килимок (вирішили з Therm-a-Rest Z Lite Sol Mattress не ризикувати і купили спеціальні на мінусові температури). Компанія у якої ми купили подорож надала нам снігоступи і їжу в дорогу.

Виїхали рано вранці, погода помітно псувалася, було холодно. Добиралися до парковки більше 2 годин, останні хвилин 30 по дорозі повністю занесеній снігом. Там вже навчилися одягати і регулювати снігоступи, взяли санчата з палатками та їжею і потопали.

 

Дуже швидко з’ясувалося що коли йдеш у снігоступах те що широко треба ставити ноги втомлює швидше ніж звичайна ходьба. А коли втомлюєшся то перечіпаєшся через свій же снігоступ і падаєш, а встати не так і просто – треба спочатку ноги і ступні у правильну позицію вивернути. До того ж швидко при ходьбі нагріваєшся і щоб не змокнути потрібно мати при собі тоненьку шапочку та рукавички.

Взагалі на холоді одна з найгірших речей – це змокріти від поту. Коли зупинишся уся волога буде красти тепло дуже сильно. Тому на зимових куртках роблять спеціальні клапани які при необхідності можна відкривати щоб випускати надмірне тепло. Ну і звісно темп треба тримати повільний. Взагалі пройти по непогоді у снігоступах кілька кілометрів це ще те тренування.

 

А чи не легше було б без снігоступів? Там де хоч якусь доріжку протоптано може і легше, але там де ми ходили, та навіть навколо палаток нога іноді провалювалася вище коліна. Так ходити неможливо, та ще й навантаженим рюкзаком.

По дорозі ми зустріли групу яка поверталася з гори – вони так і не змогли почати сходження на неї через сильний вітер який не давав їм йти вперед. Через той самий вітер (внизу він був хоч і сильний, але не такий божевільний) ми вирішили ставити палатки у лісі, а не на гірці з якої мав би відкриватися красивий вид. Виду все одно не було – сніг і туман закривали все навколо.

Табір який ми заснували далі до самого кінця зими будуть використовувати інші групи, тож ми були першопроходьці.

 

Спочатку походили колом – затрамбували пласку площадку, вирівняли де треба лопатами. Далі поставили і навчилися закріпляти палатки на снігу – кільчата елементарно затрамбовують глибоко у сніг під гострим кутом.

Потім між деревами натягнули “дах” і під ним викопали кухню в якій можна було сидіти і стояти захищеним від вітру. Там ми і гріли воду на плитках для їжі, чаю і сну.

Після встановлення табору спробували вже без рюкзаків пройти далі, але вітер і непогода не дали нам пройти і пів-кілометра.

Повернулися в табір, попили чаю, от вже і 5 вечора, ніч. Нагріли воду у пляшки щоб покласти у спальники і розійшлися спати.

 

Як на мене то спати було хоча і не звично, проте і не холодно. Звісно ми були у спальниках, коконах, штанах, кофтах, додаткових шкарпетках і шапках. А от Олена спала навіть у куртці. Дуже важливо щоб для сну між тілом і снігом було достатньо шарів – дуже сильно чути як тепло втрачаєш з тих зон що найближче до землі. Мені навіть довелося одягнути ще одну кофту щоб захистити поперек.

А Олені було холодно спати на спині тому вона спала на боку що через пару днів проявило себе страшенним болем у ребрах – перевтомлені і переохолоджені м’язи примусили її відвідувати терапевта і масажистів. Вже наче все минулося, але важливо знати що дуже важливо щоб було тепло і м’яко уві сні.

 

Ще важливо знати що в палатці від дихання та нанесеного снігу всередині збирається багато конденсату – усі стіни палатки і спальні мішки ззовні було вкрито росою. Тому треба усі речі в рюкзаках зберігати у якихось непромокних чохлах, і більшість речей треба мати у кількох екземплярах. Також у багатоденних походах палатку і спальники щоранку старанно провітрюють і вивертають, інакше наступна ніч буде дуже холодною.

 

На ранок Олена вирішила залишитися в палатці, а ми з гідом спробували пройтися знову. Погода була ще гірша – ми навіть не дійшли до тієї точки що дісталися минулося дня. Тому вирішили збиратися і їхати додому.

Дорога назад по лісі була чудовою і лише по дорозі назад ми звернули увагу на те як ліс захищає від вітру і снігу.

 

Ну а далі усього через кілька годин машиною ми були вже вдома де рятувалися гарячою ванною і супом.

Усі світлини можна подивитися тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AIfOnxLDpThWPXU&id=B21290194214A37D%21299918&cid=B21290194214A37D.