2018/10 – Новий Орлеан, Луізіана

 

На конференцію Табло ми з Оленою поїхали разом щоб подивитися на Новий Орлеан. І ось вам коротенький звіт.

Місто відоме в першу чергу своєю кухнею та музикою. Що стосується кухні то тут багато дуже смачних страв з морепродуктів (риба, креветки, устриці та інші потвори) та гамбо (це такий густий суп що у ньому майже нема юшки). І справді усе що ми їли в будь-яких місцевих чи то ресторанах чи то кафешках – усе було дуже смачне. Таке смачне що аж занадто. Я вже на третій день не дуже і хотів вже їсти будь-що – такий насичений смак у всього тут.

 

Те ж саме стосується і солодощів та випічок – щось взяте з французької кухні і адаптовано, і у результаті виходеть таке усе смачнюче, солодке, засипане горою цукрового пилу… Коротше якщо ви не байдужі до їжі то внесіть це місто у список обов’язкових для відвідування. Наскільки я байдужий до смаків (мені аби жерти, а що воно там на смак вже не так цікаво), і то оцінив місцеву кухню.

 

Що стосується джазу то він тут усюди. Мало того що невеличкі групки грають щось на вулицях, так тут ще джаз у якості фонової музики грає в торгівельних центрах, ліфтах та автобусах. Вже не буду казати про клуби з живою музикою яких тут теж багато.

 

Як тільки ми приїхали у місто і заселилися в готель нам пощастило побачити Марді Гра – місцевий парад де люди наряджаються у мерців і різних чудовиськ і з машин розкидіють буси. Він проходив просто по вулиці на якій був наший готель :)

 

Місто має доволі незвичну архітектуру (принаймні у порівнянні з тим що ми вже бачили в США) і взагалі те що це колись була французька колона досі простежується не лише у назвах. Французький квартал, Майдан Конго, джазові клуби і будинки з балконами – про все це я неодноразово читав у книгах, але вперше побачив в живу. І мені сподобалося.

 

Раджу взяти тур на автобусі (ми це зробили), сходити у неймовірний музей Другої Світової про який лише один можна написати кілька постів, і як буде можливість поїхати подивитися місцеві болота. Коротше як буде ще можливість то поїдемо в Новий Орлеан ще обов’язково.

 

А поки на цьому закінчу…

 

 

 

 

Аляска. Частина 3. Походи, ведмеді, табір та інше

 

Мабуть це поки що буде остання частина моєї розповіді про нашу подорож на Аляску (попередні ось тут:  Аляска. Частина 1. Загальні враженняАляска. Частина 2. Тундра і квітки) – щось дуже нема останнім часом бажання будь-що розписувати. Але в той же час муляє що “серія” якось не завершена, тому читайте :)

 

Спочатку ми планували полетіти на озеро Кенаї що знаходиться на річці Кенаї яка тече через місцину під назвою Кенаї… Коротше це такий доволі відомий район з дикою природою для туристів які хочуть побути далеко від цивілізації. Але не склалося з погодою і один день ми пропустили, а наступного для нам запропонували полетіти у зовсім не знайому навіть нашому провідникові міцину. І ми звісно погодилися. Бо нам з Оленою в принципі все одно, а наший гід так взагалі був у захваті від того що може побувати в новому місці.

 

Місцина ця не те що не має доріг чи поселень, а цілком імовірно на неї ніколи не ступала нога людини.

Як я писав у попередніх постах прилетіли ми на маленьке озеро де після відльоту літачка і поставили наший табір.

 

В таборі діяли доволі жорсткі правила пов’язані з безпекою в першу чергу. Справа в тому що ведмеді, яких в тих краях сотні, мають дуже сильний нюх і запахи сприймають по іншому. Для медведів не існує поганих запахів – їм усе так чи інакше цікаво. Запах зубної пасти чи навіть крему від сонця вони відчувають за кілометри і можуть пройтися щоб подивитися що ж там так незвично пахне. Добре що в той час ведмеді були далеченько і ловили лосося який якраз з океану запливав проти течії у струмки та річечки. Але молоді ведмеді (2-3 роки яким) могли б і зайти десь у невірному напрямку та не маючи досвіду з людьми прийти і у табір.

 

Тут треба пояснити що небезпека пов’язана не з тим що на нас могли б напасти. Ні, як пояснив наший провідник ми, люди, маємо доволі неприємний запах для цих звірів та дуже галасливі і вони як правило намагаються людей уникати. Але як я вище зазначів молоді ведмеді можуть дуже зацікавитися незвичними запахами і тим більше з їх поганим зором прийти просто у табір.

 

Відлякнути їх, знову ж таки зі слів нашого провідника доволі легко – достатньо крикнути і вони мерщій тікають. До того ж якщо висунути голову з палатки то вони думають що це тіло у тебе такого розміру і дуже лякаються. Також допомагає збитися у групу. Якщо звір таки продовжує йти все ближче то перед ним стріляють світловою ракетою. Тут головне щоб та ракета не впала за ним – він злякається і побіжить у ваший бік, та не влучила у звіра – хутро та шкіра на ньому загоряться і опіки можуть бути страшенні. Треба щоб ракета впала між ним і вами і тоді він тікає і від шуму і від яскравості.

 

Якщо і ракета не допомогла то використовують спеціальний ведмежий спрей (з банки б’є метрів на 10) – навіть розлючений ведмідь намагається мерщій втекти подалі від такого. Лише треба уникати щоб на тебе вітром не понесло той спрей бо можна і шмарклями захлинутися і обблюватися одночасно :)

 

Так от, небезпека в тому що якщо ведмідь прийде у табі і знайде на землі хоч крихту їжі (батончик, печіво, жир, тощо) то він почне приходити на це місце знову і знову. Справа в тому що їжа їм дістається дуже складно, їсти їм хочеться постійно і таке місце де їжа знайшлася так легко вони запам’ятовують і відвідують.

А потім це помічають мисливці і вбивють його там :(

Ну або туди приходять інші люди які не знають що про цю конкретно галявинку чи берез якийсь ведмідь думає як про свою територію з якої харчується і сприймає цих туристів як таких що викликають його на бій.

 

Не дивлячись на суворі покарання не надто хороші мисливці практикують “забувати” якусь їжу (немиту банку з під рибної консерви скажімо), потім навідуються на те місце через кілька днів і вбивають ведмедя який приходить знову і знову у пошуках легкої їжі.

 

Так от ми мали не брати з собою ніякої ні їжі ні хімії в палатки в яких спали (батончики, креми, тощо) і наша “кухня” була за 100 метрів від наших палаток – навіть якби якийсь звір і прийшов то він пішов би туди, а не до нас.

Також ми уважно слідкувли щоб не ляпати на свою одежу їжою (масло чи кетчуп якийсь) і якщо б таке ставалося то таку одежу треба одразу старанно промивати. Ну і звісно дивилися щоб нічого, навіть крихти не падали на землю.

Усі тарілки та інші прибори мили одразу після їжі (струмок жваво ніс все від табору), їжу та хімію закривали у спеціальні проти-ведмідні банки і тримали на “кухні”.

І в туалет коли ходили все закопували.

 

За весь час нам вдалося побачити лише одного ведмедя який щось там робив у своїх справах на іншому березі озера (метрів 250 від нас) і доволі скоро пішов у своїх справах. Ми навіть наступного для пішли на те місце щоб подивитися і знайшли деякі його сліди. Але він схоже нас не помітив бо вітер дув в наший бік, а зір, повторюся, у них дуже поганий.

Ще цікаво як доволі швидко звикаєш звертати увагу на напрямок вітру щоб коли побачиш якесь дике життя знав куди йти щоб твій запах не вловили.

 

Що стосується наших походів то це було те що називається backcountry – ніяких доріжок чи маршрутів. Просто бачиш щось цікаве, обговорюєш куди і як йти і рушаєш шукаючи найпростіший шлях.

Спрощувало задачу те що це була тундра і продиратися крізь кущі та дерева не треба, а земля вкрита шаром моху і ніяке коріння чи каміння сильно не заважає.

 

Як завжди усі світлини з цієї подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/Y0uuwOCXxJGDk1Dl7n05BfAerizT3EWp71XCjFWTnOp.

Аляска. Частина 2. Тундра і квітки

Після невеличкої перери продовжу свою оповідь про нашу подорож на Аляску (також читайте Аляска. Частина 1. Загальні враження).

 

В наступній частині (якщо таки дійдуть руки написати) розкажу про сам наший похід, а зараз просто про природу серед якої ми провели кілька днів.

 

Наший табір було розташовано на Озері Фантазії (Fantasy Lake) – крихітне озерце яке ледь можна знайти на карті. На його березі ми і поставили палатки, там ночували, снідали та вечеряли і туди верталися після досліджень місцевості навколо. До самого озера можна дістатися лише літаком (наший літак сідав та злітав з води). І хоча берез океану з якимись крихітними поселеннями був десь за 20 км йти туди довелося б довше за один день через те що треба було б шукати шляхи для спуску на 1 км, переходити вже широкі ріки і уникати десятки медведів які в той час якраз і були вся на річках ласуючи лососем.

 

Весь цей час ми були на висоті від 800 до 1300 метрів що наче і не так високо, але зважаючи на те наскільки далеко на півночі ми були та враховуючи що тут ще навіть не весь сніг розтанув рослинність тут дуже особлива. Це те що називається тайга – ніяких дерев, майже відсутні кущі, відсутня трава. Натомість землю щільно вкривають якісь зовсім прадавні рослини з м’ясистими стеблами та м’якими голками. Ніде жодного листочка. А також багато моху – більшість часу відчуття таке наче йдеш поролоном.

 

Уся ця рослинність не має довгих коренів і проходить у землю усього на кілька сантиметрів. Тобто у буквальному сенсі можна відрізати (каменем чи ножом) клапоть поверхні (він матиме від 2 по 5 см товщини) і далі буде чиста земля без будь-якого коріння, черв’яків і такого іншого. Мінусом (а може і плюсом) є те що крізь такий шар моху та рослинності воді проникає до землі дуже довго. Можна вилити стакан води і навіть за кілька годин якась рідина ще буде зверху рослинності. Тож багато місць відчувалися як болото – коли йдеш м’яко, трошки води зверху. Але добре що нічого не смердить і не загнивається – занадто холодно для того.

 

При цьому багато з цих рослин мають якісь квітки чи ягідки на них і можна часто знайти несподівані кольорові плями: жовті, білі, фіолетові. Ну і сам насичений зелений колір виглядає дуже красиво.

 

Кущі які можна помітити не деяких світлинах дають ягоди які у великій кількості їдять медведі (можуть легко з’їсти 40 кг ягід за день), але через їх низьку калорійність ягоди ті переважно стають їжею лише коли медведі йдуть до струмків ловити лосося. Також медведі розривають землю у пошуках якого їстівного коріння (не знаю що за рослина) і іноді можна побачити доволі глибокі ями. Ще голодні медведі від відчаю можуть розрити нору бабака та зжерти його, але там вже реально здоровенні ході викопують та і бабаки не дурні і тікають через запасні ходи.

 

Така специфічна рослинність призводить до того що на цій велетенській території майже відсутні живі істоти. За три дні нам вдалося побачити бурого медведя, сліди вовків, медведів (чорних і бурих), карибу (північних оленів), лосів. Також зіткнулися з бабаками (мармотами), річною видрою, качками, орлами… Але все одно вся та місцина це по суті пустеля де людині без запасів їжі вижити не вдасться.

 

Плюсом можна вважати відсутність будь-яких змій взагалі як і інших земноводних (жаб, ропух, ящірок), відсутність жуків та бджіл з мухами. А от москіти тут просто скажені. Я вже писав що харчуються вони кров’ю лосів і прокусюють їх товсту шкіру через шар шерсті – тож наші футболки та штани, і навіть кофти для них перешкодою не були.

 

А ще тут надзвичайно тихо через те що ні листя ні трава не шумлять на вітрі і звуки як течія струмка чути дуже здалеку. Звуки ж штучного походження (літаки далеко і високо у небі) чути сильно заздалегідь навіть коли не видно самого літака. Десь вже на другий день через таку тишу слух дуже загострюється і майже починаєш чути як десь проскакує якась дрібна істота чи високо кльокає орел. І свій літка яким ми мали повертатися ми почули на третій день задовго до того як побачили його.

 

На цьому поки що і закінчу, чекайте наступної частини. Усі світлини з подорожі – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

І ще вам кілька світлин без тексту:

 

Аляска. Частина 1. Загальні враження

Отже в серпні цього (2018-го) року ми зробили невеличку подорож на Аляску, трошки там похайкали, трошки просто походили по містам. І в першому пості я напишу деякі свої загальні враження.

 

Перше що треба сказати що розмір та масштаби Аляски дуже недооцінюють. Велетенська, практично незаселена територія яка ж до того ж доволі не дружня до людей. І якби не корисні копалини (золото, нафта) та морські продукти так би і лишатися цим землям незаленими.

Доволі вражаючий факт – до 70% відсотків поселень на Алясці, включно з містами на кілька тисяч людей не можна дістатися автомобільними шляхами. Дороги просто не можна побудувати або через складний рельєф, або через те що на шляху трапляються неосяжні болота та багатометрові поля криги, або ще якась напасть. А тому або літаком, або човном, або у деяких випадках залізницею.

Аляска через те що є місцем зіткнення тектонічних плит (і в тому ж Анкораджі можна прямо побачити де вони зустрічаються) і має довжелезний ланцюжок вулканів пара десятків з яких є діючими в кожен момент часу. І не так давно тут був найсильніший в Північній Америці землетрус (9.2 бали) який зруйнував багато міст, а цунами викликана ним знищила ще більше – місцями хвиля сягала 6 метрів висотою, рухалася 60 км на годину і пройшла вглиб території на 90 км. Десятки людей було вбито як на самій Алясці так і в інших місцях планети (наприклад у Каліфорнії). З останнім великим землетрусом в тому ж Анкораджі в деяких місцях земля просіла більше ніж на 3 метри.

 

Літо, воно ж туристичний сезон, на Алясці коротке і приваблює багато туристів як ми. Населення міст в цей час зростає в 10 і більше разів, відкриваються велики готелі і магазини. І вже в серпні кількість людей починає стрімко зменшуватися і бізнеси починають закриватися і впадати в зимовий сон. Враховуючи те що на Алясці нема податку на продаж (в нашому штаті для порівняння він складає 10%) і починаються масові розпродажі щоб збутися усього товару – середина серпня дуже вдалий час щоб купувати дороге похідне та зимове обладнання та одяг.

І навіть з тих людей хто живе на Алясці “за пропискою” дуже багато на зимовий період виїздять в інші місця  – континентальні штати, як приклад, які місцеві називають “нижні 48”. А житло своє просто закривають. Якщо ж залишатися тут жити то лише опалення взимку буде обходитися в $$400-500 на місяць.

 

Через те що більшість поселень не доступна машиною дуже багато людей вміють літати і дуже багато мають свої власні літачки – так і стоять на задньому дворі. При необхідності вирулюють на аеродром та летять собі куди треба. Навіть багато хто вміє вже літати ще до того як починає вчитися водити машину. На Алясці взагалі найбільший відсоток населення яке вміє літати чи володіє літаками.

А літачки тут цікаві – ясно що не великі, але до того ж пристосовані злітати/сідати як на дорожку аеропорту так і на воду (на спеціальних поплавках) чи прямо у тундрі (такі літаки мають величезні колеса). І серед місцевих регулярно проводяться змагання типу найкоротший зльотний чи посадковий шлях. І виграють там з показниками типу 6 метрів для посадки на воду. Тобто деякі місцеві можуть сісти літаком просто у доволі велику калюжу.

 

Також тут досі використовують собачі упряжки для подорожей, доставки вантажів та розважання туристів. Хаскі (це така порода собак) якраз і були виведені для подібного. Місцеві нам розказували що хаскі страшенно щасливі лише тоді коли їм нарешті випадає нагода тягнути санчата та спати у снігу в мороз. На ніч їм кидають шмат жиру і вони проковтнувши його спокійно сплять засипані снігом у 40-градусний мороз. А без фізичних навантажень та холоду собаки ці дуріють, починають нападати одне на одного і взагалі жевріють.

Також Аляска має найбільшу кількість льодовиків – їх тут більше 100 тисяч (так – більше за сто тисяч!). І хоча таких великих як той же Експлорадорес в Чілі тут нема проте зустрічаються вони буквально на кожному кроці варто лише виїхати з міста. Льодовики як правило знаходяться трошки вище в горах і навіть утворюють так звані льодопади – крига постійно сповзає вниз і безперервно падає з високи (іноді навіть кілометрової) великими брилами утворюючи шум який можна почути за багато кілометрів. І нажаль льодовики тут теж поступово зменшуються через глобальне потепління…

 

Хочу ще сказати про місцевих комарів, чи москітів, чи хто зна що воно таке тут. Їх наче і не багато (на дикій природі більше ніж у містах), але це такі страшенні потвори що кусають не лише через футболки, але і крізь кофту прокусити можуть. Справа в тому що їх основною “їжею” є лосі та олені з доволі довгим та густим хутром і тому наший одяг їх не зупиняє. Укуси у них наче і не болючі і спочатку не помітні, але потім виростають у здоровенні пухирі які страшенно сверблять та заважають. І навіть через 2 тижні у мене досі є яскраво-червоні сверблячі плями. І що ще дивно вони кусають за зап’ястки та гомілки (що очикувано) і за плечі (найбільші бугри у мене були саме там) і навіть в спину. Тому як будете в цих місцях то кілька шарів одягу і протимоскітний спрей є обов’язковими.

Також кілька шарів одягу стануть в нагоді з місцевою погодою. А погода тут міняється дуже швидко і радикально. Коли небо чисте і світить сонце не так щоб температура була висока, але сонце якесь зовсім нещадне і шкіру палить дуже швидко. А потім налітає вітерець, добре, прохолодно, а воно все дме і стає холодніше… А потім вже і дощик починає крапати, потім взагалі злива починається. І  за якісь 5-10 хвилин коли ти був у футболці, шортах та сандалях ти вже одягаєшся в кофту, куртку та ботинки і знімаєш сонцезахисні окуляри бо стало щось темно. А потім знову теплішає, і так по колу. Місцеві ходять хто як – хто у футболках, хто у куртці поверх кофти і стійко не паряться з приводу змін погоди. А для туристів доцільно мабуть таки бути в штанях, взутті та кофті весь час.

 

Також на Алясці велика кількість диких тварин багатьох з яких можна побачити просто за межами міста. Тих же велетенських лосів (вагою понад 500 кг) щомісяця машинами збивають більше сотні. Медведі, кити, та інші олені теж доволі часті тварини. Ми були в сезон коли лосось йшов струмками та річками викидати ікру і навіть бачили струмки в яких великі рибини щосили гребуть проти течії. І там же сліди медведя та розірваної риби. Коротше тварин тут можна побачити.

На цьому поки закінчу, чекайте продовження.

Усі світлини з подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05

 

Під час останнього візиту в Україну мені навіть вдалося прийняту участь у пробігу який проводився в Жовтих Водах.

 

Пробіг цей проводиться вже в 33-й раз і я у далекі 90-ті в ньому вже приймав участь. І тому було приємно пробігтися знову через багато років :)

І хоча пробіг цей має назву всеукраїнського невелика кількість учасників (цього року на старт вийшло близько 250 людей) робить його таким маленьким і майже сімейним після всіх тих масових стартів в яких ми приймали участь в США.

 

Виходячи на старт я взагалі не ставив перед собою ніяких цілей крім як добігти. А у підсумку задоволений результатом. Боявся що сонце буде пекти – так воно і було, проте не так погано було щоб це аж сильно заважало. Коротше усе добре пройшло і розписувати тут нема чого.

 

Посилання:

2018 – Подорож в Україну

Отже ми щойно повернулися з двонедільної подорожі в Україну, а якщо зовсім правильно казати то з подорожі в Жовті Води. Так усе у нас було сплановано що ми весь час провели в Жовтих Водах та його околицях відвідуючи родичів переважно.

Ще я спромігся прийняти участь у пробігу про що напишу трохи згодом. Але крім того пробігу власе весь час у нас було більш-менш розписано і навіть не вдалося з’їздити в Дніпро де теж було з ким побачитися. Та і в Києві не вдалося зовсім провести часу крім як у пересадках з літака на потяг і навпаки.

Про саму подорож нема чого майже і писати… Можна трошки про Жовті Води.

Що було помінтно мені це те що місто повільно вмирає. Видно це по тому що людей в ньому ще менше ніж з моїх останніх відвідин, машини практично відсутні на вулицях. А ввечері на так званому Бродвеї (зараз це називається Бульвар Свободи) темрява і порожнеча. А ще на початку 2000-х там було великою проблемою знайти не зайняту лавочку.

Багато різних причин. Місто у совєцькі часи існувало щоб забезпечувати робочу силу СхідГЗК, та вже не існуючих заводів де проектували та виготовляли електроніку для совєцької зброї (ракети там різні та інше). Зараз ГЗК теж доживає схоже останні дні. Також не допомогає закриття інституту що хоч якось притягував молодіж у місто. Ну і звісно і школяри і їх батьки навіть не планують лишатися після випуску у місті.

Звісно є люди у місті які намагаються щось робити і їх зусилля викликають у мене повагу. Але я не надто вірю що всі ці зусилля приведуть до чогось іншого ніж уповільнення неминучого кінця. Хоча хто знає… Може я помиляюся і процес якщо не піде в інший бік то хоча б зупиниться.

Знайдуться і ті хто вважає що усе навпаки покращується, але я навіть не буду намагатися сперечатися з цього приводу. З усіма без винятку з ким я спілкувався говорили про те що вони або вже виїхали з міста (а то і з України), або вже в процесі виїзду, або чекають що поки обставини зміняться і теж будуть їхати.

Ну і на цьому у мене власне все. Чесно кажучи не знав що конкретно написати і таке не пойми що і про що і вийшло, вибачайте.

 

Трейл Forth of July

Олена десь прочитала про цей трейл що наче на ньому рано починається весна і можна побачити багато квіточок. Власне весь трейл туди і назад має трохи більше 20 км довжини та нормальний підйом (і відповідно спуск у зворотній бік) що доволі нормально для одного дня.

 

В сам похід ми визбиралися 25-го березня. Добиратися до трейлу від нас десь приблизно 2.5 години машиною, через засніжений гірський перевал де все ще можна кататися на лижах і потім у приємне курортне містечко у німецькому стилі під назвою Лівенворс.

 

Коли ми вже були близько до початку трейлу на дорозі було доволі багато снігу і навіть брили льоду. От заради таких моментів я дуже щасливий що маю Subaru Forester і страшенно своєю машиною задоволений.

Коротше приїхали ми на початок трейлу, взулися, накинули рюкзаки і вирушили в дорогу. Доріжка не круто, але постійно йду у гору, з’являється трошки сніжку що ще не потанув. З часом снігові плями все більші і більші. І ось вже плями не засніженої землі серед снігу. А далі пішов сам сніг з під якого іноді видно вершини придавлених ним дерев та якісь кущики.

 

Доріжка зникла, але там хтось один перед нами пройшов і ми слідували цим слідам. Сліди йшли в гору зиґзаґом і я перевіряв своїм новим навігатором Garmin Oregon 750t – схоже той хто йшов тут до нас дуже добре знав дорогу і слідував її контурам навіть коли нічого під снігом не видно.

В якийсь момент сніг вже вкривав все навколо, а кут підйому ставав все крутішим. Вже було трошки страшнувато йти – якщо послизнутися то можна дуже круто полетіти вниз багато десятків метрів. Не знаю який там точно був кут, але у багатьох випадках здавалося що було крутіше за 45 градусів.

 

І таки в один момент я послизнувся і поїхав вниз. Вдалося зачепитися однією ногою яка була глибоко в снігу і далі на спині роблячи сходинки ногами я обережно видерався назад на доріжку. Проблема в тому що в такий момент лежиш на крутому схилі мерзлого снігу з якого не стирчить жодної травинки. І можна просто зірватися вниз. Ну та як би там не було я нарешті через якийсь час вибрався назад в “колію” і ми вирішили йти назад. Олені в цей час снігу було вже вище коліна.

Ми не дійшли найвищої точки трейлу пару сотень метрів, а по довжині зробили лише половину дистанції. Тим не менше це було правильне рішення – занадто ризиковано було продовжувати.

 

Йти назад теж було не надто легко – весь час з гори що важко для м’яз ніг.

І ось через 5 годин ми вже біля машини і оскільки закінчили ми на годин 5 раніше ніж розраховували то поїхали у Лівенворс щоб поїсти німецьких сосисок. Ну і додому потім :)

Наша подорож на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2579756255 і на Strava – https://www.strava.com/activities/1472362291.

Усі світлини з цього та інших наших хайків за 2018-й рік – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4EoN9nIOTBMnzbr-A.

Перший раз у Сан Дієго

За всі 10 років що ми в США нарешті спроміглися відвідати це велике місто на самому кордоні з Мексикою.

 

Була і нагода – наші знайомі друзі живуть там вже деякий час, а ми не бачилися дуже давно. Але оскільки вони свідомо в інтернеті не світяться то про них ми згадувати не будемо і їхні фото теж показувати не будемо.

 

Були ми там у лютому, але як видно на фото було в Сан Дієго в цей час доволі тепло. Якби не сильний і холодний вітер що час від часу примушував одягати куртки то в одних шортах і футболці там саме те що треба.

 

І хоча місто сильно на півдні та ще і на березі океану рятує його від шаленої спеки холодна течія що підходить близько до берегу.

Взагалі дорогі райони та містечка що складають місто знаходяться на пагорбах близько до океану – тут і берег, і рослинність, і не так спекотно. А якісь 10 км вглиб континенту і вже все навколо плавиться без прохолодного вітру.

 

Біля міста розташовано велику військово-морську базу, можна навіть спостерігати гігантські кораблі у заливі.

 

Є тут і маяк у місці в якому вперше на цьому березі висадилися іспанці. Є і купа інших історичних та усяких різних музеїв та місць.

А в сам маяк можна зайти і подивитися на побут людей ще якісь 100 років тому.

 

Звісно є і пляжі як у самому місті так і у містечках навколо. Не знаю як там літом, але зимою купатися в океані було б дуже холодно. Тому ми в воду і не лізли.

 

Одне з найвідоміших туристичних місць Сан Дієго це парк водяних тварюк SeaWorld. У парк можна йти на цілий день – там крім акваріумів ще проходять шоу з різними тваринами. Лише раджу глянути на розклад виступів зарані і скласти собі програму бо інакше можна усе не встигнути (от ми не встигли усі виступи подивитися).

 

Але тим не менше те що побачили нам сподобалося. Виступи морських котиків, косатки, та і просто акваріуми з рибами, черепахами та іншими гадами цікаві. Не кажучи вже про дельфінів, пінгвінів та інших видр.

 

Власне все що можна сказати про цей парк – як раптом будете в Сан Дієго то завітайте туди :)

 

А ще ми відвідали історичну частину міста в якій зараз розміщено магазинчики і кафешки: вироби зі шкіри, кава, вироби з глини і таке інше.

 

Окремо варто зауважити військовий корабель-музей який почав служити у Другу Світову, а свою останню місію виконав у 1991-му році. З нього злітали винищувачі та бомбардувальники щемити Хусейна.

 

Сам корабель тричі перебудовували і модернізовували, а зараз по ньому бродять натовпи туристів.

Тут можна подивитися в яких умовах (дуже спартанських) живуть моряки, офіцери (трошечки краще), кімнати управління різними загонами, кімнати нарад, командні пункти, …

 

Що ще цікаво так це літаки і гелікоптери різного призначення і різних років виставлені на палубах.

 

І тут же стоять тенти де вже старі пілоти хто насправді служили на цьому кораблі розказують про деталі та складнощі зльоту і посадки та інші технічні моменти. Біля них є великі екрани де все що вони пояснюють можна побачити на документальних кадрах.

 

А ще нам вдалося знайти час і трошки поганяти на рентованих гірських байках у дуже зручному для цього парку біля якого і живуть наші знайомі. Було і де розігнатися, було що подивитися і були складні (як для нас) технічні моменти, але не занадто.

 

Коротше поганяли з задоволенням.

 

На цьому у мене все :)

 

Усі світлини з подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4E1xOCRDzQsLIECKA.

2017-12 – Танзанія. Нгоронгоро

Ну що ж, остання частина нашої подорожі і на цьому завершимо про Танзанію.

Усі попередні записи можна знайти тут – http://blog.golovatyi.info/category/memoirs/memoirs-on-traveling/танзанія/.

 

Долина Нгоронгоро яка є територією консервації (тобто там дозволено жити місцевим племенам і вони навіть можуть тримати невеличких тварин) знаходить у калдері. Калдерою називають вже не діюче “сопло” вулкана, але в даному випадку усе навіть складніше.

 

Справа у тому що сама ця долина була сотні тисяч років тому великою горою, а ще до того діючим вулканом. Але в якийсь момент прошарок менш щільного матеріалу на глибині провалився під вагою гори і так і утворилася долина. А через те що вона оточена колом менших вулканів її і стали називати калдерою.

 

Долина щільно населена усім розмаїттям місцевого життя і по кількох прокладених нею дорогах катають туристів як ми які на все це дивляться і невпинно фотографують.

 

Ніч напередодні ми провели у палатках на спеціальній стоянці на якій ночувало ще мабуть з пару сотень туристів. А вранці ми усі рушили в сторону калдери для чого спочатку піднялися на перевал, а потім спустилися вниз.

 

Візуально долина (яка виявилася неймовірно пласкою) знаходиться метрів на 200 нижче за стіну що її оточує по колу.

 

Від Тарангірі долину відрізняє те що тут майже нема дерев і усе видно дуже далеко. І саме завдяки цьому ми і змогли спостерігати левів коли вони йшли вкладатися спати.

 

Треба сказати що леви активні вночі, а день проводять уві сні у затінку. А усі ті красиві кадри та відео полювання знімаються рано вранці. Ми наших левів побачили десь о годині 10-й ранку що було незвично пізно для них і вони йшли ігноруючи усе на світі щоб заховатися у затінку невеличної посадки.

 

На відео в кінці цього запису навіть можна побачити як один з левів ліниво обпісяв одну з туристичних машин :)

 

Ну і звісно оскільки полювання відбувається вночі коли ніхто з туристів та навіть гідів не може бути у парку то його ніхто не бачить.

 

Крім левів яких усі були щасливі бачити в долині повно зебр, слонів, буйволів. Також вдалося побачити шлюбні танці та ритуал у страусів. А ще були гієни, лисиці та різноманітні птахи.

 

Навіть вдалося здаля (у бінокль) побачити носорогів пару разів. Але вони були так далеко що ні сфотографувати ні зняти на відео не вийшло нічого.

 

Справа у тому що носороги це такі нетерпимі і агресивні тварини що не хочуть бути близько до будь-якого, а якщо хтось і наближається то атакують його.

 

А ще мені дуже сильно сподобалися дикі кабани. Вони такі прикольні, так смішно і по діловому бігають. А їх поросята взагалі такі миленькі, мі-мі-мі.

 

І ще тут нам вдалося зблизька побачити бегемотів які переважно спали у багнюці що доходила їм до очей, але іноді робили пару кроків, а молодші навіть гралися одне з одним.

 

Бегемоти настільки забагнючують розтовченою ногами мулякою та своїми какашками ставки у яких живуть що води в них насправді і нема. Проте у цій багнюці водиться риба яка якраз екскременти бегемотів і споживає.

 

Ну і ще пару світлин:

 

І відео:

 

Усі світлини з нашої подорожі у Танзанію тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.