Category Archives

130 Articles

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Перший зимовий похід

 

У січні цього року ми сходили у наший перший похід зимою (ходили на снігоступах), вперше ночували на снігу у палатці…

 

Сам похід був біля гори Святої Хелени – це на кордоні нашого штату та Орегону, машиною 3.5 години.

Чому саме в такий похід? Цікаво було спробувати як воно на снігоступах, цікаво було переночувати у палатці на холоді. Також сподобалося те що у нас був гід який розказував і пояснював що і як взимку робити. До того ж нам поталанило і в нашій “групі” були лише ми з Оленою. Ну і гід звісно.

 

Спеціальний одяг і обладнання включали в себе: більші рюкзаки (рекомендовано 60+ літрів), термобілизна, флісові кофти і шапки, теплі рукавиці, теплі шкартпетки, непромокаємо похідні ботинки (мої Vasque St. Elias GTX підійшли, але краще спеціальні зимові), непродуваєму куртки і штани, гейтори, окуляри, надійні пляшки для води, налобний ліхтарик, похідна плитка, зимовий спальний мішок, теплий килимок (вирішили з Therm-a-Rest Z Lite Sol Mattress не ризикувати і купили спеціальні на мінусові температури). Компанія у якої ми купили подорож надала нам снігоступи і їжу в дорогу.

Виїхали рано вранці, погода помітно псувалася, було холодно. Добиралися до парковки більше 2 годин, останні хвилин 30 по дорозі повністю занесеній снігом. Там вже навчилися одягати і регулювати снігоступи, взяли санчата з палатками та їжею і потопали.

 

Дуже швидко з’ясувалося що коли йдеш у снігоступах те що широко треба ставити ноги втомлює швидше ніж звичайна ходьба. А коли втомлюєшся то перечіпаєшся через свій же снігоступ і падаєш, а встати не так і просто – треба спочатку ноги і ступні у правильну позицію вивернути. До того ж швидко при ходьбі нагріваєшся і щоб не змокнути потрібно мати при собі тоненьку шапочку та рукавички.

Взагалі на холоді одна з найгірших речей – це змокріти від поту. Коли зупинишся уся волога буде красти тепло дуже сильно. Тому на зимових куртках роблять спеціальні клапани які при необхідності можна відкривати щоб випускати надмірне тепло. Ну і звісно темп треба тримати повільний. Взагалі пройти по непогоді у снігоступах кілька кілометрів це ще те тренування.

 

А чи не легше було б без снігоступів? Там де хоч якусь доріжку протоптано може і легше, але там де ми ходили, та навіть навколо палаток нога іноді провалювалася вище коліна. Так ходити неможливо, та ще й навантаженим рюкзаком.

По дорозі ми зустріли групу яка поверталася з гори – вони так і не змогли почати сходження на неї через сильний вітер який не давав їм йти вперед. Через той самий вітер (внизу він був хоч і сильний, але не такий божевільний) ми вирішили ставити палатки у лісі, а не на гірці з якої мав би відкриватися красивий вид. Виду все одно не було – сніг і туман закривали все навколо.

Табір який ми заснували далі до самого кінця зими будуть використовувати інші групи, тож ми були першопроходьці.

 

Спочатку походили колом – затрамбували пласку площадку, вирівняли де треба лопатами. Далі поставили і навчилися закріпляти палатки на снігу – кільчата елементарно затрамбовують глибоко у сніг під гострим кутом.

Потім між деревами натягнули “дах” і під ним викопали кухню в якій можна було сидіти і стояти захищеним від вітру. Там ми і гріли воду на плитках для їжі, чаю і сну.

Після встановлення табору спробували вже без рюкзаків пройти далі, але вітер і непогода не дали нам пройти і пів-кілометра.

Повернулися в табір, попили чаю, от вже і 5 вечора, ніч. Нагріли воду у пляшки щоб покласти у спальники і розійшлися спати.

 

Як на мене то спати було хоча і не звично, проте і не холодно. Звісно ми були у спальниках, коконах, штанах, кофтах, додаткових шкарпетках і шапках. А от Олена спала навіть у куртці. Дуже важливо щоб для сну між тілом і снігом було достатньо шарів – дуже сильно чути як тепло втрачаєш з тих зон що найближче до землі. Мені навіть довелося одягнути ще одну кофту щоб захистити поперек.

А Олені було холодно спати на спині тому вона спала на боку що через пару днів проявило себе страшенним болем у ребрах – перевтомлені і переохолоджені м’язи примусили її відвідувати терапевта і масажистів. Вже наче все минулося, але важливо знати що дуже важливо щоб було тепло і м’яко уві сні.

 

Ще важливо знати що в палатці від дихання та нанесеного снігу всередині збирається багато конденсату – усі стіни палатки і спальні мішки ззовні було вкрито росою. Тому треба усі речі в рюкзаках зберігати у якихось непромокних чохлах, і більшість речей треба мати у кількох екземплярах. Також у багатоденних походах палатку і спальники щоранку старанно провітрюють і вивертають, інакше наступна ніч буде дуже холодною.

 

На ранок Олена вирішила залишитися в палатці, а ми з гідом спробували пройтися знову. Погода була ще гірша – ми навіть не дійшли до тієї точки що дісталися минулося дня. Тому вирішили збиратися і їхати додому.

Дорога назад по лісі була чудовою і лише по дорозі назад ми звернули увагу на те як ліс захищає від вітру і снігу.

 

Ну а далі усього через кілька годин машиною ми були вже вдома де рятувалися гарячою ванною і супом.

Усі світлини можна подивитися тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AIfOnxLDpThWPXU&id=B21290194214A37D%21299918&cid=B21290194214A37D.

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Cervelo R3 105

Минуло вже більше двох років з тих пір як у мене цей чудовий велосипед (про покупку свого часу писав ось тут). І скажу що досі задоволений, жодного разу не розчарувався і продовжую хотіти на ньому кататися.

За два роки вже багато чого відбулося: я і в машини влітав, і у довгих вело-заїздах участь приймав (як RAMROD 2015RAMROD 2013 та MAZAMA). Стараюся хоча б раз на два тижні їздити навколо озера Вашингтон (з Оленою переважно) – це 90+ кілометрів. Також раз на тиждень катаюся на роботу і назад – це 28 км в одну сторону.

На сайті виробника про цей велосипед – https://www.cervelo.com/en/road/r-series/r3.

 

Також за цей час зробив деякі апргейди. Спочатку сподівався що сам усе зроблю, але коли зрозумів що ні часу ні бажання знайти не вдасться віддав у наший вело-магазин щоб усе зробили. А саме: поміняв групсет Shimano 105 на Shimano Ultegra, а також колеса Shimano RS50 поміняв на HED Belgium. І такий самий апгрейд зробив Олені на її Scott RC1.

 

Обидва оновлення було відчутно відразу і обидва покращили відчуття від поїздок.

Що стосується Ultegra то вона не лише легша на кілька сот грамів, але і незрівнянно плавніше, навіть лагідніше перимикається. І точніше. До того ж я взяв набір для клаймбінга (тобто для гірок): передні зірочки 52-36, касета 11-28. І треба сказати що по нашому рельєфу такий вибір себе виправдовує – мені вистачає діапазону і на прямих ділянках, і що головне в гору теж є з чого вибирати і можна зберігати дуже плавний каденс на усіх клаймбах.

Питання чи варто робити апргейд до Dura-Ace чи аж до Di2 залишається відкритим. За моїми відчуттями з вела можна ще трішки витиснути, але я би краще вже взяв новий велосипед тоді.

 

Стосовно ж коліс можу сказати що HED Belgium помітно легше розкручувати, тобто байк чутливіше реагує на докладання зусиль на педалі. Не те що він раптом став швидкісним байком, але усе одно помітна різниця. А якщо ще поставити на ці колеса трубки VITTORIA LATEX ROAD TUBE та шини VITTORIA OPEN CORSA EVO CX TIRE то взагалі прекрасно стає.

І мені здається що якщо намагатися виграти від апгрейду то можна було б і ще кращі колеса поставити, але їх ціна вже буде перевищувати ціну самого велосипеду.

 

Взагалі математика така що свого часу велосипед було придбано (усі ціни округлено в той чи інший бік для простоти) за $2000. Ultegra та колеса кожні обійшлися в $1000, а продати старі колеса та Shimano 105 вдалося за $600. Таким чином з апгрейдами ціна той конфігурації що у мене зараз виходить приблизно $3400, і якщо додати ще трохи грошей то вже можна дивитися на новіші велосипеди з кращим набором компонентів. І головне що новий вел буде дешевше ніж апгрейд мого до того ж стану.

 

Ну і саме головне – що ж такого хорошого в цьому велосипеді і чому я такий ним задоволений? Повторюся що специфіка цього велосипеду це тривалі (багатогодинні) поїздки та довгі підйоми. На ньому зручно це робити через геометрію рами – посадка трохи пряміша ніж на швидших велосипедах (буквально на кілька міліметрів верхня трубка рами коротша) і це дозволяє не так напружувати спину і дає простір для зміни позиції.

Рама у R3 м’якіша за R5 завдяки іншому складу карбону, а це означає що дрібні тремтіння від нерівностей асфальту вона “приховує” гасячи частину з них. І як результат – руки, спина та сідниці не так перевтомлюються на довгих дистанціях. Звісно тут є і недолік – велосипед повільніше відкликається на докладення зусиль на педалі, особливо у порівняння з дуже жорсткими рамами які просто стрибають вперед варто лише докласти трохи більше сил. Але я на швидкість дистанції не ганяю, скоріше на довжину :)

Коротше повторюся що байком я задоволений, нарікань не маю і катаю на ньому з задоволенням.

 

До чого взагалі цей пост? Ну, по-перше, у мене тут в блозі як-ніяк а якісь огляди та враження від різних продуктів. По-друге, велопоїздки це приємна частка мого життя яку хочу збільшити і відповідно про яку хочу більше писати. Ну і третє це те що ми з Оленою щойно купили собі на осінньо-зимово-весінній період циклокросові байки (а саме BMC Crossmachine CXA01 Rival) і через те що вже холодає та починає дощити доволі регулярно пересідаємо на них на місяців 7-8. А може і циклокрос коли спробуємо. Отаке от.

 

А у вас який дорожний байк? Що подобається, що ні, які обмеження, що хочеться та можна покращити?

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Ранкові вафлі з Presto 03510 FlipSide Belgian Waffle Maker

…ну або не обов’зково ранкові, просто з ранку найсмачніше їх з кавою навернути під якийсь документальний серіаль від BBC про дику африканську природу :)

Отже –  куховарити і готувати я не вмію і не знаю як, а тому такий витвір кулінарного мистецтва для мене був завжди дивом природи і я майже думав що вафлі ростуть в магазинах на поличках. Але з часом навчився не лише каву (наприклад – КАВА З МОЛОЧНОЮ ПІНКОЮ В ДОМАШНІХ УМОВАХ) та пиво (наприклад – ЯК Я ВАРИВ ПИВО…) варити, але навіть хліб випікати (про це ось тут – НАША ХЛІБОПІЧКА ТА МІЙ РЕЦЕПТ СВЯТКОВОГО ХЛІБУ). Тому нічого дивного що і до вафель з часом дійшов.

Звісно все це готуванням їжі можна назвати дуже умовно, усе ж роблять машинки з напів-готовими продуктами, але все одно, хоча б розумієш як все воно створюється приблизно.

 

Для приготування (порція на двох) знадобиться 4.5 унції води, одне яйце, щось типу двох чайних ложок вершкового масла і спеціальне борошно для млинців та вафель (пів стакану). Чим це спеціальне борошно різниться конкретно від борошна для хліба я не знаю, купую вже готове: ось таке, наприклад – https://www.amazon.com/gp/product/B000ILEMAU.

Починаю з того що яйце перемішую з водою, потім додаю туди борошно і перемішую ще старанніше.

 

В цей же час прогріваю вафельницю (їй треба усього пару хвилин щоб прогрітися) та розтоплюю масло у мікрохвильовці (30 секунд і ніякої мороки). Борошно треба переколотити старанніше, але цей процес теж довше за одну хвилину не займає. А далі треба влити розтоплене масло і знову ж переколотити.

 

Тепер прийшов час вилити усе в вафельницю. Я свого часу найшов якийсь опит-огляд в інтернеті де люди писали про вафельниці якими користуються, а редакція вибрала п’ятірку найпопулярніших та описала недоліки та переваги кожної з них. А з цієї п’ятірки я вже вибрав найдешевшу, ось таку – https://www.amazon.com/gp/product/B000TYBWIG. До того ж це ще й модель яка найкраще продається на Амазоні.

Пару слів про конкретно цю вафельницю: вона неймовірно проста – втикнув в розетку і починає пекти. Перевертається, але щільно не закривається тому навколо неї треба вистеляти рушники на випадок протікання. Є примітивний таймер який пищить коли прийшов час. І все.

 

Заливаємо суміш, закриваємо, вмикаємо витяжку :) Через секунд 20-30 я перевертає її на інший бік щоб рівномірніше пропікалося (не знаю чи справді це треба робити). Таймер ставлю на 4 хвилини і йду робити каву.

Деякі люди в оглядах писали що таймером не користуються, а просто час від часу відкривають і перевіряють чи ще не готово. До того ж хтось любить більш чи менш просмажені вафлі.

 

Вафельниця з тефлоновим покриттям, тому до неї нічого не липне, її навіть мити не треба (згідно мануалу). А як щось відламалося від вафлі то ті залишки просто витрушуються. Коротше для самих-самих початківців і тих хто не хоче перейматися будь-якими деталями взагалі це саме те що треба.

Залишилося оздобити нарядненько ягідками і горіхами, полити кленовим та брусничним сиропом  і все –  вафлі готові менше ніж за 10 хвилин! Смачного! :)

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Subaru Forester 2016

 

По-перше, сУбару, а не субАру. А тепер далі…

Здається не так вже і давно я писав про нашу новеньку ще тоді SUBARU FORESTER 2013, а ось вже кілька місяців у нас оновлення :)

Почалося все з того що ми почали шукати машину Олені бо вона тепер працює в Сіетлі і іноді нам не зручно однією машиною добиратися по різних маршрутах дім-спортклуб-робота. Поїздили по різних салонах щоб зрозуміти що хочеться і що можем купити. Спочатку дуже Олені сподобалася майже спортивна Scion FRS (в Європі продається як Toyota RT), але потім зробили невеличку паузу в пошуках і стало зрозуміло що подібну машину не так і хочеться – занадто вона стрибуча, з неї поганий вид в боки та назад, у неї низький ніс та будуть постійні проблеми з паркуванням через це. Ну відповідно одразу відпала і Subaru BRZ на базі якого Scion FRS зроблено.

 

Далі спробували Volkswagen Golf GTI як дешеву версію Audi TT і нам сподобалося. Я особисто був вражений вертлявістю машинки та тим як вона на нормальній швидкості спокійно робить поворот майже на 90 градусів. Та ще й ціна у неї нижча за дві вищеназвані. І вже майже погодилися підписувати документи, але була ще одна машина яку хотіли подивитися. Це була б/у-шна цього разу BMW 228i, минулого року і за підозріло низьку ціну. Поїхали пробувати її. І Олена розгубилася. Бо, як вона каже, GTI прикольно водити, а в BMW сидиш у комфорті наче на розкішному дивані.

Ну а поки ми все ось це пробували і обговорювали ціни та опції я згадав що у Subaru рік тому було оновлення двигунів і покращився розхід бензину. От і вирішили заїхати спитати які у нас є опції, що за ціни та як взагалі що.

 

Треба сказати що нашою машиною я був переважно задоволений, були певні нарікання та побажання, але нічого суттєвого. Але ось дивимося ми на нову модель у кращій ніж у нас комплектації (Touring проти нашого Premium) і відзначаємо що покращилося:

  1. Колеса на 1 дюйм більші (18 дюймів) – наче непомітна різниця, проте відчуття кажуть нам що сидимо ми значно вище над дорогою.
  2. Розхід бензину 24/32 галонів на дюйм замість 21/27, це приблизно 9.8/7.3 літрів на 100 км замість 11.2/8.7 де перше число – розхід по місту, друге – по трасі. Усе завдяки оновленому двигуну.
  3. Незрівнянно краща звукова система від Harman – звісно це не аудіофільська якість, але бас дуже пристойний, звук розбірливий на усих частотах, а найкраще звучить електронщина, хард-рок та гітарні партії. Це як перейти з програвання музики на гучномовці мобільного телефону на стерео-систему.
  4. Світло само вмикається і вимикається – мені так цього не вистачало!
  5. Повітря на переднє скло дме не лише знизу, але і зверху – для цього є спеціальна кнопка, але тепер нема маленького бардачка для окулярів в стелі.
  6. Сенсорний екран 4.3 дюйми з системою навігації (як запасна коли смартфон не працює з якихось причин нічого така).
  7. Камера заднього виду – тепер паркуватися задом набагато легше, але головне що не так переживаєш :) У наступній машині будемо ще і передню камеру вимагати.
  8. Шкіряний салон – насправді дуже комфортно.
  9. Протитуманні фари – за 3 попередні роки вони б нам знадобилися усього пару разів, але допомогли б тоді сильно. Тому після тих поїздок в тумані я додав собі у список бажань для майбутньої машини протитуманки.

Усі спеки на модель тут – http://www.subaru.com/vehicles/forester/models-specs.html. Усі ці покращення разом збільшили ціну майже на 10 тисяч, але на мою думку всі ці покращення варті того.

 

Що ж стосується недоліків то вони теж переважно збереглися. Для мене в першу чергу головним недоліком є недостатня звукоізоляція – чути дорогу і чути як колеса торохтять по ній. Звісно це у порівнянні з машинами цього ж класу, в якомусь Жигулі чи Москвичі усе гуде і торохтить незрівнянно гучніше і більше. Народ вирішує цю проблему додаючи звукоізоляційні прокладки чи піну у порожнечі і замінюючи всесезонні шини на літні.

Також можна відзначити якусь чи то недоробленість чи то хаотичність приборної панелі. Маємо 4 екрани на яких показано карту/додатки/музику, поточний режим вентиляції, поточний розхід бензину та задіяність повного приводу та спідометр/тахометр. Додайте до цього три подвійні кнопки для управління кондиціонером ще й оточені ручками що крутяться. Не знаю як, але переконаний що все це можна було б спростити і об’єднати. Мабуть різні команди працювали над різними частинами :)

 

А в цілому класне оновлення яке мене радує щодня! До того ж у нас нашу “стару” машину забрали за пристойну ціну (ми за три роки наїздили трошки більше за 30 тисяч миль), дали добру скидку і відсоток на залишок суми (1.49% якщо бути точним) – лише заради цього варто було оновлювати машину бо нам навіть фінансово вигідно оплачувати дешевший кредит за дорожчу машину ніж попередній 2.5% за дешевшу машину.

Ах, так, колір – темно-сірий. Мені чесно кажучи все одно, якби був вибір то я б салатний чи яскраво-помаранчовий би взяв, але у них таких нема і це треба окремо фарбування замовляти, а Олена від білого втомилася. Тому і темно-сірий.

 

А що ж з машиною Олени? Поки нічого, зрозуміли що вона нам не так і потрібна насправді: в Сіетл дешевше і швидше добиратися автобусом, я почав більше їздити велосипедом, і взагалі якось підігнали наші розклади одне під одного :)

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Переобладнав собі трошки робочий кабінет…

Чесно кажучи не такий він вже і робочий, я тут переважно в ігри граюся, та і то добре якщо раз на пару тижнів. А Олена працює іноді з дому. В неї ще лептопів пара на столі стоїть тоді (свій і той що на роботі видали).

 

Взагалі якось неочикувано у вихідні заїхали в IKEA, купити різних шафок та новий комп’ютерний стіл… До речі якщо хто з місцевих читає і вам раптом потрібен розбірний комп’ютерний стіл (у дуже хорошому стані) то віддам задарма.

 

Ну а там вже раз почав меблі скручувати то і шафку з іграми притягнув нагору, фігурки розставив по новій, плакати повісив. Вирішили що в цій кімнати у нас будуть плакати науков-фантастичної тематики.

 

Фігурки якось давно був загорівся збирати, але вже давно нічого нового не купував. Є Футурама, Південний Парк, Поні і трохи інших. Але щось нових поки не заводиться.

 

Також пробував збирати комікси, але більше ніж на кілька випусків Футурами, Доктора, пари томів Оглафа та “Часу пригод” натхнення не вистачило.

 

А от колекція ігор повільно росте. Настільні ігри це моє мабуть останнє хобі і поки мені дуже подобається. Зупиняє лише ціна та (в основному) те що не вистачає часу всі їх добре вивчити і нема коли і з ким грати. Іноді виходить пограти на роботі  – раніше з групою однодумців вдавалося грати раз на тиждень, але останнім часом і того не виходить.

 

Ну а в цілому пост звісно ж ні про що, так, аби щось написати ;)

А у вас які новини?

 

 

 

 

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Про рефінансування будинку

Колись давно я вже писав про те як ми вирішили придбати собі житло (читайте Пошук житла… та Про житло в США) потім таки його придбали (вже трохи більше двох років пройшло) і прийшов час замислитися про наступний етап – рефінансування. Далі я усе буду пояснювати дуже спрощено через те що 1) сам не надто добре знаю деталі, та 2) боюся в тих деталях заплутатися. Але сподіваюся що основне передам вірно.

Нехай у нас буде така початкова установа (усе дуже близько до того що є у нас). Будинок у 2,5 поверхи (2 спальні, 2 ванни, кабінет, гостьова кімната поєднана зі столовою, кухня, телевізійна кімната, кімната для прання, гараж) на 6 сотках. Будинок 80-х років. Район – 5-8 км до Microsoft, 10 км до центру міста. Поруч 2 школи (початкова і середня) що означає високу безпеку, близько парк з річкою, не дуже далеко торгівельні центри і міста відпочинку, але в цілому це спальний район.

Нехай ціна будинку буде 500 тисяч доларів з яких 20% (100 тисяч тобто) виплачено одразу, а на інші взято кредит під скажімо 4% на 30 років. Це доволі стандартні для наших країв числа. Таким чином виплата мала б складати 1156 доларів на місяць. Але оскільки установа яка видала кредит зацікавлена в тому щоб наш будинок у разі фінансових негараздів можна було швидко продати без великих втрат то в платіж включається ще і обов’язкове страхування. Також кожне місто обкладає власників будинків податками на свої програми (це те з чого фінансується поліція міста, будуються парки і таке інше). У нас це ще пристойна сума в районі 4-5 тисяч на рік (вираховується від прийнятого бюджету міста пропорційно вартості будинку), а десь в Нью Йорку люди платять більше 20 тисяч податку за подібне житло на рік. Ну коротше в сумі нехай виходить 1800 на місяць.

Можна виплачувати цю суму щомісяця, але більшість старається виплачувати трохи більше щоб на кілька років швидше погасити кредит і мати більше живих грошей для себе.

Ну а тепер поговоримо про рефінансування. От скажімо є вас той самий кредит на 4% і платите ви щомісячно якійсь організації. А тут друга подібна організація дивиться на ваші фінансові показники, бачить що ви платите регулярно і не є ризикованим вкладенням. І ось вони вам зненацька пропонують: а давайте тепер ви будете платити нам, тільки менший відсоток.

Який сенс у цьому? Нехай ви за 2 роки виплатили 46 тисяч з тих 416 що були винні (400 + 4%), ось ця нова установа що пропонує вам перекупити кредит платить усю суму (трохи більше 354 тисяч) тій установі що ви були винні (таким чином та установа заробляє на вас 2-3 тисячі за пару років) і дає вам свій кредит на ті 354 тисячі. Нехай це буде кредит під 3.5%, але оскільки відсоток менший то відбити вони його хочуть швидше і пропонують вам 20 років замість 30. І якщо ви погоджуєтеся то будете платити тепер щомісяця в районі 2200, а загальна ваша переплата складе 12500 за 20 років замість 16 тисяч як в першому варіанті.

Таким чином усі отримують вигоду: перша установа тому що змогла заробити і повернула усі свої гроші, друга тому що “продала” кредит і ви тому що виплатите кредит швидше і з меншою переплатою.

Які ж підводні граблі є в цьому процесі і про що ще варто замислитися? По-перше, цей процес не безкоштовний і платите за нього ви. Сума приблизно складе місячну виплату, але перший ваш платіж буде відстрочено тож ви фактично платите 20 років і 1 місяць. По-друге, рефінансування можна робити неодноразово понижуючи відсоток. Звісно кожного разу треба вираховувати чи варто воно того (бо процес платний, а терміни кредиту все коротші). Також звісно зі скороченням часу щомісячні виплати стають більшими і враховуючи те що гроші повільно дешевшають може мати більше сенсу платити довше навіть переплачуючи – тому що 100 доларів через 30 років будуть коштувати дешевше (але наскільки – невідомо) ніж 100 доларів сьогодні. Ну і також треба знати що для рефінансування треба мати добру кредитну історію, користуватися кредитними картками (Про кредитні картки) і взагалі бути задіяним у цій всій системі.

Ну коротше як ви вже мабуть здогадалися ми щось подібне зробили деякий час тому і я готовий відповісти на питання в силу свого розуміння ось цього усього :)

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Як я варив пиво…

Подивився якось одного разу як френди у фейсбуці почали хвалитися як вони варять пиво і самому захотілося. А тут ще і на роботі є кілька любителів які дома варять різні сорти пива і постійно спілкуються на цю тему.

 

Почав я з того що купив набір для приготування пива разом з яким йшла і сировина для однієї порції. Також купив і книгу з рецептами приготування різних сортів пива, але скажу чесно що не відкривав її – вистачило інструкцій в коробці та відео на сайті виробника. Власне сировину (ячмінь, хміль, дріжджі, тощо) можна придбати вже в наборі для приготування конкретно сорту, а можна і окремо все купувати.

 

Пробував почати кілька разів, але все чогось не вистачало: то додаткової великої каструлі, то маленького ситечка, то пляшок куди б пиво можна було розлити (довелося купувати і випити пиво в пляшках з кришками на металевих скобах). Можна було б купити машинку для закривання пляшок кришечками, але вже не схотілося тягнути ще більше і нарешті почав процес…

 

 

Як неодноразово наголошувалося в інструкціях головне у приготуванні пива це стерильна чистота посуду, тож усе старанно вимивалося зі спеціальним засобом що йде у наборі і полоскалося спиртом.

 

 

 

Спочатку варимо ячмінь (пропорції води та сировини розраховуються по формулі), температура також має дотримуватися рівномірною (всі показники дано в інструкції), помішувати кожні 15 хвилин, варити одну годину.

Я під кінець попробував на язик ту юшку що виходить – страшенно солодка.

 

 

Наступний крок: зливаємо все що зварили – сусло, через сито в іншу каструлю. Згідно рецепту якому я слідував (світлий ель хотілося зробити) сусло треба було перелити через розварений ячмінь ще двічі. Для якось легшого пива додаткові переливання будуть не потрібні.

Потім додаємо певну кількість кип’яченої води охолодженої до певної температури і знову ставимо на вогонь.

 

 

На самому початку додаємо у сусло хміль одного виду (являє собою спресовані шматочки порошка з хмелю), варимо ще годину (температура за рецептом) і додаємо через вказані інтервали хмелю іншого виду. Власне смак пива, його гіркота і буде визначатися хмелем.

По закінченню процесу отримана суміш має слабкий приємний запах пива без ноток алкоголю.

 

 

Тепер ставимо вариво охолоджуватися в холодну воду з кригою. Охолоджуємо до вказаної температури (щоб дріжджі не зварилися і не замерзли), стерилізуємо ємність де все це буде дозрівати, переливаємо пиво, додаєм дріжджі і ставимо в темне прохолодне місце бродити.

 

Перші 3 дні все має булькати інтенсивно і з шлангочки що через кришку запущена у ємність з водою мають так і перти бульбашки. У мене перший день так і було, а потім раптово все заспокоїлося. Тут я і почав підозрювати що в мене не вийде те що я хочу…

 

 

Через 3 дні шлангочку можна вийняти і замінити її на міні-бульбулятор з меншою пропускною здатністю – ніякого інтенсивного булькання вже не має бути.

Через 2 тижні пиво (це вже має бути пиво) треба розлити по пляшках, щільно закрити і потримати ще 2 тижні.

 

 

Я коли розливав у пляшки вже остаточно зрозумів що пити я те що вийшло не буду. По-перше, чомусь утворилося дуже багато осаду: третину ємності я просто вилив. А те що розливав на смак таке гірке було що лише вмочивши язики ніяк не міг позбутися гіркоти в роті ще пару годин.

 

Після розливання у пляшки ми поїхали в Україну якраз на 2 тижні і по поверненню бачимо у пляшках осад. Тепер аж страшно куштувати :) Нехай стоїть поки як нагадування.

Взагалі я зробив висновок що треба купити газову плитку, балон з газом і варити наступного разу на дворі. А то з електричною плитою контролювати температуру дуже важко – думаю що саме порушення температурного режиму і сталося цього разу.

 

Отакоє от.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Пінг-понг…

…або гра в яку мають грати усі. Так, ти, хто читає зараз цей текст – ти маєш грати в пінг-понг якщо ще ні!

Я сам не те що б добре грав, скоріше погано. Ну на такому рівні який трохи краще за середнього випадкового чайника з вулиці. А головна причина чому я вважаю що усім треба грати в пінг-понг (тим хто проводить день за комп’ютером – обов’язково) в тому що кілька хвилин гри дають вашим очам шанс попрацювати у природньому режимі.

Людина еволюціонувала так що для виживання використовувся як “далекий” так і “близький” зір, а за швидку зміну фокусу відповідають спеціальні м’язи. Так от коли ви сидите за комп’ютером ваш фокус постійно знаходиться в одній точці, тобто ті м’язи година за годиною мають тримати фокус в одному положенні. Це для них (м’язів очей) неприродньо і вони перенапружуються і слабшають одночасно через те що нема зміни фокусу. Взагалі є така думка що за кілька сот років люди взагалі можуть втратити здібність бачити більше ніж на сотню метрів: для виживання хороший зір сьогодні не потрібен і люди зі слабким зором від народження не лише не помирають від голоду в ранньому віці, але і мають нащадків через яких закріплюють свою ваду.

Так ось пінг-понг хоча і не є повноцінною заміною сильної зміни фокусу проте все ж таки примушує очі працювати і м’язи не так швидко деградують. А якщо грати регулярно на протязі життя то є шанс мати хороший зір (звісно крім вікових проблем) до глибокої старості. Не кажучи вже про те що граючи ви рухаєтеся хоч якось.

Як і більшість людей в дитинстві я грав у настільний теніс у дворі на бетонному “столі” дерев’яною ракеткою. І це звісно була не гра, а “тикання”. Грав у спортивних та піонерських таборах коли була можливість, з часом з’явилася більш-менш нормальна (не совєцька) ракетка якою вже можна було “крутити” та більш точно відбивати кульку. Потім багато-багато років не грав взагалі чи грав дуже випадково.

 

А коли потрапив у Microsoft побачив в будівлях столи і людей що навіть зробили свій внутрішній чемпіонат і грали доволі серйозно. Почав грати зі співробітниками і швидко з’ясував що майже усі індуси та китайці грають дуже добре (тобто краще за мене). Мені кожне з них відповідали що під час навчання в університеті у них було багато вільного часу і вони його переважно і витрачали граючи у пінг-понг.

Я ніколи не займався з тренером і звісно моя техніка та рухи зовсім колгоспні, навіть не сумніваюся. Але граючи кілька років я навчився деяким новим речам і технікам і відкрив для себе що хоча я не можу “тушувати” (це так у нас називали в дитинстві сильний різкий удар) проте часто можу примати такі удари і повертати їх на стіл сильно уповільнюючи.

За рекомендаціями тих же співробітників я купив собі і Олені ракетки Butterfly 401 ($35) та Butterfly 302 ($25). І знову ж таки прекрасно розумію що деякі з вас скажуть що це китайське сміття, а не ракетки, і я навіть погоджуся. Але зауважу що їх невисока ціна дуже виправдовує їх можливо посередню якість. До того ж граючи обома з них я не можу помітити жодної різниці яка б коштувала $10. Тому думаю що і з більш дорогою ракеткою я б різниці не відчув.

 

Ще я дізнався що виявляється кульки бувають двох розмірів (різниця в 2 мм), а також розрізняються “швидкістю” яка позначається зірочками: кульки з однією зірочкою здаються важчими, повільнішими, а з трьома зірочками дуже швидкі і одночасно наче зависають у повітрі. Мені саме три зірочки найбільше подобається.

Олена як і я почала грати більш-менш регулярно вже тут, коли пішла на роботу. І треба сказати що данні для настільного тенісу в неї від природи краще ніж у мене: вона швидко вибилася на перші місця в турнірах своєї компанії і навіть іноді обігрує мене.

Коли я перейшов в GoDaddy з Microsoft то знову припинив грати бо на роботі не було стола. Але ось у новий офіс поставили таки стіл і я почав грати знову. І дуже цьому радий! А от стіл який поставили мабуть коштує шалені гроші (GoDaddy взагалі не економить на офісах) і зроблений дуже в стилі усього іншого щоб гармонійно поєднуватися з інтер’єром проте має одну ваду: на ньому не промальовано білим контури і край столу дещо зливається з сірим килимом підлоги. Не те що б це була велика проблема, але я б надав перевагу зеленому столу з нормальною розміткою. Також в офіс купили ракетки та кульки Adidas (на фото). Ракетки наче непогані, але як на мене занадто легкі. Тому я приніс свою і граю виключно нею.

 

Та і місця би побільше по боках не завадило. Хоча народ більше радий фусболу і грають переважно саме у нього.

Ще хочу сказати що цікавіше і захопливіше за звичайну гру в пінг-понг є парна гра. І в ній важливі не скільки індивідуальні уміння скільки координованість членів команди. Вкрай рекомендую!

 

 

А ви граєте в пінг-понг в офісі? А поза офісом? І взагалі чи маєте що сказати з приводу вище написаного?

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Капсули з під кави: переробка

Короткий і малозмістовиний, але можливо комусь цікавий допис… :)

Отже, якось я писав про кава-машинку і капсули що ми для неї використовуємо – Кава з молочною пінкою в домашніх умовах. А саме машинка Nespresso Pixie та капсули OriginalLine.

Враховуючи те що капсули містять якусь невеличку кількість алюмінію було б дивно якби в розвинених країнах компанія не потурбувалася про переробку їх. Проте через те що у використаних капсулах знаходиться кава викидати їх у контейнери для переробки разом зі склом, картоном та пластиком було б неправильно – хтось же має їх розпечатати та відділити каву від алюмінію.

 

Для тих хто не хоче просто викидати капсули у сміття і хоче вірити що турбується про довкілля в точках продажу капсул можна взяти спеціальний пакет як на фото вище і висипати капсули туди. Пакет дуже щільний і запечатується так щоб не було ніяких запахів (хоча їх від використаних капсул і так нема). Розмірами пакет такий що туди має вміститися капсул 300, а то і всі 500. Хоча звісно ніяких обмежень ні зверху ні знизу нема.

Потім пакет можна відвезти і здати у точку продажу капсул і компанія вже сама розділить використану каву і алюміній. От такоє от.

 

У мене на цьому все.