Тимчасово припиняю тренуватися…

 

 

Все це дуже депресивно, але накопичилося вже кілька дрібних і не дуже проблем яких у сумі достатньо для того щоб на кілька тижнів припинити займатися спортом.

По-перше, це моє коліно. Якщо коротко то я собі пошкодив меніск у правому коліні ще 2 роки тому – невеличка тріщинка, але боляче бігати, і головне що болить сильно після того як пробігаю хоча б 10 км. Нарешті вирішив що буду робити операцію – ту частинку що тріснула відріжуть щоб тріщина не розповзалася далі. Так, у мене буде трошки менше меніску в коліні і він буде швидше стиратися в цілому (особливо якщо бігати довгі дистанції), але хоч боліти не буде. Відновлення після операції не має бути довгим – 2 тижні без ускладнень.

 

Також я примудрився якось пошкодити плече. Це може бути наслідок аварії в яку я потрапив (подробиці тут – Як мене збила машина) які лише зараз почали проявлятися – для подібних аварій серйозні наслідки якраз через 3-4 роки і починають проявлятися. Останні пару місяців почав помічати що коли поплаваю довго чи потягаю залізо та з’являється дискомфорт у правому плечі. Воно болить, але я усе можу робити як і раніше. А минулого тижня на класі йоги різко заболіло так що я мав піти з класу раніше. Лікар швиденько оглянув і сказав що скоріше за все запалення верхівки біцепса чи як воно там називається – там де м’яз кріпиться до кісток. Сказав пару тижнів нічого взагалі не робити і пити протизапальні пігулки (що я не роблю).

 

Ну і ще різні інші дрібнички не суттєві. А в сумі виходить так що це вже буде третій рік коли мені скоріше за все доведеться пропускати і тріатлони і марафони… Якщо взагалі будь-коли у майбутньому зможу їх робити. Поки що буду рятуватися походами, але все це дуже депресивно. Навіть думаю може знайти який спорт що зовсім до витривалості не має відношення – зайнятися карате, наприклад.

 

Отакоє от :(

Nissan Armada

 

Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.

Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.

 

В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.

Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.

 

Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.

В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).

Про оновлення номерів і тех-огляд

 

В США так само як і в Україні автомобілістам треба для своїх машинок проходити техогляд. В нашому випадку коли у нас жодного разу ще не було машини старішої за 5 років і коли ми регулярно їздимо до ділера на огляд та заміну/підтягування усього що необхідно це просто формальність. По-перше, машина нова і це означає що у неї і викиди в атмосферу знаходяться у припустимому диапазоні. А, по-друге, те що ми регулярно (приблизно раз на пів-року) возимо машину на огляд означає що ділер робить так щоб на дорозі наша машина не чинила небезпеки.

 

У тих же у кого машина вже стара треба проходити якісь “процедури”: показати що двигун/гальма/ліхтарі працюють і помірати спеціальним приладом те що викидається з труби. В нашому випадку достатньо просто сплатити необхідну суму по інтернету, отримати нові наліпки на номер і на цьому все.

 

На номерах у нас є кольорові позначки за якими поліції одразу видно рік і місяць –  тобто чисто за кольором навіть не розрізнюючи цифр вони можуть побачити як десь якийсь “старий” номер. Це так в нашому штаті. В інших штатах інші системи і не обов’язково подібні до нашої. На Гаваях, наприклад, я звернув увагу що на бамперах машин приліплено доволі великі чорно білі наклійки з цифрами року та місяця.

 

Що стосується цін то для машини подібній нашій (Subaru Forester 2016) до останнього року ціна цих наклейок складала в районі $100. Але недавно населння проголосувало за проект субсидування публічного транспорту, а потім неприємним відкриттям для багатьох стало те що гроші на це будуть брати саме “з номерів”. І цього року сума для нас склала майже $370. Відповідно якщо у когось в родині кілька машин і деякі з них дорогі то доведеться навіть заощаджувати на ці виплати.

 

І на цьому у мене все.

 

Кріотерапія – лікуємося холодом

Більш детальну інформацію про кріотерапію можна знайти у вікіпедії, я ж вам розкажу коротко про наший досвід.

Колись давно, ще багато років тому я по телебаченню бачив сюжет про кріокамеру десь в Києві і про її лікувальні можливості. Ну побачив і забув – ні їздити у Київ, ні навіть живучи у Києві я ту камеру шукати навіть не став.

І ось нещодавно косметолог якого Олена іноді відвідує порадила спробувати кріотерапію – недалеко від нас з’явилася така точка. Ми вирішили що можна і спробувати раз воно під боком – хоч будемо знати що воно таке.

Наскільки я розумію існують два різні типи камер: перша – закрита в якій  треба перебувати у шапці, спеціальних окулярах та масці щоб не пошкодити очі та зуби. Другий тип – більш компактні камери, або просто кабінки де використовують дуже холодний і важкий газ (важкий щоб він не розлітався, а навпаки сідав вниз де його можна було б збирати назад). Як правило це щось з азотом.

 

Так от ті сеанси які ми відвідуємо саме і проводяться у азотних кабінках. При цьому висоту платформи можна міняти так що голова і шия в холоді не опиняються.

Перший пробний сеанс триває 2 хвилини і температура на ньому десь -120 по Цельсію. Просто щоб зрозуміти чи не зненавидите ви всю цю кріотерапію. Але як правило людям подобається і вони продовжують. Наступні (“нормальні”) сеанси тривають 3 хвилини і температуру на них встановлюють від -140 до -160 по Цельсію. При цьому на руки одягають теплі щільні рукавиці, на ноги – шкарпетки. Роблять це тому що пальці якраз дуже легко відморозити.

 

Для чого все це? Сеанс кріотерапії призводить до різкого звуження маленьких судин близьких до шкіри і різкого відливу крові в середину тіла. Після закінчення сеансу кров з несамовитою швидкістю повертається назад. По-перше, ці процеси руйнують і створюють заново велику кількість дрібних судин і суттєво покращують їх стан. Також це процес має лікувальний ефект для шкіри. Але є і інші ефекти (і треба сказати далеко не всі їх вивчено і список не повний) як, наприклад: зміцнення імунітету, лікування запалень та легких травм, зняття болей у суглобах, нормалізація тиску, збільшення енергійності, викид “рідких” гормонів завдяки яким зменшується апетит та з’являється почуття щасті і багато чого ще.

 

Які почуття? Почуття доволі незвичні і геть не схожі на те як просто мерзнути – за 3 хвилини встигає замерзнути лише шкіра та кілька міліметрів м’язів та жиру під нею. Першу хвилину здається що усе тіло намазали холодною олією – не надто приємно, але нічого страшного. На другій хвилині тіло починає автоматично труситися і контролювати цей процес не можна – організм має якісь свої вбудовані механізми які і задіює. А після того вже починаються неприємні почуття – шкіра починає боліти дуже сильно і уся зразу, схоже на те як добряче вдарили дрючком, але одразу по кожному квадратному сантиметру шкіри. При цьому в районі ліктів та колін болить найсильніше.

 

А після кабінки уся шкіра стає яскраво червоною і під нею чітко видно різні мікротравми (синці) які зовсім не було видно до того. Через дуже короткий час з’являється енергійність, хочеться бігати і стрибати, а шкіру і навіть деякі м’язи починає сильно (хоча і приємно) колоти голками. Усі ефекти повністю зникають хвилин за 10.

 

Коротше як буде можливість то спробуйте.

Які протипоказання? Якщо у вас проблеми з судинами, дихальними шляхами, застуда чи вагітність то кріотерапія не для вас.

Перший зимовий похід

 

У січні цього року ми сходили у наший перший похід зимою (ходили на снігоступах), вперше ночували на снігу у палатці…

 

Сам похід був біля гори Святої Хелени – це на кордоні нашого штату та Орегону, машиною 3.5 години.

Чому саме в такий похід? Цікаво було спробувати як воно на снігоступах, цікаво було переночувати у палатці на холоді. Також сподобалося те що у нас був гід який розказував і пояснював що і як взимку робити. До того ж нам поталанило і в нашій “групі” були лише ми з Оленою. Ну і гід звісно.

 

Спеціальний одяг і обладнання включали в себе: більші рюкзаки (рекомендовано 60+ літрів), термобілизна, флісові кофти і шапки, теплі рукавиці, теплі шкартпетки, непромокаємо похідні ботинки (мої Vasque St. Elias GTX підійшли, але краще спеціальні зимові), непродуваєму куртки і штани, гейтори, окуляри, надійні пляшки для води, налобний ліхтарик, похідна плитка, зимовий спальний мішок, теплий килимок (вирішили з Therm-a-Rest Z Lite Sol Mattress не ризикувати і купили спеціальні на мінусові температури). Компанія у якої ми купили подорож надала нам снігоступи і їжу в дорогу.

Виїхали рано вранці, погода помітно псувалася, було холодно. Добиралися до парковки більше 2 годин, останні хвилин 30 по дорозі повністю занесеній снігом. Там вже навчилися одягати і регулювати снігоступи, взяли санчата з палатками та їжею і потопали.

 

Дуже швидко з’ясувалося що коли йдеш у снігоступах те що широко треба ставити ноги втомлює швидше ніж звичайна ходьба. А коли втомлюєшся то перечіпаєшся через свій же снігоступ і падаєш, а встати не так і просто – треба спочатку ноги і ступні у правильну позицію вивернути. До того ж швидко при ходьбі нагріваєшся і щоб не змокнути потрібно мати при собі тоненьку шапочку та рукавички.

Взагалі на холоді одна з найгірших речей – це змокріти від поту. Коли зупинишся уся волога буде красти тепло дуже сильно. Тому на зимових куртках роблять спеціальні клапани які при необхідності можна відкривати щоб випускати надмірне тепло. Ну і звісно темп треба тримати повільний. Взагалі пройти по непогоді у снігоступах кілька кілометрів це ще те тренування.

 

А чи не легше було б без снігоступів? Там де хоч якусь доріжку протоптано може і легше, але там де ми ходили, та навіть навколо палаток нога іноді провалювалася вище коліна. Так ходити неможливо, та ще й навантаженим рюкзаком.

По дорозі ми зустріли групу яка поверталася з гори – вони так і не змогли почати сходження на неї через сильний вітер який не давав їм йти вперед. Через той самий вітер (внизу він був хоч і сильний, але не такий божевільний) ми вирішили ставити палатки у лісі, а не на гірці з якої мав би відкриватися красивий вид. Виду все одно не було – сніг і туман закривали все навколо.

Табір який ми заснували далі до самого кінця зими будуть використовувати інші групи, тож ми були першопроходьці.

 

Спочатку походили колом – затрамбували пласку площадку, вирівняли де треба лопатами. Далі поставили і навчилися закріпляти палатки на снігу – кільчата елементарно затрамбовують глибоко у сніг під гострим кутом.

Потім між деревами натягнули “дах” і під ним викопали кухню в якій можна було сидіти і стояти захищеним від вітру. Там ми і гріли воду на плитках для їжі, чаю і сну.

Після встановлення табору спробували вже без рюкзаків пройти далі, але вітер і непогода не дали нам пройти і пів-кілометра.

Повернулися в табір, попили чаю, от вже і 5 вечора, ніч. Нагріли воду у пляшки щоб покласти у спальники і розійшлися спати.

 

Як на мене то спати було хоча і не звично, проте і не холодно. Звісно ми були у спальниках, коконах, штанах, кофтах, додаткових шкарпетках і шапках. А от Олена спала навіть у куртці. Дуже важливо щоб для сну між тілом і снігом було достатньо шарів – дуже сильно чути як тепло втрачаєш з тих зон що найближче до землі. Мені навіть довелося одягнути ще одну кофту щоб захистити поперек.

А Олені було холодно спати на спині тому вона спала на боку що через пару днів проявило себе страшенним болем у ребрах – перевтомлені і переохолоджені м’язи примусили її відвідувати терапевта і масажистів. Вже наче все минулося, але важливо знати що дуже важливо щоб було тепло і м’яко уві сні.

 

Ще важливо знати що в палатці від дихання та нанесеного снігу всередині збирається багато конденсату – усі стіни палатки і спальні мішки ззовні було вкрито росою. Тому треба усі речі в рюкзаках зберігати у якихось непромокних чохлах, і більшість речей треба мати у кількох екземплярах. Також у багатоденних походах палатку і спальники щоранку старанно провітрюють і вивертають, інакше наступна ніч буде дуже холодною.

 

На ранок Олена вирішила залишитися в палатці, а ми з гідом спробували пройтися знову. Погода була ще гірша – ми навіть не дійшли до тієї точки що дісталися минулося дня. Тому вирішили збиратися і їхати додому.

Дорога назад по лісі була чудовою і лише по дорозі назад ми звернули увагу на те як ліс захищає від вітру і снігу.

 

Ну а далі усього через кілька годин машиною ми були вже вдома де рятувалися гарячою ванною і супом.

Усі світлини можна подивитися тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AIfOnxLDpThWPXU&id=B21290194214A37D%21299918&cid=B21290194214A37D.

 

 

Cervelo R3 105

Минуло вже більше двох років з тих пір як у мене цей чудовий велосипед (про покупку свого часу писав ось тут). І скажу що досі задоволений, жодного разу не розчарувався і продовжую хотіти на ньому кататися.

За два роки вже багато чого відбулося: я і в машини влітав, і у довгих вело-заїздах участь приймав (як RAMROD 2015RAMROD 2013 та MAZAMA). Стараюся хоча б раз на два тижні їздити навколо озера Вашингтон (з Оленою переважно) – це 90+ кілометрів. Також раз на тиждень катаюся на роботу і назад – це 28 км в одну сторону.

На сайті виробника про цей велосипед – https://www.cervelo.com/en/road/r-series/r3.

 

Також за цей час зробив деякі апргейди. Спочатку сподівався що сам усе зроблю, але коли зрозумів що ні часу ні бажання знайти не вдасться віддав у наший вело-магазин щоб усе зробили. А саме: поміняв групсет Shimano 105 на Shimano Ultegra, а також колеса Shimano RS50 поміняв на HED Belgium. І такий самий апгрейд зробив Олені на її Scott RC1.

 

Обидва оновлення було відчутно відразу і обидва покращили відчуття від поїздок.

Що стосується Ultegra то вона не лише легша на кілька сот грамів, але і незрівнянно плавніше, навіть лагідніше перимикається. І точніше. До того ж я взяв набір для клаймбінга (тобто для гірок): передні зірочки 52-36, касета 11-28. І треба сказати що по нашому рельєфу такий вибір себе виправдовує – мені вистачає діапазону і на прямих ділянках, і що головне в гору теж є з чого вибирати і можна зберігати дуже плавний каденс на усіх клаймбах.

Питання чи варто робити апргейд до Dura-Ace чи аж до Di2 залишається відкритим. За моїми відчуттями з вела можна ще трішки витиснути, але я би краще вже взяв новий велосипед тоді.

 

Стосовно ж коліс можу сказати що HED Belgium помітно легше розкручувати, тобто байк чутливіше реагує на докладання зусиль на педалі. Не те що він раптом став швидкісним байком, але усе одно помітна різниця. А якщо ще поставити на ці колеса трубки VITTORIA LATEX ROAD TUBE та шини VITTORIA OPEN CORSA EVO CX TIRE то взагалі прекрасно стає.

І мені здається що якщо намагатися виграти від апгрейду то можна було б і ще кращі колеса поставити, але їх ціна вже буде перевищувати ціну самого велосипеду.

 

Взагалі математика така що свого часу велосипед було придбано (усі ціни округлено в той чи інший бік для простоти) за $2000. Ultegra та колеса кожні обійшлися в $1000, а продати старі колеса та Shimano 105 вдалося за $600. Таким чином з апгрейдами ціна той конфігурації що у мене зараз виходить приблизно $3400, і якщо додати ще трохи грошей то вже можна дивитися на новіші велосипеди з кращим набором компонентів. І головне що новий вел буде дешевше ніж апгрейд мого до того ж стану.

 

Ну і саме головне – що ж такого хорошого в цьому велосипеді і чому я такий ним задоволений? Повторюся що специфіка цього велосипеду це тривалі (багатогодинні) поїздки та довгі підйоми. На ньому зручно це робити через геометрію рами – посадка трохи пряміша ніж на швидших велосипедах (буквально на кілька міліметрів верхня трубка рами коротша) і це дозволяє не так напружувати спину і дає простір для зміни позиції.

Рама у R3 м’якіша за R5 завдяки іншому складу карбону, а це означає що дрібні тремтіння від нерівностей асфальту вона “приховує” гасячи частину з них. І як результат – руки, спина та сідниці не так перевтомлюються на довгих дистанціях. Звісно тут є і недолік – велосипед повільніше відкликається на докладення зусиль на педалі, особливо у порівняння з дуже жорсткими рамами які просто стрибають вперед варто лише докласти трохи більше сил. Але я на швидкість дистанції не ганяю, скоріше на довжину :)

Коротше повторюся що байком я задоволений, нарікань не маю і катаю на ньому з задоволенням.

 

До чого взагалі цей пост? Ну, по-перше, у мене тут в блозі як-ніяк а якісь огляди та враження від різних продуктів. По-друге, велопоїздки це приємна частка мого життя яку хочу збільшити і відповідно про яку хочу більше писати. Ну і третє це те що ми з Оленою щойно купили собі на осінньо-зимово-весінній період циклокросові байки (а саме BMC Crossmachine CXA01 Rival) і через те що вже холодає та починає дощити доволі регулярно пересідаємо на них на місяців 7-8. А може і циклокрос коли спробуємо. Отаке от.

 

А у вас який дорожний байк? Що подобається, що ні, які обмеження, що хочеться та можна покращити?

 

Ранкові вафлі з Presto 03510 FlipSide Belgian Waffle Maker

…ну або не обов’зково ранкові, просто з ранку найсмачніше їх з кавою навернути під якийсь документальний серіаль від BBC про дику африканську природу :)

Отже –  куховарити і готувати я не вмію і не знаю як, а тому такий витвір кулінарного мистецтва для мене був завжди дивом природи і я майже думав що вафлі ростуть в магазинах на поличках. Але з часом навчився не лише каву (наприклад – КАВА З МОЛОЧНОЮ ПІНКОЮ В ДОМАШНІХ УМОВАХ) та пиво (наприклад – ЯК Я ВАРИВ ПИВО…) варити, але навіть хліб випікати (про це ось тут – НАША ХЛІБОПІЧКА ТА МІЙ РЕЦЕПТ СВЯТКОВОГО ХЛІБУ). Тому нічого дивного що і до вафель з часом дійшов.

Звісно все це готуванням їжі можна назвати дуже умовно, усе ж роблять машинки з напів-готовими продуктами, але все одно, хоча б розумієш як все воно створюється приблизно.

 

Для приготування (порція на двох) знадобиться 4.5 унції води, одне яйце, щось типу двох чайних ложок вершкового масла і спеціальне борошно для млинців та вафель (пів стакану). Чим це спеціальне борошно різниться конкретно від борошна для хліба я не знаю, купую вже готове: ось таке, наприклад – https://www.amazon.com/gp/product/B000ILEMAU.

Починаю з того що яйце перемішую з водою, потім додаю туди борошно і перемішую ще старанніше.

 

В цей же час прогріваю вафельницю (їй треба усього пару хвилин щоб прогрітися) та розтоплюю масло у мікрохвильовці (30 секунд і ніякої мороки). Борошно треба переколотити старанніше, але цей процес теж довше за одну хвилину не займає. А далі треба влити розтоплене масло і знову ж переколотити.

 

Тепер прийшов час вилити усе в вафельницю. Я свого часу найшов якийсь опит-огляд в інтернеті де люди писали про вафельниці якими користуються, а редакція вибрала п’ятірку найпопулярніших та описала недоліки та переваги кожної з них. А з цієї п’ятірки я вже вибрав найдешевшу, ось таку – https://www.amazon.com/gp/product/B000TYBWIG. До того ж це ще й модель яка найкраще продається на Амазоні.

Пару слів про конкретно цю вафельницю: вона неймовірно проста – втикнув в розетку і починає пекти. Перевертається, але щільно не закривається тому навколо неї треба вистеляти рушники на випадок протікання. Є примітивний таймер який пищить коли прийшов час. І все.

 

Заливаємо суміш, закриваємо, вмикаємо витяжку :) Через секунд 20-30 я перевертає її на інший бік щоб рівномірніше пропікалося (не знаю чи справді це треба робити). Таймер ставлю на 4 хвилини і йду робити каву.

Деякі люди в оглядах писали що таймером не користуються, а просто час від часу відкривають і перевіряють чи ще не готово. До того ж хтось любить більш чи менш просмажені вафлі.

 

Вафельниця з тефлоновим покриттям, тому до неї нічого не липне, її навіть мити не треба (згідно мануалу). А як щось відламалося від вафлі то ті залишки просто витрушуються. Коротше для самих-самих початківців і тих хто не хоче перейматися будь-якими деталями взагалі це саме те що треба.

Залишилося оздобити нарядненько ягідками і горіхами, полити кленовим та брусничним сиропом  і все –  вафлі готові менше ніж за 10 хвилин! Смачного! :)

Subaru Forester 2016

 

По-перше, сУбару, а не субАру. А тепер далі…

Здається не так вже і давно я писав про нашу новеньку ще тоді SUBARU FORESTER 2013, а ось вже кілька місяців у нас оновлення :)

Почалося все з того що ми почали шукати машину Олені бо вона тепер працює в Сіетлі і іноді нам не зручно однією машиною добиратися по різних маршрутах дім-спортклуб-робота. Поїздили по різних салонах щоб зрозуміти що хочеться і що можем купити. Спочатку дуже Олені сподобалася майже спортивна Scion FRS (в Європі продається як Toyota RT), але потім зробили невеличку паузу в пошуках і стало зрозуміло що подібну машину не так і хочеться – занадто вона стрибуча, з неї поганий вид в боки та назад, у неї низький ніс та будуть постійні проблеми з паркуванням через це. Ну відповідно одразу відпала і Subaru BRZ на базі якого Scion FRS зроблено.

 

Далі спробували Volkswagen Golf GTI як дешеву версію Audi TT і нам сподобалося. Я особисто був вражений вертлявістю машинки та тим як вона на нормальній швидкості спокійно робить поворот майже на 90 градусів. Та ще й ціна у неї нижча за дві вищеназвані. І вже майже погодилися підписувати документи, але була ще одна машина яку хотіли подивитися. Це була б/у-шна цього разу BMW 228i, минулого року і за підозріло низьку ціну. Поїхали пробувати її. І Олена розгубилася. Бо, як вона каже, GTI прикольно водити, а в BMW сидиш у комфорті наче на розкішному дивані.

Ну а поки ми все ось це пробували і обговорювали ціни та опції я згадав що у Subaru рік тому було оновлення двигунів і покращився розхід бензину. От і вирішили заїхати спитати які у нас є опції, що за ціни та як взагалі що.

 

Треба сказати що нашою машиною я був переважно задоволений, були певні нарікання та побажання, але нічого суттєвого. Але ось дивимося ми на нову модель у кращій ніж у нас комплектації (Touring проти нашого Premium) і відзначаємо що покращилося:

  1. Колеса на 1 дюйм більші (18 дюймів) – наче непомітна різниця, проте відчуття кажуть нам що сидимо ми значно вище над дорогою.
  2. Розхід бензину 24/32 галонів на дюйм замість 21/27, це приблизно 9.8/7.3 літрів на 100 км замість 11.2/8.7 де перше число – розхід по місту, друге – по трасі. Усе завдяки оновленому двигуну.
  3. Незрівнянно краща звукова система від Harman – звісно це не аудіофільська якість, але бас дуже пристойний, звук розбірливий на усих частотах, а найкраще звучить електронщина, хард-рок та гітарні партії. Це як перейти з програвання музики на гучномовці мобільного телефону на стерео-систему.
  4. Світло само вмикається і вимикається – мені так цього не вистачало!
  5. Повітря на переднє скло дме не лише знизу, але і зверху – для цього є спеціальна кнопка, але тепер нема маленького бардачка для окулярів в стелі.
  6. Сенсорний екран 4.3 дюйми з системою навігації (як запасна коли смартфон не працює з якихось причин нічого така).
  7. Камера заднього виду – тепер паркуватися задом набагато легше, але головне що не так переживаєш :) У наступній машині будемо ще і передню камеру вимагати.
  8. Шкіряний салон – насправді дуже комфортно.
  9. Протитуманні фари – за 3 попередні роки вони б нам знадобилися усього пару разів, але допомогли б тоді сильно. Тому після тих поїздок в тумані я додав собі у список бажань для майбутньої машини протитуманки.

Усі спеки на модель тут – http://www.subaru.com/vehicles/forester/models-specs.html. Усі ці покращення разом збільшили ціну майже на 10 тисяч, але на мою думку всі ці покращення варті того.

 

Що ж стосується недоліків то вони теж переважно збереглися. Для мене в першу чергу головним недоліком є недостатня звукоізоляція – чути дорогу і чути як колеса торохтять по ній. Звісно це у порівнянні з машинами цього ж класу, в якомусь Жигулі чи Москвичі усе гуде і торохтить незрівнянно гучніше і більше. Народ вирішує цю проблему додаючи звукоізоляційні прокладки чи піну у порожнечі і замінюючи всесезонні шини на літні.

Також можна відзначити якусь чи то недоробленість чи то хаотичність приборної панелі. Маємо 4 екрани на яких показано карту/додатки/музику, поточний режим вентиляції, поточний розхід бензину та задіяність повного приводу та спідометр/тахометр. Додайте до цього три подвійні кнопки для управління кондиціонером ще й оточені ручками що крутяться. Не знаю як, але переконаний що все це можна було б спростити і об’єднати. Мабуть різні команди працювали над різними частинами :)

 

А в цілому класне оновлення яке мене радує щодня! До того ж у нас нашу “стару” машину забрали за пристойну ціну (ми за три роки наїздили трошки більше за 30 тисяч миль), дали добру скидку і відсоток на залишок суми (1.49% якщо бути точним) – лише заради цього варто було оновлювати машину бо нам навіть фінансово вигідно оплачувати дешевший кредит за дорожчу машину ніж попередній 2.5% за дешевшу машину.

Ах, так, колір – темно-сірий. Мені чесно кажучи все одно, якби був вибір то я б салатний чи яскраво-помаранчовий би взяв, але у них таких нема і це треба окремо фарбування замовляти, а Олена від білого втомилася. Тому і темно-сірий.

 

А що ж з машиною Олени? Поки нічого, зрозуміли що вона нам не так і потрібна насправді: в Сіетл дешевше і швидше добиратися автобусом, я почав більше їздити велосипедом, і взагалі якось підігнали наші розклади одне під одного :)

Переобладнав собі трошки робочий кабінет…

Чесно кажучи не такий він вже і робочий, я тут переважно в ігри граюся, та і то добре якщо раз на пару тижнів. А Олена працює іноді з дому. В неї ще лептопів пара на столі стоїть тоді (свій і той що на роботі видали).

 

Взагалі якось неочикувано у вихідні заїхали в IKEA, купити різних шафок та новий комп’ютерний стіл… До речі якщо хто з місцевих читає і вам раптом потрібен розбірний комп’ютерний стіл (у дуже хорошому стані) то віддам задарма.

 

Ну а там вже раз почав меблі скручувати то і шафку з іграми притягнув нагору, фігурки розставив по новій, плакати повісив. Вирішили що в цій кімнати у нас будуть плакати науков-фантастичної тематики.

 

Фігурки якось давно був загорівся збирати, але вже давно нічого нового не купував. Є Футурама, Південний Парк, Поні і трохи інших. Але щось нових поки не заводиться.

 

Також пробував збирати комікси, але більше ніж на кілька випусків Футурами, Доктора, пари томів Оглафа та “Часу пригод” натхнення не вистачило.

 

А от колекція ігор повільно росте. Настільні ігри це моє мабуть останнє хобі і поки мені дуже подобається. Зупиняє лише ціна та (в основному) те що не вистачає часу всі їх добре вивчити і нема коли і з ким грати. Іноді виходить пограти на роботі  – раніше з групою однодумців вдавалося грати раз на тиждень, але останнім часом і того не виходить.

 

Ну а в цілому пост звісно ж ні про що, так, аби щось написати ;)

А у вас які новини?