Продовжую свої пригоди у циклокросі – новому і цікавому для мене спорті.

 

Цього разу старт був в Сіетлі і це мабуть був найбільший любительський старт який я бачив. В моєму заїзді мабуть було людей 200 якщо не більше.

 

В принципі розказувати особливо нема чого. Траса була доволі проста, якихось надзвичайно складних елементів не було. Була одна затяжна і дуже крута гірка в яку треба було бігти. Також був цікавий момент коли в не надто круту гірку поклала поперед траси невеличку дровиняку. Я вставав з вела (на відео є один такий момент), але деякі перестрибували на велосипеді. Теж треба вчитися цьому.

 

Взагалі чим більше я пробую тим більше мені подобається і тим більше розумію як воно має бути.

 

На відео все виглядає дуже повільно, а коли сидиш у сідлі то враження таке що ледь утримуєш вел від падіння на поворотах та нерівностях дороги.

 

У підсумку я 18-й серед 90 початківців – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=120900&did=131354&cid=678653.

 

 

Якийсь час тому в Сіетлі вже були велосипеди спільного використання зі станціями на яких за них можна було платити і на які велосипеди треба було повертати. Система належала місту (була куплена в якогось бізнесмена), але виявилася збитковою – через непродуманість та незручність розташувань велосипедами мало хто користувався. І через місяць усю програму було згорнуто.

Зараз же вже деякий час в Сітлі працюють три різні компанії що надають велосипеди. Називаються вони відповідно LimeBike, Spin та Ofo і їхні велосипеди мають відповідно лимонний, помаранчовий та жовтий кольори.

Системи ці не мають ніяких станцій. Натомість за допомогою додатку на смартфоні ви знаходите найближчий велосипед, з тим же додатком відкриваєте замок на ньому і їдете собі куди треба. Усе це коштує $1 за пів-години – час достатній щоб проїхати пів-міста по діагоналі, а то і більше. Після того просто закриваєте замок і все на цьому.

 

 

 

Якість велосипедів доволі посередня, але вони надійні (схоже принаймні). На одних 7 передач, на інших 3, у них є корзинки, регулюється (хоча і не достатньо) висота сідла, є ліхтарики.

Моя компанія “спонсорує” ці велосипеди працівникам – якщо зареєструвати екаунт з робочим е-мейлом то певна кількість поїздок на місяць буде безкоштовною. Додатково самі компанії що надають велосипеди час від часу висилають коди на безкоштовні чи дешевші (наприклад за 30 центів) поїздки. Так що виходить зовсім і не дорого :)

Ну а в цілому, навіть зважаючи що швидко не поїдеш, це дуже зручно – переміщуватися між офісами, поїхати в бар чи магазин, оминути трафік і доїхати до автобусної зупинки звідки швидше добиратися додому, …

 

Взагалі як пишуть (ось тут, наприклад – https://www.seattlebikeblog.com/2017/09/20/bike-share-ridership-is-booming-spin-launches-better-bike-forbes-says-limebike-valued-at-200m/) спільні байки в Сіетлі набирають популярності і кількість користувачів росте з дня в день. Ті ж LimeBike з стартапу вже виросли за пару місяців до 200-мільйонної компанії.

У нас тут виявляється в Tableau є доволі велика група велосипедистів і деякі з них кожного вівторка в обід гасають по місту разом. Ну я і вирішив приєднатися.

Дуже швидко з’ясувалося що вони занадто сильні для мене: на прямій женуть 45 км/г і я безнадійно відстаю, в гірки стають на ноги і “атакують” (тобто прискорюються) що для мене виглядає дивно – звик берегти сили та тримати рівний темп, щільно їдуть у групі бо вміють (а мені страшно так тісно їхати), з гірки несуться понад 50 км/г (насправді швидше, але я вже коли доходю до 50 то починаю перелякано гальмувати, а вони відриваються). Ну і так далі.

Але тим не менш це нагода і покататися і може навіть щось покращити в своїх велосипедних вміннях.

Щодо відео – воно таке саме нудне як і в нещодавному записі Поїздка на велі з роботи додому, але коротше :) На відео ви можете побачити Фрімонт (частина Сіетлу), а саме його центральний та спальні райони.

 

На цьому у мене все.

А, ледь не забув, дані з велокомп’ютера для цієї конкретної поїздки ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1853161576. Тепер все.

 

На місцевий День Незалежності цього року ми прийняли участь в невеличких змаганнях де я і Олена пропливли 2 милі (3200 метрів).

Раніше ми вже робили ці запливи: 2014-08-31–Martha Swim Lake, 2012-07-07-Martha Lake Swim та Ще кілька фото з Martha Lake Swim. Потім була перерва пов’язана з тим що ми то подорожували, то брали участь в інших змаганнях. Але оскільки цього року ні те ні інше не вийшло то ми хоч поплавати і вирішили :)

 

На жаль цього разу з фотками не поталанило і це по суті єдине фото де мене зловили. А Олену так і взагалі тільки здаля десь дрібну фігурку сфоткали пару разів.

Власне розказувати нема чого особливо. Результати ось тут – https://marthalakeswim.files.wordpress.com/2017/07/mlows-july-4-2017-results1.pdf. Мій час склав 55:33 що є поки що моїм найкращим результатом для цієї дистанції. Олена ж пропливла за 1:13:15.

Дані з GPS-годинника ось тут – https://connect.garmin.com/modern/activity/1838596781.

 

Не так давно я поміняв місце роботи (про це читайте тут – До побачення GoDaddy і здраствуй Tableau) і вирішив як мінімум літом працювати в офісі в Сіетлі через те що уся моя команда знаходиться фізично в Сіетлі. Просто зручніше поки розбираюся що до чого підійти і спитати ніж спілкуватися у месенджері чи поштою. А як почнуться осінні дощі то може і переведуся в Кьоркланд.

А якщо враховувати що бігати я поки нормально не можу через операцію на коліні (детальніше читатайте тут – Зробили операцію на коліні…).

Ну а для того щоб їздити велом власне є дві причини. Хочу хоч чимось фізичним займатися, а раз бігати не можна то лишається вел і плавання. А через те що трафік у напрямку Сіетла та назад завжди дуже поганий (принаймні у ті години коли я їду на роботу чи з роботи) то велом хоч і трохи довше виходить, але хоча б нерви собі не псую стоячи у пробках.

 

Отакий ролі вийшов, майже трансцендентальний кліп Крафтверка :)

Зняв я його з двох причин. Перша це показати власне дорогу і частку інфраструктури про яку мене питали кілька людей. А друге щоб мама та інші родичі подивилися і пораділи за мене :)

Сама дистанція 34 км і крім трьох останніх кілометрів в дуже круту гірку проходить по спеціальним парковим доріжкам які йдуть навколо місцевих озер на десятки кілометрів і поєднують кілька міст.

Зараз у мене виходить близько 200 км вело на тиждень: тричі на тиждень їду на роботу і назад, це 68 км кожного дня, плюс на вихідних їду навколо озера Вашингтон – це трохи більше 90 км. Намагаюся тримати середню швидкість в районі 30 км/г – на прямій виходить 36-38 без проблем, але у нас багато гірок (не на відео) і вони суттєво уповільнюють.

Ось тут можна подивитися статистику саме тієї поїзди що на відео – https://connect.garmin.com/modern/activity/1815041084.

 

Коротше розслабтеся, розкривайте відео на весь екран і спостерігайте велосипедну трансцендентальність…

 

Сам процес насправді доволі простий хоча і тривалий. А найнеприємніше в ньому те що тривалість його непредбачувана.

Одразу треба сказати що усю вичерпну інформацію стосовно процесу можна знайти на https://www.uscis.gov/citizenship/learners/apply-citizenship.

Найбільш стандартним шляхом до громадянства мабуть є отримання грін-карти і проживання за нею в США не менше 5 років із загальним часом проведеним за межами США не більше 30 місяців. Є і інші шляхи як одруження з громадянином США, служба у збройних силах США та інші. Ось тут є документ з покроковою діаграмою яка роз’яснює чи можете ви подавати документи на громадянство. У загальному випадку ви маєте бути старшим за 18 років, володіти англійською мовою і бути у стані здоров’я який дозволить вас призвати до військової/цивільної служби в певних випадках. Але звісно є і виключення які можна знайти на ось цій сторінці – https://www.uscis.gov/us-citizenship/citizenship-through-naturalization/exceptions-accommodations.

Після того як ви з’ясували що можете таки починати процес треба заповнити спеціальну форму N-400 – https://www.uscis.gov/system/files_force/files/form/n-400.pdf. Що важливо знати про цю форму це те що в ній треба буде вказувати усі попередні місця роботи (з контактною інформацією), місця проживання та усі перетини кордону США за останні 5 років. Тому таку інформацію бажано зберігати на майбутнє. І дуже важливим є те що після подання форми якщо ви подорожуєте за межі США форма стає не дійсною і весь процес треба починати з початку. Враховуючи те що процес не дуже дешевий і займає невизначений час як я вже зазначив вище треба бути готовим до того що подорожувати ви не будете від кількох місяців до кількох років. Також з формою подаєте 2 фотократки зроблені за відповідними вимогами (ми робити у Costco і вони вже знають як знімати на документи – поки скупився фото вже і готові), робіть одразу 4 штуки бо ще 2 знадобляться потім на паспорт.

Вказання ж неправдивої інформації може призвести до дуже серйозних проблем, тому не варто цього робити що б там не було.

Заповнену форму N-400 треба поштою відіслати на одну з адрес вказаних на https://www.uscis.gov/n-400. За весь процес сумарні виплати на сьогодні складають $725 і сплачувати треба Агенству Націаональної Безпеки (реквізити вказано на тій же сторінці). Далі чекаємо…

Якщо усе було зроблено вірно і ви дійсно кваліфікуєтеся як особа що має отримати громадянство то через кілька тижнів вам прийде “запрошення” на зняття відбитків пальців у найближчий до вас офіс АНБ. У цьому запрошені буде вказано час і місце.

Отже приїздите (обов’язково взяти з собою грін-карту), вас фотографують (саме це фото піде на сертифікат), знімають відбитки і видають книжечку та аудіо-CD для піготовки до інтерв’ю. Я рекомендую готуватися виключно за цими  матеріалами і не витрачати гроші ні на що інше – усього що є у виданому якраз достатньо для підготовки.

Книжечка містить 100 питань 6-10 з яких задають на ітерв’ю та правильні варіанти відповідей на кожне з них. Усього вам треба буде відповісти правильно на 6 питань, але задають їх не більше 10, тому і 6-10. Деякі питання мають лише один варіант правильної відповіді, інші 2-3 і більше. Для деяких питань просять дати кілька варіантів відповіді, наприклад питання “назвіть дві свободи гаратовані Білом про Права” має чи то 6 чи то 8 правильних відповідей – вам же достатньо запам’ятати лише дві з них. Також у книжечці є додаткова інформація з кожного питання, але її навіть читати не обов’язково. Аудіо-CD містить ті самі 100 питань з варіантами відповідей начитані голосом – ми його постійно слухали в машині і повторювали усі відповіді за кілька тижнів до інтрев’ю.

Питання поділено на групи: історія, суспільство, видатні особи і так далі. Деякі з питань не мають відповіді у книжці чи CD і різняться в залежності від штата чи території – це питання як “хто ваший сенатор”, “хто ваший представник у Палаті Представників” і питання як “хто зараз Президент/віце-президент/верховний суддя/спікер”.

Самі питання переважно дуже прості. Наприклад: чому на нашому прапорі 13 смужок, відповідь – тому що було 13 колоній з яких почалися США. Або перші три слова Конституції – це буде “Ми – народ” (We the people). Або треба назвати один штат який межує з Мексикою/Канадою. Є і трохи складніші як назвіть 2 свободи які є у громадян США. Є і таке питання в якому просять назвати одне з індіанських племен – тут дають список з 50 племен, складно лише те що їх назви вимовляють не так як ми звикли з дитинства (могікани – мохок, ірокези – ірокай і так далі). Ну або назвіть два з перших 13 штатів.

Також у книжечці є опис процесу інтерв’ю і словники для теста на читання та письмо – усього слів по 50 у кожному.

Ну от значить чекаєте ви, чекаєте, проходить кілька місяців і вам нарешті приходить запрошення на інтерв’ю. Сам процес не тривалий, але доведеться почекати поки для вас звільниться службовець. Далі вас викликають в кабінет один на один де відбувається наступне. Спочатку просять прочитати одне з трьох речень на папірці, у мене було щось дуже просте типу George Washington is the first president. Далі треба написати просте речення, у мене було Mexico is on the south of the United States.

Після цього вам зачитують ті самі питання і слухають відповідь на них. Мені знадобилося усього 6. Всі питання не пам’ятаю, але там було What did the Declaration of Independence do? І відповідь – Declared our independence from Great Britain. Ще було питання What is the economic system of the United States? Відповідь або Capitalist economy, або Free market.

Потім службовиць проходить по тій формі N-400 що ви її відіслали кілька місяців тому, задає уточнюючі питання і робить деякі виправлення і доповнення. Взагалі оцінює наскільки ви володієте англійською і наскільки знайомі з тим що написано у формі. Після кількох додаткових питань вам кажуть (сподіваюся) що вас рекомендують до громадянства і на цьому все. І у мене і у Олени цей процес зайняв менше 15 хвилин.

Якщо вам поталанить то вам видадуть ваший сертифікат в той же день. А от нас нагородили можливістю прийняти участь в офіціальній церемонії – це було в Центральній Бібліотеці Сіетла за присутності мера міста. Туди вже я нарядився у костюм вперше за багато років :)

На церемонії у вас назавжди заберуть вашу грін-карту, видадуть матеріали для церемонії (текст присяги і гімну, прапорець, інформаційні матеріали). Далі буде виступ когось з офіційних осіб, ознайомчі фільми, потім співаємо гімн, читаємо клятву і все – ви громадянин, вітаю. Далі вас викликають по одному і видають сертифікат.

На цьому можна і закінчити, але якщо ви плануєте подорожувати за кордон то треба ще подавати документи на отримання паспорту. Форма для цього є у виданих матеріалах, але ми заповнили свої зарані і одразу по отриманю сертифікату поїхали у відповідний заклад свого міста. Там здали форму, віддали сертифікат (його потім повертають поштою), фотографії, заплатили близько $150 і поїхали додому чекати. Отримання паспотру триває до 2 місяців, як правило займає 2-4 тижні.

На цьому поки все.

 

Вже на протязі кількох років мій пост про те яким на мою думку має бути резюме є найпопулярнішим в моє блозі (читайте оригінальний пост тут).

Але час йде, уявлення та розуміння змінюються, та і те що можна запхати в резюме займає все більше і більше місця. І тому я в черговий раз майже повністю переписав своє резюме. Головні зміни:

  • з’явилася секція Highlghts (важливе/вражаюче) в якій можна вказати важливі та/або останні досягнення і те що на вашу думку має привернути увагу рекрутерів та менеджерів які шукають людей собі в команду.
  • Усі мови програмування, бібліотеки, фреймоврки та інші абревіатури зібрані в один список без категорій. У спису є лише те чим я хотів би займатися у майбутньому і у знанні чого впевнений більше ніж не впевнений. Також прибрав усі ці скорочення і технології з опису робіт, лише для останньої залишив список – бо це самі актуальні вміння. З появою нового проекту так само приберу список з попередньої роботи.
  • Усі таблиці замінив на прості параграфи тексту. Виглядає може не так святково, але і редагувати легше і при копіюванні між редакторами не втрачається форматування та взаємозв’язок між фрагментами тексту.
  • Для кожної роботи додав конкретну позицію в заголовок.
  • Чим далі у минулому був проект тим коротшим стає опис. Взагалі далі Microsoft ніхто тут не буде читати моє резюме. Особливо враховуючи що попередні роботи були у якісь далекій незрозумілій Україні.
  • Так само скоротив (і спростив форматування) для освіти. Головне – що я Master of Science, це цікавить в першу чергу. І також додав що оте незрозуміле “Іститут підприємництва “Стратегія” є насправді університетом. Бо це те на що тут дивляться.

У підсумку мені вперше в житті вдалося вмістити усе резюме на одній сторінці і навіть не довелося для цього звужувати поля.

Радо відповім на будь-які питання. І ось вам же ж нове спрощене резюме, можна критикувати – https://1drv.ms/w/s!An2jFEIZkBKyksQO5k8mp7h_sywNAQ.

 

 

Все це дуже депресивно, але накопичилося вже кілька дрібних і не дуже проблем яких у сумі достатньо для того щоб на кілька тижнів припинити займатися спортом.

По-перше, це моє коліно. Якщо коротко то я собі пошкодив меніск у правому коліні ще 2 роки тому – невеличка тріщинка, але боляче бігати, і головне що болить сильно після того як пробігаю хоча б 10 км. Нарешті вирішив що буду робити операцію – ту частинку що тріснула відріжуть щоб тріщина не розповзалася далі. Так, у мене буде трошки менше меніску в коліні і він буде швидше стиратися в цілому (особливо якщо бігати довгі дистанції), але хоч боліти не буде. Відновлення після операції не має бути довгим – 2 тижні без ускладнень.

 

Також я примудрився якось пошкодити плече. Це може бути наслідок аварії в яку я потрапив (подробиці тут – Як мене збила машина) які лише зараз почали проявлятися – для подібних аварій серйозні наслідки якраз через 3-4 роки і починають проявлятися. Останні пару місяців почав помічати що коли поплаваю довго чи потягаю залізо та з’являється дискомфорт у правому плечі. Воно болить, але я усе можу робити як і раніше. А минулого тижня на класі йоги різко заболіло так що я мав піти з класу раніше. Лікар швиденько оглянув і сказав що скоріше за все запалення верхівки біцепса чи як воно там називається – там де м’яз кріпиться до кісток. Сказав пару тижнів нічого взагалі не робити і пити протизапальні пігулки (що я не роблю).

 

Ну і ще різні інші дрібнички не суттєві. А в сумі виходить так що це вже буде третій рік коли мені скоріше за все доведеться пропускати і тріатлони і марафони… Якщо взагалі будь-коли у майбутньому зможу їх робити. Поки що буду рятуватися походами, але все це дуже депресивно. Навіть думаю може знайти який спорт що зовсім до витривалості не має відношення – зайнятися карате, наприклад.

 

Отакоє от :(

 

Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.

Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.

 

В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.

Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.

 

Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.

В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).