2020, найкраще за рік: музика

Цього року було доволі багато цікавих для мене релізів, але було і кілька розчарувань. І як завжди під кінець року деякі імениті команди випустили повноформатні альбоми до яких у мене ще не дійшла черга щоб ознайомитися з ними – вони лишаються на наступний рік. Так само і цього року я розглядаю не лише те що було випущуно 2020-го.

Що сподобалося:

  • Sodom – 2020 – Genesis XIX – найцікавіший альбом групи за багато років в якому їх музика стала чіткішою, а не суцільним басовитим бубнінням як в кілької останніх релізах.
  • Testament – 2020 – Titans of Creation – класичний альбом від титанів стилю. Цей альбом як наче підсумовує творчість команди за останні 15-20 років і має в собі все найкраще за цей період.
  • Annihilator – 2020 – Ballistic, Sadistic – все класно, одни з найкращих альбомів команди. Швидко, чітко, енергійно. Можливо недостатньо важко, але Annihilator ніколи не були важкими.
  • Jinjer – 2019 – Macro – потужний альбом від української metalcore команди. Навіть трошки кращий за попередній.
  • Toxic Holocaust – 2019 – Primal Future: 2019 – нова для мене команда в thrash metal яка змогла примусити порадіти новому диханню для стилю де так не часто з’являються варті уваги новачки і де дуже складно зробити щось нове.
  • Motanka – 2019 – Motanka – практично ніколи не слухаю doom metal, а тут почав лише через те, що це українська команда. І мені так сподобалося, що купив альбом і слухаю його регулярно.

Що можу назвати “ну, непогано”:

  • Infected Mushroom – 2020 – More Than Just a Name – як на мене то трохи гірше за попередній альбом (більш лірично і менш ритмічно цього разу), але все одно сподобалося.
  • Ozzy Osbourne – 2020 – Ordinary Man – я чесно кажучи не очікував, що мені сподобається хоч щось і планував просто один раз послухати. А в результаті альбом тепер в моїй колекції. Ця музика не достатньо важка чи енергійна, але винахідлива, приємна, гармонійна і просто створює хороший настрій. Це мабуть перший альбом від Оззі за останні 30 років який я готовий слухати повністю знову.
  • Mecalimb – 2020 – Collector of Souls – емоційна подача зробила цей альбом таким, що привернув мою увагу. А одноманітність пісень є його найбільшим недоліком.
  • Rage – 2020 – Wings Of Range – ветерани про яких я навіть не думав, що вони ще активні видали несподівано класний альбом. Їх музика безпомилково, але звучить вона так як має звучати сучасний метал.
  • Death Angel – 2019 – Humanicide – вдалий альбом від ще одних ветеранів. У них часто бувають промахи, але тут все добре.

Що не сподобалося і розчарувало:

  • My Dying Bride – 2020- The Ghost of Orion – ні конкретно цю команду, ні doom metal взагалі я не так щоб люблю. Але ось цей альбом було так розхвалено і розрекламовано, що я просто не зміг пропустити… і це нудно, неймовірно нудно, беземоційно, блякло і взагалі не цікаво ніяк.
  • Lindemann – 2019 – F & M – попсово, беземоційно, без енергії, усе мимо. Розчарування як воно є.
  • Korn – 2019 – The Nothing – я їх і раніше не любив. Але цей альбом – це найгірше в дискографії команди на мою думку. Мішанина темпів та гучності, істерика якась, і при цьому усе не цікаве і аж позіхаєш. Дуже погано.
  • Slipknot – 2019 – We Are Not Your Kind – у Slipknot єдиний хороший альбом для мене – це їх перший альбом. І з кожним наступним матеріал ставав все гірше. Ну і відповідно цей альбом – найгірше що група видавала будь-коли. Я взагалі не розумію що і де знайшли ті хто хвалить ось це.

2020, найкраще за рік: подорожі

Цього року не вийшло особливо подорожувати, а найгірше – не вийшло змагатися. Бо COVID-19. Але кілька подорожей ми таки спромоглися зробити.

Еквадор, а головне Галапагоси! Дуже, дуже і дуже хотів, і давно хотів там побувати і все побачити. Лякав довгий переліт, але вийшло все доволі непогано. А Галапагоси перевищили всі очікування.

Пустеля Ескаланте, Юта. Це була чотириденна подорож на гірських велосипедах – грунтові та асфальтові дороги, високоріг’я, пекуче сонце вдень, холод вночі, сухість, табір з палатками. Надзвичайно вдала та вчасна подорож для урізноманітнення щоденних вражень.

Гальвестон, Техаса. Наші перші відвідини Техасу. Тут мав бути старт Iron Man, але його відмінли, тож ми вирішили просто зробити собі вихідні.

Океан, сонце, плаский рел’єф, невеличке місто на кількох остовах.

2020, найкраще за рік: книги

Цього року як і завжди я читав старі книги, тобто написані і видані багато років тому. І звісно вкотре перечитував книги які мені подобаються.

Але тут згадаю ті книги які цього року прочитав вперше і які мені сподобалися. І головним джерелом таких книг стало моє бажання прочитати найкращу науково-фантастично книгу за кожен минулий рік з того часу як ця номінація з’явилася.

Отже:

Розчарування року:

  • Нік Гаркавей. Гномон (2017) – роман розхвалений критиками і багаторазово нагороджений. А мені він розсипається на погано зліплені шматки, приторні ідеї та невдалу і не цікаву подачу. Дуже важко пробирався крізь текст. Ідея про поєднання кілької свідомостей в одному розумі, вторгнення античних богів та кібернетизацію реальності.
  • Ян МакДональд. Світ Дороги Запустіння (1988-2000) – не так погано як попередня книга, але цей цикл якийсь нескінченний. Герої та події все додаються і додаються, відслідковувати їх все важче… аж поки геть не зникає бажання це робити. А так це історія спочатку крихідтного містечка та його мешканців, а потім впливого міста яке впливає на весь світ (Марс), і про те як усе одне з одним пов’язано.

Чим я займаюся в Tableau

Вже 3.5 роки як я працюю в Tableau. І вже майже 2 роки як Tableau купила компанія Salesforce. І весь цей час я працював в тій самій команді і займвся приблизно одним і тим же. Про що і хочу розказати… мабуть для історії :)

Для тих хто не знає у Tableau є лінійка продуктів яких більшає, але традиційно перший і основний продукт так само називається Tableau.

Продукт призначений для аналізу і візуалізації даних. Якщо сильно просто то за допомогою продукту ви можете підключитися до будь-якого джерела даних (традиційні бази даних, файли, тощо) і потім будувати візуалізації у вигляді красивих графіків просто перетягуючи поля і налаштовуючи як усе має виглядати.

Це може звучати як проста генерація звітів. Але є кілька суттєвих відмінносте. Перша – через різні патентовані технології зміни у візуалізації відображуються миттєво і не треба чекати кілька хвилин, а то і годин. І друге, як результат першого – візуалізацію можуть і роблять ті хто нею користується.

Друге важливе тому, що традиційно в організаціях генерацією звітів займаються одні люди, а використовують їх інші. І якщо треба внести якісь зміни то треба робити відповідний запит, через кілька днів отримувати результат і як щось не влаштовує то проходити через усе знову і знову.

Tableau таким чином економить дні і місяці життя працівників і це в прямому сенсі подяка яку ми, розробники чуємо від клієнтів найчастіше.

Не буду вдаватися в деталі, усе можна знайти і прочитати на сайті компанії – https://www.tableau.com/. А на YouTube каналі компанії можна знайти багато навчальних відео які показують базові і більш просунуті техніки використання продукту – https://www.youtube.com/user/tableausoftware.

Моя ж робота дозволяє використовувати Python, R чи будь-яку іншу мову програмування, чи навіть продукти як Salesforce Einstein, DataRobot, Ople.ai, Matlab та інші всередині табло. Тобто те що я роблю дає можливість користувачу обчислювати певні дані для візуалізації за допомогою зовнішніх продуктів чи мов програмування.

Щоб все це працювало Tableau використовує певний API для викликів назовні продукта. Цей API – це теж за що я відповідальний.

Існує багато реалізацій цього API, але найбільш поширеною (на мою оцінку до 80% використання) є TabPy – проект з відкритим кодом в якому я є основним розробником та контріб’ютором. Цей проект знаходиться ось тут – https://github.com/tableau/TabPy. Проект встановлює більше 300 користувачів щомісяця і ним користуються найбільші у світі компанії теж.

А ще у мене є блоґ присв’ячений саме цій можливості продукту – http://tabscifi.com/.

На цьому завершу і якщо є питання то з радістю на них відповім.

Про мої попередні роботи можна почитати тут:

2020-09 – Ескаланте, Юта

Це не перший наший раз в Юті коли ми у багатоденному турі на гірських байках: про всі попередні подорожі можна почитати тут – White Rim, Moab, UT та MTB – Bryce to Zion, Utah.

Цього разу ми поїхали у Моаб машиною, про саму дорогу і наші враження читайте тут – Дорога на Ескаланте: Вашингтон, Айдахо, Юта.

Моаб, колись крихітне і тихе містечно в пустелі зараз став надзвичайно шумним та неспокійним. Кілька років тому головну вулицю можна було переходити коли заманеться, зараз же невпинний трафік на кілька смуг суне і вдень і вночі. І саме місто швидко росте: будуються велики готелі, розширюються дороги, виникли різні місця де можна покататися на велосипедах, мотоцилах та машинах безпосередньо за містом. Ну і звісно туристів стільки, що доволі складно навіть ходити по тротуару.

Отже з Моабу ми виїхали в стонору міста Ескаланте і за якісь 4 години сіли на велосипеди і почали подорож…

Щоб одразу відповісти на питання про те які саме велосипеди: у мене був Santa Cruz Tallboy ($65 за добу), а у Олени Santa Cruz Hightower ($80 за добу). У компанії Rim Tours з якою ми вже втретє робимо подібні подорожі усі велосипеди нові і після одного сезону вони їх продають.

Більшість подорожі проходила на висоті від 1.6 до 2 км, що доволі сильно відчувалося – втомлюєшся дуже швидко без акліматизації. Також, не дивлячись на те, що на світлинах можна побачити деякі зелені рослини це надзвичайно суха місцина в якій не буває води практично ніколи. Щодня за 4-6 годин вело ми випивали по 5 літрів води і ходили в туалет добре якщо пару разів на день – усе випаровується через шкіру.

Крім того надзвичайно сильно світить, просто сліпить сонце і на небі практично ніколи нема жодної хмаринки. Вночі в затінку доволі прохолодно (все ж таки висота якась), але той затінок ще спробуй знайти. І для ночівлі потрібні теплі спальні мішки, кофти, штани і навіть рукавички. А коли світить сонце то нагріваєшся миттєво. У нас все що було не захищено обгоріло практично миттєво і ми ще кілька днів потому мали красиву темно-червону засмагу.

Ночували ми у наметах (брали свої, але можна рентувати) – їх перевозили зі стоянки на стоянку машиною підтримки. Їжу нам готували гіди яких було двоє на 8 людей в групі – смжені на вогні м’ясо, риба. А також овочі, кава, каші і таке інше. Все було здорове, поживне і смачне.

Що стосується складнощі маршруту то більшою проблемою була не дорога, вірніше не її стан, а рел’єф. Ми весь час були чи то на асфальтній чи на гравієвій дорозі і ділянки де треба мати певні вміння зустрічалися надзвичайно рідко. Пісчані ями, велике каміння, гравій та інше були добре якщо на 10% усього маршруту. Складніше було долати гірки – під таким сонцем і на такій висоті деякі затяжні гірки по кілька сот метрів, а то і пару кілометрів були справжнів випробуванням.

Звісно в нашій групі були люди різного рівня підготовки, але я просто катався туди і назад щоб сильно не відриватися від групи. І виходило нормально. Коротше нашої з Оленою фізичної форми вистачило щоб кататися в задоволення і щоб не відчувати, що занадто легко.

Стосовно видів – ця пустеля (Grandstairs Escalante) з того що ми бачили демонструє геологічні прошарки лави, донних осадів і такого іншого. І все це вивітрюється і вимивається водою і створює пейзажі в яких гори виглядають як розрізаний торт.

Деякі провалля з деяких точок мають по кілька сот метрів глибини. На жаль усі фото та відео не дуже добре передають масштаби чере те, що було надзвичайно світло. А як все це поправити не дуже хочу розбиратися. Тому вірте на слово :)

На деяких маршрутах (і ми такі коротенькі походи робили) можна побачити скам’янілий ліс. В прямому сенсі це кам’яні дерева, вірніше їх залишки – пні та фрагменти. Це дерева які колись загинули, але за мільйони років у сухому клімати органіка в їх складі була замінена залізом та магнієм. Процес схожий на те як утворювалося вугілля, але не такий самий.

Тваринне життя тут теж є, але умови назвичайно складні для виживання і вдень хоч щось живе побачити практчно не реально.

Тут є великі кішки, іноді заходять бурі ведмеді. Є лисиці, койоти, трапляються кролі, зайці та бурундуки. І звісно змії та ящірки. Змії є отруйні, але агресивних серед них нема тому їх майже не згадують як загрозу – шанс загинути від перегрівання чи дегідрації набагато вищий.

Також є птахи – орли, яструби, ворони та інші, але і вони вдень практично не літають. Усе виглядає застиглим і мертвим.

Що стосується людей то як завжди в подібних подорожах вони найцікавіші. Був у нас 76-річний колишній дипломат який працював в СРСР в часи Брежньова, займався космічною співпрацею між державами і дуже добре говорить російською.

Були дві сестри з Аляски 65 та 74 років які крутили так, що за ними хоча і втримаєшся, але розслабленим їх темп ніяк не навзеш.

Був інженер-еколог-хімік що грає у grindcore групі та його батьки (бізнесмен мульти-міліонер та художниця) у яких теж була купа цікавих історій. До речі те що вони неймовірно багаті ми зрозуміли самі. Тут не надто заведено хизуватися статками, але коли у розмові практично будь-яку екзотично місцину не згадаєш тобі кажуть “а, у нас там дім є” то стає зрозуміло усе.

В останній день ми поїхали на озеро яке штучно створили затопивши один з канйонів – зараз це відомий курорт на якому багаті люди мають яхти і проводять іноді вихідні. І у наших багатіїв звісно був дім на тому озері, яхта, водні мотоцикли і таке інше. Та і в Моабі у них було житло.

Ну і на останок вам ще кілька світлин та відео.

Перший політ на повітряній кулі

Давно вже було цікаво політати на кулі. І те що іноді в нашій місцині бачив такі рано вранці бігав лише додавало інтересу. Я тут якраз подумалося, що день народження є непоганою нагодою здійснити бажане.

Сам політ у нас коштує доволі дорого – $250 з людини за одну годину польоту. А в цілому з підготовкою, зльотом та посадкою все займає десь години три.

Місце ми вибрали не надто далеко від нас. І на 6 ранку вже були там і почали готуватися до старту.

Спочатку нас вивезли на ферму на околицях місцевого аеродному. Потім наші пілоти перевірили вітер – на якій висоті і в яку сторону рухається повітря. І потім ми власне цим і скористалися щоб зробити невеличний крюк і сісти там де нас чекала наша машина.

Кулю і корзину розвантажили швидко, увімкнули потужний вентилятор і куля почала потроху роздувалится. І вже буквально за кілька хвилин хоча і лежала на землі, але вже було видно що це куля, а не просто купа брезенту.

Далі не надовго увікнули горіки що палять якийсь газ змішаний з киснем і куля буквально за секунди набрала повний обсяг.

Далі ми залізли в корзини і полетіли…

Підійматися було трошки нервово – у мене страх висоти. Але вже на висоті більше 300 метрів (а підіймалися ми аж до 1500) якось перестає бути страшно і просто роздивляєшся навколо. І взагалі після певної висоти дуже складно зрозуміти чи ти опускаєшся, чи підіймаєшся.

Куля рухалася може і швидко, але в такому масштабі здавалося, що ледь повзе. А види навколо хоча і надзвичайно красиві (гори, поля, ліси, міста далеко), але не міняються достатньо швидко і вже за 15 хвилин здається побачили все що можна.

Власне наступного разу якщо повторю подібний політ то лише десь, де буде що зверху подивитися – може гори та ріки які, або місто з цікавою архітектурою.

Ну і власне так годину пороздивлялися і сіли дуже м’яко. Погода була хороша – яскраве сонце, мінімум хмар, слабенький вітер. І нам у спротивних костюмах було трошки спекотно – ми чомусь подумали, що буде вітер і прохолодніше на висоті. Але ні, було як і на землі.

2020-02 – Еквадор, Кіто, Телеферіко

Попередні записи:

Схоже я ніколи не завершу свою розповідь про Галапагоси, а тому спробую логічно завершити про Еквадор в цілому.

В одному з попередніх постів я писав що Кіто (столиця Еквадору) є надзвичайно не цікавим містом в якому мало що є робити туристам. Але таки одну варту уваги річ ми знайшли – це гора Телеферіко.

Сам Кіто, нагадаю, знаходиться на висоті 3 км, а Телеферіко піднімається вище 4 км. Ось там вже реально важко дихати без підготовки і можна лише повільно ходити. Добратися до неї з міста доволі просто – за $5 таксі довезе до канатної дороги за 30 хвилин з центру.

Як би ми знали про цю гору заздалегідь то вибралися б туди на цілий день. Ми бачили людей які у похідному обладнанні виходили в гору – це займає 3-4 години. Далі з гори починається трейл довжиною у кілька кілометрів, що теж займе 4-5 годин.

Інший варіант фізичної активності – взяти напрокат гірський велосипед тут же на місці де садять на канатну дорогу і на ньому злетіти вниз. Там є дуже звивиста, але відносно рівна (як ми могли бачити з кабінки) гравієво-грунтова дорога. Має бути цікаво.

Ціна квитка на канатку здається $8 (в обидва боки), ціну велосипедів не питав. На випадок коли черги дуже довгі можна доплатити пару доларів і стати в швидку чергу з якої садять в кабінки одразу.

На станції на вершині гори починається кілька стежок. Деякі ведуть до ферми з конями – на них звісно вас можуть покатати. Також є площадки з видами на місто і гори навколо. В той день що ми там були був надзвичайно густий туман який лише іноді розганяло вітром.

Також на станції на горі є кафешка з несподівано смачним какао і магазин сувенирної продукції з несподівано низькими цінами на вироби з шерсті місцевих тварин – ми купили светри з альпаки усього за $30 кожен собі. А на випадок як кому стане погано – є кімната з кисневими балонами.

У підсумку – як будете в Кіто знайдіть похідне обладнання і вирушайте в похід на весь день на Телеферіко. А як втомитеся то вниз можна буде спуститися канатною дорогою.

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина IV

Попередні записи:

На острові Ізабела щоб побачити дике життя достатньо просто вийти з кімнати: ігуани лазять де завгодно, гіганські черепахи тиняються у лісі, а прямо на пляжі пелікани пірнають у воду за рибою якої теж повно у воді. Ну і звісно наглючі морські котики, що сплять на лавочках, столах, посеред доріг та і взагалі де їм заманеться.

І я якось примудрився загубити всі відео і фото з пеліканами :(

Звісно ж можна також побачити великих морських черепах, крихітних пінгвінів, скатів, морських котиків та інших тварин. Для цього доведеться відпливсти трохи від острова. Але там усе одно мілина, просто вона в океані.

Ми власне пів дня і провели плаваючи та роздивляючись усіх цих тварин. А потім ще й попливли на лавові утворення де арки та доріжки з лави розкидано у яскраво синій мілкій воді. А на лаві ростуть великі кактуси. Абсолютно іншопланетний пейзаж, сам би такого ніколи не вигадав.

І взагалі якщо вам доведеться побувати на Галапагосах то хоча б день, а краще ще більше витратьте на те щоб побачити що там у воді навколо островів. Це красиво, цікаво, незвично і насправді щось унікальне. До того ж тут дике життя не надто боїться людей і до багатьох з цих тварин можна наблизитися просто впритул.

Що мене ще вразило так це той момент який ми бачили у фільмах про людей хто намагається вибратися з острову назад у великий світ, а океанські хвилі їх відкидають назад. Так от дійсно виходить так, що біля островів океан доволі мілкий десятки, а іноді і сотні метрів. А потім дно різко йде вниз і прямо видно межу по які ходять надзвичайно високі хвилі.

І у нас на човні капітан ловив момент коли можна прискоритися і проскочити між хвилями. На відео внизу я про це згадую. І хоча там хвиль особливо не видно я пам’ятаю, що як розумієш їх розмір то страшнувато стає. Вони вище за людину і відстань між ними десь метрів 40-50. Трохи похвилювалися.

Ну а тепер власне відео де є черепахи, сплячі акули, лавовий острів та інше. Усе безсистемно зібрано в купу.

2020-02 – Еквадор, Галапагоси. Частина ІІI

Попередні записи:

По прильоту на Санта-Круз ми за пару годин пересіли на швидкісний човен який повіз нас на острів Ізабела – найбільший острів архіпелагу. Дорога у човні триває 2 години при хорошій погоді. Але через те що це океан навіть коли місцеві кажуть “хвиль нема” треба розуміти – хвилі будуть і доволі великі.

Коротше у підсумку мене добряче укачало і я певний час потім відходив від поїздки. Вже на зворотню дорогу випив пігулку від закачування. І це допомогло і дорогу переніс добре.

Острів Ізабела утворено п’ятьма вулканами, що стирчать з океанського дна і їх конуси зливаються одне з одним. Вулкани крім одного не активні, та і той що активний поступово все слабшає і слабшає. Цікаво що найпівнічніший вулкан знаходиться практично на самому екваторі.

Оскільки 99% території острову є національним парком і не використовуються для проживання чи фермерства на острові дуже багато різноманітного дикого життя: всюдисущі ігуани, гігантські і звичайні черепахи, ящірки, птахи, пінгвіни, котики і багато іншого.

І хоча на острові є хороші догори (ті що є таки справді дуже якісні) і доріжки для походів самому повештатися по острову не вийде – будь-які походи і подорожі без місцевого гіда заборонені. Ну та в принципі якщо ви вже опинилися на Ізабелі – це вже означає, що у вас є гід.

Ось на один з таких вулканів (вулкан Чіко), а саме на діючий, ми і сходили в похід. Вулкан цей хоч і діючий, проте не вибухає – лише раз у кілька десятків років стаються витоки лави. І до того ж з часом вони все слабші і слабші і вчені прогнозують, що вже через 100 років цей вулкан потухне остаточно.

Калдера вулкану Чіко вважається за розмірами другою в світі після Нгоро-Нгоро в Танзанії і складає в діаметрі більше кілометру. Всередині калдери завал застиглої лави віком від кількох тисяч до кількох десятків років – лава іноді і досі проривається.

Спускатися в калдеру не можна – вулкан, повторюся, діючий. Та і до того ж застигла лава містить у собі каверни і може під вагою людини провалитися на кілька метрів.

Також не можна обійти всю калдеру по периметру – на ній розташовано погодні станції і лабораторії куди доступ є лише науковцям.

Коротше як будете на цьому острові то сходіть на цей, чи будь-який інший вулкам. До того ж там не високо – максимум 2 км.

Крім власне великої кількості різноманітних зелених рослин у цих, відносно високогірних лісах можна побачити тих самих знаменитих птахів які і надихнули Дарвіна на розробку його теорії і написання впливової книги – пересмішників та в’юрків. Відмінності у їх поведінці, будові тіла та дзьоба та кольорі спричинені їх раціоном і стали тим ключем з якого почалося розуміння механізмів еволюції.

Читайте далі: