2019-05-05 – Chuckanut Smash

Коли хтось на роботі згадав про цей вело-заїзд я одразу ж захотів прийняти в ньому участь. Олена теж була не проти. То ж ми записалися і поїхали…

Сама подія відбувається навколо міста Белінгхем що ближче до кордону з Канадою і на відстані 1.5 годиною машиною від нас. Сайт вело-заїзду –
https://bellinghamgrindcorps.com/chuckanut-smash/.

Цікавого в ньому те що поїздка відбувається по різній місцевості та покриттю: тут і жилі райони невеличких міст, і ліс, і берез озера. Також сама траса проходить як по асфальту, так і по гравію, а також по дуже складному гравію з великими каменюками та по корінню. Також було кілька затяжних і надзвичайно крутих гірок та спусків що додавало вимог.

На старті було щось близько 100 людей і як тільки но дорога ускладнилася група поділилася на менші компанії які продовжили розпадатися і далі.

По дорозі було облаштовано 3 зупинки з їжею та напоями, але 2 з них були “збоку” від маршруту – туди треба було завертати, крутити в гору кілька кілометрів, а потім їхати назад. Тож Олена 2 такі зупинки пропустила.

Дистанція сама не така щоб і довга, але через складний рельеф та покриття подорож розтягнулася. Ось, до речі, дані з мого велокомп’ютера на цю поїздку: Garmin Connect –
https://connect.garmin.com/modern/activity/3622429075, Strava –
https://www.strava.com/activities/2345575352.

Після перших кілометрів я поїхав вперед і намагався триматися з групою лідерів, Олена їхала трохи повільніше позаду. Після першої зупинки коли я вже їхав вниз зустрів Олену яка дерлася вгору і вона вирішила теж повернути зі мною. Потім я знову відірвався і вже зустрів її згодом.

Фактично вся подія разом з зупинками зайняла близько 7 годин.

На фініші я трохи почекав Олену, потім поїхав їй назустріч… Потім ми їли піцу та тако у місцевому маленькому ресторанчику забитому велосипедистами.

А народ все ще їхав – більша частина учасників долає цей маршрут за 9 годин і довше.

Чи поїдемо наступного року? Можливо – красиві види, маршрут і приємний і складний перемішано… Але ж так далеко їхати до цього старту – це єдине що відлякує.

А поки що ось вам коротеньке відео:

Оновлення. Як мені слушно зауважили в коментах на звичайному шосейному байку по такому не поїдеш, а на гірському буде занадто важко на такій довгій дистанції (хоча деякі їхали на гірських). Ми ж їхали на своїх циклокросових BMC Crossmachine CXA01 які дуже добре себе показали. Звісно в ідеалі на подібний маршрут потрібен гравієвий байк – на циклокросовому така геометрія що розслабитися складно і до того ж він на різкі перепади спусків\підйомів розрахований, а тут були затяжні підйоми і спуски. Але я задоволений тим як вел себе показав і жодного разу на нього навіть не лаявся :)

Як правильно чистити авокадо

Перед тим як розказувати як його чистити варто сказати для чого те авокадо їсти взагалі.

Авокаду насичене великою кількість корисних речовин у великій концентрації: вітаміни, мінерали, а головне – корисні жири що важливі для людських організмів.

Як їх вживати в їжу? Ну, скажімо, авокадо можна додати в салат замість олії (тобто олію не використовувати взагалі) що зробить і салат масткішим і прибере не надто корисну олію (соняшникову особливо) з салату. Також з авокадо роблять таку штуку як гвакамолє – раджу пошукати рецепт і спробувати.

Авокадо порізане добре йде на бутерброди замість масла і сиру і знову ж таки набагато краще за них.

Як вибрати авокадо і як знати коли його їсти? Шкірка плода має бути темно-зеленою, але не настільки темно щоб бути коричневою, але і не має бути зеленою. От саме коли зелений темнішає – щонайкращий час їсти авокадо. Якщо пробувати пальцями то воно не має бути тверде, але і не настільки м’яке щоб без зусиль продавлювалося. Коли відчуваєте що воно трохи піддається під натиском пальцями, але щоб розчавити треба буде прикласти значно більше зусилля – це найкращий стан для вживання.

Коли їсти авокадо воно має бути консистенції як масло – у правильному стані його майже не треба жувати і точно не треба відкушувати.

Авокадо можна звісно просто розрізати ножем, але існує спеціалізований ніж як показано нижче.


Звісно можна порізати і звичайним ножем, але пластиковий ніж (навіть одноразовий) працює краще – він не рве шкірку і практично не вимазується.

Далі за допомогою металевих крилець виймаємо кістку – просто “одягаємо” крильця звеху на кістку, повертаємо і вона випадає сама. Ножем чи ложкою це зробити значно важче і до того ж буде усе перемазане. А так взагалі без зусиль.

Ну і тепер треба нарізати м’якіть смужками чи кубіками, вивернути шкурку і їсти.

Я особисто крім як в гвакамолє не надто люблю авокадо в салатах чи на бутербродах і їм його іноді просто так лише присипавши сіллю та чорним перцем. Воно до того ж дуже поживне і на довго лишає відчуття насиченості.

Смачного!

Беліз. Ріф Гловера

Отже після пари днів в Белізі (читайте Беліз. Враження про країну, Беліз. Спадок Майя та Беліз. Печери Майя) наступної частиною нашої відпустки стали кілька днів відпочинку на ріфі Гловера.

Ріф це знаходитися в 50 км від берега прямо посеред океану – маленький острів захищений від океанських хвиль власне кораловим рифом. Маленький він на стільки що на онлайн-картах його і побачити не можливо. Навколо пари невеличких островів є мілка (по пояс, іноді 3 метри) смуга шириною метрів 300, а за нею починається крутий спуски до океанського дна глибиною аж до 2 км. І як завжди – риф і корали руйнуються, острови потихеньку розмиває і через років 20 їх взагалі скоріше за все не залишиться.

Добиратися до острову на моторному човні було десь півтори години під час яких човен так сильно стрибає на хвилях (особливо боляче було коли він гепався вниз з висоти більше метра). Трошки укачує, але бризки що постійно летять в обличчя трошки покращують ситуацію.

На самому острову нас було 8 людей та приблизно ж стільки ж супроводжуючих – гіди, прибиральники та кухарі. Гіди з нами пірнали, ходили на каяках та рибалили, кухарі звісно готували, усі інші непомітно для нас підтримували табір у порядку.

Жили ми в невеличких палатках в яких проте були повноцінні ліжка. Електрика вироблялася на острові генератором з 5 до 11 вечора, був навіть холодильник.

Годували нас враховуючи те де ми були просто неймовірно – кілька страв (наприклад в обід це був суп, овочі, м’ясо, якісь пиріжечки) і завжди з фруктами: диня, манго, папая, ананас. Ну і риба яку ми ловили.

Розпорядок дня дуже простий – прокидаємося о 6-й ранку, п’ємо каву, робимо йогу (хто хоче), снідаємо. Потім збираємося або на каяки, або пірнати, або рибалити. Робимо це до обіду, повертаємося, обідаємо, відпочиваємо. І ввечері ще одна океанська активність, потім вечеря, вино/пиво/хто що хоче, сон.

І на цьому я навіть і не знаю що далі розповідати… Що би ви хотіли почути?

Рибу ми ловили двома способами. Перший це коли кидаєш на дно крючок з наживкою і чекаєш як тільки смикне так різко підсікаєш і тягнеш на себе. А смикає як правило через кілька секунд вже. Тому просто сидиш і витягуєш рибу :)

А другий спосіб це коли ми тягнули за собою на човні велику наживку. І тут лише одній з нашої групи вдалося спіймати метрової довжини баракуду (яку ми ввечері і з’їли). Хоча сподівалися наловити і бараку і тунців. Ну таке, і так непогано вийшло.

У океані повно риби, коли пірнаєш, та навіть з каяку її видно. Дуже багато мушель великих розмірів. Але багато і сміття – пластик в основному (пляшки, кришечки, пакети). Це сумно, але здається крім високих гір на планеті вже не залишилося не засраних ділянок. Навіть в океані посеред нічого на берег нашого крихітного острова виносило все що завгодно: зубні щітки, якісь коробочки, просто фрагменти пластика.

Ще можу сказати що там нещадно пече сонце і нам доводилося навіть плавати з довгими рукавами та бафами на шиях. Але навіть так ми добре обгоріли і у мене досі на ногах та руках тримається загар (а це вже півтори місяці пройшло!)

Мушель на дні так багато що просто не віриться. І бігають вони доволі жвавенько. Також в них буває знаходять перлини. А ті створіння що в них живуть стають гарною приманкою для риби.

До таких розмірів як показано на світлині вище вони доростають 10-12 років.

Ввечері як за розкладом починається невеличкий вітерець і стає він все сильнішим і сильнішим доки вночі ледь не зносить палатки. При цьому все так шумить та тріщить що заснути доволі важко. Під ранок вітер стихає і десь вже о 9-й ранку починається повний штиль.

А ще на острові далеко від людських поселень таке зоряне небо яке мало де побачиш, хіба що високо в горах. Воно таке усе підсвічене зірками і їх так багато що просто неймовірно як усього цього не видно в містах. Дуже красиво. Якби не вітер можна було б просто неба спати…

Беліз. Печери Майя

Попередні записи:

Як я писав раніше (Беліз. Враження про країну) в Белізі кожному хто хоче зайнятися фермерством чи просто побудувати собі житло уряд на 50 років в оренду видає землю. Ну і звісно якщо якась родина живе не землі і продовжує займатися фермерством то вони просто продовжують оренду від батька до сина і далі.

Один з таких фермерів якось з собаками блукав по своєму лісі (а там не так щоб багато місця щоб зробити поля – в основному це гори та ліси) збираючи якісь чи то коріння чи щось таке… Аж раптом собаки вигнали на нього якусь місцеву тварину (щось типу криси розміром з собаку), яка побачивши фермера залізла у щілину між камінням. А оскільки місцеві мешканці вегетаріанством не страждають то з думкою “о, м’ясо” фермер цей почав розбирати каміння, але побачив хід який йшов все глибше.

Через якийсь час він повернуся і розібрав купу каміння яка відкрила прохід у велику печеру. В печері фермер знайшов глечики та деякі інші артефакти. А оскільки в Белізі все що на глибині нижче 1 метра від поверхні належить державі він повідомив про знахідку уряд. І через якийсь час в печері з’явилися науковці і почали дослідження.

Те що вони знайшли виявилося ритуальним місцем Майя де проводили якісь ритуали і приносили жертви (але усього лише глечики з кукурудзою та іншими продуктами. Є навіть думки що деякі сліди датовані двотисячним роком до нашої ери. Проте доводиними є артефакти що датовані VI-VIII сторіччями що співпадає з розквітом міст Майя на цій території.

З самої печери що йде під землю аж на 600 метрів і тягнеться більше ніж на 2 км науковці забрали усього 5 глечиків, а усе інше залишили як є. Лише поставили умовні огорожі щоб туристи нічого не торкалися.

Фермер що зробив знахідку якраз і водив нас у печеру. Справа в тому що печера знаходиться на його землі, а тому уряд не заперечує щоб він там бував.

Водить він усього одну групу раз на кілька тижнів. Коли ми намагалися розказати йому як можна зробити цілий бізнес він не надто розумів нащо йому така морока – йому і так вистачає і сильно якось старатися просто заради більше грошей Віл (так звати фермера) не хоче :)

Крім самих глечиків у печері фактично більше нема нічого матеріального. Тобто у печері не жили і навіть не лишалися на довго. Печера, як думають, вважалася домівкою одного з богів. А сталактити та сталагміти для майя були корінням світового дерева. Вода з сталактитів для майя була свяченою і лікувальною.

В парі місць печера дуже сильно звужуються, або стеля опускається так що треба лізти рачки. І тоді стає доволі тривожно – одразу згадуєш що над тобою сотні метрів каміння, а постачання кисню практично відсутнє (тому в печері нічого не живе).


Але найсильніше враження це коли наш гід попросив нас вимкнути ліхтарики – ми опинилися в такій темряві яку я ніколи не переживав до того. Коли ми в темній кімнати заплющуємо очі то все одно бачимо певний колір – суміш чорного і сірого. А тут взагалі нічого – ніякої різниці що очі відкриті чи закриті. Коли підносиш руку до очей хоч повністю впритул – все одно нічого не видно. Може з часом і стало б не комфортно, але в той момент було дуже цікаво пережити повну відсутність зору. Вражає.

Печера називається Che Chem Ha Cave якщо комусь цікаво.

А після прогулянки печерою та “фермою” яка є просто лісом в горах з кількома плодовими деревами гід відвів нас до свого будинку де його мати вже нагодувала нас домашньою їжею.

Про те як я проходив з бородою два місяці…

Перед Новим Роком Олена через сімейні обставини поїхала в Україну де і зустрічала 2019-й, я ж провів 2 тижні сам-один. Ну ми і подумали (так, разом), що цього часу якраз буде достатньо щоб виростити бороду :)

Перше що я з’ясував – те що неакуратна щетина з’являється дуже швидко зовсім не означає що до появи повноцінної бороди залишилося усього кілька днів. Та я власне бороду відростити так і не зміг.

Друге – щетина хоча і дратує, але не довго і звикаєш до неї буквально за пару днів.

Третє – росте все не обличчі дуже нерівномірно. І навіть на ранніх стадіях треба слідкувати за тим що є так само як і коли результату досягнуто.

За два тижні я усього лише зміг відростити 3 міліметри бороди і при цьому на щоках щільність її була помітно рідкіша. А підтримувати мені усе це в акуратному стані несподівано дуже легко дозволив трімер Philips Norelco OneBlade. Сам по собі цей OneBlade що начебто є універсальним рішенням голить дуже погано, але як додати на нього насадку (в комплекті йдуть на 1, 3 та 5 мм) то несподівано все стає дуже просто.

Власне наступним моїм відкриттям стало те що утримувати 5 мм бороди навіть легше ніж мати поголене обличчя. Маючи трімер достатньо раз в кілька днів поводити ним по обличчю у довільних напрямках і все виглядає рівненько і свіженько.

Ну а потім вже стабільно маючи 5 мм я почав робити і інші відкриття. Так я з’ясував що борода моя не колюча, а навіть доволі м’яка. Також працює вона як збирач вологи коли бігаєш у холодну погоду. Та і взагалі є якесь відчуття додаткового прошарку на обличчі. Хоча ні перегрівання ні навіть нагрівання борода не спричиняє.

Ну і після пари місяців такої волохатості я вирішив все це збрити – ми збираємося їхати в тропічну країну і я чомусь побоявся що навіть з такою бородою можуть бути незручності.

Збривати виявилося теж зручно тим самим OneBlade – йому все одно на довжину волосся. І хоча зрізає він не чисто додаткове “полірування” звичайним станком все виправляє. А якби я збривав навіть ті 5 мм лезом (що я і пробував робити з самого початку) то це не лише б зайняло дуже довго, але ще й спричинило б масу порізів, подразнень шкіри і самі леза забиваються постійно так що вичистити їх дуже складно.

На цьому у мене все.

Сніг в Сіетлі…

…та околицях.

Коли ми лише приїхали в США на початку зими 2008-го року ми застали сніжну зиму. І хоча сніг тоді протримався не довго, мабуть не довше тижня ми встигли і погуляти по ньому, і поїздити машиною, і подивуватися які порожні дороги і як усі заклади закриті.

У наступні зими снігу або не було взагалі і йшов суцільний дощ, або він випадав раз на 2-3 роки, тримався день-два і цього вистачало щоб паралізувати весь рух, щоб з’явилися покинуті машини на дорогах і щоб не працювали офіси, школи та магазини.

І от вдруге за 10 років у нас не лише випав сніг, але це ще був і доволі хороший сніг. До того ж він пролежав кілька днів, а потім насипало ще… У підсумку майже півтори тижні ми прожили зі снігом.

Сніг цей, хоча його і було не надзвичайно багато, фактично припинив функціонування майже усіх служб і сервісів. Не лише люди перестали ходити на роботу, школи закрилися як і магазини та спортклуби. Ще і вивезення сміття, доставка пошти та громадський транспорт теж фактично припинили своє існування на час коли лежав сніг.

І хоча можна було на нашій повнопривідній машині їздити, проте особливого сенсу у цьому не було – просто не було куди їздити. А судячи з сусідів у яких і досі деякі машини під снігом деякі люди не виходили з дому більше тижня.

Прогнозовані снігопади спричинили паніку і створили черги в продуктових магазинах. І це ледь не єдина нагода побачити в США порожні полиці магазинів.

У нас навіть десь на пів-дня вимкнулася електрика, у хаті відчутно похолодало (бували морози аж до -6 С), пропав навіть мобільний зв’язок. Ми рятувалися каміном який у нас газовий та варили на газовій похідній плитці Jetboil чаї та навіть супи. Романтика прямо :)

Ну а зараз останні пару днів температура гуляє навколо 0 по Цельсію і сніг потроху тане, дороги переважно розчищені і все повертається до норми. Чекає ще снігу через 10 років…

Zwift – віртуальні вело-поїздки

Це неминуче мало статися і хтось мав це зробити. Ми (суспільство розвинених країн в цілому) маємо вже всі необхідні технології, питання лише було в тому щоб правильно скласти все до купи.

Що таке Zwift? Це платформа для відтуальних вело-поїздок, тренувань та змагань. Працює все просто і очикувано:

  • Створюєте обліковий запис на https://zwift.com/, додаєте метод оплати. Придбайте розумний велотренажер.
  • Бажано – датчики пульсу, каденсу та швидкості.
  • Встановість на лептом/планшет додаток Zwift.
  • Коли готові запускаєте додаток, вибираєте маршрут або тренування і поїхали.
  • Дуже бажано – вентилятор(и) щоб не перегріватися, рушники щоб не текти літрами поту на килим чи підлогу.
  • Рекомендовано – великий телевізор і гучну аудіо-систему щоб або заглушати шум тренажеру або дивится на дорогу на цьому великому ТВ.

Так, сервіс цей платний і місячна оплата на момент написання складає $15. Проте обліковий запис можна деактивувати (що ми і робимо у весняно-літньо-осінній період) і платити лише за ті місяці коли ви дійсно ним користуєтеся.

Що стосується розумного вело-тренажеру то ціна його складатиме від кількох сотень до кількох тисяч доларів. Я особисто користуюся Wahoo Fitness KICKR SNAP в який монтую свій Cervelo R3 або Felt B16. Мені усього лише треба закріпити заднє колесо в тренажері, додати супротиву до заднього колеса і готово. Проте є тренажери вже з касетою (тобто треба знімати заднє колесо), або прямо з “вбудованим” велосипедом.

Різниця в класі та відповідно ціні тренажерів полягає в точності вимірювання показників (сила, швидкість, тощо) і навіть вміють імітувати гірки піднімаючи/опускаючи переднє колесо.

З іншого боку з дешевшим тренажером ви використовуєте той самий велосипед на якому їздите та змагаєтеся – сідло, педалі, руль, усі пропорції.

Але тренажери в які монтується велосипед треба час від часу калібрувати (за допомогою спеціальної програми від виробника на смартфоні, наприклад), в той час як тренажери що вже мають в собі більше механізмів калібровки не вимагають.

І головне що “розумність” тренажеру полягає в тому що він додає чи зменшує супротив таким чином що імітується поїздка на реальній місцевості.

Також треба сказати що крім просто поїздок (Лондоном, наприклад) та тренувань (запрограмовані інтервали з відповідним зусиллям) можна ще приймати участь у масових заїздах та навіть змаганнях.

Що стосується кількості користувачів то тут вони з усього світу і присутні цілодобово. Найменша кількість людей на маршруті що я бачив це 1500 людей, як правило їх понад 3 тисячі.

Також кілька місяців тому Zwift додали опцію для бігунів і тепер з розумним біговим тренажером (біговорю доріжкою) тими самими маршрутами можна ще й бігати.

Ну і до того ж можна підключити zwift до strava і ваші активності як віртуальні вело-поїздки так само будуть додаватися до статистики.

Я особисто тримаю перед собой zwift на лептопі щоб дивитися на рел’єф попереду і бути готовим до гірок, і також щоб дивитися на свої показники. А на телевізорі вмикаю щось таке що не зовсім погане, але вже просиділо в моїй черзі “треба обов’язково колись подивитися” достатньо довго щоб зрозуміти що дивитися його я скоріше за все не буду :)

Навернувся з вела…

Одразу заспокою – зі мною все гаразд. Лише вавка на лікті та на нозі, але то просто шкіра, заживе.

З різних причин я почав знову їздити на велі на роботу. Тут і те що хочеться таки кататися не зважаючи на холодну погоду, і те що у нас зараз закрили одну важливу швидкісну трасу і трафік став набагато гірше. Та і просто так романтично виїхати затемно зі ліхтарями (Ligth and Motion Vis 360 Pro, Light and Motion Vibe та Light and Motion Urban 900), гнати по безлюдній майже дорожчі цілих 70 хвилини. А потім прийняти душ в офісі, поснідати і почати працювати до того як більшість народу вийде навіть на роботу… Але не цього разу.

Минулого ранку було доволі холодно, а через те що частина дороги проходить вздовж річки ще і туманно. А туман в холод робить будь-яку поверхню слизькою, бетон та особливо. Ну і в одному місці (поворот з гірки) в мене обидва колеси поїхали і я просто “ліг” на лівий бік так що навіть не встиг зреагувати.

Спочатку підскочив і перевірив себе – лікоть болить, нога болить, але все рухається і коли натискаю гірше не стає. Хорошу куртку нажаль порвав на лікті :(

Потім підняв вел – злетіла цепка. Зайняло якийсь час на холоді і в темряві її поставити назад. Наче все добре, сідаю їхати – передні зірочки не перемикаються. Перевірив кабелі – все в порядку. Почав дивитися далі… Лівий перемикач зламано навпіл!

Ясно що вже їхати нікуди не можна так. Подзвонив Олені щоб забрала мене і поїхав назад до парковки. Ось до речі ця “подорож” – https://www.strava.com/activities/2080395440.

Elapsed Time Moving Time Distance Average Speed Max Speed Elevation Gain
00:49:54 00:42:36 17.75 25.01 37.08 40.00
hours hours km km/h km/h meters

Також я вирішив що поламаний велосипед це добра нагода щоб раніше піти з роботи. І поїхав зі своїм велом в магазин. Нагадаю що у мене Cervelo R3 на який я встановив Shimano Ultegra 6800.

З’ясувалося що Ultegra 6800 вже знято з виробництва і знайти деякі частини до ней (як лівий перемикач) вже не можливо. Один з варіантів був поміняти обидва перемикачі на Ultegra 8000 – через те що у них трошки інша ширина та кут нахилу ричагів ставити лише один з них було б не надто розумно – вони будуть розрізнятися що по виду, що навпомацки.

На щастя в магазині де мені будуть ремонтувати вел знайшовся лівий перемикач Dura Ace з тієї ж серії що і моя Ultegra, його і вирішили поставити. Різниця буде у вазі (Dura Ace на лічені грами легше) та напису.

Також в тому ж магазині замовив розібрати, почистити та знову зібрати вел. В зимовий час коли бізнес у них не дуже йде за таку послугу вони беруть усього $100 і займає це лише 2-3 дні. Для порівняння у сезон (тобто ті 9 місяців коли тепло) те саме коштує $275 і чекати треба було б 2-3 тижні.

На цьому у мене все ;)

2018, підсумки: фільми

Фільмів ми дивимося багато, в середньому один фільм на день. Просто тому що їх так зручно дивитися – приїхав з роботи чи тренування, сидиш собі, їси, п’єш чай і дивишся щось таке з Netflix, Amazon чи чогось подібного.

Останні 3-4 роки в цілому були дуже хорошими для науково-фантастичних серіалів, фентезійних серіалів і іноді серіалів у інших жанрах. Проте і фільмів було не мало вартих уваги.

Спочатку про фільми які особисто для мене є найкращими за цей рік:

  • Bird Box – найкращий фільм жахів і трилер. Дуже близько до нього йде A Quiet Place.
  • Game Night – найкраща комедія.

Найкращі серіали цього року. В списку лише ті серіали перший сезон яких вийшов цього року:

  • Maniac – найкращий психологічний міні-серіал.
  • Devilman: Crybaby – найкраще аніме з набагато більшим посилом ніж можна уявити.
  • Tom Clancy’s Jack Ryan – найкращий пригодницький серіал: терористи, спецслужби, погоні і стрілянина.
  • Altered Carbon – найкраща наукова та бойова фантастика.

Недооціненні (на мою думку) фільми яким варто приділити уваги:

  • The Ballad of Buster Scruggs – вестерн, чорний гумор, стильно і красиво.
  • The Bad Batch – жахи, канібалізм, хіппі, пустеля, і дуже хороша музика.

Найгірші і переоціненні фільми цього року:

  • Black Panther – я і так рідко дивлюся фільми про супер-героїв бо навіть найкращі з них на мою думку є лише какашкою в яскравій обгортці. Але цей фільм особливо тупий, не логічний і пафосний.
  • Annihilation – це просто ганебно :(

А що сподобалося та не сподобалося вам з випущеного цього року?