Друга доза вакцини Moderna

…пройшла дуже болісно.

Про першу дозу та деякі негативні моменти після того я писав ось тут – Перше щеплення від COVID-19. І ось через 3 тижні прийшов час робити друге щеплення.

Все так само просто – слот було вже зарані відомо, приїхали в Сіетл, запаркувалися на гіганській парковці стадіону на якому і роблять щеплення, пройшли без черги через контроль (перевіряють замовлення, сканери металу і таке інше). Далі за кілька хвилин вже садять до асистента який заносить дані в базу. Потім підходить лікар, робить укол і на цьому все.

Ще почекали рекомендовані 15 хвилин у спеціальній зоні щоб як будуть якісь негативні негайні наслідки то на них могли б відреагувати. Ніяких поганих ефектів не було.

А ось вночі того ж дня усе і почалося… Спочатку я відчув як заболіло місце уколу. Наче добряче хтось так вдарив з розмаху. Потім стало гірше – температура як при легкій застуді.

Вранці червоні очі, головний біль, невисока температура. Крутить суглоби, болять м’язи. Болить навіть шкіра коли сідаєш чи лягаєш. Важко навіть ходити, відчуття, що повністю знесилений. Їсти не хочеться, трошки нудить. Якщо сама хвороба проходить важче то мені навіть складно уявити як погано насправді було людям зі складною формою.

Рекомендації багато пити, що я і робив – теплий чай, розведені вітаміни, просто воду. Ще одна рекомендація – не одягатися та не кутатися. І хоча постійно морозило я її дотримувався і мабуть через те наступного дня вже все пройшло.

Полегшення я відчув вночі, а вранці встав взагалі без наслідків. Навіть ризикнув провести важке тренування – настільки добре себе почував. І хоча втомився швидше ніж мав би не було враження, що відходю після хвороби.

На цьому у мене власне і все.

Перше щеплення від COVID-19

Так, я знаю, що так казати не правильно – COVID-19 є епідемією, а щеплення від вірусу SARS-COV-2. Але в пам’яті схоже усе те, що зараз відбувається лишиться саме як COVID-19.

Отже пару тижнів тому зробили ми перше з двох щеплень. Після того як в нашому штаті щеплення отримали літні люди, працівники медицина та інші люди у зоні високого ризику, а також після того як самих прививок стало достатньо виникла можливість записатися і у нас.

Власне ми ще не на черзі для своєї дози, але в багатьох місцях на момент написання є надлишок вакцин з різних причин – хтось відмовляється, десь замовили більше ніж треба, або вакцинація проводиться повільніше.

В нашому випадку місто Сієтл оголосило, що у них в наявності є 14 тисяч вакцин на які може записатися будь-хто. Ну ми власне на сайті і записалися – перший слот (дата та час) та другий (через місяць). Вибирати яку саме вакцину можливості нема – нам дісталася Moderna. І звісно все це безкоштовно.

Сама вакцинація проходить на стадіоні: волонтери керують парковкою (бо це сотні людей), розподіляють людей по чергах. Потім сідаєш за стіл до медсестри яка записує деякі дані і видає картку вакцинації. Підходить лікар і робить укол. Потім чекаєш 15 хвилин щоб переконатися, що нема побічних ефектів і йдеш собі. Ніяких довідок чи виписок не потрібно, усім вірять. Бо як набрешеш то лише собі нашкодиш.

Укол не те щоб надто болючий, але чутливий. Через пару годин розболілося плече так наче в нього добряче хтось кулаком засадив. Спалося проте нормально.

Наступного ранку я вийшов на пробіжку яка пройшла непогано (доволі повільний біг на протязі години), але вже після того за якусь годину напала сильна слабкість і я пішов спати.

Через 2 години сну ледь прокинувся і ще пару годин приходив до тями – в’ялість і слабкість. Але потім якось стало легше і на цьому власне негативні ефекти і закінчилися.

Навколо місця уколу іноді і досі виникає велика червона пляма, але що її спричиняє я так і не зрозумів бо зникає вона так само раптово через якийсь час.

У деяких людей саме друге щеплення викликає сильну реакцію – слабкість, температура, нудота. Тобто як наче легка простуда. Відпишуся стосовно ефекту згодом.

Статті про мою професійну кар’єру на ДОУ

ДОУ, або вірніше dou.ua – сайт на якому спілкуються українські програмісти. Сайт переважно має популярними не технічні дискусії – життя в Україні та за кордоном, нескінченні баталії про те де і чому краще, як і які товари та послуги треба споживати та інші в прямому сенсі срачі. Але звісно і технічних статей вистачає. Проте коли теми як “Нища Європа” про те як важко жити в ЄС миттєво збирають тисячі коментарів, якісь технічні теми добре якщо набирають сотні.

Якийсь час тому зі мною зв’язалася представниця сайту і запропонувала викласти історію про те як потрапив у програмування та який у мене професійний досвід був. Проходило це в форматі коли я у вільній формі розповідав свою історію, а журналістка лише спрямовувала мене питаннями. Уся розмова в дві сесії зайняла приблизно 2.5 години.

Потім через пару тижнів мені дали почитати чорнетку. В ній я зробив деякі уточнення, але по суті міняти не було чого. Ну і ще через пару тижнів опублікували першу, а за тиждень і другу частину. Власне статті:

2021-02 – Гватемала, Антигуа

Попередні записи:

Готель побудований прямо на руїнах величезного храму. Статуї та картини в коридорах XVIII сторіччя та більш пізні.

Місто Антигуа колись було столицею Гватемали і усієї Центральної Америки (Гватемала свого часу була найбільшою за територією державою в регіоні). Але з нею сталося те що і з іншими столицями – неодноразове руйнування землетрусами. Проте найгірше сталося коли з гір на місце зсунулася купа землі і фактично зрівняла місто з землею.

З часом місто відбудували і воно перетворилося на туристичну принаду – у місті найстаріші діючі в країні церкви та монастирі. Також проживати в ньому дорого для гватемальців, бруківка та майже відсутність машин, мала кількість людей, дорогі магазини та кафешки роблять це місто ідеальним міцем відпочинку від галасу.

Оригінальні твори як ось ця картина на дереві висять просто в коридорах готелю.

Деякі будівлі міста розібрали і перевезли в нову столицю де і відбудували наново. Антигуа ж довго лишалася малонаселеною і лише відносно нещодавно стала розвиватися як туристичне місце.

Навколо міста яке знаходиться між великими горами в основному фермери вирощують кукурудзу та каву. Також тут видобувають жад і виготовляють з нього фігурки, кільця, амулети, тощо. За часів майа жад використовувався як прикраса лише правителями.

Деякі коридори готелю є колишніми кімнатами монастирів чи церков навколо.

Кількість церков та монастирів просто вражає. Не всі з них функціонують. А один найбільший, що був розміром з квартал відновлено лише на 1/8 – усе інше масивні руїни в яких знаходяться музеї, магазинчики та майстерні.

Що стосується будівель – власники мають утримувати зовнішні поверхні в їх близькому до оригіналу вигляді. Тобто ніяких змін кольору, стилю, пластикових дверей та вікон, ніяких антен та кондиціонерів. Всередині ж усі вільні перебудовувати усе як хочуть. І це виглядає добре.

Суміш фрагментів старовини та сучасного зустрічається постійно.

Що стосується вартості проживання у місті то ціни за найдорожчий і найбільший готель ті самі, що і за найкращий готель в столиці – в районі $100 за ніч. Їжа в ресторанах коштує трошки дешевше ніж в США.

Натомість ви отримуєте автентичну старину, тишу та відсутність машин, малолюдність, розслабленість та пасторальність в цілому. Не дивно, що десь половина усіх кого ми бачили були туристами. Але навіть і туристів тут не багато і ніде не було нічого і приблизно схожого на натовп.

В руїнах церков іноді проводять служіння та церемонії.

На мою думку краще провести більше часу в Антигуа ніж в Гватемала Сіті – тут є що подивитися і це дійсно буде відпочинок. В той час як в столиці гамірно, галасливо, та доволі бідно і брудно.

Антигуа до речі знаходиться в одній годині машиною від столиці, а відповідно і від аеропорту (у них міжнародний аеропорт прямо в межах міста).

А навколо міста є кілька відомих трас для гірського велосипеду та кілька кавових ферм щоб їх відвідати. Що ми і зробили б якби лишилися тут на ніч хоча б.

Папуги в руїнах-готелі.

На цьому власне я і завершу, бо були ми у місті усього кілька годин і чогось суттєвого більше додати не можу.

Зверніть увагу на вулкан на задньому плані – потік бруду з такого колись зруйнував місто.

Частково зруйнована діюча церква з мощами якось місцевого святого всередині.

Це не рукомийники – сюди приходили прати. Так, прямо на центральній площі.

Тут збираються люди які сподіваються на чудове одужання, а також свяченики цієї церкви надають безкоштовні медичні послуги.

Руїни найбільшого храму настільки велики, що ними гуляєш як містечком.

Один з відновлених фрагментів великого храму.

2021-02 – Гватемала, озеро Атітлан

Попередні пости:

Добратися до нашого готелю можна лише водою.

Отже після огляду Ішемче де ми провели приблизно годину ми попрямували до нашого готелю на озері Атітлан.

Озеро майже 5 км діаметром (так, воно приблизно кругле), з прісною прохолодною водою, оточено горами висотою 3-3.5 км та само знаходиться на висоті 1.5 км.

Крім кількох крихітних винятків берег озера надзвичайно крутий по всьому періметру – кам’яні тераси круто обриваються вниз і одразу глибина пару метрів. Тобто пляжів практично нема. І все житло тулиться боком на скелях, а причали побудовано на стовпах.

Причому готи настільки круті, що одразу деруться вгору – наче пройшов усього 100 метрів, і піднявся теж майже на 100.

Причал готелю в якому ми жили – доступ лише з води.

З більшості таких готелів та приватного житла можна дістатися лише з води. І хоча є якісь доріжки для хайків перейти на іншу сторону гір ними не вийде.

Усі готелі і дома доволі маленькі. І хоча мають кілька поверхів це не надто збільшує їх площу – кожен поверх доволі невеликий. Так наший готель мав 4 поверхи, але при цьому лише 6 кімнат.

Кімната відпочинку на 4-му (найвищому) поверху готеля займає весь поверх і 75% її площі помістилося в кадр.

Вода у озері дуже чиста і не має ніякого запаху. Але при цьому в ній практично нічого не живе. Поодинокі рибалки у дерев’яних каноє показували нам жменю крихітних рибок яких вони ловлять. Також те, що живого тут небагато підтверджує відсутність чайок та зовсім невелика кількість качок.

Хоча коли ми підплили до протилежного берегу то бачили кілька буйків які тягнули спіймані у ловушки риби. Проте не схоже, що тут можливий якийсь промисловий вилов. І навіть у місцевих ресторанах риба практично відсутня у меню.

Оглядова площадка на невеличкому піку 2 км.

У нашому готелі готували доволі добре, але ми з’ясували, що готують вони лише вегетаріанські страви. Та і ціни були майже американські. Тож ми кілька разів їли у сусідньому місті Санта Круз ла Лагуна до якого по вузькій доріжці понад водою можна дойти за 10-15 хвилин.

Сама доріжка проходить через інші готелі, ресторани та приватне житло – усе крихітне.

І місто розташоване на таких крутих схилах, що для того щоб туди піднятися на якісь 300 метреів треба пройти майже 1 км зігзагами. Ми не переймалися робити це під палючим сонцем і сідали у кумедні мотоцикли таксі які довозили нас за 20 кетцалей (десь 2 долари).

Початок підйому на доріжку, що йде по національному парку і виходить прямо з нашого готелю.

Окремо скажу про сонце. Хоча було не спекотно (в районі 20 градусів) сонце пекло так сильно, що будь-яка неприкрита шкіра була темно-червоною вже ввечері (а ми спеціально не загоряли), а за кілька днів вже облазила. Тож треба закриватися по максимуму.

І так само як і в Гватемала Сіті якісь повітря на озері була доволі поганою. Не знаю через що – виробництво, чи пожежі, але жодного разу якість не була на зеленому рівні. І лише через це я би не розглядав цю місцину, та і країну взагалі як місце для тривалох відпустки не кажучи вже про місце проживання на пенсії.

Доріжка вздовж берега по приватній власності.

В готелі у нас була можливість брати кайак чим ми і користалися. Один раз поплавали вздовж берега пороздивлялися види (дуже красиво). А другий раз вже попливли через усе озеро на інший берег.

Під час цих плавань ми якраз і обгоріли. А на іншому березі дізналися, що там усе в приватній власності і вийти на берег по хорошому нема де (тобто ні міста ні якогось суспільного причалу нема). Тож ми трошки потинялися і через 5 хвилин попливли назад.

У деяких готелів дуже красиві і різнокольорові клумби місцевих рослин.

Проте в цілому ми залишилися дуже задоволеними – тут надзвичайно спокійно і за бажання можна лишатися в своїй кімнаті та їсти в готелі і повністю уникати контактів з людьми та перебувати у відносній тиші. Додайте до цього неймовірні види (хоча і затягнуті легким димом практично завжди) і вийде чудове місце для релаксації.

Також обов’язково сказати, що людей тут доволі мало і навіть у місті таке відчуття, що всі кудись виїхали. Тобто ніколи не буде натовпу і галасу, що не може не сподобатися якщо ви тут щоб насолоджуватися видами.

Вид на місто Санта Круз ла Лагуна з найвищого даху міста.

Що стосується занять спортом і фізичною активністю. Бігати не вийде – просто нема де. Гірки настільки круті (до того ж висота 1.5 км нагадаю), що осмислено бігати не вийде ніяк.

Я трошки плавав, але є дві проблеми. В першій половині для сонце світить під таким гострим кутом, що сліпить повністю в яку б сторону не плив – сліпить або на вдоху, або коли намагаєшся побачити куди пливеш. В другі же половині дня стабільно піднімаються високі хвилі і нормально плавати в них не вийде. Ми навіть на кайках у ті хвилі вирішили не лізти.

Пірс нашого готелю переходить в площадку для сонячних ван.

Можна плавати на каяку чи дошках, але лише в певній половині дня. Це ми і робили і нам сподобалося.

Що стосується походів то довгі треки є на іншому березі – два нещодавно активних вулканів по 3.5 км висотою. Але там місцеві банди оббирають туристів. І хоча від них можна відкупитися за відомою зарані таксою все одно ризикувати не хотілося – пишуть, що вони з мачете і зброєю і можуть відібрати електроніку і навіть взуття. Як на мене не варте воно того.

Так будуються на березі заповзаючи кількома поверхами вгору по скелі.

Ще варто зауважити, що як це і буває в горах темніє тут рано і дуже швидко. В 5:30 починає сіріти, а в 6 вже повністю темно. І так само стає світло за кілька хвилин – була ніч, а ось вже день.

Такий відносно плаский берег виходом до води зустрічається дуже нечасто.

Далі просто додам ще кілька світлин.

Читайте далі:

2021-02 – Гватемала, Ішемче

Попередній пост – 2021-02 – Гватемала, перші враження.

Поле для гри в футбол.

По дорозі з аеропорту на озеро Атітлан (в наступному пості про нього) ми зупинилися на розкопаному місті Ішемче (Iximche). На відміну від інших міст майя як Чічен-Іца чи Шанантуніч комплекс Ішемче має цілий ряд відмінностей.

По-перше, час його створення та функціонування – так званий пост-класичний період майа, тобто з XII до XVI сторіччя. По-друге, місто населяло усього кілька десятків людей – представники правлячих родин. А простолюдини в місто не допускалися і лише слухали перекази про події у місті. По-третє, кожна родина будувала свій набір одних і тих же храмів (Сонця, Місяця, Вітру та Вонгню). Тобто в місті в прямому сенсі кілька майже ідентичних копій храмів.

Четверта відмінність – кам’яними були лише фундаменти та іноді частини стін. Усе інше було зроблено з дерева.

Сходинки спеціально зроблені вузькими – по них треба було ходити виключно боком щоб бути повернутим обличчям до Сонця.

Взгалі цих відмінностей як дрібних та і значних набирається достатньо практично в кожному аспекті щоб вважати Ішемче цілком окремою цивілізацією. Але це не так, це просто було дійсно просто специфічне місто майа.

Так наприклад відомий футбол майа тут мав свої модифікації. Дивитися його вживу мали право лише члени правлячих родин, а простолюдинам хід подій передавали танцюристи на спеціальних площадках. Гра могла тривати без зупинки від кількох хвилин до кількох днів. М’яч вагою майже в 10 кг можна було відбивати лише стегнами чи плечіма. І те кого страчувати – переможців чи тих хто програв вирішував верховний жрець після кожного матчу (бути страченим за результатами гру було величензою почестю для гравців).

Місто відкопупали з “глибини” в 5-6 метрів – до рівня дерева на вершині храму.

У місті було водопостачання з гір через спеціально зроблені канали у скелях та стінах. Так само було зроблено і каналізацію. Місця проживання родин були розмежені між собою каналами між якими перекинуто кам’яні мости. В кожному приміщені було десятки кімнат включно з кухнями та ванними.

Щоденною роботою мешканців міста було проведення рітуалів про хід подій яких простолюдинам потім розказували спеціальні люди.

Були і людські жертви: полонених ворогів страчували з приниженням (відрубали голову і ставили перед входом щоб наступати на неї), а зі свого населення страчували добровольців (велика честь для родини) виймаючи серце на алтарі.

Алар на якому виймали серця у добровільних жертв.

Також правлячі родини займалися веденням документації велику кількість якої знищили іспанці, але багато чого і збереглося.

Зараз комплекс відкритий і безкоштовний для відвідувачів, але крім пари щитів будь-які інформаційні матеріали відсутні. На вході пасуться дикі екскурсоводи ($25 за годину у англомовного гіда). При цьому англійська у нашого гіда (а він там був єдиний) така, що крім власне завченого тексту він практично нічого не міг сказати і нас не дуже розумів.

Доступ туристів обмежено лише на пару храмів, але за цим ніхто не слідкує.

Постійною проблемою міста були нескінчені війни – місто контролювало регіон з приблизно 80 тисяч населення і концентрувало в собі багатства. Тому його постійно хотів хтось завоювати. Але пост-класичні міста майа будували на крутих схилах і атакувати їх було дуже складно.

Тобто ось це маленьке місто з кілька десятками захисників могло протистояти сотням атакуючих – ті мали дертися в неймовірно круті схили хоч з якого краю.

Фундамента та межі будинку однієї з правлячих родин. На цих кам’яних бар’єрах стояли дерев’яні і стіни.

Сьогодні місто є центром релігійних ритуалів релігії під назвою Космологія Майа – це відновлена релігія майа (яка ніколи не була єдиною релігією). Величезна кількість богів з яких кілька вважалися головними, але в кожному регіоні в різний час перевагу надавали різним богам.

Ритуали проводять ледь не щодня – приносять в жертву (спалюють) кукурудзу, куряче м’ясо, яйця, спеції і таке інше. Ритуали проводять спеціальні люди (щоб стати священиком треба народитися в певний час певних дат) і служби є вільним тлумаченням міфів. Під час ритуалів “священники” говорять, що в голову прийде – інтерпретують якісь події, дають поради, тлумачать свої сни і так далі.

Зйоми просять не проводити, тому ми і не стали це знімати. Але виглядає все дуже буденно.

Зі слів нашого гіда до 70% населення практикують саме Космологію Майа. Інші 30% – преважно християни (католіки та протестанти) та трошки інших релігій.

Як і будь-які піраміди майа їх зроблено з землі і потім обкладено камінням.

З Ішемче викопали та вивезли все що можна (записи, кереміку, інструменти та інше) і зараз це місто просто так собі стоїть під небом і крім залишків каміння практично не має що показати.

А з іншого боку тут можна ходити де завгодно і скільки завгодно, чого не можна зробити ніяк в тій же Чічен-Іці.

А тут був ринок з якого простолюдини і могли бачити місто та площадки з танцюристами які переказували хід футбольного матчу.

Майа не є єдиним народом, принаймні самі вони себе чітко ділять на 21 групу племен. У кожної групи є своя мова. І лише від нещодавна діти кожної місцини почали вчити рідну мову в школах разом з іспанською. Також вчать письменність майа.

Мови треба сказати відрізняються дуже сильно. Не лише словниками (абсолютно різні за звучанням слова для одного й того ж), але і тим як будуються речення. Тобто настільки різні як українська і англійська, а не як українська та російська наприклад.

Копія кам’яної стели яка розповідає про одну з воєн. Гід прочитав трошки і показав як воно читається взагалі.

Ще одна особливість міста про яку щойно згадав – кам’яні стіни було поштукатурено. Шар товщиною до 10 см ще деінде зберігся. І це дійсно щось не типове для міст майа – замість вирізьблених обличь та зображень тут були поштукатурені стіни. Мабуть виглядало просто фантастично для мандрівників з інших міст.

Наступні пости:

2021-02 – Гватемала, перші враження

Працюючи з дому починаєш трохи дуріти, що ще більше впливає коли спортивні старти відмінені (як у 2020-му усі мої заплановані IronMan старти було кілька разів вже перенесено). Тож ми почали дивитися, що б його таке можна зробити. І вирішили замість шукати активний відпочинок просто поїхати в тепло на сонечко. Так і вибрали подорож до озера Атітлан в Гватемалі.

Перельот з Сіетлу до Гватемала Сіті (столиця країни) займає в 8-9 годин (плюс час на пересадку). Авіакомпанії іноді у літаках залишають вільні місця між пасажирами, що дуже допомогає комфорту. Але роблять це не всі – хороша компанія Delta так робить (ними ми летіли в Гватемалу), а жлобська American Airlines забиває літаки під зав’язку.

У літаку весь час обов’язково сидіти в масці і їжу вже не розносять. Лише видають пляшку води та пачечку сухих претцелів. Я в дорозі подивився кілька фільмів: на літаках Delta передивився “Шоу Трумана” та “Рік та Морті“, а на літаках American (на одному не було екранів взагалі, а на іншому вони працювали через один) 22 Jump Street та нові “Качині історії”.

Міжнародний аеропорт розташовано прямо в місті. І треба сказати, що місто спроектовано дуже погано, жахливий трафік, всюдисутні мотоцикли які не дотримуються ніяких правил. Додайте до цього майже повню відсутність світлофорів та звичку водіїв міняти смугу кожні кілька секунд і приблизно уявите собі хаос який коїться на дорогах.

Проте варто сказати, що якість доріжного покриття та розмітки значно краща ніж в Жовтих Водах та навколо – доволі якісний асфальт без ям, з мінімумом тріщин, та ще й з розміткою. І такі дороги не лише в столиці, але і у доволі віддалених районах без великих міст.

Другий великий мінус – якість повітря. Через те, що країни високогірна (столиця на висоті 1.5 км) та міста як правило оточені високими горами повітря в них загазоване. Ми постійно моніторили якість і жодного разу не бачили щоб вона була хоча б задовільна – практично завжди повітря, навіть у віддалених районах таке, що не рекомендується займатися будь-якою фізичною активністю. Для тих хто користується моніторами типу AirIQ скажу, що якість завжди була вище 100 (нормальним вважається повітря з показниками від 0 до 50) – AQI Basics | AirNow.gov.

Не додає користі і велика кількість так званих курячих автобусів – вони не лише безумно ведуть себе на дорозі, але і дають такий чорний та густий вихлоп, що навіть кондиціонери в машині захлинаються від нього.

І хоча це столиця на мою думку проводити в ній якийсь значний час не варто. В країні є кращі місця та старі міста куди варто їхати в першу чергу. Про одне з таких в наступному пості про подорож.

Також треба сказати, що місто погано спроектовано і багато що виглядає чи просто бідно, чи недоречно. І в ньому навіть нема туристичного автобусу сівши на який можна було б оглянути місто. Натомість ми найняли гіда з машиною і він нас водив і возив по найбільш визначних місцях, яких виявилося небагато. І на мою думку Кіто є значно цікавішим містом, хоча і там нема що особливо дивитися.

В країні дуже багато бідних – це переважно майа які живуть у сільських районах і зайняті вирощуванням кукурудзи. Ще 10 років тому більшість з них були не письмені і не володіли іспанською. Тобто в прямому сені ніяк не комунікували з державою. Зараз у кожному регіоні разом з іспанською державною вчать також одну з 21 мов майа. Але єдиною офіційною є іспанська. І більшість майа досі мають в середьному 3 класи освіти. Тобто розрив між містом та селом неймовірно великий.

Країна має 18 мільйонів населення з яких 5 мільйонів живе у столиці. Середня зарплатня згідно офіційної статистики складає $600 на місяць, але згідно нашого гіда несправді ближче до $450. Основними високооплачуваними професіями є туризм та вирощування кави і кукурудзи.

В історії країни багато воєн та масових вбивст – в той час коли США підтримували прозахідний уряд СРСР та Куба постачали місцевих комуністів зброєю. Армія країни через те, що практично ніхто не володів мовами майа, а майна не говорили іспанською вважала усіх майа прибічниками комуністів. І їх просто вбивали мільонами під корінь винищуючи села (вбивали не лише усіх людей, але навіть худобу та спалювали будинки). І кілька років тому вбили священника який написав книгу про військові злочини армії.

Країна страждає від корупції та насильницьких протестів (останній навіть привів до часткового руйнування будівлі парламенту). Але зараз люди стали більш політично активними, простести частішими і без насильства. Навіть майма почали організовувати багатотисячні протести збираючись десятками тисяч в столиці.

Також Гватемала перенесла кілька надвзичайно сильних землетрусів (про те як один з них не дав Гватемалі окупувати Беліз ось тут – Беліз. Враження про країну). І були вони настільки сильними, що міста руйнувалися аж до фундаменту, а столицю довелося переносити аж 4 рази.

Зараз країна вважається набагато більш безпечною, рівень криміналу впав за останні 10 років дуже сильно і таких місць куди не радять ходити туристам дуже мало і вони як правило у віддалених районах країни.

За вартістю життя країна не дорога, але і дешевою назвати її не можна. Так вартість обіду в хорошому ресторані складе $$10-15. Бензин у них в 4 рази дорожчий ніж в США ($3 за літр), а машини та інша дорога техніка хоча і найдорожчі моделі, але все б/у.

В культурному плані Гватемала знаходиться під впливом Мексики – усі зірки, музика, серіали та інше йде саме з Мексики. І більшість людей мріє виїхати або у Мексику, або в США. Про Ель Сальвадор (крихітна наздивчайно розвинена країна Центральної Америки) тут говорять взагалі як про рай не Землі.

У підсумку – їхати у Гватемалу варто в першу чергу заради краєвидів та деяких пам’яток історії, але ніяк не для того щоб дивитися столицю.

Продовження:

2020, найкраще за рік: музика

Цього року було доволі багато цікавих для мене релізів, але було і кілька розчарувань. І як завжди під кінець року деякі імениті команди випустили повноформатні альбоми до яких у мене ще не дійшла черга щоб ознайомитися з ними – вони лишаються на наступний рік. Так само і цього року я розглядаю не лише те що було випущуно 2020-го.

Що сподобалося:

  • Sodom – 2020 – Genesis XIX – найцікавіший альбом групи за багато років в якому їх музика стала чіткішою, а не суцільним басовитим бубнінням як в кілької останніх релізах.
  • Testament – 2020 – Titans of Creation – класичний альбом від титанів стилю. Цей альбом як наче підсумовує творчість команди за останні 15-20 років і має в собі все найкраще за цей період.
  • Annihilator – 2020 – Ballistic, Sadistic – все класно, одни з найкращих альбомів команди. Швидко, чітко, енергійно. Можливо недостатньо важко, але Annihilator ніколи не були важкими.
  • Jinjer – 2019 – Macro – потужний альбом від української metalcore команди. Навіть трошки кращий за попередній.
  • Toxic Holocaust – 2019 – Primal Future: 2019 – нова для мене команда в thrash metal яка змогла примусити порадіти новому диханню для стилю де так не часто з’являються варті уваги новачки і де дуже складно зробити щось нове.
  • Motanka – 2019 – Motanka – практично ніколи не слухаю doom metal, а тут почав лише через те, що це українська команда. І мені так сподобалося, що купив альбом і слухаю його регулярно.

Що можу назвати “ну, непогано”:

  • Infected Mushroom – 2020 – More Than Just a Name – як на мене то трохи гірше за попередній альбом (більш лірично і менш ритмічно цього разу), але все одно сподобалося.
  • Ozzy Osbourne – 2020 – Ordinary Man – я чесно кажучи не очікував, що мені сподобається хоч щось і планував просто один раз послухати. А в результаті альбом тепер в моїй колекції. Ця музика не достатньо важка чи енергійна, але винахідлива, приємна, гармонійна і просто створює хороший настрій. Це мабуть перший альбом від Оззі за останні 30 років який я готовий слухати повністю знову.
  • Mecalimb – 2020 – Collector of Souls – емоційна подача зробила цей альбом таким, що привернув мою увагу. А одноманітність пісень є його найбільшим недоліком.
  • Rage – 2020 – Wings Of Range – ветерани про яких я навіть не думав, що вони ще активні видали несподівано класний альбом. Їх музика безпомилково, але звучить вона так як має звучати сучасний метал.
  • Death Angel – 2019 – Humanicide – вдалий альбом від ще одних ветеранів. У них часто бувають промахи, але тут все добре.

Що не сподобалося і розчарувало:

  • My Dying Bride – 2020- The Ghost of Orion – ні конкретно цю команду, ні doom metal взагалі я не так щоб люблю. Але ось цей альбом було так розхвалено і розрекламовано, що я просто не зміг пропустити… і це нудно, неймовірно нудно, беземоційно, блякло і взагалі не цікаво ніяк.
  • Lindemann – 2019 – F & M – попсово, беземоційно, без енергії, усе мимо. Розчарування як воно є.
  • Korn – 2019 – The Nothing – я їх і раніше не любив. Але цей альбом – це найгірше в дискографії команди на мою думку. Мішанина темпів та гучності, істерика якась, і при цьому усе не цікаве і аж позіхаєш. Дуже погано.
  • Slipknot – 2019 – We Are Not Your Kind – у Slipknot єдиний хороший альбом для мене – це їх перший альбом. І з кожним наступним матеріал ставав все гірше. Ну і відповідно цей альбом – найгірше що група видавала будь-коли. Я взагалі не розумію що і де знайшли ті хто хвалить ось це.

2020, найкраще за рік: подорожі

Цього року не вийшло особливо подорожувати, а найгірше – не вийшло змагатися. Бо COVID-19. Але кілька подорожей ми таки спромоглися зробити.

Еквадор, а головне Галапагоси! Дуже, дуже і дуже хотів, і давно хотів там побувати і все побачити. Лякав довгий переліт, але вийшло все доволі непогано. А Галапагоси перевищили всі очікування.

Пустеля Ескаланте, Юта. Це була чотириденна подорож на гірських велосипедах – грунтові та асфальтові дороги, високоріг’я, пекуче сонце вдень, холод вночі, сухість, табір з палатками. Надзвичайно вдала та вчасна подорож для урізноманітнення щоденних вражень.

Гальвестон, Техаса. Наші перші відвідини Техасу. Тут мав бути старт Iron Man, але його відмінли, тож ми вирішили просто зробити собі вихідні.

Океан, сонце, плаский рел’єф, невеличке місто на кількох остовах.