2019-09 – Ісландія на позашляховиках

Попередня частина:

По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.

Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.

Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.

Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.

У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.

Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.

Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.

Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.

Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.

І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.

Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.

2019-08 – Ісландія. Переліт. Рейк’явік. Перші враження.

Ідея поїхати до Ісландії з’явилася у нас коли ми побачили фоточки з подібної ж подорожі одного знайомого. Ну а далі в тому ж ФБ побачили що збирають учасників на наступні подорожі і вирішили приєднатися. До речі ось ці молодці організовують подорожі, дуже раджу – https://joyn.life/.

Що треба знати про Ісландію? Це острів значною мірою вкритий вулканами (багато з яких активні і досі), лавовими полями та льодовиками. Населення – 300 тисяч, в столиці, Рейк’явіку, живе 100 тисяч. Країна не має власної армії, а, натомість, організувала НАТО і знаходиться під захистом армії США. У деякі моменти часу в столиці більше туристів ніж місцевих мешканців. Ісландцям не надто це подобається, але вони терплять мовчки.

Лавові поля хоча і мають вік у 2.5 тисяч років, але досі не родючі і вкриті переважно мохом, а на значній частині і досі нічого не росте. З джерел надходження у Ісландії крім туризму не так і багато щоб чогось було – вівці, якісь бренди одягу, всяке таке. Тобто все трохи бідніше в плані природних ресурсів ніж на Алясці.

Переліт з Сіетлу (прямий рейс) триває більше 7 годин, з України набагато швидше (до 3 годин якби був прямий рейс). Міжнародний аеропорт знаходиться у Кефлавіку від якого до столиці їхати 60 кілометрів.

Хороші дороги (там де вони є), красиві види, прохолодна погода (+10 в серпні), мало людей… чим не країна мрії. Але їхати сюди туристом варто лише влітку, а саме у серпні – найтепліший і найактивніший місяць року.

В плані цін Ісландія не дешева країна: товари і їжа коштують приблизно як в США, алкогольні вироби – дорожче, сервіс – дешевше. Ті ж автомобілі за ціною десь на 30% дорожче ніж в США. Ціни за готелі цілком американські.

В Ісландії, а особливо у Рейк’явіку багато басейнів (причому більшість з них відкриті) – плавання дуже популярне в країні і в басейни тут ходять як у нас в клуби щоб поспілкуватися і соціалізуватися. Тому візьміть з собою плавки і окуляри для плавання – дуже стануть у нагоді.

В перший день по прильоту ми купили квитки на автобус який довіз нас з аеропорту в Кевфлавіку до готеля у Рейк’явіку. Для довідки квитки в обидва боки на двох (що дало нам суттєву знижку) обійшлися нам більше 70 доларів.

Наступного дня в Ісландії був день культури (про що ми не знали) і на вулицях міста був “натовп”. У лапках тому що той натовп це щось звичне у повсякденному житті Дніпра чи Києва. А у інші дні на вулицях було страшенно пустельно, що теж додає свого шарму.

У місті, в центральній його частині, багато кав’ярень, кафешок та пивбарів, все виглядає стильно і затишно. Ну і магазини з теплим і похідним одягом і обладнанням звісно.

До речі в Ісландії повертають податок на куплені речі в аеропорту, треба лише зберігати чеки. І чайові тут не принято давати як ми зрозуміли.

Взагалі Рейк’явік дуже маленьке місто, весь цент ми з Оленою та компанією обійшли пішки кілька разів і вже за 2 дні добре в ньому орієнтувалися.

Для тих хто планує подорож одяг з собою для міста треба брати такий: взуття що відштовхує воду, або краще не промокає, зручну теплу флісову кофту, куртку чи дощовик, штани, шапку і рукавички, окуляри від сонця, крем для губ і обличчя від вітру. Про одяг і обладнання для походів напишу згодом. Що варто знати це те що погода в Ісландії міняється дуже швидко – від дуже сонячної і теплої до надзвичайно сильного вітру, дощу і навіть граду. І температура може дуже швидко впасти на кілька градусів.

Читайте далі:

2019/07/21 – Seafair Triathlon 2019 – 1:13:56

На свій день народження вирішив подарувати собі тріатлон. Цей рік у плані змагань і спорту взагалі виявився не надто вдалим для мене – і відсутність особливого бажання, і якось не можу увійти в нормальний режим тренування (то перевтомлююсь, то пропускаю багато)… Ну таке.

А цей тріатлон (єдиний тріатлон що проводиться в Сіетлі) я вже робив пару разів (2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA та 2018-07-26 – Seafair Olympic Triathlon – 2:01:43) і він мені подобається.

Цього разу єдина опція була спрінт – чи то спонсорів якихось втратили, чи то з поліцією не змогли домовитися щоб перекрити достатньо доріг для олімпійської дистанції. Не суттєво насправді. Коротка дистанція (800 метрів плавання, 22.5 км вело та 5 км біг) не викликала особливих хвилювань і у найгіршому випадку це було б просто додаткове тренування.

Страрт трохи затримали (на хвилин 20), а потім пішли хвили через кожні 3 хвилини – еліта, вікові групи чоловіки та жінки, естафета, дуатлон.

Я стартував у 8-й хвилі (чоловіки 40-49 років) і перед нами вже було достатньо людей розтягнуто по всій дистанції. Звалище було як на старті так і впродовж усієї дистанції (коли наздоганяв попередні хвилі) і доводилося штовхатися і маневрувати.

Проте усе це людське звалище якимось чином не вивели мене з рівноваги, окуляри не протікали, а головне (і неймовірне) – шию не натер собі ветс’ютом, чого не буває практично.

У підсумку – плавання 12:51, доволі непогано для мене.

Вискочив з води у транзітку, побіг до вела і побачив що який … завалив мій вел і трошки переплутав мої речі розкладені на рушнику. Але і це мене не вивело з рівноваги якимось чином.

Я не надто поспішав, тому час на транзитці вийшов далеко не найкращий – 1:48. Якщо сильно старатися і спеціально готуватися то в спеціальних умовах можна пройти першу транзитку за одну хвилину, але таке…

На велосипеді мені взагалі усе сподобалося – добре попрацював, обігнав сотню людей (а можливо і більше). Єдини хто мене обігнав був той хто зі мною змагався останні 10 км – то він попереду мене, то я перед ним.

Ноги забив доволі сильно, але не так щоб не можна було бігти.

Повторюся – дуже собою задоволений не велоетапі і свої 22.5 км проїхав за 37:11.

Далі ще одна транзитка, перескочив у кросівки On Running Cloudracer які вирішив одягти без шкарпеток, схопив гель і побіг.

Ноги обидві стер до крові на тому самому місці на обох (на великому пальці), але на 5 км навіть не помітив цього.

Біглося доволі нормально, на першому кілометрі мене з божевільною швидкістю обійшов якийсь бігун, скоріше за все учасник естафети. Гірка на 3-му кілометрі доволі важка, але навіть вона допомогла обійти якусь кількість людей.

Взагалі останні кілометр перед фінішом стало доволі самотньо – ті хто вже фінішували були далеко попереду, усі інші лишилися позаду.

І у підсумку – 20:46 на біговому етапі.

Також я 12-й у загальному заліку (https://raceday.enmotive.com/#/events/2019-seafair-triathlon/results) з 600 учасників, 4-й у своїй віковій групі з часом 1:13:56.

Весь старт на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3868640009.

Golden Lakes

Сходили на вихідних (пару тижнів тому) у похід. Спочатку 2 години добиралися машиною до національного парку Mt. Rainier. При цьому половина дороги йде спочатку все вужчими дорогами, вуличками, а потім і взагалі грутовкою. А по дорозі можна побачити оленів та лосів, і все менше і менші житла та людей.

Вже в самому парку доволі високо (десь на 1.5 км) залишили машину і вирушили в похід. Дозвіл на парковку та походи, до речі, коштує $30 на тиждень, або $55 на рік.

Розраховували пройти одним маршрутом, але повернули не там, а коли вже зрозуміли що точно промазали вирішили йти до іншої точки.

Усього похід тривав 12 годин з яких ми йшли приблизно 10. Зробили собі обід за допомогою Jetboil Zip, ще один раз зупинялися щоб заварити чай тією ж плиткою – дуже зручно, раджу. На обід варили собі висушені страви від Mountain House – смак доволі специфічний, але в поході гарячий обід це прямо таки розкіш.

Ну і власне нічого крім того, що ми довго спускалися вниз, то знову дерлися вгору і сказати нема чого. Вже під кінець останні години півтори було дійсно важко.

А так – природа, річки, дерева, квіти, тваринки усілякі.

Продав Cervelo R3…

…так само як пару тижнів тому Scott CR1. Причина продажу така сама – маю новий, кращий (і дорожчий велосипед).

Свій Cervelo я купив влітку 2013-го, обновив його до Ultegra та HED Belgium у 2016-му. Проїхав на ньому більше 20 тисяч кілометрів і дуже його любив – комфортний для тривалих поїздок і хороша гіометрія щоб дертися в гірки.

Але з часом почало хотітися швидший (читай жорсткіший) велосипед та новіші матеріали та компоненти. Особливо хотілося дискові гальма.

Мій новий (і Олени такий самий) BMC SLR01 Disc Di2 коштує шалені гроші, але я з ним щасливий.

А Cervelo було продано наступному власнику за $1650, що є десь третиною ціни якщо рахувати усі компоненти окремо.

Продав Scott CR1…

…який був велосипедом Олени з 2012-го року. На той час вел коштував $2200 і був дуже привабливим – карбонова рама і виделка, легкий, геометрія для долання гірок та довгих годин у сідлі.

Олена їздила на ньому у вело-подорожі та виступала на змаганнях. У 2016-му цей вел разом з моїм Cervelo R3 оновили поставивши на нього Shimano Ultegra та колеса HED Belgium, що обійшлося приблизно в $2000.

І ось нарешті ми обоє придбали собі нові велосипеди, причому однакову модель – BMC SLR01 Disk Di2 (напишу трохи згодом), а тому виставили на продаж свої тепер вже старі вели.

І ось нарешті знайшовся покупець що за $1700 і забрав Оленин вел. Це з одного боку мало, але продати за більше навряд чи і вийде – за більші гроші можна купити новий, нехай і не з такими крутими компонентами велосипед. А це відлякує новачків хто краще вибере новий, ніж той що був у використанні – коли не розбираєшся і не знаєш на що звертати увагу краще брати нове, і це мабуть вірно. А для тих хто розуміється і хоче оновити свій вел – такі люди готові витрачати більше.

Єдиний варіант хтось хто розуміється, але має обмежений бюджет. Або початківець якому радить той хто розбирається. В нашому випадку продали Scott хлопцю який лише починає кататися на велосипеді, але у нього сестра серйозно катається і знайшла та порадила йому пару б\у-шних велів.

Ну от і все, звітував для пам’яті. Прощавай, Скоте, ти був хорошою конячкою!

2019/06/09 – Maple Valley Bear Run 5k

Цього року щось я ніяк не можу привести себе в нормальну форму щоб хотілося виступити на змаганнях. Наче і тренуюся нормально – але постійно втомлений і нема навіть бажання змагатися :( Тому і не записувався ні на які старти.

В цьому ж випадку наший хіропракт запропонував нам прийняти участь в цьому змаганні. Власне сам старт благодійний і зібрані кошти йдуть на потреби чи то однієї, чи то кількох шкіл маленького віддаленого містечка Maple Valley.

Просто щоб дати якийсь контекст – цей маленький пробіг в якому приймають участь мешканці містечка зібрав понад 800 учасників (і збирає таку кількість щороку), а в радіусі 20 миль навколо в цей же час відбувалося 2-3 таких самих старти. І так кожні вихідні – щоб прийняти участь у пробігу, велозаїзді, запливі на відкритій воді, тощо – треба поїхати не далі ніж 30 хвилин машиною. І учасників там завжди буде кілька сотень. Це я пишу для того щоб порівняти з реаліями України де пробіги проводяться дуже нечасто і при цьому збирають по кілька десятків людей усього. Ось, пригадую минулорічний в Жовтих Водах – 2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05.

Що ж стосується зібраних сум то я цим не цікавився, але стартовий внесок складає $28 (що не дорого для організованого пробігу). Але деякі індивідуальні спонсори жертвували по кілька сотень. І було кілька компаній спонсорів.

На фініші не було медалей. Проте всім діткам видавали іграшкових м’яких ведмедиків, і усім учасникам воду, банани та кекси.

Дуже багато було зовсім крихітних дітей, таких що здавалися навіть молодшими за три роки. Також багато мам з колясками, і навіть вагітних жінок. Звісно не всі вони бігли, а якщо і бігли то не весь час, але тим не менш.

Щодо самого старту то у мене були певні сподівання, але не справдилися вони абсолютно.

Першу милю я почав дуже непогано – за 6:03. Продовжуючи у такому темпі я би подолав усю дистанцію за 18:40 десь, що мене б задовільнило.

Але перша миля закінчилася парою невеличких гірок які так мене прибили що я знизив швидкість ледь не на треть і взагалі боровся з собою щоб не зійти з дистанції.

Після другої милі трошки оговтався і знову набрав темп. І навіть зрадів що нарешті розбігся… аж як метрів за 500 до фінішу мене знову так прибило, що переставляти ноги просто стало важко.

У підсумку 19:35, друге місце у своїй віковій групі (призів не було – це ж благодійний пробіг) і 15 місце в загальному заліку. Дуже розчарувався спочатку, потім попустило :(

Усе це показує, що не дарма я не виходив на старти. Треба щось міняти чи то в розкладі тренувань… Чи може просто відпочити трошки варто.

Олена з бігла неспішно і ні з ким не змагалася. Навіть просто йшла частину дистанції :) А враховуючи те що пробіг проходив навколо озера (частково по дорогах, частково по гравію доріжки парку) їй сподобалися і види. Мені ж не було коли на них дивитися.

Результати – https://results.rmraces.live/Tortoise-Hare-Seattle/events/2019/bear-run-5k/results. Дані з мого годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3731930199, Strava –https://www.strava.com/activities/2437330530.

[переклад] S.O.D. – Speak English Or Die

Як правило метал-команди якщо не співають про демонів, зомбі, Сатану та маньяків співають про те як планеті скоро капєць, про поганих політиків та про тупе бидло. Але ось така команда (назва – скорочення від “Штурмовики Смерті”) в своїх текстах виступає від імені саме того тупого пересічного бидла яке мало чим цікавиться, має купу упереджень і мінімум знань, не любить, боїться і ненавидить усе що не схоже на нього та незрозуміле.

Ти їдеш в мою країну
Але не йдеш на нормальну роботу.
І вас до чорта, до чорта і до чорта,
Вали додому довбаний телепень.

Торгуєш хот-догами з кіоску
Та газетами на вулиці,
Торгуєтш наркотою, крадеш, вештаєшся та смердиш – 
Мабуть там звідки ти приїхав взагалі повний відстій.

Ти нас постійно примушуєш чекати,
Такі як ти – це ті кого ми ненавидимо, 
З тобою навіть спілкуватися не можна.
Розмовляй англійською, або здохни!

Ти не розумієш що я хочу,
Не розумієш що мені треба,
Чому мені треба усе повторювати,
Ти хоч читати вмієш?

Гарненький довбаний акцент,
Ти що, не можеш говорити нормально?
І що це в тебе за точка намальована на лобі,
Ти дивишся через неї, чи що?

Ти нас постійно примушуєш чекати,
Такі як ти – це ті кого ми ненавидимо, 
З тобою навіть спілкуватися не можна.
Розмовляй англійською, або здохни!

2019-05-05 – Chuckanut Smash

Коли хтось на роботі згадав про цей вело-заїзд я одразу ж захотів прийняти в ньому участь. Олена теж була не проти. То ж ми записалися і поїхали…

Сама подія відбувається навколо міста Белінгхем що ближче до кордону з Канадою і на відстані 1.5 годиною машиною від нас. Сайт вело-заїзду –
https://bellinghamgrindcorps.com/chuckanut-smash/.

Цікавого в ньому те що поїздка відбувається по різній місцевості та покриттю: тут і жилі райони невеличких міст, і ліс, і берез озера. Також сама траса проходить як по асфальту, так і по гравію, а також по дуже складному гравію з великими каменюками та по корінню. Також було кілька затяжних і надзвичайно крутих гірок та спусків що додавало вимог.

На старті було щось близько 100 людей і як тільки но дорога ускладнилася група поділилася на менші компанії які продовжили розпадатися і далі.

По дорозі було облаштовано 3 зупинки з їжею та напоями, але 2 з них були “збоку” від маршруту – туди треба було завертати, крутити в гору кілька кілометрів, а потім їхати назад. Тож Олена 2 такі зупинки пропустила.

Дистанція сама не така щоб і довга, але через складний рельеф та покриття подорож розтягнулася. Ось, до речі, дані з мого велокомп’ютера на цю поїздку: Garmin Connect –
https://connect.garmin.com/modern/activity/3622429075, Strava –
https://www.strava.com/activities/2345575352.

Після перших кілометрів я поїхав вперед і намагався триматися з групою лідерів, Олена їхала трохи повільніше позаду. Після першої зупинки коли я вже їхав вниз зустрів Олену яка дерлася вгору і вона вирішила теж повернути зі мною. Потім я знову відірвався і вже зустрів її згодом.

Фактично вся подія разом з зупинками зайняла близько 7 годин.

На фініші я трохи почекав Олену, потім поїхав їй назустріч… Потім ми їли піцу та тако у місцевому маленькому ресторанчику забитому велосипедистами.

А народ все ще їхав – більша частина учасників долає цей маршрут за 9 годин і довше.

Чи поїдемо наступного року? Можливо – красиві види, маршрут і приємний і складний перемішано… Але ж так далеко їхати до цього старту – це єдине що відлякує.

А поки що ось вам коротеньке відео:

Оновлення. Як мені слушно зауважили в коментах на звичайному шосейному байку по такому не поїдеш, а на гірському буде занадто важко на такій довгій дистанції (хоча деякі їхали на гірських). Ми ж їхали на своїх циклокросових BMC Crossmachine CXA01 які дуже добре себе показали. Звісно в ідеалі на подібний маршрут потрібен гравієвий байк – на циклокросовому така геометрія що розслабитися складно і до того ж він на різкі перепади спусків\підйомів розрахований, а тут були затяжні підйоми і спуски. Але я задоволений тим як вел себе показав і жодного разу на нього навіть не лаявся :)