Category Archives

385 Articles

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] Nirvana – Polly

Вираз Polly wants a cracker який дослівно перекладається як “Полі хоче плеченьку” використовують так само як у нас “Попка дурак” – цій фразі вчать домашніх папуг. І в цій пісні фраза має подвійний зміст.

Полі хоче печеньку?
Але спочатку мені треба розрядитися.
Вона хоче води
І щоб я прибрав паяльну лампу?

Це ж не моя провина –
У всіх нас всередині є зернятко зла.
Давай зв’яжу
Твої брудні крильця,
Дай погарцюю на тобі.
Не ріж собі вени –
Мені ж потрібна твоя допомога
Щоб задовольнитися.
У мене є мотузка –
Я ж тобі казав,
Я тобі обіцяв
І так і зроблю.
Дай погарцюю на тобі.
Не ріж собі вени –
Мені ж потрібна твоя допомога
Щоб задовольнитися.

Полі хоче печеньку?
Може ще і поїсти дати?
Вона просить розв’язати її.
Може так і зроблю щоб поганятися за нею.

Полі каже що у неї болить спина,
І що їй вже сумно…
Вона мене підловила і втікла,
Мене вражає її волі до життя.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Трейл Forth of July

Олена десь прочитала про цей трейл що наче на ньому рано починається весна і можна побачити багато квіточок. Власне весь трейл туди і назад має трохи більше 20 км довжини та нормальний підйом (і відповідно спуск у зворотній бік) що доволі нормально для одного дня.

 

В сам похід ми визбиралися 25-го березня. Добиратися до трейлу від нас десь приблизно 2.5 години машиною, через засніжений гірський перевал де все ще можна кататися на лижах і потім у приємне курортне містечко у німецькому стилі під назвою Лівенворс.

 

Коли ми вже були близько до початку трейлу на дорозі було доволі багато снігу і навіть брили льоду. От заради таких моментів я дуже щасливий що маю Subaru Forester і страшенно своєю машиною задоволений.

Коротше приїхали ми на початок трейлу, взулися, накинули рюкзаки і вирушили в дорогу. Доріжка не круто, але постійно йду у гору, з’являється трошки сніжку що ще не потанув. З часом снігові плями все більші і більші. І ось вже плями не засніженої землі серед снігу. А далі пішов сам сніг з під якого іноді видно вершини придавлених ним дерев та якісь кущики.

 

Доріжка зникла, але там хтось один перед нами пройшов і ми слідували цим слідам. Сліди йшли в гору зиґзаґом і я перевіряв своїм новим навігатором Garmin Oregon 750t – схоже той хто йшов тут до нас дуже добре знав дорогу і слідував її контурам навіть коли нічого під снігом не видно.

В якийсь момент сніг вже вкривав все навколо, а кут підйому ставав все крутішим. Вже було трошки страшнувато йти – якщо послизнутися то можна дуже круто полетіти вниз багато десятків метрів. Не знаю який там точно був кут, але у багатьох випадках здавалося що було крутіше за 45 градусів.

 

І таки в один момент я послизнувся і поїхав вниз. Вдалося зачепитися однією ногою яка була глибоко в снігу і далі на спині роблячи сходинки ногами я обережно видерався назад на доріжку. Проблема в тому що в такий момент лежиш на крутому схилі мерзлого снігу з якого не стирчить жодної травинки. І можна просто зірватися вниз. Ну та як би там не було я нарешті через якийсь час вибрався назад в “колію” і ми вирішили йти назад. Олені в цей час снігу було вже вище коліна.

Ми не дійшли найвищої точки трейлу пару сотень метрів, а по довжині зробили лише половину дистанції. Тим не менше це було правильне рішення – занадто ризиковано було продовжувати.

 

Йти назад теж було не надто легко – весь час з гори що важко для м’яз ніг.

І ось через 5 годин ми вже біля машини і оскільки закінчили ми на годин 5 раніше ніж розраховували то поїхали у Лівенворс щоб поїсти німецьких сосисок. Ну і додому потім :)

Наша подорож на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2579756255 і на Strava – https://www.strava.com/activities/1472362291.

Усі світлини з цього та інших наших хайків за 2018-й рік – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4EoN9nIOTBMnzbr-A.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Перший раз у Сан Дієго

За всі 10 років що ми в США нарешті спроміглися відвідати це велике місто на самому кордоні з Мексикою.

 

Була і нагода – наші знайомі друзі живуть там вже деякий час, а ми не бачилися дуже давно. Але оскільки вони свідомо в інтернеті не світяться то про них ми згадувати не будемо і їхні фото теж показувати не будемо.

 

Були ми там у лютому, але як видно на фото було в Сан Дієго в цей час доволі тепло. Якби не сильний і холодний вітер що час від часу примушував одягати куртки то в одних шортах і футболці там саме те що треба.

 

І хоча місто сильно на півдні та ще і на березі океану рятує його від шаленої спеки холодна течія що підходить близько до берегу.

Взагалі дорогі райони та містечка що складають місто знаходяться на пагорбах близько до океану – тут і берег, і рослинність, і не так спекотно. А якісь 10 км вглиб континенту і вже все навколо плавиться без прохолодного вітру.

 

Біля міста розташовано велику військово-морську базу, можна навіть спостерігати гігантські кораблі у заливі.

 

Є тут і маяк у місці в якому вперше на цьому березі висадилися іспанці. Є і купа інших історичних та усяких різних музеїв та місць.

А в сам маяк можна зайти і подивитися на побут людей ще якісь 100 років тому.

 

Звісно є і пляжі як у самому місті так і у містечках навколо. Не знаю як там літом, але зимою купатися в океані було б дуже холодно. Тому ми в воду і не лізли.

 

Одне з найвідоміших туристичних місць Сан Дієго це парк водяних тварюк SeaWorld. У парк можна йти на цілий день – там крім акваріумів ще проходять шоу з різними тваринами. Лише раджу глянути на розклад виступів зарані і скласти собі програму бо інакше можна усе не встигнути (от ми не встигли усі виступи подивитися).

 

Але тим не менше те що побачили нам сподобалося. Виступи морських котиків, косатки, та і просто акваріуми з рибами, черепахами та іншими гадами цікаві. Не кажучи вже про дельфінів, пінгвінів та інших видр.

 

Власне все що можна сказати про цей парк – як раптом будете в Сан Дієго то завітайте туди :)

 

А ще ми відвідали історичну частину міста в якій зараз розміщено магазинчики і кафешки: вироби зі шкіри, кава, вироби з глини і таке інше.

 

Окремо варто зауважити військовий корабель-музей який почав служити у Другу Світову, а свою останню місію виконав у 1991-му році. З нього злітали винищувачі та бомбардувальники щемити Хусейна.

 

Сам корабель тричі перебудовували і модернізовували, а зараз по ньому бродять натовпи туристів.

Тут можна подивитися в яких умовах (дуже спартанських) живуть моряки, офіцери (трошечки краще), кімнати управління різними загонами, кімнати нарад, командні пункти, …

 

Що ще цікаво так це літаки і гелікоптери різного призначення і різних років виставлені на палубах.

 

І тут же стоять тенти де вже старі пілоти хто насправді служили на цьому кораблі розказують про деталі та складнощі зльоту і посадки та інші технічні моменти. Біля них є великі екрани де все що вони пояснюють можна побачити на документальних кадрах.

 

А ще нам вдалося знайти час і трошки поганяти на рентованих гірських байках у дуже зручному для цього парку біля якого і живуть наші знайомі. Було і де розігнатися, було що подивитися і були складні (як для нас) технічні моменти, але не занадто.

 

Коротше поганяли з задоволенням.

 

На цьому у мене все :)

 

Усі світлини з подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4E1xOCRDzQsLIECKA.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] Camille – Too Drunk to Fuck

На 8-ме березня ось така вам пісенька. В оригіналі її співали панки “Мертві Кеннеді”, але це найромантичніший переспів.

Була на вечірці
Танцювала всю ніч
Випила 16 пляшок пива
І розпочала бійку.

Але нарешті я виснажена
І тобі не поталанило –
Я котюся вниз сходами
Занадто п’яна щоб трахатися.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Я занадто, занадто, занадто п’яна
Щоб трахатися.

Подобаються твої історії,
Твій пістолет,
І постріляти по колесам вантажівкам
Звучить як дуже хороша ідея.

Але в моїй кімнаті
Краще б ти здох,
Веселишся як дитина
З фільму “Голова-ластик”.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Мабуть це те що треба зараз –
бути занадто п’яною щоб трахатися.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Я хвора, липка та замерзла,
Занадто п’яна щоб трахатися.

Я зараз впаду
І в голові чорті що.
Єдина хороша річ
Це що я тебе ніколи більше не побачу.

Задовольняєш мене орально,
Але це ще гірше.
Зніми свої довбані зубні скобки
Та поклади в свою сумочку.

Я занадто п’яна щоб трахатися
І ти занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Але це все що мені зараз потрібно, о, так
Я течу як морозиво,
О, так.

І ще в мене срачка,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Так, так, так, так…

Кому раптом цікаво ось оригінальне виконання –

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-12 – Танзанія. Нгоронгоро

Ну що ж, остання частина нашої подорожі і на цьому завершимо про Танзанію.

Усі попередні записи можна знайти тут – http://blog.golovatyi.info/category/memoirs/memoirs-on-traveling/танзанія/.

 

Долина Нгоронгоро яка є територією консервації (тобто там дозволено жити місцевим племенам і вони навіть можуть тримати невеличких тварин) знаходить у калдері. Калдерою називають вже не діюче “сопло” вулкана, але в даному випадку усе навіть складніше.

 

Справа у тому що сама ця долина була сотні тисяч років тому великою горою, а ще до того діючим вулканом. Але в якийсь момент прошарок менш щільного матеріалу на глибині провалився під вагою гори і так і утворилася долина. А через те що вона оточена колом менших вулканів її і стали називати калдерою.

 

Долина щільно населена усім розмаїттям місцевого життя і по кількох прокладених нею дорогах катають туристів як ми які на все це дивляться і невпинно фотографують.

 

Ніч напередодні ми провели у палатках на спеціальній стоянці на якій ночувало ще мабуть з пару сотень туристів. А вранці ми усі рушили в сторону калдери для чого спочатку піднялися на перевал, а потім спустилися вниз.

 

Візуально долина (яка виявилася неймовірно пласкою) знаходиться метрів на 200 нижче за стіну що її оточує по колу.

 

Від Тарангірі долину відрізняє те що тут майже нема дерев і усе видно дуже далеко. І саме завдяки цьому ми і змогли спостерігати левів коли вони йшли вкладатися спати.

 

Треба сказати що леви активні вночі, а день проводять уві сні у затінку. А усі ті красиві кадри та відео полювання знімаються рано вранці. Ми наших левів побачили десь о годині 10-й ранку що було незвично пізно для них і вони йшли ігноруючи усе на світі щоб заховатися у затінку невеличної посадки.

 

На відео в кінці цього запису навіть можна побачити як один з левів ліниво обпісяв одну з туристичних машин :)

 

Ну і звісно оскільки полювання відбувається вночі коли ніхто з туристів та навіть гідів не може бути у парку то його ніхто не бачить.

 

Крім левів яких усі були щасливі бачити в долині повно зебр, слонів, буйволів. Також вдалося побачити шлюбні танці та ритуал у страусів. А ще були гієни, лисиці та різноманітні птахи.

 

Навіть вдалося здаля (у бінокль) побачити носорогів пару разів. Але вони були так далеко що ні сфотографувати ні зняти на відео не вийшло нічого.

 

Справа у тому що носороги це такі нетерпимі і агресивні тварини що не хочуть бути близько до будь-якого, а якщо хтось і наближається то атакують його.

 

А ще мені дуже сильно сподобалися дикі кабани. Вони такі прикольні, так смішно і по діловому бігають. А їх поросята взагалі такі миленькі, мі-мі-мі.

 

І ще тут нам вдалося зблизька побачити бегемотів які переважно спали у багнюці що доходила їм до очей, але іноді робили пару кроків, а молодші навіть гралися одне з одним.

 

Бегемоти настільки забагнючують розтовченою ногами мулякою та своїми какашками ставки у яких живуть що води в них насправді і нема. Проте у цій багнюці водиться риба яка якраз екскременти бегемотів і споживає.

 

Ну і ще пару світлин:

 

І відео:

 

Усі світлини з нашої подорожі у Танзанію тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] The White Stripes – Seven Nation Army

Саму пісню, як говорить легенда, було написано під час настроювання апаратури перед концертом. А текст про те як люди яких Джон Вайт вважав друзями почали пліткувати за його спиною як тільки до нього прийшов успіх, а деякі навіть шантажували і як через це він навіть мав поїхати з рідного міста.

Я битимуся з ними всіма
І армія семи націй не втримає мене.
Вони будуть займатися своїми здирництвом
Неспішно за моєю спиною.

Я розмовляю сам з собою по ночах
Тому що не можу забути
Як переживав усе це
Скурюючи цигарки.

Сигналю очами
Щоб все це припинилося.

Не хочу цього чути,
А у кожного є що сказати,
Кожен щось знає,
Кожен від англійської королеви до гончих з пекла.

І якщо я почую щось в свій бік
То таке саме отримаєш і ти.
Почуєш щось що не хочеш чути,
Але я це зроблю.

І мої кісти кажуть мені що час знайти новий дім.

Я їду у Вічіту
Далеко від цього спектаклю.
Буду працювати на фермі
І пітніти кожною порою.

Я стікаю кров’ю
Прямо перед Господом,
Скривавлюся словами
І не буду більше ні про що думати.

Уся моя розбризкана кров
Каже мені повертатися додому.

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-12 – Танзанія. Озеро Маньяра

Продовжимо…

 

Після того як ми провели день і ніч у Тарангірі (повторюся що рекомендую провести там більше ніж один день) нашу невеличку групку повезли до озера Маньяру.

 

Дорога проходила грунтовою дорогою через крихітні поселення масаїв де ми вдосталь надивилися на крихітні хатки, рисові поля та худих і дрібних корів та кіз.

 

Що ще цікавого так це довжелезна смуга гір яку добре видно з космосу і яка утворилася зіткненням двох тектонічних плит одна з яких і стала горами накривши іншу 2 мільйони роки тому. Цілком можливо що на глибині кількох кілометрів під цими горами лежить кількаметровий шар діамантів…

 

Озеро відоме в першу чергу своїми фламінго і ми навіть якусь кількість їх бачили (кілька сотень). Але це все ж таки сезон засухи, озеро зміліло до калюж і фламінго в цей час тут не так багато.

 

Крім фламінго у цій місцині водиться доволі багато бабуїнів які живуть і подорожують групами по кілька десятків штук.

 

Ще в лісі водяться якісь гігантські пітони які в такий час сплять кільцями на деревах і ми їх так і не побачили. Та і взагалі кажуть їх побачити важко доки такий не звалиться на тебе з гори.

 

Ну і звісно всюдисутні зебри, жирафи, буйволи та інші тварини що ми їх вже бачили вдосталь. Але місцина біля озера більш пустельна ніж у парку і великих тварин тут помітно менше.

 

Тож якщо сенс вашого життя не в тому щоб побачити багато-пребагато фламінго то рекомендую заощадити цей день і краще провести його у Тарангірі.

 

Ну і відео звісно:

 

Усі світлини з нашої подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Голосування з місцевих питань в США…

…а саме як воно відбувається. Вірніше як воно відбувається у нас.

З того моменту як ми отримали громадянство можемо приймати участь у виборах та голосуваннях. І ми вже отримали посвідчення виборця, навіть там десь написано де фізично знаходиться наша дільниця. Але як з’ясувалося є і зручніший спосіб це зробити.

Ось прийшли нам кожному поштою такі конверти:

 

У конверті знаходиться ще один конверт в якому заповнений бюлетень відсилається назад, захисний конверт через який не можна побачити як саме проголосовано, бюлетень з питаннями на голосування та брошура про конкретні питання за якими і проводиться голосування.

 

Цього разу в бюлетені було три питання пов’язаних з фінансуванням шкіл: пропонувалося ввести нові податки щоб щось там організувати, передати контроль комусь там за додатково зібраними коштами і внести зміні у розподілення грошей на спеціальні освітні програми. У брошурі для кожного з питань пояснювалося які саме зміну пропонують внести, хто підтримує зміни (з місцевих представників влади та партій), хто проти, а також у кілька абзаців аргументи за та проти кожної пропозиції.

 

Після заповнення бюлетеня (там власне три опції треба було зафарбувати) складаємо його, кладемо у захисний конверт, а той у інший конверт, підписуємо конверт, ставимо дату, клеїмо марку та відсилаємо.

 

Навіть нагадують щоб не забув підписати. На цьому власне і все. Можна звісно самому поїхати у вказану дату на вказану адресу і там заповнити і здати бюлетень, але так простіше і швидше.

 

Сам день голосування заплановано щось наче аж через місяць після того як ми отримали ці листи.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] Sepultura – Roots Bloody Roots

Коріння, криваве коріння…

Я вірю у призначення,
Не треба прикидатися кимось іншим.
Ось ми якими ми хочемо бути –
Дивись як ми гасимося!

Я кажу що ми ростемо щодня,
Стаємо кращими в усьому.
Я покажу тобі місце
Де кожен знайде своє
Коріння, криваве коріння…

Дощ дає мені сили
І годує мене
Щоб я прожив ще один день.
І усе що я хочу побачити
Це як ми стаємо вільними.

Чому ж ти не бачиш?
Хіба ти не відчуваєш
Що все це насправді?

Я молюся щоб нам не довелося міняти
Наш спосіб отримати спасіння.
Усе чого ми хочемо це ось це –
Дивись як ми гасимося!