2018-11-04 – MFG Cyclocross North 40

 

Це був один з тих стартів які пройшли не надто добре і тому було кілька причин.

Перша це певна чи то перетренованість, чи то недотренованість (скоріше за все). От буває таке що що майже як уві сні намагаєшся зробити якесь зусилля, а воно нічого не виходить. Не виходить навіть зусилля зробити :(

 

І відчуваєш що треба б і додати, але ніяк…

Стартував я погано і майже все перше коло був на передостанніх позиціях у групі. Лише згодом коли ми розтягнулися спромігся декількох обігнати, але все одно відчував що не виходить швидко їхати.

 

Траса була доволі складна. Більшу частину її складала склизька після дощів трава і відносно рівня поверхня, але потім був ліс.

І в лісі першою була крута і довга гірка в яку теоретично треба було б забігати, але мені сил вистачало лише йти.

 

Далі звивистою грязюкою вузенької лісової доріжки, а потім спуски. Спуски були страшні – доволі різкі і круті, та ще й всі з крутими поворотами внизу. І я всі ті спуски збігав. І хоча втрачав на цьому не так багато проте відчував себе страшенним чайником все одно.

Також складною проблемою були затяжні, хоча і не круті підйоми – варто було потрапити колесом десь мимо вузенької (усього у кілька сантиметрів) накатаної стежечки як велосипед зупинявся і я (та і не тільки я) валився на бік разом з ним.

 

І тому навіть деякі не круті гірки доводилося бігти з велом після зупинки чи падіння.

І в цілому, повторюся, уся гонка пройшла для мене якось не дуже. Я навіть розстроївся спочатку. Потім звісно попустило, але все одно.

 

У підсумку я 32-й з 35 у 4-й категорії віком старше за 35 – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=159655&did=175172&cid=892849.

Данні з велокомп’ютера: Strava – https://www.strava.com/activities/1946795584, Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3139528250.

Генетичний тест на 23andMe

 

Ми живемо в ті часи коли нам доступний генетичний аналіз – звідки ми походимо, хто наші предки, які хвороби загрожують, що варто і не варто їсти і багато іншого.

Ми з Оленою зробили свої тести у компанії 23andMe, але можна легко знайти ще кілька подібних компаній які роблять схожі тести.

На сьогодні пересічній людині доступні тести на походження та на схильність до певних захворювань. Ну і звісно пошук родичів та інші дослідження в яких можна приймати участь за бажанням.

Що стосується ціни то іноді можна знайти скидки в інтернеті, але набір з тестуванням і на хвороби і на походження на цей момент коштує від $100 до $150.

Замовивши свій пакет ви отримаєте коробку з колбою в яку треба буде набрати якусь не надто велику кількість слини, потім долити туди ж реагента (в цьому ж наборі), запечатати усе, заклеїти коробку і кинути в ящік зі збору посилок.

Результати аналізу варто очікувати приблизно через місяць.

Що ж буде в результатах? А буде там ціла купа звітів в яких можна розбиратися годинами – для кожного звіту можна зариватися у все глибші деталі. Перелічу лише кілька з них.

По-перше це про ваше походження – звідки ваші предки, який відсоток різних типів популяції у ваших генах і таке інше. Також звісно можна знаходити своїх родичів (у мене знайшлося вже кілька десятків від чотирі- до шестиюродних братів і сестер по всьому світу), але для цього треба надати згоду щоб ваші данні були доступні іншим. Так само і родичі, якщо такі є мають надати дозвіл на доступ до своїх даних.

 

Також є звіти по відсотку неандертальського гену, вашій галогрупі та галогрупах ваших батьків. По них, наприклад, можна відстежити якими шляхами і коли предки мандрували з Африки у ті краї де ваші батьки народилися.

 

Другий великий розділ який цікавить більшість клієнтів мабуть це схильність до хвороб та інші генетечні успадковані проблеми.

В цьому розділі можна знайти десятки звітів від генетичних ризиків (хвороба Паркінсона, тромбофілія, гемохроматозіс та інше) до помірковано важливих потенційних проблем (реакція на алкоголь, проблеми зі сном, імовірність облисіння, схильність до ожиріння через певні продукти) і аж до цікавих та іноді кумедних (найбільш імовірний колір очей, вміння співати, найкращий час щоб прокидатися, співвідношення довжини пальців на ногах). Повторюся що звітів там просто десятки і час від часу додаються нові.

 

Ще одна велика секція де так звані дослідження. Час від часу вам приходимуть листи з пропозицією відповісти на кілька питань. Питання бувають різні, наприклад про якість сну, або типи продуктів і як часто ви їх вживаєте і взагалі про будь-що. Потім ці відповіді комбіновані з генетичною та іншою інформацією яку ви надаєте (вік, стать, прибуток, звички, тощо) потрапляють у статистику яка вам теж буде доступною. Так для мене було цікаво з’ясувати що для мого генотипу, віку та звичок моя вага нижче ніж середня для подібних до мене людей -82-84 кг замість 96.

Приймати участь у всіх цих опитування не обов’язково, але це допомагає науці і дає вам особисто більше цікавих звітів.

Бувають там і такі опитування де вас просять щось зробити – наприклад, помістити одну долоню в холодну воду на 10 хвилин і потім відповісти на питання про самопочуття.

Ще доступна така опція як використання своїх данних у інших сервісах – ви або завантажуєте туди свої данні викачані з 23andMe, або надаєте доступ до своїх данних прямо на сайті. Ці інші сервіси проводять якийсь біль спеціалізований аналіз і дають вам ще більш детальні звіти, але щоб в них щось зрозуміти потрібні вже спеціальні знання про різні генетичні маркери та що вони означають.

І у підсумку – так цікаво і мабуть варто. І мабуть щось подібне буде хорошим подарунком, хоча і дорогуватим може.

2018/10 – Новий Орлеан, Луізіана

 

На конференцію Табло ми з Оленою поїхали разом щоб подивитися на Новий Орлеан. І ось вам коротенький звіт.

Місто відоме в першу чергу своєю кухнею та музикою. Що стосується кухні то тут багато дуже смачних страв з морепродуктів (риба, креветки, устриці та інші потвори) та гамбо (це такий густий суп що у ньому майже нема юшки). І справді усе що ми їли в будь-яких місцевих чи то ресторанах чи то кафешках – усе було дуже смачне. Таке смачне що аж занадто. Я вже на третій день не дуже і хотів вже їсти будь-що – такий насичений смак у всього тут.

 

Те ж саме стосується і солодощів та випічок – щось взяте з французької кухні і адаптовано, і у результаті виходеть таке усе смачнюче, солодке, засипане горою цукрового пилу… Коротше якщо ви не байдужі до їжі то внесіть це місто у список обов’язкових для відвідування. Наскільки я байдужий до смаків (мені аби жерти, а що воно там на смак вже не так цікаво), і то оцінив місцеву кухню.

 

Що стосується джазу то він тут усюди. Мало того що невеличкі групки грають щось на вулицях, так тут ще джаз у якості фонової музики грає в торгівельних центрах, ліфтах та автобусах. Вже не буду казати про клуби з живою музикою яких тут теж багато.

 

Як тільки ми приїхали у місто і заселилися в готель нам пощастило побачити Марді Гра – місцевий парад де люди наряджаються у мерців і різних чудовиськ і з машин розкидіють буси. Він проходив просто по вулиці на якій був наший готель :)

 

Місто має доволі незвичну архітектуру (принаймні у порівнянні з тим що ми вже бачили в США) і взагалі те що це колись була французька колона досі простежується не лише у назвах. Французький квартал, Майдан Конго, джазові клуби і будинки з балконами – про все це я неодноразово читав у книгах, але вперше побачив в живу. І мені сподобалося.

 

Раджу взяти тур на автобусі (ми це зробили), сходити у неймовірний музей Другої Світової про який лише один можна написати кілька постів, і як буде можливість поїхати подивитися місцеві болота. Коротше як буде ще можливість то поїдемо в Новий Орлеан ще обов’язково.

 

А поки на цьому закінчу…

 

 

 

 

Tablea Conference 2018

 

Конференція Табло, або просто TC цього року проходила в Новому Орлеані (https://tc18.tableau.com/) протягом тижня. Цього року конференція зібрала більше 17 тисяч (так – 17000) учасників і майже 2 тисячі працівників компанії.

Участь в конференції коштує від $1200 до $1700 в залежності коли купувати квитки (таким чином можна порахувати що лише продавши квитки Tableau заробляє більше 20 мільйонів доларів).

І конференція вже настільки велика що в США фактично і не залишилося місць де її можна проводити. Мова йде не лише про готелі, але і про конференц-зали в яких іноді збирається до кількох тисяч людей – мало де можна знайти хоча б 10 таких залів щоб вони були в одному приміщені. А ще купу маленьких треба, місце де всіх відвідувачів та учасників можна годувати, класи де треба поставити десятки комп’ютерів і таке інше.

Що ж саме відбувається на конференції? Існує кілька видів подій які проводяться одночасно більше ніж в десятку аудиторій різного розміру: представлення нових фіч продукту, класи де людей навчають певним прийомам та технікам, представлення та опробування експериментальних можливостей, зустрічі з командами, виступи партнерів про те як вони використовують чи інтегруються з Табло, стенди де доктори (експерти з продукту) допомагають вирішити конкретну проблему і таке інше.

Відвідувачі записуються на сесії та класи заздалегідь оскільки місця обмежені.

А роблять усю цю масштабну подію працівники компанії. Тобто усі ці виступи, класи, зустрічі з користувачами і навіть інформаційна підтримка та проста допомога щоб знайти потрібну аудиторію – все це роблять програмісти, тестери, дизайнери, менеджери і всі інші хто працює в Табло.

Працівники записуються на ролі (спікер, лектор, доктор і так далі) і готують відповідні матеріали.

Наступного року конференція буде проходити в Лас Вегасі бо, повторюся, міст в США для подібного розмаху крім Вегасу вже і не залишилося :)

 

Велику кількість з більше ніж 600 годин цьогорічних виступів можна подивитися на каналі компанії – https://www.youtube.com/user/tableausoftware/featured.

 

2018/10/14 – MFG Cyclocross Manguson Park

 

Цього разу старт проходив по трасі на якій я вже змагався (2017-10-15 Magnuson Park MFG Cyclocross) хоча на ній і було кілька змін.

 

Особливо розписувати нема чого, дивіться світлини.

 

Олена цього разу тричі впала і добре пошкарябала ноги та розбила до крові коліно, але наче все обійшлося пошкодженнями шкіри і все.

 

Коли вона перший раз впала (поворот з трави через яму засипану галькою) то натовп навколо стурбовано замовк. Там вже були падіння і деяких доводилося забирати з траси бо настільки сильно забивалися. Але Олена встала і застрибнула на велосипед і весь натовп вибухнув радісними криками. Вітали її так наче вона гонку виграла :)

 

Саме падіння я не бачив бо стояв за рогом щоб зловити її в кадр як вони буде з повороту виходити, але і саме падіння і вітання чув дуже добре.

 

Інша маленька неприємність у тому що мої результати десь загубилися і їх нема в протоколі (досі переписуюся з організаторами), але судячи за даними з комп’ютера (Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3089926705, Strava – https://www.strava.com/activities/1905325987) я мав би бути 37-м у 4-й категорії. Так, на цьому старті було більше сильних учасників і тому я фінішував лише всередині групи (https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=156169&did=173035&cid=880767).

 

Результат Олени – 16-та з 33 (https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=156177&did=173045&cid=880833).

 

І як завжди світлини ось тут – https://www.amazon.com/clouddrive/share/Y5NFPd0awcs3JcmnMn4foCg1AvrJJbtjTu3JsZ97v7u.

2018/09/30 – MFG Cyclocross Mooca Liets Veldrijden

 

Ось і другий старт цього сезону і трошки складніша траса.

 

Цього разу до старту змагань довелося їхати півтори години машиною в один бік, але воно того було варте.

 

На передодні йшов дощ і був ризик що нам доведеться їздити під дощем і по грязюці, але було сухо і навіть іноді світило сонечко.

 

Сам старт проходив у якомусь наче парку і переважно трасу було прокладено по траві під якою переховували доволі серйозні нерівності.

 

Найскладнішими моментами була дуже крута гірка вниз, та ще й з поворотом, та ще й по землі яка їхала під ногами. Ну тобто от дійсно дуже крута. І я і Олена цю горку збігали вниз хоча були такі що їхали її на велосипеді.

 

І ця гірка спричинила доволі багато падінь учасників, добре що нічого серйозного.

 

Мала б бути ще одна трохи менш крута, але довша і більш звивиста гірка. Але на ній було стільки падінь що організатори переспрямували трасу щоб обійти її. А для більш серйозних велосипедистів (категорія 3 та вище) вони другу гірку таки залишили – от на ній падінь було дуже багато.

 

Другим складним моментом була вже гірка вгору. Не лише дуже крута, але з тією самою розтоптаною землею що їхала з під ніг.

 

На цій гірці більшість людей чесно несли велосипед на плечі як і має бути на циклокросі, але пересувалися вони так повільно що я поруч з ними котив свій велосипед (вірніше пхав його вгору) і мене це не уповільнювало у порівнянні з іншими.

 

Після крутого підйому наступним випробуванням був доволі затяжий ще один підйом який вже можна було крутити. Але був він довгий, повільний, звивистий та ще й дуже нерівний так що розігнатися при всьому бажанні не було як.

 

А в усьому іншому траса була доволі проста.

 

Цього разу я вирішив “перевести” себе у вищу четверту категорію. З п’ятої (початківці) до четвертої (досвідчені початківці) можна переходити за власним бажанням, а от далі вже треба задовольняти певним вимогам.

 

І треба сказати що у четвертій категорії дуже багато сильних гонщиків від яких я відстаю і у швидкості, і у витривалості, і в техніці. Так що сидіти в цій категорії я можу ще багато років.

 

І у загальному підсумку я 30-й з 55 учасників в моїй категорії – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=154065&did=171291&cid=870238. Дані з велокомп’ютера: Strava – https://www.strava.com/activities/1876721848, Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3055809166.

 

Олена 12-та з 23 новачків – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=154081&did=171302&cid=870308.

 

І як завжди всі світлини ось тут – https://www.amazon.com/clouddrive/share/Y5NFPd0awcs3JcmnMn4foCg1AvrJJbtjTu3JsZ97v7u.

2018/09/09 – MFG Cyclocross Lake Sammamish

 

Циклокрос це наший останній (або найсвіжіший радше) спорт у змаганнях з якого ми обидва з Оленою приймаємо участь. Я спробував циклокрос минулого року (2017-10-15 Magnuson Park MFG Cyclocross , 2017-11-19 MFG Cyclocross Woodland Park, Seattle та 2017-12-10 MFG Cyclocross Kayak Point) і мені так сподобалося що я не лише вирішив продовжити, але і Олену загітував цього разу :)

 

Перший старт був не надто далеко від нас і навіть була нагода за день до старту спробувати частину траси. Що було добре так це те що траса була дуже проста – широкі повороти, довгі пласкі відрізки, мінімум коріння та каміння, майже відсутній гравій, ніяких крутих гірок чи поворотів. Єдиною проблемою були пара 50-метрових пісчаних ділянок прямо на березі озера.

 

Ну і ще звісно були 2 бар’єри та 2 повалених дерева. Але отой пісок і був найголовнішим ускладненням.

В принципі його можна було з силою долати, але я спробував і вирішив що краще заїхати в пісок, зіскочити з вела до того як він зупиниться і далі потюпцем бігти, або навіть йти. Так і Олені порадив.

 

І я виявився правий зі своєю порадою – вже з другого кола я почав обганяти людей переважно на піску просто тому що вони витратили забагато сил на попередніх колах крутячи чи біжучи там.

 

Ну а так в цілому нічого крім як те що перший старт цього року з циклокросу пройшов добре, а те що за нас вболівали друзі (які і наробили більшість цих фото) зробило подію ще кращою.

 

У підсумку я 5-й серед початківців і думаю що вже час переходити у вищу категорію. А Олена 16-та серед початківців-жінок – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=150439&did=168124&cid=853391.

А наступний старт з циклокросу вже в ці вихідні :)

 

Результати мої:

 

Усі світлини з цієї та інших спортивних подій за 2018-й рік – https://www.amazon.com/photos/share/Y5NFPd0awcs3JcmnMn4foCg1AvrJJbtjTu3JsZ97v7u.

Аляска. Частина 3. Походи, ведмеді, табір та інше

 

Мабуть це поки що буде остання частина моєї розповіді про нашу подорож на Аляску (попередні ось тут:  Аляска. Частина 1. Загальні враженняАляска. Частина 2. Тундра і квітки) – щось дуже нема останнім часом бажання будь-що розписувати. Але в той же час муляє що “серія” якось не завершена, тому читайте :)

 

Спочатку ми планували полетіти на озеро Кенаї що знаходиться на річці Кенаї яка тече через місцину під назвою Кенаї… Коротше це такий доволі відомий район з дикою природою для туристів які хочуть побути далеко від цивілізації. Але не склалося з погодою і один день ми пропустили, а наступного для нам запропонували полетіти у зовсім не знайому навіть нашому провідникові міцину. І ми звісно погодилися. Бо нам з Оленою в принципі все одно, а наший гід так взагалі був у захваті від того що може побувати в новому місці.

 

Місцина ця не те що не має доріг чи поселень, а цілком імовірно на неї ніколи не ступала нога людини.

Як я писав у попередніх постах прилетіли ми на маленьке озеро де після відльоту літачка і поставили наший табір.

 

В таборі діяли доволі жорсткі правила пов’язані з безпекою в першу чергу. Справа в тому що ведмеді, яких в тих краях сотні, мають дуже сильний нюх і запахи сприймають по іншому. Для медведів не існує поганих запахів – їм усе так чи інакше цікаво. Запах зубної пасти чи навіть крему від сонця вони відчувають за кілометри і можуть пройтися щоб подивитися що ж там так незвично пахне. Добре що в той час ведмеді були далеченько і ловили лосося який якраз з океану запливав проти течії у струмки та річечки. Але молоді ведмеді (2-3 роки яким) могли б і зайти десь у невірному напрямку та не маючи досвіду з людьми прийти і у табір.

 

Тут треба пояснити що небезпека пов’язана не з тим що на нас могли б напасти. Ні, як пояснив наший провідник ми, люди, маємо доволі неприємний запах для цих звірів та дуже галасливі і вони як правило намагаються людей уникати. Але як я вище зазначів молоді ведмеді можуть дуже зацікавитися незвичними запахами і тим більше з їх поганим зором прийти просто у табір.

 

Відлякнути їх, знову ж таки зі слів нашого провідника доволі легко – достатньо крикнути і вони мерщій тікають. До того ж якщо висунути голову з палатки то вони думають що це тіло у тебе такого розміру і дуже лякаються. Також допомагає збитися у групу. Якщо звір таки продовжує йти все ближче то перед ним стріляють світловою ракетою. Тут головне щоб та ракета не впала за ним – він злякається і побіжить у ваший бік, та не влучила у звіра – хутро та шкіра на ньому загоряться і опіки можуть бути страшенні. Треба щоб ракета впала між ним і вами і тоді він тікає і від шуму і від яскравості.

 

Якщо і ракета не допомогла то використовують спеціальний ведмежий спрей (з банки б’є метрів на 10) – навіть розлючений ведмідь намагається мерщій втекти подалі від такого. Лише треба уникати щоб на тебе вітром не понесло той спрей бо можна і шмарклями захлинутися і обблюватися одночасно :)

 

Так от, небезпека в тому що якщо ведмідь прийде у табі і знайде на землі хоч крихту їжі (батончик, печіво, жир, тощо) то він почне приходити на це місце знову і знову. Справа в тому що їжа їм дістається дуже складно, їсти їм хочеться постійно і таке місце де їжа знайшлася так легко вони запам’ятовують і відвідують.

А потім це помічають мисливці і вбивють його там :(

Ну або туди приходять інші люди які не знають що про цю конкретно галявинку чи берез якийсь ведмідь думає як про свою територію з якої харчується і сприймає цих туристів як таких що викликають його на бій.

 

Не дивлячись на суворі покарання не надто хороші мисливці практикують “забувати” якусь їжу (немиту банку з під рибної консерви скажімо), потім навідуються на те місце через кілька днів і вбивають ведмедя який приходить знову і знову у пошуках легкої їжі.

 

Так от ми мали не брати з собою ніякої ні їжі ні хімії в палатки в яких спали (батончики, креми, тощо) і наша “кухня” була за 100 метрів від наших палаток – навіть якби якийсь звір і прийшов то він пішов би туди, а не до нас.

Також ми уважно слідкувли щоб не ляпати на свою одежу їжою (масло чи кетчуп якийсь) і якщо б таке ставалося то таку одежу треба одразу старанно промивати. Ну і звісно дивилися щоб нічого, навіть крихти не падали на землю.

Усі тарілки та інші прибори мили одразу після їжі (струмок жваво ніс все від табору), їжу та хімію закривали у спеціальні проти-ведмідні банки і тримали на “кухні”.

І в туалет коли ходили все закопували.

 

За весь час нам вдалося побачити лише одного ведмедя який щось там робив у своїх справах на іншому березі озера (метрів 250 від нас) і доволі скоро пішов у своїх справах. Ми навіть наступного для пішли на те місце щоб подивитися і знайшли деякі його сліди. Але він схоже нас не помітив бо вітер дув в наший бік, а зір, повторюся, у них дуже поганий.

Ще цікаво як доволі швидко звикаєш звертати увагу на напрямок вітру щоб коли побачиш якесь дике життя знав куди йти щоб твій запах не вловили.

 

Що стосується наших походів то це було те що називається backcountry – ніяких доріжок чи маршрутів. Просто бачиш щось цікаве, обговорюєш куди і як йти і рушаєш шукаючи найпростіший шлях.

Спрощувало задачу те що це була тундра і продиратися крізь кущі та дерева не треба, а земля вкрита шаром моху і ніяке коріння чи каміння сильно не заважає.

 

Як завжди усі світлини з цієї подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/Y0uuwOCXxJGDk1Dl7n05BfAerizT3EWp71XCjFWTnOp.

Аляска. Частина 2. Тундра і квітки

Після невеличкої перери продовжу свою оповідь про нашу подорож на Аляску (також читайте Аляска. Частина 1. Загальні враження).

 

В наступній частині (якщо таки дійдуть руки написати) розкажу про сам наший похід, а зараз просто про природу серед якої ми провели кілька днів.

 

Наший табір було розташовано на Озері Фантазії (Fantasy Lake) – крихітне озерце яке ледь можна знайти на карті. На його березі ми і поставили палатки, там ночували, снідали та вечеряли і туди верталися після досліджень місцевості навколо. До самого озера можна дістатися лише літаком (наший літак сідав та злітав з води). І хоча берез океану з якимись крихітними поселеннями був десь за 20 км йти туди довелося б довше за один день через те що треба було б шукати шляхи для спуску на 1 км, переходити вже широкі ріки і уникати десятки медведів які в той час якраз і були вся на річках ласуючи лососем.

 

Весь цей час ми були на висоті від 800 до 1300 метрів що наче і не так високо, але зважаючи на те наскільки далеко на півночі ми були та враховуючи що тут ще навіть не весь сніг розтанув рослинність тут дуже особлива. Це те що називається тайга – ніяких дерев, майже відсутні кущі, відсутня трава. Натомість землю щільно вкривають якісь зовсім прадавні рослини з м’ясистими стеблами та м’якими голками. Ніде жодного листочка. А також багато моху – більшість часу відчуття таке наче йдеш поролоном.

 

Уся ця рослинність не має довгих коренів і проходить у землю усього на кілька сантиметрів. Тобто у буквальному сенсі можна відрізати (каменем чи ножом) клапоть поверхні (він матиме від 2 по 5 см товщини) і далі буде чиста земля без будь-якого коріння, черв’яків і такого іншого. Мінусом (а може і плюсом) є те що крізь такий шар моху та рослинності воді проникає до землі дуже довго. Можна вилити стакан води і навіть за кілька годин якась рідина ще буде зверху рослинності. Тож багато місць відчувалися як болото – коли йдеш м’яко, трошки води зверху. Але добре що нічого не смердить і не загнивається – занадто холодно для того.

 

При цьому багато з цих рослин мають якісь квітки чи ягідки на них і можна часто знайти несподівані кольорові плями: жовті, білі, фіолетові. Ну і сам насичений зелений колір виглядає дуже красиво.

 

Кущі які можна помітити не деяких світлинах дають ягоди які у великій кількості їдять медведі (можуть легко з’їсти 40 кг ягід за день), але через їх низьку калорійність ягоди ті переважно стають їжею лише коли медведі йдуть до струмків ловити лосося. Також медведі розривають землю у пошуках якого їстівного коріння (не знаю що за рослина) і іноді можна побачити доволі глибокі ями. Ще голодні медведі від відчаю можуть розрити нору бабака та зжерти його, але там вже реально здоровенні ході викопують та і бабаки не дурні і тікають через запасні ходи.

 

Така специфічна рослинність призводить до того що на цій велетенській території майже відсутні живі істоти. За три дні нам вдалося побачити бурого медведя, сліди вовків, медведів (чорних і бурих), карибу (північних оленів), лосів. Також зіткнулися з бабаками (мармотами), річною видрою, качками, орлами… Але все одно вся та місцина це по суті пустеля де людині без запасів їжі вижити не вдасться.

 

Плюсом можна вважати відсутність будь-яких змій взагалі як і інших земноводних (жаб, ропух, ящірок), відсутність жуків та бджіл з мухами. А от москіти тут просто скажені. Я вже писав що харчуються вони кров’ю лосів і прокусюють їх товсту шкіру через шар шерсті – тож наші футболки та штани, і навіть кофти для них перешкодою не були.

 

А ще тут надзвичайно тихо через те що ні листя ні трава не шумлять на вітрі і звуки як течія струмка чути дуже здалеку. Звуки ж штучного походження (літаки далеко і високо у небі) чути сильно заздалегідь навіть коли не видно самого літака. Десь вже на другий день через таку тишу слух дуже загострюється і майже починаєш чути як десь проскакує якась дрібна істота чи високо кльокає орел. І свій літка яким ми мали повертатися ми почули на третій день задовго до того як побачили його.

 

На цьому поки що і закінчу, чекайте наступної частини. Усі світлини з подорожі – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

І ще вам кілька світлин без тексту: