2021/06/20 – Des Moines, Iowa

Повертаємося в Сіетл.

В містечко Де Мойн яке є столицею штату Айова ми поїхали через те, що я там приймав участь в IronMan 70.3 Des Moines. Для міста це був перший IronMan, але причина через яку я поїхав на старт в таку далечінь в тому, що у 2020-му через COVID-19 старти було відмінено і замість повернути гроші на вибір давали можливість вийти на старт в іншому місці. Так сталося і з відміненим IM 70.3 Galveston минулого року.

Цього разу я летів зі своїм новим велосипедом BMC Timemachine SLR 01 DISC запакованим у чохол Scinon Aerocomfort 3.0.

Як виявилося з велосипедом летіти не так проблемно як я того боявся. Запакувавши його в чохол я здав усе це авіакомпанії (вони навіть не зважували) та отримав його вже в останньому аеропорту. Той факт, що вагу не перевіряли я використав по дорозі назад – усі спортивні речі склав в той же чохол не лише щоб розвантажити себе, але і щоб додати захисний прошарок.

По приїзду в Де Мойн з’ясувалося кілька неприємних речей про які я не подумав завчасно і які довелося вирішувати на місці.

Реєстрація учасників відбувалася в самому центрі міста.

По-перше, в місті дуже мало водіїв Uber, а Uber XL в який може влізти велосипед взагалі практично нема. І в день коли треба було забирати пакет реєстрації та здавати велосипед машин просто не було.

Друге – усе дуже далеко одне від одного. Це певною мірою претензія до організаторів. Наприклад готелі розташовані в одній частині міста, а добиратися від них машиною до місця реєстрації більше 30 хвилин. Потім ще треба дістатися до місця куди здавати велосипед – це ще хвилин 20 машиною.

І тут з’ясувалося третя обставина – нема ніде навколо машин на прокат. І лише через те, що нам порадила дівчина на ресепшені готелю ми спробували взяти вантажівку і це в нас вийшло. Велетенський RAM 1500 з двома рядами сидінь та кузовом в який можна було класти велосипед не розбираючи – це нам дуже допомогло. І при цьому прокат вийшов дуже дешево – $60 за добу. Для порівняння за Uber ми би платили до $50 за кожну поїздку. Але їхати за ним довелося в інше місто.

RAM 1500 хоча і здоровенний, але на чомусь подібному в Де Мойні їздить більше половини людей.

Олені машина дуже сподобалася. Високо сидить, далеко бачить, усі на дорозі поважають, потужний двигун, багато місця всередині та для багажу – що тут може не подобатися. До того ж місцеві на подібних машинах переважно і катаються. Єдине, що розганяється після повної зупинки вона дуже повільно. Але то дрібниці.

На жаль саме місто нам подивитися не дуже довелося. По-перше, центр міста дуже крихітний (хоча і з хмарочосами), у інші 95% площі займає одно- та двоповерхове житло. Місто, повторюся, є столицею штату, а також в ньому є університети, коледжі та інші навчальні заклади. А відповідно виробництва особливо ніякого нема – лише держустанови та корпуси університетів, парки… і все.

Додатковою проблемою стало те, що довелося дуже багато пересуватися. Крім кататися машиною в центр, на старт, в готель ще й довелося походи. Так парковка для вболівальників та учасників була на відстані більше кілометра від транзитної зони куди здавали велосипеди. Далі від самої транзитки треба було йти майже півтора кілометри до старта плавання. А по виходу з води – бігти майже кілометр до транзитки.

Вид з парку де відбувалося плавання на центр міста.

На цьому все не закінчувалося – після фінішу який був в центрі міста треба було пройти ще два квартали до їжі та напоїв. Потім сісти на автобус який віз назад до транзитки (це хвилин 15). Але звісно він не доїздив до кінця і… так, правильно – треба було ще топати майже кілометр :)

І окремо треба сказати про перельоти. На жаль прямого рейсу з Сіетла в Де Мойн нема, а тому довелося летіти в Чікаго (майже 5 годин), чекати 2 години пересадки і маленьким літачком летіти назад ще півтори години. І в зворотньому порядку відповідно те саме.

Півтори години польоту і дві години пересадки просто витрачені через відсутність прямого рейсу від Сіетла.

У підсумку – це було цікаво, але навряд чи я ще туди полечу лише заради цього старту.

Ось такий крихітний літачок віз нас з Де Мойн в Чікаго.

Далі буде…

Про дешевий мобільний зв’язок в США

Колись дуже давно я вже писав про те як в США дуже не дешево мати мобільний зв’язок, але то було давно і я ще далеко не все знав. Проте якщо хочете почитати то можете знайти той пост ось тут – Про мобільний зв’язок в США.

Власне разом з дешевим інтернетом це (дешевий та доступний усюди) одна з небагатьох речей які в Україні набагато кращі ніж в США. По-перше, повторюся, в Україні не лише ціни на порядки нижчі, але і покриття є по всій території країни. А, по-друге, мобільні оператори не прагнуть клієнтів прив’язати до небагатьох моделей телефонів та контрактів як це відбувається в США.

Хочу вам розказати як я знайшов собі відносно недорогий мобільний зв’язок. Навіть з ним усе далеко не так ідеально, але виходить зекономити на тому що мені і не потрібне.

Для порівняння – у Олени те що називається prepaid, тобто вона платить за кожен місяць наперед (на відміну від кількарічного контракту) і за $45 на місяць вона має безлімітні хвилини, СМС та інтернет. Хоча безлімітність там доволі умовна – після певного обсягу даних швидкість знижується.

Те що я собі знайшов називається віртуальним оператором – тобто вони не мають власних потужностей (вишок і так далі), а, натомість, арендують їх у одного з великих операторів. Мій оператор зараз називається Ting. Хоча конкретний оператон не суттєвий – подібні пропозиції можна знайти ще.

Ціноутворення у них таке. Щомісячний платіж складає мінімум $6, а далі доплачуєш за використання:

  • Хвилини – $3 якщо наговориш від 1 до 100 хвилин, $9 – до 500, $18 – до 1000, $35 – до 2100. Все зверху 2100 – 1.9 центи за хвилину. Якщо взагалі не використовуєш дзвінки то нічого і не доплачуєш.
  • СМС – $0 – не використовув повідомлення, $3 до 100 повідомлень, $5 – до 1000, $8 – до 2000, $11 – до 4800. Зверху 4800 повідомлень – 0.25 центи за повідомлення.
  • Інтернет – $0 якщо не користуєшся, $3 – до 100 Мб, $10 – до 500 Мб, $16 – до 1 Гб, $20 – до 2 Гб. Все зверху 2 Гб – $10 за Гб.

З наведених вище цін видно що якщо інтенсивно користувати хоча б чимось з послуг то особливого сенсу використовувати такий план і нема – простіше і дешевше перейти або на контракт, або на який prepaid з фіксованою ціною за все.

У мене ж постійно відключений інтернет бо потрібен він мені за межамо офісу чи дому дуже не часто (і коли потрібен то його тоді не на довго і вмикаю). І тому у мене за місять виходить в районі $18 що є неймовірно дешево для США.

Ну ось на цьому у мене власне і все.

 

Голосування з місцевих питань в США…

…а саме як воно відбувається. Вірніше як воно відбувається у нас.

З того моменту як ми отримали громадянство можемо приймати участь у виборах та голосуваннях. І ми вже отримали посвідчення виборця, навіть там десь написано де фізично знаходиться наша дільниця. Але як з’ясувалося є і зручніший спосіб це зробити.

Ось прийшли нам кожному поштою такі конверти:

 

У конверті знаходиться ще один конверт в якому заповнений бюлетень відсилається назад, захисний конверт через який не можна побачити як саме проголосовано, бюлетень з питаннями на голосування та брошура про конкретні питання за якими і проводиться голосування.

 

Цього разу в бюлетені було три питання пов’язаних з фінансуванням шкіл: пропонувалося ввести нові податки щоб щось там організувати, передати контроль комусь там за додатково зібраними коштами і внести зміні у розподілення грошей на спеціальні освітні програми. У брошурі для кожного з питань пояснювалося які саме зміну пропонують внести, хто підтримує зміни (з місцевих представників влади та партій), хто проти, а також у кілька абзаців аргументи за та проти кожної пропозиції.

 

Після заповнення бюлетеня (там власне три опції треба було зафарбувати) складаємо його, кладемо у захисний конверт, а той у інший конверт, підписуємо конверт, ставимо дату, клеїмо марку та відсилаємо.

 

Навіть нагадують щоб не забув підписати. На цьому власне і все. Можна звісно самому поїхати у вказану дату на вказану адресу і там заповнити і здати бюлетень, але так простіше і швидше.

 

Сам день голосування заплановано щось наче аж через місяць після того як ми отримали ці листи.

Сіетл. Велосипеди спільного використання

Якийсь час тому в Сіетлі вже були велосипеди спільного використання зі станціями на яких за них можна було платити і на які велосипеди треба було повертати. Система належала місту (була куплена в якогось бізнесмена), але виявилася збитковою – через непродуманість та незручність розташувань велосипедами мало хто користувався. І через місяць усю програму було згорнуто.

Зараз же вже деякий час в Сітлі працюють три різні компанії що надають велосипеди. Називаються вони відповідно LimeBike, Spin та Ofo і їхні велосипеди мають відповідно лимонний, помаранчовий та жовтий кольори.

Системи ці не мають ніяких станцій. Натомість за допомогою додатку на смартфоні ви знаходите найближчий велосипед, з тим же додатком відкриваєте замок на ньому і їдете собі куди треба. Усе це коштує $1 за пів-години – час достатній щоб проїхати пів-міста по діагоналі, а то і більше. Після того просто закриваєте замок і все на цьому.

 

 

 

Якість велосипедів доволі посередня, але вони надійні (схоже принаймні). На одних 7 передач, на інших 3, у них є корзинки, регулюється (хоча і не достатньо) висота сідла, є ліхтарики.

Моя компанія “спонсорує” ці велосипеди працівникам – якщо зареєструвати екаунт з робочим е-мейлом то певна кількість поїздок на місяць буде безкоштовною. Додатково самі компанії що надають велосипеди час від часу висилають коди на безкоштовні чи дешевші (наприклад за 30 центів) поїздки. Так що виходить зовсім і не дорого :)

Ну а в цілому, навіть зважаючи що швидко не поїдеш, це дуже зручно – переміщуватися між офісами, поїхати в бар чи магазин, оминути трафік і доїхати до автобусної зупинки звідки швидше добиратися додому, …

 

Взагалі як пишуть (ось тут, наприклад – https://www.seattlebikeblog.com/2017/09/20/bike-share-ridership-is-booming-spin-launches-better-bike-forbes-says-limebike-valued-at-200m/) спільні байки в Сіетлі набирають популярності і кількість користувачів росте з дня в день. Ті ж LimeBike з стартапу вже виросли за пару місяців до 200-мільйонної компанії.

Про отримання американського громадянства

Сам процес насправді доволі простий хоча і тривалий. А найнеприємніше в ньому те що тривалість його непредбачувана.

Одразу треба сказати що усю вичерпну інформацію стосовно процесу можна знайти на https://www.uscis.gov/citizenship/learners/apply-citizenship.

Найбільш стандартним шляхом до громадянства мабуть є отримання грін-карти і проживання за нею в США не менше 5 років із загальним часом проведеним за межами США не більше 30 місяців. Є і інші шляхи як одруження з громадянином США, служба у збройних силах США та інші. Ось тут є документ з покроковою діаграмою яка роз’яснює чи можете ви подавати документи на громадянство. У загальному випадку ви маєте бути старшим за 18 років, володіти англійською мовою і бути у стані здоров’я який дозволить вас призвати до військової/цивільної служби в певних випадках. Але звісно є і виключення які можна знайти на ось цій сторінці – https://www.uscis.gov/us-citizenship/citizenship-through-naturalization/exceptions-accommodations.

Після того як ви з’ясували що можете таки починати процес треба заповнити спеціальну форму N-400 – https://www.uscis.gov/system/files_force/files/form/n-400.pdf. Що важливо знати про цю форму це те що в ній треба буде вказувати усі попередні місця роботи (з контактною інформацією), місця проживання та усі перетини кордону США за останні 5 років. Тому таку інформацію бажано зберігати на майбутнє. І дуже важливим є те що після подання форми якщо ви подорожуєте за межі США форма стає не дійсною і весь процес треба починати з початку. Враховуючи те що процес не дуже дешевий і займає невизначений час як я вже зазначив вище треба бути готовим до того що подорожувати ви не будете від кількох місяців до кількох років. Також з формою подаєте 2 фотократки зроблені за відповідними вимогами (ми робити у Costco і вони вже знають як знімати на документи – поки скупився фото вже і готові), робіть одразу 4 штуки бо ще 2 знадобляться потім на паспорт.

Вказання ж неправдивої інформації може призвести до дуже серйозних проблем, тому не варто цього робити що б там не було.

Заповнену форму N-400 треба поштою відіслати на одну з адрес вказаних на https://www.uscis.gov/n-400. За весь процес сумарні виплати на сьогодні складають $725 і сплачувати треба Агенству Націаональної Безпеки (реквізити вказано на тій же сторінці). Далі чекаємо…

Якщо усе було зроблено вірно і ви дійсно кваліфікуєтеся як особа що має отримати громадянство то через кілька тижнів вам прийде “запрошення” на зняття відбитків пальців у найближчий до вас офіс АНБ. У цьому запрошені буде вказано час і місце.

Отже приїздите (обов’язково взяти з собою грін-карту), вас фотографують (саме це фото піде на сертифікат), знімають відбитки і видають книжечку та аудіо-CD для піготовки до інтерв’ю. Я рекомендую готуватися виключно за цими  матеріалами і не витрачати гроші ні на що інше – усього що є у виданому якраз достатньо для підготовки.

Книжечка містить 100 питань 6-10 з яких задають на ітерв’ю та правильні варіанти відповідей на кожне з них. Усього вам треба буде відповісти правильно на 6 питань, але задають їх не більше 10, тому і 6-10. Деякі питання мають лише один варіант правильної відповіді, інші 2-3 і більше. Для деяких питань просять дати кілька варіантів відповіді, наприклад питання “назвіть дві свободи гаратовані Білом про Права” має чи то 6 чи то 8 правильних відповідей – вам же достатньо запам’ятати лише дві з них. Також у книжечці є додаткова інформація з кожного питання, але її навіть читати не обов’язково. Аудіо-CD містить ті самі 100 питань з варіантами відповідей начитані голосом – ми його постійно слухали в машині і повторювали усі відповіді за кілька тижнів до інтрев’ю.

Питання поділено на групи: історія, суспільство, видатні особи і так далі. Деякі з питань не мають відповіді у книжці чи CD і різняться в залежності від штата чи території – це питання як “хто ваший сенатор”, “хто ваший представник у Палаті Представників” і питання як “хто зараз Президент/віце-президент/верховний суддя/спікер”.

Самі питання переважно дуже прості. Наприклад: чому на нашому прапорі 13 смужок, відповідь – тому що було 13 колоній з яких почалися США. Або перші три слова Конституції – це буде “Ми – народ” (We the people). Або треба назвати один штат який межує з Мексикою/Канадою. Є і трохи складніші як назвіть 2 свободи які є у громадян США. Є і таке питання в якому просять назвати одне з індіанських племен – тут дають список з 50 племен, складно лише те що їх назви вимовляють не так як ми звикли з дитинства (могікани – мохок, ірокези – ірокай і так далі). Ну або назвіть два з перших 13 штатів.

Також у книжечці є опис процесу інтерв’ю і словники для теста на читання та письмо – усього слів по 50 у кожному.

Ну от значить чекаєте ви, чекаєте, проходить кілька місяців і вам нарешті приходить запрошення на інтерв’ю. Сам процес не тривалий, але доведеться почекати поки для вас звільниться службовець. Далі вас викликають в кабінет один на один де відбувається наступне. Спочатку просять прочитати одне з трьох речень на папірці, у мене було щось дуже просте типу George Washington is the first president. Далі треба написати просте речення, у мене було Mexico is on the south of the United States.

Після цього вам зачитують ті самі питання і слухають відповідь на них. Мені знадобилося усього 6. Всі питання не пам’ятаю, але там було What did the Declaration of Independence do? І відповідь – Declared our independence from Great Britain. Ще було питання What is the economic system of the United States? Відповідь або Capitalist economy, або Free market.

Потім службовиць проходить по тій формі N-400 що ви її відіслали кілька місяців тому, задає уточнюючі питання і робить деякі виправлення і доповнення. Взагалі оцінює наскільки ви володієте англійською і наскільки знайомі з тим що написано у формі. Після кількох додаткових питань вам кажуть (сподіваюся) що вас рекомендують до громадянства і на цьому все. І у мене і у Олени цей процес зайняв менше 15 хвилин.

Якщо вам поталанить то вам видадуть ваший сертифікат в той же день. А от нас нагородили можливістю прийняти участь в офіціальній церемонії – це було в Центральній Бібліотеці Сіетла за присутності мера міста. Туди вже я нарядився у костюм вперше за багато років :)

На церемонії у вас назавжди заберуть вашу грін-карту, видадуть матеріали для церемонії (текст присяги і гімну, прапорець, інформаційні матеріали). Далі буде виступ когось з офіційних осіб, ознайомчі фільми, потім співаємо гімн, читаємо клятву і все – ви громадянин, вітаю. Далі вас викликають по одному і видають сертифікат.

На цьому можна і закінчити, але якщо ви плануєте подорожувати за кордон то треба ще подавати документи на отримання паспорту. Форма для цього є у виданих матеріалах, але ми заповнили свої зарані і одразу по отриманю сертифікату поїхали у відповідний заклад свого міста. Там здали форму, віддали сертифікат (його потім повертають поштою), фотографії, заплатили близько $150 і поїхали додому чекати. Отримання паспотру триває до 2 місяців, як правило займає 2-4 тижні.

На цьому поки все.

 

Колегія виборців, або як обирають президента США

Здається кожного разу хоча б для кількох моїх знайомих стає відкриттям те що в США президента обирають не прямим голосуванням як і те що перемогти може кандидат який набрав менше голосів. Як це можливо? Завдяки колегії виборців.

Щоб пояснити чому і для чого таке буває треба згадати трохи з історії. Саме виникнення США можна відраховувати з того моменту як 13 колоній погодилися разом вийти з під контролю Британської Імперії і спільно діяти захищаючі одне одного. Ось тому на прапорі США 13 смужок, а орел на гербі тримає 13 блискавок.

Що тут важливо так це те що перші 13 штатів і відповідно 13 колоній з яких вони виникли ніколи не мали спільного уряду, а, натомість кожне мали свій власний уряд зі своїм губернатором. Відповідно з оголошенням незалежності вони стали незалежними державами. І коли виникла необхідність якось узгоджувати дії було створено різні міждержавні (тобто федеральні) урядові установи зверху над якими і посадили президента.

Оскільки президент не впливав безпосередньо ні на що в кожному з штатів (і, до речі, слово State означає “держава”), а натомість координував взаємодію між штатами то і обирали його представники штатів, а не населення. Звісно самих представників у теорії обирало населення (в ті часи це були білі чоловіки що володіли приватною власністю) то опосередковано вони таки і обирали собі президента.

Ось уся ця міжштатівська тусовка і називається “колегія виборців”.

Усього президента обирають 538 людей: 100 сенаторів, 435 виборців та 3 представника від Округу Вашингтон (це не штат, а спеціальне утворення для столиці). Виборців між штатами розподілено нерівномірно в залежності від населення штату. Кожні кілька років число для кожного штату коригується і може зменшитися чи збільшитися, але загальна кількість лишається та сама.

Кандидату щоб виграти треба набрати 270, або більше голосів. Фокус в тому що усі штати крім Мейну та Небраски віддають усі голоси виборців за кандидати який набрав більшість у штаті. Тобто якщо в Техасі кандидат отримає 51% голосів мешканців то виборці віддадуть за нього 38. А якщо інший кандидат в штаті Орегон отримає 99% голосів мешканців то виброці віддадуть за нього усього 7 голосів.

Таким чином кандидату достатньо перемогти в 11 з наступних 12 штатів щоб виграти вибори: Каліфорнія, Техас, Нью-Йорк, Флорида, Пенсильванія, Іллінойс, Огайо, Мічиган, Джорджия, Нью-Джерсі та Північна Кароліна. Саме тому активні кампанії кандидати проводять переважно у цих штатах.

Чи можлива така ситуація коли більшість населення проголосувала за одного кандидата, а виграв інший? Так, саме це і сталося на виборах 2016-го і ще чотирі рази до того в історії США. Можна вирахувати якою може бути максимальна невідповідність врахувавши населення кожного штату та кількість виборців від нього, здається на даний момент максимум складає 7%. Можна лише сказати що якби рахували голоси населення в цілому (це називається “прямі вибори”) як в Україні то перемогла б Клінтон. Але Трамп виграв у ту гру в яку і треба було грати, тому ніяких нарікань.

Звісно система постійно критикується, але у неї є і захисники… Тут не буду вдаватися в деталі, та і чесно кажучи сам не надто добре їх знаю, тому якщо цікаво – читайте самі починаючи з https://en.wikipedia.org/wiki/Electoral_College_(United_States).

У мене все.

Чому американці обирають президента у вівторок?

 

 

Насправді це не одне питання, а ціла низка питань відповіді на які було знайдено в кінці 18-го сторіччя.

По-перше, чому голосування відбувається у листопаді? У тому ж таки 18-му сторіччі США мали велику кількість населення задіяну у обробці землі (приблизно 30% населення були фермерами проти 0.1% сьогодні). А листопад це був якраз місяць коли врожай вже зібрали, а сніги ще не зробили дороги не прохідними.

Наступне питання – чому не у вихідний день? А просто тому що у 18-му сторіччі роль релігії була сильнішою і в неділю та суботу (в залежності від релігії) люди мали відвідувати церкви та служби.

Ще одне питання – чому саме “перший вівторок після першого понеділка листопаду”? Таким формулюванням просто зробили так щоб голосування не припадало на 1-ше число місяця. Зроблено було це через те що 1-го числа люди та компанії підводили фінансові підсумки за попередній місяць. І оскільки комп’ютерів тоді не було весь облік вели в ручну, а підведення підсумків за місяць займало значну частку дня.

Чому ж тоді не в середу, спитаєте ви. А тому що середа це був ринковий день в який згадані вище фермери возили у найближче місто продукти на продаж, і торгівля у них могла зайняти більше одного дня. Ну а потім знову субота та неділя присвячені релігійним ритуалам…

Ось так і виходить що у згадку про колись аграрну країну американці і сьогодні віддають голоси за наступного президента у перший вівторок після першого понеділка листопаду.

 

Як дешево відправляти посилки з США в Україну

 

Питання про те як найдешевше відсилати посилки з США в Україну мені задають доволі регулярно (раз на місяць як мінімум) і тому  я нарешті вирішив “задокументувати” той спосіб яким користуємося ми. Одразу скажу що не буду стверджувати що це саме найдешевший спосіб, але кращого ми поки що не знайшли і якщо ви знаєте такий то будь-ласка дайте знати.

Також треба одразу сказати що мова йде про коробки розмірами мінімум 50 см на кожну сторону, а у нас як правило посилки в 3-4 рази більші. Якщо ж говорити про звичайні коробочки з книжкою/футболкою/мишкою то рекомендую відсилати звичайною поштою (USPS) і не морочитися з різними FedEx та UPS. Вийде відносно не дорого. Час доставки в Україну звичайною поштою – 3-4 тижні, швидше ніколи не було, навіть коли ми додатково оплачували швидшу доставку.

Тепер щодо великих коробок. Скажімо ви набрали усякого в магазинах на більше ніж 10 кг, прийшли на пошту і тут вже з’ясували що доведеться заплатити $150, а може і більше. Ось тут саме час подумати про те ” як дешево відправляти…” і далі те що в заголовку.

Ми користуємося послугами компанії MEEST (Міст) – http://meest.us/, українська версія – http://meest.us/ukr/index.html.

Працює це так. Ви знаходити контакти тих людей хто займається прийомом посилок поблизу вас на сторінці http://www.meest.net/. Ніякої різниці в цінах не буде, ціни стандартні, а різняться “агенти” лише тим де розташовані та коли можуть прийняти вашу посилку. Бо ті “агенти” то звичайні люди які підробляють таким чином приймаючи і накопичуючи у себе коробки.

Отже ви знаходите телефон, дзвоните і домовляєтеся коли можна буде привезти ваші коробки. Далі везете їх, зважуєте і тут же на місці платите чеком або налічкою. Вам дають квитанцію з номером за яким можна відстежувати пересування посилки. Але оскільки ми говоримо про найдешевший спосіб доставки то треба бути готовим що усе буде дуже довго.

З якоюсь періодичність, скажімо раз на місяць, до агентів приїздить вантажівка яка забирає усі коробки. Далі їх через кілька станцій везуть у якийсь порт (скоріше всього на східному березі США) і вантажать у великі контейнери які потім стають на баржу. І далі все це пливе через океан, розвантажується десь у Європі і розвозиться по адресам.

В Україні людина номер телефону якої ви вказали коли оформлювали відправлення отримає повідомлення і дзвінки на телефон про те коли буде доставлено посилку. Як правило на останньому етапі це чи звичайні машини чи невеличкі вантажівки де водій сам заносить коробки у квартиру.

Ціна тих же 10+ кілограм буде від $40, тривалість доставлення – 3-4 місяці. Ось і все власне.

Ще треба сказати що у “Міста” (чи “Моста”, не суттєво) є доставка повітрям, але там є обмеження на мінімальну вагу. Тобто зовсім маленькі посилки переслати не вийде. До того ж ні ціни ні час доставки суттєво від пошти США не різняться в цьому випадку.

Інший цікавий сервіс “Міст” це доставка товарів з американських аукціонів та інтернет-магазинів в Україну. Це про ebay, amazon і таке подібне.

А також у них є послуга коли можна для когось в Україні купувати продуктові набори. Скажімо ви хочете комусь допомогти матеріально через скрутне становище, але не хочете відсилати гроші та і не надто довіряєте отримувачу який може витратити їх на щось ніше. Тоді ви платите за продуктовий набір в США, а в Україні вашому адресату привозять продукти (гречка, консерви, олія, тощо – набори можна вибрати в каталозі) або побутову хімію.

Ну от у мене власне і все.

Про рефінансування будинку

Колись давно я вже писав про те як ми вирішили придбати собі житло (читайте Пошук житла… та Про житло в США) потім таки його придбали (вже трохи більше двох років пройшло) і прийшов час замислитися про наступний етап – рефінансування. Далі я усе буду пояснювати дуже спрощено через те що 1) сам не надто добре знаю деталі, та 2) боюся в тих деталях заплутатися. Але сподіваюся що основне передам вірно.

Нехай у нас буде така початкова установа (усе дуже близько до того що є у нас). Будинок у 2,5 поверхи (2 спальні, 2 ванни, кабінет, гостьова кімната поєднана зі столовою, кухня, телевізійна кімната, кімната для прання, гараж) на 6 сотках. Будинок 80-х років. Район – 5-8 км до Microsoft, 10 км до центру міста. Поруч 2 школи (початкова і середня) що означає високу безпеку, близько парк з річкою, не дуже далеко торгівельні центри і міста відпочинку, але в цілому це спальний район.

Нехай ціна будинку буде 500 тисяч доларів з яких 20% (100 тисяч тобто) виплачено одразу, а на інші взято кредит під скажімо 4% на 30 років. Це доволі стандартні для наших країв числа. Таким чином виплата мала б складати 1156 доларів на місяць. Але оскільки установа яка видала кредит зацікавлена в тому щоб наш будинок у разі фінансових негараздів можна було швидко продати без великих втрат то в платіж включається ще і обов’язкове страхування. Також кожне місто обкладає власників будинків податками на свої програми (це те з чого фінансується поліція міста, будуються парки і таке інше). У нас це ще пристойна сума в районі 4-5 тисяч на рік (вираховується від прийнятого бюджету міста пропорційно вартості будинку), а десь в Нью Йорку люди платять більше 20 тисяч податку за подібне житло на рік. Ну коротше в сумі нехай виходить 1800 на місяць.

Можна виплачувати цю суму щомісяця, але більшість старається виплачувати трохи більше щоб на кілька років швидше погасити кредит і мати більше живих грошей для себе.

Ну а тепер поговоримо про рефінансування. От скажімо є вас той самий кредит на 4% і платите ви щомісячно якійсь організації. А тут друга подібна організація дивиться на ваші фінансові показники, бачить що ви платите регулярно і не є ризикованим вкладенням. І ось вони вам зненацька пропонують: а давайте тепер ви будете платити нам, тільки менший відсоток.

Який сенс у цьому? Нехай ви за 2 роки виплатили 46 тисяч з тих 416 що були винні (400 + 4%), ось ця нова установа що пропонує вам перекупити кредит платить усю суму (трохи більше 354 тисяч) тій установі що ви були винні (таким чином та установа заробляє на вас 2-3 тисячі за пару років) і дає вам свій кредит на ті 354 тисячі. Нехай це буде кредит під 3.5%, але оскільки відсоток менший то відбити вони його хочуть швидше і пропонують вам 20 років замість 30. І якщо ви погоджуєтеся то будете платити тепер щомісяця в районі 2200, а загальна ваша переплата складе 12500 за 20 років замість 16 тисяч як в першому варіанті.

Таким чином усі отримують вигоду: перша установа тому що змогла заробити і повернула усі свої гроші, друга тому що “продала” кредит і ви тому що виплатите кредит швидше і з меншою переплатою.

Які ж підводні граблі є в цьому процесі і про що ще варто замислитися? По-перше, цей процес не безкоштовний і платите за нього ви. Сума приблизно складе місячну виплату, але перший ваш платіж буде відстрочено тож ви фактично платите 20 років і 1 місяць. По-друге, рефінансування можна робити неодноразово понижуючи відсоток. Звісно кожного разу треба вираховувати чи варто воно того (бо процес платний, а терміни кредиту все коротші). Також звісно зі скороченням часу щомісячні виплати стають більшими і враховуючи те що гроші повільно дешевшають може мати більше сенсу платити довше навіть переплачуючи – тому що 100 доларів через 30 років будуть коштувати дешевше (але наскільки – невідомо) ніж 100 доларів сьогодні. Ну і також треба знати що для рефінансування треба мати добру кредитну історію, користуватися кредитними картками (Про кредитні картки) і взагалі бути задіяним у цій всій системі.

Ну коротше як ви вже мабуть здогадалися ми щось подібне зробили деякий час тому і я готовий відповісти на питання в силу свого розуміння ось цього усього :)