…або смузі (smoothie) як його називають американці.
Олена любить собі таке з ранку зробити і до обіду смоктати його за комп’ютером. Цього разу робив його я. Також іноді робимо коли виснажені після змагань чи довгих велопокатушок, а готувати їсти нема ні сил ні бажання.
Мій рецепт простий (усі дози приблизні і можуть за настроєм бути змінені вдвічі в будь-який бік):
Блендер у нас від Magic Bullet, дуже хороший, простий, дешевий і надійний. За менш ніж 10 секунд перемішує все у рівномірну масу. Потім сполоснув його водою за секунду і в миючу машинку для тарілок.
Такої порції вистачає на 2 великі стакани (або 4 звичайні), ну або одній людині на пів-дня
У коктейлі є усе що треба: антіоксиданти (ягоди), протеін (порошок та горіхи), білок (морозиво, молоко та банан), баластна речовина (целюлоза, лінгін та пектин з фруктів, зерен та горіхів). Ну і цукор ще, куди ж без нього. Треба ще почати заморажувати шпінат і його додавати, так у всих спортивних журналах рекомендують.
Колись згодом як буде натхнення розкажу про шикарну (і дорогущу) сокочавилку яку ми собі до Нового Року подарували.
Свого часу цей бренд можна було побачити спонсором багатьох великих змагань і спортивних заходів як марафони, Iron Man та подібних. Але з часом його почали витісняти нові більш агресивні бренди. Проте ім’я PowerBar досі відоме усім хто цікавиться в першу чергу видами спорту “на витривалість” і продукція є доволі поширеною і популярною.
Призначення: Як видно з назви це напій для споживання в процесі тренувань і змагань.
Глюкоза і фруктоза (у співвідношенні 2:1) теоретично більш ефективно, тобто через 2 канали, переносять “паливо” для м’язів. І взагалі суть подібних напоїв в тому що вони не лише дають організмі енергію, але і засвоюються легше ніж вода.
Загальні враження: У порівнянні з деякими іншими марками (наприклад. тим же Gatorade’мо) смак у напоя доволі водянистий, ненасичений якийсь. Але буквально через кілька сесій звикаєш до нього і він починає сприйматися як “вода для тренувань”.
Ціна просто прекрасна. Однієї банки вистачає на неймовірно довгий час.
Недоліки: не виявлено. Хіба що ненасичений смак можна до таких віднести.
Призначення: Енергетичні цукерки (200 калорій кожен пакет) для перед-стартового підкріплення. Також можна вживати в процесі тренувань чи змагань.
Загальні враження: Доволі приємні на смак пухкенькі двослойні шматочки (абсолютно не сході на те що намальовано на обгортці). Верхній шар – кисленьке желе, нижній – непрозорі, жирнуватий і без смаку.
Їх легко і їсти і смоктати, ніякого неприємного післявкусся, один пакет проковтнути можна без проблем. Можна запивати як водою так і абсолютно будь-яким спортивним напоєм.
Недоліки: Головна причина низької оцінки це погана упаковка. Вона красива, але незручна – нормально запечатати її не вийде, так само як і рівно розірвати її. Крім того цукерки після 2-3 днів у відкритому пакеті злипаються у один комок який виглядає не надто привабливо. Clif Shot Bloks хоч і не ідеально запакований, але незрівнянно краще в цьому плані.
Я взагалі не розумію як ними можна користуватися на змаганнях, мабуть треба кудись переупаковувати, або зупинятися.
Призначення: Енергетичний батончик який можна їсти перед, після та навіть під час тренувань та змагань щоб закинути “пального” в організм. Містить значну порцію натрію що має допомагати на довгих дистанціях, а також помітну долю протеіну та вуглеводів (те саме пальне).
На вибір існує велика кількість смаків, я особисто рекомендую спробувати “печиво з горіховим маслом”.
Загальні враження: Надзвичайно поживний батончик якого вистачить щоб перебити голод на 2-3 години. Якщо пробуєте вперше то враховуйте що його не там легко відкусити і важкувато жувати – по консістенції нагаює велетенську розплющену цукерку “Тузик” (застигла карамель для тих хто не застав цих міфічних цукерок).
Власне найзручніше його їсти на велосипеді або у транзитній зоні. Також можна з’їсти перед тренуванням якщо не вдалося нормально поїсти за 3-4 години до того. Для першого разу може вистачити і половинки батончику.
Також можна для змагань зарані порізати його на шматочки щоб не морочитися з відкусюванням (особливо якщо у вас щелепи не такі міцні як у бульдога).
Недоліки: Ну от власне те що важко відкусювати (я без допомоги рук цього зробити не можу) і жувати може стати проблемою. Також певною мірою упаковка не найкраща – її просто треба розірвати. І хоча обгортка липне до залишків батончику (тож його можна знову “запакувати” після відкушування) це вже будуть якість неестетичні шматки, а не не упаковка.
Писав подібний пост як тільки почав працювати тут і все мені було незвично та дивно. А от зараз переносю потроху старі пости з ЖЖ і є можливість не просто перепостити, але і підкоригувати…
В кожному комплексі корпусів у МС є столовка/кафешка. Це яка правило двопорхова будівля на 200-300 місць. Всередині кілька кафе/ресторанів мають свої “точки” де можна вибрати якусь їжу за доволі невисоку ціну. Потім проходиш через каси, розраховуєшся тим же бейджем з яким проходиш всередину. Гроші на нього можна класти або безпосередньо на касі, або настроїти щоб певна сума із зарплатні клалася туди автоматично. Ну або просто налічкою платиш і здачу береш або налічкою, або на той же беджик кладеш.
В Белєв’ю де я працюю у нас нема комплексів будівель (в Редмонді заборонено будувати більше трьох поверхів), а натомість ми працюємо в хмарочосах. Ну і у нас один поверх в кожному такому білдінгу і є столовкою. В Белєв’ю до речі чотирі такі білдінга в МС по 25 і більше поверхів.
З варіативністю їжі як поталанить. Піца і салад-бари є кругом. А от хорошу мексиканську чи італійську їжу вже не завжди знайдеш. Ну і звісно бургери тут же готують, сендвічі, буває ще китайська їжа, супи…
Ціни десь на 50-30% відсотків нижчі ніж у “зовнішньому світі”, якість лише трошки поступається. Але тим і добре працювати в місті (як Белєв’ю) – можна вийти у сусідні місця і поїсти коли вже набридло місцеве меню. А в селі як Редмонд не так легко вибратися з оточення МС-будинків.
В боротьбі за зелену планету кафетерії постійно вигадують якісь екологічно чисті столові прибори (виготовлені з переробленої кукурудзи і картоплі) які то не витримують гарячої води, то смердять, то гнуться і ламаються. Але у випадку чого їх можна навіть ковтнути і вони перетравляться. І розкладаються вони дуже швидко, тобто їх можна покришити і висипати як добриво. Тепер навіть не лише паперові стаканчики та тарілки, але і з вигляду пластикові кришки для стаканів теж “компостабл”, тобто можуть легко бути перероблені у добрива.
Ну і відповідно сміття ділиться по кількох корзинах – компостабл (одноразово посуда і залишки їжі), ресайклабл (жестяні банки та скло) та інше сміття переробка якого коштує дорого. І так, за своє сміття платять не лише великі компанії, але і індивідуально люди – кожен має кілька різних баків для сміття (така ж класифікація як я назвав) і платиш ти за те як часто який тип сміття в тебе забирають.
Тепер про напої. На кожному поверсі є “кухня” з холодильниками з безкоштовними напоями, звичайним холодильником, одноразовим посудом, чаями (теж бежкоштовними) та страбаксовими машинами для приготування кави (теж безкоштовної). Чув таку цифру що на безкоштовні напої МС витрачає 20 мільйонів на рік. З напоїв є (по пам’яті): Coca Cola (звичайна, без цукру, без кофеїну, без цукру і кофеїну), Pepsi Cola (звичайна і без цукру), Dr. Pepper (звичайний і без цукру), Mug (звичайний та без цукру), Montain Dew (звичайний та без цукру), Sprite (звичайний та без цукру), кілька видів води Talking Rain з різними присмаками, кілька соків (томатний, виноградний, з ягід та апельсиновий) та ще якісь фанти-газіровки, молоко (2%, шоколадне та знежирене). Чаїв щось більше 10 видів, в апараті кава звичайна та безкофеїнова, какао. В асортименті вершки та цукор.
Не дивлячись на доволі непоганий вибір та низькі ціни багато хто приносить їжу з дому/магазину/ресторану, розігріває у мікрохвильвій і їсть на робочому місці чи в тій же кафешці. Згадування цього факту на одному з українських ресурсів якось призвело до того що почалися воплі про “невіримо”, або навпаки “американські ніщеброди носять борщ на роботу у бідончиках”. І ніякі пояснення що принесене можу бути просто смачніше чи корисніше не сприймалося. Ну звичайна українська понтовість “якщо можеш їсти в ресторані то чому ж не показати всим що ти не бідняк що їсти їжу з дому”.
Колись, на молодших курсах інституту у мене було 75 кг ваги. Але то було через короткий час після того як я тренувався щодня. Потім, з більш сидячою роботою і меншою кількостю активності ваги трохи додалося, але не критично. Я навіть час від часу намагався то бігати, то плавати, то в качалку ходити, то в футбол грати. І хоча бували довгі перерви, тим не менш якась активність все ж таки була. Тим більше в моєму рідному місті на той час майже не було міського транспорту і в будь-яку точку можна легко дійти ногами. Середній мешканець Жовтих Вод мабуть за день проходить не менше 10 км.
З переїздом спочатку в Дніпропетровськ, а потім і в Київ все трохи ускладнилося, але вже там я почав бігати вранці щодня (майже).
Зразу по приїзду в штати вага почала набиратися неймовірно швидкими темпами. Головна причина – їжа не така, набагато поживніша. Тут ніхто в обід не їсть три страви з обов’язковим компотом. Лише щось одне – або просто суп, або просто бутерброд, або тарілку якоїсь киьайської/мексиканської/%you name it% їжі. Ну а по друге ми тоді поселилися прямо навпроти роботи і ходити мені було 5 хвилин на день усього. Та плюс усякі невидані або дорогі в Україні ласощі тут просто копійки стоять і їх можна їсти невпинно.
Отже за три місяці я набрав доволі суттєво. Але навіть у правах які я тоді ж приблизно і отримав у мене записано 177 фунтів (80 кг). А потім я почав потихеньку бігати, купив велосипед… Незважаючи на те вага все додавалася і додавалася. В якийсь момент у мене навіть було 92 кг (203 lbs) на протязі місяців трьох-чотирьох. І це все менше ніж за рік!
Потім все потихеньку пішло назад. Але дуже вже повільно… Чим швидше і довше я можу бігати, крутити педалі і плавати тим ще довше і швидше я хочу це робити. Зараз у мене вага коливається в районі 85-86 кг і я нарешті перестав відчувати що мені треба скинути кілька кілограмів щоб було легше бігати. Ну, тобто, думаю що якщо не знижувати навантаження то за рік ще 1-2 кг можна втратити, але навряд чи без серйозних змін в дієті вийде скинути більше.
Інше питання в тому нащо взагалі скидати вагу. На мою думку крім очевидно небезпечних для здоров’я випадків дорослій людині ні до чого перейматися такою фігньою. Якби я не бігав то навіть би і не думав що 90+ кг це багато – ходити і зав’язувати повороски на туфлях не заважає, значить все окєй.
Для жінок звісно така логіка неприйнятна. Від них і цінності суспільства і може навіть інкстинти вимагають кожну хвилину думати про зовнішню привабливість
В Белєв’ю де я працюю у нас нема комплексів будівель (в Редмонді заборонено будувати більше трьох поверхів), а натомість ми працюємо в хмарочосах. Ну і у нас один поверх в кожному такому білдінгу і є столовкою. В Белєв’ю до речі чотирі такі білдінга в МС по 25 і більше поверхів.
