Категорія: Їжа

Комбуча, або чайний гриб

 

Деяким з читачів цей напій вже відомий, а для когось це може буде і новинкою.

 

Отже комбуча, або як його називають в Україні “чайний гриб” є результатом діяльності колонії мікроорганізмів у слизовій капсулі (називається така колонія разом з капсулою словом “зооглея”). Колонію складають дріжджі що живляться цукром та утворюють алкоголь, та бактерій що переробляють алкоголь у оцтову кислоту. При утворені алкоголю дріжджі також виробляють вуглекислий газ що робить напій слабо газованим. “Чайним” називають цей “гриб” тому що його підкормлюють як правило розчином цукру у чорному чи зеленому чаї  що надає певного присмаку напою.

 

Комбуча відома з 220-го року до нашої ери із записів знайдених у Манчжурії (зараз це Китай). Звідти вже у 400-му році нашої ери вона потрапила в Японію завдяки лікарю на ім’я Комбу. Зараз дуже поширена в тому числі в США де в магазинах продаються різні смаки та кольори від різних виробників.

 

Звісно що домашнє приготування буде різнитися, але якщо ви зберетеся купувати комбучу в США щоб покуштувати то треба бути готового до наступного. Слабкий, але різкуватий запах найбільше нагадує хлібний квас. На смак, як тільки почати пити гидота невимовна – різке, кисле, газоване, аж в голові щось клацає. Проте за одну мить сприйняття змінюється на “яке класне!”. А потім треба зібратися з силами щоб зробити наступний ковток. І не забувайте про газованість напою :) В цілому можна розглядати комбучу як своєрідну модифікацію квасу смак якої далеко не всім такий же приємний як і квас.

 

Щодо лікувальний здібностей та цілющого ефекту то звісно “старовинні трактати” та статті від різних астральних гуру розказують про те як комбуча лікує все від СНІДу до порепаних п’яток, але на практиці жодне з досліджень не підтвердило хоч якогось із заявлених лікувальних ефектів. Деякі люди стверджують що напій полегшує проблеми зі шлунком що враховуючи підвищену кислотність напою доволі сумнівно.

 

Проте відомо кілька випадків погіршення здоров’я (іноді доволі суттєвого) пов’язаних з регулярним вживанням комбучі, проте усі вони були пов’язані зі способом приготування та складом бактерій.

 

В цілому можна сказати що якщо ви вживаєте напій регулярно в розумних дозах і досі не мали ніяких проблем то можете продовжувати. Проте якщо припините його вживати то теж нічого суттєво не зміниться.

 

Ми іноді купуємо собі по пляшечці коли їдемо додому після хот-йоги чи бані. Любимо експериментувати зі смаками – їх тут безліч: гранатовий, ванільний, малиновий і так далі.

 

А ви вживаєте комбучу?

Срірача, або пекельного вогню тобі в рота!


Один з тих продуктів які поширені в США, але про які я ніколи не знав в Україні є гострий соус “Срірача” (Sriracha). Ви обов’язково побачите пляшку цього соусу в будь-які азійській забігайлівці в США, та і не лише в них.

 

Коли ми вперше скуштували цей “соус” враження було таке наче хтось набрав жменю вугілля з вогню і насипав у рота. Просто неймовірне відчуття! Ми навіть купили пляшку в магазині, але зрозуміли що її нам вистачить на все життя – такі мікроскопічні порції цього пекла потрібні щоб пекло. Вірніше це ми спочатку так думали…

Сам соус під такою назвою виробляють багато різних компаній, але класичним і найкращим є саме той що показано на картинках – з півнем, від компанії Huy Fong Foods. Як не дивно компанія є американською не зважаючи на свою назву. І американець який заснував компанію і винайшов формулу соусу свого часу подорожував Тайландом та В’єтнамом де і зіткнувся з чимось подібних у місцевих кухнях. Ну а дома вже експерементуючи з компонентами він і винайшов свій рецепт.

Експлуатуючи в’єтнамсько-тайванську тематику пляшку з соусом вкрито ієрогліфами що мають створювати відчуття автентичності.

Що ж робить його таким пекучим? В переліку компонентів перець чилі, часник, оцт, сіль, цукор. Ну тобто нічого надзвичайного. Хто зна що там за магія. І як я вже вище сказав є соуси з такою ж точно назвою, але вони і близько не такі – або часник занадто чути в них, або вони просто не смачні. Назва, до речі, походить вій тайландського міста Сі Рача де за легендою вперше приготували цей соус.

Ну так от, час йшов, ми поступово забули про ту банку що колись купили (а соус цей може спокійно простояти в холодильнику без будь-якої шкоди) і здавалося і справді що до кінця життя її вдвох не подужаємо. Але тут я пішов працювати в GoDaddy де нас годують обідами з місцевих ресторанів. Ну і звісно на обідах великі компанії збираються, спілкуються, і в тому числі додають приправи до своєї їжі. І я помітив що найпопулярнішою приправою є саме срірача, такою популярною що в офіс купують кілька нових банок кожні кілька тижнів. Мені стало цікаво і я почав додавати і собі… І перетерпівши зовсім трошки я швидко полюбив гостроту цього соусу і почав їсти його і дома, а там і Олена підсіла :) І за якісь кілька місяців ми нарешті цю “нескінченну” банку подужали.

 

Популяція цього соусу в США на стільки висока що це вже майже культурне явище. Крім самого соусу можна купити продукти зі смаком соусу: цукерки, поп-корн, сушене м’ясо, пиво, тощо. Ну і звісно футболки, спортивну форму, інші аксесуари…

 

От власне і все. А ви куштували цей соус? Які враження?

Кава з молочною пінкою в домашніх умовах

…або Nespresso Pixie та Epica Automatic Milk Frother.

 

Одразу скажу що я не надто великий прихильник кави і коли її п’ю то стараюся якомога сильніше перебити смак чимось іншим, наприклад молоком. От я писав що на роботі у нас є Латте-машина якою я користуюся лише один раз на день: по-перше, мені подобається сама процедура і запах кави, а, по-друге, молока в лате виходить разів в 5 більше ніж кави, тож не все так і погано на смак.

Проте якщо ви хочете мати щось подібне вдома то доведеться викласти дуже, неймовірно велику суму. Скажімо приведена у згаданому вище пості машинка обійдеться вам в 4-6 тисяч. Так, від чотирьох до шести ТИСЯЧ доларів. І при цьому ви не можете просто купити її, а має вкладати довічний контракт з виробником, тобто щось ще помісячно йому платити за обслуговування. Правда у випадку якихось проблем з машинкою приїде технік і все відремонтує і виправить дуже швидко, але все одно ціни такі можуть здатися логічними лише дуже великому прихильнику кави і лате.

Отже перейдемо до недорогих домашніх варіантів.

Перше кава-машина. Як я вже казав каву я п’ю лише раз на день і морочитися заради цього з зернами, обсмажуваннями, помолом та іншим бажання нема. До того ж кавові зерна у нас будуть просто старіти оскільки дома ми каву п’ємо лише в суботу та неділю.

Тобто вибір обмежується машинками які роблять каву з капсул: у капсулах помелена та заварена вже кава, машинка має лише пробити капсулу і пропустити крізь неї гарячу воду. Звісно є ще розчинна кава як варіант, але якщо ви не знали то про всяк випадок скажу що у розчинній “каві” самої кави як такої нема: смажений буряк чи щось подібне, кофеїн з зеленого чаю, фарбник, ароматизатори, підсилювач смаку. Коротше розчинна кава це така ж нісенітниця як розчинний чай чи розчинний сік.

Серед машинок що роблять каву з капсул теж вибір доволі великий і ціні на них лежать в діапазоні від 50 до більше ніж 2 тисячі доларів. Крім того у різних виробників різна система (розміри та форма) капсул, а іноді навіть більше ніж одна система у одного виробника.

Найбільш відомими та поширеними мабуть є машинки від Keurig та їх система капсул K-Cup. Причому капсули в цьому форматі випускають багато різних виробників серед яких є і Starbucks і Dunkin Donuts і інші. Є така машинка і у мене на роботі.

Але собі ми узяли за рекомендаціями машинку Nespresso Pixie з системою капсул OriginalLine.

Рекомендації полягали у тому що машинки цієї марки роблять каву “з пінкою”. Це насправді так і є, неозброєним оком помітно що кава виходить з піною. Що стосується капсул то вони доволі маленькі і порції кави з них виходять менші за четвертину звичайної чашки, якраз те що треба для лате.

Ціна однієї капсули знаходиться в межах від 60 до 90 центів. Виробник дає доволі великий вибір капсул з кавою різних сортів та різної міцності. Ми намагаємося усе перепробувати та визначитися що нам подобається, але якщо чесно то різниці практично не помічаємо. Отакі з нас знавці кави.

Продаються капсули в пачках по 10 штук через інтернет, або фірмовий магазин.

Ота підставка на фото під машинкою куплялася окремо і містить 50 капсул, але зараз я би чесно кажучи купив би прозорий куб (є у них і таке) в який насипом можна красиво запхати 30 капсул.

Тепер щодо молока, вірніше молочної піни. Собі ми купили машинку від Epica – після того як я пару разів скористався подібною машинкою від Nespresso на роботі стало ясно що різниці між ними крім як у ціні нема.

Всередині машинки тефлонове покриття і зміщена відносно центру “крутилка”. Машинка вміє як робити гарячу пінку так і охолоджувати молоко (що ми ще не пробували). Наливаєш молока до позначки, накриваєш кришкою, натискаєш кнопку і за хвилину-півтори маєш пінку.

Пінка дуже висока і яскраво-біла, красива так. І не падає дуже довго. Наскільки довго не знаю, але хвилин 10 без помітних змін точно простоїть. Причому усе молоко перетворюється на піну, зовсім рідини не лишається.

Машинку після того треба не лише промити, але і старанно протерти паперовим рушником – тефлонова поверхня уся покрита жиром який не змивається водою і якщо його залишити то у наступної порції буде запах і смак горілого молока.

Якщо лате готувати у прозору чашку як це і положено робити то буде добре видно розділення кави і молочної піни яка не падає навіть коли в неї ллєш каву.

І ще дуже смачно налити меду зверху пінки – доїдати її все одно доведеться ложкою, а так буде ще смачніше.

На цьому все. Сподіваюся у вас виникло бажання приготувати і випити кави чи лате після прочитання цього посту.

Смачного!

Латте-машина

Для вас це може і звична річ, а для мене це була дивина дивна.

Для таких же як я селюків поясню що латте це такий напій де в гарячу молочну піну додають невеличку кількість кави – http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B5. Напій в результаті виходить не такий гіркий як просто кава, хоча має смак і запах кави і так само бадьорить.

Коли машинку вмикаєш першим за день то треба почекати хвилини 3 доки вона щось там в собі нагріє до 200 градусів (далі всі градуси у фаренгейтах, для переводу в цельсії віднімайте 32 і діліть на 2).

У латте-машини в нашому офісі є кілька параметрів, але я знаю лише про два з них: дрібність помолу зерен та температура до якої доводиться молоко.

Заправляється машина смаженими зернами, але я у каві не розбираюся і смак різних зерен не розрізнюю. Хоча у нас купують дорогі зерна, може через це – усі дорогі однаково хороші, а погіні кожне погане по своєму :)

Наскільки я особисто це відчуваю чим грубіший помол тим простіший, але яскравіший смак кави. А прі дрібнішому помолі смак виходить м’якіший, але і напій міцнішим стає. Не те щоб я знову ж таки розрізнював на смак, але у мене таке враження що найгрубіший помол є найприємнішим для мене.

Температура ж молока на смак не впливає взагалі наскільки я розумію. Прото більше піни виходить тому що молоко довше готується.

Отже спочатку у спеціальну ложку мелемо каву. Робиться це дуже просто – вставили її в спеціальні пази, повернули і молотилка сама вмикається. Весь процес займає кілька секунд (залежить від виставленої дрібності помолу).

В результаті ложка щільно набита помеленеми зернами і її вставляємо в сусідні пази щоб через цей пил пропустити гарячу воду. Можна обрати скільки саме води пропустити церез “заварку” – чим менше води тим міцніше буде кава. Взагалі то якщо не готувати молоко, а пити лише приготовлену таким чином каву то можна сміливо називатися ман’яком – наскільки міцний і густий кавовий розчин виходить (десь 1/5 чашки за обсягом).

Для молока ж треба враховувати що у обсязі в результаті готовки воно збільшується вдвічі (знову ж залежить від обраної температури).

Різні типи молока (маю на увазі жирність) як не дивно дають дуже різний смак. Мені особисто подобається соєве молоко яке звісно і не молоко, а зі звичайного подобається знежирене. Так само різниться і піна з різного молока. Причому різниця більша ніж можна було б очикувати.

Наливаємо молоко у спеціальний глечик, в глечик встромляємо носик і через той носик в молоко напускаються дрібні бульбашки повітря і він же нагріває молоко.

Після того як напій приготовлено прибираємося. Таблетку що утворилася після заварювання кави вистукуємо з ложки у спеціальну коробочку. Спеціальна вона не тому що з кавою треба щось спеціальне робити, а тому що саме об неї зручно вистукувати ту таблетку. Глечик та ложку далі достатньо сполоснути водою, навіть терри нічим не треба, досить просто полити водою і вони чисті.

А от сама морока почистити носик який утворював піну – на ньому накипає молоко і його треба старанно відтирати. Коли його опускаєш на місце то він ще додатково чиститься самою машиною випусканням кількох струменів пари. Проте зрозуміло що для машинок які використовуються у кав’ярнях ніхто подібну ручну чистку не проводить.

Крім власне смачного напою мені ще подобається сама процедура. Каву п’ю раз на день – як тільки з’являюся на роботі.

Чи варто мати таку машину дома? Річ класна і мати її було б приємно, але не думаю що я б нею часто користувався, та і дороговато вони коштують. Тому ні. Те що вона є на роботі звісно добре, але б і без неї прожив би спокійно.

Цукру/лікерів додавати за власними вподобаннями. Смачного!

Дорога і крута сокочавилка Hurom 100S

Мова піде про Hurom Slow Juicer HU-100S ціною в ~$360.

Всі ми знаємо/чули про користь та неймовірну смачність свіже вичавлених соків. Стосовно смачності треба сказати що знайти хороші рецепти які б вам подобалися не так і легко. Справа в тому що в магазинських соках (чи “нектарах” як сором’язливо називають напої з порошку) додано необхідну кількість цукру, фарбників та смакових добавок щоб задовольняти смакам споживачів. А з “натуральними” соками ви часто будете отримувати результат набагато гірший за смаком за магазинні соки: то занадто водянисте, то слизьке якесь, то гіркуватий присмак, то просто несмачно.

До того ж на відміну від соків тривалого зберігання свіже вичавлені соки за лічені хвилини розшаровуються на воду (більша частина стакану) та осад з “гущі” і виглядають далеко не так красиво як хотілося б. Тому їх треба пити одразу після вичавлювання та колотити. А за 10 хвилин їх взагалі варто вилити, зберігати не вийде.

Що стосується машинок для вичавлювання соку то далі напишу про переваги нашої машинки.

Перше і мабуть головне це те що її неймовірно легко збирати, розбирати і мити. Збирається вона з кількох великих частин: ріжуча сітка, чавилка, ємність в якій це все стоїть та кришка, ну і пара ємностей для соку і відходів відповідно. Зібрати/розібрати навіть перший раз займає буквально пару хвилин. А що стосується миття (це вже друга перевага) то все легко відмивається буквально за секунди під звичайним краном. Єдине що від деяких фруктів ріжучу сітку треба буде вичистити щіткою.

Ще один плюс – машинка працює дуже тихо (дивіться відео), в сусідній кімнаті її не чути. Можливо це завдяки тому що вона (як і вказано у назві) “повільна” – чавильний винт обертається дуже повільно.

Машинка чавить практично усе, але фрукти/овочі треба різати на шматочки не більші за пару сірникових коробків. Проте з деякими речами типу селери чи калі машинка впоратися не може – забивається ріжуча сітка.

Вичавлені залишки дуже сухі і їх можна сміливо кидати у сміття не замотуючи додатково в пакет – не завоняються, там нічому воняти вже.

Сок вище на фото як я і казав поділено на шари навіть одразу після вичавлення. Єдине що забув згадати про піну яка дуже довго не спадає, тому колотити і перемішувати обов’язково.

Зі знайдених рецептів можу поділитися декількома речами:

  • шпинат, як це не дивно, добре підходить і для фруктових і для овочевих соків і додає якоїсь фактурності без впливу на смак. Рекомендую додавати куди тільки можна.
  • те ж саме стосується і бананів. Банан взагалі варто додавати у фруктові соки без винятків – без нього виходить усе занадто водянистим.
  • неймовірно смачним є сік з апельсинів та моркви (маленьких морквинок). Спробуйте, гарантую що сподобається.
  • не робіть соки наперед – вони довго не стоять навіть у холодильнику і за кілька хвилин втрачають і вигляд і на смак стають як суміш води з фруктовою/овочевою гущею. Підозрюю що для зберігання треба додавати в соки сіль чи цукор.

Чи варта ця сокочавилка своєї ціни? Важко сказати. З одного боку треба визнати що ціна дуже висока, і купили ми її під впливом імпульсу прочитавши хороші відгуки. А з іншого боку навряд чи можна знайти щось подібне де збірка/розбірка, а головне чистка здійснюється настільки просто. Не знаю навіть. Як ви думаєте?

А які рецепти знаєте ви? І чи взагалі займаєтеся подібним?

Відео внизу як кажуть знімав на тапочок, так що за якість вибачайте:

Microsoft: автомати з газіровкою

Цей пост можна вважати доповненням до старого посту Їжа в Microsoft.

До речі хочу ще зауважити таку цікаву деталь щодо різних кока-кол: в США їх називають “сода” або “кола”. Це і буде аналог нашого “газіровка”.

Взагалі як я вже писав на кухнях стоять холидильники з різними колами, газованими напоями та молоком. Останнє ж віяння – автомати з газованою водою.

Хто бував у американських фаст-фудах (а хто не бував почитайте ще ось це – Фаст-фуд в США) той бачив такі машинки з кранами з різними напоями. Тобто на касі ти коли купуєш “колу” не уточнюючи що саме то отримуєш просто великий стакан. А потім з цим стаканом ходиш до автомату і наливаєш собі чого завгодно із запропонованого. Кількість походів не обмежена, ніхто не слідкує Smile І там же є спеціальна “педалька” для криги.

Ось подібні автомати, але набагато крутіші почали ставити і в МС. До цього чув що в деяких кафетеріях вони є, але ось їх встановили і в столовій того комплексу в якому я працюю.

Що ж там такого незвичного? Та власне вибір. Кожен з напоїв має основний смак і цілу купу варіацій про які я особисто ніколи і не чув. Як вам наприклад вишньова фанта без цукру? А мені сподобалася лаймова фанта (зелененька). Ну і змішувати гурманам ніхто не забороняє.

Ну і просто так. Машинки для кави. Теж стоять у кожній кухні. В моїй будівлі є по одній кухні на поверх і там стоять по 2 машини – старбакс та сіетл кофі.

Зверху кожної 2 відсіки: звичайні та декофеінуті зерна. Можна змішувати. Жирні коричньові розводи на лівих баках то якраз від звичайних зерен, можна побачити наскільки вони свіжі. Міняють/досипають їх як я бачу раз на пару днів.

UPD Feb 12, 2014. На прохання у коментарях додаю фото з чаями:

Наша хлібопічка та мій рецепт святкового хлібу

Якийсь час тому (мабуть більше року) ми купили хлібопічку Panasonic SD-YD250 і час від часу доволі успішно печемо хліб.

У нас зайняло деякий час щоб з’ясувати що і як треба робити щоб нам подобалося і зараз ми переважно робимо “сірий” хліб з додаванням соняшникового та кабакового насіння, іноді горіхів. Борошно, дріжджі і горіхи ми купуємо в інтернеті – теж знадобився якийсь час щоб знайти те що нам подобається.

Враховуючи що це друга наша хлібопічка можу відзначити через що вона нам подобається:

  • дуже просте програмування: тип випічки, розмір, ступін прожарювання шкуринки. Навіть вміє робити тісто на піцу, хоча ми цією можливістю ще не користувалися.
  • повна загрузка не обов’язкова – підтримує три умовні розміри хлібини.
  • тиха – вона мішає щось там, і бібікає коли час засипати ізюм чи горіхи, але якщо закрити двері в кімнати то нічого не буде чути. Ну і дріжджі засипаються у спеціальне поглиблення на кришці.
  • легко мити – вийняв “відро”, дістав хлібину, протер мочалкою і все.
  • в кухні абсолютно непомітна (дизайн не кричущий). Хоча для когось це може бути і недоліком оскільки дизайн не сучасний і не космічний.
    З недоліків можна назвати те що в ній нема віконця щоб спостерігати за хлібом, але особисто для мене це плюс – менше тепла втрачається.

      Коли хліб готується то це буває не так просто витерпіти – на протязі кількох годин шалений запах свіжого хлібу (по запаху можна зарані вгадати наскільки вдалий хліб вийде) просто зводить з глузду. Враховуючи що в середньому процес займає більше 3 годин в цей час краще дома не знаходитися

Smile

Олена у нас завжди займається хлібом, я лише намагаюся розібратися час від часу в цьому процесі, але швидко втрачаю інтерес.

І ось на Новий Рік вирішив зробити щось своє. Рецепт знайшов у книзі, але половини компонентів у мене не було тому довелося імпровізувати. Отже мій рецепт:

  • стакан теплої води
  • кілька ложок лікеру (я використовував Бейліс)
  • кілька чайних ложок пальмового цукру
  • одне яйце
  • дрібно нарізана м’якоть з двох апельсинів
  • пів-стакану тоненько нарізаного мигдального горіху
  • кілька ложок чіа та маку
  • три стакани борошна для сірого хлібу
  • кілька чайних ложок олії з грецьокого горіху
  • пару ложок глютену
  • пару ложок дріжджів (машинка сама знає коли їх всипати в тісто)
  • стакан білого ізюму (засипав десь через годину коли машинка забібікала).

Може і ще щось було, забув вже.

Ну от, виставив на “простий” режим, увімкнув і забув (лише ізюм досипав коли треба було).

Десь за годину до закінчення операції почало приємно пахнути солодкою випічкою, це був добрий знак Smile

 

Проте хліб хоча і вийшов непоганий, на вигляд не надто вдався. Верхушка замість красиво стирчати куполом провалилася всередину Sad smile Щось із пропорціями складових мабуть не так. Ну та в принципі і очикувано, я задоволений з того що його просто можна їсти. Проте вжахніться зовнішньому виду на фото.

На диво шматочки апельсину не втратили соковитості і відчуваються як маленькі острівки свіжості. Та і взагалі хліб вийшов схожим на м’яке печиво – консистенція білого хлібу, а на смак як торт без крему.

 

Як з’ясувалося хліб за таким рецептом добре йде під чай якщо його полити медом… Ну що, нагнав апетит? Smile

У підсумку скажу що хлібопічка дуже корисна річ навіть якщо ви не щодня нею користуєтеся: смачний свіжий хліб з яким можна екперементувати і при цьому витрачати мінімум зусиль – ні тісто місити, ні за процесом слідкувати.

 

Для нас двої навіть маленької буханки вистачає на кілька днів, у більшій же родині ця річ взагалі має стати незамінною – з ранку увімкнули прилад, а ввечері вся родина їсть свіжий хліб, наступного дня те саме.

А ви що і як печете сучасними машинами?

Сніданок у ліжко…

…у моєму виконанні.

Той ранок коли ми лінуємося або хворіємо і не їдемо у спортклуб о 6-7 годині ми топчемо подібний сніданок переглядаючи щось типу Dual Survival на Netflix.

 

У моєму виконанні сніданок складається з фруктів та ягід (банан, яблуко, груша, малина, полуниця), горіхів (грецькі, мигдаль, арахіс), морожених та сушених фруктів і ягід (чорниця, ананас, манго, абрикос, фіники,…).

Насправді у нас усі шафки та холодильник забиті цим добром, горіхів як у запасливого ховраха у норі. Як це не дивно грецькі горіхи тут мабуть найдорожчі, і незважаючи на те що все це добро можна купити будь-де ми лише нещодавно знайшли місця в яких продаються дійсно смачні горіхи та сушні фрукти. Морожені та свіжі фрукти ми беремо або на місцевому фермерському ринку, або в оптовому магазині поблизу (деякі речі там навіть кращі не кажучи вже про те що значно дешевші).

Звісно я не все кидаю в тарілку, 5-6 різних горіхів і фруктів і досить.

Зверху до цього всього додається творог, мед, ябо як цього разу – горіхове масло. Що стосується творогу то треба сказати що той продукт до якого звикли у нас тут можна купити лише в спеціалізованих магазинах, але є хороша заміна – cottage cheese. Мені навіть більше подобається – рідкіший і трошки солонуватий.

 

Ну і звісно чай. Цього разу чорний. Купуємо ми чай або в китайських магазинах, або замовляємо по інтернету. До речі треба буде написати якось про інет-магазин в якому ми в основному і купуємо горіхи, сушені фрукти та чай.

Ну і звісно ж вітаміни, подробиці тут – Ням-ням дімідрольчик. Також читво по темі – Ранковий коктейль…

Ну а в основному пост для того щоб написати пост і побажати вам доброго ранку. У нас сьогодні святковий вихідний день, чого і вам бажаю Smile

Фаст-фуд в США

Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

Кава

Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

  • Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
  • Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

Дешеві забігайлівки

За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

  • McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
  • KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
  • Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

Піцерії

Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

  • California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
  • Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
  • Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

Сендвічі

Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

  • Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
  • Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
  • Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
  • Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
  • Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

    Мексиканська їжа

    От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.

  • Chipotle Mexican Grill –  швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
  • Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

Солодощі

Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

  • Buskin-Robbins, Dippin’ Dots –  бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
  • Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
  • Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
  • Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

Напої

Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

  • Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

Вищий клас

Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

  • Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
  • Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
  • Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
  • Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
  • Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
  • Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

Пропущене

В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

 

Ну от наче і все. Смачного вам!