Марафон на Олімпійських Іграх 1904-го року

Коли читаєш про деякі події просто дивуєшся – як таке могло статися в реальному житті, таке що не у кожному фантастичному фільмі вигадають. До того ж події ці не зрозуміло навіть чому не екранізовано – могла б вийти і драма, і чорна комедія, і просто цікава історія за реальними подіями…

Отже Олімпійські Ігри 1904-го року проходили в Сент Луісі (штат Міссурі) і було там багато чого цікавого, але марафон на тих Іграх є чимось особливим навіть серед усіх неймовірних спортивних подій.

Старт марафону на Олімпійських Іграх 1904-го року. Вони ще не знають яке випробування їх очікує…

Сам марафон організаторам прийшло в голову проводити о другій годині дня, спека сягала 33 градусів за Цельсієм. Але вологість повітря була майже 100% (хоча дощ так і не пішов і хмар навіть не було), що робить темпуратуру рівній 57 градусам Цельсію при нормальному рівні вологи. Для порівняння ідеальною темперетурою для марафону зараз вважається 10 градусів за Цельсієм і більшість стартів буде скасовано при +21 градусі.

Перед учасниками марафону проскакали вершники на дорозі і підняли таку пилюку, що вона не сідала до самого фінішу – траса була по грунтовій дорозі. У одного з учасників навіть виникли тріщіни шлунку від того, що він наковтався тієї пилюки, і ротом йому йшла кров.

Більшість учасників ніколи не бігали до того і потрапили на старт за інші спортивні досягнення.

Організатори зробили дві точки з водою – за 300 метрів від старту і на 21-му кілометрі (воду треба було доставати з колодязя самому). Зараз на марафонах точки з водою та іншим харчуванням ставлять кожні 3-5 кілометрів.

Не дивно, що з 32 учасників фінішу дісталися лише 14.

Також цікаво, що час тоді враховували лише для перших трьох учасників, а далі годинник просто зупиняли – медалі вже не буде все одно.

Також були доволі цікаві особистості серед учасників. Далі про кількох з них.

Фред Лодз (який до речі виграв Бостонський марафон наступного року) був бігуном на той час і вирішив не ризикувати здоров’ям – зійшов на 15-му кілометрі і доїхав до фінішу на таксі. Після чого вийшов на стадіон де публіка прийняла його за переможця і почала підтримувати. Він жартома фінішував… І хоча багато разів і тоді і потім говорив про те що зійшов його все одно нагородили і досі в деяких матеріалах називають переможцем.

Фред Лодз.

Справа в тому, що в той час не було церемонії нагородження і медалі одягали одразу після фінішу. На Фреда золоту медаль одягла донька Президента Теодора Рузвельта Аліса, яка одразу після цього і полишила стадіон.

У підсумку Фреда забанали назавжди, але через кілька місяців заборону виступати на змагання зняли, що дозоволило йому залишатися одним з найвідоміших марафонців свого часу.

Такий собі Фелікс Карвахал доїхав з Куби аж до Нового Орлеану на зібрані серед друзів гроші, там програв все в карти, знайшов там американського спортсмена який оплатив йому дорогу до Сент Луїсу. Також треба сказати що бігуном Фелікс не був, учасником збірної теж, просто прийшов на старт в звичайному одязі, обрізав штани по коліно… і його пустили на старт.

Фелікс Карбахал де Сото на старті – обрізані ножицями штани, робочі ботинки.

На момент старту він не їв вже кілька днів і тому побачивши сад по дорозі забір туди. З’ївши кілька яблук від зрозумів, що вони гнилі, виблював все і знепритомнів (або як сам казав “заснув”). Прийшовши до тями прокинувся, продовжив бігти і прийшов на фініш чертвертим.

Фелікс Карбахал на дистанції.

Перші африканські учасники Олімпійських Ігор в історії теж були саме на цьому марафоні. Два південнофариканці які теж не були у збірних, теж ніколи не бігали. Вони просто працювали на виставці поруч з якою проводилися Ігри та прийшли на старт. І по дорозі на них напала зграя собак через що вони мусили тікати з дороги і робити крюк щоб повернутися назад. Фінішували на 9-му та 12-му місцях.

Південноафриканські бігуни на старті.

Але найбільша жесть відбулася з переможцем – Томасом Хіксом. Його тренер (мабуть найгірший тренер в історії) вважав, що пити воду під час марафону не припустимо і натомість на 16-му кілометрі дав спортсмену випити яєчні білки змішані з бренді та… крисячою отрутою. Так, саме з отрутою. Звісно Томасу стало дуже зле, його рвало кров’ю, почалися галюцінації. І через кілька миль тренер дав йому випити потрійну дозу того самого напою.

Томасу Хіксу допомагають йти на фінішну пряму.

Прибігши на стадіон переможець навіть не бачів доріжки, думав що він лише стартував, не міг навіть йти прямо і був фактично на руках донесений до фінішу. Результат – 3 години і 28 хвилин. Після фінішу лікар повідомив, що імовірність виживання надзвичайно низька. На щастя спротсмен вижив.

Fooducate – програма яка вам безумовно потрібна

Я вже писав про додаток MyFitnessPal за допомогою якого можна вести облік спожитих продуктів/калорій. І та програма не зважаючи на всі свої недоліки має 2 великі переваги через які я її і використовую: найбільшу на ринку базу продуктів та інтеграцію зі спортивними сервісами.

Проте є одна дуже важлива можливість яка повністю відсутня в MyFitnessPal – а саме можливість дізнатися що хорошого та поганово в певному продукті, і ще важливіше – які є кращі альтернативи.

Додаток працю дуже просто – скануєте штрих-код товару і бачите оцінку (А – найвища, F – таке краще і в руки не брати). На закладці з поясненнями буде вказано що не так (наприклад доданий цукор, штучні фарбники і таке інше). І на закладці з альтернативами можна побачити подібні і кращі продукти – сильно допомагає робити кращий вибір в магазині.

База даних у цього сервісу не така велика і раз на тиждень точно я знаходжу продукт відсутній у базі. Тоді не лінюся – фотографую продукт з усіх боків і відсилаю виробнику фото щоб вони додали у базу.

Також в цій програмі можна вести облік спожитого. Але інтеграція можлива лише з Google Fit який просто жалюгідний. Тож я для обліку програмою не користуюся.

Варто зауважити ще, що на сайті сервісу (fooducate.com) дуже багато корисних матеріалів. І я навіть пораджу підписатися на їх розсилку – багато корисного можна дізнатися про здорове харчування, альтернативи деяким продуктам та поганим звичкам.

Тож встановлюйте і користуйтеся!

MyFitnessPal – погана хороша програма для підрахунку калорій

Саме так – це погано зроблена хороша програма. Вірніше не стільки програма, або давайте буду казати додаток, але і сервіс яким можна користуватися і з бравзера.

Чому хороший додаток? Тому що дозволяє вести щоденник щодо спожитих продуктів. Продукти можна додавати за допомогою пошуку в базі даних (видавник стверджує що в їх базі більше 2 мільйонів продуктів), або зісканувавши штрих-код. Можна також створювати свої блюда (наприклад салати, чи який бутерброд) склавши до купи продукти з їх бази.

Я користуюся цим додатком як то кажуть релігійно – вже кілька тижнів поспіль додаю до щоденника все що їм. Продукти можна додавати в групи (у мене є сніданок, обід, вечеря, перекуси і перед тренуванням). Далі можна дивитися розподілення калорій, різних жирів, мікроелементів та вітамінів.

В платній версії додаток покаже які продукти додали скільки чого. Але платна версія коштує якісь безумні $10 на місяць для Android і усі $20 для тих у кого iPhone. Це до мінусів.

З плюсів є те що додаток синхронізується з програмами як Training Peaks чи Garmin Connect (читайте подробиці тут – Як поєднати в купу фітнес-сайти та пристрої – моя версія). При цьому як спалені на тренуванні калорії додають до денного бюджету так і спожиті калорії зберігаються у щоденнику тренувань.

Звісно все вище перелічене можна зробити і на сайті myfitnesspal.com.

Додатково там можна підключатися до різних фітнес-сайтів (Garmin, Samsung, FitBit, Strave, тощо), додавати друзів і тому подібне.

Тепер про мінуси і не доліки в тому порядку як вони важать для мене.

Перше – безумна кількість реклами: вона і знизу екрану, і між елементами на екрані. Проблему я особисто вирішив додавши widget на один з екранів свого смартфону – тепер у мене є кнопки за допомогою яких я можу одразу перейти на екран додавання чи сканування продукту. На iOS такої можливості не буде.

Друге – абсолютна відсутність користі від платного рахунку. Так, реклама зникне, але усі інші функції що з’являються для мене не мають особливого сенсу: цілі на день по мікрокомпонентах, рецепти, поради і таке інше. Більше того – люди які оплатили рахунок часу кажуть, що додаток став працювати повільніше і гірше.

Третє – додаток час від часу доведеться перезавантажувати. Це не надто велика проблема сама по собі, але тим не менш дратує коли поспішаєш і хочеш швиденько посканувати коди, а воно починає крутити спінер і показувати повідомлення про помилки в базі.

Ну і останнє – дублювання і неточність в базі даних. Але переважно там усе є і більш-менш точно показано.

У підсумку – спробуйте, якщо занотовуєте і підраховуєте калорії. Також можу бути цікаво просто щоб побачити що і як ви їсти і через якийсь час проаналізувати статистику – можуть бути певні відкриття.

Як поєднати в купу фітнес-сайти та пристрої – моя версія

Доброго для мої маленькі читачі, давайте поговоримо про фітнес-пристрої, сайти та те як їх можна потоваришувати одне з одним.

Якщо у вас є фітнес- чи спортивний годинник, вело-комп’ютер чи розумний велотренажер, або навіть якщо ви тренуєтесь зі смартфоном то у вас неминуче виникло питання якими програмами та сайтами користуватися. І чим більше усього різного ви робите тим більше у вас опцій.

При цьому якщо пристрої, що вимірюють і збирають статистику у вас від різних виробників то скоріш за все кожне з них хоче зберігати статистику на сайті відповідного виробника.

Зараз вже усі відомі виробники дають можливість підключати сайти одне до одного так, що ті можуть обмінюватися даними. Але не все так просто і неминуче виникають проблеми такі як: дублювання записів, відсутність синхронізації між певними сайтами, або для певних даних і таке інше.

Перше, що я пораджу – зберігайте дані “рідним” для ваших пристроїв способом, і лише потім зливайте їх до купи.

Картинка далі показує як я усе налаштував для себе:

Тепер у деталях:

  • Мої пристрої з якими я тренуюся і змагаюся (Garmin Forerunner 735xt, Garmin Edge 520, Garmin Oregon 750t та підключені до них датчики пульсу, обертів, швидкості і таке інше) через Bluetooth підключення до смартфону зливають дані на мій Garmin Conect. Там же (на сайті або в додатку на смартфоні) можна ввести дані тренування вручну.
  • Мій вело-тренажер Wahoo Fitness KICKR SNAP підключено до Zwift на лептопі. У цій програмі можна кататися по Лондону, Нью-Йорку та інших місцинах, тренуватися за планом, ганяти в групі (у них там навіть змагання проводяться), а розумний тренажер змінює навантаження відповідно змін рельєфу. А звідси вже дані про поїздку зливаються на Garmin Connect.
  • Для тренувань лише зі смартфоном я використовую (коли таке трапляється) Strava. Цей сайт/програма є дуже популярною у велосипедистів в першу чегру, але остані роки і інші види спорту стали реєструватися на ній частіше. До того ж цей додаток на смартфоні є популярним способом зберігати дані в обхід програм від виробника як Wahoo, Eliе, Samsung чи інших. І якщо у вас пристрої від не надто відомих виробників то спробуйте їх саме з цим додатком.
  • Останні півтори місяці я також почав занотовувати все що їм протягом дня за допомогою MyFitnessPal – навіть просто бачити скільки і що саме їси впродовж дня допомагає робити кращий вибір. Дані потім завантажуються на Training Peak. Про сам додаток читайте тут – MyFitnessPal – погана хороша програма для підрахунку калорій.
  • Training Peak є мабуть найпопулярнішою платформою для взаємодії тренерів та атлетів. Плани тренувань, завдання у форматах Garmin, Zwift та інших, коментування, статистика і багато інших інструментів. Саме сюди зливаються мої дані з Garmin Connect. При цьому система достатньо розумна щоб співставити завдання та тренування і поставити їх у відповідність одне одному. І відповідно тренер може дивитися на успіхи того з ким працює (пульс, потужність, швидкість, самопочуття, тощо) і відповідно коригувати плани.

Тиждень на Training Peaks:

Тренування на Training Peaks:

Ще один інструмент який варто згадати стане дуже корисним у синхронізації даних з різних сайтів якщо у вас на кожному з низ вже накопичилася певна історія – подробиці у моєму запису про сервіс tapiriik.

Spandex Swim Cap

Не буду писати про якийсь конкретний бренд чи модель, а просто розкажу що це, для чого і в чому плюси та мінуси.

Шапочки для плавання призначені одночасно для захисту волосся та шкіри голови від хімії у воді басейна, а також що утримувати волосся і не засмічувати басейн. Ну і плюс певна “аеродинамічність” у воді.

Гумові шапочки, тобто найбільш поширені, доволі дешеві (в райні $$1-2), часто бувають з малюнками чи візерунками, але дуже сильно зтягують голову. Я саме через те що такі шапочки неприємно муляють навіть якщо я плаваю усього 30 хвилин і не користуюся подібними.

Силіконові шапочки набагато комфортніші, не тиснуть, їх легко знімати і одягати. Але вони дорогі (в районі $20) і при цьому теж служать не більше кількох місяців. І ще в них трошки жаркіше ніж у простих гумових через те що силікону потрібен товщий прошарок.

І нарешті шапочки за інших матеріалів – спеціально обробленої матерії, лайкри, спандекса, тощо. Такі шапочки абсолютно не відчуваються на голові, добре сидять, але при цьому не захищають волосся та шкіру від хімії.

Мені найбільше подобаються шапочки зі спандексу. Але є причина чому я все одно плаваю без них. Справа в тому що це матеріал дуже швидко деградує і вже за кілька тижнів шапочка починає розтягуватися, втрачає форму, а потім взагалі не тримається на голові. При ціні в $10 можна дуже швидко заморитися купувати собі нові.

На цьому власне і закінчимо. Тепер ви можливо дізналися що існує ще й така річ як шапочки для плавання зі спандексу :)

Asics Tiger, Лассе Вірен та Кіхаширо Онітсука

Кіхаширо Онітсука (Kihaсhiro Onitsuka)

Під час війни Онітсука був в імперських військах і піздніше казав що знову пішов би воювати за Японію бо “це те що ти маєш робити – битися за свою країну”. Туберкульоз врятував його від передової, але натомість він опинився у кінному загоні де була така жорстка дисципліна що солдат примушували в прямому сенсі вилизувати своїх коней язиком якщо помічали на тих хоч якийсь бруд.

Взагалі то його ім’я було Кіхаширо Сакагучі. Але коли його друг загинув у війні в Бурмі Кіхаширо змінив своє ім’я щоб обманути комісію яка не брала його в армію через туберкульоз і погане здоров’я.

Після війни він зайнявся криміналом – продавав на чорному ринку алкоголь американським солдатам, але швидко зненавидів те що робив. В той час один з його друзів розповів йому про Олімпійський рух П’єра де Кубертена і Кіхаширо захопився ідеєю того що найкращі і найсильніші люди планети змагаються за чесними правилами що визначити найкращого. Саме чесна гра, дотримання правил і боротьба привабили його так що він кинув свій підпільний бізнес.

У 1947-му році 30-річний офіцер виношував ідею як зробити Японію сильнішою у спорті щоб допомогти швидшому відновленню духу та економіки після програної Другої Світової. І якось в ресторані він побачив як готують восьминога і тут же у нього з’явилося бачення того як має виглядати підошва кросівок. До речі подібним же натхненням керувався засновиник Nike якому прийшла ідея підошви кросівок коли він випікав вафлі і дивився на їх форму.

Кіхаширо ночував на вокзалі (бо не мав грошей на житло), працював над кросівками і щоденно переслідував тренерів місцевих баскетбольних команд зі своїм винаходом. Аж поки одни з них не погодився спробувати нове взуття і команда його на щастя виграла чемпіонат серед шкіл. Незвичне взуття привернуло увагу до Онітсуки.

З першими прибутками Онітсука обладнав собі офіс в якому стояло його ліжко – він так багато працював що і спав у своєму офісі і таки чином не мав житла. І так само жорстко він ставився до працівників. Чоловіки працюючи над проектами не мали право лишати офіс по кілька місяців, жодних вихідних чи відпусток з будь-яких причин. День в офісі починався о 5:30 де працівники чистили туалети та прибирали приміщення, а о 7-й починалася робота над кросівками. Робочий день закінчувався о 7-й вечора, а з 8-ї до 11-ї працівники вчилися тут же на місці.

Через кілька років він звернув увагу на марафонський біг який був (і є досі) дуже популярним в Японії як дисципліна яка вимагає концентрації, самопожертви і стійкого перенесення страждань. В той час вважалося що скривавлені від натертостей ноги після марафону це нормальна річ. А Онітсука подумав що є нагода зробити ще один прорив. Поговоривши з лікарями які теж казали що натертості не минучі він дізнався що натертості по суті є опіками, принаймі така ж реакція на них. Після цього Кіхаширо почав працювати над проблемою у своїй манері – буквально день і ніч.

Якось у таксі яке різко зупинилося Онітсука відчув як машина заїхала у глибоку калюжу. Це був ще один момент натхнення – біговим кросівкам потрібна подушка що буде захищати ноги бігунів! Швидко з’ясувавши що вода занадто важка і її складно утримати в підошві він змінив дизайн з води на повітря.

Оскльки сам він не був бігуном Кіхаширо почав вивчати професійних бігунів, а саме як вони ставлять ногу. З цього він вивів де мають бути вентиляційні отвори для нагнітання та виходу повітря з кросівка. Так з’явилися Tiger Marathon Tabi з відділеним велики пальцем як у традиційному японському взутті – при відштовхування повітря “закачувалося” у кросівок, а при приземлені – видувалося. Так було вирішено проблему перегріву яка і спричиняла більшість натертостей.

І вже 1951-го Шигекі Танака у цих кросівках виграв Бостонський марафон. 1963-го та 1967-го року в цих же кросівках було встановлено перші світові рекорди і людина вперше пробігла дистанцію швидше за 2:20 та 2:10 відповідно.

На Олімпійських Іграх 1976-го у Монреалі Asics були все ще найпопулярнішим біговим брендом у якому змагалися 60% атлетів світового рівня, але новачки як Nike почали швидко скорочувати розрив. На цих Іграх Лассе Вірен (історію цього неймовірного атлета читайте тут – Лассе Вірен), який вже виграв золото на 5 і 10 км на Олімпіаді 1972-го року у Мюнхені, вирішив бігти у Asics замість Adidas які він використовував до цього.

Вірен зв’язвася з компанією і попросив їх зменшити якщо можна вагу кросівок. Онітсука, якому на той момент було 58 років прийняв замовлення. В кімнаті готелю де він жив Кіхаширо зібрав інженерів компанії і вони почали працювати… У підсумку було зрізано 2 мм підошви і змінено форму п’яти.

Наступного ранку Вірен виграв золоту медаль на 10 км з результатом 27:40.36. Після перемоги Лассе зняв кросівки і підняв їх над головою і так пробіг коло пошани. Міжнародний Олімпійський Комітет угледів в цьому рекламу бренда і дискваліфував спортсмена. Але помі рішення відмінили і через кілька днів Вірен виграв ще одне золото на 5 км. Причому рішення відмінили через те що було доведено що Вірен, як це не смішно, натер ногу і тому наче і зняв кросівки :)

Цього ж року стався перший біговий бум коли великі маси народу почали займатися бігом для здоров’я і задоволення. І Asics був найпопулярнішим брендом бігових кросівок в той час.

Як не дивно перемоги вірена Онітсука не використав для просування та популярізації бренду – для нього видатні атлети були самі по собі, а якісний продукт окремо. Тобто він не вважав за прийнятне рекламувати свою компанію за допомогою знаменитостей.

У 1977-му році Онітсука приєднам до своєї компанії яка тоді називалася Tiger ще два невеличкі бренди що виробляли одяг і назвав нову компанію Asics як скорочення від латинської фрази Anima Sana In Corpore Same – в здоровому тілі здоровий дух. Компанію було націлено на виготовлення високоякісних спортивних продуктів за якими б покупці приходили би в магазини знову і знову. І треба сказати що кілька років тому рада директорів змінила напрямок і тепер компанія намагається охопити і підлітків пропонуючи модний одяг у спортивному стилі.

У 80-х роках у компанії сталися послаблення робочого режиму, з’явилися виходні дні.

Кіхаширо Онітсука помер 2007-го у віці 89 років.

Кріотерапія – лікуємося холодом

Більш детальну інформацію про кріотерапію можна знайти у вікіпедії, я ж вам розкажу коротко про наший досвід.

Колись давно, ще багато років тому я по телебаченню бачив сюжет про кріокамеру десь в Києві і про її лікувальні можливості. Ну побачив і забув – ні їздити у Київ, ні навіть живучи у Києві я ту камеру шукати навіть не став.

І ось нещодавно косметолог якого Олена іноді відвідує порадила спробувати кріотерапію – недалеко від нас з’явилася така точка. Ми вирішили що можна і спробувати раз воно під боком – хоч будемо знати що воно таке.

Наскільки я розумію існують два різні типи камер: перша – закрита в якій  треба перебувати у шапці, спеціальних окулярах та масці щоб не пошкодити очі та зуби. Другий тип – більш компактні камери, або просто кабінки де використовують дуже холодний і важкий газ (важкий щоб він не розлітався, а навпаки сідав вниз де його можна було б збирати назад). Як правило це щось з азотом.

 

Так от ті сеанси які ми відвідуємо саме і проводяться у азотних кабінках. При цьому висоту платформи можна міняти так що голова і шия в холоді не опиняються.

Перший пробний сеанс триває 2 хвилини і температура на ньому десь -120 по Цельсію. Просто щоб зрозуміти чи не зненавидите ви всю цю кріотерапію. Але як правило людям подобається і вони продовжують. Наступні (“нормальні”) сеанси тривають 3 хвилини і температуру на них встановлюють від -140 до -160 по Цельсію. При цьому на руки одягають теплі щільні рукавиці, на ноги – шкарпетки. Роблять це тому що пальці якраз дуже легко відморозити.

 

Для чого все це? Сеанс кріотерапії призводить до різкого звуження маленьких судин близьких до шкіри і різкого відливу крові в середину тіла. Після закінчення сеансу кров з несамовитою швидкістю повертається назад. По-перше, ці процеси руйнують і створюють заново велику кількість дрібних судин і суттєво покращують їх стан. Також це процес має лікувальний ефект для шкіри. Але є і інші ефекти (і треба сказати далеко не всі їх вивчено і список не повний) як, наприклад: зміцнення імунітету, лікування запалень та легких травм, зняття болей у суглобах, нормалізація тиску, збільшення енергійності, викид “рідких” гормонів завдяки яким зменшується апетит та з’являється почуття щасті і багато чого ще.

 

Які почуття? Почуття доволі незвичні і геть не схожі на те як просто мерзнути – за 3 хвилини встигає замерзнути лише шкіра та кілька міліметрів м’язів та жиру під нею. Першу хвилину здається що усе тіло намазали холодною олією – не надто приємно, але нічого страшного. На другій хвилині тіло починає автоматично труситися і контролювати цей процес не можна – організм має якісь свої вбудовані механізми які і задіює. А після того вже починаються неприємні почуття – шкіра починає боліти дуже сильно і уся зразу, схоже на те як добряче вдарили дрючком, але одразу по кожному квадратному сантиметру шкіри. При цьому в районі ліктів та колін болить найсильніше.

 

А після кабінки уся шкіра стає яскраво червоною і під нею чітко видно різні мікротравми (синці) які зовсім не було видно до того. Через дуже короткий час з’являється енергійність, хочеться бігати і стрибати, а шкіру і навіть деякі м’язи починає сильно (хоча і приємно) колоти голками. Усі ефекти повністю зникають хвилин за 10.

 

Коротше як буде можливість то спробуйте.

Які протипоказання? Якщо у вас проблеми з судинами, дихальними шляхами, застуда чи вагітність то кріотерапія не для вас.

Коротка історія бігових кросівок

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.

Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.

Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.

New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.

See the source image

Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.

Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.

До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.

See the source image

Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.

See the source image

Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.

See the source image

New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)

See the source image

Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.

New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.

See the source image

New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.

See the source image

Brooks Chariot, 1982. Перші  популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.

Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.

Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.

See the source image

Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984.  Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.

See the source image

Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.

Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.

Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.

Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.

See the source image

Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.

Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.

See the source image

Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.

Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.

See the source image

Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.

See the source image

Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.

See the source image

Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.

Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.

До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.

Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.

До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.

Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.

New Balance Minimus, 2011. У мене є ця модель – https://blog.golovatyi.info/2013/03/19/new-balance-minimus-barefoot-10/, але я в них вже давно не бігаю – занадто нещадні вони до ніг і вибагливі до техніки. Я в них в іноді в залі качаюся.

Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.

Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – https://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.

2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.

Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.

Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.

See the source image

New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності.  У мене є вже масова модель – https://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.

Ну от наче і все, ще згадаю про свій старий пост – ПРО БІГОВІ КРОСІВКИ.

Що ще забув сказати?

Про плавання

Плавання як вид спорту входить разом з бігом, велоспортом, тріатлоном, біговими лижами та греблею до невеликої групи так званого спорту “на витривалість”. Звісно в кожному з вище названих видів є і швидкісні підвиди, але переважно усі сприймають будь-який з цих видів фізичної активності як щось що роблять протягом години і більше. І такі види вимагають довгої підготовки тіла до того щоб ефективно витрачати енергію, або мінімізувати її витрати при максимальному результаті.

І навіть з усіх вищеназваних видів активності плавання стоїть окремо…

Тут треба зробити невеличкий відступ і одразу сказати що у плаванні я чайник, не маю ніяких ілюзій щодо свого рівня та умінь і навіть близько не ставлю себе на один рівень разом з людьми хто хоч скількись займалися плаванням. А тому і вам треба сприймати усе далі написане критично.

Отже… Головне що відрізняє плавання – це техніка. Причому не скільки техніка рухів як її розуміють у, наприклад, бойових мистецтвах, а саме координація рухів. У плаванні дуже велику важливість має час активізації кожного м’язу і здійснення кожного руху. Причина в тому що вода є набагато щільнішим середовищем ніж повітря і кожен невчасно чи невірно зроблений рух помітно гальмує плавця.

Також у мене є для вас погані новини. Якщо ви не навчилися нормально плавати у дитинстві (тобто у секції і з тренером) тим менше результатів ви зможете досягти чим більший ваш вік. Тобто чим пізніше ви почали вчитися плавати тим нижчий ваший потенційний максимум. Тому якщо ви хоч якось плаваєте і робите це (чи думаєте що робите це) регулярно – негайно біжіть шукати тренера!

Років 20 з чимось тому мене навчили основним хитрощам плавання вільним стилем: як дихати на обидва боки, як тримати темп, що робити з ногами і таке інше. Але тривало все це усього три місяці і після того часу я плавав дуже рідко. І аж коли по переїзду в США зайнявся тріатлоном то почав знову плавати більш-менш регулярно в басейні. Через пару років я відчув що функціонально мабуть готовий перейти на інший рівень і найняв собі і Олені тренера. Усього пари занять з відеозйомкою вистачило щоб забезпечити нас матеріалом для самовдосконалення ще на кілька років. А минулого року знову найняли тренера на кілька занять і знову цього схоже вистачить надовго.

Ви можете спитати – для чого ж тоді взагалі тренери та самовдосконалення якщо все одно не наблизишся до людей які навчилися плавати нормально в дитинстві? У мене є кілька причин. Перша – чим краще ви плаваєте тим більше задоволення від цього отримуєте. І в більшості випадків цього достатньо щоб хотіти продовжувати вдосконалюватися. Друга причина – якщо ви приймаєте участь у змаганнях чи просто масових стартах з плавання, тріатлону, акватлону, тощо то у вас з’являється можливість витрачати набагато менше енергії на етапі плавання і використати її на бігові чи велосипеді.

І третя причина на якій я хочу зупинитися окремо – це менша травматичність плавання ніж інших спортивних видів на витривалість. В плаванні нема постійних ударів по м’язах та суглобах як у бігові, нема перегрівання як у тому ж бігові чи лижах, нема божевільного темпу серцебиття як у велоспорті чи лижах, нема надмірного навантаження на поперек та хребет як у греблі і так далі. У воді у вас завжди не шокова температура, нормальне серцебиття завдяки рівномірному диханню – а без рівномірного дихання ви просто не зможете проплисти скільки-небудь довгу дистанцію. Так, правильне дихання є ще однією перевагою плавання – ви можете не вміти правильно дихати у інших видах і це вас уповільнить звісно, але лише у плавання правильно дихати – обов’язково.

З іншого боку є певна психологічна проблема пов’язана з плаванням. І проблема ця дуже серйозна, навіть не сподівайтеся що вона вас омине якщо ви почнете займатися плаванням. Проблема пов’язана саме з неефективністю техніки та розсинхронізованості рухів. Плавання це не один з тих видів спорту де можна зціпити зуби і терпіти і додавати зусиль щоб покращити результат. Ні, з неправильною технікою ваші додаткові зусилля підуть на те щоб сильніше вас гальмувати. Ось і проблема – треба зупинитися, визнати що ви не уявляєте як правильно плавати і бути готовим до того що пройде дуже багато часу і тренувань до того як ви зможете самостійно пропливати довгі дистанції і отримувати при цьому задоволення від того як саме ви це робите.

В інтернеті, спортивних журналах та книгах можна знайти багато порад як саме починати плавати і що робити, але я знову закликаю вас не витрачати марно час і знайти собі тренера хоча б на кілька занять. Тренер не поставить вам ідеальну техніку, це взагалі вже не можливо, але він зможе вказати вам на найбільші проблеми (читай “гальма”) і скаже над чим працювати. Потім, через кілька місяців вам ще раз знадобиться кілька занять, потім ще, ще і так далі. Але ефективність буде незрівнянно вищою. І не тіште себе ілюзіями – плаваючи неправильно (і навіть не знаючи що саме неправильно у вас) ви не досягнете абсолютно ніякого прогресу скільки б та як часто ви б не плавали. Це не біг де можна потроху збільшувати дистанцію та/чи швидкість і ставати трошки кращим бігуном за якийсь розумний відрізок час (мова йде про роки).

І так, вміти дихати в обидва боки по черзі – це обов’язково для плавання вільним стилем і цьому треба вчитися одразу, а не “потім, коли буду плавати трохи краще”. Вміння правильно дихати якраз і дозволить вам працювати над іншими елементами техніки не звертаючи вже уваги на дихання і не обмежуючи себе.

Ну а тепер мабуть кілька слів чому плавання не завжди ідеальний вибір серед інших згаданих видів спорту. По-перше, далеко не усюди є доступ до басейнів чи відкритої води де можна було б плавати цілий рік. І особливо ця проблема вражає невеликі міста де або нема взагалі, або є лише літні чи зимові басейни.

Друга причина – плавання вимагає більше часу ніж біг. Потрібен час на дорогу, до того ж в басейнах можна плавати лише у спеціально відведені години. Порівняйте з бігом де вам усього лише потрібні кросівки, а далі виходите на вулицю при будь-якій погоді у будь-яку годину дня і біжите по будь-якому покриттю.

Третя причина – для багатьох людей плавання є дуже нудним видом спорту і плавати впродовж години буде для них тортурами через неможливість з кимось поговорити чи хоча б щось послухати. У мене такої проблеми нема, мені навпаки ізоляція така подобається, але не можна не визнати що у порівнянні з тим же велосипедом ви будете впродовж тривалого часу бачити лише плитку на дні басейну, а це не для всіх. Частково допомогти з цією проблемою можуть музичні плеєри для плавання, щось типу FINIS DUO чи  Aerb 4G Waterproof MP3 Music Player, але тут може зіграти наступна причина…

Також не можна відкидати вартість – для багатьох людей в Україні на жаль басейн може бути розкішшю яку не кожна родина зможе собі дозволити.

А які у вас думки щодо плавання?

Доповнення від 2023/06/27: на момент написання цього доповнення найкращими навушниками для плавання вважаю AfterShokz Xtrainers і раджу саме їх. У воді вони звучать набагато краще і чути стільки деталей, що аж дивно, що таке можливо.