Більш детальну інформацію про кріотерапію можна знайти у вікіпедії, я ж вам розкажу коротко про наший досвід.

Колись давно, ще багато років тому я по телебаченню бачив сюжет про кріокамеру десь в Києві і про її лікувальні можливості. Ну побачив і забув – ні їздити у Київ, ні навіть живучи у Києві я ту камеру шукати навіть не став.

І ось нещодавно косметолог якого Олена іноді відвідує порадила спробувати кріотерапію – недалеко від нас з’явилася така точка. Ми вирішили що можна і спробувати раз воно під боком – хоч будемо знати що воно таке.

Наскільки я розумію існують два різні типи камер: перша – закрита в якій  треба перебувати у шапці, спеціальних окулярах та масці щоб не пошкодити очі та зуби. Другий тип – більш компактні камери, або просто кабінки де використовують дуже холодний і важкий газ (важкий щоб він не розлітався, а навпаки сідав вниз де його можна було б збирати назад). Як правило це щось з азотом.

 

Так от ті сеанси які ми відвідуємо саме і проводяться у азотних кабінках. При цьому висоту платформи можна міняти так що голова і шия в холоді не опиняються.

Перший пробний сеанс триває 2 хвилини і температура на ньому десь -120 по Цельсію. Просто щоб зрозуміти чи не зненавидите ви всю цю кріотерапію. Але як правило людям подобається і вони продовжують. Наступні (“нормальні”) сеанси тривають 3 хвилини і температуру на них встановлюють від -140 до -160 по Цельсію. При цьому на руки одягають теплі щільні рукавиці, на ноги – шкарпетки. Роблять це тому що пальці якраз дуже легко відморозити.

 

Для чого все це? Сеанс кріотерапії призводить до різкого звуження маленьких судин близьких до шкіри і різкого відливу крові в середину тіла. Після закінчення сеансу кров з несамовитою швидкістю повертається назад. По-перше, ці процеси руйнують і створюють заново велику кількість дрібних судин і суттєво покращують їх стан. Також це процес має лікувальний ефект для шкіри. Але є і інші ефекти (і треба сказати далеко не всі їх вивчено і список не повний) як, наприклад: зміцнення імунітету, лікування запалень та легких травм, зняття болей у суглобах, нормалізація тиску, збільшення енергійності, викид “рідких” гормонів завдяки яким зменшується апетит та з’являється почуття щасті і багато чого ще.

 

Які почуття? Почуття доволі незвичні і геть не схожі на те як просто мерзнути – за 3 хвилини встигає замерзнути лише шкіра та кілька міліметрів м’язів та жиру під нею. Першу хвилину здається що усе тіло намазали холодною олією – не надто приємно, але нічого страшного. На другій хвилині тіло починає автоматично труситися і контролювати цей процес не можна – організм має якісь свої вбудовані механізми які і задіює. А після того вже починаються неприємні почуття – шкіра починає боліти дуже сильно і уся зразу, схоже на те як добряче вдарили дрючком, але одразу по кожному квадратному сантиметру шкіри. При цьому в районі ліктів та колін болить найсильніше.

 

А після кабінки уся шкіра стає яскраво червоною і під нею чітко видно різні мікротравми (синці) які зовсім не було видно до того. Через дуже короткий час з’являється енергійність, хочеться бігати і стрибати, а шкіру і навіть деякі м’язи починає сильно (хоча і приємно) колоти голками. Усі ефекти повністю зникають хвилин за 10.

 

Коротше як буде можливість то спробуйте.

Які протипоказання? Якщо у вас проблеми з судинами, дихальними шляхами, застуда чи вагітність то кріотерапія не для вас.

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

 

І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.

Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.

Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.

 

New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.

 

Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.

Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.

До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.

 

Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.

 

Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.

 

New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)

 

Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.

 

New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.

 

New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.

 

Brooks Chariot, 1982. Перші  популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.

 

Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.

 

Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.

 

Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984.  Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.

 

Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.

 

Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.

 

Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.

 

Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.

 

Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.

 

Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.

 

Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.

Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.

 

Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.

 

Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.

 

Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.

Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.

До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.

 

Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.

До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.

 

Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.

 

New Balance Minimus, 2011. У мене є ця модель – http://blog.golovatyi.info/2013/03/19/new-balance-minimus-barefoot-10/, але я в них вже давно не бігаю – занадто нещадні вони до ніг і вибагливі до техніки. Я в них в іноді в залі качаюся.

Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.

 

 

 

Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – http://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.

 

2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.

 

Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.

 

Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.

 

New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності.  У мене є вже масова модель – http://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.

 

 

Ну от наче і все, ще згадаю про свій старий пост – ПРО БІГОВІ КРОСІВКИ.

Що ще забув сказати?

Плавання як вид спорту входить разом з бігом, велоспортом, тріатлоном, біговими лижами та греблею до невеликої групи так званого спорту “на витривалість”. Звісно в кожному з вище названих видів є і швидкісні підвиди, але переважно усі сприймають будь-який з цих видів фізичної активності як щось що роблять протягом години і більше. І такі види вимагають довгої підготовки тіла до того щоб ефективно витрачати енергію, або мінімізувати її витрати при максимальному результаті.

І навіть з усіх вищеназваних видів активності плавання стоїть окремо…

Тут треба зробити невеличкий відступ і одразу сказати що у плаванні я чайник, не маю ніяких ілюзій щодо свого рівня та умінь і навіть близько не ставлю себе на один рівень разом з людьми хто хоч скількись займалися плаванням. А тому і вам треба сприймати усе далі написане критично.

Отже… Головне що відрізняє плавання – це техніка. Причому не скільки техніка рухів як її розуміють у, наприклад, бойових мистецтвах, а саме координація рухів. У плаванні дуже велику важливість має час активізації кожного м’язу і здійснення кожного руху. Причина в тому що вода є набагато щільнішим середовищем ніж повітря і кожен невчасно чи невірно зроблений рух помітно гальмує плавця.

Також у мене є для вас погані новини. Якщо ви не навчилися нормально плавати у дитинстві (тобто у секції і з тренером) тим менше результатів ви зможете досягти чим більший ваш вік. Тобто чим пізніше ви почали вчитися плавати тим нижчий ваший потенційний максимум. Тому якщо ви хоч якось плаваєте і робите це (чи думаєте що робите це) регулярно – негайно біжіть шукати тренера!

Років 20 з чимось тому мене навчили основним хитрощам плавання вільним стилем: як дихати на обидва боки, як тримати темп, що робити з ногами і таке інше. Але тривало все це усього три місяці і після того часу я плавав дуже рідко. І аж коли по переїзду в США зайнявся тріатлоном то почав знову плавати більш-менш регулярно в басейні. Через пару років я відчув що функціонально мабуть готовий перейти на інший рівень і найняв собі і Олені тренера. Усього пари занять з відеозйомкою вистачило щоб забезпечити нас матеріалом для самовдосконалення ще на кілька років. А минулого року знову найняли тренера на кілька занять і знову цього схоже вистачить надовго.

Ви можете спитати – для чого ж тоді взагалі тренери та самовдосконалення якщо все одно не наблизишся до людей які навчилися плавати нормально в дитинстві? У мене є кілька причин. Перша – чим краще ви плаваєте тим більше задоволення від цього отримуєте. І в більшості випадків цього достатньо щоб хотіти продовжувати вдосконалюватися. Друга причина – якщо ви приймаєте участь у змаганнях чи просто масових стартах з плавання, тріатлону, акватлону, тощо то у вас з’являється можливість витрачати набагато менше енергії на етапі плавання і використати її на бігові чи велосипеді.

І третя причина на якій я хочу зупинитися окремо – це менша травматичність плавання ніж інших спортивних видів на витривалість. В плаванні нема постійних ударів по м’язах та суглобах як у бігові, нема перегрівання як у тому ж бігові чи лижах, нема божевільного темпу серцебиття як у велоспорті чи лижах, нема надмірного навантаження на поперек та хребет як у греблі і так далі. У воді у вас завжди не шокова температура, нормальне серцебиття завдяки рівномірному диханню – а без рівномірного дихання ви просто не зможете проплисти скільки-небудь довгу дистанцію. Так, правильне дихання є ще однією перевагою плавання – ви можете не вміти правильно дихати у інших видах і це вас уповільнить звісно, але лише у плавання правильно дихати – обов’язково.

З іншого боку є певна психологічна проблема пов’язана з плаванням. І проблема ця дуже серйозна, навіть не сподівайтеся що вона вас омине якщо ви почнете займатися плаванням. Проблема пов’язана саме з неефективністю техніки та розсинхронізованості рухів. Плавання це не один з тих видів спорту де можна зціпити зуби і терпіти і додавати зусиль щоб покращити результат. Ні, з неправильною технікою ваші додаткові зусилля підуть на те щоб сильніше вас гальмувати. Ось і проблема – треба зупинитися, визнати що ви не уявляєте як правильно плавати і бути готовим до того що пройде дуже багато часу і тренувань до того як ви зможете самостійно пропливати довгі дистанції і отримувати при цьому задоволення від того як саме ви це робите.

В інтернеті, спортивних журналах та книгах можна знайти багато порад як саме починати плавати і що робити, але я знову закликаю вас не витрачати марно час і знайти собі тренера хоча б на кілька занять. Тренер не поставить вам ідеальну техніку, це взагалі вже не можливо, але він зможе вказати вам на найбільші проблеми (читай “гальма”) і скаже над чим працювати. Потім, через кілька місяців вам ще раз знадобиться кілька занять, потім ще, ще і так далі. Але ефективність буде незрівнянно вищою. І не тіште себе ілюзіями – плаваючи неправильно (і навіть не знаючи що саме неправильно у вас) ви не досягнете абсолютно ніякого прогресу скільки б та як часто ви б не плавали. Це не біг де можна потроху збільшувати дистанцію та/чи швидкість і ставати трошки кращим бігуном за якийсь розумний відрізок час (мова йде про роки).

І так, вміти дихати в обидва боки по черзі – це обов’язково для плавання вільним стилем і цьому треба вчитися одразу, а не “потім, коли буду плавати трохи краще”. Вміння правильно дихати якраз і дозволить вам працювати над іншими елементами техніки не звертаючи вже уваги на дихання і не обмежуючи себе.

Ну а тепер мабуть кілька слів чому плавання не завжди ідеальний вибір серед інших згаданих видів спорту. По-перше, далеко не усюди є доступ до басейнів чи відкритої води де можна було б плавати цілий рік. І особливо ця проблема вражає невеликі міста де або нема взагалі, або є лише літні чи зимові басейни.

Друга причина – плавання вимагає більше часу ніж біг. Потрібен час на дорогу, до того ж в басейнах можна плавати лише у спеціально відведені години. Порівняйте з бігом де вам усього лише потрібні кросівки, а далі виходите на вулицю при будь-якій погоді у будь-яку годину дня і біжите по будь-якому покриттю.

Третя причина – для багатьох людей плавання є дуже нудним видом спорту і плавати впродовж години буде для них тортурами через неможливість з кимось поговорити чи хоча б щось послухати. У мене такої проблеми нема, мені навпаки ізоляція така подобається, але не можна не визнати що у порівнянні з тим же велосипедом ви будете впродовж тривалого часу бачити лише плитку на дні басейну, а це не для всіх. Частково допомогти з цією проблемою можуть музичні плеєри для плавання, щось типу FINIS DUO чи  Aerb 4G Waterproof MP3 Music Player, але тут може зіграти наступна причина…

Також не можна відкидати вартість – для багатьох людей в Україні на жаль басейн може бути розкішшю яку не кожна родина зможе собі дозволити.

 

 

А які у вас думки щодо плавання?