Історично слово (чи словосполучення – правильно і так і так) прийшло зо нас з Першої Світової війни. Дословно словосполучення означає щось типу “корзиночник”. Так називали солдатів які у випадку ампутацій втрачали усі 4 кінцівки і їх іноді транспортували у корзинах.

У 80-х роках ХХ сторіччя термін почав означати вигнанця, психічно нестабільну людині на межі нервового зриву і часто використовувався у школі. З часом термін пропав зі сленгу, але люди досі знають що він означає. І перекладається він як “руїна”, “псих”, “дивак”. Таким терміном не дивно буде називати якогось затюканого гота чи емо який знаходиться у постійній депресії і з якого знущаються.

Є і третє значення – економічне. Його використовують по відношенню до країн, а ще частіше конкретно до економік країн де справи йдуть дуже погано. Тобто та ж сама “руїна”.

У словниках:

 

Слово вимовляється як “марика” з низьким та довгим звуком “а” та означає “Америка”. Таке написання та вимову асоціюють з зашкалюючим до комічного патріотизмом, бидланством, низьким рівнем освіти та часто просто з американським півднем населеним неполіткоректними селюками. Тобто так називають свою країну карикатурні жирні білі бідняки що їздять на здоровенних машинах, возять з собою зброю, живуть у трейлерах та харчуються фаст-фудом.

Насправді цей мем є просто комедійним і часто використовується як такий собі стереотип.

В словниках:

 

Більш детальну інформацію про кріотерапію можна знайти у вікіпедії, я ж вам розкажу коротко про наший досвід.

Колись давно, ще багато років тому я по телебаченню бачив сюжет про кріокамеру десь в Києві і про її лікувальні можливості. Ну побачив і забув – ні їздити у Київ, ні навіть живучи у Києві я ту камеру шукати навіть не став.

І ось нещодавно косметолог якого Олена іноді відвідує порадила спробувати кріотерапію – недалеко від нас з’явилася така точка. Ми вирішили що можна і спробувати раз воно під боком – хоч будемо знати що воно таке.

Наскільки я розумію існують два різні типи камер: перша – закрита в якій  треба перебувати у шапці, спеціальних окулярах та масці щоб не пошкодити очі та зуби. Другий тип – більш компактні камери, або просто кабінки де використовують дуже холодний і важкий газ (важкий щоб він не розлітався, а навпаки сідав вниз де його можна було б збирати назад). Як правило це щось з азотом.

 

Так от ті сеанси які ми відвідуємо саме і проводяться у азотних кабінках. При цьому висоту платформи можна міняти так що голова і шия в холоді не опиняються.

Перший пробний сеанс триває 2 хвилини і температура на ньому десь -120 по Цельсію. Просто щоб зрозуміти чи не зненавидите ви всю цю кріотерапію. Але як правило людям подобається і вони продовжують. Наступні (“нормальні”) сеанси тривають 3 хвилини і температуру на них встановлюють від -140 до -160 по Цельсію. При цьому на руки одягають теплі щільні рукавиці, на ноги – шкарпетки. Роблять це тому що пальці якраз дуже легко відморозити.

 

Для чого все це? Сеанс кріотерапії призводить до різкого звуження маленьких судин близьких до шкіри і різкого відливу крові в середину тіла. Після закінчення сеансу кров з несамовитою швидкістю повертається назад. По-перше, ці процеси руйнують і створюють заново велику кількість дрібних судин і суттєво покращують їх стан. Також це процес має лікувальний ефект для шкіри. Але є і інші ефекти (і треба сказати далеко не всі їх вивчено і список не повний) як, наприклад: зміцнення імунітету, лікування запалень та легких травм, зняття болей у суглобах, нормалізація тиску, збільшення енергійності, викид “рідких” гормонів завдяки яким зменшується апетит та з’являється почуття щасті і багато чого ще.

 

Які почуття? Почуття доволі незвичні і геть не схожі на те як просто мерзнути – за 3 хвилини встигає замерзнути лише шкіра та кілька міліметрів м’язів та жиру під нею. Першу хвилину здається що усе тіло намазали холодною олією – не надто приємно, але нічого страшного. На другій хвилині тіло починає автоматично труситися і контролювати цей процес не можна – організм має якісь свої вбудовані механізми які і задіює. А після того вже починаються неприємні почуття – шкіра починає боліти дуже сильно і уся зразу, схоже на те як добряче вдарили дрючком, але одразу по кожному квадратному сантиметру шкіри. При цьому в районі ліктів та колін болить найсильніше.

 

А після кабінки уся шкіра стає яскраво червоною і під нею чітко видно різні мікротравми (синці) які зовсім не було видно до того. Через дуже короткий час з’являється енергійність, хочеться бігати і стрибати, а шкіру і навіть деякі м’язи починає сильно (хоча і приємно) колоти голками. Усі ефекти повністю зникають хвилин за 10.

 

Коротше як буде можливість то спробуйте.

Які протипоказання? Якщо у вас проблеми з судинами, дихальними шляхами, застуда чи вагітність то кріотерапія не для вас.

 

Cloud 9 (або cloud nine) дослівно перекладається як “хмара 9”, або “дев’ята хмара”. Словосполучення означає стан найвищого щастя і може бути перекладено як “літаю від щастя”, або “на небі від щастя”.

Достеменно невідомо звідки походить цей вираз, але відомо що виник він у 50-х роках минулого сторіччя і спочатку означав стан наступний за станом крайнього алкогольного чи наркотичного сп’яніння (так звана “хмара 8”) і якимось чином пов’язаний з виразами “літати у хмарах”. Причому у літературі за 40 по 60 рокі іноді замість “дев’ятої хмари” можна зустріти вираз “сьома хмара” – тобто стан що передує крайньому сп’янінню.

Вираз вживається у формі “на дев’ятій хмарі”, наприклад:

I am on cloud 9.

 

У словниках:

 

Словосполучення дослівно означає “вдарити батогом”, а використовують його коли треба сказати про те що комусь треба когось турнути щоб якусь роботу виконали чи продовжували виконувати. У нас часто кажуть “пнути”. Як можна зрозуміти словосполучення відсилається до рабства та управління конями.

Майже завжди коли використовують це словосполучення мають на увазі що хтось використовує своє вище службове положення щоб примусити нижчестоящих щось додаткове та/або термінове потрібне саме вищестоящому.

У словниках:

 

Термін (перекладається дослівно як “дощовий чек”) означає зобов’язання надати щось раніше обіцяне згодом. Походить з бейсболу де було прийнято у випадку відміненої гри чи перерваної гри (через погану погоду наприклад) замість виплачувати гроші за квитки гарантувати глядачам можливість подивитися цю гру пізніше. Зараз термін використовується стосовно будь-якого шоу чи події. Також може означати якийсь спеціальний купон замість квитка який можна буде використати колись у майбутньому.

Можна використовувати і в сенсі “я плачу зараз, а скористаюся колись потім” у словосполучені “приймати дощовий чек”.

 

У словниках та енциклопедіях:

 

 

Насправді це не одне питання, а ціла низка питань відповіді на які було знайдено в кінці 18-го сторіччя.

По-перше, чому голосування відбувається у листопаді? У тому ж таки 18-му сторіччі США мали велику кількість населення задіяну у обробці землі (приблизно 30% населення були фермерами проти 0.1% сьогодні). А листопад це був якраз місяць коли врожай вже зібрали, а сніги ще не зробили дороги не прохідними.

Наступне питання – чому не у вихідний день? А просто тому що у 18-му сторіччі роль релігії була сильнішою і в неділю та суботу (в залежності від релігії) люди мали відвідувати церкви та служби.

Ще одне питання – чому саме “перший вівторок після першого понеділка листопаду”? Таким формулюванням просто зробили так щоб голосування не припадало на 1-ше число місяця. Зроблено було це через те що 1-го числа люди та компанії підводили фінансові підсумки за попередній місяць. І оскільки комп’ютерів тоді не було весь облік вели в ручну, а підведення підсумків за місяць займало значну частку дня.

Чому ж тоді не в середу, спитаєте ви. А тому що середа це був ринковий день в який згадані вище фермери возили у найближче місто продукти на продаж, і торгівля у них могла зайняти більше одного дня. Ну а потім знову субота та неділя присвячені релігійним ритуалам…

Ось так і виходить що у згадку про колись аграрну країну американці і сьогодні віддають голоси за наступного президента у перший вівторок після першого понеділка листопаду.

 

 

Це словосполучення (яке перекладається як “пити кул-ейд”) означає довірятися якимось сумнівним ідеям і приєднуватися до групи людей з дивними переконаннями та ідеями. Також означає це словосполучення дуже імовірне нещасливе закінчення чогось. В нашому варіанті це щось типу виразу “сходити на полювання” маючі на увазі що там тобі і капець буде – http://lurkmore.to/%D0%A1%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C_%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%83.

А тепер про те звідки вираз пішов.

Kool-Aid це розчинний напій який був популярний в США в 70-х роках ХХ сторіччя. Здається його і досі випускають, принаймні сайт компанії виробника живий і добре себе почуває – http://www.koolaid.com/.

 

1978-го року в місті Джонстаун більше 900 учасників культу зчинили самогубство випивши розчинний напій з ціанідом – https://en.wikipedia.org/wiki/Jonestown#Deaths_in_Jonestown. Преса написала про це як “самовбилися випивши Kool-Aid”, хоча там насправді напій інший був. Але вираз увійшов в історію і так і використовується досі.

До речі якщо ви дивитеся мультсеріал Family Gay то в ньому раз в кілька епізодів можна побачити того самого Koll-Aid який проламує собою стіни.

Ще про вираз:

 

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

 

І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.

Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.

Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.

 

New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.

 

Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.

Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.

До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.

 

Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.

 

Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.

 

New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)

 

Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.

 

New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.

 

New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.

 

Brooks Chariot, 1982. Перші  популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.

 

Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.

 

Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.

 

Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984.  Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.

 

Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.

 

Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.

 

Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.

 

Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.

 

Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.

 

Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.

 

Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.

Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.

 

Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.

 

Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.

 

Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.

Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.

До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.

 

Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.

До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.

 

Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.

 

New Balance Minimus, 2011. У мене є ця модель – http://blog.golovatyi.info/2013/03/19/new-balance-minimus-barefoot-10/, але я в них вже давно не бігаю – занадто нещадні вони до ніг і вибагливі до техніки. Я в них в іноді в залі качаюся.

Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.

 

 

 

Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – http://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.

 

2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.

 

Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.

 

Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.

 

New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності.  У мене є вже масова модель – http://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.

 

 

Ну от наче і все, ще згадаю про свій старий пост – ПРО БІГОВІ КРОСІВКИ.

Що ще забув сказати?