Коли тільки почав читати то був у захваті. Особливо подобалося як мова наче глина яка видозмінювалася і деформувалася за бажанням авторки.

Але потім я зав’язнув… Занадто вже вибаглива книга для читача. Та і не люблю я цього нескінченного зацикленого самокопирання.

Коротше це не для мене література.

З коментарів:

а мене якраз мова й покоробила тут :) Занадто вже багато запозичень із англійської, та й просто важкосприйнятних словесних нагромаджень. Поки читала, весь час кортіло "перекласти" на загальнолітературну українську (отака крамола). А от із сюжетом справа краща, як на мене. Точніше, навіть не з сюжетом, а з роздумами жінки, з її історіями та висновками з них – дуже близько свого часу видалося. Взагалі, книжка більш "жіноча" в тому сенсі, що зрозуміліша жінкам, аніж чоловікам, мабуть :)

Книга надзвичайно мені сподобалася, хоча я зразу дуже сумнівався чи варто мені читати сучасну українську прозу взагалі. Боявся що там все таке езестенційне буде…
Коротше 5 балів. Написано добре, чесно і цікаво.  Брутальність та чернуха відсутні. Враження самі позитивні. Варто читати.

 

З рецензії:

Молодий шибеник, який втрачає совість та віру в людство, випадково потрапляє на державну службу, де опиняється в колі людей, яких можна назвати ким завгодно, але не справжніми державниками. Байдикування, хизування, гра по чужих нотах. Це смішно, сумно, але не безнадійно, принаймні хочеться в це вірити. “Корпорація ідіотів” – це можливість для пересічного громадянина потрапити за куліси життя державних мужів та процесів прийняття РІШЕНЬ. Сучасна проза в дусі Зощенка та         Гоголя.

 

А ось і ЖЖ авторки – http://bozi.livejournal.com/