Автор, колись найліпший друг комуністичного режиму, а після цієї книги один із тих ім’я якого вирізалося із архівних газет у цій книзі намагається відповісти на питання чому під час чисток КПРС її "стара гвардія" погоджувалася з усіма обвинуваченнями і підписувала найдурніші звинувачування.

Взагалі відраза до комуністичної ідеології якщо таке може бути лише збільшується.

Головний герой, один із героїв революції, опиняється в ув’язненні і проходить через слідство що доводить його антинародну злочинну діяльність. І хоча, як на мене, автор трошки недооцінив садизм НКВДшників атмосфера таки у книзі гнітюча.

Книга більше філософська в тому сенсі що її переважно складають роздуми про революцію, еволюцію суспільства, курс розвитку та інші речі.

Ну і власне перед стратою герой (що залишається переконаним комуністом) починає сумніватися в тому що хтось взагалі має право брати на себе обов’язок рухати історію вперед.

Також автор передрік війну між двома диктаторами того часу що на момент написання книги здавалося неймовірним – Сталін дружив з Гітлером і обоє заповзято ділили території та очикували падіння Франції та Британії.

http://www.goodreads.com/book/show/30672.Darkness_at_Noon

 

 

Не сказав би що це одна з моїх науйлюбленіших книг, але дуже близька до того.

Можна почати так: діти на острові будують суспльство яке дуже швидко як викривлене дзеркало перетворюється на жорстоку карикатуру на те що будують дорослі…

Але було б  насправді тупо щось писати про цю пам’ятку літератури, а тим хто якимось дивом не читав скажу – нафіг з інтернетів, книжку в руки і читати!

А, ще одне зауваження – автор зумів зупинитися там де сучасні письменники настрочили ще  б кілька десятків сторінок.

 

Цю книгу я почав читати коли мені сказали що я читав неправильного Муракамі

І цього разу навіть до середини книги не дочитав Sad smile

Враження таке що текст занурює тебе в якусь в’язку речовину з головою. Причому текст же ж абсолютно ні про що! Як радіо яке увімкнено на таку гучність що жодого слова не розбереш, але при цьому дзижчить і не дає ні на чому зосередитися.

 

 

Безблагодатна ботва і втрачений час. Ось що таке цей ваший Муракамі і його книги.

Свого часу почав читати бо це було модно тоді. Але так і кинув не дотягнувши до кінця.

З коментарів:

Ознакомлен. Мураками – унылое говно. Хотя, что-то полезное в его творчестве есть, но всё равно, такое ощущение, что книги для неудачников, которые никак не могут покончить жизнь самоубийством. Фу, эмо… :(

Ну що ж. Довго мені розповідали про цю “непересічну”, “правдиву”, “шокуючу” і “стилевизначаючу” книгу. Ось дійшли і до неї очі.

Перше враження – ні, звісно це не просто макулатура. Але і нічого незвичного/надзвичайного я там не вичитав. Буржуазний кіч своїми суіцидальними тенденціями на фоні неоригінально-шокуючих побутових сценок.

 

А крім криків про те що “у мене останній БМВ, віла, яхта, моделі і кокаїн кожного ранку, але я хочу здохнути і взагалі наш світ скоро здохне від своєї синтетичної псевдокопії” нічого щось не видно. ):

Ага, іноді виникає тем “КОХАННЯ”. Ну ясно що цьому лузєру (головному герою) ніфіга не світить, через те що він поганий, боягузливий, підлий, про що він і не забуває нагадувати з кожної другої сторінки.

Ну читати можна, і читати із зацікавленням. Але реклами б поменше цій книзі, було б краще, не так би сприймалася вона.