[english] Goldilocks

Goldilocks – це ім’я дівчинки з казки про трьох медведів. Ім’я перекладається як “золоті кучері”, або “золотоволоса”. Але у цього імені є ще й інше значення, а саме – оптимальне значення. Також в астрономії Goldilocks zone, або ж “зона Златовласки” означає зону (віддаленість від зірки) в якій має знаходитися планета щоб на ній могло існувати життя. Таке значення вираз отримав саме через казку в якій дівчинка пробувала кашу трьох медведів: одна була занадто гаряча, інша – занадто холодна, а та що між ними якраз правильної температури.

У словниках:

Asustor Flashstore 6

Спочатку що воно таке. Це так званий домашній файловий і медіа сервер. Тобто комп’ютер призначений для збереження фільмів, музики та інших типів файлів. І звісно за бажання на нього можна покласти інші функції (торент-сервер, проксі і так далі).

Для домашньої мультимедіа бібліотеки я використовую Plex і фільми та серіали з нього дивлюся або на планшетці, або на телевізорі через Roku (для старого телевізора в гаражі) чи просто з самого телевізора (мій Samsung має можливість встановлювати на нього програми як от Plex, YouTube, Netflix та інші).

Цей комп’ютер постачається без жорстких дисків і має слоти для 6 SSD дисків (я поки що зайняв 4). Диски можна організувати в різні конфігурації RAID (це коли кілька дисків виглядають для системи як один, але мають дублювання чи ділять фрагменти файлів між собою). На комп’ютері встановлено Linux, і хоча можна навіть підключити монітор та клавіатуру я до нього доступаюся через браузер зі свого Windows-комп’ютера.

Через слабенький процесор (Intel Celeron N5105) та відсутність графічної карти цей комп’ютер не має активного охолодження – тобто не має вентиляторів. І ось ця маленька безшумна коробочка стоїть непомітно під моїм робочим монітором. Дуже компактно і зручно у порівнянні з повно розмірним ПК який я використовував для тих же цілей раніше. А цей пристрій можна взагалі ніколи не вимикати.

Звісно є певні сумніви стосовно потужності процесора та обсягу пам’яті, але вони найбільше потрібні коли відео з дисків не просто передається по мережі, а тоді коли треба робити перекодування на льоту. Поки що у мене все доволі непогано працює і мої острахи лишилися не виправданими.

Також споживає ця машинка усього 65 ватт (версія на 12 дисків – 90), що в рази менше ніж повноцінний комп’ютер.

Звісно ціна в $450 може видатися завеликою для по суті дохлого комп’ютера. Але, повторюся, як домашній медіа-сервер, сховище файлів, раутер, система моніторингу з відео-камер і багато чого іншого – цілком собі заміна. До того ж тихенька, маленька, споживає мало і ніколи не треба вимикати. Я задоволений.

На сайті виробника – FLASHSTOR 6 (FS6706T) M.2 NVMe SSD NAS | Store more in a flash! | ASUSTOR NAS.

Adidas Adizero Boston 11

Колись ця модель (Boston) була у Adidas самою топовою моделлю для змагань і зокрема для марафонів. Але з того часу як з’явилися “суперкросівки” (тобто з карбоновою пластиною як Nike ZoomX Vaporfly NEXT%) модель ця дещо втратила актуальність і за кілька років виробник перевів її спочатку в “недорогі кросівки для змагань”, а потім і в “супер-кросівки для тренувань” (як Puma Deviate Nitro 2). На сайті виробника – adidas Adizero Boston 11 Running Shoes – White | Men’s Running | adidas US.

Спонукали мене придбати цю модель дві причини. Перша – хотілося мати тренувальну пару для супер-кросівок Adidas AdiZero Adios Pro 3. І друга – ціна. Взагалі сайт Adidas доволі дивно і непередбачувано міняє ціни. Цілком неочікувано і на дуже короткий термін вони можуть ледь не вдвічі знизити ціну на якусь модель і через пів-дня (іноді довше) поміняти її назад. В цьому випадку кросівки повна ціна яких складає $160 я купив за $88 коли сталася така аномалія. І за цю ціню кросівки є неймовірно вдалим придбанням на мою думку.

Тепер стосовно того, як ці кросівки поводять себе під час бігу та їх особливості. Перше, що треба сказати – це доволі “агресивні” кросівки. Від твердої підошви до жорсткого і тісного верху. Ці кросівки дуже вибагливі до техніки бігу і особливо до того як приземлюється стопа. Коли втомлений, коли ставиш ногу трошки нерівно чи не на ту частину ступаєш – все це відчувається відразу. Кросівки вимагають просто правильно ступати і розташовувати при цьому стопу ідеально за напрямком.

Ця модель не для повільного бігу – підошва дуже жорстка і в цілому вони відчуваються як сандалі з дерев’яною підошвою. Коли темп підвищується – стає краще. Вони не стають м’якішими, але через те, що дають можливість для дуже короткого контакту (особливо якщо приземлюватися на носок) то жорсткість підошви вже не відчувається, натомість кросівки стають жвавішими і бігти стає в них приємо. І особливо на швидких коротких інтервалах стає відчутно, що чим вище темп тим менше ці кросівки відчуваєш на нозі. При цьому я не відчув ефекту від пластикових (на відміну від дорожчих моделей не карбонових) стрижнів.

Верх кросівка як я вже згадав доволі жорсткий і не надто комфортних з перших відчуттів. При цьому від дуже тоненький і аж наче має гострі краї (насправді ні). Мені особисто лише з певним зусиллям вдається вбути їх і при цьому завжди є некомфортні почуття в районі кісточок. Також кросівок доволі вузький. Проте під час бігу ця жорсткість не відчувається.

Додатково хочу відзначити дивний і не зручний язичок. Він твердий, занадто довгий, має незрозумілу смужку по центру яка б наче мала вирішувати якусь проблему, але просто заважає. Але найголовніше – язичок постійно має складку ближче до носка. І це схоже зроблено спеціально, бо навіть на фотографіях на сайті цю складку видно. Але мені вона не надто приємно відчувається коли одягаєш кросівки і трошки навіть мабуть заважає під часу бігу.

Ще хотів сказати про пару супер-кросівки для тренувань плюс супер кросівки для змагань. На мою думку у Adidas моделі в цій парі досить сильно різняться: Boston тверді і мінімалістичні не зважаючи на товщину підошви, а Adios Pro 3 – пружні і дають помітне повернення енергії. Для порівняння у Saucony пара Endorphin Speed 2 та Endorphin Pro дійсно відчуваються як градації однієї моделі коли ті що для змагань просто трошки більш пружні, трошки легші, але в цілому точно такі ж.

Puma Deviate Nitro 2

Довгий час для мене Puma як бренд бігового взуття не існував – і сама компанія схоже забула про цей напрямок, і публіка почала забувати про них також. Але останні роки 3 (пишу це в кінці 2023-го) вийшло кілька моделей з якими Puma намагається повернутися до ринку. Оглядачі переважно схвалюють нову лінійку, а тому і мені стало з часом цікаво спробувати.

Ця модель є так званими супер-кросівками для тренувань. Відносно нова категорія в якій моделі мають елементи супер-кросівок як пластину в підошві, чи матеріали які використовуються в супер-кросівках, але також і мають нижчу ціну. Ця нижча ціна можлива через те, що або та ж пластина є пластиковою, а не карбоновою, також не вся підошва може бути зроблена з супер-матеріалу. І часто верх ближчий до звичайних повсякденних бігових кросівок.

В Deviate Nitro 2 є та сама пластикова пластина, і верх зроблено з більш щільного матеріалу. Але все одно ці кросівки призначені для швидких відрізків, темпового бігу та навіть змагань в деяких випадках.

Перші враження від кросівок були доволі негативні. Перше, що мені не дуже сподобалося це підошва: на носку її матеріал здається занадто м’яким при тому що під п’ятою той же матеріал чомусь жорсткіший ніж хотілося. До того ж не надто вдалий верх особисто для мене – в районі кістки великого пальця наче постійна складка з матеріалу (хоча її там нема) яка тисне і муляє.

Друге – я не відчуваю пластину взагалі. Тобто чи повільно чи швидко я біжу, а повернення енергії нема ніякого.

Третє – для мене чашка п’ятки занадто і незрозуміло чому висока. Спричиняє певний дискомфорт.

З часом побігавши більше я трошки звик для кросівок і зараз вже не став би їх так лаяти як з самого початку. Хоча верх все одно як на мене не дуже вдалий. Але в цілому в цій категорії Saucony Endorphin Speed 2 беззаперечно і набагато краще.

При ціні в $160 я би не назвав їх вдалим вибором. Але за $120 за які я купив цю модель – це вже дуже непогано. На сайті виробника – Deviate NITRO™ 2 Men’s Running Shoes | PUMA.

Кросівки дійсно найкраще себе показують при темпі вищому за середній (наприклад швидкі відрізки), підошва легко перекачується, хоча можливо і не така пружня як хотілося б. І верх не так заважає.

Навіть скажу, що для початківців ця модель може стати непоганим вибором для перших змагань.

William Gibson. Sprawl / Уільям Ґібсон. Кіберпростір (1984-1988)

Найбільше серія відома своєю першою книгою яка стала не лише початком кіберпанку як жанру, але і породила кілька незалежних творів (варто хоча б згадати дуже популярний на теренах пост-совка “Джоні Мнемонік”) та надихнула безліч авторів. Зараз ця серія хоча її все ще цікаво читати, проте видається місцями занадто сухою, а іноді наївною в плані технологій та їх впливу. Проте щоб розуміти звідки ростуть ноги у сучасної хвилі жорсткої фантастики ознайомитися хоча б з першою книгою треба обов’язково.

Уся серія на Good Reads – Sprawl Series by William Gibson | Goodreads.

Neuromancer / Нейромансер (1984)

Той самий світ “високих технологій та мерзенного існування” почав свій шлях в науково-фантастичній літературі саме звідси. Так само як і назви деяких технологій та способів роботи хакерів які ми вже 40 років бачимо у різноманітних фільмах в першу чергу.

У короткому переказі це історія колишнього хакера (хоча у книзі повторюся інша технологія) який наближається до передчасної смерті десь у трущобах Токіо. Але його підбирають для якоїсь важливої робото двійко цікавих персонажів. І по ходу історії коли хакера підліковують ми разом з ним дізнаємося, що планується набіг на родинне гніздо клану багатіїв на орбіті. І поступово історія ускладнюється відношеннями між дійовими особами, з’ясування, що замовником виступає штучний інтелект та фантасмагоричними подіями під час набігу.

Тут є усе, чим наповнені дуже посередні фільми надихнуті цією книгою: неон і наркотики, незрозумілий жаргон, візуалізація вірусів та захисту від них як драконів, літаків, палаців, тощо. Також якісь біотехнологій, матриця як штучна реальність, реальність в реальності і таке інше.

Фінал книги дає простір для кількох різних інтерпретацій серед яких є і доволі щаслива.

Додатково хочу зауважити, що прочитав цю книгу в перекладі та виданні “Видавництва” і дуже задоволений таким придбанням. Переклад читається легко і все виглядає органічно, саму книгу оформлено чудово і навіть сіруватий м’який папір сторінок з дещо незвичним шрифтом дуже відповідає змісту.

Оцінки:

Atreyu The Artist

Відносно молода компанія (бігові кросівки) яка проте привернула багато уваги кількома цікавими підходами та ідеями. Самі по собі ці ідеї надзвичайно прості, але створюють таку комбінацію, що не зацікавити не можуть.

Перше – усього кілька (на момент написання 4) моделі кросівок, це і весь модельний ряд. І весь модельний ряд дуже зрозумілий – прямо у назві кожної моделі вказано для чого саме її призначено. Друге – кожну з моделей дуже просто, навіть можна сказати примітивно побудовано (про це далі). Третє – низькі ціни, надзвичайно низькі у порівнянні з подібними моделями конкурентів. Додатково виробник пропонує модель з підпискою де за невелику (у порівняні з ціною пари кросівок) суму щомісяця можна через кілька місяців без додаткової доплати міняти свою пару на таку саму нову.

На момент написання цю модель виробник замінює на The Racer, а на абсолютно ідентичний The Artist (там дійсно нема ніякої суттєвої різниці) ціна складає $60. І на мою думку за таку ціну ці кросівки варто придбати.

Отже вирішив спробувати The Artist – це їх модель для змагань (на сайті виробника – atreyu.com/collections/products/products/the-race-shoe) яка коштує усього $100. Для порівняння у інших виробників моделі для змагань коштують в середньому $250.

Далі неструктуровано про те що сподобалося, що ні, а що так собі. Ну і підсумок в кінці. Також важливо, що на момент написання я пробіг у кросівках кілька разів: середньої тривалості повільний біг, довгі інтервали, короткі швидкі інтервали та одна відносно довга пробіжка.

Ззовні кросівки виглядають дуже добре і виділяються, але не так щоб здаватися дивними. Тобто в найгіршому випадку це буде класна пара щоб у ній просто ходити.

Верх надзвичайно комфортний, і хоча в районі пальців тіснувато, але ніколи до дискомфорту – м’який матеріал ніде не тисне і не створює проблем. Надзвичайно комфортний язичок: плаский, але дуже м’який. Ніде такого не бачив доти. І в цілому верх сидить дуже добре, як вже сказав трошки б більше місця в носку, шнурівка тримає ногу на місці, у п’ятці вільно, але нога не випадає.

Що стосується підошви та матеріалу в ній то мої враження такі: при низькому темпі уся підошва відчувається як один цільний брусок гуми, можливо трошки твердої, лише трошки пружної. Також скажу, що карбонової пластини (яка там на усю стопу) я не відчув взагалі. І можна навіть забути про підошву через деякий час, але як на мене матеріалу під п’ятою на міліметр-два забагато і я постійно наче стукаюся там об землю коли біжу повільно.

Коли ж темп середній то це просто звичайні ніякі кросівки в тому сенсі, що вони і не заважають, але ніяк і не допомагають. Проте скажімо в них мені значно зручніше бігти ніж у помітно дорожчих Saucony Ride 15.

Ну і головне – а що як бігти швидко? На жаль не відчувається карбонова пластина і в цьому випадку. Проте кросівки дійсно можна використовувати для швидкого бігу і навіть для змагань. Вони не будуть відчуватися важкими чи повільними, ніде на нозі не заважають і не натирають, навіть той “брусок гуми” як я назвав підошву вище стає більш пружнім, але лише трошки.

Кому і для чого ця модель може бути цікавою? Кілька варіантів як на мене. По-перше, це недорогі, якісні, комфортні кросівки в яких можна робити практично будь-що (в сенсі бігових тренувань) включно зі змаганнями. Другий варіант – вам просто цікаво (як мені от). Третій – ви не можете знайти щось, що добре б підходило, а ці кросівки середні в усьому і мають як мінімум не дошкуляти більшості бігунів.

І ще з кумедного: на підошві по центру є виріз-заглиблення який під час ходьби по рівній поверхні діє як присоска і кросівки чмокають на кожному кроці :D Проте під час бігу цього ефекту нема, не переживайте.

2023/09/17 – IronMan 70.3 Washington

Минулого року я вже приймав участь в цьому старті (2022/09/18 – IronMan 70.3 Washington), але тоді то був контрольний старт перед Чемпіонатом Світу і задача була скоріш перевірити готовність. Цього ж року після відміненого IronMan Alaska який мав би бути в серпні і провальної спроби кваліфікуватися на Чемпіонат Світу в Болдері (2023/06/10 – IronMan 70.3 Boulder, CO) де я захворів цей ось старт став доволі важливим. По суті це може бути мій єдиний серйозний старт цього року де можна було щось показати. Хоча ще є один у грудні, але то вже значно далеко після завершення сезону і там може статися що завгодно.

Цього року я не отримав статусу який би дозволив мені розмістити велосипед на виході з транзитної зони. Навіть навпаки – я був у передостанньому ряду. Проте особливих переживать у мене з цього приводу не було через те, що транзитка не надто велики і як цей старт вже робив і тому добре уявляв як воно буде.

На старт приїхали машиною (50 хвилин в одну сторону), запаркувалися дуже близько і дійшли до старту пішки.

Власне всі три дисципліни проходили практично за тими ж маршрутами що і минулого року. На плавання вибрав гідрокостюм Zone3 Vanquish, а під ним був новий і шалено дорогий Surpas Pursue Speedsuit LD. І вже котрий старт одягаю дві шапочки: спочатку тоненьку (з тих що саме на IronMan видають), потім окуляри (плив у прозорих Zone3 Venator-X).

Плавання стартували по 2 людини кожні 5 секунд, а тому практично по всій дистанції пливли хоча і щільно, проте без зіткнень. Це сподобалося. А от що не сподобалося так це якісь незрозумілі “лабіринти” з буїв по дорозі назад. Причому коли дивлюся на дані з комп’ютера то наче відносно прямо усе було. Але під час плавання багато людей зупинялося, буї усіх кольорів були буквально з усіх боків і куди пливти було важко зрозуміти. А тому я не парився і не виглядав ті буї, а просто плив щоб у мене і зліва і з права хтось був весь час.

Плавання у підсумку вийшло 34:30, що гірше ніж хотілося, але в цілому відчував, що проплив непогано, не виснажився і мене не так щоб багато обганяли.

Вперше за весь свій досвід стартів з триатлону легко було бігти одразу з води, дуже швидко зняв гідрокостюм, дуже легко побіг з велосипедом (у порівнянні з іншими учасниками) і пробігши надзвичайно довгу (метрів 200 мінімум) дорогу до зони де можна було сідати на велосипед і погнав…

Вело теж пройшло доволі непогано, хоча і виснажливо. Десь після 15-го кілометра сформувалася група близько з 10 людей які то їхали дуже щільно, то далеко відривалися вперед чи відпадали назад, але практично усю дистанцію бачив тих самих людей.

День мав би бути сонячним, але з ранку було хмарно і тому вирішив як і минулого разу одягти прозоре скло на свій Rudy Volantis. І це знову було правильне рішення. Сонце хоча іноді і виходило, але більша частина траси проходила близько височених дерев, а тому ніколи особливо не припікало і не сліпило.

І в цілому вело вдалося зробити так щоб не вбитися остаточно. На трьох основних гірках попрацював добре, але не до виснаження, на спусках вдавалося не гальмувати і навіть крутити, в іншому рівнявся десь по групі в якій їхав.

По ходу кілька разів біля нас доволі довго їхав маршал, але я не бачив щоб хоч когось якось штрафували. Сама його присутність стримує від особливо нахабного порушення правил :)

Коли біг з велосипедом в транзитку і туфлі лишив на педалях то вони (туфлі тобто) постійно чеплялися за землю і велосипед іноді аж підскакував у повітря. Це було неприємно. Не знаю як правильно робити так щоб педалі не крутилися.

Біг почався доволі складно – почав буксувати і перші кілометри три не міг ніяк розбігтися. Аж хвилюватися почав. Але пульс тримав на рівні як планувалося і поступово почав підтягуватися до учасників які обійшли мене на початку бігу.

Сама бігова траса доволі нудна – по гравію туди і назад, пара невеликих “апендиксів” по дорозі. І саме рівномірність темпу тут потрібна найбільше. Десь після 10-го кілометру почав обходити тих хто занадто швидко стартував біг. А коли так далеко до фінішу біг просідає то це будуть суцільні муки до самого фінішу.

І хоча мене обігнали пара швидких бігунів на останніх 5 км я відчував, що йду доволі добре і навіть з легким випередженням плану. Проте останні 3 км як і минулого року одразу після короткою, але надзвичайно крутої гірки стали випробуванням: різке знесилення, ноги вже не біжать, а соваються, не відчуваю, що зможу прискоритися взагалі. Просто терпів і весь час думав чи не пройтися трохи пішки. Перетерпів і десь останній кілометр міг вже бігти знову, хоча і страждав трохи.

У підсумку біг вийшов за 1:35:49, що є найкращим моїм біговим результатом на цій дистанції здається. А результат на всю дистанцію – 4:49:11, 6-те місце у віковій групі та 49-те серед чоловіків. Тобто минулорічний результат я покращив аж на 12 хвилин!

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/12047068058.

Daniel Keyes. Flowers for Algernon / Деніел Кіз. Квіти для Елджернона (1966)

Ця книга вже настільки класика, що її мало хто читає при цьому посилаючись на неї. Для того часу коли її було опубліковано вона стала просто бомбою і суттєво вплинула на всю наукову фантастику – раптом стало зрозуміло як писати про внутрішній світ героїв у цьому жанрі. До того ж після цієї книги усе варте уваги вже не могло мати статичних героїв – натомість вони мали розвиватися і змінюватися.

Якщо ви якимось дивом не лише не читали, але і не знаєте про що ця книга то коротко це історія неповноцінно розвиненого індивіда який за допомогою хірургічного втручання спочатку піднявся до рівня генія, а потім повернувся до ще гіршого стану ніж був у ньому все життя.

Сильна сторона книги в тому як вона показує поступовий розвиток героя не лише в емоційному плані, але і в емоційному та соціальному. По суті Чарлі (головний герой) хоча фізично був дорослим чоловіком проте лишився дитиною. І його стрімкий зліт в плані розумових здібностей давався йому дуже болюче у відношенні з людьми.

Остання третина книги є доволі гнітючою трагедією і про фінал читач вже здогадується зарані. Фінал не витискає сльози, але все одно є дуже емоційним, а також одночасно гнітючим та заспокійливим.

Також хочу сказати, що у совку цю книгу перекладали, але лише зараз я з’ясував, що традиційно з неї викинули дуже багато по суті спростивши до технічного переказу сюжету.

Оцінки:

Surpas Pursue Speedsuit LD

Скажу одразу – при ціні в 450 євро на момент написання (близько $600) цей костюм не те що я можу чи навіть хочу радити навіть якщо він дійсно неймовірно чудовий. У мене ж він опинився завдяки тому, що я його банально виграв в інтернет-розіграшу. І сам би я стільки не платив за три-костюм. І в цілому як на мене усе що пов’язане з цінами в триатлоні (як обладнання так і вартість стартів) давно вже перетнуло межу розумності.

Що ж таки являє собою цей костюм від бренду який рекламує сам Крістіан Блюмефельд? В першу чергу виробник (раніше відомий під іменем Trimtex) – це бренд з Норвегії якій розробляє і матеріали і в цілому костюм використовуючи науковий підхід (тобто збирають і аналізують дані). В результати як вони кажуть маємо неймовірно комфортний костюм з матеріалу який не затримує воду, дає шкірі дихати і навіть охолодує в спеку.

Перед своїм великим стартом на якому я був у цьому костюмі (IronMan 70.3 Washington) я у ньому поплавав одне тренування і зробив одне тренування на велотренажері. І моє перше враження – розчарування.

Але ще навіть до того треба сказати, що костюм доволі незвично відчувається і виглядає на тілі. Його бокові панелі на стегнах та сідницях розтягуються і стають майже прозорими (так і має бути), шия доволі висока і туга, а плечі (тобто шви) зроблені на диво близько до шиї. Я навіть спочатку подумав, що це не мій розмір. Але потім подивився фотографії на їх сайті і побачив, що на моделях у них костюм десь так і виглядає.

Що стосується плавання, то костюм на диво тугий в плечах, мені на старті довелося підтягувати рукава повище щоб зробити “запас” матеріалу під руками. До того ж шви під руками, а особливо той, що зі сторони спини за годину плавання дуже неприємно мені надавили під рукою так що я ще майже день це відчував. І критично важливо для плавання правильно розташувати комір шиї та замочок щоб ніде нічого не тиснуло і не перетискало. Мені особисто треба підтягувати перед костюма повище.

Що стосується вело – відчувався на тренажері як звичайний костюм.

А ось на старті я зрозумів, що це такий собі “костюм Франкенштейна” – верхня частина зручна на вело і в аеро-посадці в ньому дійсно зручно і комфортно і не хочеться з аеро позиції виходити. І при цьому костюм дратував трохи в паху, було таке відчуття що натираю собі в складках навколо паху. Але потім виявилося, що нічого не натер.

Під час бігу я оцінив низ – його просто не відчуваєш, ніде нічого не заважає, не муляє. Я не відчув щоб костюм був якийсь надзвичайно прохолодний, але під час старту не було особливо спекотно. І в цілому він дійсно показує себе як високоякісний костюм.

У підсумку – дійсно топовий костюм який я не раджу купувати. І хоча я не так щоб багато костюмів мав проте на мою думку за співвідношення ціни та якості важко побити Castelli Free Sanremo 2 (який якраз я можу радити). Та навіть Zoot LTD TRI Aero FZ, а особливо якщо купувати його за ціну для “членів команди” на мою думку є кращим вибором.

Проте якщо ви готові платит за додатково виграні секунди (а можливо і хвилини) будь-які гроші то цей костюм може бути виправданим для вас вибором.

На сайті виробника – Pursue Speedsuit LD Men | Surpas (surpasofficial.com).