Я нікуди не зник…

Це я типо звітую чому нічого давно не пишу.

Якось так склалося що часу стало не вистачати несподівано. На роботі, наприклад, настав той чарівний момент коли ще ледь-ледь розбираєшся у коді, інструментах і процесах, а тобі вже дають розбиратися чому десь щось впало. І більше часу витрачаєш щоб знайти у кого спитати чим скористатися щоб подивитися інформацію яка приведе до наступного кроку Smile Це я дещо перебільшую звісно. Проте крива навчання ну дууужа крута, кожен день стільки нових знань…

По спорту теж легка запарка – взяв на себе виступати на змаганнях кожні 2-3 тижні, а отже час на поїздки, тренування (скоріше спроби відновитися) і іншу підготовку. От і в ці вихідні їдемо на триатлон у Орегон. В цей раз вже обоє будемо участь приймати.

Ну а так все добре. З нових хороших серіалів можу щиро порадити Lilyhanner (пригоди американського мафіозі у норвезький глушині) та Bob’s Burgers (щось типу Сімпсонів, але реалістичніше).

З книг – читаю довжелезну серію “Культура” Йена Бенкса. Зараз дуже модно серед інтелектуалів від фантастики – матеріальне благополуччя, комунізм і інтриги та багато рожевих шмарклів естетики самокопирсання.

Ще з цікавого – недавно бачив у спортклубі Балмера. Ні, не підходив і не говори, ні, не витріщався. Він собі йшов у душ, а я у своїх справах. Я до того чув як його бачили то у спортклубі, то у ресторані, ніяких понтів у нього з приводу свого статуту нема.

Ну таке…

2012-05-27–Walla Walla Onion Man Triathlon–2:19:26

Однозначно не той результат яким можна пишатися, але як початок сезону піде. Сайт змагання – http://wwmultisports.com/Onion-Man-Triathlon.cfm.

36-й у загальному заліку, 7-й у своїй віковій групі – https://www.athletepath.com/onion-man-triathlon/2012-05-27/olympic-distance-triathlon. Плавання (1.5 км) – 17:29, перша транзитна зона – 2:05, велоетап (40 км) – 1:14:32, друга транзитна зона – 0:57, біг (10 км) – 44:22. Але перед тим як почати виправдовуватися почну з початку.

image

 

Валла-Валла як видно з назви знаходиться на території резервації. Але від інших територій відмінність тільки у тому що тут є казіно.

Доволі висножлива майже 5-годинна автоподорож. Спочатку їдем знайомими місцяму в гору до перевалу де знаходиться наш місцевий гірськолижний курорт. А потім трошки згори до кінця.

 

Власне всі ці місця переважно або гори з ріками і неродучими степами, або ліси, або фруктові сади.

Після певної точки якось непомітно зникли всі машини і дорога швидко стає неймовірно нудною -  прями, по боках одне й те саме (річка, сади, гори).

 

Саме місно доволі невелике і неймовірно сонне. Машини ледь повзають, люди теж нікуди не спішать.

Зайшли у мексиканський ресторан повечеряти – із близько 30 столиків зайняті лише 2.

Це мабуть одне з тих міст де можна жити на пенсії – тихо, спокійно, але всі блага цивілізації присутні (звичні магазини, кінотеатри, парки з озерами і річками, тощо).

 

Невезуха почалася ще по дорозі з дому. Пару разів велосипед ледь не злетів з кріплення, ніколи такаго раніше не було. Олена навіть погодилася що нашу наступну машину будемо в першу чергу вибирати так щоб в неї велосипед залазив Smile

До того ж весь тиждень щось якось не так було з ногами – якісь надто втомлені, видно не відновився нормально від пробігу 2 тижні тому.

 

Вранці поїхали до старту. А там ще одна морока – паркуватися безпосередньо до транзитної зони не можна, лише витягти речі з машини. А сама парковка десь аж за милю від старту.

 

Ну що ж, одяг костюм, помахав руками якось без натхнення і попливли! Як правило на старті триатлону треба або швидко відриватися від натовпу і потім сповільнювати темп, або стартувати спокійно і поступово пробиватся через руки і ноги.

Ну от і тут багато на диву народу ломонулося у відрив. І я за ними. А з’ясувалося що на страрті було багато сильних дядьків які греблися що скажені, а я намагався триматися в рівень з ними. І шось так закехався що ледь відновиви дихання.

 

На другому колі плавання у найкращих традиціях наздогнав повільних плавців і почав пробиватися між ними.

Взагалі найкраща стратегія плавання стати комусь у хвіст і пливсти ледь торкаючись пальцями рук пальців ніг того хто попереду. Я от знаю що так треба робити – пливсти легше бо воду для тебе розгрібає плавець попереду і зберігається багато сил. Але якось сам так не роблю. А от за мною половину другого кола один так плив. Вибішує неймовірно скажу я вам.

Ну а в підсумку – зашвидко стартував через що уповільнився на другій половині плавання.

 

З води на велосипед і погнали. Мої найбільші переживання були пов’язані саме з велосипедом. По-перше, я так ще толком і не звик до нового велосипеду. Нова посадка, незручно тримати голову, втомлюються плечі і важко керувати.

Дистанція доволі противна. Маршрут просто “туди і назад”, але перша половина у зовсім невеличку гірку якої навіть непомітно. І крутиш такий собі з мислями “оце я слабий, капєц”. А ще і вітер в писок…

Отам мені судорога ногу і схопила десь на середині дистанції (ікру). Біль несамовитий і несподіваний, одразу розкоординація рухів, ледь не злетів з велосипеда. Так-сяк зміг зупинитися, трошки перечикав, поїхав далі. Поки крутиш наче не так болить.

 

Останні (і відповідно перші) пару миль проходять страшенно поганою дорогою – асфальт з такого крупного каміння і добре засипаний гравієм, постійні повороти, лежачі поліцейські та ще і в гору. Добре що хоч на страрті з гори.

Ну все, здається всі виправдання написав Smile

 

Перевзувся, побіг…

Дивно що ні в плаванні, ні на велосипеді я не відчуває того ніскільки хороша чи ні моя форма. Наче гребешся, щось там крутиш, а не ясно наскільки добре все це робиш. А от варто лише побігти і одразу ясно – не відновився таки. Ноги не біжать, сил нема звідки брати. Ну та воно і видно по результату.

Половина дистанції грунтовка, інша – асфальт. Мої Adidas Attune через сильно вентильовану підошву і верх всмоктують в себе пилюку як скажені. Всередені в результаті вони були брудніші набагато ніж ззовні.

 

Навіть незважаючі на погану форму я когось там обганяв, але в цілому весь біг це була розтягнуте страждання “де вже той фініш?”. Ніякого задоволення від бігу Sad smile

В цілому вся траса мені не надто сподобалася – озере темне і холодне, свої руки ледь видно; велоетап нудний, вітряний і дорога так собі; біг непойми що намішано. Просто хотілося подивитися на ці краї, плюс вдала дата для початку сезону триатлону. В наступному році якщо знайду щось цікаве в ці ж приблизно дати то може і не поїду знову. Хіба що Олена захоче тут позмагатися. І тут лише одна дистанція – олімпійська.

 

Ну та все колись закінчується, і не надто вдалі змагання теж.

Походив, відхекався, напився гаторейду, наївся бананів і апельсинів і пішов дивитися на результати.

 

Після фінішу годував якийсь місцевий ресторан смаженою на вогні куркою, картопляним салатом (це щось типу нашого олів’є), печеньками  ти булочками.

Народ набирав тарілки (учасникам безкоштовно, іншим – 10 доларів), всідався вздовж доріжки і жуючи підтримував фінішуючих.

Ну і паралельно нагородження проходило.

 

Як я вже казав результати були доволі сильні у пари десятків перших участників.

Ну і крім індивідуальних виступаючих була ще так звана естафета – це коли один пливе, другий їде і третій біжить.

 

Ну а це фотки з центру міста бо Олена почала скаржитися що “а мене на жодній фотці так і нема, бу-бу-бу” Smile

Ось тут смішно їй футболку вітром надуло, такий колобок вийшов:

 

Ця дивна скульптура це голуб-хранитель. Принаймні так на табличці було написано. І дивиться він у небо якщо одразу не вдасться розібратися Smile

Я так розумію що оберігає він від іншіх голубів, хє-хє.

 

У мене все.

КВН РУДН

Зненацька до нас приїхала команда КВН РУДН (гляньте ось якщо не знаєте хто це – http://www.youtube.com/watch?v=sreIoeHh6f4&feature=related). Ми зовсім не прихильники цієї команди і в телевізорі в основному з їхніх виступів нудьгуємо. Але, по-перше, ніколи не бачили зірок КВН вживу, а  по друге, просто захотілося сходити.

Ціни за квитки були кінські – від 40 до 60 доларів. Для порівняння на Slayer + Megadeth + Testament ми ходили за 45 баксів. Ну майже Metallica Smile З іншого боку зрозуміло що давати щодня концерти вони не зможуть (здається у них усього 5 концертів по всім США) і ставити менші ціни їм в мінус буде. Хоча я взагалі сумніваюся що вони щось зароблять враховуючі вартість перельотів, проживання та аренди приміщень і апаратури.

Хоча весь виступ команда повторювала що вони у Сіетлі (здається вони і справді так думали), проте сам виступ був у Белев’ю (дивіться на карті кому цікаво) – це десь пів-години машиною до Сіетла коли трафік складний. Це була остаточна причина чому ми пішли. П’ять хвилин з Редмонда, запаркувався у тому білдінгу де я ще місяць тому працював, перейшли дорогу і ось ми в залі.

Зал десь місць на 500, ми сиділи у 4-му ряду так що бачили всих зблизька.

Ну що ж, хоча я казав що ми не любителі цієї команди проте посміялися з усих жартів які б у телевізорі не викликали навіть посмішку би. Команда виступила добре і зал налаштований був неймовірно привітно і дружелюбно.

Наскільки я розумію команда відома своїми голосами в першу чергу. І справді – ті хто співають (а співають не всі) роблять це дуже добре. Особливо вразив голос Сангаджи (це їхній калмик-капітан) – неймовірно чистий і приємний голос.

Що стосується жартів то ніякого цільного номера вони не показали, скоріше була випадкова суміш фрагментів старих виступів. Ніяких нових жартів я не почув, навіть почув багато інтернет-боянів, але подано все було добре.

Деякі жарти були недоречні. Наприклад про Обаму, про негрів-слуг, про геїв і тому подібне. Те що команда типо бореться за расову терпимість своїми расистськими жартами може і працює в Москві, але тут реально люди намішані з усьог світу і вони просто вимушені бути терпимити одне до одного. І не людям з країни з 90% монокультурою розказувати в США що всі люди браття.

Деякі жарти просто не грають в контексті. Це гаїшники, бухалово, сексизм усякий і скінхеди. Ну тобто люди пам’ятають про все це, але це з якогось іншого світу.

Незважаючи на все вищесказане повторюся що зал навіть якщо мовчав на якісь жарти то мовчав позитивно Smile

Мутнофото з напів-підвальної темряви:

 

Про мобільний зв’язок в США

Тут існує дуже багато відмінностей від звичного мобільного сервісу в Україні як я його пам’ятаю (на момент написання це вже 5 років). Ну, по-перше, це покриття. Враховуючи те що велику частину США займають пустелі, скелі та незаселені ліси і степи зрозуміло що відсоток покриття тут зовсім не такий як в Україні. Але все ще гірше. Основні оператори (а тут такими є T-Mobile, AT&T, Verizone та Sprint) покривають лише великі міста, і рідше прилеглі до них маленькі містечка. Навіть навколо Редмонда повно місць де немає покриття від одного чи іншого оператора. Хоча ситуація поступово покращується.

Як приїхали то послухали порад спеціаліста з адаптації ми підписали контракт з Т-Мобайл. Що з приємного то це знижки для МС (правда і в інших операторів вони були). Спочатку дивишся – телефон при підключенні безкоштовно. Вау! Потім читаєш зноску – after mail rebate. Ну це така штука коли ти заповнюєш форму, відсилаєш поштою, а тобі потім чек на певну суму теж поштою приходить назад.

Взяли ми тоді “безкоштовні” MOTORAZR V3re Motorola w490. Найпоширинішими на той час здається були саме Motorola, далі йде Samsung та LG. Nokia лише нещодавно вийшла на ринок. Щодо iPhone то вони продаються лише для мережі AT&T та Verizon і відповидно знижку б на нього я не отримав.

З часом ми поміняли кілька телефонів серед яких були HTC Imagio, LG Chocolate Touch та HTC Trophy які у нас зараз у обох Smile

Причому цікаво що дешеве або взагалі безкоштовне оновлення телефону стає доступне через кілька місяців. Проте ми купляли свої останні у Microsoft Store і дісталися вони нам абсолютно безкоштовно. Правда доводиться контракт продовжувати на 2 роки. Так само можна взяти новий телефон при продовжені контракту.

Телефони на контракті є “залоченими”, тобто просто поставити в них будь-яку картку не вийде. Є платна процедура unlock, після якої вже можна ставити картку в телефон. Фактично телефон (як апарат) тут майже те саме що і номер. Хоча є і картки передоплати як в Україні, але вони не дуже популярні і нормальні телефони доведеться за повну ціну купувати.

У нас зараз “сімейний” пакет – 700 хвилин на усі лінії, одна лінія має безлімітний інтернет, у іншої обмеження в 2 Гб. Це все в районі 100 баксів у місяць обходиться.

Тут, до речі, жадібні оператори самі себе в дечому надурили. Справа в тому що безлімітний інтренет і раніше надавали не усі, а тепер такого плану взагалі нема. Але продовжуючи контракт ми продовжуємо його на існуючих умовах і автоматично отримуємо той самий неіснуючий інтернет.

Дзвінки за кордон можна також роботи через свого опреатора. Така послуга коштує близько +7 доларів на місяць та 12 центів за хвилину. Але значно дешевше купити спеціальну картку за якою дзвінок в Україну виходить 6-9 центів за хвилину. Якщо номер картки внести в “безкоштовний” то виходить доволі недорого.На міські (стаціонарні) телефони дзвонити виходить дешевше ніж на мобільні. Крім того додзвонитися на усіляких маргінальних операторів майже неможливо. З іншого боку нашо воно треба коли ті кому дзвониш доступні у скайпі? Шкода що не всі і не завжди у тому скайпі є.

Номери телефонів тут, на відміну від Україніи, дають з локальним префіксом. Нам пропонували на вибір 425 (Редмонд), 206 (Белєв’ю) і так далі. Можна легко змінити оператора залишивши за собою номер. Спочатку підписуєш договір на обслуговування номеру з іншим оператором а потім розриваєш договір з поточним.

Ціла історія була як ми один раз поміняли оператора. Усяке бажання робити таке у майбутньому відпадає.

Діло було так – перейшли ми на іншого оператора і підпсали новий контракт. Живемо собі такі щасливі з новими розпрекрасними телефончиками, аж раптом а-на-на, гігантський рахунок від попереднього оператора.

З’ясовується що коли ми якось гуляли у сусідньому містечку по великому торгівельному комплексу і поки Олена щось там роздивлялася чи то у магазині кофточок, чи то у супермаркеті лаків для нігтів, я, він нічого робити, почав розпитувати хлопця в кіоску нашого оператора що у них є за нові телефони та плани. Він, перевіривши мій номер за своєю базою, сказав – о, а ти знаєш, ви платите ось таку суму, а у нас є новий план де дешевше на 10 баксів у місяць. Хочеш переключу? Ну я звісно погодився. Погодився і забув. Далі саме цікаве.

Короче нарахували нам… скажімо 500 баксів. Беру я свій договір і дивлюся – тааак, контракт закінчується у, скажімо, грудні. А мене чарджать у лютому. Добре, дзвоню у підтримку. Там такі – кажи пароль на рахунок. Так у мене нема вже рахунку, – кажу. Кажи пароль, інакше ми не знаємо що ти це ти. Або якщо не пам’ятаєш їдь у магазин і показуй їм своє полсвідчення, щоб вони могли переконатись хто ти є.

Їду в магазин, розказую. Перевіряють документи і кажуть – а, так це ти продляв контракт на рік у тому торгівельному центрі, в нас нового договору нема, їдь до них. Лінвуд не близько – майже 30 хвилин машиною. Приїздимо в той кіоск, починаємо розбиратись.

– Які такі контракти, нічо не знаємо – дєвочкі такі сидять. Все одно ми нічого не можемо зробити, дзвони у підтримку.

Кілька дзвінків та пару поїздок майже переконали мене що гроші повернути не можна. Фігня в тому що для продовження контракту їм мій підпис не потрібен. Десь в основному (підписаному мною) контракті написано що при зміні плану контракт автоматично продовжується на рік. Більше того, оскільки я сплачував рахунки з новою сумою то я знав що контракт у мене змінився. Короче жуліки ще ті…

Дуже ми розстроїлися і вже вважали що все втрачено. Але Америка, як кажуть, земля необмежених можливостей. Коли я розказав цю історію в офісі мені сказали – те що написано в контракті тут (в США) іноді нічого не значить. Ти дзвони доки не доб’єшся свого. Деякі оператори будуть казати “в нас такі правила”, то звони ще раз, інший хтось у центрі підтримки може скасувати платіж. Як нічого не допомагає то кажи що ти працюєш в МС, що напишеш про них поганий відгук на внутрішніх ресурсах які читають стоп’ятсот людей, в кінці кінців проси поговорити з менеджером оператора.

Ну ви поняли, тут навіть в продуктових магазинах можна торгуватись Smile

З новою надією знову звоню в підтримку,і о чудо, нариваюсь на дівчину яка сама (без погроз і закликів до менеджера) каже мені що можна скасувати штраф. Корочє з тієї суми штраф за дострокове переривання контракту складає 25, а все інше просто помісячна плата за телефон до кінця нового контракту, от ті 475 і скасували.

Висновок? Та мабуть ніяких висновків крім того що дикий капіталізм такий дикий, і що кожен сам коваль свого щастя.

Ну а насправді я б сказав що мобільний зв’язок це одна з небагатьох речей які в Україні кращі ніж тут. Нехай не всі новомодні сервіси одразу доступні, але таких кінських цін і офігєвших монополістів-операторів нема. В Україні не деруть гроші за вхідні дзвінки та СМС (навіть вхідні!). Хіба що те що номер від оператора до оператора не змінюється – він твій доки платиш.

От в моєму плані нема СМС тож за кожну отриману ми платимо більше 20 центів. Відключити їх можна, але це таки морока – треба йти до оператора і не факт що відключення буде справді відключенням, може ще доведеться ходити. Більше того – при будь-яких змінах у контракті треба уважно дивитися щоб не помінялося щось у договорі.

А на днях Олена старанно випрала свій телефон у машинці і настав йому кірдик Smile Пішли дивитися які у нас є варіанти щоб подешевше. Варіантів не багато – взяти дешевий телефон, купити телефон за повну ціну, або додати до плану нову лінію. Дешевий телефон не підходить бо їй і інтернет треба і МС Офіс. Новий апарат (HTC Trophy) коштує $425. Тож як не дивно найдешевше відкрити нову лінію і взяти за це безкоштовний телефон. Знову та сама апифметики – продовження контракту на 2 роки і нова лінія за $9.99 у місяць, що виходить майже вдвічі дешевше ніж купувати новий телефон.

 

UPD 10/12/2012. Коли рахунки за мобільні дійшли до непристойних $190+ в місяця я пішов і поміняв план. Тепер платимо так. За закриття третьої непотрібної лінії (брали лише щоб телефон новий взяти) сплатив одноразовий штраф близько $400. У новому плані хвилини і СМС не обмежені за $80 на дві лінії. Оскільки у нас обої смартфони то ми вимушені (інших варіантів нема) взяти дата-план. Найдешевший – 2 Гб за $50 на два телефони. Зразу скажу що ми такий обсяг данних і приблизно не вибираємо – карти, пошта, шопінг за місяць добре якщо 300 Мб тягнуть. З усима податками, додатковими платами на обслуговування і іншими поборами виходить десь $150 на місяць. Зате почали СМСками користуватися.

Висновок – дотерпіти 2 роки без оновлення телефонів і перейти на пре-пей (картки) де можна буде дзвонити за $15-20 у місяць. За інтернет доведеться платити окремо, але зараз кругом є WiFi тож нічого страшного.

Sammamish River Park

Є такий в Редмодні (чи може Ботелі) парк – подивитися на карті.

В парку є кілька галявинок і парковок, але найголовніше це асфальтована рівнесенька доріжка що йде вздовж річки Саммаміш.

 

На більшості своєї відстані доріжка пряма і гірки практично відсутні. Ширина десь як на півтори машини. Але машин на ній нема.

 

Тягнеться вона кілометрів на 15, далі заходить у інший парк яким можна доїхати до Сіетла, а там і все озеро Вашингтон об’їхати.

Обабіч доріжки йде річка (теж вузенька і на диво пряма), а з іншого боку або парки, або ще якісь футбольні поля.

 

У хорошу сонячну погоду не те щоб не проштовхнутися, але людей багато і на велосипедах поруч не проїдеш, треба в лінію шикуватися.

Тому я, наприклад, призвичаююся до свого тріатлонського велосипеду в 6 ранку щоб було поменше людей на доріжчі і можна було по центу їхати. Бо ж управління в аеродинамічній позиції ускладнене і загальмуєш не одразу.

 

Люди бігають, ходять, їздять на велосипедах і роліках. По річці іноді плавають каное (чи може каяки, не розрізнюю їх).

На іншому березі гравійна доріжка якою теж можна бігати або кататися на гірському велосипеді.

 

Якось я дивився відео від злих російських маньяків що намагалися вчити людей не ходити по велодоріжці у парку. Тут же все без агресії – дорога спільна. Як обгоняєш кого ззаду то зарані крикнув “On your left!” і люди не кидаються під колеса і обережніше махають руками.

 

Вздовж дороги є 3 точки з туалетами і питними фонтанчиками. Також є виїзди на велодоріжки звичайних доріг щоб зручно включати парк у свій веломаршрут.

Ще хочу відзначити доброзичливість місцевих велосипедистів одне до одного. Як зупинишся через технічну проблему то прямо аж задовбують – кожен без винятку хто їде мимо пригальмовує і питає чи все в порядку і чи все що потрібно у мене є (насос, камера, латки, ключі, …).

 

Взагалі то кажучи для серйозного велотренування парк не надто підходить, хіба що сильно вранці. А от бігати там просто в задоволення.

Але ми там не бігаємо, а якраз катаємося. Бо звідти додому в круту горку, важко після тренування бігти. А не велосипеді, навіть у гору, хвилин 15.

В парку доволі багато усякої живності – в основному качки та гуси. Але бачили і орлів, і зайців, і якихось видр з іншими крисоподібними чотириногими.

Якщо ви не бачили як бойове крило гусей йде на посадку на воді то скажу просто що це вражаюче видовище. А крикливі вони як летять! Оруть шо глухонімі.

Далі просто кілька фото (клікабельно), в альбомі трошки більше:

 

 

 

Всім спорт, пацани і дівчатка!

Про виплату податків в США

Знову ж переопублікую свій старий пост із доповненнями.

Є така відома на весь світ національна американська розвага – складення звітів про прибутки/податки. Сенс полягає в тому що в США система є самодекларативною, тобто кожна людина самостійно подає інформацію про свої прибутки та сплачені податки і відповідно або доплачує або отримує назад певну суму грошей. Власне я і досі не дуже добре розумію систему, небагато про неї знаю, та і знати багато не обов’язково. Але прикол системи в тому що можна так порахувати свої гроші щоб мінімізувати податки.

Тобто є шкала прибутків за якої знімаються податки. Далі сума зменшується якщо це родина. Також зменшення йде якщо є діти (чим їх більше і чим вони менші тим краще). Якщо є кредит на житло теж отримуєш певний бонус. За витрати на лікування більш ніж певної суми з власної кишені теж. Зменшити податки допомагає купівля машини з гібридним двигуном, встановлення альтернативних джерел енергії у себе в будинку (сонячні батареї, вітряки), тощо.

Можна робити простим способом – вказати що ось по формам від роботодавців та банків (ті зобов’язані їх надати у кінці року) було зароблено стільки, а сплачено стільки. І відповідно різницю від того що має бути або тобі повертають, або ти доплачуєш. А можна вказувати ледь не кожну покупку в магазинах і тоді з податків вираховується вже сплачений у магазинах податок.

Далі можна робити спільний на родину звіт, або на кожного індивідуально. І суми відповідно будуть різнитися. Треба пробувати різні варіанти і вибирати найвигідніший.

Ще роблять такий фокус. Скажімо у родини сумарний прибуток 120-150 тис на рік. Щоб платити менше податків його зменшують до скажімо 90 тис, переводячі кошти в пенсійний фонд. Це добре ще й тому що при відкладенні коштів в пенсійний фонд з них податки не беруться (правда візьмуть потім коли будеш їх назад забирати, але там вже і сума більша буде). І залишається родина в тих межах прибутку де податок менший та ще й у пенсійному фонді щось має.

Але можна і добряче прорахуватися. Наприклад через виплачену премію ви перевищили очікуваний річний прибуток (після відрахувань у пенсійний фонд) на пару тисяч і тепер вимушені доплачувати більше 10000 державі. Як так вийшло? Податки ж обчислюються стосовно прибутку, тобто відомо скільки за рік буде зароблено грошей, отже з кожної виплати відраховується певна сума на податки. Якщо відбулося підвищення з/п, або виплата бонуса, чи видача акцій компанії то річний прибуток може перейти у інший діапазон, де податок вищий. Тобто сплачуючи суму податку відносно 70-90 тис на рік ясно що ти недоплачуєш відносно суми 91-110 тис на рік і маєш компенсувати державі.

Чому ж роботодавець не виплачує податики так як це роблять в Україні? Тому що він просто не знає вашого сімейного стану, витрат на освіту, медецину, додаткових прибутків, тощо. Більше того, можна вибрати такий варіант коли із з/п взагалі нічого не відраховується у податки, а вся сума сплачується в кінці року. Сенс в тому що на ці гроші можна купити акцій, вкласти на якийсь рахунок чи заробити іншим способом впродовж року.

Хитрі американці витрачають багато часу вираховуючи подача яких документів дозволяє мінімізувати їх податки і відібрати назад хоча б частину грошей. Але треба сказати що у них тут сплата (і обрахування податків) є шкільною дисципліною і розуміються вони у всій цій системі незрівнянно краще. Ну та у них і машину водити вчать у школахю

Коли мова заходить про податки і складність у розумінні системи всі в один голос радять купити програму TurboTax, яка продається майже в кожному магазині (стійки з коробками схожі на стійки з пластівцями). Головна фіча програми – ти можеш вводити різні свої витрати за рік (кредити, кіпівлі, лікування, навчання, тощо) і одразу бачити яку суму складають твої податки.

Я так і зробив. А потім дізнався що все те саме безкоштовно можна робити на їх сайті (так і роблю вже три роки). Навіть якщо твоя ситуація не покривається безкоштовною версією то вони вписують ціну програми у пункт “на підготовку податкового звіту” і ця сума повертається з податків. Є і інші подібні продути.

Коли у тебе нарешті все склалося відсилаєш всі необхідні документи в спеціальний департамент. Можна відсилати поштою, або просто відправити є-мейлом файли звітів ТурбоТакса (натиснути кнопку). Коли податки опрацьовано побачиш на вказаному рахунку зараховані або зняті кошти (займає до місяця опрацювати твій звіт). Реально у спокійному режимі за 2-3 вечори усе зробити.

Складнішою стає ситуація коли продаєш і купуєш акції. Там якісь різні види бувать – довготермінові та короткотермінові. І якось там по різному усе розраховується і дані з отриманих форм треба ще вручну якось модифікувати при переносі у звіт. Але я поки нічого не продавав, тому більше нічого і не знаю.

2012-05-13–Kirkland Half Marathon–1:26:12

Це вже я вчетверте приймаю участь в цьому пробігу який відбувається у нашому місті.

Останні 2 роки він проходить по новому, трохи складнішому маршруту – якщо раніше проблемою були дві затяжні гірки на старті то тепер гірки розкидані по всьому маршруту.

Отже прибув на старт:

 

За пів години до бігунів стартують пішоходи. Чесно кажучи я не сильно розумію для чого люди ходять пішки пів-марафони, а іноді навіть цілі марафони. Але добре що вони це роблять – страртові внески роблять подію краще організованою Smile

 

Найбільші побоювання були у мене в зв’язку зі страшенно стертими ногами. З дуру на початку цього тижня я спробував пробігтися у “гоночних” кросівках без шкарпеток. Африканці ж бігають без шкарпеток, значить і мені треба… В результаті шматки знятої шкіри і рани ще не заживають.

В принципі я вже робив цю помилку раніше, але ніяк не можу визнати що мої ноги просто не призначені для такого. Ну або ще своїх кросівок не знайшов.

 

Перепробував купу пластирів – ви здивуєтеся які дорогі та наворочені деякі бувають. Знайшов такі прозорі через які видно як рана заживає, липнуть лише до здорової шкіри і таке інше. Тим не менше лікувальна подушечка таки додає обсягу і тому вибав мінімалістчні кросівки Brooks Pure Connect.

 

План був обережно бігти першу половину дистанції і або зійти далі, або прискорюватися якщо все йде нормально.

А насправді після старту майже одразу забув про біль від ран який постійно нагадував про себе весь тиждень.

 

Відчуття було таке що біжу капєц як швидко і покращу свій результат ледь не на 5 хвилин. Принаймні ногу убилися капєц як. Досі сидю і мучуся судорогами в ікрах.

На фініші побачив свій результат зі змішаними почуттями: з одного боку радий що добіг до кінця і рани не завадили, з іншого – за відчуттями чомусь сподівавася на набагато кращий результат.

Тим часом Олена бродила берегом парку.

 

В загальному заліку я фінішував 13-м (12-м з чоловіків), але традиційно моя вікова група є найсильншою в середньому і у ній я був п’ятим (результати можна подивитися тут). Завжди було цікаво чому саму в диапазоні 30-39 років найбільше учасників практично на всих змаганнях і чому для цього віку середній результат як правило є найкращим теж.

Думаю це пов’язано з тим що у віці до 20 років на подібні старти виходять ті хто займається регулярно, але з якоїсь причини не приймає участь у офіційних змаганнях. Після 25 років люди починають “повертатися” до спорту і результати у них гірші. Схоже що після 30 народ реально починає отримувати задоволення від подібдних заходів і попередні роки тренування дають кращі результати. Ну а після 40 залишаються найбільш уперті у яких вже результати і так хороші (і до речі, ця група як правило сильніша за групу 20-29 років). Ну і так далі.

 

Ну і як завжди зазначу що навіть ті хто добре біжать на диво не надто добре вміють “котитися” з гірки – гальмують, б’ють ногами в землю, тощо. Навіть вміючи робити це трошки краще за інших я реально отримую велечезну перевагу на особливо крутих спусках. І це при тому що моя техніка бігу з гори далеко не ідеально.

Просто схоже більшість людей тренується на пласких маршрутах або на стадіоні.

 

А головне – сезон змагань відкрито, йє! Тепер постараюся робити старти кожні 2-3 тижні, в основному тріатлони. Бігати то можна цілий рік, а от плавати і ганяти велосипедом у нашому штаті більш-менш комфортно тільки коротким літом (вода у місцевих озерах трошки нагріваються і три місяці дощ не йде щодня).

 

Ну а після фінішу відхекатися, взяти медальку, зібрати напої-батончики-сувеніри і додому.

Ото червоні на столах – медалі для тих хто фінішував:

 

Всім на вулицю – бігати, кататися, плавати і ходити у походи!

Seattle Music Experience Project

Ледь не вперше по нормальному в Сіетл ми вибралися майже через три місяці після того як приїхали в США.

 

В музичному плані маленький Сіетл є доволі відомим – тут вам і Хендрікс з The Ventures, і Queensrÿche, і Nirvana з Pearl Jam та Soundgarden. Ну і сучасні Sunn O))) та інші альтернативщики.

 

Причому знаходиться він (музей той) в одній будівлі з музеєм наукової фантастики в який ми якось теж їздили.

 

Власне чогось надзвичайного там нема. Гітари, костюми відомих виконавців. Цікаво було у студіях – звукоізольованих кабінках з інструментами (гітари, барабани, тощо) де можна було або зіграти в стилі караоке під табулатуру на екрані, або взагалі щось своє записати.

 

На караоке гітарах навіть пісвічувалися струни та лади де треба було натискати пальцями (ну і на всих інших інструментах також). А в студії інструменти зовсім непогані. Ага, ще був стенд з гітарними примочками, там можна було вибрати пісню і під час її відтворення вмикати/вимикати їх та регулювати різні параметри (дісторшн Ibanez та інші штуки). Я б там години 4 просидів якби сам був, але Олена витягла мене Smile

 

Коротше такий в дусі Сіетлу музей – як будете поруч то відвідайте. Тим більше що знаментита “тарілка” так зовсім поруч.

Тимошенко і Євро-2012

Намагаюся уникати політоти, але життя іноді не дає закривати очі на цю непривабливу область людської діяльності Smile

Ось так сьогодні наш лікар-хіропракт (це той що рівняє спину, не знаю як він правильно називається) говорив з нами про “Юл’я Тімочєнко” і “чемпіонат з футболу де грають ногами”.

Американці як привило дуже мало цікавляться тим що діється в світі за межами США, і навпаки – дуже цікавляться місцевими новиними. Не дивина у невеличкому місті мати пару газет, а то і журнал, кілька радіостанцій і телеканал. Не кажучи вже про суто місцеві газети та журнали куховарів, бігунів, вершників, любителів зброї, тощо.

Ну так от. Розказує значить нам той лікар про те що в Україні буде чемпіонат світу з ного-м’яча, а ще в Україні є красива (як для політика) жінка-політик яка за демократію, а її захопили у полон і тримають у тюрмі. І поки її не випустять футбольні команди в Україну не приїдуть. Якось так.

Це, скажу я вам, велика справа. І хоча американці, щоб там не брехав Задорнов, переважно знають де приблизно розташована Україна, проте що в ній діється і чим вона відрізняється від Румунії чи Бісау якої-небуть знають одиниці.

Коли стільки уваги приділяють українським справам в США можна лише уявити що з цього приводу думають у європах. Так і до дружнього бомбардування Донецьку недалеко…

Стосовно ж футболу і закликів німців та інших європейців бойкотувати Євро-2012 я думаю там неправильно розуміють ментальність пост-совків. Європейці (та і американці) в своїй системі цінностей дуже високо ставлять спорт і цінують його як святкування людського духу, волі до перемоги, мужності і таке інше. І коли вони заявляють що будуть бойкотувати якусь спортивну подію то очикують що вся нація буде у шоці і все швидко вирішиться. Просто тому що спорт набагато важливіше за якусь скороминущу і гнилу політику.

Пост-совкам же ж пофіг. Самі не вміють працювати і цінувати красоту, і вміння інших ігнорують. Це як в якому небуть Афганістані мало кого зацікавить вміння програмувати чи віртуозно грати на гітарі.

От якби Європа пригрозила перестати видавати візи, перекрити інтернет і припинити трансляцію серіалів от тоді хвиля народного гніву змела б януковичів і стіну юліної тюрми.

Щодо Юлі то я не є її прихильником. Хоча серед моїх друзів і знайомих є такі хто стоїть за неї. Я ж особисто не можу не погодитися що вона є мабуть розумнішим з українських політиків. Та що там казати коли навіть Путін не зміг втримати її в ув’язнені. Куди там тупорилій банді чівокунь, що ви… Ці тільки здатні силою її утримувати бо якщо хоча б дати елементи чесної гри то вона їх просто порве.

Хоча знову ж таки не вірю в те що з Тимошенко при владі Україні було б краще. В чомусь було б, в чомусь би і гірше було. Але те що творять донецькі зараз це просто безмежна борзота. Шкода тих кому не все одно і хто вимушений жити поруч із бидлом якому все пофіг і “главноє шоб усєм пагано було”.

Коротше так – Тимошенко випустити, Овоща-Кровосію та інших підрахуїв на нари, Кличка старшого в царі. А наступним царем хай буде той хто або переможе його у ринзі, або кому він сам владу передасть. Усим людям без вищої освіти і доходів менше 2-3 прожиткових мінімумів заборонити голосувати. Депутатів розстріляти, набрати нових і ще раз розстріляти про всяк випадок.