Смерті на триатлоні під час плавання

Так, люди помирають, трапляється і таке. Але не лише від виснаження. Доволі небезпечним є плавання. Ось з останніх – http://www.npr.org/blogs/thetwo-way/2011/08/09/139242499/in-wake-of-two-triathletes-deaths-nyc-event-may-see-changes.

Пишуть що у двох людей сатвся серцевий напад і їх не врятували.

Уявіть собі – 2000 новачків що починають одночасно пливсти у холодній воді і мають пропливсти 1,5 кілометри. Комбінація холодної води і високого рівня адреналіну призводить до аритмії. Також всі ці люди штовхаються, налітають одне на одного, луплялть руками по спинах і головах, ногами по руках і обличчю… І навіть у тих хто добре плаває бувають напади паніки – нічого не видно, дихалка чомусь зупинилася, з усих боків б’ють руками і ногами.

Всі ті рази коли я плавав бачив що іноді люди зупиняються і підпливають потриматися за кайаки що курсують вздовж маршруту. Чомусь думав що це вони втомлюються і відпочивають. Виявляється це в них напади паніки і вони просто намагаються почати дихати і заспокоїти серце. Олена теж мені раз казала що в неї була жахлива паніка коли вона пливла у непрозорій воді. Там не те що зупинитися чи підпливсти до човна потриматися, там взагалі нічого не бачиш і не розумієш, мозок повністю вимкнений.

Ну а коли їх пливе багато і хтось пішов на дно то дуже важко це помітити з берега чи рятувального човна. Мабуть тільки треба водолазів запускати щоб постійно курсували маршрутом.

UPD: Ось як це виглядає на старті:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=U_6tOzt-nfM]

C# 4.0 на примерах–книга від автора

 

Ось ця книга – http://www.ozon.ru/context/detail/id/5642213/

Чому я про неї пишу? Та просто автор працює зі мною на одному поверсі, в сусідній команді. От роздавав російський переклад своєї книги. З автографом (:

Ну ото таке.

Книгу ще не читав, що до чого не знаю.

Як планують доставити марсохід

Програма на серпень 2012 року. Пересувна лабораторія що збирає проби і проводить аналізи. Доволі детальна анімація:

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=BudlaGh1A0o&feature=player_embedded]

J&D Brothers гітара і я

Колись була у мене така в Києві.

Причому купив я її досить незаплановано тоді – просто сидів читав форуми металістів і побачив оголошення. Подумав що чом би й ні? Бо того якось страждав без неї (свій акустичний Fender залишив у Дніпрі коли переїздив у Києв). Це була J&D Brothers 951F/P темно-синього кольору (Тайвань) – http://www.jandd-guitars.com/jd-951fp.htm. Заплатив я тоді за неї 800 грн. що дорівнювало на той час $170+. Так, всі ці деталі я “пам’ятаю” зі свого попереднього поста” Smile І до неї мені мені попередній власник дав чохол, ремінь та комплект нових струн.

Спочатку я на ній лабав відключеній. Потім почав включати через ноутбук, знайшов якийсь програмний дісторшн. А потім взагалі примочку купив (дісторшен) і комбік.

Що там був за комбік (здається Маршал якийсь маленький) і яка примочка я вже не пам’ятаю, алк дізнатися можна бо воно усе разом перепродалося 2х5х’у перед моїм від’їздом з України. Підозрюю так воно в нього і стоїть там, пилюку збирає Smile

Про саму гітару можна сказати що такі гроші це ще й непоганий інструмент, навіть трохи більше ніж може знадобитися абсолютному початківцю.

Особливо весело було міняти на ній струни бо там стоїть Floyd Rose – така “машинка” що неї можна підтягувати/опускати струни. Тому настроїти її як звичайну гітару не вдасться – кожна додана/підтягнута струна міняє натяжку усих інших і весь стрій пливе. З незвички можна години 4 пропаритися. І потім ще доведеться піднастроювати кілька разів Smile Більше того, оскільки стрій “плаває” то струни фіксуються спеціальними болтами біля головки гріфу і поті тонко підстроюються винтами на самій машинці. Ну та веселуха ще та.

А грав я доволі несистематично, хоча і намагався якогось розпорядку дотримуватися. Гамми спочатку, розминку/розтяжку. Потім вже ті речі які трошки підучив – фрагменти соло та рифів. Потім розібрати по нотах/табулатурах щось нове. Потім спробувати підібрати щось на слух. Тут головне регулярність занять.

А, ще в мене з собою був метроном/тюнер Korg, типу такого – http://korg.com/GA30. Під нього вчився рівно тримати ритм і з ним же настроював гітару. Теж мабуть цей мега-девай осів у Деніела.

А потім взагалі почав пробувати грати чисто гітарну партію під доріжки інших інструментів з комп’ютера.

По приїзду в штати спочатку все думав що треба ж купити інструмент і прибамбасів до нього. Тим більше що і вибір тут побільше, і ціни краще. Але якось з’явилися інші хобі і я сів, прикинув, і зрозумів що часу в мене на гітару не буде. А це як-ніяк а хоча б пару годин в день. Ну ото так спогадами і живу…

Rammstein–Das Model

Офіційне відео так ніколи і не було випущене бо продюсери подумали що недобре таке показувати бо воно якось там співпадає зі смертю принцеси Діани. Особливо я зв’язку не бачу, ну та то таке.

Так, це відеоряд з фільму “Доміно”.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=a8kfyp4oiK0&feature=related]

 

А от що ти точно навряд чи знаєш, мій юний друже, так це те що пісня рамштайнів це усього лише кавер на геніальне творіння Kraftwerk. Рамштайн звісно молодці, танцювальний метал, всі дєла, але до Крафтверку їм не наблизитися ніколи, імхо.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=BdZDhpkDziE&feature=related]

Призвичаююся до велоспорту…

Зрозумів що сам по собі не навчишся нормально їздити знайшов собі групу з якою і катаюся. Це переважно чоловіки років під 50, але є і жінки, є і молодші, є і старші. Катаються вони 2 рази на тиждень. Роблять десь по 50-60 кілометрів з середньою швидкістю в районі 30 кмг. Але в таких поїздках важлива не стільки дистанція скільки “набрана висота”, тобто скільки в гору їхати. Ну вони в середньому десь 400-500 метрів набирають.

Я катаюся з ними раз на 2 тижні бо то змагання, а то і побігати нормально хочеться. І хоча для них це не тренування а просто покатушки убмваюся я страшенно просто. Друга половина дистанції це мрак – ноги відмавляються крутити, по прямій наче вже викладаєшся з усих сил, а все одно відстаєш…

Зате трошки навчився їздити в натовпі. Другий плюс – жопа не болить вже (: Принаймні на такій дистанції.

Як і в будь якої групи у “моїх” велосипедистів є фетіші. Це в першу чергу Італія. Головна мрія – італійський велосипед. Ніякі новомодні рами, аеробари чи інші триатлонські штуки тут не визнають. Якщо не весь велосипед то хоча б колеса, сідло чи форма мають бути італійські. Інакше це нещаслиіий велосипедист що замість отримувати задоволення постійно строждає з того що “як би зробити апгрейд”.

Ну і ще вони їдять по дорозі – спеціальні батончики, банани, … Жерти на велосипеді зочеться просто нереально. Я перший раз поїхав без нічого, так по дорозі додому був готовий шину почати жувати.

Як я прочитав в одній статті “ти ще не розпробував триатлон якщо не мочився верхи на велосипеді чи під час бігу”. У нас правда такого не роблять, але якщо їхати хоча б вдвічі довшу дистанцію то підозрюю що доведеться таки (:

До речі цікаве питання а як вони це роблять? Чоловікам простіше (дивись фото), а от жінкам доводиться просто у штани це робити. У марафонців, до речі, ті ж проблеми.

Хоча це все вже для професіоналів.

Андрієвський… січень 2007 року

Дикі люди що тільки но приїхали до столиці. Вірніше я вже там прожив пару тижнів сам, а потім до мене переїхали і обидві Лєнки.

Ми спочатку як справжні “понаїхали тут” ходили з відкритим ротом по Майдану, Хрещатику, узвозу, в метро захоплено каталися, …

На Майдані ще пам’ятаю ялинка новорічна стояла, а ми на неї вранці 1го січня поїхали дивитися. Людей майже нікого не було, так класно.

 

Якось у Києві, метро Бориспільська

Ми такі карочє кудись пам’ятаю поїхали, але Київ знали ще погано і тому сіли не на ту маршрутку. Ну і заїхали чорті куди. Потикалися десь між будинками, бачимо – вже колгоспні поля почалися, Києва нема далі. Почовпли назад. А тут таке, бац, метро.

От і вся історія власне.

А, ну це був початок 2006 року.