Oleksandr Golovatyi


Posted by Oleksandr Golovatyi on

Львів восени 2007-го

Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.

 

Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила Smile Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.

 

А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.

 

В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.

На фото туристи на фоні туристів:

 

У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.

 

Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.

 

А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.

 

Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.

Нічне місто виглядає доволі готично.

І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш Smile

 

І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів Sad smile

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[english] rad

Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.

Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.

В словниках:

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Карта нещасних випадків на дорогах США

Картинка крім усього іншого доволі чітко показує де цивілізація урбанізація, а де глушина.

image

 

Є масштабування і можливість дивитися по регіонам – http://map.itoworld.com/road-casualties-usa#

Кіркланд і Редмонд виглядають доволі безпечними місцями для пішоходів і автомобілістів:

image

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56

Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.

Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.

Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.

 

На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.

Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.

Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу Smile

Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.

І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.

 

Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.

Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.

Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися Smile

Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.

Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

День Подяки…

…і День Після Дня Подяки, або Thanksgiving та Day Afterf Thanksgiving все ще доволі незвичні для нас свята.

В четвер все вимирає в прямому сенсі. Магазини усі закрити, машин та людей на вулицях нема. А ще й в тому районі де ми живемо щільність населення невисока тож взагалі якийсь зомбопокаліпсис нагадує.

В цей день сім’ї збираються і їдять індичку. Свято присвячено першому врожаю який зібрали переселенці піся голодної зими, а зиму їм допомогали пережити індіанці (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%BA%D0%B8).

В п’ятницю, відому як Чорна П’ятниця (Black Friday), рано вранці, а скоріше вночі починаються розпродажі з дикими скидками. Це той самий день коли люди вночі збираються на парковках під магазиними, смажать бургери, і взагалі весело проводять час. Потім магазини відкриваються в 3-4 ранку і народ ломиться за телевізорами, дизайнерськими сукнями і іншими розкошами.

На продажах в Чорну П’ятницю деякі інтернет-магазини роблять ледь не половину річної виручки.

Вже в обід на дорогах з’являється народ і немало, а в магазинах деяки полички порожні вперше за рік.

В понеділок, відомий як Кібер-Понеділок (Cyber Monday) починають розпродажі електроніки, комп’ютерної техніки і інших девайсів. Саме таке “свято” придумали не так давно (у 2005) спеціально для людей які скупляються переважно в інтернеті. З того часу таких стало більше набагато, а свято “розширили” і традиційні магазини пропонуючи знижку на електроніку.

За статистикою в ці дні в США продають дуже багато товару за кордон (завдяки інтернету), тож в інших країнах щоб не відставати торгівельні мережі теж почали робити розпродажі в ці дні. І зараз це раніше доволі локальне свято на повну відзначають, хоча б і просто витрачанням грошей, у Британії, Німеччині, Португалії, Франції, Новій Зеландії і інших країнах яких стає все більше. We all live in America іншими словами.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Цукор дня

Цукор дня


Певним рухом у повітрі
Знак магічний прочерти,
І відкрий уже забуті
У цім всесвіті шляхи.

Боги власної країни
Сплять спокійно в домовинах,
В діамантових печерах,
В глибині, у свердловинах.

Невідомі ті герої
Що знайдуть свої путі,
Хто покине поле бою
Нас лишивши в самоті.

Ложе встелене травою
Нам з тобою – до двобою!
Річка плине піді мною,
Я пірнаю – йди за мною!

Незнайомий поводир
Свій покинув шлях,
Нас лишивши в самоті,
Нас лишивши так…

 


Так, я знаю що рима “…мною …мною” це ганьба і позор, але так у мене вийшло :)


Posted by Oleksandr Golovatyi on

Про клички…

…мої Smile

Ще вам трохи мемуарів.

Коли я був зовсім маленький, ну в смислі ще в школу не ходив, то наскільки пам’ятаю мене крім як “Саня” і не називали. Та і досі ніяка кличка не приліпилася так щоб усії її знали, а головне використовували.

В молодших класах школи у нас була молода вчителька яка говорила про мене що я “люблю смішити, але злий”. То вона слова “сарказм” скоріше за все не знала. І ось в черговий раз коли я щось ляпнув у відповідь на її якусь репліку і весь клас засміявся вона від всього серця сказала “Ти злий Петрушка!”. Це дико сподобалося моїм однокласникам і вони почали сміятися ще гучніше.

Якийсь час мене таки називали “Злий Петрушка”, але ясно що така громіздка конструкція не могла прижитися і все повернулося до того з чого і почалося. Але один упоротий однокласник регулярно згадував цю кличку і веселився з цього неймовірно. Після 8-го класу він пішов у ПТУ, а звідти вже разів мабуть зо три сходив у тюрму, ну та мова не про те…

Не знаю як зараз, але коли я ходив у школу вчителі учнів називали майже виключно по прізвищам, ну і мене більшість часу теж по прізвищу однокласники теж називали. Навіть не знаю чому, але мені це реально не подобалося і сильно парило.

Потім у трохи старших класах коли ми вчили біологію хтось несподівано зрозумів що слово “головастик” сильно схоже на моє прізвище і отже мене деякий час теж так називали. Хоча і не прижилося, але таки час від часу до самого випуску траплялося так називали мене все ж таки.

В той же час на легкій атлетиці де я був у групі стаєрів (бігуни на довгі і середні дистанції) була зовсім інша історія. Інші групи легкоатлетів, для яких у нас були свої прозвища (наприклад спринтерів ми називали “тромби”, а багатоборців так що я аж не не буду тут писати Smile), називали всю нашу групку “шакали”. Для кожного було придумано кликуху. Так, наприклад, були у нас “Собака”, “Шакал” і “Овчарка”. І невідомо чому “Ворона” і “Коля-Буратіно”. Але в той час я доволі сильно відрізнявся від інших стаєрів – ще не слухав метал, читав книжки і збирав марки. Тому мені придумали спочатку погремуху “Овєчка”, яка на щастя не прижилася, а потім назвали просто “Сашок” (з сильним наголосом на літеру “о”), так само як і тренери. Правда в останні роки коли ми всі же закінчували школу все стало спокійніше якось – “собака” перетворився на “бєлку”, “шакал” та “буратіно” доволі рано покинули легку атлетику, “Овчарка” став відгукатися на “Божок” (а потім почав колотися і помер…). Ну а мене так до самого кінця і називали “Сашок”.

 

Деякий час я ходив на тріатлон і там веселі траилети придумали мені кликуху “Квадрат” і навіть називали мене так регулярно. Але на щастя я доволі скоро повернувся у легку атлетику, тож такий варіант не прижився у всих інших.

Вже в інституті пара одногрупників придумали мені погоняло “Угол”, а інші називали “головатік”. І хоча всі вони були послідовні у їх використанні, проте використовували обидва ці варанти обмежена кількість людей.

Стеднти в інституті назвиали мен ім’ям та по-батькові, а ті з ким стикався частіше просто “Сан Санич”. Може були якісь там клички інші, але я ніколи їх не чув, то ж будемо вважати що їх не було Smile А ну, колишні студенти, якісь були ще в мене клички які використовувало більше однієї людини?

Потім уже коли я переїхав у Київ мене, як і інших в команді, називали першими літерами ініціалів. Але оскільки літери OG вже було занято то мене назвали AG – “ей-джи”.

По переїзду в штати все змінилося ще раз. Оскільки моє ім’я занадто складне і довге для американців, а “Саша” є в основному жіночим, мене почали називати по поштовому аліасу в компанії – “Олєк”. І так і називають усі. Таке собі “робочє ім’я”. І воно мені подобається.

Ось так якось і вийшло що ніяка кличка не закріплися за мною так щоб усі її використовували. Не знаю добре це чи погано.

PS. Окрема смішна історія про прізвище, а краще комбінацію імені і прізвища як їх намагаються прочитати американці. Особливо коли це треба зробити гучно і швидко. Біжиш такий до фінішної смуги і чуєш “Олекса… ксендє.. ндр!!! Говоло… ловаті… Гвлв… тій!!!”. І не хочеш а рорзсмієшся. На одному з останніх тріатлонів дядько що робив анонси у мікрофон так прямо і сказав що “дуже, дуже круте ім’я, прямо всі букви алфавіту в ньому"!” Smile

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Про японську кухню в нашій місцині…

…коротко.

Я не особливо великий фанат, але іноді люблю. А Олена просто несамовито любить її і мабуть би їла кожен день якби під боком щось було.

Але ж це капєц який, панове, наскільки тут все це японське діло зпопсоване і ніяке! Я не кажу про ресторани японської кухні, які кажуть дорогі і смачні. Але звичайні забігайлівки… Ну так, в них може трошки затишніше і набагато американізованіше ніж те що ми бачили в Україні. В них на спеціальних доріжках їздять блюдечка з різними стравами які ти сам вибираєш, колір блюдечка вказує на ціну. У них тут нормальний місо суп і є японські солодощі.

Але на тому і все.

По-переше, тут ніхто не розрізняє і не хоче навіть розрізнювати роли, сашимі, суші і все інше. Для всих це все суші. Навіть для офіціантів. По друге, кухня спрощена до неможу, в Україні в самій звичайній “Япона Хаті” вибір незрівняно більший. Тут він теж начебто є, але якийсь дивний. Наприклад – роли із крабовими паличками “Каліфорнія”, роли із шматочками сосиски, роли із курицею, роли политі мексиканським пекучим соусом, ледь не з гамбургерами роли. І до цього всього народ п’є кока-колу літровими стаканами, ми ледь не єдині хто замовляє зелений чай. Чай, до речі, схоже варять одне відро на пару тижнів і постійно його підігрівають – рівномірно ніяка бурда Sad smile

Ще з недоліків – замість японців, чи хочаб схожих на японців кругом їжу ножами рубають мексиканці в пов’язках камікадзе. Щоби замовити щось “нестандартне”, тобто щось більш схоже на японське треба спеціально замовляти офіціанту, він передасть одному з тих хто готує і тобі персонально принесуть всі замовлені порції.

От одна з тих речей яка зроблена краще це саме те що в центрі стоять приготувальники і тут же ріжуть рибу, обпалюють лампою, катають роли чи кульки з рису. Коротше можна поспостерігати за процесом приготування.

Ми ходимо в такі заклади де нормально поїсти на людину виходить (принаймні у нас) 10-15 доларів. Це з супом і чаєм.

Ну а в цілому висновок такий – в Україні японські ресторани виглядають набагато більш японськими, мають ширший і оригінальніший вибір, але при цьому якісь занадто прилизані чи що.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Тренінг з многопоточності…

..на який я ходив 3 останні дні, чому і не писав нічого, виявився доволі корисним і пізнвальним.

До речі що це за “Багатонитевість”?! Це офіційний переклад, чи як? Звучить доволі криво як на мене.

Так от, тренінг цікавенький, 3 дні по 4 години. Не надто технічний, але інформативний. Дядько який раніше працював у різних проектах типу PlayStation, XBox, Intel Vtune, а зараз займається проблемами портування Windows на ARM-процесори розказував цікаве про особливості роботи сучасних “десктопних” процесорів, кешу, шин даних та оптимізацій компілятору.

Далі була класика – критичні секції, interlocked-операції, м’ютекси, івенти та семафори. А також нововведення Windows Vista та Windows 7 – conditional variables та slim reader writer locks.

Написали самі кілька “лабораторних” – spin lock, memory barrier та розпаралелювання обчислень на матрицях.

Головний висновок – уникайте розпаралелювання як тільки можна, інакше уникайте синхронізації якщо можна, інакше уникайте самі писати примітиви синхронізації. І ніколи, НІКОЛИ не пишіть lock-free алгоритми! Smile

Все, звітував.