Куля діаметром 5 дюймів з доволі жорсткого пластику (схоже на дотик на пенопласт) що ледь-ледь продавлюється під зусиллям.
Дуже добре працює на великих м’язах ніг – перед і задня частина стегон, сідниці та гомілки. Може бути дуже боляче, але якщо продовжувати кататися на ній то біль поступово проходить і відчуваєш як вузли у м’язах (про які і не здогадувався) “розпускаються.
Для спини, рук та плечей ця кулька завелика, але з іншого боку у мене там просто м’язів може стільки нема.
Собі купив ще одну на роботу і регулярно користуюся і раджу.
Усім добре відомий фільм “Рокі” який дав старт кар’єрі Сільвестра Сталоуна. В фільмі цьому Слай грає боксера невдах якому перепав шанс вийти на бій з зіркою боксу (звісно на бій його викликали просто щоб побити гарантовано).
Але мало хто знає що сценарій до фільму Слай написав надихаючись реальною історією. Ось цей фільм якраз і розказує про того боксера та його життя.
У реальності для боксера все склалося не так вдало як у серії про Рокі. Він навіть судився (і виграв) зі Сталоуном за права на образ. Втративши і не використавши багато можливостей в своєму житті боксер-невдах на старості нарешті зміг пожити біль-менш забезпечено за відсуджені мільйони.
Сам фільм є місивом хороших акторів і сцен з абсолютно не підходящими акторами і дешевими декораціями. Фільм розказує цікаву історію, але виглядає бідненько, та і драматизмом не дотягує… Тому дивіться на свій ризик – може сильно не сподобатися.
По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.
Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.
Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.
Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.
У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.
Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.
Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.
Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.
Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.
І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.
Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.
З приводу цього фільму у нас з Оленою думки розійшлися. Для неї він був “ну наче нічого так”, а мене от прямо вразив.
Фільм поступово міняє свій жанр і з якихось жахів перетворюється на історію помсти… До того ж у фільмі більше одного разу є несподівані і не передбачувані стрибки сюжету і цим фільм дивує.
Звісно якщо почати аналізувати то можна знайти логічні дірки в історії, але на цьому власне і все. Фільм тримає глядача зацікавленим і у напрузі, деякі сцени та події відверто вражають, місцями аж трохи лячно.
Безсумнівно цей фільм варто подивитися – це одни з тих які мало відомі, але дуже класні. На мою особисту думку звісно.
Дуже коротко – це історія музично обдарованої дівчини яка жорстоким способом мститься тим хто її використовував. У фільмі є лячні та доволі натуралістичні сцени.
Ідея поїхати до Ісландії з’явилася у нас коли ми побачили фоточки з подібної ж подорожі одного знайомого. Ну а далі в тому ж ФБ побачили що збирають учасників на наступні подорожі і вирішили приєднатися. До речі ось ці молодці організовують подорожі, дуже раджу – https://joyn.life/.
Що треба знати про Ісландію? Це острів значною мірою вкритий вулканами (багато з яких активні і досі), лавовими полями та льодовиками. Населення – 300 тисяч, в столиці, Рейк’явіку, живе 100 тисяч. Країна не має власної армії, а, натомість, організувала НАТО і знаходиться під захистом армії США. У деякі моменти часу в столиці більше туристів ніж місцевих мешканців. Ісландцям не надто це подобається, але вони терплять мовчки.
Лавові поля хоча і мають вік у 2.5 тисяч років, але досі не родючі і вкриті переважно мохом, а на значній частині і досі нічого не росте. З джерел надходження у Ісландії крім туризму не так і багато щоб чогось було – вівці, якісь бренди одягу, всяке таке. Тобто все трохи бідніше в плані природних ресурсів ніж на Алясці.
Переліт з Сіетлу (прямий рейс) триває більше 7 годин, з України набагато швидше (до 3 годин якби був прямий рейс). Міжнародний аеропорт знаходиться у Кефлавіку від якого до столиці їхати 60 кілометрів.
Хороші дороги (там де вони є), красиві види, прохолодна погода (+10 в серпні), мало людей… чим не країна мрії. Але їхати сюди туристом варто лише влітку, а саме у серпні – найтепліший і найактивніший місяць року.
В плані цін Ісландія не дешева країна: товари і їжа коштують приблизно як в США, алкогольні вироби – дорожче, сервіс – дешевше. Ті ж автомобілі за ціною десь на 30% дорожче ніж в США. Ціни за готелі цілком американські.
В Ісландії, а особливо у Рейк’явіку багато басейнів (причому більшість з них відкриті) – плавання дуже популярне в країні і в басейни тут ходять як у нас в клуби щоб поспілкуватися і соціалізуватися. Тому візьміть з собою плавки і окуляри для плавання – дуже стануть у нагоді.
В перший день по прильоту ми купили квитки на автобус який довіз нас з аеропорту в Кевфлавіку до готеля у Рейк’явіку. Для довідки квитки в обидва боки на двох (що дало нам суттєву знижку) обійшлися нам більше 70 доларів.
Наступного дня в Ісландії був день культури (про що ми не знали) і на вулицях міста був “натовп”. У лапках тому що той натовп це щось звичне у повсякденному житті Дніпра чи Києва. А у інші дні на вулицях було страшенно пустельно, що теж додає свого шарму.
У місті, в центральній його частині, багато кав’ярень, кафешок та пивбарів, все виглядає стильно і затишно. Ну і магазини з теплим і похідним одягом і обладнанням звісно.
До речі в Ісландії повертають податок на куплені речі в аеропорту, треба лише зберігати чеки. І чайові тут не принято давати як ми зрозуміли.
Взагалі Рейк’явік дуже маленьке місто, весь цент ми з Оленою та компанією обійшли пішки кілька разів і вже за 2 дні добре в ньому орієнтувалися.
Для тих хто планує подорож одяг з собою для міста треба брати такий: взуття що відштовхує воду, або краще не промокає, зручну теплу флісову кофту, куртку чи дощовик, штани, шапку і рукавички, окуляри від сонця, крем для губ і обличчя від вітру. Про одяг і обладнання для походів напишу згодом. Що варто знати це те що погода в Ісландії міняється дуже швидко – від дуже сонячної і теплої до надзвичайно сильного вітру, дощу і навіть граду. І температура може дуже швидко впасти на кілька градусів.
Після дуже вдалої першої частини How to Train Your Dragon і не надто необхідного, проте теж не поганого продовження How to Train Your Dragon 2 існування третьої частини викликає більше питань ніж позитивних емоцій – що це, для чого, що ще не встигли розказати?
Фільм показує вже дорослих героїв і по суті експлуатує ностальгію за дитячими персонажами попередніх частин. Добре те що все зроблено старанно і нічого не “пошкоджено”. Цю нову частину можна дивитися без відрази чи занепокоєння, в ній навіть є кілька цікавих сюжетних ходів і дуже приємна графіка… але все одно необхідність існування цього фільму під великим питанням.
Герої фільму нарешті зовсім подорослішали і їх шляхи з драконами розійшлися. І будемо сподіватися що все так і лишиться.
Хороша задумка зі світом в якому фактично реалізовано стім-панк спіткнулася об реалізацію.
По-перше, тут у нас є герої які з самого початку проходять крізь неймовірні пригоди і стає одразу зрозуміло що вони усі виживуть повним складом до щасливої розв’язки.
По-друге, виникає дуже багато питань про доцільність самих міст що рухаються та інших аспектів показаного світу. Якщо у “Інвертованому світі” (де місто теж пересувалося) була і несподівана розв’язка, і раціональні пояснення то тут нічого і близько нема. От у нас є міста що подорожують та їдять одне одного, є літаючі кораблі і так далі…
Ну і звісно таємні таємниці, прадавні пророцтва, помста страшна і непереможні герої-підлітки. Коротше кинув читати навіть не дотягнувши до половини :(
Згодом я дізнався що навіть фільм є за цією книгою, але судячі з відгуків дивитися його не варто.
Корейський фільм жахів дії якого практично весь час відбуваються в офісі невеличкої компанії.
Один з працівників чинить самогубство і вбиває власну родину, а слідчі що у пошуках зацепок приходять до нього на роботу проти своєї волі стають втягненими в пригоду.
У фільмі цікава не лише містична та лячна складові, але і робоча культура Кореї.
Фільм в першу чергу буде цікавий любителям жахів та містики (також згадаю інший вартий уваги корейський фільм у цьому ж жанрі – Gok-seong / The Wailing), але до того ж це просто напружений і цікавий сам по собі фільм. Хоча художньо цінного в ньому нічого нема.
В мене було 2 причини спробувати ці ботинки. Перша це те що Олена була неймовірно задоволена своїми Oboz Sapphire Mid BDry і дуже їх радила (а ця модель є версією для чоловіків). І друге це те що мої перевірені Vasque St. Elias GTX все ж таки призначені для дуже кам’янистих і складних трейлів і через те є важкими та не ідеально комфортними (все ще натирають мені мизинці після багатьох походів).
Одразу ж як я одягнув ці ботинки відчув які вони зручні – наче я вже розношував їх у кількох подорожах.
До того ж вони виглядають краще і привабливіше за практично будь-які інші технічні походні ботинки і їх можна спокійно носити в офісі та у місті.
Після кількох походів можу сказати що ботинки практично не натирають, не надто жаркі і якщо ви не перелазите цілий день через каміння та застиглу лаву то і захищають дуже добре. І відчуваються легкими на нозі у порівнянні з більш захищеними ботинками. Тому я задоволений усім поки що.
