Біографічний фільм у якому нам показують історію створення то роботи спеціального відділу поліції по контролю за наркотиками.
Головний герой – принциповий і непідкупний поліцейський, анти-герой – розумний і жорсткий нарко-ділок. І ще тут є корумповані поліцейські, дрібні та великі злочинці і таке інше.
Фільм цікавий – він напружений і драматичний, усі актори грають дуже добре і я прямо аж переймався і переживав. До того ж розказана історія цікава неймовірно – вона відбулася в реальності. Історія яка почалася з пошуку розповсюджувачів наркотиків, а потім розкрутилася до мафіозі найвищого рівня, корумпованої поліції та навіть армійських чинів, що транспортували наркотики в країну серед свого обладнання.
Фільм я раджу не лише тим хто любить фільми про кримінал та розслідування, але і будь-кому взагалі. Це просто класний фільм.
…так само як пару тижнів тому Scott CR1. Причина продажу така сама – маю новий, кращий (і дорожчий велосипед).
Свій Cervelo я купив влітку 2013-го, обновив його до Ultegra та HED Belgium у 2016-му. Проїхав на ньому більше 20 тисяч кілометрів і дуже його любив – комфортний для тривалих поїздок і хороша гіометрія щоб дертися в гірки.
Але з часом почало хотітися швидший (читай жорсткіший) велосипед та новіші матеріали та компоненти. Особливо хотілося дискові гальма.
Мій новий (і Олени такий самий) BMC SLR01 Disc Di2 коштує шалені гроші, але я з ним щасливий.
А Cervelo було продано наступному власнику за $1650, що є десь третиною ціни якщо рахувати усі компоненти окремо.
Неймовірно змішанні враження від цього альбому як і від подібної музики в цілому. По-перше, не можна не визнати віртуозності кожного без винятку інструменталіста в команді – їх нейомовірний технічний рівень та те як складено кожну композицію демонструють рівень геніальності навіть тим хто не знається на музиці.
Але при цьому музика мене практично ніяк мене не зачепає і всередині мене нічого на неї не відгукується. От починається кожна без винятку пісня – все класно, подобається, емоційно і драйвово… А потім починається вокал і все зникає – ні тембр голосу, ні манера співу, ні навіть мелодія мені не здаються хоч скількись цікавими.
І вже десь на третині кожної композиції мені стає нудно і дослуховую я їх через силу. Хоча, повторюся – у команді неймовірні інструменталісти зіграти чи навіть вигадати подібну музику зараз мало кому по силам.
У підсумку – все одно не моє. Дуже хотів щоб мені сподобався цей альбом, але не зайшло ніяк. Буду пробувати слухати ще, але скоріше за все враження не зміняться суттєво.
Продюсер-невдаха, що перебивається переважно дурячи людей та іноді працюючи зі справжніми виконавцями погоджується поїхати з однією зі своїх протеже в Афганістан. А там вже його затягує у вир подій де він знаходить місцевий талант.
Фільм засновано на реальній історії драматизм якої полягає у тому, що представники деяких племен не можуть допустити щоб жінка співала, та ще й публічно, та ще й це б показували по телевізору. Покарання за порушення такого правила – смерть і жінки і усієї її родини.
Тому історія стрибає між драмою, комедією та бойовиком.
У цілому вийшов дуже приємний фільм де намішано трошки усього і де є дуже класні актори. Я особисто отримав задоволення від перегляду, буду дивитися ще неодноразово і можу порадити цей фільм. Низькі оцінки і чим саме фільм не сподобався глядачам і критикам пояснити не можу. Схоже я побачив у ньому щось чого там нема.
Цей фільм є поганою копією і пережовуванням того, що ми вже бачили в непоганому фільмі жахів A Quiet Place. І саме смішне те, що обидва фільми зняти Netflix у приблизно один і той же час. Тобто це безсоромне копіювання власної ідеї.
Але цей фільм незрівнянно гірший за свого двійника. Не зважаючи на якісь непогані моменти тут погано переважно все – дірявий сюжет, неадекватні герої, дурацькі вчинки та немотивована поведінка, постійні ляпи у всьому, погана і недоречна комп’ютерна графіка…
Коротше я не раджу – не витрачайте час. Така чухня, що я навіть не зміг додивитися.
Уся серія дуже нагадує “Світ Ріки” Філіпа Фармера, але в ній набагато більшу роль грає пригодницька складова, а місцями навіть фентазійна. І хоча автор намагається залишатися в руслі наукової фантастика, проте йому не завжди це вдається…
У світі населеному більше ніж десятком тисяч рас з різних планет люди (хоча це звісно не люди) живуть у цивілізації що переживає часи закату.
Власне перша книга знайомить нас зі світом і головним героєм – дитям, а потім вже юнаком невідомої раси. Намагаючись з’ясувати своє походження головний герой починає подорожувати світом (прямує у столицю) і відкриває нові факти про світ та раси що його населюють.
Таким чином читач дізнається про Творців та Інжеренів, про світ що його було створено несчислену кількість років з незрозумілих причин і про зникнення тих самих творців, інженерів та будівельників.
У цьому дивному світі люди користуються як космічними кораблями, так і рушницями, луками та мечами.
Коротше це доволі свіжа (в тому сенсі що розвиток сюжет передбачити не можна) пригодницька фантастика з великою кількістю загадок та таєьниць.
Книга не має фіналу і видно що автор планував серіал одразу.
Пригоди головного героя продовжуються. І тепер вони відбуваються в місті розмірами з велетенську гору – місто настільки великому що в ньому є ліса, поля, підземні ходи, ріки та інше.
Пригоди стають все карколомнішими – з перестрілками, переслідуваннями, навіть осадами та війнами між невеличкими арміями.
Головний герой відкриває таємниці деяких технологій творців світу і взагалі займається тим що мотається по карті намагаючись врятувати своє життя. На додачу у автора схоже є нескінчений список рас з усіма можливими відмінностями та особливостями.
Коротше читаєш собі такий, не нудьгуєш… Але в один момент помічаєш – все це задоволення від читання доволі поверхневе. Коротше я втомився від цієї нескінченої біганини, бійок та таємниць і загадок і просто кинув читати.
При цьому не можу сказати що книга погана, просто її націлено саме на любителів пригодницької фантастики, а її люблю лише якщо її пропорційно змішано з науковою чи хоча б фентазі.
І власне тому я не буду продовжувати читати серію.
Спеціалізований комп’ютер для походів з підтримкою топографічних мап високої точності та деякими іншими функціям:
Ціна: повна ціна складає $550, але час від часу ця модель з’являється зі скидкою до $500.
Мапи: дорожні та топографічні (100К). Передвстановлені для регіону в якому продається пристрій. До 250 маршрутів та 10000 точок призначення. Власне від Oregon 700 цей пристрій відрізняється передвстановленими топографічними мапами.
З’єднання з ПК чи сматфоном: безпровідне (Bluetooth) та через mini USB. Може підключатися напряму до WiFi.
Зовнішні сенсори: підключення через Bluetooth чи ANT+.
Варто сказати що дешевий Oregon 700 не має ліхтарика та камери.
Враження від використання
Зізнаюся що враження від цього пристрою у мене змішані. Спочатку про хороше.
Мапи високої роздільної здатності, можливість прокладати маршрути, ставити позначки чи зберігати певні точки, міняти масштаб, міряти дистанцію та площу – цього вже достатньо для походів. Враховуючи контрастний кольоровий екран, компас та альтиметр подорожувати у малознайомій місцевості стає ще зручніше.
Мені особисто дуже сподобалася можливість поміряти дистанцію до якоїсь точки на карті – коли у поході і думаєш чи варто зупинитися зараз, чи пройтися ооон до тієї гори така можливість суттєво спрощує рішення.
Камера є приємним, але не обов’язковим доповненням – вона скоріше просто присутня ніж справді функціональна. Знімки виходять трошки замилені і кольори не надто природні, але у випадку коли нема смартфону під рукою добре стане у нагоді.
Пристрій добре лежить в руці. Можна сказати він товщий ніж хотілося б, але при цьому він не важкий. В комплекті йде кріплення з карабіном яким можна приєднати пристрій на рюкзак, або до пояса. Але це далеко не смартфон – це як 3-4 маленьких смартфони складених до купи.
Тепер про мінуси. Головна проблема – пристрій не може нормально заряджати NiMH акамулятори що йдуть з ним. Тобто взагалі їх не заряджає. Чи це проблема акамуляторів, чи якийсь баг в софті сказати не можу. Пару разів обпікся і повністю перейшов на звичайні батарейки.
Батарейки ті до речі пристрій розряджає надзвичайно швидко. Не знаю що треба робити щоб отримати 16 годин обіцяних виробником – я помітив що з увімкненим екраном вони розряджаються буквально за пару годин.
Також дається взнаки не надто потужний процесор – скролінг та масштабування карт відбувається ривками. Але чесно кажучи з цим можна миритися.
Мені не надто подобається інтерфейс – він не логічний для мене і я постійно плутаюся що і де треба натискати для потрібного ефекту.
Роз’єм micro USB є дуже дивним вибором – чому саме він. Не подобається те що треба мати спеціальний кабель для нього. Хотілося б mini USD, в ідеалі взагалі USB Type C.
Ну і ціна звісно – купити щось подібне за $300 було б ідеально.
У підсумку скажу що для мене цей пристрій не є обов’язковим, я міг би без нього обійтися у всіх без виключення походах де ми були. Але для серйозних хайкерів хто мандрує не прокладеними дорогами і без провідника щось подібне буде незамінним і надзвичайно корисним.
Якщо якимось неймовірним дивом ви не бачили цей фільм – припиняйте читати негайно і мерщій його дивитися. Потім вже повертайтеся і продовжуєте.
Класична кримінальна комедія Гая Рітчі яка разом з “Карти, гроші та дві рушниці” є вершиною його творчості і концентратом його стилю. І вже точно є одним з двох найбільш відомих фільмів режисера.
Про що я хочу тут написати так це те що в оригінальній озвучці фільм є набагато кращим і усі без винятку переклади не варті того. Навіть так популярний у пост-совку “смішний” переклад українофоба Гобліна – варто дивитися оригінал все одно.
Просто знову подивився цей фільм і отримав від нього таке ж задоволення як і під час першого перегляду, навіть більше – бо тепер можу дозволити собі дивитися в оригіналі, чого і вам бажаю.
Альбом з 5 композицій (одна з них – короткий інструментальний твір) відомої української команди.
В принципі ні в кращу, ні в гіршу сторону він від їх попередніх робіт не відрізняється. Мабуть можна сказати що в цілому цей альбом менш агресивний, але це і все.
Також я хочу зауважити що подібну музику я не слухаю як правило – для мене вона не достатньо насичена емоціями і в ній (знову ж так для мене) форма має приоритет перед змістом. Тобто це така музика де її грають складно бо можуть грати складно.
Але в даному випадку навіть такий не любимий мною стиль я слухаю із задоволення і дещо із захватом – занадто вже добре все зроблено. І багато в чому їх музика чепляє мене саме тим як “зібрано” композиції та технічними моментами. А тому раджу усім любителям важкої музики хоча б пару разів прослухати. Усім іншим – це буде занадто важко і не зрозуміло.
