Brooklyn Nine-Nine (2013-2021)

Популярний і широковідомий гумористичний серіал про щоденне життя поліцейського відділку Брукліна. Причому його іноді хвалять так сильно, що аж порівнюють з The Office, що на мою думку є сильним перебільшенням.

Я подужав лише перші три з половиною сезони і кинув дивитися просто через те, що герої лишалися такими самими стереотипними і ніяких змін з ними не відбувалося. До того ж характери і поведінка у практично усіх дійових осіб надзвичайно далекі від реальності і мене постійно не покидало відчуття, що я щось занадто казкове дивлюся.

Проте дуже багатьом і гумор серіалу і його герої стали до вподоби, а тому нав’язувати свою думку не буду. В принципі серіал навіть хороший, а тому можна спробувати подивитися – як мінімум це не непотреб щоб відчувати потім, що дарма витратив час на нього. Але це серіал не для мене.

Оцінки:

Big Fish (2003)

Знаю що цей фільм є одним з улюблених у багатьох кіноманів, подобається і критикам і широкому загалу… Але мені він якось взагалі не так щоб навіть і вартим уваги здається.

Фільм Тім Бьортона (а отже присутні багата характерних для його фільмів елементів) про дорослого вже чоловіка який пригадує байки, що їх безупинно розповідав його батько про свої пригоди. І хоча ці байки подобалися усім оточуючим і батько його завдяки їм став місцевою знаменитістю проте самому головному герою все це здавалося занадто дитячим, примітивним і клоунським. І він усе це життя ненавидів – усі ці казки і спогади. Аж поки не прийшов час прощатися з батьком – і тут раптом впізнавані елементи його оповідок почали з’являтися і проявлятися в реальності. І головний герой розуміє як виникали ті історії і навіть переосмислює та починає цінити свої спогади.

Що ж особисто мені не сподобалося? Та якось усього потрошку: кольорова гама фільму здається невдалою, сцени казок якісь не надто привабливі, персонажі дуже дивні і не викликають особливих почуттів. Якось так.

Оцінки:

Backmate Premium

Ще один з безлічі засобів для само-масажу (ось тут коротенький список моєї колекції – Засоби для само-масажу). Відмінністю цього виробу є спосіб його використання – він закріплюється в дверях на потрібній висоті і потім “трешся” об нього.

Конструкція і установка дуже прості – виставити рівень (є маленька колба з рідиною і кулькою повітря), закрити замок і на цьому все. Відповідно можна масажувати шию, плечі, спину, ноги і на що лише фантазії вистачить.

В комплекті йде кілька колісчаток: невеличкі кульки (переважно їх лише і використовую), більші і тонші “колеса”, а також кульки які можна розігрівати чи охолоджувати і вони довго тримають температуру.

Додатково базу на якій кріпляться масажні колісчатка можна повертати під різними кутами, тобто масаж не лише вгору-вниз можна робити.

Якщо подивитися на повну ціну (на сайті виробника – Backmate Premium: How to Cure Back Pain Quickly (mybackmate.com)) то вона абсолютно безумна. За $173 точно купувати не варто. І навіть за постійно присутню на сайті знижку до $120. Я свою купив за $50 і це вже нормальна ціна.

В усьому іншому – нормальна штука і може бути хорошою заміною масажним кулькам різних конфігурацій.

Sing 2 (2021)

Перша частина мені сподобалася, хоча я цього навіть не очікував. До другої ж частини упереджено ставився ще більш скептично і вона мене приємно вразила – дійсно хороший мультфільм як для дітей та дорослих з не найгіршою історією та мораллю.

Продовження історії співаючих тваринок. Цього часу вони пробують вийти на велику сцену, створити мюзикл, задіяти продюсера з гучним іменем і так далі. В кінці нам звісно скажуть, що бути самим собою важливіше ніж прагнути примарного успіху, брехати не добре і таке інше.

А в мультфільмі крім якісної анімації яка вигладає одночасно і відполірованою до ідеальності, але і доволі не класично ще є кілька цікавих персонажів, трошки якісного гумору як текстового так і гегів. І звісно ж щасливий фінал – тому можна дивитися щоб підняти настрій.

Оцінки:

Tomahawk – 2021 – Tonic Immobility

Це мабуть найбільш “нормальний” альбом команди в тому сенсі, що тут найменше авангардних елементів і змішування стилів. Натомість в музиці є постійно присутня пульсація яка транслює енергію. А також багато динаміки створеної переважно постійними переходами між повільним та швидким темпом, тихим та гучним звуком, стіною звуку та розрідженим звучанням окремих інструментів. Ну і звісно вокал (це все ж таки команда Майка Патона) – від чистого і розміреного співу до істеричного хриплого крику.

Також альбом звучить як одне ціле, що суттєво відрізняє його від скажімо альбому 2007-го року де ледь не кожна пісня була хітом, але усі вони були самі по собі. На цьому ж диску пісні дуже органічно переходять одна в одну і навіть іноді здається, що використовують один і той же риф та малюнок басу і барабанів.

І це не просто енергійна музика, але її і можна слухати як просто музику – сісти і слухати. В цій музиці вистачає і дрібних елементів для кожного інструменту та пісні в цілому. Є тут і цікаві моменти у розвитку композицій. Коротше вистачить на довгий час щоб слухати знову і знову і не відчувати, що вже все знаєш на пам’ять. Мені дуже сподобався альбом.

Моя оцінка – 8/10.

Весь альбом на Spotyfy:

Весь альбом на YouTube:

King Arthur: Legend of the Sword (2017)

Жахливо, просто феноменально погано. Я чесно кажучи не розумію як це хтось зміг додивитися до кінця не кажучи вже про такі високі оцінки.

Фільм для мене виявився абсолютно безглуздим набором пафосних сцен з персонажами які незрозуміло чому і що роблять в кожному випадку. Я не зрозумів ні логіки цього світу чи його героїв, не зрозумів як і що припустимо, які там правила. Це однозначно не фільм про середньовіччя. Але це і не театралізований фільм як скажімо той же Northman.

Принца кудись там вивозять ледь не рабом, але він якось там стає бійцем (ага, там азіати та інше кунг-фу) і повертається відбирати своє королівство. Звісно далі меч в камені, магія і чаклунство… але це все якось так дивно і погано розказано, що у мене викликало ледь не відразу.

Уся безглуздість, нереалістичність та якась абсолютна випадковість мене просто дратували і я мусив це вимкнути.

Оцінки:

I onde dager / The Trip (2021)

Фільм гармонійно поєднує в собі комедію (місцями чорну) та трилер в якому герої намагаються вижити коли у віддаленому будинку на них полюють злочинці.

До звичайної історії (вже згаданий віддалений будинок без зв’язку, злочинці які планують вбити/згвалтувати/покалічити героїв, боротьба за виживання ) додано такий цікавий нюанс, що чоловід та дружина які і намагаються вижити приїхали в цей будинок з планами вбити одне одного і приховати вбивство. І відповідно коли виникає зовнішня загроза вони мають почати діяти разом.

У фільмі хороша як “бойова” так і комедійна частина. Бійки та страждання героїв або реалістичні, або смішні, але очевидно завжди болючі і не приємні.

Також фінал хоча і є певною мірою передбачуваним, але містить такі деталі які роблять його все одно трошки несподіваним.

Оцінки:

Athletic Brewing

Бренд який спеціалізується на безалкогольному пиві. Вперше я про цей бренд та їх продукцію дізнався коли побачив банки безалкогольного пива у ваннах з кригою на фініші IronMan 70.3 Des Moines влітку 2021-го. І тоді волонтери в палатці з їжею усім пояснювали, що пиво безалкогольне і його можна пити після фінішу.

Вже потім я бачив це пиво та рекламу виробника на усіх стартах IronMan де приймав участь (мова про США).

Спочатку воно мені дуже не сподобалося. Але після другого-третього разу разу почало подобатися. І сподобалося настільки, що я навіть почав його купувати.

Тривалий час у виробника були лише різні варіації IPA – це пиво з сильним смаком хмелю, тобто гірке. І мені таке найбільше подобається взагалі. Хоча для тих хто звик до лагеру (або як в Україні його називають “світле”) це навіть на пиво може бути не схоже.

Проте сильний смак і запах хмелю легко дозволить забути, що напій безалкогольний. І в цьому сенсі це найкраще безалкогольне пиво на мою думку взагалі.

На момент написання цього посту виробник (сайт – Athletic Brewing Company | Craft Non-Alcoholic Beer) почав випускати і той самий лагер, звісно безалкогольний.

При ціні в $14 за 6 банок це доволі дороге пиво, але мені подобається – і наче пиво п’єш, але і без негативних ефектів алкоголю.

The God Committee (2021)

Драматичний фільм з цікаво зав’язаним сюжетом, але на жаль не вистачило енергії і фільм сильно просідає після першої третини. Просідає так, що втрачаєш будь-який інтерес до подій на екрані. Я не вимкнув лише завдяки зусиллю. І хоча ближче до фіналу фільм стає цікавішим проте загального враження це вже не покращує.

А йдеться у фільмі про те як приймають рішення про трансплантацію органів – кому з кандидатів і чому врятують життя. І ця тема та те як все це працює цікаво саме по собі, але ще у фільмі присутні доволі цікаві персонажі (як мінімум головний) які добре переплетені з основним сюжетом своєю історією – це лікар який розробляє нову технологія для порятунку людей з проблемами серця. І ось йому самому потрібна пересадка серця…

Мені особисто фільм більше сподобався ніж не сподобався, але так щоб прямо порадити його – ні, не можу.

Оцінки: