Ще один з безлічі засобів для само-масажу (ось тут коротенький список моєї колекції – Засоби для само-масажу). Відмінністю цього виробу є спосіб його використання – він закріплюється в дверях на потрібній висоті і потім “трешся” об нього.
Конструкція і установка дуже прості – виставити рівень (є маленька колба з рідиною і кулькою повітря), закрити замок і на цьому все. Відповідно можна масажувати шию, плечі, спину, ноги і на що лише фантазії вистачить.
В комплекті йде кілька колісчаток: невеличкі кульки (переважно їх лише і використовую), більші і тонші “колеса”, а також кульки які можна розігрівати чи охолоджувати і вони довго тримають температуру.
Додатково базу на якій кріпляться масажні колісчатка можна повертати під різними кутами, тобто масаж не лише вгору-вниз можна робити.
Якщо подивитися на повну ціну (на сайті виробника – Backmate Premium: How to Cure Back Pain Quickly (mybackmate.com)) то вона абсолютно безумна. За $173 точно купувати не варто. І навіть за постійно присутню на сайті знижку до $120. Я свою купив за $50 і це вже нормальна ціна.
В усьому іншому – нормальна штука і може бути хорошою заміною масажним кулькам різних конфігурацій.
Бренд який спеціалізується на безалкогольному пиві. Вперше я про цей бренд та їх продукцію дізнався коли побачив банки безалкогольного пива у ваннах з кригою на фініші IronMan 70.3 Des Moines влітку 2021-го. І тоді волонтери в палатці з їжею усім пояснювали, що пиво безалкогольне і його можна пити після фінішу.
Вже потім я бачив це пиво та рекламу виробника на усіх стартах IronMan де приймав участь (мова про США).
Спочатку воно мені дуже не сподобалося. Але після другого-третього разу разу почало подобатися. І сподобалося настільки, що я навіть почав його купувати.
Тривалий час у виробника були лише різні варіації IPA – це пиво з сильним смаком хмелю, тобто гірке. І мені таке найбільше подобається взагалі. Хоча для тих хто звик до лагеру (або як в Україні його називають “світле”) це навіть на пиво може бути не схоже.
Проте сильний смак і запах хмелю легко дозволить забути, що напій безалкогольний. І в цьому сенсі це найкраще безалкогольне пиво на мою думку взагалі.
Повна назва книги “Immune: a Journey into the Mysterious System that Keeps You Alive” – “Імунна система: подорож містичною системою завдяки якій ви живі”.
Книга від автора чудового науково популярного YouTube-каналу Kurzgesagt – In a Nutshell про імунну систему людини. Книга науково-популярна, тобто не вимагає спеціальних знань і призначення для не надто підготовлених читачів.
Стосовно змісту – у книзі послідовно розглядаються захисні системи організму як шкіра, зовнішні та внутрішні слизові оболонки. Потім книга переходить до більш прихованих механізмів. І чим більше читаєш тим більше розумієш наскільки наша імунна система складна (все ж таки їй 1.5 мільярди років) і можливо навіть складніша за наш мозок.
Найважливіша і найскладніша частина книги це саме її середина – про усю систему та її компоненти в цілому, про їх взаємодію, активацію, баланс і так далі. Читаєш і розумієш наскільки все це на лезі ножа балансує постійно. При цьому автор хоча і нагадує, що в реальності все складніше, але показує картину роботи системи і її компонентів у спрощеному і зрозумілому вигляді.
Книгу завершують глави про вакцинацію, епідемії (грипу наприклад) та сучасні хвороби як СНІД та Коронавірус.
Мені дуже сподобалося і я раджу цю книгу усім без випадку.
Додатково зроблено книгу дуже якісно – ілюстрації інформативні, шрифт красивий і читабельний, папір яскраво-білий і товстий, обкладинка не витирається. Коротше класна книга як в свою бібліотеку так і на подарунок.
Радісно і схвильовано починаємо йти до старту плавання
Усього через два тижні після старту IronMan 70.3 Couer d’Alene вийшов на страт в Орегоні. Цей старт я робив минулого року (2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon), а тому не зважаючи на коротку перерву між стартами хвилювався не так щоб сильно. Хоча за два тижні практично без тренувань ледь вдалося відновитися.
Транзитка готова приймати атлетів з етапу плавання
В Салем (маленьке містечко де і був старт) добиралися машиною (більше 3 годин), готель було складно знайти – усе розкуплене. Але хоч ціни не божевільні як в Кур д’Алені.
Цей IronMan проходив тут лише вдруге, але цього разу участь приймали і професіонали – як серед чоловіків так і жінок були дуже відомі імена.
Рожеві тапки не просто так – до старту плавання ще далеченько йти
Як і минулого року старт був в 1.5 км від транзитної зони куди ми всі організовано і потопали. Цього разу спеціально взяв старі капці щоб викинути їх на старті.
А у воду заходили приблизно як і минулого року – крутий спуск, стрибок і поплив. Ніяких розминок, нічого такого. Знайомий з тим, що запускають у воду через 5 секунд по одному я стартував серед перших 200 учасників. А ті хто стартували останніми у воду потрапили майже через 2 години після початку.
Після виходу з води ще довга пробіжка до транзитки
Сама дистанція наче стандартна – 2 км. Але завдяки течії я проплив її значно швидше ніж міг би у спокійній воді – 19:29, 18-й у своїй віковій групі.
Цього року річка не була така мілка як минулого і пішки йти посеред плавання не довелося. Але місцями дно було настільки близько, що його майже торкався рукою.
Всю дистанцію дуже сильно світило сонце в обличчя і роздивитися щось попереду було складно. Навіть одного разу прямо у великий червоний буй влетів – просто не бачив його через засліплення.
Вихід з плавання, в очах мутно трошки
Хоча перед стартом попереджали – пропливати між помаранчовим та червони буями весь час, інакше дискваліфікація, але цього ніхто не дотримувався просто через те, що течія іноді несла сильно мимо і буїв не було видно. Люди і зліва і зправа постійно запливати за буї, але нікого як я зрозумів не дискваліфікували. Та і в принципі це не давало ніякої переваги – пливсти треба було фактично по прямій.
А після виходу з води ще десь метрів 400 треба було бігти до транзитки, це доволі далеко. Там як завжди неспішно одяг велотуфлі, шолом, схопив байк і побіг на вело. Перша транзитка за 5:02.
Велоетап переважно плаский
Вело я пам’ятав ще з минулого року – переважно пласка дистанція, кілька коротких гірок, туди і назад. За місто виїхали практично миттєво, далі трошки лісу, а потім десятки кілометрів полів кукурудзи, полуниці, пшениця… Машин практично не було, дорога широка, асфальт на 90% дистанції дуже хороший. Для сильного велосипедиста це прямо дуже хороший етап.
Я одразу відчув, що не потягну усю дистанцію в режимі запропонованому тренером, а тому знизив вати і намагався тримати зусилля на одному рівні. План був заощадити для бігу, і він вдався.
Розігнатися навіть у мене виходило так, що у не часті повороти було страшнувато заходити
Певна група людей які то мене обганяли, то я їх визначилася доволі швидко і ми фактично усю дистанцію їхали “поруч” на відстані кількох сотень метрів міняючи позиції. Хоча пролітали мимо в далечінь якісь безумно швидкі велосипедисти, але і традиційно були такі, хто на диво повільно їхав або очевидно здав вже по дорозі назад і їх обходив.
При тому, що я знав, що кручу слабше ніж хотілося б тренеру за самопочуттями виклався якраз нормально – наче не сачкував, але і ноги не відчували ближче до фінішу, що бігти не зможу.
Але все ж таки вело треба підтягувати – саме на ньому можна найбільше виграти на довгій дистанції
Ось вже пішли останні гірки які переважно були розташовані біля старту, кілька з нас збилося в групу якою ми і приїхали до транзитної зони. У підсумку вело за 2:32:10 і 16-й у своїй віковій групі.
Далі без особливих пригод: зіскочив з вела, побіг, повісив, туфлі і шолом зняти, шкарпетки одягти, кросівки одягти, окуляри, візор та пояс з номером в руки, гель вирішив не їсти, побіг… і ноги почуваються нормально – можна бігти як заплановано! Уся транзитка за 3:09.
Крига за пазуху, вода на голову, Gatorade в себе
Бігова траса цього року була інша, і була значно краща. По-перше, не було ділянок з гравієм. По-друге, більшість дистанції ми бігли в затінку. А, по-третє, було два кола – це не те щоби сильно краще, але бігти по вже знайомій ділянці легше бо розумієш що, де і коли попереду.
На початку бігу людей було доволі мало, але було і за ким триматися і кого обходити. Постійно собі нагадував щоб не бігти швидше ніж треба і слідкував за цим.
Життєво важливо дотримуватися запланованого темпу як би легко (на початку) чи важку (на фінішу) не було б
Перші півтора кілометри до початку кола, аж ось мене обходить перша жінка-профі. А за пару хвилин за нею і друга. Третя, четверта та п’ята учасниці мене вже обійшли в кінці першого кола. Біжать вони надзвичайно швидко і видно, що працюють дуже важко – дихання, фокус, все це. Також вражає які вони всі крихітні (мені по плече) і як потужно при цьому виглядають.
На кожному пункті харчування обливався водою, ковтав Gatorade, якщо була крига – за пазуху. При цьому старався не зупинятися чи навіть не уповільнюватися і вдавалося доволі непогано. Гелі вирішив не їсти – не хотілося взагалі і здається Maurten які дають на IronMan мені не дуже підходять.
Останні кілометри стало дійсно важко, але все одно в радість
Десь на 4-му кілометрі мене обійшов інший учасник який спочатку трохи втік вперед, але потім я почав дуже повільно до нього наближатися. Навіть по годиннику перевіряв – я тримаю постійну швидкість, а він посупово втрачає швидкість. І через кілометрів 8-9 я його догнав і так же обійшов. Це про важливість правильно планувати і дотримуватися плану.
Проте як би там не було, а за 5 кілометрів до фінішу стало важко і дуже швидко робилося все важче і важче. І ось ми вже вибігаємо на останній кілометр до фінішу. Попереду міст, так близько і так далеко. Назустріч біжить великий і невпинний потік учасників які щойно закінчили вело. А попереду майже нікого.
Результат порадував
Хоча он десь далеченько біжать пара людей. Роблю зусилля… і доганяю одного, а потім і другого. Ну та раз вже обійшов то бросати за 300 метрів до фінішу якось не доцільно, продовжую.
Фініш. Біг за 1:38:25, 11-й у віковій групі. І це мій найкращій біговий результат на Half IronMan.
А далі готель, душ, Speed Hound ProPerformance Recovery Boots, і повертаємося на нагородження та ролаут (це там де слоти на Чемпіонат Світу дають). Вдалося отримати свій слот, а отже в кінці жовтня ще раз спробую трасу в St. George.
Перша половина книги надзвичайно цікава і затягує, але потім стає трошки передбачуваною та різко просідає. Дочитувати вже не так цікаво.
І хоча автор додав твіст в кінці щоб не давати фінал який читач передбачає вже за якийсь час – це не надто рятує книгу і після завершення враження лишається “ну, так собі”.
Найкраща частина книги як я вже загадав вище – початок історії. Головна героїня з якою працює лікар розказує історію свого дитинства та як її було завербовано у таємну організацію яка бореться зі злом. Організація це не пов’язана з будь-яким урядом чи організацією і її існування підтвердити не можливо.
Ближче до середини книги виникають певні підозри, що уся організація – результат роботи хворої уяви героїні і вона абсолютно випадковими подіями пояснює та підкріплює свою віру у наче б то дані їй не на пряму накази і таке інше.
У книзі є цікаві моменти – як працюють різні частини цієї таємно організації, як карають та визначають зло, які у них є технології та можливості.
Але в цілому книга виявилася доволі слабкою і якби була не такою короткою то я скоріш за все кинув би її не дочитавши.
Розпочався новий сезон і на нього у мене заплановано кілька стартів IronMan де курортне (і надзвичайно дороге) місто Couer d’Alene було першим з них.
До самого міста від нас машиною їхати 5 годин, тож ми вирішили не витрачати час і нерви на перельоти і саме машиною і поїхати. Більшу частину дороги проїхали доволі швидко, лише по дорозі назад пару разів застрягали в пробках на 20-30 хвилин.
Вода настільки холодна що без теплої шапочки одразу заболіла голова
Скажу чесно – я не розумію чому це місто вважається курортним і що там взагалі можна робити крім як дивитися на озеро. По-перше, у ньому нічого крім озера того нема вартого уваги. По-друге, озеро навіть влітку настільки холодне, що плавати в ньому без спеціального костюму неможливо. І, по-третє, місто надзвичайно дороге. Якийсь готель меньше 3 зірок який будь-де коштуватиме не більше $70, а то і менше $50 за ніч тут обійдеться від $200 за ніч. А хороший готель так і всі $400+.
Зупинилися ми в такому “дешевому” готелі звідки до старту було хвилин 15 машиною. І це вже ми жили на самому краю міста, практично в індустріальній зоні.
Прямуємо до старту
Організація спочатку була так собі, але потім виправилися. Одразу ж після відкриття утворилася величезна черга атлетів які забирали стартові пакети. І навіть те що я отримав статус AWA (тобто увійшов в 2% найкращих за рейтингом IronMan) і мав би заходити на чек-ін без черги тут не працювало – вони просто про таке не чули.
І власне крім чек-іну, магазину та пари точок з ремонту/налаштування байків не було чого робити – ніяких інших брендів чи сервісів.
Вело-етап був переважно пласким і на переважно хорошій дорозі
Один додатковий невеликий мінус – усі парковки навколо платні. І хоча було не дорого, проте платити треба було встановивши програму на телефон, прив’язати до неї методи оплати. Коротше морока. До того ж кількість місць в розумній дистанції до старту була доволі обмежена і доводилося “полювати” на них.
Плюс – одна транзитна зона. Тобто в ній і велосипед, і бігове, і з неї ж виходимо з велосипедом. З одного боку простіше, а з іншого ціла купа речей біля велосипеду, більше ризик що щось буцнуть, замажуть, переплутають. Ну та обійшлося.
Види на дорозі особливо не мінялися – або доволі пустельна місцевість, або озеро
Пішов у озеро пробувати плавати… І мене шокувало наскільки холодна в ньому була вода. Холодна така що не лише одразу відібрало долоні та ступні, але і почала одразу боліти голова. Тому вже через 3 хвилини я зрозумів – плавати досить.
Звісно було оголошено, що гідрокостюми на старті обов’язкові. Я ще додатково одяг теплу шапочку і затички у вуха – це дуже допомогло. Хотів ще одягти спеціальні шкарпетки для плавання, але в останній момент вирішив цього не робити і це проблемою не стало.
Вело-етап – туди і назад
Старт був не за віковими групами, натомість люди самостійно вибирати коли стартувати і були організатори з табличками приблизного часу плавання. Я став у групі “32 хвилини і швидше”. Запускали по 4 людей кожні 5 секунд.
І ось на самому плавання несподівано почалася колотнеча. І не скінчилася вона аж до фінішу. Усі 2 км зіткнення зліва і з права, налітаю на повільніших, налітаю на тих хто різко поплив напереріз, б’ю то ногах попереду, налітають на мене, б’ють по ногах мене… І так усю дистанцію. Як правило таке навіть на більших стартах припиняється через 300-400 метрів, але не тут. Усю дорогу в одну сторону і назад був такий хаос і штурхання. Чесно кажучи трошки аж задовбало.
Плавання я зробив за 34:00, що повільніше ніж заплановано, але не катастрофа.
Спочатку біглося непогано
В транзитці зайняло якийсь час почистити ноги від піску, і наче робив все доволі швидко, але зайняло усе аж 3:23.
Скочив на вел і почав призвичаюватися. Вже за кілька хвилин ми були за межами міста і по гарної якості дорозі можна була нормально вкладатися. Треба сказати, що траса вело дійсно непогана і навіть можна на ній пробувати щось показати. На всю трасу можна виділити три гірки з яких дві не надто круті, але дуже довгі. І якщо розумно на них крутити то проблемою вони не мали б бути.
Траса бігу мала як пласкі ділянки так і гірки
Вело пройшло доволі не цікаво. Було надзвичайно яскраве сонце, але температура не надто висока, не перегрівався. Проте вже на половині дистанції почав відчувати біль у ногах і намагався не нашкодити собі так щоб не подолати біговий етап.
Що дивно навіть після 50 км я обганяв доволі повільних велосипедистів (і мене звісно обганяли дуже швидкі) – невже вони настільки відірвалися від мене на плавання? Скоріш за все не розрахували сили і скинули темп на вело.
По дорозі назад один з довгих спусків (він же затяжна гірка по дорозі туди) мав заборону на використання аеробарів (лежака) та не можна було обганяти. Це десь кілометрів 4-5. Доволі незвично і призвело до легкого скопичення велосипедистів де попереду їхав хтось хто постійно гальмував.
На бігові дуже рятувала крига на пунктах харчування
Приїхав до транзитки, зіскакую з вела, забув що у мене за сідлом висока пляшка – чіпляю її ногою і падаю. Але тут же піднімаюся і біжу далі, наче нічого не пошкодив. Потім перевірив – трошки обдер коліно і долоню, але навіть не до крові.
У підсумку вело за 2:40:24, треба їхати швидше, але ноги казали – ні, це десь близько до межі.
У транзитці знову кудись витратився час – 2:48, але тут хоча б шкарпетки одягав, це зрозуміло.
Бачу фініш попереду!
Біговий етап був дуже нерівний – частково по парку, потім нескінчені повороти у приватному секторі, потім довга нудна ділянка туди і назад обабіч траси. Два кола. Проте майже на всій дистанції були глядачі які підбадьорювали.
Пункти живлення з водою, Gatorade, гелями Maurten, Red Bull та іноді кригою були через кожні 2-3 км і це дуже допомагало. На кожному пункті я обливався водою і робив ковток Gatorade, а на трьох останніх вже брав Coca Cola заради кофеїну.
Проте крига була не на кожному пункті, а от вона допомагала найбільше – коли її висипаєш за пазуху то охолоджу і тане вона ще 2-3 км.
Фініш!
Там де було багато поворотів були і противні короткі гірки – хоча і не довгі, проте доволі круті.
І власне десь на другому колі я почав відчувати, що м’язи ніг напрацювалися. До того вдавалося тримати запланований темп, але після певної точки він почав падати і ставало все важче і важче його тримати на рівні. І це була саме проблема з ногами, а не загальне виснаження.
Після бігу ще деякий час хапали судоми в стегнах, боліли стопи та литки. І саме противне – все це тривало майже тиждень. Рятувався соком квашених огірків.
Як би там не було, а мати можливість приймати участь в подібному – це привілей і цим треба дорожити
Дивлячись назад я може міг трошечки швидше зробити плавання, міг зробити швидше вело, але тоді не зрозуміло чи пробіг би взагалі. А от пробігти швидше б не зміг.
В результаті біг за 1:40:28, якщо не найкращий мій біговий результат для цієї дистанції.
Підсумки:
Час – 5:01:04.
19й у віковій групі 45-49б 140й серед чоловіків, 162й у загальному заліку.
Вело-тренажери “прямого приводу” – тобто в ньому велосипед без заднього колеса фіксується, і відповідно цепка одягається на касету на тренажері. Ця модель є однією з найбільш популярних разом з Wahoo KICKR Smart Power Trainer (який у мене теж є і на якому встановлено велосипед Олени). І саме з ним я далі порівняю деякі характеристики:
Ціна – $1400 (звісно я купив дешевше за акцією), у Wahoo – $1200. Але Wahoo йде з касетою Shimano Ultegra в той час як для Tacx доведеться її докупати.
Вага і конструкція – обидва важать близько 21 кг і обидва дуже просто складаються і розбирають без інструментів. Але при цьому мені Tacx здається значно простішим.
Супротив – ці тренажери дуже різні. У Wahoo є важке колесо яке і регулює супротив, а у Tacx супротив регулюється магнітами. Але при цьому рівень шуму у обох надзвичайно низький. Хоча заміри показують, що Tacx трохи тихіший, і це найкраще помітно на низькій швидкості.
Точність – обидва тренажери обіцяють 2% відхилення, тести віддають невелику перевагу Tacx.
Підключення – обидва тренажери підтримують протоколи ANT+ та Bluetooth. Але Tacx ще й вміє працювати без електрики – він може живитися енергією наданою велосипедистом (деякі функції при цьому стають недоступні). Також Tacx може підключатися до кількох пристроїв одночасно (щоб наприклад показувати дані на кількох екранах).
Симуляція поверхні – Tacx вміє симулювати скажімо бруківку чи дерев’яний міст (коли ви наприклад катаєтеся у віртуальному світі як Zwift.
Калібрування – Tacx його не вимагає взагалі.
Як заміна моєму попередньому тренажеру Wahoo Fitness KICKR SNAP дуже вдала і я абсолютно задоволений. Мабуть єдине побажання це щоб в комплекті йшла касета на вибір (бо мені потрібна SRAM), але то таке. Якщо ж радити між Wahoo та цим тренажером то відсутність необхідності калібрувати дуже спрощує життя. Але за великим рахунком вони обидва класні і тому мабуть варто дивитися на ціну та власні вподобання.
