2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah

Після того як я отримав слот на Чемпіонат Світу за результатами виступу на IronMan 70.3 Des Moines довго не думав і оплатив участь одразу. За два місяці до цього у мене був ще IronMan 70.3 Oregon та за місяць Lake Padden Triathlon на обох з яких я показав непогані для себе результати. Тому і сподівався добре виступити на ЧС, але не склалося…

Містечко St. George доволі невеличке і як і практично усе інше в Юті лежить серед безмежної пустелі де нема не те що дерев, але навіть кущів чи трави. Все що у них є це багато сонця, постійно безхмарне небо та червоні скелі.

З Сіетлу ми прилетіли у Лас-Вегас (3 години перельот), взяли на прокат машину (Volkswagen Atlas який дуже сподобався Олені) і поїхали в місце де було куплено готель. Проїхати довелося через Неваду, Аризону та відповідно Юту. Але звісно ми не крізь всі штати проїхали, лише частину кожного зачепили. І вже за 3 години були на місці.

Там вже з’ясувалося, що поселилися ми на якій турбазі з крихітними хатинками (лише ліжко всередині), загальним душем та туалетом, дуже слабким інтернетом. Але все це можна було пережити, а от те, що до найближчого магазину чи ресторану (як і до місця старту) їхати більше 30 хвилин – це нам не сподобалося. Тож ми знайшли таки готель в самому St. George не надто далеко від фінішу. Пощастило, що не всі учасники приїхали (через COVID-19 деякі європейці відмінили подорожі) і ми знайшли місце.

Крім власне високої температури (+36) взнаки давалося і висота – хоча там усього 1 км, але я відчував її. Ну і те, що ніде нема ніякого затінку сильно вимотує. Спека починається вже о 8-й ранку, а сонце сліпить вже з 6-ї ранку.

Трошки побігав, покатався і наче відчував себе готовим. Старт для моєї вікової групи був о 8:45. Для порівняння профі чоловіки стартували о 7-й, жінки – о 7:15. А потім з 7:30 кожні кілька хвилин стартувала вікова група. Спочатку йшли чоловіки (моя група була останньою), а потім жінки. Останні жінки стартували вже майже о 10-й годині.

Велосипед треба було здати в день до старту – плавання та перша транзитна зона на відстані більше 30 км від другої транзитки та фінішу. Ми привезли його машиною. Поставив вел і все. Інші речі як вело-туфлі та шолом в пакет і на спеціальні крючки у відповідній зоні. В день старту машини до місця старту не допускалися.

В місті було виділено кілька велетенських парковок з яких учасників та глядачів возили в центр міста, а звідти шкільними автобусами на місце старту. Я приїхав за годину до старту і мені ледь вистачило часу щоб накачати колеса (їх завжди радять здувати до того щоб не вибухали від спеки), налити води та насипати порошків у пляшки, одягти костюм для плавання, здати речі та сходити в туалет. І ось ми вже на старті плавання.

Запускають по 10 людей кожні кілька секунд. І тому хоча на воді було багато людей вдалося уникнути штовханини і колотнечі. І в цілому плавання пройшло добре – я відчував, що добре пливу і на другій половині обійшов більше людей ніж обігнали мене. Проте час 35:20 на диво поганий і чому я не пливу швидше на відкритій воді в той час як результати в басейні покращилися я не розумію. З іншого боку я був 91-м у своїй віковій групі з 300, що в принципі десь так і очікувалося.

Далі біжимо забирати пакети з вело-речами, сідаємо на стільці, туфлі, шолом, костюм, шапочку та окуляри в сумку, сумку здаємо, біжимо до велосипедів. І тут перша проблема – я знаю де мій велосипед, але не бачу його. Бігаю туди-сюди кілька метрів і починаю нервуватися. Довелося зупинитися, подихати, заспокоїтися… і ось він прямо переді мною. Хапаю велосипед і біжу на вело-етап.

На вело все почалося добре – в цей день було незвично “прохолодно”, усього +29 градусів і можна було викладатися. Дороги гладенькі у більшості, чисті та видно дуже далеко. І перші 30 км я їхав за власними відчуттями непогано.

Аж тут небо різко потемнішало, почали бити блискавки і подув сильний вітер. Поки ми дерлися в гору (підйом довжиною кілометри зо 3) лише хмара пилу трохи заважала. Але вже на відкритому місці вітер почав сильно кидати вел вбік і усім довелося уповільнюватися просто щоб контролювати велосипед. Були падіння, деякі зупинялися перечекати. Далі гірше – спочатку дощ, різко впала видимість, а потім почався град який боляче бив збоку. І все це тривало хвилин 20 і не дало нормально злетіти вниз на доволі довгому спуску – більше слідкував щоб вел вітром з дороги не знесло.

Проте непогода пройшла і знову можна було їхати як треба. І власне десь до 70-го кілометру все йшло непогано. А далі почався 5-кілометровий підйом про який попереджали, але до якого я виявився не готовим. Підйом був постійний від дуже крутих вуглів до не надто крутих, але відпочити весь цей час не було де абсолютно. Мене на ньому багато обганяли, але і я обійшов багато відстаючих з інших вікових груп які стартували переді мною. Проте цей підйом виснажив мене остаточно і вже в кінці я розумів, що під час бігу будуть проблеми.

Потім ми неслися переважно вниз довжелезним спуском. Багато хто гальмував. А я був настільки втомлений, що просто відпочивав на лежаку і навіть не переймався тим, що швидкість доходила до 60 км на годину. Хоча зазвичай я дуже боюся швидких спусків.

Останні кілька кілометрів вже у місті по страшенно “трясучому” асфальту який примушував сильно вчепитися в руль щоб не злетіти з вула – це не тріщини чи ями, а просто таке велике каміння в асфальті.

У підсумку час поганий – 2:59:07 (мало би бути хвилин на 20 швидше), 155-й результат у моїй віковій групі і повна спустошеність в ногах.

В другій транзитці у нас забирають велосипеди, хапаємо бігові пакети, сідаємо, перевзуваємося, вело-туфлі та шолом у пакет, пакет здав і побіг.

І одразу ноги не біжать. Перші 2-3 км це нормально і треба в правильному темпі розбігтися, але в цьому випадку пульс починає лізти вгору одразу і мені доводиться бігти потюпцем ледь трохи швидше за ходу. Перші пару км в легесеньку гірку і їх можна було б бігти, але ноги не хочуть. А далі йдуть 3 затяжні і чесно кажучи занадто круті для комфортного бігу гірки. Тут я вже не бачив сенсу топтатися і як мінімум половину кожної з них виходив пішки. І останні півтора кілометри крутий спуск на якому люди навіть оступалися і падали, теж не легко.

На другому колі я вже пив Pepsi та Red Bull, але вони ніяк не діяли вже – на стільки сил не було. Та і власне сказати щось про біг крім як це було суцільне страждання я не можу. Пройшло дуже погано і дуже важко. Але найгірше – дуже повільно.

Результат бігу – 1:57:38, 177-й у віковій групі, мінімум на 15 хвилин повільніше ніж треба було. А біг між тим мав би бути моїм найсильнішим видом.

У підсумку результат 5:41:23, 176-й у віковій групі. Є що покращувати і до чого прагнути.

Ще й не те що треба натис на годиннику і не зберіг результат. Це взагалі образливо :(

Мені так відчувається, що головна проблема була у висоті – я її взагалі дуже погано переношу і не було достатньо часу підготуватися. Тому наступного разу якщо буду тут виступати спробую приїхати за 2 тижні до старту і якось акліматизуватися.

А в іншому це було класно – сам старт, місце, види, організація, люди і наша подорож взагалі. Дуже радий, що мав нагоду прийняти участь.

2 коментаря для “2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah”

Залишити відповідь