У цих кросівок є цілком конкретне призначення – бути взуттям для повільних пробіжок після складних тренувань та під час відновлення. Це так звані максималістичні кросівки у яких доволі висока і м’яка підошва яку призначено уберігати ноги від ударів об землю.
Свого часу мені дуже подобалися Hoka One One Clifton 4 які і стали для мене першими кросівками в цій категорії – я зносив 2 пари таких. Але усі наступні моделі Clifton були і є для мене занадто вузькими і я почав шукати щось подібне у інших брендів.
Brooks Glycerin 19 дуже популярні, але з моєї точки зору їх призначено для тих хто бігає дуже мало і не регулярно і не вважає біг своїм спортом. А Nike ZoomX Invincible які лише з вигляду мали би бути тим що я шукаю просто не працюють для мене – в них не зручно, дивний “баланс”, дивна композиція…
І ось я знайшов те що треба у New Balance. Про цю модель я чув багато схвальних відгуків вже якийсь час і як тільки з’явилася можливість так їх і придбав.
Отже за $165 маємо:
Вага – 255 грамів.
Підошва – одни прошарок Fresh Foam, 4 мм різниці.
Цільний і доволі закритий верх.
До кросівок не треба звикати – вони одразу відчуваються як добре розношені. А м’якість підошви відчувається не залежно чи ступаєш на носок, чи на середину стопи (як я) чи на п’яту (як коли біжу з гірки). Але все ж таки мені здається, що підошву найкраще чути коли приземлюєшся саме на середину стопи.
Підошва хоча і висока, але про це забуваєш одразу і крім м’якості нічого незвичного в ній нема.
Верх дуже щільний і навіть не у самий жаркий день стопи можуть нагріватися – я рятуюся найтоншими шкарпетками. Також язичок масивний (що не заважає) і трошки занадто виступає вгору і впирається в ногу (що трошки заважає).
Але найбільший недолік витікає з призначення кросівок – в них дуже складно прискорюватися і тримати хоч скільки небудь вищий за середній темп. Вони просто не для чого і практично примушують бігти у розслабленому темпі.
А от коли пробуєш набрати швидкість то одразу відчуваєш і масивність і велику підошву.
Коли ж одягаєш їх для того щоб дати пом’якшення вже забитим ногам і не маєш ніякої швидкісної роботи – ці кросівки просто ідеальні. Я ними задоволений, хоча якщо чесно порівнювати то в тих же Hoka Clifton можна і прискорюватися і підтримувати вищий темп за бажанням.
Якось нещодавно шукав опис цієї пляшки в блозі і не можу досі повірити, що за багато років успішного використання це я лише пишу про неї вперше.
Коли я тільки почав займатися триатлоном то перший час використовував систему Inviscid Design Speedfil Aero Bottle, але з нею така морока мити її (треба знімати з велосипеда, нормально не почистиш, …). А така штука як Nathan AP Pro виявилася повною гадістю.
І після того як спробував цю пляшку так з нею і лишився. Вона доволі просто кріпиться – пластикова “підкова” у якій фіксується пляшка за допомогою велкро-смужок кріпиться до аеро-ріжок.
В самій пляшці (приблизно на 1 літр) є спеціальна губка яка б мала захищати від розбризкування води (про це далі).
Кришка має м’які “пелюстки” і дозволяє заповнювати пляшку на ходу дуже легко.
Жорстка трубка може бути певною проблемою – я постійно боявся або наштрикнутися на неї, або стукнутися і пошкодити щось у роті. До того ж тягнути рідину крізь усю трубку (особливо коли її лишилося мало) вимагає певного зусилля. А коли надів на неї соску від Speedfil обидві проблеми одразу вирішилися – усім раджу так робити.
З мінусів (крім трубки) обов’язково треба відзначити, що на найменших нерівностях дороги з пляшки летять бризки на ноги та раму і велосипед треба мити після кожного старту.
На мою думку для велосипедів які не мають вбудованої гідрації це один з найкращих варіантів. При ціні в $45 за весь комплект це дуже не дорого, особливо якщо враховувати, що прослужить вона років 10, а скоріше і більше.
Цього разу старт розглядався як тренування і я не дуже перед ним відпочивав, а наступного дня додатково бігав та плавав – все в процесі підготовки до Чемпіонату Світу у вересні.
Отже приїхали в Белінгхем (1.5 години машиною від нас), взяв стартовий пакет і пішов встановлювати байк та розкладатися. Власне я був готовий за якісь 20 хвилин і довелося ще майже півтори години чекати старту.
Плавання дуже просте – до буйка і назад, усього 800 метрів. Запускали групами по 50 людей через 5 хвилин і я пішов у першій групі. Стартували надзвичайно швидко, просто божевільно швидко. Але потім заспокоїлися і десь на середині дистанції я увійшов в нормальний темп. Добре виклався і приплив 13-м у загальному заліку… з поганим часом 12:18. А мав би вже ближче до 10 хвилин пливсти. Що не так не знаю, треба працювати над плаванням далі.
З плавання не надто напружуючись (пам’ятаємо – це тренування) побіг у транзитку де трохи застряг знімаючи гідро-костюм – якусь занадто масивну штуку для чіпа видали і стягувати штанину було реально важко. Проте впорався і на вел.
Вело-етап в 20 миль складався або з затяжних гірок по кілька кілометрів, або таких же спусків. На перших спусках трохи боявся – незнайома дорога, повороти, густий ліс і не дуже далеко попереду видно. В гірки ж доганяв кого міг і навіть обходив. У підсумку пульс вийшов надзвичайно високим на гірках, але це очікувано. Проїхав 14-м у загальному заліку за 1:00:14. Задоволений часом.
Потім швидка транзитка, заскочів у Saucony Endorphin Pro і побіг два кола навколо озера гравієвою доріжкою. Перше коло уважно стежив за пульсом і намагався тримати його не вище 170 ударів на хвилину. А вже на другому колі побіг швидше – біглося в задоволення. І за якийсь кілометр до фінішу вдалося обійти велику групу учасників попереду. В результаті 8.6 км за 35:04 і 9-й результат на бігові.
А в підсумку – 7-й у загальному заліку і 2-й в своїй віковій групі.
Ця книга доволі відома і високо оцінена серед любителів містичної літератури. А я от не зміг її навіть до кінця дочитати. І в цілому це могла б бути одна з книг про які я кажу “муть, але написано дуже добре”. І тут дійсно маємо дуже добре написаний текст… Але його по-перше, занадто багато. Просто надзвичайно довга книга. І, по-друге, ледь не в кожній частинні вводяться нові герої, якісь другорядні герої стають головними і навіть після половини книги я не був певний про кого ж ця історія і яко з гілок власне є сюжетом.
А так це історія маленького містечка в якому кілька старих друзів розказують одне одному страшні історії. Ще в цьому місті щось вбиває і знекровлює тварин. І в цьому ж місті кримінальні молодики нариваються на якісь потойбічні сили. І тут же є якась страшна трагедія з минулого. І тут же таки самогубства у сьогоденні.
І все це ллється нескінчений потоком так, що нарешті мені просто набридло за цим слідкувати – просто не можу (та і не цікаво вже) стежити за всіма дійовими особами та вгадувати як усі події пов’язані.
Останнім часом з’явилося кілька нових брендів які пропонують компресійні шкарпетки. Але ось цей бренд я знаю дуже давно і в мене вже багато років є пара високих шкарпеток від них які схоже легко прослужать ще пару десятків років.
Використовувати подібні вироби мусять люди які багато часу проводять на ногах – медсестри, вчителі та інші, люди у яких проблеми з судинами ніг, люди які багато подорожують та спортсмени.
При ціні в $50 за пару шкарпетки ці (скоріше навіть гетри) здаються занадто дорогими. Але вони працюють, їх дуже якісно зроблено і вони слугують дуже довгий час. Не кажучи вже про те, що виглядають доволі весело. До того ж час від часу можна за акцією їх придбати за $30.
Я свої використовував як у тривалих польотах (працюють – ноги не пухнуть), так і після довгого бігу (працюють – ноги не “крутить” по тому) і навіть на змаганнях (працюють – ноги не так болять суб’єктивно).
Коли я читав цю книгу в дитинстві вона мене вразила і своїми глибокими думками і анти-утопічним світом показаним в ній (в СРСР західної фантастики було дуже мало і про такий жанр ми не знали навіть). В юнацтві книга теж вражала, але більше тим як автор показує тупість населення та “мене ніхто не розуміє” і “я не такий як всі” головного героя та деяких інших дійових осіб книги.
А зараз же (цього разу я слухав книгу українською – придбав її на “Абук”) книга все же вражає тим як не зважаючи на деякі анахронізми автор зміг передбачити і описати всепроникнення легкої для сприйняття поп-культури завдяки технологіям. І в той же час дратує менторський тон автора та впевнені твердження про те як воно все має бути, чого мають хотіти і прагнути люди.
І хоча книга та передбачене нею майбутнє дуже далекі від реальності, проте деякі елементи зображені дуже точно і складно повірити в такий прадавній рік написання.
Варто також зауважити, що цю книгу як і більшість творів автора назвати фантастикою можна лише з великою натяжкою – це скоріше поезія прозою на фоні фантастичного майбутнього. Але вся суть в людях та їх переживаннях, а технології та соціальна структура лише дозволяють створити потрібні ситуації.
Здавалося б дуже класна ідея для книги на межі фентезі та казки – в нашому світі (вікторіанські часи) знайдено прохід на острів з міфічними істотами та магією. І в цей світ відправляється безуспішно проповідувати християнство брат головної героїні. Сама ж героїня через кілька років приїздить на той же острів у пошуках брата.
А далі все погано – книга складається із нескінчених заламувань рук, пафосних оповідок про густоту туману та готичність палацу в якому вона живе, про загадковіть та таємничість… І нічого фактично не відбувається – весь той обсяг, що я його витерпів дочитати до половини книги можна було б без втрати сенсу та емоцій викласти менше ніж на 10 сторінок.
Нескінчена біганина коридорами та кімнатами палацу, беззмістовні розмови з феями, орками та іншими магічними істотами (і з цих розмов ми не дізнаємося нічого) та багато, багато пафосу.
Здався, кинув, не раджу. Хоча любителі готіки та атмосферності хвалять.
Гумористична фантастика дуже часто буває не надто вдалою як в плані фантастики так і в плані гумору. Скажімо мені особисто розрекламований та багатьма улюблений “Плаский світ” Террі Пратчетта не подобається аж ніяк.
В цьому випадку ситуацію рятує лише цікава ідея та висока динаміка оповідання.
Бог як голова корпорації, янголи як її представники і Земля як тимчасовий їх інтерес. Книга розказує епізод з життя двох янголів які працюють понаднормові години коячи дива. І ось Бог вирішує закрити проект за знищити Землю.
Двійко янголів (між якими відбувається роман паралельно до схожих подій на Землі) намагаються відтягнути знищення людства і беруться втілити неможливе диво – звести і закохати одне в одного двох надзвичайно ледачих та закомплексованих представників людства.
Власне гумор і побудовано на тому які ледачі люди і як винахідливі янголи різними способами підбивають людей на ті чи інші дії.
Книга читається швидко і легко, але навіть в процесі читання розумієш – це просто одноденна річ і радити таку я нікому не візьмуся. Ну хіба що інших альтернатив як провести час у вас нема.
Після багатьох, можливо навіть занадто багатьох років з Felt B16 TT/Tri Bike я нарешті відчув необхідність перейти на наступний рівень. Після обговорень з тренером, що і як можна покращити та консультації у вело-магазинах з’ясувалося, що можливості апгрейду Felt дуже обмежені. А саме через специфіку рами туди можна поставити далеко не всякі колеса та систему, а з того що має сенс взяти вже нічого не є новими і треба шукати б/у компоненти.
Тому власне ідея взяти повністю новий байк стала основною. Вибір конкретної моделі ускладнювався не лише ситуацією з COVID-19 (дефіцит велосипедів та компонентів як у виробників так і в магазинах), але і тим, що в нашу місцину як це не дивно возять далеко не всі бренди. Так щоб спробувати Canyon чи Quintana Roo скажімо мені б довелося летіти в Каліфорнію.
Трубку сідла можна встановити в один з двох слотів на рамі – для тріатлону (ближче до руля) та для тайм-трайл
В місцевих магазинах я спробував Trek та Specialized Shiv. Обидва вони мені не дуже сподобалися і тому вирішив ризикнути і взяти ось цей BMC – у мене вже є шосейник BMC SLR01 Teammachine DISC та циклокросовий BMC Crossmachine CXA01 і обидва мені дуже подобаються. До того ж тренер теж одобрив вибір…
І от через 3 тижні велосипед був у мене. Мінус – через епідемію мій магазин не робить фіттінг (підгонку розмірів під посадку). Тому поставили усе максимально близько до того усе було на Felt. Спробував пару разів на станку і поїхав назад у магазин підлаштовувати ще.
Потім мені вдалося записатися на професійний фіттінг де було зроблено певні зміни, але не надто суттєві. Тобто моя посадка на новому велосипеді була не ідеальна, але і не жахливо невірна.
До того як низько розташовані ручки з гальмами доведеться призвичаюватися.
Що я можу сказати? Почнемо з плюсів. Велосипед якимось дивом є і комфортним, але і прискорюється миттєво коли додаєш зусиль – ідеальний для мене баланс між жорсткістю та м’якістю матеріалу рами.
Уся система SRAM Force eTap подобається мені значно більше ніж Shimano Ultegra. По-перше, чисто інтуітивно перемикатися простіше: ліва – легше, права – важче, обидві – міняється передня зірка. Додаткові кнопки біля гальм роблять можливим і зручним перемикання не лише в аеро-позиції. До того ж суб’єктивно SRAM перемикається більш плавно і точно.
Проте у SRAM є традиційна проблема з гальмами – вони практично завжди що називається човгають і їх треба старанно налаштовувати.
Я поміняв сідло Selle Italia Watt на більш зручне мені Specialized Sitero Expert Gel Saddle і це також додало комфорту – ширше і коротше сідло якось логічніше виглядає ніж вужче і витягнуте стокове.
Thrue-axle надійніший і виглядає естетичніше, але міняти пробиту трубку на трасі – та ще морока
Але головний приємний сюрприз – на дорозі велосипед комфортніший ніж на станку! Через постійні мікро-рухи нічого ніде не затікає і не муляє (хоча шию таки доведеться тренувати тим хто не звичний).
Велосипед дуже добре тримає пряму лінію, не сильно парусний (тобто боковий вітер не сильно його здуває).
Дуже великий плюс – що і наскільки можна індивідуально налаштовувати. Позиція сідла, кут рожків, кут та дистанція подушок на лежаку…
Тепер про мінуси, а їх є кілька. І хоча жоден з них не є таким, що я понизив би оцінку, але все ж таки… Мабуть найбільшим мінусом є відсутність вбудованої гідрації. За таку ціну практично у всіх виробників моделі мають бладер в рамі та трубку виведену через стійку руля. Нічого подібного тут нема і мені доводиться використовувати архаїчну Profile Designs Aqualite яка проте мені дуже подобається. Додатково на рамі у мене аеродинамічна пляшка Elite Crono.
Коробка для інструментів та запасок відносно зручна і вдало розташована
Другий недолік також пов’язано з харчуванням – сумочка на рамі (вона ж bento box) прикріплена в таком незручному місці і така не надто зручна, що я думаю її зняти взагалі. Кожного разу це така морока відкрити її, дістати щось так щоб не розсипати весь зміст…
Традиційна для BMC проблема (у мене таке на кожному їх байку, в інтернеті люди теж згадують цю проблему) – кріплення заднього дерейлера відвалюється після буквально пари перестановки коліс. Проблема в тому, що вони кріплять ту штуку крихітним болтиком який ледь тримає кріплення. Проблема вирішилася коли я нарешті знайшов і купив собі болти потрібної довжини (болт m3x14, купував ось тут – https://laegendary.com/products/flat-head-hex-screw-part-number-th-1006).
З практичних недоліків – передні зірки 48/35 хоча і типові для SRAM і дають нормальний набір комбінацій з 12 задніми зірочками проте можуть бути недостатніми для сильних велосипедистів на пласких трасах. І навіть я думаю передню зірку замінити на 50.
Також дивно було побачити архаїчне кріплення сідла до трубки – один величезний болт для якого потрібен зовсім не велосипедний ключ. Це без жартів кріплення з 80-х років. Важко пояснити таке технічне рішення.
