2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon

Перед стартом – натхненний і повний надії

Перший старт цього року мав би бути розминкою перед Half Iron Man Des Moines, але пройшло все не так як планувалося.

Сам старт був для спринту та олімпійської дистанції і проходив у місті Maple Valley, що в 50 хвилинах машиною від нас. Я стартував на олімпійську дистанцію яка тут була 1.5 км плавання, 44 км вело та 10 км біг.

В цей день було доволі прохолодно і йшов дощ (часом навіть доволі сильний). Пізніше я говорив з одним з організаторів старту і він сказав, що за усі 16 років, що вони проводять ці змагання це вперше не сонячна погода. Отак мені поталанило.

Старт був о 7-й ранку, тобто прокинулися ми о 5-й. Сам старт хоча і невеличний (до 500 учасників) проте доволі непогано організований для такого масштабу.

Перед плаванням – а чи варто мені ставати з найшвидшими плавцями?

Вода була взагалі не холодна, можливо навіть тепліша ніж у басейні. А старт був rolling – тобто нас запускали одного за одним і час починався для кожного окремо як перетинаєш мат який зчитує датчик на нозі.

Я не надто довго вагався і став у найшвидшу групу, що виявилося правильним рішенням. Пливлося доволі непогано, частину дистанції було за ким триматися і на старті практично не штовхалися. Нормально виклався (плечі і спина відчувалися і на другий день), але не виснажився остаточно. Коротше плаванням задоволений і вийшов з води в першій двацятці.

Місцеві мешканці не надто задоволені галасливим заходом у їхньому парку…

Неквапно зняв гідрокостюм, застрибнув у вело-туфлі, одяг шолом і побіг на вело-етап. Мінусом була звісно погода (дощ і мокра дорога) і те що для нас не перекривали рух машин. Але з іншого боку машин в тій місцині дуже мало і можу усього пару десятків вздовж мене за весь час проїхало.

На вело-етапі ідея була нормально викластися, що я робив з перемінним успіхом (страшно летіти з гірок коли дорога мокра і не знаєш що там попереду). Впродовж дистанції обходив людей постійно – це ті що роблять спрінт неквапно їхали на велосипедах. А коли олімпійський маршрут розійшовся зі спринтерським виявилося, що я примудрився обігнати всіх і на своїй дистанції.

Окрилений таким успіхом я продовжував завзято крутити і на 19-му кілометрі відчув, що заднє колесо стукає по асфальту. Зупинився – так і є, колесо порожнє. Спробував один картридж CO2 – колесо одразу здулося. Добре, знімаю колесо, витрачаю пару хвилин щоб зняти шину (а вона геть нова і не знімається так просто). Ставлю нову камеру, використовую картридж – колесо прожнє…

Альфа-самець зацікавився триатлоном і думає чи не вибігти йому на вело-етап.

Я в розпачі, а мимо проїздять другий, третій і так далі… І ось одни з учасників зупинився і запропонував свій картридж. Спробував – той же результат. Стою гукаю чи в кого з тих хто їде мимо є насос. Один зупинився. Спробували насос – ніякого ефекту. Все, камера бракована.

На той час я так розізлився та розчарувався, що сенсу продовжувати не було ніякого. Пів години чекав доки приїде машина підтримки. Ось зупинилася одна з машин які патрулюють дистанцію. Вони викликали вантажівку яка б забрала мене і велосипед. Чекаємо 10, 20 хвилин… Я мерзну, мене садять в машину, включають обігрів. По рації підтверджують, що за мною хтось виїхав.

Вихід з води

Коротше просидів я там півтори машини. Вже і перший фінішував олімпійську дистанцію. Потім перше жінка. Потім решта людей. А мене все не забирають.

І в той же час Олена з друзями не знали що думати коли я так і не повернувся з вело-етапу. І хоча я просив оголосити про свою полому і мені сказали, що так і зроблять схоже комунікація у них була не дуже і повідомлення десь загубилося. Коротше допоки мене не привезли на фініш вона не знала де я і що зі мною :(

Дома подивився на запасну трубку – в ній новій (щойно з коробки) вже був прокол біля ніпеля. Срана китайська якість якій не можна довіряти. Урок – перевіряти навіть запаски, навіть нові.

Змирився з тим що сталося і вже думаю про наступний старт.

Залишити відповідь