2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines

Про подорож до Де Мойн я писав ось тут – 2021/06/20 – Des Moines, Iowa. В цьому ж пості напишу про сам старт та його результати.

Чекаємо на старт.

В ніч перед стартом почався шторм через що більшість учасників в транзитній зоні на ніч залишили лише велосипеди. Я ж залишив весь рюкзак в якому туфлі та кросівки було в пакетах, а от шкарпетки ні – і довелося бігти в наскрізь морких шкарпетках.

Шторм був доволі сильний, місцями навіть з градом. Затопило кілька доріг. А через те, що били блискавки було незрозуміло чи буде старт взагалі.

Старт плавання – запускали по 4 людини кожні 5 секунд.

Старт переносили двічі, і нарешті повідомили, що буде він в 9:40 (а мав би бути о 7-й ранку).

Отже забіли ми всі в транзитку, підкачали колеса (сказали їх спускати – на момент коли вели ставили сильно пекло сонце і на деяких велосипедах вибухали камери). Поналивали води у пляшки, і пішли готуватися до плавання.

Вихід з води, дуже мутно все в очах.

Також перед стартом сказали, що у ветс’юті (це у мене Blueseventy Helix) – вода достатньо тепла. І тому в день перед стартом я купив спідс’ют Roka Viper – він щільно (дуже щільно) облягає трис’ют і теоретично додає боянсі (тобто є прошарок повітря між спідс’ютом та трис’ютом).

До старту плавання йшли майже милю… Учасники мали самі для себе вирішити коли стартувати – були групи 27 хвилин, 32 хвилини і так далі. Мені тренер порадив ставати поближче до початку щоб на велі та бігу бути з сильнішими учасниками. Що я і зробив.

Вело проходило вже за чистого неба і сухої дороги.

Спочатку стартували професіонали чоловіки (їх було до 20 людей), через 5 хвилин – професіонали жінки (така ж кількість). А ще через 5 хвили почали запускати любителів. Стартували по 4 людини одночасно кожні 5 секунд. На вході у воду лежали килимки які реєстрували датчик на нозі і відповідно запускали час кожного учасника.

Оскільки я нахабно заліз зі швидкими плавцями то перший кілометри (усього пливли 2) мене постійно обганяли. Але потім і я вже почав обходити деяких. Не те щоби багато, але до десятка людей обійшов (для порівняння мене обігнало кілька десятків).

У підсумку моє плавання – 35 хвилин. У ветс’юті було б 32-33. Але дуже непогано на мою думку.

Бігти через спеку та вологість було дуже важко починаючи з перших же кроків.

На плаванні у мене почали протікати окуляри Speedo Vengeance які вперше мене так підвели. В результаті на виході з води я дуже довго не бачив нічого крім розмазаних кольорових плям.

Але враховуючи, що бігти до транзитки було майже кілометр часу щоб розвиднілося вистачило.

В транзитці неспішно, але доволі ефективно обувся, одягнув шолом, схопив вели і побіг.

Мені подобається як виглядає посадка на фото.

Вже під час початку вело добре розвиднилося, а коли повернувся в транзитку то вже сонце лупило щосили.

Сам вело-етап скоротили до 27 миль (43 км), а мало б бути 56 миль (90 км) – це було теж через непогоду та частково затоплені дороги.

На вело оскільки воно було значно коротше вирішив викластися і мені це здається вдалося. Хоча мене обходили на трасі якісь геть безумно швидкі учасники проте мені вдалося обігнати ще більше.

Сама траса дуже проста – туди і назад. Гірки практично непомітні. Вид через відсутність дерев дуже хороший – усе видно далеко вперед. До того ж дороги широкі, чисті та практично без поворотів і вдалося нормально розганятися.

Під закінчення вело почав відчувати, що виклався нормально, але схоже сили приблизно розрахував не погано і навіть зміг додати в кінці. І вже через одну годину був знову в транзитці.

Хоча на фото біжу, але відчуття було, що ледь не тупцююся на місці.

І тільки но почав бігти як і відчув – спека та вологість зроблять цей біг випробуванням.

Весь час було дуже важко і не в задоволення. Перегрівання, яскраве сонце, трошки вже забиті ноги… Здавалося попереду така довга дистанція і я пересуваюся так повільно, що хоч би до вечора закінчити.

На кожному пункті підтримки (раз на 3 км) виливав на себе холодну воду, сипав кригу за пазуху, ковтав Gatorade і далі чекав наступної можливості повторити все це.

Просто ще одна варіація фото з вело-етапу.

Особливо хотілося все кинути на противних ділянках де невеличка гірка (яку б навіть не помітив за нормальних обставин) без будь-якого затінку… це було більше випробування волі ніж фізичної форми.

Навколо страждали усі – переходили на крок, зупинялися, бігли практично на місці. Але звісно профі просто проносилися мимо.

Здавалося перше коло ніколи не закінчиться. Але ось нарешті повертаю на друге. І тут вже морально стає легше – знаю що попереду, знаю що можу це зробити. Лише тепер треба терпіти і розподіляти зусилля.

На фінішній прямій – щастю нема меж, скоро все це закінчиться!

Зараз це приємно згадувати – я це зробив, фінішував, і навіть не з дуже поганим результатом. Але тоді біг був на 100% стражданням і запам’ятаю я його на довго.

А ось вже і фініш! Холодна вода, холодний рушник, фото, йдемо до палатки з їжею. Гамбургер, печиво, кола, вода. Автобус везе нас назад до старту. Прихожу до тями, збираю речі, дзвоню Олені, сідаємо в машину і їдемо в готель.

Тренер питає – як пройшло, як почуваюся. Розказую. Питає – слот на Чемпіонат Світу брати будеш. Дивуюся – мені здавалося я ледь не останнім фінішував. Виявляється ні – 14-й у своїй віковій групі, що достатньо для отримання слоту.

Фініш!

І так – я отримав слот і буду змагатися в Юті (місто Сейнт Джорд) 18-го вересня.

2021/06/20 – Des Moines, Iowa

Повертаємося в Сіетл.

В містечко Де Мойн яке є столицею штату Айова ми поїхали через те, що я там приймав участь в IronMan 70.3 Des Moines. Для міста це був перший IronMan, але причина через яку я поїхав на старт в таку далечінь в тому, що у 2020-му через COVID-19 старти було відмінено і замість повернути гроші на вибір давали можливість вийти на старт в іншому місці. Так сталося і з відміненим IM 70.3 Galveston минулого року.

Цього разу я летів зі своїм новим велосипедом BMC Timemachine SLR 01 DISC запакованим у чохол Scinon Aerocomfort 3.0.

Як виявилося з велосипедом летіти не так проблемно як я того боявся. Запакувавши його в чохол я здав усе це авіакомпанії (вони навіть не зважували) та отримав його вже в останньому аеропорту. Той факт, що вагу не перевіряли я використав по дорозі назад – усі спортивні речі склав в той же чохол не лише щоб розвантажити себе, але і щоб додати захисний прошарок.

По приїзду в Де Мойн з’ясувалося кілька неприємних речей про які я не подумав завчасно і які довелося вирішувати на місці.

Реєстрація учасників відбувалася в самому центрі міста.

По-перше, в місті дуже мало водіїв Uber, а Uber XL в який може влізти велосипед взагалі практично нема. І в день коли треба було забирати пакет реєстрації та здавати велосипед машин просто не було.

Друге – усе дуже далеко одне від одного. Це певною мірою претензія до організаторів. Наприклад готелі розташовані в одній частині міста, а добиратися від них машиною до місця реєстрації більше 30 хвилин. Потім ще треба дістатися до місця куди здавати велосипед – це ще хвилин 20 машиною.

І тут з’ясувалося третя обставина – нема ніде навколо машин на прокат. І лише через те, що нам порадила дівчина на ресепшені готелю ми спробували взяти вантажівку і це в нас вийшло. Велетенський RAM 1500 з двома рядами сидінь та кузовом в який можна було класти велосипед не розбираючи – це нам дуже допомогло. І при цьому прокат вийшов дуже дешево – $60 за добу. Для порівняння за Uber ми би платили до $50 за кожну поїздку. Але їхати за ним довелося в інше місто.

RAM 1500 хоча і здоровенний, але на чомусь подібному в Де Мойні їздить більше половини людей.

Олені машина дуже сподобалася. Високо сидить, далеко бачить, усі на дорозі поважають, потужний двигун, багато місця всередині та для багажу – що тут може не подобатися. До того ж місцеві на подібних машинах переважно і катаються. Єдине, що розганяється після повної зупинки вона дуже повільно. Але то дрібниці.

На жаль саме місто нам подивитися не дуже довелося. По-перше, центр міста дуже крихітний (хоча і з хмарочосами), у інші 95% площі займає одно- та двоповерхове житло. Місто, повторюся, є столицею штату, а також в ньому є університети, коледжі та інші навчальні заклади. А відповідно виробництва особливо ніякого нема – лише держустанови та корпуси університетів, парки… і все.

Додатковою проблемою стало те, що довелося дуже багато пересуватися. Крім кататися машиною в центр, на старт, в готель ще й довелося походи. Так парковка для вболівальників та учасників була на відстані більше кілометра від транзитної зони куди здавали велосипеди. Далі від самої транзитки треба було йти майже півтора кілометри до старта плавання. А по виходу з води – бігти майже кілометр до транзитки.

Вид з парку де відбувалося плавання на центр міста.

На цьому все не закінчувалося – після фінішу який був в центрі міста треба було пройти ще два квартали до їжі та напоїв. Потім сісти на автобус який віз назад до транзитки (це хвилин 15). Але звісно він не доїздив до кінця і… так, правильно – треба було ще топати майже кілометр :)

І окремо треба сказати про перельоти. На жаль прямого рейсу з Сіетла в Де Мойн нема, а тому довелося летіти в Чікаго (майже 5 годин), чекати 2 години пересадки і маленьким літачком летіти назад ще півтори години. І в зворотньому порядку відповідно те саме.

Півтори години польоту і дві години пересадки просто витрачені через відсутність прямого рейсу від Сіетла.

У підсумку – це було цікаво, але навряд чи я ще туди полечу лише заради цього старту.

Ось такий крихітний літачок віз нас з Де Мойн в Чікаго.

Далі буде…

Гіпербарична камера

Або англійською hyperbaric – лікування та відновлення організму за допомогою тиску вище ніж на рівні моря і багатшого киснем повітря. Почитати про те як воно працює, коли і для чого використовують можна ось тут – Гіпербарична медицина — Вікіпедія (wikipedia.org).

Камера ззовні.

Якщо дуже спрощено (і цілком можливо я десь помиляюся в своїх поясненнях) то завдяки вищому тиску і більшій кількості кисню цей самий кисень у більшій кількості доходить до ділянок організму (як мікро-капіляри) де зазвичай його буває дуже мало.

Відомо і багаторазово підтверджено, що відновлення після операцій відбувається набагато швидше з використанням камери і також знижує кількість болісних та неприємних почуттів.

Для звичайних людей (і спортсменів-аматорів) користь камери додатково проявляється в тому, що киснем збагачуються тканини (переважно м’язи) які найбільше виснажуються під час тренувань. Також є певний ефект накопичення кисню, і хоча накопичується його надзвичайно мало, проте можна мати якийсь запас перед змаганнями який теоретично додасть кілька відсотків до результату.

Вид зсередини.

Знайомі боді-білдери та павер-ліфтери (це ті хто піднімають якомога більше ваги) говорять, що після камери відчувають наче дихати стає вдвічі легше і з’являється енергія, що хочеться бігати і стрибати.

Я нічого такого не помітив (що нормально для тих хто займається спортом де фокус на витривалість), тобто взагалі нічого не міняється після камери. А от тренування наступного дня проходить легше. Не в тому сенсі, що я можу робити більше чи швидше, а в тому, що відчувається все не так важко. А отже відновлення теж відбувається швидше і можна робити більші навантаження в довготерміновому плані.

Маска потрібна для кращого насичення легень киснем.

Ми вже кілька місяців робимо подібну процедуру раз на два тижні. Чи справді ефект вартий доволі високої ціни, чи це самонавіювання? Тут сказати важко, але як мінімум шкоди не має бути згідно того, що зараз відомо медицині про використання камери. І схоже, що у довготерміновому плані позитивний ефект має бути помітним. І як я вже згадав вище чисто суб’єктивно важкі тренування можна переносити трошки легше і в цілому ноги не палають вночі, нема давно тих неприємних почуттів які завжди були раніше у м’язах.

Сама процедура доволі проста – залазиш у камеру, її герметизують, потім 5 хвилин зростає тиск, годину лежиш (я більшість часу сплю, іноді читаю), 5 хвилин тиск падає і все.

Тиск до якого доводять камеру коли я в ній.

Що стосується ціни – це дорого. На цьому поки і обмежимося інформацією :)

UltraSwim Dynamic Duo Repair Shampoo and Conditioner

Колись я вже писав про спеціальні шампунь та кондиціонер для плавання які мені подобаються найбільше – Aubrey Organics Swimmer’s Shampoo, Aubrey Organics Swimmer’s Conditioner. А ці продукти є теж дуже хорошим варіантом усього за $18.

Особливо писати нема чого крім хіба того що продукти трошки рідкіші і скоріш за все мають менший ефект. Але легко змиваються і волосся після них (і відповідно після басейну) не має помітних слідів хлорованої чи солоної води і відповідно не є жорстким. Ну і головне, що хімія у воді басейну не спричинить хімічного опіку навіть за умов регулярного плавання.

Arkady Martine. Teixcalaan / Аркадій Мартін. Тейкскалаан (2019-…)

Дуже свіжий (в процесі написання на той час, що я пишу цей пост) серіал в якому події відбуваються у Тейкскалаанській Імперії яка захопила практично весь відомий людству космос.

Уся серія на Good Reads – Teixcalaan Series by Arkady Martine | Goodreads.

A Memory Called Empire / Пам’ять, що зветься імперією (2019)

З космічної станції Лсет в серце Імперії прибуває новий посол. В собі вона несе імаго – пам’ять попередніх послів. Технологія імаго є унікальною для станції і дозволяє передавати досвід професії новим поколінням.

В столиці імперії посол одразу опиняється втягненим в політичні ігри і має розслідувати вбивство свого попередника… А далі починається політика, дуже багато політики. І тут же автор намагається показати величність імперії через її культурні досягнення як всепроникнення поезії.

Чесно кажучи усі події, всі ці інтриги та багатозначні діалоги нагадують опис побуту навколо французьких монархів в книгах Дюма. Тільки відбуваються ці події в науково-фантастичному оточенні.

У книзі повно сумнівних поворотів сюжету як доглядачі за послом стають на її сторону проти власної імперії. І купа всього іншого.

Багато разів думав кинути читати, але продовжував лише через те, що дуже добре написано. Нудно, не цікаво, абсолютно байдуже на героїв і не віриш ні у що – але так добре написано!

Продовження точно читати не планую поки що.

Оцінки:

2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon

Перед стартом – натхненний і повний надії

Перший старт цього року мав би бути розминкою перед Half Iron Man Des Moines, але пройшло все не так як планувалося.

Сам старт був для спринту та олімпійської дистанції і проходив у місті Maple Valley, що в 50 хвилинах машиною від нас. Я стартував на олімпійську дистанцію яка тут була 1.5 км плавання, 44 км вело та 10 км біг.

В цей день було доволі прохолодно і йшов дощ (часом навіть доволі сильний). Пізніше я говорив з одним з організаторів старту і він сказав, що за усі 16 років, що вони проводять ці змагання це вперше не сонячна погода. Отак мені поталанило.

Старт був о 7-й ранку, тобто прокинулися ми о 5-й. Сам старт хоча і невеличний (до 500 учасників) проте доволі непогано організований для такого масштабу.

Перед плаванням – а чи варто мені ставати з найшвидшими плавцями?

Вода була взагалі не холодна, можливо навіть тепліша ніж у басейні. А старт був rolling – тобто нас запускали одного за одним і час починався для кожного окремо як перетинаєш мат який зчитує датчик на нозі.

Я не надто довго вагався і став у найшвидшу групу, що виявилося правильним рішенням. Пливлося доволі непогано, частину дистанції було за ким триматися і на старті практично не штовхалися. Нормально виклався (плечі і спина відчувалися і на другий день), але не виснажився остаточно. Коротше плаванням задоволений і вийшов з води в першій двацятці.

Місцеві мешканці не надто задоволені галасливим заходом у їхньому парку…

Неквапно зняв гідрокостюм, застрибнув у вело-туфлі, одяг шолом і побіг на вело-етап. Мінусом була звісно погода (дощ і мокра дорога) і те що для нас не перекривали рух машин. Але з іншого боку машин в тій місцині дуже мало і можу усього пару десятків вздовж мене за весь час проїхало.

На вело-етапі ідея була нормально викластися, що я робив з перемінним успіхом (страшно летіти з гірок коли дорога мокра і не знаєш що там попереду). Впродовж дистанції обходив людей постійно – це ті що роблять спрінт неквапно їхали на велосипедах. А коли олімпійський маршрут розійшовся зі спринтерським виявилося, що я примудрився обігнати всіх і на своїй дистанції.

Окрилений таким успіхом я продовжував завзято крутити і на 19-му кілометрі відчув, що заднє колесо стукає по асфальту. Зупинився – так і є, колесо порожнє. Спробував один картридж CO2 – колесо одразу здулося. Добре, знімаю колесо, витрачаю пару хвилин щоб зняти шину (а вона геть нова і не знімається так просто). Ставлю нову камеру, використовую картридж – колесо прожнє…

Альфа-самець зацікавився триатлоном і думає чи не вибігти йому на вело-етап.

Я в розпачі, а мимо проїздять другий, третій і так далі… І ось одни з учасників зупинився і запропонував свій картридж. Спробував – той же результат. Стою гукаю чи в кого з тих хто їде мимо є насос. Один зупинився. Спробували насос – ніякого ефекту. Все, камера бракована.

На той час я так розізлився та розчарувався, що сенсу продовжувати не було ніякого. Пів години чекав доки приїде машина підтримки. Ось зупинилася одна з машин які патрулюють дистанцію. Вони викликали вантажівку яка б забрала мене і велосипед. Чекаємо 10, 20 хвилин… Я мерзну, мене садять в машину, включають обігрів. По рації підтверджують, що за мною хтось виїхав.

Вихід з води

Коротше просидів я там півтори машини. Вже і перший фінішував олімпійську дистанцію. Потім перше жінка. Потім решта людей. А мене все не забирають.

І в той же час Олена з друзями не знали що думати коли я так і не повернувся з вело-етапу. І хоча я просив оголосити про свою полому і мені сказали, що так і зроблять схоже комунікація у них була не дуже і повідомлення десь загубилося. Коротше допоки мене не привезли на фініш вона не знала де я і що зі мною :(

Дома подивився на запасну трубку – в ній новій (щойно з коробки) вже був прокол біля ніпеля. Срана китайська якість якій не можна довіряти. Урок – перевіряти навіть запаски, навіть нові.

Змирився з тим що сталося і вже думаю про наступний старт.

Venzo VPT

Я не те щоби сильно вмів (та і не дуже хочу) щось там робити зі своїми велосипедами, але такі прості речі як підрегулювати кути та висоту сідла, переставити колеса і подібне звісно роблю сам. І в дорогих велосипедах на усіх тих болтиках як правило вказано з яким максимальним зусиллям їх треба закручувати. А вказано це для того, щоб не пошкодити карбон з якого зроблено рами та інші елементи.

Звісно є інструменти вже розраховані на певне зусилля (при докладанні більшого вони просто прокручуються). Але ось цей інструмент поєднує в собі комбінацію різних розмірів ключів та можливість налаштувати зусилля.

Все дуже просто – ручкою накручуєш необхідну кількість Н’ютон-метрів, перекиним перемикачем встановлюєш будеш відкручувати чи закручувати, ставиш потрібну насадку і вперед.

Крім того, що тепер можна не боятися недокрутити чи занадто сильно закрутити перевагою ще є й те, що ключ не треба виймати-вставляти – він прокручується в одну сторону і зусилля докладається лише в іншу.

При ціні в $60 може здатися занадто дорогим, але я користуюся вже багато років і дуже задоволений. Ніяких нарікань ні на зручність, ні на точність, ні на якість. Дуже раджу.

Дав би лінку на сайт виробника, але він у них страшено кривий, тому краще дивіться характеристики на Amazon – https://www.amazon.com/Venzo-Bicycle-Torque-Wrench-Socket/dp/B00811WQT8.

Друга доза вакцини Moderna

…пройшла дуже болісно.

Про першу дозу та деякі негативні моменти після того я писав ось тут – Перше щеплення від COVID-19. І ось через 3 тижні прийшов час робити друге щеплення.

Все так само просто – слот було вже зарані відомо, приїхали в Сіетл, запаркувалися на гіганській парковці стадіону на якому і роблять щеплення, пройшли без черги через контроль (перевіряють замовлення, сканери металу і таке інше). Далі за кілька хвилин вже садять до асистента який заносить дані в базу. Потім підходить лікар, робить укол і на цьому все.

Ще почекали рекомендовані 15 хвилин у спеціальній зоні щоб як будуть якісь негативні негайні наслідки то на них могли б відреагувати. Ніяких поганих ефектів не було.

А ось вночі того ж дня усе і почалося… Спочатку я відчув як заболіло місце уколу. Наче добряче хтось так вдарив з розмаху. Потім стало гірше – температура як при легкій застуді.

Вранці червоні очі, головний біль, невисока температура. Крутить суглоби, болять м’язи. Болить навіть шкіра коли сідаєш чи лягаєш. Важко навіть ходити, відчуття, що повністю знесилений. Їсти не хочеться, трошки нудить. Якщо сама хвороба проходить важче то мені навіть складно уявити як погано насправді було людям зі складною формою.

Рекомендації багато пити, що я і робив – теплий чай, розведені вітаміни, просто воду. Ще одна рекомендація – не одягатися та не кутатися. І хоча постійно морозило я її дотримувався і мабуть через те наступного дня вже все пройшло.

Полегшення я відчув вночі, а вранці встав взагалі без наслідків. Навіть ризикнув провести важке тренування – настільки добре себе почував. І хоча втомився швидше ніж мав би не було враження, що відходю після хвороби.

На цьому у мене власне і все.

Beat Saber

Коли я писав про Oculus Quest 2 то згадав про цю гру яку купив буквально через кілька хвилин як спробував демо версію.

Звучить ідея надзвичайно просто, якщо не примітивно. На гравця летять куби (наприклад сині та червоні) які треба розрубувати “мечами” відповідного кольору (наприклад лівий червоний, правий – синій). На кубах намальовано стрілочками в якому напрямку треба “рубати” (знизу, зверху, зліва, з права). Також на гравця можуть летіти “стіни” від яких треба ухилятися або присідати. І все це під музику.

Контролери використовуються лише для “рубання” – махання у відповідному напрямку. Ніякі кнопки не задіяні.

Все це відбувається під музику і куби та рухи які треба робити дуже добре з музикою синхронізовано.

На складніших рівнях стає важче: стрілочки зникають під час наближення, кубів стає більше, руки треба переплітати і так далі.

А от коли граєш то захоплює неймовірно. Власне через це я гру і купив. І якби я мав обрати лише одну гру то це була б саме вона.

В грі можна проходити окремі рівні (тобто пісні), кампанію, міняти рівень складності і докуповувати музичні композиції.

І так, після кількох композицій на належному рівні складності можна втомитися і гарантовано спітніти, тож гра може бути такою собі розминкою перед тренування (я успішно пробував і таке робити). А для когось можливо навіть частково замінить фізичну активність.

Сайт гри – Beat Saber – VR rhythm game.