2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines

Про подорож до Де Мойн я писав ось тут – 2021/06/20 – Des Moines, Iowa. В цьому ж пості напишу про сам старт та його результати.

Чекаємо на старт.

В ніч перед стартом почався шторм через що більшість учасників в транзитній зоні на ніч залишили лише велосипеди. Я ж залишив весь рюкзак в якому туфлі та кросівки було в пакетах, а от шкарпетки ні – і довелося бігти в наскрізь морких шкарпетках.

Шторм був доволі сильний, місцями навіть з градом. Затопило кілька доріг. А через те, що били блискавки було незрозуміло чи буде старт взагалі.

Старт плавання – запускали по 4 людини кожні 5 секунд.

Старт переносили двічі, і нарешті повідомили, що буде він в 9:40 (а мав би бути о 7-й ранку).

Отже забіли ми всі в транзитку, підкачали колеса (сказали їх спускати – на момент коли вели ставили сильно пекло сонце і на деяких велосипедах вибухали камери). Поналивали води у пляшки, і пішли готуватися до плавання.

Вихід з води, дуже мутно все в очах.

Також перед стартом сказали, що у ветс’юті (це у мене Blueseventy Helix) – вода достатньо тепла. І тому в день перед стартом я купив спідс’ют Roka Viper – він щільно (дуже щільно) облягає трис’ют і теоретично додає боянсі (тобто є прошарок повітря між спідс’ютом та трис’ютом).

До старту плавання йшли майже милю… Учасники мали самі для себе вирішити коли стартувати – були групи 27 хвилин, 32 хвилини і так далі. Мені тренер порадив ставати поближче до початку щоб на велі та бігу бути з сильнішими учасниками. Що я і зробив.

Вело проходило вже за чистого неба і сухої дороги.

Спочатку стартували професіонали чоловіки (їх було до 20 людей), через 5 хвилин – професіонали жінки (така ж кількість). А ще через 5 хвили почали запускати любителів. Стартували по 4 людини одночасно кожні 5 секунд. На вході у воду лежали килимки які реєстрували датчик на нозі і відповідно запускали час кожного учасника.

Оскільки я нахабно заліз зі швидкими плавцями то перший кілометри (усього пливли 2) мене постійно обганяли. Але потім і я вже почав обходити деяких. Не те щоби багато, але до десятка людей обійшов (для порівняння мене обігнало кілька десятків).

У підсумку моє плавання – 35 хвилин. У ветс’юті було б 32-33. Але дуже непогано на мою думку.

Бігти через спеку та вологість було дуже важко починаючи з перших же кроків.

На плаванні у мене почали протікати окуляри Speedo Vengeance які вперше мене так підвели. В результаті на виході з води я дуже довго не бачив нічого крім розмазаних кольорових плям.

Але враховуючи, що бігти до транзитки було майже кілометр часу щоб розвиднілося вистачило.

В транзитці неспішно, але доволі ефективно обувся, одягнув шолом, схопив вели і побіг.

Мені подобається як виглядає посадка на фото.

Вже під час початку вело добре розвиднилося, а коли повернувся в транзитку то вже сонце лупило щосили.

Сам вело-етап скоротили до 27 миль (43 км), а мало б бути 56 миль (90 км) – це було теж через непогоду та частково затоплені дороги.

На вело оскільки воно було значно коротше вирішив викластися і мені це здається вдалося. Хоча мене обходили на трасі якісь геть безумно швидкі учасники проте мені вдалося обігнати ще більше.

Сама траса дуже проста – туди і назад. Гірки практично непомітні. Вид через відсутність дерев дуже хороший – усе видно далеко вперед. До того ж дороги широкі, чисті та практично без поворотів і вдалося нормально розганятися.

Під закінчення вело почав відчувати, що виклався нормально, але схоже сили приблизно розрахував не погано і навіть зміг додати в кінці. І вже через одну годину був знову в транзитці.

Хоча на фото біжу, але відчуття було, що ледь не тупцююся на місці.

І тільки но почав бігти як і відчув – спека та вологість зроблять цей біг випробуванням.

Весь час було дуже важко і не в задоволення. Перегрівання, яскраве сонце, трошки вже забиті ноги… Здавалося попереду така довга дистанція і я пересуваюся так повільно, що хоч би до вечора закінчити.

На кожному пункті підтримки (раз на 3 км) виливав на себе холодну воду, сипав кригу за пазуху, ковтав Gatorade і далі чекав наступної можливості повторити все це.

Просто ще одна варіація фото з вело-етапу.

Особливо хотілося все кинути на противних ділянках де невеличка гірка (яку б навіть не помітив за нормальних обставин) без будь-якого затінку… це було більше випробування волі ніж фізичної форми.

Навколо страждали усі – переходили на крок, зупинялися, бігли практично на місці. Але звісно профі просто проносилися мимо.

Здавалося перше коло ніколи не закінчиться. Але ось нарешті повертаю на друге. І тут вже морально стає легше – знаю що попереду, знаю що можу це зробити. Лише тепер треба терпіти і розподіляти зусилля.

На фінішній прямій – щастю нема меж, скоро все це закінчиться!

Зараз це приємно згадувати – я це зробив, фінішував, і навіть не з дуже поганим результатом. Але тоді біг був на 100% стражданням і запам’ятаю я його на довго.

А ось вже і фініш! Холодна вода, холодний рушник, фото, йдемо до палатки з їжею. Гамбургер, печиво, кола, вода. Автобус везе нас назад до старту. Прихожу до тями, збираю речі, дзвоню Олені, сідаємо в машину і їдемо в готель.

Тренер питає – як пройшло, як почуваюся. Розказую. Питає – слот на Чемпіонат Світу брати будеш. Дивуюся – мені здавалося я ледь не останнім фінішував. Виявляється ні – 14-й у своїй віковій групі, що достатньо для отримання слоту.

Фініш!

І так – я отримав слот і буду змагатися в Юті (місто Сейнт Джорд) 18-го вересня.

Godzilla vs. Kong (2021)

Взяти двох відомих монстрів – Кінг Конга та Годзіллу, звести їх до купи, примусити битися, додати до цього чудернацький світ всередині Землі, додати злий уряд та погані корпорації, додати позитивних героїв… і на виході отримати нудну ганебну муть :(

Фільм можна пробачити абсолютно бездарний та наскрізь дірявий сюжет, можна пробачити картоних одновимірних героїв, можна пробачити засилля комп’ютерної графіки яка починає дратувати дуже швидко. Але пробачити те що фільм такий нудний – ні, цього я не можу.

Це дуже, просто надзвичайно поганий фільм. У ньому погано все – історія просто дурна і написана школяром за 5 хвилин, герої нецікаві і дратують, епічність недоречна. І в цілому дивитися на все це аж соромно.

Але при цьому у фільма високі оцінки, а навіть додивитися його не подужав.

Оцінки:

Legend (2015)

Це мав би бути дуже хороший фільм який теоретично мав складати конкуренцію найкращим “бандитським” фільмам Гая Рітчі та Мартіна Скорсезе. Усі складові присутні: Том Харді грає братів близьнюків, реальні люди та реальна історія в основі, жорстокі вчинки та насильство в кадрі…

І фільм з самого початку виглядає дуже круто і прямо затягує. Але як минає час відбувається щось незрозуміле – фільм стає все менш і менш цікавим. Хоча події не втрачають динаміки, драматизму теж вистачає і виглядає все дуже пристойно. Але мені особисто додивлятися довелося через силу – це було дійсно нудно. Чому так сказати не можу, загадка якась.

А так це історія про становлення бандитів, божевілля, насильство, персональні драми і усе інше, що має бути в подібній історії та обставинах.

Оцінки:

2021/06/20 – Des Moines, Iowa

Повертаємося в Сіетл.

В містечко Де Мойн яке є столицею штату Айова ми поїхали через те, що я там приймав участь в IronMan 70.3 Des Moines. Для міста це був перший IronMan, але причина через яку я поїхав на старт в таку далечінь в тому, що у 2020-му через COVID-19 старти було відмінено і замість повернути гроші на вибір давали можливість вийти на старт в іншому місці. Так сталося і з відміненим IM 70.3 Galveston минулого року.

Цього разу я летів зі своїм новим велосипедом BMC Timemachine SLR 01 DISC запакованим у чохол Scinon Aerocomfort 3.0.

Як виявилося з велосипедом летіти не так проблемно як я того боявся. Запакувавши його в чохол я здав усе це авіакомпанії (вони навіть не зважували) та отримав його вже в останньому аеропорту. Той факт, що вагу не перевіряли я використав по дорозі назад – усі спортивні речі склав в той же чохол не лише щоб розвантажити себе, але і щоб додати захисний прошарок.

По приїзду в Де Мойн з’ясувалося кілька неприємних речей про які я не подумав завчасно і які довелося вирішувати на місці.

Реєстрація учасників відбувалася в самому центрі міста.

По-перше, в місті дуже мало водіїв Uber, а Uber XL в який може влізти велосипед взагалі практично нема. І в день коли треба було забирати пакет реєстрації та здавати велосипед машин просто не було.

Друге – усе дуже далеко одне від одного. Це певною мірою претензія до організаторів. Наприклад готелі розташовані в одній частині міста, а добиратися від них машиною до місця реєстрації більше 30 хвилин. Потім ще треба дістатися до місця куди здавати велосипед – це ще хвилин 20 машиною.

І тут з’ясувалося третя обставина – нема ніде навколо машин на прокат. І лише через те, що нам порадила дівчина на ресепшені готелю ми спробували взяти вантажівку і це в нас вийшло. Велетенський RAM 1500 з двома рядами сидінь та кузовом в який можна було класти велосипед не розбираючи – це нам дуже допомогло. І при цьому прокат вийшов дуже дешево – $60 за добу. Для порівняння за Uber ми би платили до $50 за кожну поїздку. Але їхати за ним довелося в інше місто.

RAM 1500 хоча і здоровенний, але на чомусь подібному в Де Мойні їздить більше половини людей.

Олені машина дуже сподобалася. Високо сидить, далеко бачить, усі на дорозі поважають, потужний двигун, багато місця всередині та для багажу – що тут може не подобатися. До того ж місцеві на подібних машинах переважно і катаються. Єдине, що розганяється після повної зупинки вона дуже повільно. Але то дрібниці.

На жаль саме місто нам подивитися не дуже довелося. По-перше, центр міста дуже крихітний (хоча і з хмарочосами), у інші 95% площі займає одно- та двоповерхове житло. Місто, повторюся, є столицею штату, а також в ньому є університети, коледжі та інші навчальні заклади. А відповідно виробництва особливо ніякого нема – лише держустанови та корпуси університетів, парки… і все.

Додатковою проблемою стало те, що довелося дуже багато пересуватися. Крім кататися машиною в центр, на старт, в готель ще й довелося походи. Так парковка для вболівальників та учасників була на відстані більше кілометра від транзитної зони куди здавали велосипеди. Далі від самої транзитки треба було йти майже півтора кілометри до старта плавання. А по виходу з води – бігти майже кілометр до транзитки.

Вид з парку де відбувалося плавання на центр міста.

На цьому все не закінчувалося – після фінішу який був в центрі міста треба було пройти ще два квартали до їжі та напоїв. Потім сісти на автобус який віз назад до транзитки (це хвилин 15). Але звісно він не доїздив до кінця і… так, правильно – треба було ще топати майже кілометр :)

І окремо треба сказати про перельоти. На жаль прямого рейсу з Сіетла в Де Мойн нема, а тому довелося летіти в Чікаго (майже 5 годин), чекати 2 години пересадки і маленьким літачком летіти назад ще півтори години. І в зворотньому порядку відповідно те саме.

Півтори години польоту і дві години пересадки просто витрачені через відсутність прямого рейсу від Сіетла.

У підсумку – це було цікаво, але навряд чи я ще туди полечу лише заради цього старту.

Ось такий крихітний літачок віз нас з Де Мойн в Чікаго.

Далі буде…

Berlin Syndrome (2017)

Фільм – історія викрадення. Туристка зустрічає в Берліні хлопця, сходиться з ним і думає, що це просто мить. Але дуже швидко з’ясовує, що її замкнено в квартирі з якої не так проста вибратися і з якої не докричишся про допомогу.

Саму історію фільм розказує доволі цікаво і через це його не нудно дивитися, а елементи паніки та безвиході додають напруження та атмосфери.

І при цьому фільм залишається доволі камерним в тому сенсі, що в ньому по суті задіяно усього пару акторів у більшій частині сюжету.

Мені фільм сподобався, хоча я і не сподівався його додивитися до кінця – він дещо повільно розвивається і лише те як його знято примусило мене не покинути перегляд ще у перші 20 хвилин.

Оцінки:

Гіпербарична камера

Або англійською hyperbaric – лікування та відновлення організму за допомогою тиску вище ніж на рівні моря і багатшого киснем повітря. Почитати про те як воно працює, коли і для чого використовують можна ось тут – Гіпербарична медицина — Вікіпедія (wikipedia.org).

Камера ззовні.

Якщо дуже спрощено (і цілком можливо я десь помиляюся в своїх поясненнях) то завдяки вищому тиску і більшій кількості кисню цей самий кисень у більшій кількості доходить до ділянок організму (як мікро-капіляри) де зазвичай його буває дуже мало.

Відомо і багаторазово підтверджено, що відновлення після операцій відбувається набагато швидше з використанням камери і також знижує кількість болісних та неприємних почуттів.

Для звичайних людей (і спортсменів-аматорів) користь камери додатково проявляється в тому, що киснем збагачуються тканини (переважно м’язи) які найбільше виснажуються під час тренувань. Також є певний ефект накопичення кисню, і хоча накопичується його надзвичайно мало, проте можна мати якийсь запас перед змаганнями який теоретично додасть кілька відсотків до результату.

Вид зсередини.

Знайомі боді-білдери та павер-ліфтери (це ті хто піднімають якомога більше ваги) говорять, що після камери відчувають наче дихати стає вдвічі легше і з’являється енергія, що хочеться бігати і стрибати.

Я нічого такого не помітив (що нормально для тих хто займається спортом де фокус на витривалість), тобто взагалі нічого не міняється після камери. А от тренування наступного дня проходить легше. Не в тому сенсі, що я можу робити більше чи швидше, а в тому, що відчувається все не так важко. А отже відновлення теж відбувається швидше і можна робити більші навантаження в довготерміновому плані.

Маска потрібна для кращого насичення легень киснем.

Ми вже кілька місяців робимо подібну процедуру раз на два тижні. Чи справді ефект вартий доволі високої ціни, чи це самонавіювання? Тут сказати важко, але як мінімум шкоди не має бути згідно того, що зараз відомо медицині про використання камери. І схоже, що у довготерміновому плані позитивний ефект має бути помітним. І як я вже згадав вище чисто суб’єктивно важкі тренування можна переносити трошки легше і в цілому ноги не палають вночі, нема давно тих неприємних почуттів які завжди були раніше у м’язах.

Сама процедура доволі проста – залазиш у камеру, її герметизують, потім 5 хвилин зростає тиск, годину лежиш (я більшість часу сплю, іноді читаю), 5 хвилин тиск падає і все.

Тиск до якого доводять камеру коли я в ній.

Що стосується ціни – це дорого. На цьому поки і обмежимося інформацією :)

Knocked Up (2007)

Далеко не найкращий представник романтичних комедій. І виділяється фільм лише Сетом Роганом та іншими акторами у незвичиних для себе ролях.

Фільм не відверто поганий, але не має нічого за його можна було б похвалити. І моя єдина рекомендація – дивіться його лише якщо вам подобається цей жанр.

А сам фільм розказує історію про те як двоє людей, що не надто підходять одне одному завели дитину і намагаються якось продовжувати з цим жити як вміють.

Оцінки:

Cop Out (2010)

Надзвичайно поганий фільм в якому Брюс Вілліс навіть не робить вигляд, що старається.

Хоча в цілому фільм би міг вийти непоганим, але невдало підібрані актори та їх повна розсинхронізація дуже псують враження.

Історія про те як поліцейський намагається повернути вкрадену бейсбольну картку (дорогу) щоб за ці гроші оплатити весілля дочки. І одна непримність тягне за собою іншу так, що ситуація стає все гострішою та комічною. Звісно герой має знищити ледь не всю мафіозну структуру щоб повернути собі свою цінну річ.

У фільмі є хороші моменти як комедійні так і гостросюжетні, але в цілому якісь дуже низька.

Оцінки:

Fermentor – 2020 – Continuance

Незвичне в музиці команди те, що в їх композиціях нема вокалу. І через це музика трошки більш різноманітна ніж в середньому у представників жанру, але не настільки щоб перетворитися на progressive.

Усі рифи і мелодії звучать дуже добре, мені усе подобається тут. Але на жаль для мене пісні якось не складаються до купи, я не розумію ні емоцій вкладених в них, ні ідеї. І тому для мене кожна композиція виглядає як зібрані до купи круті рифи та програші, що їх поєднують.

Також не думаю, що у мене вийде слухати цей альбом зосереджено і цілеспрямовано саме через вказану вище причину. Але як фонова музика для роботи і тренувань – те що треба. Іноді навіть ловиш себе на думці “вау, це круто!”

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь албом на Spotify: