2021-02 – Гватемала, озеро Атітлан

Попередні пости:

Добратися до нашого готелю можна лише водою.

Отже після огляду Ішемче де ми провели приблизно годину ми попрямували до нашого готелю на озері Атітлан.

Озеро майже 5 км діаметром (так, воно приблизно кругле), з прісною прохолодною водою, оточено горами висотою 3-3.5 км та само знаходиться на висоті 1.5 км.

Крім кількох крихітних винятків берег озера надзвичайно крутий по всьому періметру – кам’яні тераси круто обриваються вниз і одразу глибина пару метрів. Тобто пляжів практично нема. І все житло тулиться боком на скелях, а причали побудовано на стовпах.

Причому готи настільки круті, що одразу деруться вгору – наче пройшов усього 100 метрів, і піднявся теж майже на 100.

Причал готелю в якому ми жили – доступ лише з води.

З більшості таких готелів та приватного житла можна дістатися лише з води. І хоча є якісь доріжки для хайків перейти на іншу сторону гір ними не вийде.

Усі готелі і дома доволі маленькі. І хоча мають кілька поверхів це не надто збільшує їх площу – кожен поверх доволі невеликий. Так наший готель мав 4 поверхи, але при цьому лише 6 кімнат.

Кімната відпочинку на 4-му (найвищому) поверху готеля займає весь поверх і 75% її площі помістилося в кадр.

Вода у озері дуже чиста і не має ніякого запаху. Але при цьому в ній практично нічого не живе. Поодинокі рибалки у дерев’яних каноє показували нам жменю крихітних рибок яких вони ловлять. Також те, що живого тут небагато підтверджує відсутність чайок та зовсім невелика кількість качок.

Хоча коли ми підплили до протилежного берегу то бачили кілька буйків які тягнули спіймані у ловушки риби. Проте не схоже, що тут можливий якийсь промисловий вилов. І навіть у місцевих ресторанах риба практично відсутня у меню.

Оглядова площадка на невеличкому піку 2 км.

У нашому готелі готували доволі добре, але ми з’ясували, що готують вони лише вегетаріанські страви. Та і ціни були майже американські. Тож ми кілька разів їли у сусідньому місті Санта Круз ла Лагуна до якого по вузькій доріжці понад водою можна дойти за 10-15 хвилин.

Сама доріжка проходить через інші готелі, ресторани та приватне житло – усе крихітне.

І місто розташоване на таких крутих схилах, що для того щоб туди піднятися на якісь 300 метреів треба пройти майже 1 км зігзагами. Ми не переймалися робити це під палючим сонцем і сідали у кумедні мотоцикли таксі які довозили нас за 20 кетцалей (десь 2 долари).

Початок підйому на доріжку, що йде по національному парку і виходить прямо з нашого готелю.

Окремо скажу про сонце. Хоча було не спекотно (в районі 20 градусів) сонце пекло так сильно, що будь-яка неприкрита шкіра була темно-червоною вже ввечері (а ми спеціально не загоряли), а за кілька днів вже облазила. Тож треба закриватися по максимуму.

І так само як і в Гватемала Сіті якісь повітря на озері була доволі поганою. Не знаю через що – виробництво, чи пожежі, але жодного разу якість не була на зеленому рівні. І лише через це я би не розглядав цю місцину, та і країну взагалі як місце для тривалох відпустки не кажучи вже про місце проживання на пенсії.

Доріжка вздовж берега по приватній власності.

В готелі у нас була можливість брати кайак чим ми і користалися. Один раз поплавали вздовж берега пороздивлялися види (дуже красиво). А другий раз вже попливли через усе озеро на інший берег.

Під час цих плавань ми якраз і обгоріли. А на іншому березі дізналися, що там усе в приватній власності і вийти на берег по хорошому нема де (тобто ні міста ні якогось суспільного причалу нема). Тож ми трошки потинялися і через 5 хвилин попливли назад.

У деяких готелів дуже красиві і різнокольорові клумби місцевих рослин.

Проте в цілому ми залишилися дуже задоволеними – тут надзвичайно спокійно і за бажання можна лишатися в своїй кімнаті та їсти в готелі і повністю уникати контактів з людьми та перебувати у відносній тиші. Додайте до цього неймовірні види (хоча і затягнуті легким димом практично завжди) і вийде чудове місце для релаксації.

Також обов’язково сказати, що людей тут доволі мало і навіть у місті таке відчуття, що всі кудись виїхали. Тобто ніколи не буде натовпу і галасу, що не може не сподобатися якщо ви тут щоб насолоджуватися видами.

Вид на місто Санта Круз ла Лагуна з найвищого даху міста.

Що стосується занять спортом і фізичною активністю. Бігати не вийде – просто нема де. Гірки настільки круті (до того ж висота 1.5 км нагадаю), що осмислено бігати не вийде ніяк.

Я трошки плавав, але є дві проблеми. В першій половині для сонце світить під таким гострим кутом, що сліпить повністю в яку б сторону не плив – сліпить або на вдоху, або коли намагаєшся побачити куди пливеш. В другі же половині дня стабільно піднімаються високі хвилі і нормально плавати в них не вийде. Ми навіть на кайках у ті хвилі вирішили не лізти.

Пірс нашого готелю переходить в площадку для сонячних ван.

Можна плавати на каяку чи дошках, але лише в певній половині дня. Це ми і робили і нам сподобалося.

Що стосується походів то довгі треки є на іншому березі – два нещодавно активних вулканів по 3.5 км висотою. Але там місцеві банди оббирають туристів. І хоча від них можна відкупитися за відомою зарані таксою все одно ризикувати не хотілося – пишуть, що вони з мачете і зброєю і можуть відібрати електроніку і навіть взуття. Як на мене не варте воно того.

Так будуються на березі заповзаючи кількома поверхами вгору по скелі.

Ще варто зауважити, що як це і буває в горах темніє тут рано і дуже швидко. В 5:30 починає сіріти, а в 6 вже повністю темно. І так само стає світло за кілька хвилин – була ніч, а ось вже день.

Такий відносно плаский берег виходом до води зустрічається дуже нечасто.

Далі просто додам ще кілька світлин.

Читайте далі:

Залишити відповідь

Зайти з допомогою: