2021-02 – Гватемала, Ішемче

Попередній пост – 2021-02 – Гватемала, перші враження.

Поле для гри в футбол.

По дорозі з аеропорту на озеро Атітлан (в наступному пості про нього) ми зупинилися на розкопаному місті Ішемче (Iximche). На відміну від інших міст майя як Чічен-Іца чи Шанантуніч комплекс Ішемче має цілий ряд відмінностей.

По-перше, час його створення та функціонування – так званий пост-класичний період майа, тобто з XII до XVI сторіччя. По-друге, місто населяло усього кілька десятків людей – представники правлячих родин. А простолюдини в місто не допускалися і лише слухали перекази про події у місті. По-третє, кожна родина будувала свій набір одних і тих же храмів (Сонця, Місяця, Вітру та Вонгню). Тобто в місті в прямому сенсі кілька майже ідентичних копій храмів.

Четверта відмінність – кам’яними були лише фундаменти та іноді частини стін. Усе інше було зроблено з дерева.

Сходинки спеціально зроблені вузькими – по них треба було ходити виключно боком щоб бути повернутим обличчям до Сонця.

Взгалі цих відмінностей як дрібних та і значних набирається достатньо практично в кожному аспекті щоб вважати Ішемче цілком окремою цивілізацією. Але це не так, це просто було дійсно просто специфічне місто майа.

Так наприклад відомий футбол майа тут мав свої модифікації. Дивитися його вживу мали право лише члени правлячих родин, а простолюдинам хід подій передавали танцюристи на спеціальних площадках. Гра могла тривати без зупинки від кількох хвилин до кількох днів. М’яч вагою майже в 10 кг можна було відбивати лише стегнами чи плечіма. І те кого страчувати – переможців чи тих хто програв вирішував верховний жрець після кожного матчу (бути страченим за результатами гру було величензою почестю для гравців).

Місто відкопупали з “глибини” в 5-6 метрів – до рівня дерева на вершині храму.

У місті було водопостачання з гір через спеціально зроблені канали у скелях та стінах. Так само було зроблено і каналізацію. Місця проживання родин були розмежені між собою каналами між якими перекинуто кам’яні мости. В кожному приміщені було десятки кімнат включно з кухнями та ванними.

Щоденною роботою мешканців міста було проведення рітуалів про хід подій яких простолюдинам потім розказували спеціальні люди.

Були і людські жертви: полонених ворогів страчували з приниженням (відрубали голову і ставили перед входом щоб наступати на неї), а зі свого населення страчували добровольців (велика честь для родини) виймаючи серце на алтарі.

Алар на якому виймали серця у добровільних жертв.

Також правлячі родини займалися веденням документації велику кількість якої знищили іспанці, але багато чого і збереглося.

Зараз комплекс відкритий і безкоштовний для відвідувачів, але крім пари щитів будь-які інформаційні матеріали відсутні. На вході пасуться дикі екскурсоводи ($25 за годину у англомовного гіда). При цьому англійська у нашого гіда (а він там був єдиний) така, що крім власне завченого тексту він практично нічого не міг сказати і нас не дуже розумів.

Доступ туристів обмежено лише на пару храмів, але за цим ніхто не слідкує.

Постійною проблемою міста були нескінчені війни – місто контролювало регіон з приблизно 80 тисяч населення і концентрувало в собі багатства. Тому його постійно хотів хтось завоювати. Але пост-класичні міста майа будували на крутих схилах і атакувати їх було дуже складно.

Тобто ось це маленьке місто з кілька десятками захисників могло протистояти сотням атакуючих – ті мали дертися в неймовірно круті схили хоч з якого краю.

Фундамента та межі будинку однієї з правлячих родин. На цих кам’яних бар’єрах стояли дерев’яні і стіни.

Сьогодні місто є центром релігійних ритуалів релігії під назвою Космологія Майа – це відновлена релігія майа (яка ніколи не була єдиною релігією). Величезна кількість богів з яких кілька вважалися головними, але в кожному регіоні в різний час перевагу надавали різним богам.

Ритуали проводять ледь не щодня – приносять в жертву (спалюють) кукурудзу, куряче м’ясо, яйця, спеції і таке інше. Ритуали проводять спеціальні люди (щоб стати священиком треба народитися в певний час певних дат) і служби є вільним тлумаченням міфів. Під час ритуалів “священники” говорять, що в голову прийде – інтерпретують якісь події, дають поради, тлумачать свої сни і так далі.

Зйоми просять не проводити, тому ми і не стали це знімати. Але виглядає все дуже буденно.

Зі слів нашого гіда до 70% населення практикують саме Космологію Майа. Інші 30% – преважно християни (католіки та протестанти) та трошки інших релігій.

Як і будь-які піраміди майа їх зроблено з землі і потім обкладено камінням.

З Ішемче викопали та вивезли все що можна (записи, кереміку, інструменти та інше) і зараз це місто просто так собі стоїть під небом і крім залишків каміння практично не має що показати.

А з іншого боку тут можна ходити де завгодно і скільки завгодно, чого не можна зробити ніяк в тій же Чічен-Іці.

А тут був ринок з якого простолюдини і могли бачити місто та площадки з танцюристами які переказували хід футбольного матчу.

Майа не є єдиним народом, принаймні самі вони себе чітко ділять на 21 групу племен. У кожної групи є своя мова. І лише від нещодавна діти кожної місцини почали вчити рідну мову в школах разом з іспанською. Також вчать письменність майа.

Мови треба сказати відрізняються дуже сильно. Не лише словниками (абсолютно різні за звучанням слова для одного й того ж), але і тим як будуються речення. Тобто настільки різні як українська і англійська, а не як українська та російська наприклад.

Копія кам’яної стели яка розповідає про одну з воєн. Гід прочитав трошки і показав як воно читається взагалі.

Ще одна особливість міста про яку щойно згадав – кам’яні стіни було поштукатурено. Шар товщиною до 10 см ще деінде зберігся. І це дійсно щось не типове для міст майа – замість вирізьблених обличь та зображень тут були поштукатурені стіни. Мабуть виглядало просто фантастично для мандрівників з інших міст.

Наступні пости:

Randall Munroe. What If? / Рандалл Монро. Що буде якщо…?

Повна назва книги What If? Serious Scientific Answers to Absurd Hypothetical Questions – Що буде якщо…? Серйозні наукові відповіді на абсурдні гіпотетичні питання.

Книга від автору комікса xkcd в якій він як видно з назви відповідає на гіпотетичні питання. Що буде якщо Земля буде збільшуватися на 1 см щодня? Що буде як вистрілити кулею щільність якої така сама як у нейтроної зірки? І так далі.

Книга мені надзвичайно сподобалася. По-перше, серйозний підхід до пошуку відповіді показує як треба підходити до пошуку рішення для будь-якої проблеми.

По-друге, автор як колишній інженер NASA та і просто обізнана людина має велику кількість знань які і дозволяють йому знаходити відповіді.

І, по-третє, викладено усе одночасно і з гумором, і з точністю та наведенням деталей. При цьому зрозуміло абсолютно, що і як враховує автор для пошуку рішення. Тобто ця книга є таким собі підручником з закріплення та розширення знань про оточуючий світ для дорослих.

Оцінки:

The Gentlemen (2020)

Коли про фільм режисера який зняв відомі бандитські саги Snatch та “Карти, гроші та дві рушниці” говорять, що це ось найкращий його фільм очевидно виникають певні тривожні відчуття – а чи дійсно фільм такий класний, а чи не занадто його розхвалюють…

І треба сказати початок фільму дещо розчаровує. Усе дуже стильно, рел’єфні герої, чудові діалоги, картинка неймовірна. Але якось воно все тягнеться і тягнетья, усе закручується і закручується, а цікаво так і не стає. Хоча те що відбувається на екрані не можна назвати звичним навіть для фільмів про бандитів.

І ось лише після половини часу (а філь дісно відучається задовгим) історія починає розвиватися нормальним темпом і приводить до завершення якого від автора і очікуєш.

Проте мені і багато що не сподобалося: тривалість фільму, довге і не цікаве розгортання сюжету, перевантаженість героями та їх особистими історіями. Фільм наче старається більше ніж треба.

Як і у ситуації з “Ірландцем” Скорсезе який називали найкращим фільмом режисера цей фільм не є для мене найкращим у Річі. Але це безсумнівно хороший і головне стильний фільм який я неодмінно буду в майбутньому дивитися ще неодноразово.

Оцінки:

Death Vomit – 2020 – Dominion Over Creation

Спочатку мені цей альбом індонезійської команди не дуже сподобався, але щось в ньому таке було, що я захотів його переслухати згодом. А потім послухав ще раз, і ще раз… І з кожним разом він подобався мені все більше і більше. І поступово від “щось таке не зрозуміле, але місцями цікаве” моя оцінка змінилася до “доволі непогано”.

Музика надзвичайно щільна, і хоча як для стилю не така важка як очікується, але через саме ось цю щильність звучить дуже важко. Усі помірковано швидкі рифи в купі з ударними в цій музиці не для того щоб мотиляти під них головою, ні, їх призначення – створити гнітючий рокіт як фон для розпачливого вокалу.

І з перших прослуховувань мені здалося, що вокал не надто добре лягає на музику. Але зараз я вважаю саме вокал основоною частиною кожної композиції.

У підсумку це атмосферна музика яка прямо малює перед очіма темними кольорами мастшабні картини руйнування, розпачу та безнадії. І робить це в такій мірі, що аж можна назвати все це поетичним.

Оцінки:

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на YouTube:

Triple 9 (2016)

Набрали у фільм цілу купу відомих акторів, написали історію про корумпованих поліцейських, мафію та зв’язки з ними, додали жорстокості… а вийшло щось таке, що не надто цікаво спостерігати. Фільм наче кудись рухається, якісь напружені сцени, несподівані повороти, усі негідники і зрадники. І все це не цікаво дивитися взагалі ніяк.

Фільм мабуть таки варто подивитися через зірковий склад, але якщо ви не любитель жанру кримінальних фільмів про корумпованих поліцейських то навряд чи він вам сподобається. Та ще і фінал безрадісний.

Заради справедливості скажу, що кілька сцен перестрілок і погоні зроблено дуже добре і їх дивишся не відводячи очі від екрану.

Але все одно найбільше розчарування – це те що фільм практично не лишає по собі емоцій і насправді байдуже що там і з ким з героїв відбувається.

Оцінки:

Gareth L. Powell. Embers of War / Гарет Павелл. Вугілля війни (2018-…)

Суміш космо-опери та наукової фантастики. При цьому викладення набагато більш легке ніж у “Експансії” – це скоріше пригоди і трошки бойовика ніж насправді наукова фантанстика.

І саме через цю легкість серію найбільше і лають. Як на мене критика надмірно жорстка до книг – бо книгі ці ніколи і не претендували бути серйозною НФ. Читати їх виходить легко і швидко. І при цьому є доволі цікаві моменти в сюжеті та героях з їх історіями.

Уся серія на Good Reads – Embers of War Series by Gareth L. Powell | Goodreads.

Embers of War / Вугілля війни (2018)

По великому рахунку це книга про те як з випадкових людей які не надто добре підходять одне одному утворюється команда.

А усі дії відбуваються у світі де закінчилася жорстока і тривала війна між утвореннями людей в космосі. В цьому світі також є інші розумні раси, але в книзі їх переважно лише згадують.

Колишній військовий корабель (в цьому світіт кораблі розумні особистості) з командою у кожного з яких є передісторія тепер рятує жертв аварій. Але хтось починає вбивати і руйнувати інші кораблі і команда на шляху до місця аварії одного з таких підбитих кораблів стикається з ворогом. А ще вони знаходять раніше не відомі особливості артифактів чужинців які давно зникли і починають розплутувати загадки.

Варто згадати, що у книзі практично усі сильні персонажі жіночі (навіть кораблі), а чоловіки як правило або істеричні ідіоти, аби плаксиві перелякані слюнтяї. І хоча це занадто прогресивно, проте особливо не заважає сприйняттю показаного світу.

Науково-фантастична складова тут надзвичайно поверхнева – є ось такі технології і все, а ще є загадкові загадки та інші дива розвинених цивілізацій. Але якось особливо вони на функціонування людського суспільства не впливають і в цю сторону автор не заглиблюється взагалі. З таким же успіхом події книги могли б відбуватися у вигаданому острівному регіоні за часів морських піратів.

Оцінки:

2021-02 – Гватемала, перші враження

Працюючи з дому починаєш трохи дуріти, що ще більше впливає коли спортивні старти відмінені (як у 2020-му усі мої заплановані IronMan старти було кілька разів вже перенесено). Тож ми почали дивитися, що б його таке можна зробити. І вирішили замість шукати активний відпочинок просто поїхати в тепло на сонечко. Так і вибрали подорож до озера Атітлан в Гватемалі.

Перельот з Сіетлу до Гватемала Сіті (столиця країни) займає в 8-9 годин (плюс час на пересадку). Авіакомпанії іноді у літаках залишають вільні місця між пасажирами, що дуже допомогає комфорту. Але роблять це не всі – хороша компанія Delta так робить (ними ми летіли в Гватемалу), а жлобська American Airlines забиває літаки під зав’язку.

У літаку весь час обов’язково сидіти в масці і їжу вже не розносять. Лише видають пляшку води та пачечку сухих претцелів. Я в дорозі подивився кілька фільмів: на літаках Delta передивився “Шоу Трумана” та “Рік та Морті“, а на літаках American (на одному не було екранів взагалі, а на іншому вони працювали через один) 22 Jump Street та нові “Качині історії”.

Міжнародний аеропорт розташовано прямо в місті. І треба сказати, що місто спроектовано дуже погано, жахливий трафік, всюдисутні мотоцикли які не дотримуються ніяких правил. Додайте до цього майже повню відсутність світлофорів та звичку водіїв міняти смугу кожні кілька секунд і приблизно уявите собі хаос який коїться на дорогах.

Проте варто сказати, що якість доріжного покриття та розмітки значно краща ніж в Жовтих Водах та навколо – доволі якісний асфальт без ям, з мінімумом тріщин, та ще й з розміткою. І такі дороги не лише в столиці, але і у доволі віддалених районах без великих міст.

Другий великий мінус – якість повітря. Через те, що країни високогірна (столиця на висоті 1.5 км) та міста як правило оточені високими горами повітря в них загазоване. Ми постійно моніторили якість і жодного разу не бачили щоб вона була хоча б задовільна – практично завжди повітря, навіть у віддалених районах таке, що не рекомендується займатися будь-якою фізичною активністю. Для тих хто користується моніторами типу AirIQ скажу, що якість завжди була вище 100 (нормальним вважається повітря з показниками від 0 до 50) – AQI Basics | AirNow.gov.

Не додає користі і велика кількість так званих курячих автобусів – вони не лише безумно ведуть себе на дорозі, але і дають такий чорний та густий вихлоп, що навіть кондиціонери в машині захлинаються від нього.

І хоча це столиця на мою думку проводити в ній якийсь значний час не варто. В країні є кращі місця та старі міста куди варто їхати в першу чергу. Про одне з таких в наступному пості про подорож.

Також треба сказати, що місто погано спроектовано і багато що виглядає чи просто бідно, чи недоречно. І в ньому навіть нема туристичного автобусу сівши на який можна було б оглянути місто. Натомість ми найняли гіда з машиною і він нас водив і возив по найбільш визначних місцях, яких виявилося небагато. І на мою думку Кіто є значно цікавішим містом, хоча і там нема що особливо дивитися.

В країні дуже багато бідних – це переважно майа які живуть у сільських районах і зайняті вирощуванням кукурудзи. Ще 10 років тому більшість з них були не письмені і не володіли іспанською. Тобто в прямому сені ніяк не комунікували з державою. Зараз у кожному регіоні разом з іспанською державною вчать також одну з 21 мов майа. Але єдиною офіційною є іспанська. І більшість майа досі мають в середьному 3 класи освіти. Тобто розрив між містом та селом неймовірно великий.

Країна має 18 мільйонів населення з яких 5 мільйонів живе у столиці. Середня зарплатня згідно офіційної статистики складає $600 на місяць, але згідно нашого гіда несправді ближче до $450. Основними високооплачуваними професіями є туризм та вирощування кави і кукурудзи.

В історії країни багато воєн та масових вбивст – в той час коли США підтримували прозахідний уряд СРСР та Куба постачали місцевих комуністів зброєю. Армія країни через те, що практично ніхто не володів мовами майа, а майна не говорили іспанською вважала усіх майа прибічниками комуністів. І їх просто вбивали мільонами під корінь винищуючи села (вбивали не лише усіх людей, але навіть худобу та спалювали будинки). І кілька років тому вбили священника який написав книгу про військові злочини армії.

Країна страждає від корупції та насильницьких протестів (останній навіть привів до часткового руйнування будівлі парламенту). Але зараз люди стали більш політично активними, простести частішими і без насильства. Навіть майма почали організовувати багатотисячні протести збираючись десятками тисяч в столиці.

Також Гватемала перенесла кілька надвзичайно сильних землетрусів (про те як один з них не дав Гватемалі окупувати Беліз ось тут – Беліз. Враження про країну). І були вони настільки сильними, що міста руйнувалися аж до фундаменту, а столицю довелося переносити аж 4 рази.

Зараз країна вважається набагато більш безпечною, рівень криміналу впав за останні 10 років дуже сильно і таких місць куди не радять ходити туристам дуже мало і вони як правило у віддалених районах країни.

За вартістю життя країна не дорога, але і дешевою назвати її не можна. Так вартість обіду в хорошому ресторані складе $$10-15. Бензин у них в 4 рази дорожчий ніж в США ($3 за літр), а машини та інша дорога техніка хоча і найдорожчі моделі, але все б/у.

В культурному плані Гватемала знаходиться під впливом Мексики – усі зірки, музика, серіали та інше йде саме з Мексики. І більшість людей мріє виїхати або у Мексику, або в США. Про Ель Сальвадор (крихітна наздивчайно розвинена країна Центральної Америки) тут говорять взагалі як про рай не Землі.

У підсумку – їхати у Гватемалу варто в першу чергу заради краєвидів та деяких пам’яток історії, але ніяк не для того щоб дивитися столицю.

Продовження:

Toro (2016)

Цей іспанський фільм сподобається лише тим, хто любить кримінальні драми. Історія про суворого пацана який робить все по правді, історія з додаванням сентиментів та не зовсім примітивних дійових осіб. Але головний мінус цього фільму – відсутність бюджету. Тобто це щось схоже на російські фільми про 90-ті за духом та бюджетом, але знято значно краще.

Я фільм додивився і навіть можу сказати, що сюжет у нього непоганий і герої розвиваються та змінюються. Також вистачає і моралі, і навіть є незвичні для жанру сцени та ходи. Але дешивизна фільму не дає мені назвати його вартим уваги для абсолютно усіх.

Про цей фільм я дізнався лише тому, що його згадують у оглядах типу “дешеві фільми які насправді хороші”, та “незаслужено обійдені увагою фільми”.

Оцінки:

Baseus DeX Docking Station

Найдивніше те, що на сайті виробника цього виробу нема, а продається він на Amazon (https://www.amazon.com/gp/product/B07T1M2KKV).

Колись я писав про технологію Samsung DeX яка дозволяє перетворити сматфон та персональний комп’ютер. Я користуюся цією технологією щоденно: підключив 14-дюймовий екран, мишу та клавіатуру. А щоб усе це не просто набором кабелів плуталося на столі якраз ось ця док-станція дозволяє усе організувати.

Крім того що в неї можна “посадити” телефон на USB Type-C роз’єм станція ще має кілька роз’ємів:

  • 1 HDMI – через нього я і підключаю зовнішній монітор.
  • 1 USB Type-C – через нього телефон заряджується.
  • 1 USB 3 та 2 USB 2 – для підключення дротових клавіатури, миші, камери, тощо.
  • SD та TF – для карток пам’яті.

Встановлення та використання не вимагає ніяких додаткових дій. Все функціональне і добре зроблено.

Оновлення від 2021/06/01: І через майже рік використання станція частково припинила функціонувати – зарядний кабель більше не дає енергії ні телефону, ні відповідно док не можна використовувати з монітором. При ціні в $30 це не так щоб дуже хороший результат. Проте було зручно поки все працювало.