2020, найкраще за рік: фільми

Фільмів я дивлюся багато і тому мені є що сказати і про цей фільм, і про фільми які я лише побачив цього року вперше. Поїхали…

Фільм які можна назвати визначними, дуже хорошими та вкрай рекомендованими для перегляду:

  • The Midnight Sky (2020) – найкраща наукова фантастика цього року. Апокаліпсис та особиста драма перемішані з боротьбою за виживання.
  • Guns Akimbo (2020) – невідомий широкому загалу фантастичний (в сенсі не реалістичний) бойовик в якому звичайну людину втягнено в гру на виживання.
  • The Impossible (2012) – неймовірна історія родини яка пережила цунамі в Тайланді. Реальна історія.
  • Love and Monsters (2020) – ще одна фантастична пост-апокаліптична картина у світі з велетенськими монтрами. Це більше фільм про становлення героя. З елементами комедії та пригод.
  • Tenet (2020) – складний, але надвзивачно продуманий фільм Нолана який для мене є одним з його найкращих. Варіації подорожей у часі та проблем пов’язаних з цим.
  • Moneyball (2011) – ще одна реальна історія в якій менеджер бейсбольної команди вперше в спорті почав використовувати математичні методи для планування гри та побудови команди. Затягнуло неймовірно.
  • Dong wu shi jie / Animal World (2018) – китайці вразили цим чи то бойовиком, чи то фільмом про аферу. Звичайна гра камінь-ножиці-папір тепер йде фактично на виживання і вимагає чітко продуманої стратегії. Плюс візуальна складова неймовірна просто.
  • Extraction (2020) – це безумовно найкращий бойовик цього року. Швидко, динамічно, драматично. Неймовірна камера та сцени зняті безперервно. Б’є по емоціях.
  • Ad Astra (2019) – ще одни складний для сприйняття фантастичний фільм. І він реально складний – аж голова димить трішки коли намагаєшся усе відслідковувати.

Просто хороші, красиві, або у чомусь винахідливі фільми яким не вистачило щоб бути названими неймовірними:

  • Elizabeth Harvest (2018) – красиво і атмосферно. Клонування, відповідальність вченого та інші моральні проблеми разом з криміналом.
  • The Old Guard (2020) – суперможливості (відновлюватися після смерті) які призводять лише до більших проблем. І команда з цими можливостями до якої вперше за кілька сот років приєднується новачок.
  • Million Dollar Baby (2004) – не подивився свого часу цей фільм, і дарма.
  • Only (2020) – ще один апокаліпсис в якому на Землі помирають усі жінки. І це подорож останньої жінки до примарної надії до порятунку.
  • Donnie Brasco (1997) – фільм про кримінал, точніше навіть про італійську мафію та агента поліції в ній. Все прямо як треба в жанрі. Плюс це реальна історія.
  • Good Time (2017) – хороша кримінальна драма в якій головний герой намагається у обмежений час вирішити всі проблеми кількість яких лише зростає.
  • Den of Thieves (2018) – класний бойовик без будь-яких претензій. Є і перестрілки, і заплановані пограбування, і навіть несподівані повороти сюжету.
  • Here Alone (2017) – драма у пост-апокаліптичному світі. Все дуже і дуже погано, і просвіту не видно – якесь таке враження буде після фільму.
  • 1917 (2019) – просто треба дивитися, розказувати нема сенсу. Те як знято, як усе показано і які художні методи задіяно – це просто підручник режисерам майбутнього.
  • Bleed for This (2016) – історі боксера який після аварії, що мала знерухомити його не лише знову вийшов на рінг, але і перемагав.
  • The Death of Stalin (2018) – комедія яка для колишніх постсовків виглядає як трагедія. Погляд збоку на все те совєцьке безумство.
  • Molly’s Game (2017) – ще одна реальна історія, цього разу про азартні ігри та світ навколо них.
  • We Need To Talk About Kevin (2011) – іноді діти злі просто через те, що вони уособлюють собою зло. Цей фільм пригнічує і в ньому йдеться про злу дитину.
  • El hoyo / The Platform (2020) – незвична фантастика про багатоповерхову тюрму. У фільмі багато алегорій і є про що подумати.
  • Freaks (2019) – неоптимістична реальність за наявності супергероїв стала трендом не так давно, але цей фільм добре розкриває тему.
  • Knives Out (2019) – детектив та комедія.
  • JoJo Rabbit (2019) – ну таке. Модно, стильно, молодіжно і з Гітлером як уявним другом.
  • Prospect (2018) – просто класна фантастика. Світ та герої добре продумані, сюжет теж на рівні. Фільму не вистачає лише великого бюджету.
  • Carriers (2009) – епідемія та група героїв, що намагається вижити у новому світі.
  • Gisaengchung / Parasite (2019) – цей корейський фільм дуже наробив галасу і дійсно є непоганим змішування багатьох жанрів.
  • Free Fire (2017) – нетиповий бойовик який по суті є однією довгою перестрілкою у закритому приміщенні.
  • Fractured (2019) – божевіляя і злочин який свідомість приховує від самої себе.
  • In The Tall Grass (2019) – одна з непоганих реалізацій Стівена Кінга. Якщо і не старшно то хоча б атмосферно.
  • Time Trap (2018) – фантастика про подорожі у часі (не зовсім, але приблизно) яка з кожною хвилиною стає все кращою і кращою.

Ну і звісно фільми які розчарували:

  • Public Enemies (2009) – імениті актори та режисер, історія Ділінджера та його пограбувань і втеч… і все це дуже нудно.
  • The Irishman (2019) – довго, нудно і не цікаво.
  • Rambo: Last Blood (2019) – це просто ганьба яку навіть соромно дивитися.
  • El Camino: A Breaking Bad Movie (2019) – жалюгідне і ганебне продовження серіалу якого б не мало бути взагалі.
  • The Game Changer (2019) – брехливий фільм-маніпуляція про м’ясоїдство та вегетаріанство.

Додаткове читання – 2020, найкраще за рік: серіали.

The Midnight Sky (2020)

Ось, ось він – найкращий науково-фантастичний фільм року. Не зважайте на оцінки – я вірю, що це той випадок коли фільм був просто занадто складний для глядачів які шукали розваг.

В якійсь мірі це поєднання історії про виживання в космосі на зразок “Гравітації” та апокаліпсису вмираючої планети трошки схожого на показане у фільмі “Дорога“, або навіть на книгу “На березі“.

Так, я знаю, що цей фільм знято за книгою, але про книгу навіть ніколи не чув, тепер же додам у список для майбутнього читання.

Також це фільм Джорджа Клуні в якому він зіграв головну роль. І зробив він і те і інше дуже добре!

У вмираючому світі вчений світового рівня теж помирає від хвороби на арктичній станції. Але раптом знаходить про кого піклуватися і до того ж у нього виходить зв’язатися з командою космічного корабля яка повертається на Землю. Намагаючись врятувати екіпаж головний герой також бореться з хворобою і пробирається крізь драматичні спогади свого життя.

Науково-складова фільма на вищому рівні. Певні зауваження можна висловити хіба щодо поведінки та рішень екіпажу корабля, але все теж не неймовірно.

І драматична частина фільму дуже сильна. Коротше це просто наздвичайний фільм на мою думку.

І про оцінки ще раз – навіть якби у цього фільма було 4/5 я би все одно сказав би, що мало.

Оцінки:

Garmin Edge 530

Дуже довго, просто надзвичайно довго я використовував велокомп’ютер Garmin Edge 520 і був ним дуже задоволений. Але нарешті у наступної моделі в лінійці назбиралося достатньо відмінностей які і змусили мене перейти на нову версію (тобто я пропустив 520 Plus яка по набіру характеристик десь посередині). Отже коротко про ці відмінності:

  • Ціна -$300, я купив по акції за $250. На мою думку враховуючи набір характеристик це найкраще співвідношення ціни та фіч у велокомп’ютерів для любителів. При цьому ціна за новий Edge 520 усього на $80 менше.
  • Час роботи – 20 годин проти 15 у 520-ї моделі.
  • Розміри – додано 1 мм висоти та ширини, 9 мм товщини.
  • Екран – 2.6 дюйми по діагоналі замість 2.3.
  • Маршрути – до 200 можна завантажити на пристрій. У 520-ї такої можливості не було.
  • Підтримка bluetooth сенсорів – це нове і додає можливість підключати практично будь-які датчики.
  • Нова статистика по вело – набір висоти, режис для гірського байку, погода, тощо.

Але головні дві фічі заради яких я і зробив покупку це кольоровий дісплей та режим розширення дисплею.

Що стосується кольорового дісплею то він не прости виглядає красивіше, але і дає контрастніше зображення. До того ж тут сильно покращено карти і читати їх незрівнянно легше. Лише заради цього варто було б оновитися.

Що стосується розширеного дисплею то це спеціальний режим для тріатлону. Працює це так. Перед стартом тріатлону вмикаємо комп’ютер, переводимо у режим Extended Display, паруємо годинник і йдемо на старт плавання. Після плавання у транзитній зоні годинни знаходить велокомп’ютер і той починає показувати екрани вело-режиму беручи дані з годинника без необхідності вмикати/вимикати і таке інше. Таким чином можна дивитися на зручніше розташований більший екран під час велоетапу.

Звісно це означає, що датчики (каденс, швидкість) треба підключити до годинника, а не до комп’ютера.

Подробиці про те як налаштувати і використовувати цей режим ось тут – https://www.dcrainmaker.com/2019/06/garmins-triathlon-mode-extended-display.html.

З недоліків можу назвати лише те, що роз’єм зарядкі і досі micro-USB.

На сайті виробника – https://buy.garmin.com/en-US/US/p/621224.

Master Boot Record – 2020 – VirtuaVerse.OST

Це вже другий альбом команди за цей рік (попередній – Master Boot Record – 2020 – Floppy Disk Override). І з усього їх матеріалу цей реліз є найбільш транквілізуючим – музика наче і жвава, і багато в ній відбувається, але тим не менше вона розслабляє та присипляє навіть.

І я не хочу сказати, що музика нудна чи одноманітна. Як завжди у MBR тут є і що послухати і є як використовувати ритмічну електрону пульсацію композицій у фоновому режимі.

Це класна музика щоб під неї зосереджено щось робити, кудись далеко їхати і взагалі якусь тривалу і одноманітну активність робити.

Також на відміну від попереднього матеріалу музика хоча і є так само електроною, але позбулася того, що робило можливим її віднесення до heavy metal.

Моя оцінка – 7/10.

Весь альбом на BandCamp:

Весь альбом на YouTube (в одному роліку):

2020, найкраще за рік: музика

Цього року було доволі багато цікавих для мене релізів, але було і кілька розчарувань. І як завжди під кінець року деякі імениті команди випустили повноформатні альбоми до яких у мене ще не дійшла черга щоб ознайомитися з ними – вони лишаються на наступний рік. Так само і цього року я розглядаю не лише те що було випущуно 2020-го.

Що сподобалося:

  • Sodom – 2020 – Genesis XIX – найцікавіший альбом групи за багато років в якому їх музика стала чіткішою, а не суцільним басовитим бубнінням як в кілької останніх релізах.
  • Testament – 2020 – Titans of Creation – класичний альбом від титанів стилю. Цей альбом як наче підсумовує творчість команди за останні 15-20 років і має в собі все найкраще за цей період.
  • Annihilator – 2020 – Ballistic, Sadistic – все класно, одни з найкращих альбомів команди. Швидко, чітко, енергійно. Можливо недостатньо важко, але Annihilator ніколи не були важкими.
  • Jinjer – 2019 – Macro – потужний альбом від української metalcore команди. Навіть трошки кращий за попередній.
  • Toxic Holocaust – 2019 – Primal Future: 2019 – нова для мене команда в thrash metal яка змогла примусити порадіти новому диханню для стилю де так не часто з’являються варті уваги новачки і де дуже складно зробити щось нове.
  • Motanka – 2019 – Motanka – практично ніколи не слухаю doom metal, а тут почав лише через те, що це українська команда. І мені так сподобалося, що купив альбом і слухаю його регулярно.

Що можу назвати “ну, непогано”:

  • Infected Mushroom – 2020 – More Than Just a Name – як на мене то трохи гірше за попередній альбом (більш лірично і менш ритмічно цього разу), але все одно сподобалося.
  • Ozzy Osbourne – 2020 – Ordinary Man – я чесно кажучи не очікував, що мені сподобається хоч щось і планував просто один раз послухати. А в результаті альбом тепер в моїй колекції. Ця музика не достатньо важка чи енергійна, але винахідлива, приємна, гармонійна і просто створює хороший настрій. Це мабуть перший альбом від Оззі за останні 30 років який я готовий слухати повністю знову.
  • Mecalimb – 2020 – Collector of Souls – емоційна подача зробила цей альбом таким, що привернув мою увагу. А одноманітність пісень є його найбільшим недоліком.
  • Rage – 2020 – Wings Of Range – ветерани про яких я навіть не думав, що вони ще активні видали несподівано класний альбом. Їх музика безпомилково, але звучить вона так як має звучати сучасний метал.
  • Death Angel – 2019 – Humanicide – вдалий альбом від ще одних ветеранів. У них часто бувають промахи, але тут все добре.

Що не сподобалося і розчарувало:

  • My Dying Bride – 2020- The Ghost of Orion – ні конкретно цю команду, ні doom metal взагалі я не так щоб люблю. Але ось цей альбом було так розхвалено і розрекламовано, що я просто не зміг пропустити… і це нудно, неймовірно нудно, беземоційно, блякло і взагалі не цікаво ніяк.
  • Lindemann – 2019 – F & M – попсово, беземоційно, без енергії, усе мимо. Розчарування як воно є.
  • Korn – 2019 – The Nothing – я їх і раніше не любив. Але цей альбом – це найгірше в дискографії команди на мою думку. Мішанина темпів та гучності, істерика якась, і при цьому усе не цікаве і аж позіхаєш. Дуже погано.
  • Slipknot – 2019 – We Are Not Your Kind – у Slipknot єдиний хороший альбом для мене – це їх перший альбом. І з кожним наступним матеріал ставав все гірше. Ну і відповідно цей альбом – найгірше що група видавала будь-коли. Я взагалі не розумію що і де знайшли ті хто хвалить ось це.

Sodom – 2020 – Genesis XIX

У ветеранів thrash metal німецької школи особисто для мене є 2 періоди. Перший, який є просто неймовірним з моєї точки зору – це ранні альбоми включно до Agent Orange 1989-го року. Те що було після того хоча і радувало час від часу хітами, але переважно було важке і м’ясисте до нерозбірливості.

І ось вперше за багато років Sodom видали альбом який цілком може бути початком третього періоду в творчості групи. Це все так же важка і щільна музика як і в тих альбомах, що вони мені менше подобаються. Але рифи стали чіткішими і все не зливається у басовите бурмотіння.

Мені цей альбом сподобався. Він звучить важко, хоча якщо звертати увагу на деталі то не є занадто важким. Музика швидка, але не до безумства. І подача вокалу така прямо клінічно чиста, ніякої агресії, але все надзвичайно серйозно.

Ну і головне: чим більше слухаю – тим мені більше подобається.

Оцінки:

Весь альбом на YouTube:

Randall Munroe. xkcd: volume 0 (2009)

Ще один web-комікс (як і Oglaf) який можна читати в інтернеті – https://xkcd.com/.

Але з’ясувалося, що коли щодня переглядаєш коротенький (найчастіше в один кадр) жарт то невдалі забуваються миттєво, а вдалі запам’ятовуються на роки – а з друкованим форматом так не працює.

Переважно навколонаукова та комп’ютерна тематика (автор є колишнім інженером NASA), деякі історії навіть інформативні, деякі піднімають цікаві питання. Але в абсолютній більшості ці історії з людьми-паличками просто не смішні. І коли читаєш цю книгу де йдуть одне за одним десятки не смішних міні-історій, то наявність кількох вдалих мало що виправляє. Тому продовжу читати в інтернеті.

Оцінки:

Specialized Sitero Expert Gel Saddle

Після того як почав значно більше часу проводити на своєму трі-байку Felt B16 мені стало зрозуміло, що сідло яке там стояло з самого початку (від Cobb) не є ідеальним для мене. Після консультації з тренером мені порадили спробувати ось це сідло яке підходить дуже багатьом.

Ну ось власне я його придбав, встановив і почав використовувати… Усього через 3-4 години я вже звик до сідла і використовую його майже рік по тому.

Незвичним спочатку було мабуть лише те, що як і усі сучасні сідла для трі-байків воно коротше і ширше. Таким чином прибирається навантаження з тих частин де воно спричиняє з часом дискомфорт. І при цьому зберігається можливість соватися час від часу трошки назад чи вперед.

Але в цілому постійно таке відчуття, що сидиш на краєчку звичайного сідла. І в той же час таке відчуття ніяк не заважає і не відтягує на себе увагу.

Тому я можу сказати, що як шукаєте сідло для ТТ, але нема можливості протестувати їх велику кількість то ось це сідло варто враховувати через те, що воно дійсно підходить більшость людей.

Ціна – $160, це може здатися дорого, але коли сідло незручне то готовий будь-які гроші платити щоб вирішити проблему. Та і у порівнянні з іншими сідлами цього класу і призначення ціна є скоріше ближче до низької.

На сайті виробника – https://www.specialized.com/us/en/sitero-expert-gel/p/156073.

Guns Akimbo (2020)

Бойовик у стилі коміксів. Реалістичності нуль, логіки – ледь більше нуля, розваг – по максимуму.

У світі в якому проходить гра де якісь неймовірно здібні психи вбивають одне одного в прямому ефірі головний герой після нападу організаторів отримує прикручені до кісток рук пістолети та стає жертвою полювання. І решту фільму він намагається вижити та походу розв’язати деякі проблеми особистого життя.

Як і очікувано герой красиво та з героїчними стражданнями перемагає усіх поганих і їде в захід сонця знищувати решту покидьків у світі.

У сюжеті є кілька не надто очікуваних поворотів, але нічого надзвичайного. Графічна складова вище будь-яких очікувань.

Також у фільмі у перерві між насиченими подіями сценами нема провисання – натомість нам дають фрагменти реальності та передісторії які роблять дійових осіб хоч трохи глибшими.

Цей фільм, який чомусь пройшов не надто поміченим, виглядає і розважає краще ніж нудні цьогорічні блокбастери про похнюплених супер-героїв.

Оцінки: