2020-09 – Ескаланте, Юта

Це не перший наший раз в Юті коли ми у багатоденному турі на гірських байках: про всі попередні подорожі можна почитати тут – White Rim, Moab, UT та MTB – Bryce to Zion, Utah.

Цього разу ми поїхали у Моаб машиною, про саму дорогу і наші враження читайте тут – Дорога на Ескаланте: Вашингтон, Айдахо, Юта.

Моаб, колись крихітне і тихе містечно в пустелі зараз став надзвичайно шумним та неспокійним. Кілька років тому головну вулицю можна було переходити коли заманеться, зараз же невпинний трафік на кілька смуг суне і вдень і вночі. І саме місто швидко росте: будуються велики готелі, розширюються дороги, виникли різні місця де можна покататися на велосипедах, мотоцилах та машинах безпосередньо за містом. Ну і звісно туристів стільки, що доволі складно навіть ходити по тротуару.

Отже з Моабу ми виїхали в стонору міста Ескаланте і за якісь 4 години сіли на велосипеди і почали подорож…

Щоб одразу відповісти на питання про те які саме велосипеди: у мене був Santa Cruz Tallboy ($65 за добу), а у Олени Santa Cruz Hightower ($80 за добу). У компанії Rim Tours з якою ми вже втретє робимо подібні подорожі усі велосипеди нові і після одного сезону вони їх продають.

Більшість подорожі проходила на висоті від 1.6 до 2 км, що доволі сильно відчувалося – втомлюєшся дуже швидко без акліматизації. Також, не дивлячись на те, що на світлинах можна побачити деякі зелені рослини це надзвичайно суха місцина в якій не буває води практично ніколи. Щодня за 4-6 годин вело ми випивали по 5 літрів води і ходили в туалет добре якщо пару разів на день – усе випаровується через шкіру.

Крім того надзвичайно сильно світить, просто сліпить сонце і на небі практично ніколи нема жодної хмаринки. Вночі в затінку доволі прохолодно (все ж таки висота якась), але той затінок ще спробуй знайти. І для ночівлі потрібні теплі спальні мішки, кофти, штани і навіть рукавички. А коли світить сонце то нагріваєшся миттєво. У нас все що було не захищено обгоріло практично миттєво і ми ще кілька днів потому мали красиву темно-червону засмагу.

Ночували ми у наметах (брали свої, але можна рентувати) – їх перевозили зі стоянки на стоянку машиною підтримки. Їжу нам готували гіди яких було двоє на 8 людей в групі – смжені на вогні м’ясо, риба. А також овочі, кава, каші і таке інше. Все було здорове, поживне і смачне.

Що стосується складнощі маршруту то більшою проблемою була не дорога, вірніше не її стан, а рел’єф. Ми весь час були чи то на асфальтній чи на гравієвій дорозі і ділянки де треба мати певні вміння зустрічалися надзвичайно рідко. Пісчані ями, велике каміння, гравій та інше були добре якщо на 10% усього маршруту. Складніше було долати гірки – під таким сонцем і на такій висоті деякі затяжні гірки по кілька сот метрів, а то і пару кілометрів були справжнів випробуванням.

Звісно в нашій групі були люди різного рівня підготовки, але я просто катався туди і назад щоб сильно не відриватися від групи. І виходило нормально. Коротше нашої з Оленою фізичної форми вистачило щоб кататися в задоволення і щоб не відчувати, що занадто легко.

Стосовно видів – ця пустеля (Grandstairs Escalante) з того що ми бачили демонструє геологічні прошарки лави, донних осадів і такого іншого. І все це вивітрюється і вимивається водою і створює пейзажі в яких гори виглядають як розрізаний торт.

Деякі провалля з деяких точок мають по кілька сот метрів глибини. На жаль усі фото та відео не дуже добре передають масштаби чере те, що було надзвичайно світло. А як все це поправити не дуже хочу розбиратися. Тому вірте на слово :)

На деяких маршрутах (і ми такі коротенькі походи робили) можна побачити скам’янілий ліс. В прямому сенсі це кам’яні дерева, вірніше їх залишки – пні та фрагменти. Це дерева які колись загинули, але за мільйони років у сухому клімати органіка в їх складі була замінена залізом та магнієм. Процес схожий на те як утворювалося вугілля, але не такий самий.

Тваринне життя тут теж є, але умови назвичайно складні для виживання і вдень хоч щось живе побачити практчно не реально.

Тут є великі кішки, іноді заходять бурі ведмеді. Є лисиці, койоти, трапляються кролі, зайці та бурундуки. І звісно змії та ящірки. Змії є отруйні, але агресивних серед них нема тому їх майже не згадують як загрозу – шанс загинути від перегрівання чи дегідрації набагато вищий.

Також є птахи – орли, яструби, ворони та інші, але і вони вдень практично не літають. Усе виглядає застиглим і мертвим.

Що стосується людей то як завжди в подібних подорожах вони найцікавіші. Був у нас 76-річний колишній дипломат який працював в СРСР в часи Брежньова, займався космічною співпрацею між державами і дуже добре говорить російською.

Були дві сестри з Аляски 65 та 74 років які крутили так, що за ними хоча і втримаєшся, але розслабленим їх темп ніяк не навзеш.

Був інженер-еколог-хімік що грає у grindcore групі та його батьки (бізнесмен мульти-міліонер та художниця) у яких теж була купа цікавих історій. До речі те що вони неймовірно багаті ми зрозуміли самі. Тут не надто заведено хизуватися статками, але коли у розмові практично будь-яку екзотично місцину не згадаєш тобі кажуть “а, у нас там дім є” то стає зрозуміло усе.

В останній день ми поїхали на озеро яке штучно створили затопивши один з канйонів – зараз це відомий курорт на якому багаті люди мають яхти і проводять іноді вихідні. І у наших багатіїв звісно був дім на тому озері, яхта, водні мотоцикли і таке інше. Та і в Моабі у них було житло.

Ну і на останок вам ще кілька світлин та відео.

Один коментар для “2020-09 – Ескаланте, Юта”

Залишити відповідь

Зайти з допомогою: