Annihilator – 2020 – Ballistic, Sadistic

Кілька останніх альбомів поспіль звучання команди ставало все легшим і легшим і додавало у мелодійності: Annihilator – 2017 – For the Demented та Annihilator–2013–Feast добре це демонструють. А цей альбом несподівано вийшов дуже швидким і важчим за усе, що команда робила кілька останніх років.

І через це він звучить дуже добре і привертає увагу: усі пісні емоційні, напружені, ритмічні, жорсткі. Але все це зроблено без будь-якої агресії чи зашкалюючої важкості. У своєму стилі одним словом – тобто мелодійність зберіглася.

Я надзвичайно задоволений чим альбомом і з задоволенням слухаю його знову і знову. І раджу не лише любителям стилю, але і тим хто час від часу слухає важку музику.

Оцінки:

Весь альбом на YouTube:

Swagtron Electric Scooter

Пару років тому був такий собі пік популярності електричних самокатів – про них усі писали і всі навколо мене їх або купували, або обговорювали. Звісно і мені закортіло спробувати. Дочекався знижки на модель на яку на той момент (але не зараз) були непогані відгуки і купив собі.

Сама модель не надто вдала: дальність ходу ледь сягає 10 км, швидкість трошки вища за неспішний біг, а заряджається до 100% більше 5 годин. Проте ціна (на момент покупки – $270) була помітно нижча за інші популярні на той час моделі.

З моменту покупки (більше року тому) електричні самокати значно вдосконалилися – вони тепер долають довші дистанції, розвивають вищу швидкість і часто їх можна зарядити швидше.

Але найбільша проблема – я так і не зміг придумати коли і як його використовувати. На роботу чи з роботи – або по гравієвій доріжці (капець колесам), або по крутих гірках (дуже швидко здохне батарея, якщо взагалі дотягне). Та і мало задоволення насправді неспішно чургикати на ньому.

Я навіть кілька разів пробував брати його в атобус. Коли працював в Сіетлі виходив на зупинку біля дому, сідав з самокатом в автобус (самокат можна скласти), потім виходив і десь 3 км їхав на ньому до офісу. Не зручно те що він хоч і складається, але все ж таки дуже великий (приблизно як довгий скейт). І якщо на роботу я можу сісти у ще порожній автобус, то вже назад стою в забитому і самокат заважає і мені і оточуючим.

Друга проблема – він важкий. Тобто під рукою його тримати не вийде ніяк, а в рюкзаку він занадто великий і знову ж таки важкий.

У самоката є доволі непоганий ліхтарик для темного часу, а також додаток на смартфон – рівень заряду можна подивитися.

У мене в підсумку після приблизно десяти використань він так і стоїть без діла в гаражі.

Оцінка на Amazon – 2.7/5 (https://www.amazon.com/gp/product/B07F45HL7M).

Ian McEwan. Machines Like Me / Ян МакЕван. Машини як я (2019)

Цікавий альтернативний світ в якому Алан Тьюрінг продовжує свою діяльність, що призводить до виникнення штучних людей у 80-х роках. Головний герой, що є власником одного з перших таких андроїдів переживає проблеми романтичного характеру, намагається заробляти гроші і якось взаємодіє зі своєю власність (тобто з андроїдом). І все б наче б то непогано – це книга про переживання звичайною людини у доволі незвичних обставинах, але не зрозуміло для чого тут науково-фантастична складова. Вона, ця складова, не грає абсолютно ніякої визначної ролі ні в сюжеті, ні у розвитку героїв.

В якийсь момент книга перетворюється ледь не на детектив, але швидко знову скочується до рефлексії другорядних дійових осіб. І по суті вся ця книга, за винятком антуражу, є рефлексією кількох дійових осіб.

Написано непогано, це мабуть єдиний плюс. Але читаєш і не розумієш чому продовжуєш. Якби текст так легко не проковтувався то я б кинув читати дуже швидко.

Оцінки:

Nightflyers (2018)

Це вже друга спроба зробити міні серіал по одноіменній книзі Джорда Мартіна.

Сам твір є космічним жахом, але важливо те що це одна з перших книг автора. Книга сама по собі вийшла доволі суперечлива. Вона привернула увагу, але була дуже нерівна де мала кілька цікавих аспектів розбавлених великою купою невідповідностей і провисань.

І на жаль серіал теж дуже сильно і дуже часто провисає. Це, повторюся, космічні жахи де сюжет надзвичайно сильно схожий на визначний в жанрі фільм Event Horizon. Тут у нас теж є космічний корабель, що намагається знайти контакт з прибульцями. Але прибульці вміють керувати часом. А ще тут є штучний інтелект, загублене в космосі поселення, телепати, андроїді і різні інші цікавинки. І з усім цим набором серіал примудряється більшу частину кожного епізоду просто нудно тягнутися… Не подужали одним словом.

З хорошого – актори та комп’ютерна графіка.

Тому радити його я можу лише прихильникам космічних жахів та тим хто хоче ознайомитися з ранніми роботами автора.

Оцінки: