2019-09-29 – MFG Cyclocross The Taco Fall Buffet

Продовжуємо серію цьогорічних циклокросів (перший старт цього року – 2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish).

Цього разу старт був на новій трасі у місті Еверет, що від нас трохи більше 30 хвилин машиною.

Напередодні йшов невеличкий дощ, але особливих проблем з грязюкою не було. Були інші проблеми – складні гірки та багато піску.

Гірки були затяжні, а також коротенькі та дуже круті. Причому круті на скільки що я не ризикував їхати в них – коли пробував на розминці то заднє колесо просто починало прокручуватися. Тому такі гірки я просто зіскакував з вела та біг. Добре що вони були по 3-5 метрів.

Щодо піску то був пляж – відносно втрамбовані метрів 100 піску в одну сторону і дуже рихлий пісок в іншу. Пісок цей (той що рихлий) як і більшість учасників я їхав дуже близько до води де колеса менше в нього заривалися.

Також була класна яма з піском в яку був дуже крутий спуск і після якої починалася дуже крута і доволі довга гірка. Були звісно маніяки як її вигрібали на велосипеді, але більшість (як і я) зіскакували в піску і потюпцем бігли в гірку.

Взагалі вся ця траса була складнішою за попередню, але не технічно, а через те що вимагала кращої фізичної форми. Нам обом дуже сподобалося.

Цього разу ми обоє стартували в категрії 4 у віковій групі 35+.

Данні з мого велокомп’ютера: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4109687390, Strava – https://www.strava.com/activities/2750898932.

У підсумку я 19-й в своїй віковій групі – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=197506&did=219403&cid=1110629.

2019-08 – Ісландія. Водоспади

Попередні частини:

Чого в Ісландії вистачає крім каміння, вітру та поганої погоди так це водоспадів.

Тут і найбільший водоспід у Європі, і найгаласніший, і наймокріший, і най-най-най… Одним словом їх багато. Лише дійсно великих, таких що аж голова крутиться коли дивишся в них тут мабуть більше десятка. А дрібних, по кілька десятків метрів висотою – так їх взагалі ніхто не рахує.

Якщо відвідуєте Ісландію то обов’язково заплануйте заїхати подивитися хоча б на найбільші водоспади – до них як привило прокладено хороші дороги і вони не надто в стороні від туристичних маршрутів.

І тут варто згадати що в Ісландії, як це не дивно, велика (якщо не більша) частина землі знаходиться у приватній власності. Тобто оці водоспади, скелі та вулкани є чиєюсь власністю. Уряд намагається потихеньку викуповувати землі у власників, але поки що усе просувається дуже повільно.

Власники ж, з іншого боку, у більшості випадків дозволяють усім бажаючим гуляти по своїх землях, і лише інколи можна побачити огорожі навколо будинків чи пасовиськ.

Але хто зна що там буде у майбутньому – тому поспішайте відвідати.

Також варто брати дощовик, шапку та водозахисні штани коли ходите на водоспади. Навіть коли нема вітру вся ця маса води що падає з більше ніж 100 метрів створює мокру хмару на доволі великій території. І якщо зарані не подумати то можна потім провести весь день у наскрізь мокрій одежі.

І як і для походів джинси і кросівки не будуть найкращим вибором.

Далі ще кілька світлин і відео, літери закінчилися.

Robert J. Sawyer. Quantum Night / Роберт Сойєр. Квантова ніч (2016)

Сюжет описує доволі нову ідею яку я в інших книгах поки ще не бачив. Мова йде про те що квантова механіка визначає в тому числі нашу свідомість.

За сюжетом дослідник з’ясовує що свідомість кожної людини в залежності від певних факторів може бути в одному з трьох станів: людина свідома, людина є психопатом, або людина є філософським зомбі що лише імітує розумну діяльність.

Спочатку здається що маючи спосіб “перемикати” свідомість людини з одного режиму в інший можна вилікувати всіх психопатів та зробити розумними усе населення. Але швидко з’ясовується, що завдяки той же квантовій механіці стан свідомості усіх людей пов’язано і не можна зробити зміни для когось так щоб не зачепити інших.

І тут майже настає кінець світу… Але звісно героїчні герої героїчно рятують світ (по дорозі лікують Путіна від психопатії) і книга закінчується на радісній ноті.

Читати було цікаво з багатьох причин: не затяганий сюжет, живі герої, добре викладено історію зі стрибками в минуле там де темп уповільнювався.

Оцінки:

Anomalisa (2015)

Сумний, тягучий і доволі депресивний кукольний фільм який не буду ризикувати радити.

Фільм розказує історію чоловіка, доволі знаменитого в своїй професійній сфері, якому усі люди здаються на одне обличчя і він дійсно не може їх відрізнити одне від одного. І тому усе в його житті безрадісне і сіре.

Аж ось він раптом зустрічає жінку, зовсім не красуню, яка має своє власне обличчя в його очах… А далі все розвивається і йде не надто щасливо.

Тому фільм виходить такий наче і розумний і художній, але геть не розважальний. І чесно кажучи нуднуватий. Проте – нагороди, визнання, культурна значущість. Може і варто спробувати подивитися, але на свій ризик.

Кукол анімовано дуже класно, це варто відзначити – іноді навіть забуваєш що це не справжні актори.

Оцінки: