Annihilation (2018)

 

Цей фільм це якийсь ганебний ідіотизм за яким навіть спостерігати соромно…

Почнемо з того що фільм начебто хоче бути науковою фантастикою, але дуже швидко скочується чи то у підліткову фантастику, чи то у казку.

Поведінка героїв гірша ніж у 3-річної дитини, а з логікою та мотивацією усе ще гірше. Ось вам приклад: у зону де коїться невідомо що відправили дві команди і вони не повернулися. Значить що – питають наші героїні. Значить їх або щось вбило, або вони одне одного повбивали – відповідають вони ж. І все, більше варіантів в природі нема. Ну і геніальне рішення – команди ці повбивало бо там були одні чоловіки, значить треба відправити команду з одних жінок.

Лідер команди, це як ще один приклад, каже – йдемо далі. На що деякі в команді відповідають – а ми не хочем. Ну і не треба каже командир, я тоді сама піду. Армія така армія в уяві феміністок.

І такого дебілізму там не багато, а в прямому сенсі кілька разів на хвилину. Аж фізично боляче дивитися.

Фільм навіть не феміністичний, він просто неймовірно дурний.

Здається усе могли б врятувати спецефекти яких у фільмі просто щосекундно. Але вони такі крикливі, що аж занадто і набридають за якісь 5 хвилин перегляду. До того ж вони недоречні абсолютно і при тому що дорогущі не виглядають красиво.

Звісно шукачі глибоко сенсу одразу помітили там і деталі і посилання що начебто містять цілу прірву сенсу, але то все очевидно надумане.

Поганий, дуже поганий фільм. Ніякого виправдання таким зависоким оцінкам. І може я занадто критичний, але я мав певні сподівання коли цей фільм називали ледь не найкращою НФ-картиною десятиріччя, а він виявився просто дурнуватим набором комп’ютерної графіки зі сміхотворною історією.