Продовжимо…
Після того як ми провели день і ніч у Тарангірі (повторюся що рекомендую провести там більше ніж один день) нашу невеличку групку повезли до озера Маньяру.
Дорога проходила грунтовою дорогою через крихітні поселення масаїв де ми вдосталь надивилися на крихітні хатки, рисові поля та худих і дрібних корів та кіз.
Що ще цікавого так це довжелезна смуга гір яку добре видно з космосу і яка утворилася зіткненням двох тектонічних плит одна з яких і стала горами накривши іншу 2 мільйони роки тому. Цілком можливо що на глибині кількох кілометрів під цими горами лежить кількаметровий шар діамантів…
Озеро відоме в першу чергу своїми фламінго і ми навіть якусь кількість їх бачили (кілька сотень). Але це все ж таки сезон засухи, озеро зміліло до калюж і фламінго в цей час тут не так багато.
Крім фламінго у цій місцині водиться доволі багато бабуїнів які живуть і подорожують групами по кілька десятків штук.
Ще в лісі водяться якісь гігантські пітони які в такий час сплять кільцями на деревах і ми їх так і не побачили. Та і взагалі кажуть їх побачити важко доки такий не звалиться на тебе з гори.
Ну і звісно всюдисутні зебри, жирафи, буйволи та інші тварини що ми їх вже бачили вдосталь. Але місцина біля озера більш пустельна ніж у парку і великих тварин тут помітно менше.
Тож якщо сенс вашого життя не в тому щоб побачити багато-пребагато фламінго то рекомендую заощадити цей день і краще провести його у Тарангірі.
Ну і відео звісно:
Усі світлини з нашої подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.