Національний парк Тарангіре не такий відомий як інший національний парк Танзанії – Серенгеті. Відомість Серенгеті пов’язано в першу чергу з тим що там більш пласка і пустельна місцевість і присутня велика кількість великих кішок (левів, чіт, леопардів). В той час як Тарангіре є домівкою для сотень (і я не перебільшую) слонів. Але також у парку багато іншого дикого життя. Взагалі якщо ви збираєтеся відвідати цей парк раптом коли то дуже сильно раджу провести там більше одного дня – там є що подивитися.
Дістатися до парку від Моші (міста поблизу Кіліманджаро та міжнародного аеропорту) у нас заняло трохи більше 4 годин, ось тут можна почитати і подивитися відео про дороги Танзанії – 2017-12 – Танзанія. Загальні враження.
Перше що помічаєш коли бачиш диких тварин парку – дуже багато зебр. Зебри навколо, зебри всюди, зебри гуляють великими стадами. А друга річ яка також доволі неочікувана – усі тварини перемішані і пасуться одне біля одного. Звісно антилопи ходять з антилопами, буйволи з буйволами, але коли вони починають жувати траву то поступово перемішуються між собою і взагалі цим не переймаються.
Нам попався дуже хороший гід який детально розповідав про усе: про тварин, про масаїв, про геологію та географію, про різні випадки які ставалися у минулому. До того ж він відповідав на будь-які наші питання і взагалі ми лишилися ним дуже задоволені. І більшість того що я буду писати далі ґрунтується саме на тому що він нам розповів.
Одразу поясню що в подібних турах виходити з машин туристам заборонено взагалі. Захотілося в туалет – або шукай вихід, або терпи. Більше того – машинам з туристами можна їздити лише певними маршрутами. Звісно на стоянках де туристи ночують у палатках і є де захищені клітками кухні можна пересуватися своїми ногами. Але навіть на стоянках не можна викидати сміття і взагалі що привезено з собою те усе треба вивозити назад.
У минулому були випадки коли туристи платали хабаря гіду і їх водили кудись пішки. Але такі порушення закінчуються смертю часто – ті ж слони нападають і затоптують щоб захистити свою малечу. А бігають вони набагато швидше за людей, особливо якщо по піску чи воді, або у гірку… І з часом стати гідом стало так складно і покарання стали такими жорсткими що (за словами нашого гіда) ніхто з них не погодиться ні на що подібне. Особливо враховуючи що гіди заробляють набагато більше за середню зарплатню в країні.
Звісно в подібні парки приїздять і міліонери. За словами нашого гіда той же Біл Гейтс буває в національних парках Танзанії доволі часто. Але вони мають свої маршрути і свої готелі. Так, наприклад, є доволі комфортні невеличкі готелі прямо в глибині парку (площа парку складає майже 3000 квадратних кілометрів) де ніч коштуватиме від $1500.
І також діють спеціальні правила для знімальних груп. Вони, по-перше, платять дуже великі гроші. А крім того вони мають возити з собою не просто гідів, а рейнджерів. Рейнджери це такі супер-круті спеціалісти які можуть пересуватися парком за власним бажанням і робити там що вважають за необхідне. І знімальні групи мають виконувати всі їх вказівки. Звісно у фільмах BBC ви цього не бачите.
Парки Танзанії є абсолютно дикими в тому сенсі що за тваринами тут ніхто не доглядає: їх не поять, не підкормлюють, не лікують, не вирощують малих у спеціальних закладах щоб потім випустити на волю. Тут дике життя розвивається так як мало б без втручання родини і поранені тварини гинуть, засуха вбиває багато тварин. І звісно не можна і туристам ні годувати ні навіть торкатися (та вони і не дадуться) тварин.
Про слонів ми дізналися що вони утворюють групки до 10 тварин в кожній. Очолює групу великий старий самець. Бувають такі великі що могли б переступити нашу машину. Ми таких великих не бачили, але гід нам показував фото які він робив з деякими попередніми групами. Також у групі кілька самиць і 2-3 маленьких слоники. Також є пара “підлітків” на порозі дорослішання. Так от коли підлітки стають все старшими у них прокидається агресія і вони починають все частіше битися між собою. В якийсь момент це так дістає групу що їх виганяють і тоді вони вештаються десь самі по собі нападаючи на таких же. І ось вони ростуть, набирають ваги і досвіду і через кілька років стають готовими очолити свою групу. А старий самець якого заміняє молодший йде собі жити на самоті. При цьому велетенські старі самці взагалі усамітнюються і дуже дратуються навіть коли хтось йде в їх бік. Таких можна побачити лише дуже здалеку і як правило вони йдуть від тебе.
Так от ті групки слоні насправді знаходяться не надто далеко одна від одної і можна усіх слонів парку уявити як довгу смугу з точок-груп. Відстань між групами складає від кількох десятків до кількох сотень метрів. Таким чином вони дають простір одне одному. Особливо цікаво було дивитися як групи ходили пити воду у великій калюжі – поки одна група там бовтається інша стоїть метрів за 50. І хвилин через 10 починають сердитися і кричати – виходьте давайте, нам теж води хочеться!
Не менш цікавим виявилося життя антилоп. У них виявляється самець веде таке напружене і нервове життя що на чолі стада з самих самочок та малечі жодне з самці не затримується більше пари місяців і потім помирає від виснаження. При цьому він втрачає більше половини своєї ваги. По кілька разів на день йому доводиться відбивати атаки претендентів і колись він програє. А ті самці що ще не мають свого стада живить разом і проводять дні за тим що б’ються одне з одним. При цьому самця який втратив стадо жодна група молодих самців не приймає назад і він навіть якщо не помре від виснаження то буде вбитий великою кішкою дуже швидко – бо він сам і нема кому для нього дивитися по сторонах поки він пасеться.
Іноді коли самці антилоп б’ються їх роги сплітаються так що розчепитися вони вже не можуть і це означає смерть для обох з них. Іноді навіть можна побачити коли виснажений самець тягне у себе на рогах труп супротивника. Але у більшості випадків такі гинуть від левів чи леопардів дуже швидко, буквально за лічені години.
І ще дуже багато цікавого ми почули про кожну з місцевих тварин. Кажу ж – нам поталанило з гідом який добре і цікаво усе розказував. Жирафи виявляється так само люблять спостерігати за людьми як і люди за ними. І коли ви бачите жирафа то він спішить заховатися і починає потім розглядати вас зі схованки. Іншими словами жираф якого ви бачити робить виключно те що дивиться на вас :)
Буйволи хоча і травоїдні, але регулярно намагаються відігнати левів від їх кошенят щоб затоптувати малечу насмерть.
Лелеки які на зиму прилітають сюди в тому числі з України тут виявляється живуть великими групами і красиво обсідають дерева.
А сама небезпечна тварина це виявляється медоїд – вони дуже агресивні, можуть при своїх 10 кг атакувати навіть слона, не кажучи вже навіть про левів. У них товста шкіра, не смачне м’ясо. І при цьому у них самих такі сильні щелепи що вони не те що шкуру прокусують – вони кістки трощать тим же левам. І тому їх усі уникають коли помічають. Добре що медоїди не великі хижаки і не полюють на тих же тварин що і леви.
Ви спитаєте чи бачили ми левів і леопардів? Ні, не бачили, хоча вони є. Справа у тому що як ви бачите на фото рельєф у парку не плаский і до того ж багато дерев. І леви тут ховаються дуже добре. До того ж вони полюють вночі, або дуже раннього ранку, а весь день сплять. Хоча вночі в палатках ми чули як гарчав лев десь далеко.
А леопарда взагалі побачити не можливо навіть якщо знаєш де він. Наш гід розказував історії коли леопарда помітили на дереві біля табору, він зістрибнув вниз і пропав. І скільки навіть гіди не вдивлялися не бачили його взагалі – зник і все. Звісно він просто сидів на місці і чекав нагоди. І дійсно – хвилин через 10 людина яку залишили спостерігати за деревом помітила рух точно там куди зістрибнув леопард. Він просто сидів на місці у траві і чекав.
Кілька років тому у парку був нещасний випадок. Група помітила леопарда на дереві, той зістрибнув і зник. Його ніхто вже не бачив, більше того – машина проїхала якусь дистанцію, пройшло 15 хвилин і дитина захотіла в туалет. Мати висунула її частково з вікна і тут прямо з під вікна на неї стрибнув леопард. Він весь час йшов у траві поруч з машиною і його ніхто не бачив. Я не перебільшую – навіть здоровенного жирава сіро-помаранчового кольору не видно коли він стане між дерев і розрізнити його можна лише якщо точно знати куди дивитися. А леопардів не бачать у траві ні гіди, ні навіть масаї.
Ще варто згадати про муху Це-це. Час від часу можна бачити вздовж дороги розвішані великі чорно-сині знаки. Це місця де живуть мухи і зупинятися там не варто. Муха кусає дуже сильно і прокусює рубашку чи футболку без проблем, джинси захищають нормально. Їх рекомендується змахувати до того як вкусила, замість вбивати.
На щастя уряд Танзанії успішно бореться з малярією і останні кілька років випадків зараження не було. А ще якісь років 10 тому наш гід підхоплював її як мінімум двічі на рік саме через укуси мух.
На цьому поки закінчимо, але пости про Танзанію ще будуть…
Усі світлини з нашої подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.
Ну і відео в якому приблизно те ж саме: