Creep (2015)

 

На додачу до того що цей фільм мало відомий (а це може привабити певний клас глядачів хто вишукує невідомі цікаві фільми) він до того ж ще і дуже камерний. У фільмі по суті два актори і обмежена кількість сцен.

Фільм, що розумієш далеко не одразу, насправді є непоганим фільмом жахів. Жахи ці психологічні і вразливим людям я би не радив дивитися перед сном. При цьому ні кровіщі з кишками ні яких інших брутальних сцен у фільмі нема.

В стилі класичного вже “Проект Відьма з Блер” це мабуть перший за багато років фільм від якого не хочеться плюватися. Більше того – хочеться його похвалити.

У нас тут історія дуже дивного “замовника” та найнятого ним відео-оператора. Але розказувати у деталях нема сенсу просто через те що хоча сама історія і важлива, проте атмосферу та усі враження створює не виключно вона.

У своєму жанрі це на мою думку один з найкращих фільмів взагалі.

Оцінки:

 

2017-12 – Танзанія. Квіти Кіліманджаро

 

Далі будуть світлини квіток (і не лише квіток) які Олена помітила по дорозі на Кіліманджаро.

 

Я, зізнаюся чесно, подібні штуки не помічаю взагалі і не звертаю на них уваги. А Олені цікаво :)

 

Ну ось і весь текст на цьому…

 

Усі світлини з нашої подорожі можна подивитися тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ. Там і розміри більші і якість мабуть краща.

[переклад] Metallica – One

Це був перший відеокліп Металіки. Група була вже на вершині своєї слави і популярності кілька років, але відеокліпів не випускали. Сьогодні цьому кліпу виповнюється 27 років.

Про що пісня? Ви точно хочете знати? Попереджаю – може зіпсуватися настрій. Все ще хочете знати? Ну що ж…

Це пісня про солдата Першої Світової який втратив руки, ноги, зір, слух, можливіть говорити і взагалі будь-як спілкуватися зі світом чи рухатися. І він лежить у суцільній темряві і молить Бога про смерть.

Я нічого не пам’ятаю,
Не можу навіть сказати чи я у свідомості чи марю,
Хочу кричати
Але тиша глушить мене.

Крізь мене пройшла війна
І я намагаюся прокинутися, але зір не повертається
Від мене залишилося так мало
І нема ніяких почуттів крім болі.

Зупини моє дихання і дай мені померти
Боже, розбуди мене.
Чи може я знову в утробі матері
І скоро вийду на світ?

Але не можу на це сподівтися
І вірити що буду знову жити.
З трубками які годують мене
Я більше схожий на якийсь уламок війни.

Підключений до механізмів що утримують мене від смерті
Та не дають заново народитися…
Забери моє дихання і дай мені померти
Боже, розбуди мене.

Весь світ зник і в ньому є лише я
Боже, зупини моє дихання, я так хочу померти.
Боже, допоможи мені,
Я ув’язнений темрявою.

Все що я відчуваю
Це абсолютний жах
Не можу так жити
І не можу померти.

Ув’язнений сам в собі
І моє тіло є моєю в’язницею.
Міна забрала мій зір,
Забрала мою мову,
Забрала мій слух,
Забрала мої руки,
Забрала мої ноги,
Залишила мене у пеклі.

2017-12 – Танзанія. Тарангіре

Національний парк Тарангіре не такий відомий як інший національний парк Танзанії – Серенгеті. Відомість Серенгеті пов’язано в першу чергу з тим що там більш пласка і пустельна місцевість і присутня велика кількість великих кішок (левів, чіт, леопардів). В той час як Тарангіре є домівкою для сотень (і я не перебільшую) слонів. Але також у парку багато іншого дикого життя. Взагалі якщо ви збираєтеся відвідати цей парк раптом коли то дуже сильно раджу провести там більше одного дня – там є що подивитися.

 

Дістатися до парку від Моші (міста поблизу Кіліманджаро та міжнародного аеропорту) у нас заняло трохи більше 4 годин, ось тут можна почитати і подивитися відео про дороги Танзанії – 2017-12 – Танзанія. Загальні враження.

 

Перше що помічаєш коли бачиш диких тварин парку – дуже багато зебр. Зебри навколо, зебри всюди, зебри гуляють великими стадами. А друга річ яка також доволі неочікувана – усі тварини перемішані і пасуться одне біля одного. Звісно антилопи ходять з антилопами, буйволи з буйволами, але коли вони починають жувати траву то поступово перемішуються між собою і взагалі цим не переймаються.

 

Нам попався дуже хороший гід який детально розповідав про усе: про тварин, про масаїв, про геологію та географію, про різні випадки які ставалися у минулому. До того ж він відповідав на будь-які наші питання і взагалі ми лишилися ним дуже задоволені. І більшість того що я буду писати далі ґрунтується саме на тому що він нам розповів.

 

Одразу поясню що в подібних турах виходити з машин туристам заборонено взагалі. Захотілося в туалет – або шукай вихід, або терпи. Більше того – машинам з туристами можна їздити лише певними маршрутами. Звісно на стоянках де туристи ночують у палатках і є де захищені клітками кухні можна пересуватися своїми ногами. Але навіть на стоянках не можна викидати сміття і взагалі що привезено з собою те усе треба вивозити назад.

 

У минулому були випадки коли туристи платали хабаря гіду і їх водили кудись пішки. Але такі порушення закінчуються смертю часто – ті ж слони нападають і затоптують щоб захистити свою малечу. А бігають вони набагато швидше за людей, особливо якщо по піску чи воді, або у гірку… І з часом стати гідом стало так складно і покарання стали такими жорсткими що (за словами нашого гіда) ніхто з них не погодиться ні на що подібне. Особливо враховуючи що гіди заробляють набагато більше за середню зарплатню в країні.

 

Звісно в подібні парки приїздять і міліонери. За словами нашого гіда той же Біл Гейтс буває в національних парках Танзанії доволі часто. Але вони мають свої маршрути і свої готелі. Так, наприклад, є доволі комфортні невеличкі готелі прямо в глибині парку (площа парку складає майже 3000 квадратних кілометрів) де ніч коштуватиме від $1500.

І також діють спеціальні правила для знімальних груп. Вони, по-перше, платять дуже великі гроші. А крім того вони мають возити з собою не просто гідів, а рейнджерів. Рейнджери це такі супер-круті спеціалісти які можуть пересуватися парком за власним бажанням і робити там що вважають за необхідне. І знімальні групи мають виконувати всі їх вказівки. Звісно у фільмах BBC ви цього не бачите.

 

Парки Танзанії є абсолютно дикими в тому сенсі що за тваринами тут ніхто не доглядає: їх не поять, не підкормлюють, не лікують, не вирощують малих у спеціальних закладах щоб потім випустити на волю. Тут дике життя розвивається так як мало б без втручання родини і поранені тварини гинуть, засуха вбиває багато тварин. І звісно не можна і туристам ні годувати ні навіть торкатися (та вони і не дадуться) тварин.

 

Про слонів ми дізналися що вони утворюють групки до 10 тварин в кожній. Очолює групу великий старий самець. Бувають такі великі що могли б переступити нашу машину. Ми таких великих не бачили, але гід нам показував фото які він робив з деякими попередніми групами. Також у групі кілька самиць і 2-3 маленьких слоники. Також є пара “підлітків” на порозі дорослішання. Так от коли підлітки стають все старшими у них прокидається агресія і вони починають все частіше битися між собою. В якийсь момент це так дістає групу що їх виганяють і тоді вони вештаються десь самі по собі нападаючи на таких же. І ось вони ростуть, набирають ваги і досвіду і через кілька років стають готовими очолити свою групу. А старий самець якого заміняє молодший йде собі жити на самоті. При цьому велетенські старі самці взагалі усамітнюються і дуже дратуються навіть коли хтось йде в їх бік. Таких можна побачити лише дуже здалеку і як правило вони йдуть від тебе.

 

Так от ті групки слоні насправді знаходяться не надто далеко одна від одної і можна усіх слонів парку уявити як довгу смугу з точок-груп. Відстань між групами складає від кількох десятків до кількох сотень метрів. Таким чином вони дають простір одне одному. Особливо цікаво було дивитися як групи ходили пити воду у великій калюжі – поки одна група там бовтається інша стоїть метрів за 50. І хвилин через 10 починають сердитися і кричати – виходьте давайте, нам теж води хочеться!

 

Не менш цікавим виявилося життя антилоп. У них виявляється самець веде таке напружене і нервове життя що на чолі стада з самих самочок та малечі жодне з самці не затримується більше пари місяців і потім помирає від виснаження. При цьому він втрачає більше половини своєї ваги. По кілька разів на день йому доводиться відбивати атаки претендентів і колись він програє. А ті самці що ще не мають свого стада живить разом і проводять дні за тим що б’ються одне з одним. При цьому самця який втратив стадо жодна група молодих самців не приймає назад і він навіть якщо не помре від виснаження то буде вбитий великою кішкою дуже швидко – бо він сам і нема кому для нього дивитися по сторонах поки він пасеться.

 

Іноді коли самці антилоп б’ються їх роги сплітаються так що розчепитися вони вже не можуть і це означає смерть для обох з них. Іноді навіть можна побачити коли виснажений самець тягне у себе на рогах труп супротивника. Але у більшості випадків такі гинуть від левів чи леопардів дуже швидко, буквально за лічені години.

 

І ще дуже багато цікавого ми почули про кожну з місцевих тварин. Кажу ж – нам поталанило з гідом який добре і цікаво усе розказував. Жирафи виявляється так само люблять спостерігати за людьми як і люди за ними. І коли ви бачите жирафа то він спішить заховатися і починає потім розглядати вас зі схованки. Іншими словами жираф якого ви бачити робить виключно те що дивиться на вас :)

Буйволи хоча і травоїдні, але регулярно намагаються відігнати левів від їх кошенят щоб затоптувати малечу насмерть.

Лелеки які на зиму прилітають сюди в тому числі з України тут виявляється живуть великими групами і красиво обсідають дерева.

А сама небезпечна тварина це виявляється медоїд – вони дуже агресивні, можуть при своїх 10 кг атакувати навіть слона, не кажучи вже навіть про левів. У них товста шкіра, не смачне м’ясо. І при цьому у них самих такі сильні щелепи що вони не те що шкуру прокусують – вони кістки трощать тим же левам. І тому їх усі уникають коли помічають. Добре що медоїди не великі хижаки і не полюють на тих же тварин що і леви.

 

Ви спитаєте чи бачили ми левів і леопардів? Ні, не бачили, хоча вони є. Справа у тому що як ви бачите на фото рельєф у парку не плаский і до того ж багато дерев. І леви тут ховаються дуже добре. До того ж вони полюють вночі, або дуже раннього ранку, а весь день сплять. Хоча вночі в палатках ми чули як гарчав лев десь далеко.

А леопарда взагалі побачити не можливо навіть якщо знаєш де він. Наш гід розказував історії коли леопарда помітили на дереві біля табору, він зістрибнув вниз і пропав. І скільки навіть гіди не вдивлялися не бачили його взагалі – зник і все. Звісно він просто сидів на місці і чекав нагоди. І дійсно – хвилин через 10 людина яку залишили спостерігати за деревом помітила рух точно там куди зістрибнув леопард. Він просто сидів на місці у траві і чекав.

 

Кілька років тому у парку був нещасний випадок. Група помітила леопарда на дереві, той зістрибнув і зник. Його ніхто вже не бачив, більше того – машина проїхала якусь дистанцію, пройшло 15 хвилин і дитина захотіла в туалет. Мати висунула її частково з вікна і тут прямо з під вікна на неї стрибнув леопард. Він весь час йшов у траві поруч з машиною і його ніхто не бачив. Я не перебільшую – навіть здоровенного жирава сіро-помаранчового кольору не видно коли він стане між дерев і розрізнити його можна лише якщо точно знати куди дивитися. А леопардів не бачать у траві ні гіди, ні навіть масаї.

 

Ще варто згадати про муху Це-це. Час від часу можна бачити вздовж дороги розвішані великі чорно-сині знаки. Це місця де живуть мухи і зупинятися там не варто. Муха кусає дуже сильно і прокусює рубашку чи футболку без проблем, джинси захищають нормально. Їх рекомендується змахувати до того як вкусила, замість вбивати.

На щастя уряд Танзанії успішно бореться з малярією і останні кілька років випадків зараження не було. А ще якісь років 10 тому наш гід підхоплював її як мінімум двічі на рік саме через укуси мух.

 

На цьому поки закінчимо, але пости про Танзанію ще будуть…

Усі світлини з нашої подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.

Ну і відео в якому приблизно те ж саме:

Volkswagen Golf GTI 2017

Про всяк випадок (якщо ви випадково натрапили на цей пост) – я не спеціаліст в автомобілях, мало що в них розумію і навіть не дуже люблю водити. Так що усе далі написане це такий собі огляд дилетанта де викладено лише те що суттєво і помітно мені.

 

Олена вибирала собі цю машинку цілий рік майже і перепробувала Scion FRS (вона ж Toyota щось-там в Європі), Subaru BRZ, Mazda Miata і навіть Dodge Challanger. Але зупинилася саме на цій машинці яку ми лагідно називаємо “бжибжиком”. І ось вона в неї вже майже рік і до того ж останнім часом я мав нагоду доволі часто сидіти за її кермом. А отже можна щось написати.

 

У Олени модифікація Autobahn – це найдорожча що є. А щодо технічних характеристик то подробиці дивіться на відповідних сайтах, далі лише основне:

  • Ціна – $$25000-35000 в залежності від комплектації.
  • Розход бензину – 28 миль на галон в середньому (8.4 літри на 100 км).
  • Двигун на 2 літри, 220 кінських сил.
  • Передній привод.
  • Хетчбек.
  • Коробка-автомат на 6 передач.
  • Люк на даху.
  • Камера заднього виду.
  • Шкіряний салон.

 

Що радує

Раніше у оглядах та шоу типу Top Gear я неодноразово чув що цю машину “прикольно” водити і що цим вона краща за усі подібні. Що це означає на практиці я не розумів і не дуже вірив у якісь спеціальні почуття при водінні. Але можу сказати що насправді ця машинка дуже прикольна на дорозі – вона легка, неймовірно маневрена (паркуватися майже де завгодно дуже легко) і при цьому якщо додати газу то раптом відчуваєш що це не іграшкова маленька машинка і що там справді ще запас сил є. Дуже легко прискорюється коли треба, навіть занадто іноді – якщо натиснути на педаль газу сильніше ніж треба то аж наче буцає тебе ззаду. Ну і повторюся – у повороти заходити просто задоволення. Не заносить ні машину, ні водія з пасажирами і відчуття таке що можна легко на 90 градусів повернути у будь-який момент.

Машина виглядає дуже акуратно і видається меншою ніж є і справді така доволі мила що саме іграшковою справді і здається. І при цьому у неї доволі місткий багажник – наші спортивні сумки та мати для йоги та навіть покупки на тиждень без проблем поміщуються туди.

 

У порівнянні з моїм Subaru Forester 2016 який ми називаємо Форіком чутливість педалей у GTI геть інша. У Форіка якось чим сильніше давиш тим усе менше і менше додається газу чи гальмів. А у гольфа додається ефект лінійно. Тобто торкнувся газу – машина поїхала, трошки сильніше натиснув – і вона просто стрибає з місця. Досі звикаю. Те саме приблизно і з гальмами – якщо натиснути на них сильно то ледь на передні колеса не стає.

Руль у машинки не зовсім круглий і трошки менший ніж зазвичай. Я читав що це одна з речей на яку жаліються люди. У мене ніяких особливих проблем нема, але дійсно трошки не звично і треба було звикати. Проте руль добре пасує інтер’єру.

І взагалі всередині усе зроблено не те щоб по багатому, але дуже акуратно і все одне одному пасує і виглядає доречно. А тому і виглядає як машина дорожчого класу.

 

У Volkswagen найкраща з бортових комп’ютерних систем з тих що я бачив у машин. Звісно є і недоліки, про них нижче. Але тут знову той же термін хочеться використати – акуратно. Усе красивенько, розбірливо і навіть стильно. Є непогана навігація, і щось там якісь аудіо-плеєри, синхронізація з телефоном і таке інше.

Звук у нашої модифікації від Fender. Він дуже чистий і такий трошки дзвінкий і звісно краще за стандартний звук машин подібного цінового класу. Але у порівняння з тим що в моєму Форіку (у мене там динаміки від Harman Kadron) не такий розбірливий. І на цій системі найкраще звучить мабуть якийсь легкий рок. Можна включити опцію коли зі збільшенням швидкості збільшується і гучність звуку.

Люк на даху є приємним доповненням. Нехай навіть в Сіетлі ним можна лише кілька тижнів літом користуватися :)

 

Дуже приємно що двірники у машини розумні і при сильнішому дощу самі починають протирати скло частіше.

 

Що можна б покращити

Одразу скажу – жодного серйозного зауваження нема, усе такі собі придирки.

Тепер по порядку. Перше – сидіння і розміри взагалі. Передні сидіння зроблено у спортивному стилі – вони доволі глибокі і мають виступи по боках. З одного боку це добре бо вони майже фіксують на місці. А от з іншого боку я зі своїми 82-83 кг при 185 см зрості поміщуюся в них впритик і якісь додаткові 10 кг зробили би процес сідання набагато складнішим. До того ж сидіти доводиться дуже низько і хоча це краще для поворотів на швидкості виникає така проблема що будь-яка зустрічна машина сліпить очі фарами. А в Форіку я про таку проблему навіть не замислювався.

Що стосується задніх сидінь то там є місце для ніг, але людям мого зросту доведеться згинатися. І взагалі по висоті машина мені залишає якісь кілька сантиметрів до стелі.

 

Дзеркало заднього виду як у машин 30-річної давнини не вміє перемикатися в нічний режим і коли починають сліпити фари машин ззаду його треба фізично перемикати спеціальною ручкою.

Бокові дзеркала дуже маленькі як для мене і я ніяк не можу їх виставити на зручний кут огляду. До того ж вони не мають підігріву і в сильний дощ чи мороз в них практично нічого не видно.

Комп’ютер хоча я його і похвалив має безліч дрібних недоліків. Як приклад – вмикаєш екран і грає музика. І щоб її вимкнути треба щось десь натискати на якихось екранах. Дуже бісить що не можна просто увімкнути навігатор щоб подивитися на карту без того щоб не почала орати музика. До того ж більшість налаштувань будь-яких функцій комп’ютера не працює під час руху.

Кришка заправного баку теж наче з минулого тисячоліття – вона відкривається і закривається просто натисканням на неї і ніякої спеціальної кнопки в салоні нема. Тобто добре що хотіли зробити як простіше, але на практиці та кришка може відкритися під час руху від стрибків на дорозі, або пружинку може заклинити і будеш тикати у неї пока кришка не відкриється який час.

Окремо треба зазначити вартість обслуговування. Volkswagen взагалі сумно відомі дорогим обслуговування, та ще й його треба робити часто. Для порівняння у мого Форестера щось серйозне треба робити не частіше ніж кожні 50 тисяч кілометрів, а GTI треба привозити в сервіс кожні 15 тисяч і вартість при цьому буде в 2-3 рази вище.

 

Враження у підсумку

Машинка дуже класна і дуже мені подобається. Але я би собі таку не взяв просто тому що на ній не повозиш велосипеди, на ній не ризикнеш поїхати в сніг і таке інше. До того в плані вождіння Golf вимагає щоб ти був зацікавлений у цьому процесі в той час як мій Форік веде себе як диван на колесах – м’яко, очікувано, надійно.

Якось ось так…

[переклад] Roisin Murphy – Ramalama Bang Bang

З якихось дивних причин стиль синті-поп та чисельні його жанри мало кому відомі в Україні та навколо. А тим не менше це один з найорозповсюдженіших стилів музики взагалі який можна дуже приблизно описати як суміш поп-музики (звісно ж), електронщини, авангарду, іноді навіть тріп-хопу, хаусу та такого іншого. Проте це не просто суміш, я просто як приклад написав, це окремий і дуже значний стиль.

Що ж стосується пісні то авторка в різних інтерв’ю казала то про те що це пісня про те як вона пише музику, то про те що це пісня про жінку в меланхолійному стані. Самі вирішуйте.

Чи можна закрити розум у тілі,
Зашити отвір між очима.
Якщо зможеш зробити добре – будеш жити вічно,
Зробиш погано – помреш коли прийде час.
Я чую єдину правильну ноту,
Сама стаю єдиним правильним звуком.
Розкрий моє тіло, дістань серце –
Бо я маю бумкати разом з цим ритмом.

Будь, будь…
Бам, бам…

Тіло качається в такт музиці,
Лише за миттєвий погляд
Я віддам усе,
Може навіть за менше,
За половинку шансу,
Щоб лише почути правильну ноту
І записати її.
Тепер можна повернути моє серце і застебнути тіло
Щоб у вуха влетів чистий і гучний звук.

Коли я почую ритм –
Він стане ритмом мого серця,
І якщо мене не поведе в невірий бік,
Якщо, якщо…

Усі посміхніться, будь-ласка,
А не мене ніхто не звертає уваги.
Палець на кнопці фотоапарату –
Швиденьке фото зі спалахом…

Рамалама, бам-бам,
Спалах, бам,
Великий бам, — тут гра слів – Великий Вибух
Бінг-бонг,
Дінг-донг,
Дом, дом, до-дом, дом.

Молотком бам-бам,
Спалах бам,
Преса ганг, — гра слів – банда журналістів
Бінг-бонг,
Дінг-донг,
Хам, хам, ха-хам, хам. — грас слів – бж, бж, бж-бж, бж

Разом з системою бенг-бенг — гра слів – Система має тебе
Усе руйнується, бенг,
Великий Вибух,
Боінг-боінг,
Боінг-боінг,
Дамб, дамб, да-дамб, дамб – гра слів – тупо, тупо, ту-тупо, тупо.

Продовжуй, продовжуй…

 

 

Atrocity – 2017 – Masters of Darkness

Команда що колись давно починала у жанрі grindcore пройшла свого часу через death metal і чим далі тим більше експериментує зі стилем.

Можна сказати одне – музика що називається “качає”. Тобто під неї хочеться мотиляти головою, бігати, писати код, тягати важки залізяки і взагалі казитися якось. Звісно це все важка, швидка, агресивна музика яка без підготовки не сподобається нікому хто регулярно не слухає хоч щось важче за heavy metal. А мені сподобалося, буду тренуватися під цю музику :)

Оцінки:

 

Spectral (2016)

Це представник хороших науково-фантастичних бойовиків – фільм не лише динамічний та напружений, але і цікавий і що важливіше пояснює усю ту містику та магію на екрані суто раціональними причинами. Звісно при бажанні можна знайти безліч дірок та невідповідностей як в сюжеті так і у поясненнях, але робити цього не хочеться бо фільм затягує.

А історія тут така – американські солдати з інженером що розроблює різні пристрої для них стикаються з невідомим, невидимим і здається неподоланним ворогом. Ну і далі вони намагаються вижити і одночасно зрозуміти хто ж такі ці вороги, звідки вони взялися і як їх подолати.

Фільм більше бойовик ніж фантастика, але як я вже зазначив науково-фантастична складова тут досі високої якості і принаймні під час першого перегляду враження ніяк не псує невідповідностями та неточностями.

Оцінки:

Hush (2016)

Ось хороший трилер і навіть трошки фільм жахів! Ідея сама не нова – маніяк-вбивця намагається дістатися до жертви яка сидить у відносно безпечній схованці. Але жертва при цьому не може втекти, а маніяк непередбачуваний і дуже жорстокий. Але фільм добре зроблено і до того ж у нього є цікава деталь – жертва глуха і має покладатися на інші почуття щоб вижити і врятуватися. І взагалі цей фільм можна назвати правильно зробленим повтором вже нам знайомих сюжетних ходів та кінематографічних прийомів, але люди які робили все це розуміли що і для чого вони роблять і тому у них вийшов чудовий продукт.

Фільм тримає у напрузі більшість часу і за головну героїню переймаєшся та співчуваєш їй. До того ж у фільмі достатньо неочікуваних та лячних моментів і жорстоких сцен теж вистачає. Мені сподобалося одним словом.

Оцінки: