Monthly Archives

18 Articles

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-12 – Танзанія. Загальні враження.

Отже після складної дороги туди і назад (подробиці тут – 2017-12-Танзанія. Переліт) варто сказати і про саму країну та враження від неї.

От знаєте коли буваєш в новому і очевидно не такому місці як сам живеш то іноді приходять у головку думки про те як воно було б жити тут, якби переїхати та жити на збереження, чи може приїхати на пенсії і жити собі… Ну так от Танзанія це точно не та країна де я хотів би жити. Зараз розкажу чому.

По-перше, країна очевидно ще має пройти довгий шлях щоб просто мати всю інфраструктуру до якої звикли навіть українці – дороги, водопроводи, інтернет, електрика і всі інші сервіси і зручності. Воно наче в Танзанії і є, але все в такій мізерній кількості що скоріше його нема. Так, наприклад, у країні усього кілька заасфальтованих (але треба визнати непоганих) доріг якими можна переміщуватися між великими містами. Усі інші точки країни доступні лише всюдиходами, і я не маю на увазі ті джипоподібні машини в яких їздять по містах – це мають бути лендкрузери та подібні інші монстри.

В країні схоже ніхто не чув про провідний інтернет, а мобільний є далеко не де завгодно і швидкість дуже посередня. В країні далеко не у кожному місті є лікарня і іноді доводиться їздити до лікаря за пару сотень кілометрів. В країні є електроенергія, але дуже спорадично і з переривами тому майже на кожній хібарці можна побачити сонячні панелі під’єднані до автомобільних акумуляторів. У країні бензин дорожчий ніж в США – від $1 за літр.

Середня зарплатня у країні згідно наших гідів складає $500 і ця цифра суттєво різниться від офіційної що говорить нам про $1000 на рік. При цьому треба враховувати кілька речей. Найбільші зарплати (до кількох тисяч на місяць) отримують держслужбовці, а бізнесменам якось взагалі скрутно. При цьому 80% населення країни складають фермери які взагалі ніколи не мають грошей на руках – коли їм щось треба (одяг, ліки, техніка) вони просто міняють свої продукти (рис, соняшник, кукурудза, корови, кози) на товари на пряму.

Танзанія має велику кількість природніх ресурсів які експортує: вуголь, дерево, діаманти. Нещодавно розвідали великі родовища газу, а можливо і нафти. І при цьому корупція настільки велика що чиновниками розкрадаються майже усі прибутки. Та що там говорити – навіть туризм що приносить значну частку у казну не забезпечується нічим для тих самих туристів і усі розваги та інші штуки де можна було б витрачати гроші туристам майже відсутні.

Ціни які ми бачили на ті ж продукти доволі високі. Обід обійдеться в $10-$15, пів-літрова пляшка коли – $2.

Проте не можна сказати що влада нічого не робить хорошого. У них теж не дуже давно була революція в результаті якої країну очолює прогресивний президент що намагається розв’язувати проблеми. Так, згідно гідів, зі скандалом звільняють якогось високопосадовця майже щотижня і це не просто звільнення, а тюрма з конфіскацією. І кажуть за останні пару років чиновники дійсно стали боятися звинувачень у корупції. Також влада навела порядок на дорогах і зробила штрафи за порушення однією зі статей наповнення бюджету. Так, наприклад, перевищення в зоні 50 км/г обійдеться в $200, а перевищення 80 км/г (максимальна швидкість у країні) – $400 та 3 дні тюрми. Причому за багаторазові порушення можна отримати до 6 місяців тюрми. Так само за перетин суцільної і все інше. І всі їздять дуже повільно і не спішать обганяти вантажівки що тянуться 20 км/г в гірку. Хоча при цьому проїхати по зустрічній смузі щоб не долати “складні” розв’язки – норма.

Ще влада дуже ефективно бореться з малярією і майже винищила її – останній випадок зараження був років з 10 тому. А до того згідно наших гідів вони хворіли стабільно по 2-3 рази на рік.

В політичному плані ситуація дуже цікава. Схоже тут ніхто не переймається політичною платформою та ідеологією і тут просто нема соціалістів, демократів, консерваторів та інших звичних нам партій. Натомість тут просто є групи за інтересами. Правляча зараз партія називається Революційною і їх ідеологія – міняти все що можна і пробувати знову і знову. Звісно не все у них працює і тому також впливовою є Опозиційна партія гасло яких – Революційна партія робить усе неправильно. До того ж Танзанія як країна утворилася злиттям британської колонії Танзаніки та арабського Занзібару. І у Занзібара навіть досі є свій президент та уряд.

Треба відзначити що країна, вірніше кожен її регіон є дуже монокультурними та моноетнічними. Ми були у Моші де живуть плем’я Чага та Масаї. Чага виглядають наскільки схоже одне на одного що навіть своїх гідів ми розрізнювали переважно за їх одягом який вони не міняли по кілька днів (персональна гігієна та душ тут теж не надто популярні). Масаї є єдиним племенем в Танзанії які свідомо відкинули усі нововведення і намагаються жити традиційним життям – ганяють з місця на місце невеличкі стада корів та кіз, відправляють дітей на багатоденні полювання (це ритуал такий) та роблять підліткам обрізання. Ну та про масаїв може згодом більше напишу, хоча навряд чи – мені усі ці народи та традиції насправді мало цікаві у порівнянні з природою.

І кілька слів ще про освіту. Базова 7-річна освіта доступна безкоштовно, усе викладання ведеться мовою суахілі (єдина державна мова) і це саме та освіта яку отримують більшість населення (масаї і того не отримують). А потім йде 4 роки старшої школи де всі дисципліни вже читають англійською і випускники переважно всі йдуть в коледжі чи університети де освіта теж уся виключно англійською. Знання англійської відкриває набагато більше можливостей для високих заробітків, але знають англійську лише невеличкий відсоток у регіонах куди приїздять туристи.

Ну і щоб ви зовсім не засумували ось вам відео зняте з вікна машини :)

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] Rob Zombie – Feel So Numb

Стиль industrial metal який у нас найбільше відомий завдяки Рамштайн, а в США завдяки Робу Зомбі та його попередньому проекту White Zombie ще називають dance metal (танцювальний метал). Музика ритмічна, з басом який “качає” і насичено усякою електронщиною. Тематика пісень – різноманітне саморуйнування, катастрофи, мутанти що живуть в затоплених кислотою підвалах та іноді зобмі і вампіри.

Мені так добре, усе оніміло…
Грязеві ванни, акробати, нічні перегони –
Кожен робе що може щоб вижити.
А по радіо кажуть що треба планувати життя
І будувати зв’язки.

Ну давай – ти ж відчуваєш,
Ну давай – ти ж бачиш,
Ну давай – зроби як треба!
Притушіть сонце!
Що ж я накоїв?
Мені так добре, у мене все оніміло…

Милий розумник над душею –
Відчепися від мене, мені треба самозаглибитися.
Блакитна дівчинка летить над зеленою вулицею –
Маю розбудити її щоб вона не дала мені заснути.

Ну давай – ти ж відчуваєш,
Ну давай – ти ж бачиш,
Ну давай – зроби як треба!
Притушіть сонце!
Що ж я накоїв?
Мені так добре, у мене все оніміло…

Шум та гамір вб’є тебе,
Усі хочуть того самого – забери це собі.
Потік порно-хламу роз’янює що до чого –
Це твоя нескінченна революція.

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-12-Танзанія. Переліт

Перед тим як писати пости з красивими фото і відео тварин, природи та людей Танзанії варто сказати хоча б кілька слів про переліт туди і назад.

В нашому випадку це був переліт з та в Сіетл. Переліт дуже тривалий і непростий і мабуть є найскладнішою частиною усієї подорожі.

Відносно просто вийшло долетіти з Сіетлу. 6 годин перельоту в Нью-Йорк, 3 години пересадка, 13 годин переліт з НЙ в Доху (Катар), там ще 3 години і нарешті 7 годин з Доху в Кіліманджаро. А там нас вже зустріли і мікро-автобусом відвезли в готель.

Аеропорт Кіліманджаро хоча і називається міжнародним проте є доволі маленьким, одноповерховим і по суті має один зал очікування. В день з нього відлітає усього кілька рейсів – по країні та в Доху і Адіс-Абебу. Дуже неспішна перевірка пасажирів та багажу, до того ж вона ще й не одноразова. І все що могло б зайняти 15 хвилин тут легко може розтягнутися на 2-3 години.

Ну а дорога назад стала справжнім випробуванням. Перший переліт в Доху пройшов дуже добре – це був день Різдва і літак було заповнено добре якщо на третину. Тож кожен пасажир мав можливість зайняти цілий ряд і провести 7 годин перельоту у більшому комфорті.

А потім у нас було 8 годин пересадки в Катарі. Можна було б поїхати в місто і подивитися його чи піти на якусь екскурсію. Але прилетіли ми о півночі і відліт наший був на 8 ранку тож не вийшло. Інше рішення було б піти поспати в готелі в самому аеропорту, але звісно усі кімнати було зайнято і саме дешеву що у них залишилося коштувало $450 за ніч.

Тож ми вибрати варіант 3 – спортзал. З’ясувалося що в аеропорту є непоганий спортзал, але нас особливо зацікавив басейн та спа. Купили на місці купальники та окуляри (якщо летите з довгою пересадкою через Доху то варто взяти з собою це все) та полізли в басейн. Він у них там 25-метровий, але не має розмітки і вода тепліша ніж треба. Тим не менш мені вдалося проплавати майже 40 хвилин. Після того пішли на масаж, ще трохи посиділи в джакузі і вже час був збиратися на наступний літак.

Ось тут і почалося саме складне. Нас вже почало вирубати в залі очікування, але звісно заснути ми не могли. А коли вже сіли в літак то спати стало ще важче. Я з тих людей хто не може спати в літаках. Звісно час від час мене вимикає на кілька хвилин, але потім я знову прокидаюся і починаю крутитися на кріслі… І так 16 годин. Але на справді довше бо перед вилітом нас тримали у літаку на смузі більше 1.5 години. Коротше цей саме переліт це було щось неймовірно розтягнуте і дуже не комфортне :(

Фільм за рідким винятком дуже погані і дивитися їх можна лише в подібних подорожах, читати не виходило – важко утримувати фокус коли такий втомлений, працювати на лептопі теж ніякого бажання…

Як би там не було ось ми нарешті в Лос-Анжелесі. Те що мало б бути 6-годинною пересадкою через затримки і запізнення перетворилося на те що ми з яскраво помаранчовим квитком Express Connection швиденько забрали і знову здали багаж, пройшли погранців і навіть не мали часу зайти в туалет чи купити води і пішли одразу в наступний літак.

І ось ці останні 3 години перельоту вже було ну дууууже важко дотерпіти. Але все колись закінчується, прийшов кінець і нашим стражданням :)

Щодо вартості то для нас вона склала щось близько $1600 за людину туди і назад.

Звісно для України все це має бути простіше, дешевше і швидше.

Ну і у підсумку перельоти оці це те що відлякне мене зробити подібну подорож наступного разу. Але злітати треба було.

Posted by Oleksandr Golovatyi on

2017-12-10 MFG Cyclocross Kayak Point

 

До того як почати писати про нашу подорож у Танзанію хочу для пам’яті написати тут про циклокрос в якому я прийняв участь перед самою відпусткою.

 

Від усіх попередніх від був відмінний тим що проходив доволі далеко (більше години машиною), проходив у холодну погоду та вперше проводився на цій трасі. А трасу було прокладено через поля і доріжки гольф клубу.

Добре було те що багато кого відлякнула відстань до старту та холодна погода і тому людей було зовсім мало. А мені це дало можливість спробувати позмагатися маючи більше простору.

 

Ну і в цілому на трасі зі складного була лише послідовність з крутих і коротких підйомів-спуків з поворотами майже на 180 градусів. Та ще була дуже довга гірка майже на четвертину кола. Також можна пригадати траву вкриту кригою та яму з грязюкою яку роз’їздили так що я ледь її проскакував.

Одного разу злетів з вела на рівчаку перед гіркою, але не впав, лише втратив швидкість і час.

 

Ну і у підсумку я 4-й з 13 учасників – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=122712&did=133001&cid=688329.

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Cannibal Corpse – 2017 – Red Before Black

 

Дуже посередній альбом. Наче все що очікуєш від команди в ньому є – він і швидкий, і важкий, і агресивний як треба… А пісні все одно якісь не виразні. І ця невиразність разом зі звичним для групи злиттям усіх композицій в одноманітну кашу і робить диск ніяким. Щоб пісні почали виділятися з сірої мішанини в окремі композиції знадобиться кілька прослуховувань.

Оцінки:

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Beyond the Gates (2016)

Зроблений за дуже дешево (і це видно) фільм жахів. Усі страхи тут обертаються навколо гри частиною якої є VHS касета що дає завдання гравцям і чекає на їх виконання. Така собі Джуманджі з кровіщою та страхіттями. Якщо не забувати про відсутність бюджету то фільм не такий вже і поганий. Але якщо дивитися просто з точки зору як на фільм жахів то дуже так собі. І історія могла б бути кращою, і актори більш відповідні та достовірні могли б бути.

Варто дивитися лише якщо вам подобається вишукувати діаманти у завалах трешу.

Оцінки:

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] The Rolling Sones – Mother’s Little Helper

Пам’ятаєте фільм Requiem for a dream? Там де мати головного героя приймала пігулки для похудання, а пігулки були з метамфетаміном, вона звісно вагу втратила, але потім і дахом поїхала. Так от в 50-60-ті в Британії домогосподаркам щоб вони не нудьгували самі вдома роблячи щоденно домашні справи і справді призначали подібні “ліки” які називали “мамин маленький помічник” – день пролітав набагато цікавіше, енергії не було краю, усе милося, пралося і готувалося. А потім через кілька років і суттєве збільшення дози треба було серйозно лікувати нерви і голову…

Яка тягомотина, так нудно від усього…

“Діти зараз не такі як раніше” –
Кажуть матері.
Мамі треба щось щоб заспокоїтися
Хоча вона і не хвора.
Ось маленька жовта пігулка –
Мамин порятунок в якому вона переховується.
І маленький помічник допомагає їй пережити день.

“Усе зараз не те що раніше” –
Кажуть матері.
Готувати їжу чоловіку це так нудно –
І вони купують готовий пиріг і розігрівають заморожене м’ясо.
І тікає у свою схованку де чекають маленькі помічники,
І усього з двома вона може пережити день.

Лікарю, будь-ласка, мені потрбіні ще такі.
І лише за двері як вона ковтає ще чотири,
Бо день такий нудний.

“Чоловіки зараз не такі як раніше” –
Кажуть матері.
Їм усе одно як ми втомлюємося,
Їм так важко догодити, єдине що можна заспокоїти голову.
І вона тікає у свою схованку де чекають маленькі помічники,
І усього чотири їх треба щоб спокійно заснути і забути про справи.

Лікарю, будь-ласка, мені потрбіні ще такі.
І лише за двері як вона ковтає ще чотири,
Бо день такий нудний.

“Життя сьогодні таке складне” –
Кажуть матері.
Пошук щастя вже не цікавий,
А якщо перебрати то буде передож
І ти вже не втечеш у свою схованку з маленькими помічниками –
Вони добре допомогли тобі пережити цей нудний день і померти.

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

[переклад] Pink Floyd – Money

Гроші – відривайся з ними,
Знайди роботу де платять більше і ти в порядку.
Гроші – це бензин,
Хапай їх обома руками і складай у схованку:
Нову машину, ікру, чотирізірковий повітряний замок,
Можна і футбольну команду.

Гроші – повертайся назад,
Я в порядку, тримайся подалі від мого майна.
Гроші – це хіт,
Не парь мені мізки своїми казками про добрі справи.
Я подорожую найдорожчим першим класом
І думаю прикупити собі літак.

Гроші – це злочин,
Ділися ними з усіма, але не чипай мою частку.
Гроші – причина усього зла,
Принаймні так тобі кажуть,
Але якщо попросиш про підвищення то не дивуйся
Як нічого не отримаєш.

 

 

 

Posted by Oleksandr Golovatyi on

Чілі. Сантьяго

 

Столиця країни в якій живе 5 мільйонів людей – це третина населення.

Саме місто як і країна в принципі доволі молоде і не має особливого культурного спадку та якоїсь старої архітектури.

Місто виглядає досить розвиненим, але звісно є дорожчі і “офіційні” райони, а є і доволі бідні де на головах одне у одного живуть в фанерних коробках заробітчани з усього Чілі та оточуючих країн.

 

В місті розташовано найбільший в Південній Америці шопінг-цент що знаходиться у найвищому у тій же Південній Америці будинку.

Ну а ми купили автобусний тур, іноді виходили з автобуса, проходили щось роздивлялися, але хоча і цікаво проте нічого вражаючого.

Ще треба згадати що місто дуже зручно розташовано і не далеко від нього (в межах 2-4 годин автобусом) знаходяться безліч гірсько-лижних трас, трас для гірських велосипедів, винарень та виноградників та іншого на що можна витратити більше одного дня. І ми вирішили що якщо ще раз тут будемо то залишімося у місті і поїдемо на лижі та/або на гірський велосипед. А може і на виноградник та дегустацію.