Її звали Лєнка

Вона з’явилася на цей світ на початку зими 1999-го року. І склалося так що її життя переплелося з нашими і стало її частиною…

Була вона маленька, худенька, але вже тоді не боялася показувати що чимось незадоволена. Навіть у перший свій день коли її назавжди забрати від мами до великих, дивних і гучних істот, коли її несли кудись холодної ночі і ховали від холоду вона сердито висловлювала незадоволення що не дають їй визирнути на вулицю своїм тоненьким ще голоском.

Вона не хотіла навіть розуміти дивну соціальну ієрархію гучних і дивних великих істот і ніколи навіть не намагалася імітувати хоч якусь соціальну поведінку. Лише одній дивній велика істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу. Вона прекрасно знала що краща і важливіша за будь-кого з цих великих повільних і гучних істот що живуть разом з нею, але терпіла їх і навіть з ними розважалася іноді. Вона розуміла що є дуже красивою та витонченою і її цінують і люблять в тому числі за її чесніть.

Вона не була членом родини як про це розказують художні твори, але вона була повноправною істотою іншого виду у родині чужинців. В дружніх компаніях вона мала своє місце і навіть свій стільчик щоб сидіти за столом у спільному колі і уважно спостерігати за розмовами. Але навіть старим знайомим не дозволялося її торкатися, а про більше навіть мріяти не варто було.

Вона подорожувала і бачила більше ніж деякі люди за своє життя. Робила вона це не за своєї волі, але замість боротися з хвилями долі сідала на дошку яку несло цими хвилями, сідала якомога вище і чекала кожного наступного руху дивних великих істот щоб або погратися з ними, або почати вимагати від них їжу.

Час ішов і у великих дивних істот які наче були і непогані та намагалися зробити її життя краще щось помінялося і вона раптом опинилася у незнайомому місці серед незнайомих істот. Вона була налякана і роздратована, вона була зла. Вона намагалася втекти, але не мала куди, вона почала полювати щоб прогодувати себе як це робили незліченні покоління її предків.

Пройшло кілька років і вона звикла і прижилася, але її життя продовжувало штормити і її кидало хвилями з місця в місце. Поступово вона звикла до усього і життя знову стало спокійним і розміреним. І знову лише одній дивній великій істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу.

І роки складалися одне до одного і ось вже дитинчата великих дивних істот стали такими ж великими дивними істотами і все рідше з’являлися та нагадували про себе, а вона стала старою.

Вона стала старою, але все ще була такою ж гордовитою і зверхньо дозволяла опікуватися собою бо точно знала що вона дуже красива та витончена і що її цінують і люблять і в тому числі за її чесність.

Потім їй відмовив зір, але вона так добре знала місце де жила останні багато років що це і не стало для неї великою проблемою і все в її житті йшло як і раніше. А потім знову почав збиратися шторм великі страшні хвилі якого вкотре мали перенести великих дивних істот на нове місце і її разом з ними. Але вона була вже дуже стара і їй було щодня боляче і вона жалілася як могла та її досі так і не навчилися розуміти.

Її звали Лєнка.

Blake Crouch. Dark Matter / Блейк Крауч. Темна матерія (2016)

 

Книга поєднує в собі напружений сюжет, фактично трилер покладений на множинні Всесвіти – головний герой бореться зі своєю копією за повернення саме у свій Всесвіт.

Наукової основи не так щоб і багато, але цікавий механізм подорожей між реальностями придумав автор.

Взагалі у книзі все добре зі змішуванням гостросюжетного матеріалу з науковим. І читання затягувало, і при цього не було відчуття що обґрунтування для подій занадто легке і не достатньо наукове. Мені сподобалося.

Оцінка на Good Reads – 4.12/5 (https://www.goodreads.com/book/show/27833670-dark-matter), моя оцінка  – 7/10.

 

[english] ‘Murica

 

Слово вимовляється як “марика” з низьким та довгим звуком “а” та означає “Америка”. Таке написання та вимову асоціюють з зашкалюючим до комічного патріотизмом, бидланством, низьким рівнем освіти та часто просто з американським півднем населеним неполіткоректними селюками. Тобто так називають свою країну карикатурні жирні білі бідняки що їздять на здоровенних машинах, возять з собою зброю, живуть у трейлерах та харчуються фаст-фудом.

Насправді цей мем є просто комедійним і часто використовується як такий собі стереотип.

В словниках:

 

Max Brooks. World War Z: An Oral History of the Zombie War / Макс Брукс. Світова війна Z: усна історія війни з зомбі (2006)

Як і у випадку з “Я – легенда” книга краща за фільм який начеб то знято за нею, але у цьому випадку фільм не був поганим (принаймні на мою думку не був). Проте так само фільм і книга майже не мають нічого спільного.

Книгу написано у псевдо-документальному ключі і уся вона складається з коротеньких інтерв’ю з людьми по всьому світу. При чому інтерв’ю ці вже сталися після того як війну було закінчено і залишки зомбі активно виловлюють.

Цікаво читати як воно відбувалося по всьому світу, як усе руйнувалося, а люди потім намагалися все відбудувати знову… Коротше мені книга дуже сподобалася.

Оцінка на Good Reads – 4.0/5 (https://www.goodreads.com/book/show/8908.World_War_Z), моя оцінка – 10/10.