Mascots (2016)

 

Комедія в якій смішно не від кривляння чи гегів, а від ситуацій та діалогів в які себе загоняють дійові особи. Весь фільм схожий на концентрат незручних ситуацій з The Office та Parks and Recreation. І так само як і під час перегляду F is for Family дивишся, смієшся і самому соромно що тобі смішно з не надто розумних та щасливих людей.

А сам фільм про “чемпіонат світу” серед маскотів – тобто людей які носять костюми персонажів асоційованих зі спортивною командою. Звісно усі ці маскоти як на підбір диваки і невдахи, а зібрані до купи взагалі викликають сміх і сльози одночасно. Якщо вам хоч трохи подобаються вище згадані серіали то варто спробувати, але враховуйте що події розвиваються дуже неспішно. У протилежному випадку ж ігноруйте цей фільм без сумнівів.

Оцінки:

 

https://www.youtube.com/watch?v=swTWozTxQ-E

[english] drink kool-aid

 

Це словосполучення (яке перекладається як “пити кул-ейд”) означає довірятися якимось сумнівним ідеям і приєднуватися до групи людей з дивними переконаннями та ідеями. Також означає це словосполучення дуже імовірне нещасливе закінчення чогось. В нашому варіанті це щось типу виразу “сходити на полювання” маючі на увазі що там тобі і капець буде – http://lurkmore.to/%D0%A1%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C_%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%83.

А тепер про те звідки вираз пішов.

Kool-Aid це розчинний напій який був популярний в США в 70-х роках ХХ сторіччя. Здається його і досі випускають, принаймні сайт компанії виробника живий і добре себе почуває – http://www.koolaid.com/.

 

1978-го року в місті Джонстаун більше 900 учасників культу зчинили самогубство випивши розчинний напій з ціанідом – https://en.wikipedia.org/wiki/Jonestown#Deaths_in_Jonestown. Преса написала про це як “самовбилися випивши Kool-Aid”, хоча там насправді напій інший був. Але вираз увійшов в історію і так і використовується досі.

До речі якщо ви дивитеся мультсеріал Family Gay то в ньому раз в кілька епізодів можна побачити того самого Koll-Aid який проламує собою стіни.

Ще про вираз:

 

Коротка історія бігових кросівок

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

 

І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.

Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.

Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.

 

New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.

 

Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.

Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.

До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.

 

Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.

 

Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.

 

New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)

 

Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.

 

New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.

 

New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.

 

Brooks Chariot, 1982. Перші  популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.

 

Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.

 

Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.

 

Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984.  Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.

 

Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.

 

Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.

 

Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.

 

Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.

 

Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.

 

Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.

 

Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.

Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.

 

Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.

 

Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.

 

Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.

Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.

До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.

 

Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.

До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.

 

Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.

 

New Balance Minimus, 2011. У мене є ця модель – http://blog.golovatyi.info/2013/03/19/new-balance-minimus-barefoot-10/, але я в них вже давно не бігаю – занадто нещадні вони до ніг і вибагливі до техніки. Я в них в іноді в залі качаюся.

Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.

 

 

 

Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – http://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.

 

2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.

 

Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.

 

Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.

 

New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності.  У мене є вже масова модель – http://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.

 

 

Ну от наче і все, ще згадаю про свій старий пост – ПРО БІГОВІ КРОСІВКИ.

Що ще забув сказати?

Sausage Party (2016)

 

Не розумію чому, але комедії Сета Рогана прийнято критикувати і давати відгуки в стилі “фу, який несмак” та “як сумно що глядачі таке бидло яким подобаються подібні жарти”. Але як на мене This Is the End було просто чудовою комедією, дуже розумною, але і смішною одночасно, і навіть місцями страшною. The Interview яку широко обговорювали була доволі посередньою, але все одно веселою. А ось цей мультфільм знаходиться десь між ними.

У фільмі повно дорослих, точніше навіть непристойних жартів. Але багато і жартів розумних, які будуть смішними якщо знати контекст. Фільм жорстоко тролить релігії та віруючих, а також насміхається з деяких інших гострих тем.

З дітьми дивитися не варто, але в іншому мульфільм хороший.

Нам показують історію продуктів у супермаркеті які вірять що якщо будуть вести себе згідно певних ритуалів то покупці підберуть їх з полиці і віднесуть у рай.

Оцінки:

 

Ben Elton. Blind Faith / Бен Елтон. Сліпа віра (2007)

 

У цій книзі на мою думку найкраще поєднуються “1984” та “Чудовий новий світ“.

Апокаліптичне майбутнє: глобальне потепління, перенаселення, ожиріння, всюдисущі соціальні мережі зі постійною відео-трансляцією усього усім… Але це ще і світ в якому охлос переміг і править усім церква: щеплення визнані шкідливими, про політ у космос ніхто і не мріє і не вірить, науки забуті, усі література крім релігійної заборонена, робота беззмістовна і безглузда. Натомість є культ голого тіла (операції зі збільшення грудей, наприклад, є обов’язковими для жінок), висока дитяча смертність, подвійна мораль і багато чого що є зараз в нашому суспільстві.

У світі майбутнього можна відносно комфортно існувати якщо бути безмозким споживачем – працювати майже не треба, знай собі лайки став та проявляй свою унікальність в той же точно спосіб що і усі навколо. Але якщо в голові є хоч якісь думки та впадають у оку несумістності та неспроможність офіційних точок зору на речі та явища то життя перетворюється на суцільне пекло.

Головний герой з часом знаходить однодумців, отримує досвід до вцілілих книг і навіть робить щеплення дочці. Потім він закохується, але усе закінчується дуже не щасливо, навіть депресивно.

Оцінка на Good Reads – 3.68/5 (https://www.goodreads.com/book/show/2164457.Blind_Faith), моя оцінка – 8/10.

Therm-a-Rest Z Lite Sol Mattress

 

Призначення та характеристики

Це легкий і відносно компактний матрац під спальний мішок для походів. Матрац має рельєфну поверхню, скоріше навіть набір виступів і вдавлень – така конфігурація, по-перше, створює додаткові повітряні кишені між землею, матрацом та спальником і краще зберігає температуру, а, по-друге, додає глибини матрацу роблячи його м’якішим та приховує нерівності поверхні на яку його покладено.

Інші характеристики:

  • Ціна: в залежності від розмірів та магазину від $35 до $65.
  • Одна сторона вкрита тепло-відбиваючим матеріалом що згідно виробника додає до 20% тепла.
  • Складається з 14 секцій (довга модифікація) які дуже добре вкладаються одна в іншу. У компактному вигляді матрац виглядає як брусок з квадратним перетином.
  • Розміри і вага. Довга модифікація: довжина – 183 см, ширина – 51 см, товщина – 2 см, вага  – 400 грамів. Коротка модифікація: довжина – 127 см, ширина – 51 см, товщина – 2 см, вага  – 284 грами.
  • На сайті виробника – http://www.cascadedesigns.com/therm-a-rest/mattresses/fast-and-light/z-lite/product.

 

Враження від використання та недоліки

Коротка версія – усе класно, я усім задоволений.

А тепер довша версія. Ми саме з такими матрацами ходили з Оленою в кілька походів, навіть в Перу похід на Мачу-Пікчу був з ними. Так, вони дуже легкі, неймовірно легко складаються і розкладаються (тобто самі, без зусиль), вони м’які і для усім умов в яких ми бували вони достатньо теплі.

Програють вони у порівнянні з іншими високо оціненими похідними матрацами або через недостатню товщину (надувні бувають навіть у кілька разів товщі), або через відносну не компактність – деякі надувні матраци займають в рази менше місця. Ці ж матраци доведеться у складеному вигляді чепляти до рюкзака.

Проте ціна за яку їх можна купити нижче усього подібного в цьому ж класі ваги/температури в рази.

Оцінка на Amazon – 4.5/5 (https://www.amazon.com/Therm-Rest-Lite-Mattress-Small/dp/B005I6R0WC), моя оцінка – 10/10.

Paolo Bacigalupi. The Water Knife / Паоло Бачігалупі. Ніж для води (2015)

 

Книга від автора чудової “Заводної дівчини“.

Цього разу події хоча теж відбуваються у майбутньому, але у дуже не далекому майбутньому. Кілька років буквально від нашого часу.

У цьому майбутньому світ потерпає від нестачі питної води, південні штати США захоплює пустеля, самі США майже розвалюються на шматки, штати та міста в прямому сенсі воюють за воду та контроль. І в усьому цьому задіяний найманий виконавець доручень кримінального боса (це його називають “Ножем для води”) та журналістка яких вир подій затягує у карколомне піке в Фініксі (штат Аризона) що повільно помирає.

В книзі багато екшена перемішаного з розмірковуваннями про “як же ми до такого дійшли?”. Але все дуже динамічно і затягує. Особливої реалістичності додає те що нема у книзі ніяких надзвичайних технологій майбутнього, усе що описано можливе вже в наший час, або у найближчі роки.

Оцінка на Good Reads – 3.83/5 (https://www.goodreads.com/book/show/23209924-the-water-knife), моя оцінка  – 9/10.

Lost Cities: The Board Game

 

Гра з 2008-го року, досі дуже популярна, дуже цікава і дуже сильно затягує! Іншими словами варта уваги і є однією з тих ігор в які обов’язково треба спробувати зіграти.

Також варто зазначити що існує простіша версія гри під назвою Lost Cities яка не включає в себе ігрову дошку з доріжками, а має лише колоду карт. Власне гра про яку я тут пишу є розвитком цієї базової версії що з’явилася аж у 1999-му році.

 

Характеристики

  • Ціна: на момент написання цього посту (жовтень 2016-го) середня ціна за гру знаходиться в районі $30, на деяких сайтах можна знайти скидки до $26.
  • Кількість гравців: від 2 до 4. Найцікавіше грати саме вчотирьох.
  • Час гри: в середньому кожна грає триває не більше 30 хвилин.
  • Складність правил: правила доволі прості. Певною мірою ця гра є пас’янсом комбінованим з переміщенням міплів по доріжках на дошці. Я би сказав що за 5 хвилин правила можна добре пояснити доволі детально.
  • Час навчання: достатньо лише почати і все – ви вже вмієте грати. Звісно є певні нюанси та ходи які ви вивчите з досвідом, але їх дуже мало і без них теж можна грати з задоволенням.
  • Жанр і категорія: це так звана сімейна гра. Тема гри – пригоди та у різних безлюдних місцевостях, але ніяких особливостей у грі пов’язаних з тематикою нема.
  • Ігрові механізми: витягування карт, розбудова колекції.
  • Розширення: відсутні. Справа в тому що для будь-яких змін треба замінювати або усі карти і дошку (тобто все взагалі), або якось суттєво міняти правила фактично створюючи нову гру.
  • Оформлення: доволі приємні картинки з джунглями, храмами та покинутими містами. Усе не яскраве і кольори доволі бляклі. Повторюся що тема оформлення ніяк на гру не впливає і по суті це могла б бути просто дошка з доріжками та карти з цифрами.

 

Правила

У кожного гравця є 5 міплів (фігурок) та набір карт в руках. Один з міплів має вдвічі більший розмір і відповідно приносить вдвічі більше балів.

На ігровій дошці є 5 доріжок різних кольорів, і так само карти бувають 5 різних кольорів. На картах написано цифри від 0 до 9, деякі повторюються.

Гравець вибирає яку карту зіграти і або формує нову доріжку з карт перед собою, або кладе карту зверху останньої на доріжці того ж кольору. З кожною картою міпл гравця на доріжці відповідного кольору переміщується на один крок (або розміщується на першому кроці доріжки якщо її тільки но було почато). При цьому карти можна класти лише з такою ж, або з більшою цифрою.

Якщо гравець не може або не хоче додавати карту до будь-якої зі своїх доріжок то він може покласти будь яку свою карти лицем вгору у відбій для відповідного кольору – міпл при цьому не пересувається.

Після цього гравець бере або верхню карту з колоди (карти в ній лежать рубашками вгору), або верхню карту з будь-якого відбою.

Кожен крок на кожній доріжці дає певну кількість балів, перші кілька кроків віднімають бали: -20, -15, -5, 0, 5, 10 і так далі. Також на деяких кроках розміщують випадковим чином спеціальні тайли. Це можуть бути: додаткові бали, можливість зробити додатковий хід, або артефакт який дасть додаткові бали в кінці гри.

Гра закінчується коли закінчуються карти в колоді. Кожен гравець отримує стільки балів скільки в сумі дають усі його міпли плюс додаткові бали за певну кількість зібраних артефактів.

 

Враження

За описом гра не виглядає як щось надзвичайне – кладеш собі карти, пересуваєш міплів. Але насправді лише починаєш гра і дуже захоплює. Найдивніше те що гра миттєво створює тишу за столом – усі зосереджено дивляться в карти та прораховують кожен наступний хід. Певною мірою ця гра примушує оптимізувати кожен хід, але привносить елемент непевності коли гравець може зробити не максимально вигідний хід зараз щоб потенційно отримати кращий результат через кілька ходів. І взагалі у грі добре поєднано довготермінове планування (на весь час гри) та необхідність приймати рішення кожен хід.

І перша ж реакція після першої гри – вау, я такого не очікував, давай ще зіграємо!

Оцінка на Board Games Geek – 6.8/10 (766-ме місце у загальному заліку та 166-е серед сімейних ігор) – http://www.boardgamegeek.com/boardgame/42487/lost-cities-board-game. Моя оцінка – 10/10 і найкращі рекомендації. Спробуйте і я переконаний що усій вашій родині сподобається!

Firefly (2002)

 

Серіал який тривав усього один сезон і який було “закрито” через проблеми з фінансуванням. Але і до сьогодні цей серіал має свій власний культ, прихильників які вірять що ось-ось почнуть знімати другий сезон і взагалі дуже відомий серед різних гіків і любителів фантастики.

Дій серіалу відбуваються в майбутньому де людство розселилося дуже широко у Всесвіті і де існує централізований уряд (Альянс) та незалежні планети. Назва серіалу перекладається як “Світлячок” – це клас корабля (а сам корабель називається Serenity – безтурботність) на якому і потрапляє в пригоди команда головних героїв. У команді є мужній капітан, його співслуживець жінка-воїн, її чоловік пілот, талановита механік що може відремонтувати ядерний двигун за допомогою сірників та жолудів, лікар-втікач та його сестра над якою робили експерименти в таємних закладах Альянсу, ще є такий собі бойовик і пастор. А, ну і професійна (тобто сертифікована і з дипломом) повія яку тут називають “компаньйоном”. І уся ця компанія дуже не любить Альянс, має ворогів серед різних мафіозі і береться за марудну роботу виконуючи яку постійно потрапляє в пригоди.

Незвично те що технології майбутнього поєднано з одягом та інтр’єрами ХІХ та початку ХХ сторіччя. Якщо дії відбуваються на якійсь бідній планеті то її обов’язково буде населено ковбоями на конях і з револьверами, а якщо це багата планета то усі одягнені як на бал і носять шпаги.

Мені не сподобалася дешевизна інтер’єрів та картинки в цілому і якась невизначеність з сюжетами та історіями – схоже автори з кожним епізодом намагалися знайти що саме вони хочуть робити далі. Хоча треба визнати що з кожним епізодом стає краще і краще, і це помітно.

Проте я себе прихильником серіалу не вважаю і точно не погоджуюся з думкою про те що це найкращий передчасно закритий серіал. До тих же Freaks and Geeks цьому серіалу як до Києва рачки на мою думку.

Оцінка: