Один з тих продуктів які поширені в США, але про які я ніколи не знав в Україні є гострий соус “Срірача” (Sriracha). Ви обов’язково побачите пляшку цього соусу в будь-які азійській забігайлівці в США, та і не лише в них.

Коли ми вперше скуштували цей “соус” враження було таке наче хтось набрав жменю вугілля з вогню і насипав у рота. Просто неймовірне відчуття! Ми навіть купили пляшку в магазині, але зрозуміли що її нам вистачить на все життя – такі мікроскопічні порції цього пекла потрібні щоб пекло. Вірніше це ми спочатку так думали…

Сам соус під такою назвою виробляють багато різних компаній, але класичним і найкращим є саме той що показано на картинках – з півнем, від компанії Huy Fong Foods. Як не дивно компанія є американською не зважаючи на свою назву. І американець який заснував компанію і винайшов формулу соусу свого часу подорожував Тайландом та В’єтнамом де і зіткнувся з чимось подібних у місцевих кухнях. Ну а дома вже експерементуючи з компонентами він і винайшов свій рецепт.

Експлуатуючи в’єтнамсько-тайванську тематику пляшку з соусом вкрито ієрогліфами що мають створювати відчуття автентичності.

Що ж робить його таким пекучим? В переліку компонентів перець чилі, часник, оцт, сіль, цукор. Ну тобто нічого надзвичайного. Хто зна що там за магія. І як я вже вище сказав є соуси з такою ж точно назвою, але вони і близько не такі – або часник занадто чути в них, або вони просто не смачні. Назва, до речі, походить вій тайландського міста Сі Рача де за легендою вперше приготували цей соус.

Ну так от, час йшов, ми поступово забули про ту банку що колись купили (а соус цей може спокійно простояти в холодильнику без будь-якої шкоди) і здавалося і справді що до кінця життя її вдвох не подужаємо. Але тут я пішов працювати в GoDaddy де нас годують обідами з місцевих ресторанів. Ну і звісно на обідах великі компанії збираються, спілкуються, і в тому числі додають приправи до своєї їжі. І я помітив що найпопулярнішою приправою є саме срірача, такою популярною що в офіс купують кілька нових банок кожні кілька тижнів. Мені стало цікаво і я почав додавати і собі… І перетерпівши зовсім трошки я швидко полюбив гостроту цього соусу і почав їсти його і дома, а там і Олена підсіла :) І за якісь кілька місяців ми нарешті цю “нескінченну” банку подужали.

Популяція цього соусу в США на стільки висока що це вже майже культурне явище. Крім самого соусу можна купити продукти зі смаком соусу: цукерки, поп-корн, сушене м’ясо, пиво, тощо. Ну і звісно футболки, спортивну форму, інші аксесуари…

От власне і все. А ви куштували цей соус? Які враження?