M. John Harrison. Empty Space Trilogy / Майкл Джон Харрісон. Трилогія порожнього космосу (2002-2012)

Поки що прочитав лише першу книгу і не певен що буду читати далі…

Уся серія на Good Reads – https://www.goodreads.com/series/82015-empty-space-trilogy.

 

Light / Світло (2002)

 

Серійний лондонський вбивця намагається врятуватися від невідомої сутності що переслідує його у майбутньому в яке він хоче пролізти за рахунок квантового пристрою розробленого ним же… Деталі не питайте, все складно.

В той же час інша землянка Біла Кішка пожертвувала своїм тілом щоб бути підключеним напряму до космічного корабля мозком. Але з’ясовується що вона була лише іграшкою у більш розвиненої сутності…

В цей же час шукач пригод та екстремальний тип жевріє у якісь дирі перекинувшись на наркомана із залежністю до віртуального світу…

І все це створює таку хаотично, але одночасно гармонійну картину кіберпанкової реальності Всесвіту. Читати складно, за сюжетом слідкувати складно, зрозуміти першопричини та мотиви неможливо. Цій книзі треба довіритися і замість опиратися та боротися треба розслабитися і дати їй нести себе на своїх галюціногенних хвилях…

Оцінка на Good Reads – 3.6/5 (https://www.goodreads.com/book/show/17735.Light), моя оцінка – 6/10.

 

 

Nova Swing / Нова свінг (2006)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/1666406.Nova_Swing.

 

Empty Space / Порожній космос (2012)

 

Ще не читав.

Книга на Good Reads – https://www.goodreads.com/book/show/11014888-empty-space.

GoDaddy TechFest в Аризоні

Моя компанія щороку проводить TechFest де впродовж двох днів можна послухати доповіді на різні теми (Security, Mobile, Front-End, Cloud, Agile, тощо) і поспілкуватися з представниками інших компаній партнерів (Microsoft, Dell, Cisco та іншими). Також можна зустрітися з клієнтами. Але головне що можна зустрітися з людьми яких до того знав по роботі виключно через інтрернет: пошта, чати, дзвінки та історії в JIRA.

 

 

Сама ідея проводити це дійство посеред літа в Аризоні виявился не надто вдалою – температура на дворі сягала 50 градусів по Цельсію. Взагалі з готелю вийти можна було або рано вранці, або вже пізно вночі. І все одно о 12-й ночі було більше 30 градусів на дворі. Добре що в готелі кругом було 18-19 градусів і ніякої необхідності виходити з нього не було – нас годували і розважали прямо в готелі.

Проте є певний сенс в такому часі і місці проведення – в таку спеку ніхто в здоровому глузді туди “відпочивати” не поїде, а отже розміщення більше ніж 1000 людей обійшлося не надто дорого :)

 

 

Треба сказати що сам готель дуже шикарний, на рівні, а то і вище найкращих готелів у Лас-Вегасі: фонтани, басейни, мармур і килима, зелені рослини, галявинки, усе кондиціоновано. Одне крило готелю (яке GoDaddy і зайняли на три дні) повністю складається з великих конференц-залів.

 

Додатково до двух днів доповідей самого TechFest’у один день до того проводився Hackathon. Це коли команди працюють над чимось новим і несподіваним (дуже бажано над чимось що не є їх повсякденною діяльністю) і мають на всю роботу обмежений час. В нашому випадку це було 24 години. Команда до якої я приєднався робила інтеграцію з Amazon Echo. Ідея була така що можна запитати у Алекси (це аналог Сірі чи Кортани від Amazon) чи зареєстровано вже якийсь домен, і якщо ні то вона пропонувала його додати у кошик користувача на GoDaddy.com. Ну і ціну озвучувала. Ну тобто в прямому сенсі запитати – кажеш їй “Алекса, спитай у ГоДедді чи домен blah-blah.com зареєстровано”. А вона тобі подумавши – “Ні, домен не зареєстровано. Він коштуватиме $2.99. Додати у кошик?”. Ну і так далі.

 

В більшості нам вдалося це зробити. Не на 100% від задуманого, бо у технології виявилися обмеження про які ми навіть не могли подумати перед початком роботи. Але технічними деталями вас навантажувати не буду.

 

Взагалі в цьому і ціль хакатонів – зробити щось іноваційне, навіть божевільне, продемонструвати прототип. Дещо потім може стати реальним продуктом. Звісно після відповідних доопрацювань, а то і повної переробки.

 

В перший день ми просиділи до першої години ночі, а потім ще наступного ранку з 8-ї пару годин попрацювали.

Далі комісія з близько 60-ти проектів вибирала по 4 найкращих в чотирьох категоріях. Нас вибрали в категорії “Перший пінгвін” – категорія де вибирали “першопроходців”. Таким чином ми потрапили в 16-ку найкращих проектів. Але далі пройти не змогли :(

 

А світлини які ви тут бачите я зробив коли бігав вранці з готелю і по полю для гольфу. Воно там просто неосяжних розмірів! З безліччю доріжок, з поливалками що не дають померти зеленій травичці, та мексиканцями що цілий день за цим полем доглядають.

 

Взагалі план був пробігти десь 15 км, і почав, як я думав рано – о 6-й ранку. Але швидко з’ясувалося що то було запіздно – вже було дуже спекотно і сонце лупило шалено. Я ледь пробіг 7 км і зрозумів що більше не варто.

 

Ну а власне весь вище написаний текст є просто виправданням щоб опублікувати світлини :) До речі усі їх ви можете якщо цікаво подивитися ось тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyj_wieAXacpqu2k8cTQ.

MTB – Bryce to Zion, Utah

 

Після подорожі в Моаб яку ми досі з приємністю згадуємо (пустеля, 3 дні на гірських велосипедах, машина підтримки, палатки, …) було лише питанням часу коли ми знову зробимо щось подібне. Вирішили звернутися до тієї ж компанії що і минулого разу – RIM Tours. І вибрали ми цього разу 4-денну подорож з Брайсу до Зіону (https://rimtours.com/tours/bryce-to-zion/).

 

З перельотом усе виявилося доволі просто – з однією пересадкою усього можна долетіти від Сіетла до Солт-Лейк Сіті (тривалість перельоту – 1:45), далі 30 хвилин на пересадку і меншим літаком від Солт-Лейк до Сейнт Джорджа (менше години цього разу). Подібний же маршрут і час і по дорозі назад. Містечко доволі невелике, але схоже що швидко росте завдяки туризму і віруючим у яких тут навіть якийсь свій університет та різноманітні збіговиська. Ціна звісно залежить від сезону та навіть дня, але треба бути готовим що на двох людей перельоти обійдуться до $1000. Готелів у містечку дуже багато і розмірів вони чималенькі, але і ціни тут добрячі, особливо на вихідні дні – будьте готові заплатити $200 за ніч за номер який зазвичай обійдеться в $60 не у курортних містах.

 

Інший популярний варіант яким скористалася пара з Сіетлу що була у нашій групі це долетіти до Лас-Вегаса (туди набагато більше рейсів), а звідти вже доїхати чи прокатною машиною чи автобусом (близько 3 годин).

 

О 9-й ранку на парковці того ж готелю де ми жили нас та інших учасників (усього в групі було 11 людей) зустрічав міні-автобус з велосипедами. Тут ми вперше зустрілися з гайдами та іншими учасниками подорожі і коротко познайомилися.

 

Якщо кому цікаво то велосипеди у нас були Santa Cruz, колеса 27.5: у мене Bantam, у Олени – 5010 з карбоновою рамою. Про самі велосипеди не маю що сказати особливо бо досвіду у мене на гірських веліках мало і нема з чим порівнювати та чого очикувати. Олена проте зауважила що Pivot March 4 який вона колись тестувала сподобався їй більше – він був м’якіший та лагідніший :) Що стосується чисто суб’єктивних вражень то велосипеди ці неймовірно надійні, пережили дуже багато і мали лише незначні проблеми типу заклиненого шифтера у мене та задніх гальмів у іншого учасника. Обидві проблеми вирішилися вручну на місці одним з наших гідів. І в той же час один з наших компаньйонів привіз свій Cannondale який не пережив навантажень – полетів задній хаб.

 

Отже ми сіли в автобус і поїхали в свій майбутній табір. Уся дорога зайняла 2 години разом з зупинкою на заправку/туалет та закупівлю пива та інших речей типу зубної пасти які хтось забув взяти з собою. При цьому ми поступово піднімалися в гори (табір був на висоті в 8000 футів/2500 метрів) і хоча небо було безхмарне і сонце світило дуже яскраво температура була ледь вище 20 градусів весь час.

 

На місці ми встановили палатки, постелили каремати і спальники. Усе було нове і свіжерозпечатане, але я ще раз порекомендую вставки для спальників Cocoon Silk Mummy Liner – вони додають якийсь градус температури (а вночі температура знижувалася до +10) і в них можна спати не одягаючи бейс-леєр у будь-якому спальнику.

 

З табору ми перші 3 дні їздили навколо різними маршрутами, і це було доволі зручно – не треба ставити і складати палатки і торби. В таборі наші гіди нас годували свіжеприготованою їжею (м’ясо, риба, млинці, кава, навіть десерти), мили тарілки, чистили і підстроювали байки і таке інше. Це до того що вони з нами їздили усі маршрути, тягнули на собі додаткову воду, їжу, інструменти та усе інше що може знадобитися в дорозі.

 

Одна з гайдів була дівчина Корі (десь до 30 років) яка примає участь в гірських велогонках типу 24-годинних перегонів. Другий був Дейв (років 40 з чимось) – веломайстер зі стажем більше 20 років, колишній велосипедист, особисто знайомий з великою кількістю спортивних знаменитостей у вело- та мото-спорті. І був ще 70-річний Майк. Важко було повірити що йому 70 років – пряма статура, їздив з нами усі гірки, долав технічні ділянки, на рівні з іншими готував і прибарав, возив на додачу до усього в своєму рюкзаку гіпсову статуетку Санта Клауса з ялинкою. До того ж виявився дуже начитаною людиною (досі слідкує за свіжими виданнями з історії та соціології) та має безліч історій з часів коли служив в Ісландії, працював інструктором з дайвінгу на Філіпінах, охороняв черепах у Бразилії і так далі і таке подібне. Просто космос який дядько!

 

 

Що стосується самих поїздок то усі вони були на сінгл-треку (вузенька доріжка) переважно по лісу (коріння і каміння) з крутими поворотами, спусками і підйомами. Взагалі для мене траса була важкувата технічно – я більш-менш навчився як долати круті гірки лише під сам кінець, а от круті спуски та повороти мені так і не далися – іноді доводилося злазити з вела і долати певні ділянки пішки. І хоча висота теж давалася взнаки (постійно не вистачало кисню і серце стрибало на “високі оберти” майже на кожній найменшій гірці) головною проблемою все ж таки була відсутність технічних навичок. Наприклад їхати в гірку на гірському велі треба не так як на дорожньому – якщо переднє колесо налітає на камінь чи корінь (а це в лісі гарантовано) то при неправильній посадці будеш лежати на спині з велом зверху. Треба зсуватися на кінчик сідла і майже лягати на руль. Ну а про повороти та спуски я взагалі не кажу – там треба бачити дорогу і планувати кілька кроків на перед. У мене не виходило.

 

 

Після першого ознайомчого дня (карта першого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415216) де ми проїхали коло навколо озера Навахо другий день (карта другого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415244) приніс нам довгу гірку на початку, багато вгору-вниз-вгору-вниз і знову ж таки те саме озеро. Озеро теж таке цікаве – в нього не впадає жоден струмок, а натомість уся вода в ньому це сніг що розтанув та дощ. А снігу тут випадає до 4 метрів зимою. До того ж в дні озера утворилася дірка яка перетворилася на водоспад і щоб озеро остаточно не зміліло посередині його побудували дамбу. Обидві половини заселили рибою і в тій що міліє майже до дна можна рибалити.

 

 

На третій день (карта третього дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415277) був довгий і доволі складний трек через ліс. Після першої половини лише троє людей (і серед них я звісно) погодилися їхати назад тим же шляхом, а інші сіли в автобус. І назад ми летіли доволі швидко де я зрозумів що хоча фізична форма в мене більш-менш подібна до того що гірські велосипедисти любителі демонструють відсутність навичок відкидала мене від групи все далі і далі – на спусках я боюся та гальмую забагато, на підйомах вибираю не оптимальний маршрут… Ну і до того ж якщо ви подивитеся на кілометраж то він дуже не великий, але поїздки були виснажливими через висоту та складність доріжки.

 

 

Ну і останній день коли ми склали палатки та зібрали сумки і нас повезли в інший парк. Тут доріжка була трохи іншою – переважно пустеля, дуже мало дерев, але багато каміння і дуже, дуже страшні спуски… Більшості людей сподобався саме цей останній день (https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415308), але мені все ж таки третій день запам’ятався найприємніше (через більший кілометрах звісно).

 

 

Також треба згадати що я неодноразово падав з велосипеда як і усі інші, позбивав ноги і коліна, порізав руки гілками, забив мизинця на лівій руці так що він набряк, посинів і ледь влазив в рукавичку. Але то все навчання, все на користь. Група крім виснаження ніяких особливих травм не отримала.

 

 

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AEQ%5FfGUdLVWDnBk&id=B21290194214A37D%21257431&cid=B21290194214A37D.

 

Skratch

Відомий виробник енергетичних продуктів для тренування та відновлення. Особливо популярний серед велосипедистів, але і триатлети та бігуни теж з брендом знайомі дуже добре.

Skratch Labs Exercise Hydration Mix

Ціна

Пакет на 40 порцій від $20, стіки (індивідуальні порції в пакетах) – від $35 за 20 штук.

Призначення та характеристики

Напій для тренувань і змагань, тобто приймати його треба саме в процесі.

Склад та інгредієнти можна знайти на сторінці виробника, або у вигляді таблички ось вони ж:

Calories80Sodium310 mg
Total Fat0 gPotassium40 mg
Saturated0 gTotal Carbs20 g
Polyunsaturated0 gDietary Fiber0 g
Monounsaturated0 gSugars20 g
Trans0 gProtein0 g
Cholesterol0 mg  
Vitamin A0%Calcium6%
Vitamin C37%Iron0%

На сайті виробника – https://www.skratchlabs.com/collections/drinks/products/exercise-hydration-mix.

Враження

У порівнянні з іншими напоями (дивись https://blog.golovatyi.info/category/sporting_goods/sport_food/) цей в першу чергу відрізняється смаком – тобто це найприємніший на смак розчинний спортивний напій з усіх що я поки куштував. Дуже добре вгамовує спрагу і працює як заявлено.

Мені найбільше подобається лимон-лайм.

Оцінка на Amazon – 4.6/5 (https://www.amazon.com/Skratch-Labs-Exercise-Drink-Mix/dp/B0089YIQGO), моя оцінка – 10/10.

Недоліки

Ніяких нарікань крім ціни.

Sport Energy Chews

Одні з найулюбленіших моїх “цукерок” як призначені щоб їх з’їсти незадовго до тренування чи старту. Хоча деякі і на велосипеді примудряються їх їсти. Це більш-менш той самий продукт що і Clif Shot Bloks.

Смак мені дуже подобається, хоча з незвички може здатися занадто солодким. А самі цукерки призначені щоб їх смоктати і одна порція (5 штук – 70-90 калорій) розсмоктується менше ніж за 10 хвилин. Хоча звісно можна їх розжувати і ковтнути миттєво якщо є необхідність.

Різні смаки дійсно можна розрізнити і найбільше смак нагадує варення яке вже занадто довго простояло законсервованим і “зацукрилося”.

Головний недолік для мене в тому, що пакетик містить 10 цукерок, тобто 2 порції. І таким чином 5 з них лишаються у відкритому пакеті. А це згодом призводить до того, що цукерки після якось часу деформуються і починають липнути до самої упаковки зсередини. Ну і звісно руки можна перемазати страшенно.

При ціні в $2.45 за пакетик виходять вони не надто дешево, але їх і не так часто треба їсти – вранці перед плавання чи качалкою коли не поснідав нормально, під час довгих вело-тренувань… і все мабуть.

На сайті виробника – Skratch Labs Sport Energy Chews are made with real fruit.

Robert F. Young. Eridahn / Роберт Янг. Ерідан (1983)

 

Пригодницький роман з елементами наукової фантастики та подорожей у часі.

Разом зі скелетами динозаврів було знайдено людські скелети і головний герой відправляється назад у часі щоб з’ясувати звідки той взявся. Подорожуючи між стадами динозаврів у машині ззовні схожій на одну з цих тварин він знаходить малолітніх марсіанських принца та принцесу з майбутнього яких заради викупу викрали та переховують у минулому злочинці з майбутнього.

А далі починаються погоні, переслідування, перестрілки і всяка інша боротьба. Розважально, але як для НФ слабенько і з великими дірками в логіці.

Оцінка на Good Reads -3.5/5 (https://www.goodreads.com/book/show/3350929-eridahn), моя оцінка – 6/10.

Alastair Reynolds. Century Rain / Аластар Рейнолдс. Столітній дощ (2004)

 

Дуже швидко книга переносить нас у дивний світ майбутнього (300 років від сьогодення) де людство поділено на дві ворогуючі групи: звичайні та модифіковані технологіями земляни. Сама Земля заражена, усе життя знищено нанотехнологічною чумою (яку люди майбутнього називають Нанокостом), а наші нащадки через політичну боротьбу намагаються вибороти одне в одного хоч якісь переваги.

І ось в одному з “тунелів” знайдених людством в космосі (звісно тунелі ці дозволяють подорожувати перевищуючи швидкість світла) знайдено “зупинку” яка веде до невідомо ким і невідомо з яких причин збереженої копії Землі. Але копія ця не повна – на цій копії лише 50-ті роки 20-го сторіччя і Другої Світової не було. На дослідження вбивство одного з земних агентів відсилають археолога що працює на Землі і має достатні знання з історії та побуту того періоду історії. І тут фантастика перетворюється на суміш детективу та гостросюжетної пригодницької історії і події все прискорюються і прискорюються…

Таким чином у нас в одній книзі антиутопія, наукова фантастика, альтернативна історія, детектив і пригодницька фантастика.

Оцінк на Good Reads – 3.89/5 (https://www.goodreads.com/book/show/89192.Century_Rain), моя оцінка – 8/10.