Ще до школи один рік я ходив у групу дошкільної підготовки, так званий нульовий клас, або, як частіше називали його в народі, інтернат.
Відводили дітей туди вранці, там ми снідали, потім були якісь типо уроки. Вчилися там літери писати і читати. Якісь віршики розказували, включали платівки з казками. Потім обід, сонна година, далі знову якісь танці, пісні, прогулянки на дворі і таке інше. Шось таке між дитсадком і школою одним словом.
Одна річ яка мене неможливо діставала це був обідній сон. Наскільки я пам’ятаю я там не заснув ні разу. Причин крім того що в принципі спати не хотілося було декілька. По-перше, моє ліжко стояло дуже близько до вікна в яке постійно лупило сонце. І під ковдрою було просто неймовірно спекотно.
Розкриватися було не можна, бо “положено под одєялом как всє”. А ще була під підвіконням батерая яка страшенно смалила. Отже я там постійно лежав потний як миша що заблукала у шкіряних штанях. Ну і на додачу з вікна було прекрасно чути як волають діти у оточуючих дворах, про що говорять люди під вікном і таке інше.
А розкриватися, мінятися ліжком і взагалі не лежати рівно із закритими очима було не можна. Ця година зпітнілої спеки, ніг які круте так що аж вивертає і усього тіла що чухається була просто нестерпною мукою… З тих пір я і не люблю СРСР :)
І було у нас там дві виховательки. Одна така нічо, тільки зла. А друга вже бабця. Так от ця бабця любила нас посадити у класі після “сну” і почати розказувати історії. Історії як на підбір були жахи з каліцтвами і кров’яшкою.
Ну щось типу такого. Один хлопчик любив неправлино носити ножиці. Неправильно – це гострим вперед і “вушками” до себе. Так один раз він з ними йшов, а з кімнати назустріч йому вискочила його сестра. Ну він їй у око тими ножицями і встромився.
Або ще інша історія. Одна жінка була вагітна. І от йшла вона по сходах, а в неїх дитина і випала. Вона її підібрала, принесла додаму і змила в унітаз.
Ще там щось було проо медведів які з’їли усю шкіру з обличчя одному мисливцю. Був і хлопчик що любив засовувати ноги під потяг і інші персонажі. І цих історій була незліченна кількість. Кожен день 2-3 нові.
Корочє як ви розумієте талант пропадав. Причому пам’ятаю нас після цих історій доволі таки відчутно тошнило, так що полднік не дуже хотілося їсти. Один раз я прамо під час “уроку” блювонув у прохід між партами – так виразно собі це уявив :)
Ну а в цілому було непрогано, ага. Правда я не пам’ятаю щоб так вже та дошкільна підготовка допомогла якось у школі, ну та то таке…