Necronomicon–2014–Nox Arcana

 

Спокусився назвою групи, але це виявився не той Некрономікон що колись рубали офігенний technical thrash metal (Necronomicon–1999–Phraoh of Gods та Necronomicon–2009–Revenge of the Beast наприклад). Це команда що грає більш електрону музику. Не надто розбираюся в цьому стилі, але раз вже прослухав то напишу свої враження.

Музика непогана, створює атмосферу дуже добре, але мене абсолютно нічого не зачепило і все продзижчало десь на фоні. Є кілька цікавих фішок, жіночий вокал дуетом з чоловічим, одним словом не нудно.

Слухати: https://play.spotify.com/album/5iHqcszvGskrb8W1FHQUrg

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=wN2z4fdBmVM&w=448&h=252&hd=1]

Osprey Exos 58

 

Ціна: $220

Технічні характеристики:

  • Місткість 58 літрів
  • Вага: S – 1.15 кг, M – 1.2 кг, L – 1.25 кг
  • Рекомендоване навантаження від 10 до 18 кг.

Призначення: рюкзак для походів тривалістю від одного до кількох днів.

Враження: Цим рюкзаком я користувався під час подорожі до Мачу Пікчу (4 дні) і в ньому містилися наступні речі:

  • спальний мішок з лайнером
  • дощові штани, куртка та шапка
  • запасні труси, футболки та шкарпетки
  • бейслеєр
  • електроніка: ліхтарик, батарейки, годинник
  • косметики: мило, серветки для умиванння, зубна паста/щітка/нитка, ножичі/кусачки та інші дрібниці
  • килимок під спальник – був причеплений назовні
  • кофта та штанини містилися у зовнішній сітці-кишені
  • вода – 2 пляшки
  • батончики/горіхи/сушене м’ясо
  • захистна протидощова сумка

Усе це розіщувалося відносно без проблем. Всередині рюкзака нема відділень і тому речі треба вкладати в окремі пакети щоб у разі необхідності можна було б перекласи/дістати не розсипаючи усе навколо.

Для мого зросту (182 см) застібка на поясі (розмір рюкзака L) розташована неймовірно вдало і розвантажувала плечі дуже добре.

Взагалі на плечах рюкзак сидить м’яко не зважаючи на вагу.

Верхня “кришка” у разі необхідності знімається.

Недоліки: Що ж, навіть у такого близького до ідеального рюкзака (насправді це був мій єдиний досвід тривалого походу) є певні недоліки:

  • бокові кишені-сітки не пришиті до бокової стінки рюкзака. Через це звісно деякі речі легше виймати, але в той ще час пляшку з водою чи палички туди не покладеш – вони просто випадуть.
  • нема вбудованого протидощового захисту і його треба купувати окремо. Проблема в тому щоб не забути його з собою взяти і не забути де його поклав коли виникне необхідність.
  • духе б допомогли б якість кріплення для води – зараз треба або зупинятися і знімати рюкзак щоб дістати воду, або просити когось дістати/покласти пляшку в сітку.

На сайті виробника: http://www.ospreypacks.com/en/product/superlight/exos_58_1?tab=specifications

The Wire (2002-2008)

 

Коли цей маловідомий у нас кримінальний серіал свого часу виходив на телебаченні вулиці в США порожніли, а після тільки і розмов було про чергову серію.

Так, серіал був популярнішим за “Ігри престолів” і підніс якість з’йомок та сюжету кримінальних серіалів на висоту якої сягає не кожен фільм.

В серіалі мова йде про відділ боротьби з наркотиками та їх противників – одну з банд що діє в чорних кварталах.

Серіал відрізняє реалістичність подій і відсутність у всьому правих харизматичних персонажів. Тут скоріше суто позитивних героїв нема взагалі.

http://www.imdb.com/title/tt0306414/?ref_=fn_al_tt_1

Season 1

 

Створюється група з різних складних людей: оперативники, аналітики, патрульні і ця група правдами і неправдами домагається дозволу на прослуховування однієї з банд.

Власне після першого-другого епізоду вас так втягне що ви, гарантує, передивитися усі серії за кілька вечорів.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=eCSKToJNGTs&w=448&h=252&hd=1]

 

Season 2

 

Одного з працівників відділку турнули у річну поліцію, але в одному з портів трапляється вбивство, а після початку розслідування відкривається і торгівля людьми і наркоторгівля.

В цьому сезоні показано багато з життя портових працівників та інтрих у профсоюзах, але головною сюжетною лінією лишається все ж таки прослуховування наркомафії.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=oQnSiGQZG9o&w=448&h=252&hd=1]

 

Season 3

 

Сезон повертає нас на вулиці чорного кварталу де один з поліцейських чинів вирішує локалізувати наркоторгівлю фактично легалізувавши її у одному кварталі. В результаті падає рівень злочинності в оточуючих районах.

В цьому сезоні багато внутрішньополіцейських інтриг та політики на рівні міста. Ну і звісно оперативна робота нікуди не дівається.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5ZjDvdjyUoQ&w=448&h=252&hd=1]

 

Season 4

 

Мабуть найсумніший та найсерйозніший сезон де нам показують як задіяні підлітки та діти у обігу наркотиків та як задіяна у цьому всьому школа.

Все ще та сама команда, все ще багато оперативної роботи, але якщо ви вже додивилися до цього сезону то з’явиться розуміння того що проблема наркотиків це не лише проблема наркоторгівлі та контролю, це набагато глибша і мабуть довічна проблема.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=LjRONMP2w6A&w=448&h=252&hd=1]

 

Season 5

Знову інтриги та політика, наркомафія намагається легалізуватися і в той же час йдуть війни за територію між різними бандами.

Хоча цей сезон найдинамічніший він проте є і самим слабким. Не настільки слабким щоб знизити оцінку усьому серіалу, але мабуть добре що це був останній сезон.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=8QfaiWohvHk&w=448&h=252&hd=1]

Devil’s Knot (2013)

 

Напружений фільм з ненадто щасливим кінцем. І саме неприємне що фільм засновано на реальних подіях.

У невеликому містечку сталося вбивство трьох дітей і місцева поліція звинувачує у всьому місцевих підлітків які начебто проводили сатанинські ритуали. На захист підлітків виступає місцевий адвокат, проте йому не вдається перешкодити системі.

У реальному житті справа досі не розкрита, а ті кого звинуватили досі сидять у тюрмі.

Фільм зовсім не розважальний.

http://www.imdb.com/title/tt0804463/?ref_=fn_al_tt_1

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=XC-NclGLwvI&w=448&h=252&hd=1]

47 Ronin (2013)

 

Невдала спроба зіграти на екзотиці середньовічної Японії і поєднати її з містікою та магією.

Дуже багато недоречної комп’ютерної графіки яка не вписується в картинку, велетенські дірки та натяжки в сюжеті які помітить навіть п’ятирічна дитини… Ні, цей фільм дуже невдалий і навіть у якості пафосної казочки не тягне нажаль. Дивитися лише у випадку коли геть нічого більше не маєте робити.

http://www.imdb.com/title/tt1335975/?ref_=nv_sr_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=j8cKdDkkIYY&w=448&h=252&hd=1]

Burn After Reading (2008)

Якістна і доволі знаменита комедія з набором відомих акторів. Не те щоб надто смішна, але там де не смішно є принаймні динамічний сюжет і екшн. Розважальний фільм на рівні іншими словами.

За сюжетом мемуари одного ЦРУшника якого поперли з роботи потрапляють до рук працівників спортивного клубу і ті намагаються шантажувати агента. А далі вже в історію втягуються росіяни, вбивства та і вгазалі все починає закручуватися.

http://www.imdb.com/title/tt0887883/?ref_=fn_al_tt_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=SVCHSiRWjJM&w=448&h=252&hd=1]

Перу, Куско, Інка Трейл, Мачу-Пікчу. Частина 3

Попередні частини

Маршрут

Існує декілька способів дістатися Мачу Пікчу і як я вже згадував не обов’язково йти пішки кілька днів: натомість можна доїхати потягом/автобусом. Але якщо говорити про трейл то теж існує кілька варіантів. Ми обрали чотириденний курс який покриває 45 км і набір висоти складає 4 км. Але ще існують маршрути в 2 дні та 7 днів. Дводенний маршрут якось залегкий і закороткий, а семиденний маршрут ставить набагато більші вимоги до підготовки: там і набір висоти незрівнянно більший і кілометраж, коротше це для досвідчених мандрівників. До того ж ціна замість 800 доларів які ми заплатили складає 2000 на людину на семиденному маршруті.

image

Розклад щодня був приблизно такий: портери будять нас вранці, ми вмиваємося, снідаємо, пакуєму рюкзаки і рушаємо в дорогу (близько 7 ранку виходимо). По дорозі кілька разів зупиняємося щоб ті хто швидше дочекалися тих хто відстав. Портери десь нас обганяють і в обід ми приходемо вже в поставлений тент де нас годують першим, другим і компотом (без жартів) і після невеличкого перепочинку и рушаємо далі. Потім в районі п’ятої години ми приходимо на нічну стоянку де для нас вже поставлено палатки і приготовано вечерю. Усього за 4 дні ми йшли 25 годин.

До речі за часів інка подорожувальники долали цей шлях за одни день.

image

Що стосується самого треку то це переважно каміння складене у нерівні і високі сходи, а іноді просто навалене купою.

Одна з причин чому треба бути фізично готовим до походу полягає в тому що коли тобі важко і ти весь час дивишся під ноги щоб не впасти, або відхекуєшся якось нічого крім нескінченного каміння і не запам’ятовується. А якщо звиклий хоч трошки до навантажень то є час крутити головою і насолоджуватися видами.

Взагалі то на момент відкриття Мачу Пікчу та інших загублених міст, а особливо до початку туристичного бізесу в Перу (1970-й рік) цим треком не користувалися вже кілька сот років і тому його треба було відновлювати.

Навіть сучасне відновлення вражає своїми масштабами, а за часів інка це взагалі були космічні технології. Зараз багато дослідників вважають що інка мостили трек не великим, а подрібленим камінням що робило подорож набагато легшою.

Також раджу взяти в дорогу палички: страшні не так підйоми як спуски і ваші червоні від болю коліна подякують вам за таку обачливість.

Група

У тури оператори набирають групи прилизно такого розміру як на фото вище. У нас в групі крім нас двох були: четверо ветеранів армії середнього віку по 50 років які товаришують вже років 30 мабуть, двоє молодих дівчат (одна марафонка інша плавчиха), подружжя канадців що давно вже імігрували на Кайманові Острови і теж займаються марафонським бігом та тріатлоном, двоє молодих хлопців що товаришують зі школи (поляк і сицілієць) і один фотограф з ЛА.

Один (фотограф) повернув назад на другий день. Головна причина чому майже у кожній групі є люди які йдуть назад це висота (деякі так і не можуть адаптуватися) та проблеми зі шлунком. І іноді люди хочуть йти далі, але фізично не можуть.

Один з армійців теж дуже повільно долав дистанцію, а коли ми більше йшли вниз ніж вгору в кінці йшов інший військовий що переніс кілька операцій на коліно.

Молодий сицілієць постійно блював по дорозі та відмовлявся їсти: взнаки далося паління цигарок та неготовність до навантажень. Не думаю що він особливо щось запам’ятав з перших пару днів походу бо або йшов як зомбі з зеленим обличчям, або стояв і блював, або лежав трупом поки ми їли. Хоча потім трохи оговтався.

Що стосується нас то ми переважно трималися на чолі групи і так щоб особливо страждали то ні. Але треба визнати що прогулянка була не з легких. Взагалі залог приємної подорожі ногами це рівномірний монотонний темп, так щоб не швидко щоб не потіти і не повільно щоб ноги не перевантажувати. Іноді треба зупинятися, роззиратися і запам’ятовувати види.

І ще раз повторю про необхідність сонцезахисного крему (раз на годину хоча б) та кожні 10-15 хвилин треба робити по пару ковточків води: зневоднення тут наступає непомітно і дуже швидко, а це слабкість, головний біль, судоми аж до неможливості продовжувати подорож.

Взагалі група наша була приємна, з усими було цікаво спілкуватися і ми з задоволенням провели з ними якийсь час після повернення у цивілізацію.

Портери (носії)

Портерів набирають з місцевих мешканців. Територія по якій пролягає трек і де знаходяться покинуті міста є національним парком і селитися в ній не можна, але проблема в тому що там жили люди ще до того як все це оголосили парком і пам’ятками культури. Тому там досі живуть так звані “місцеві” і жити вони можуть рівно скільки доки не покинуть свої домівки: ні купувати ні будувати житло не можна.

Більшість портерів це молоді хлопці (від портерів від 15 до 75 років) які як правило вчаться у місцевому університеті за спеціальністю туризм. Далі вони ще отримають освіту з історії та англійської і зможуть працювати гідами або менеджерами у туристичних агенціях.

Між собою вони спілкуються іспанксько-кечуа суржиком, принаймні ті з нас хто володів іспанською лише могли зловити рідкі окремі слова.

На нашу групу з 13 людей (+ 2 гіда) ми мали команду з 19 портрерів та шеф-кухаря. Портери несуть на собі продукти, палатки, спальники, матраси, рушники, стільці, посуд, газ та інше.

Сьогодні закони захищають носіїв і теоретично вони не мають права носити вантажі важче 20 кг, але лише по виду баулів які ті тягнуть я би сказав що носять вони явно більше.

Не знаю скільки портерам платять туроператори, але групи в кінці переходу скидаються чайовими (десь по 30 доларів з людини) і згідно слів нашого гіда це дуже хороший заробіток для них.

Також дають чайові гідам приблизно в тому ж розмірі (таким чином гід лише чайових отримує в 15-20 разів більше ніж портер). А у випадку коли хтось із групи повертає назад людина має сама сплатити роботу портера та гіда що йде з ним.

Додатковий заробіток для поретрів це нести частину вантажу туристів: за груз в 7 кг за чотирі дні плата складає 70 доларів.

Ми усе своє несли на собі: спальник, матрас, одяг і навіть якусь їжу, але має сенс для несильно підготовленої людини таки заплатити носіям.

Також туроператор додатково заробляє на екскурсіях (я писав про них у попередньому пості) – 45 доларів з людини та прокаті речей: спальник – 35, матрас – 25, палочки – 10 за штуку (пара таких паличок як вони дають коштує 50 доларів). Тож якщо ви плануєте ще ходити в походи має сенс витратитися на дешеві і якісні спальники/матраси і палички.

Що стосується води то там багато струмочків і водоспадів, але не для місцевих вода та дуже небезпечна бо кишить бактеріями і паразитами. Одна із задач портерів натягати і накип’ятити води на стоянку де ми їмо або спимо.

Стосовно їжі все було на диво добре: суп, м’ясо і риба, картопля, навіть варення, масло, печиво, попкорн та інше. А вечорами шеф-кухар радував нас то бананами запеченими у ромі, то навіть солодким пирогом. А коли у одного з військових в нашій групі був день народження то нам приготували відро піско-саур: це такий напій приготований з піско (міцність 43 градуси, але не відчувається), соку лимону, яєчного білка та кришеної криги. П’янієш від нього миттєво, особливо на такій висоті та втомлений, але як не дивно після нього не сушить і похмілля нема – перевірено на власному досвіді після групового походу в бар по поверненню до цивілізації Smile Дуже раджу сам напій і коктейлі з нього, як на мене незрівняно краще за горілку.

Наступні частини

Перу, Куско, Інка Трейл, Мачу-Пікчу. Частина 2

Початок – Перу, Куско, Інка Трейл, Мачу-Пікчу. Частина 1.

Пука Пукара

Або вона ж Червона Фортеця” у перекладі з кечуа. Укріплення на верхівці пагорба розташоване недалеко від Куско. Фортецю розміщено так що з неї далеко (за 2-3 кілометри) видно будь-яких мандрівників що рухаються в бік Куско.

Різні фортеці, укріплення та пропускні пункти інка були потрібні щоб контролювати і не давати змогу незадоволеним зненацька напасти на столицю чи храми.

Ця фортеця як і дві далі згадані точки знаходяться недалеко від Куско і до них легко дістатися автобусом. І хоча там ще вище ніж в Куско щоб бути готовим вирушити у похід через пару днів варто побувати там на другий, або навіть перший день. Але голова буде крутитися без сумніву.

Власне дивитися там крім як на види полів далеко внизу і нема на що. Ну хіба що вас цікавить старовинне каміння і те як саме будували житло інка: одна кімната на родину з внутрішнім двором. Каміння тут обреблене набагато грубіше і суттєво відрізняється від якості палаців.

Тамбомачай

Розташовані ці залишки за кілька сот метрів від Пука Пукани. Спочатку вважалося що це була ще інша воєнна будівля в якій прокладено струмочки і душі для умивання (фонтани). Але зараз вважається що це був храм Води (власне так назва і перекладається) і люди приходили туди по очищення: голодання, умивання, розмови з богами.

Оскільки іспанці що вперше прийшли сюди були як один відбірними покидьками і волоцюгами вони навіть не намагалися, та й не змогли б як захотілі зрозуміти тонкощів вірувань інка і тому все незрозуміле знищували. Будівлі підривали, людей вбивали. Особливо додало те що для інка символом земного життя була змія, а іспанці всі ритуали зі зміями сприймали як диявлослужіння і вбивали без розбору.

Саксайваман

Зовсім близько вже до Куско на висоті 3700 метрів розташовано храм Задоволеного Яструба. Яструб для інка символізував духовне життя, те що вище навіть за богів.

Сьогодняшній стан храму це жалюгідні залишки, вважай один фундамент. В кладці зустрічається каміння по 120 тон невідомо як принесене і встановлене сюди за 5 км. І оскільки це храм то кладка там “вищий клас”, тобто без зазорів між камінням.

До 1970-го року коли Юнеско нарешті змусило уряд Перу почати захищати пам’ятки старовини це було місце звідки брали каміння для будівництва міста. Тобто отак приїздили вантажівки, підривали стіну, збирали каміння і везли назад у місто. Уявіть скільки вони встигли наламати.

Вважається що це був найбільший і найбагатший храм інка головним призначенням якого було приголомшити мандрівників розмірами і потужністю технологій. Звісно іспанці перебили усих релігійних служок і зняли все золото та срібло зі стін.

З верхньої точки руїн (залишився сам лише фундамент) відкривається вид на Куско де можна побачити як місто зайняло усю долину и потихеньку підкопує оточуючі гори. За часів інка згідно дослідників Куско мало форму пантери – символу божественого світу.

Урубамба, Пісак,

Вона ж “Священа Долина”, а Урубамба – назва річки що тут протікає. Долина унікальна тим що це дійсно доволі велика ділянка рівної землі високо в горах (4 км) з дуже м’яким, хоча і не жарким кліматом. Це саме тут вирощують 40 видів кукурудзи та 3 тисячі видів картоплі.

Річка Урубамба є одним з притоків амазонки і влітку (це коли у нас зима) має темно-коричньовий колір, а взимку (це коли погода та сама, але весь час йде дощ) стає зеленою.

В долині розташовано старовинне місто Пісак де землеробці цілорічно збирали врожаї картоплі, кукурудзи та кінви щоб прогодувати Куско. У інка був соціалізм при якому кожен виконував виключно свої функції: фермер, жрець, адміністратор, тощо. Їжа і вироби були спільними і розподілялися в разі необхідності зі сховищ поруч з кожним містом. Звісно в Куско яке нічого не виробляло йшов постійно потік їжі та товарів для забезпечення життя адміністраторів-бюрократів.

Тут же відбувалася торгівля з народами що приходили зі сторони Амазонки.

Місто разташовано в долині, від нього на кілька сот метрів вгору піднімаються велетенські тераси, а на верхівці гори стоїть укріплення. Поруч є стіна скелі як сир утикана дірками погребінь. Інка вірили у реінкарнацію і усих померлих муміфікували, загортали у ковдри в позі ембріона і ховали в склелях. Іспанці знищили практично усі мумії що змогли знайти у пошуках скарбів, але мумії ховли лише з інструментами що показували належність до професії – згідно інка коли Мама Земля народить тебе знову ти будеш в тому ж тілі і займатимешся точно тим самим що і до смерті.

Пісак був дуже важливим і зайнятим містом: тут і ферми (тераси) неймовірних розмірів, і торгівля, і військові укріплення (можливо для захисту від племен Амазонки) і поховання. Також тут знайдені фонтани що означає що місто було і релігійним осередком. Але дуже, дуже високо…

Олайтантамбо

Це було останнє місто до якого дійшли іспанці і не знайшовши тут скарбів як і в Пісаку повернули назад. Місто слугувало тимчасовою столицею інка та резиденцією імператора під час супротиву іспанцям.

До того ж це єдине функціонуюче місто інка. Тобто і будівлі і вулиці побудовано в ньому за часів інка і сучасники живуть в тих же будинках з надбудованими стінами та дахами. Як завжди поруч з містом вгору лізуть тераси, вище у горах сховища, а ще вище Храм Сонця. Причому нижню частину храму побудовано явно до інка (це видно по тому як оброблено і вкладено камені), а потім зверху інка додали поверхів. Деякі камені важать по 300 тон (!!!) і знову ж таки не зовсім ясно як вони їх виперли та встановили на гору.

На фото вище і деяких інших фото на каменнях “вищого класу” видно виступи. На них кріпилися оздоблення та прикраси, скоріше за все вишиті ковдри та квіти. До речі камені між собою поєднано таким же чином: в одних зроблено виступи, в інших по їх формі канавки як у лего. А між великим камінням яке просто розвалилося б і не трималося купи інка вставляли пракладки (тонкі довгі каміння) які виконували функції буферів-пружин (фото нижче).

Наступні частини

Перу, Куско, Інка Трейл, Мачу-Пікчу. Частина 1.

Розкажу про нашу подорож в Перу, а конкрутно до Мачу-Пікчу, але оскільки не знаю скільки буде текста то розіб’ю цю оповідь на кілька частин.

Переліт

Саму подорож ми купили дуже давно, але все зволікали через різні обставини. І однією з тих обставин була вартість і тривалість перельоту. Усе що ми знаходили коштувало під 4 тисячі на людину і тривало 36, або навіть більше годин. Нарешті використавши якусь пошукову магію Олена таки знайшло притямні перельоти: дешевше 2 тис. за людину, 13 годин в один бік, 20 годин назад.

Туди ми летіли спочатку Аляскою (Сіетл – Лос-Анжелес), а вже в ЛА через те що у нас було дуже мало часу на пересадку нам довелося бігти з однієї будівлі в іншу (метрів 300) і потім нескінченними коридорами там до нашого гейта. Інша будівля тому що саме там розташовані термінали компаній що не літають в США. Саме смішне що через нас затримали літак (бо знали що ми летемо з Сіетла), посадили на автобус і повезли назад у той термінал звідки ми прилетіли! Просто тому що літаки літають лише звідти.

З ЛА ми летіли компаніюєю LAN яка схоже є найбільшим авіа-перевезником у Південій Америці, і компанія ця нас приємно здивувала особливо їжою: ніяка KLM навіть близько не стоїть до свіжої куриці з рисом у підливці яку подавали в літаках (і на зворотньому шляху теж). Смішно що ні в авіакомпанії ні в Перу схоже ніхто не чув про таку річ як томатний сок: або здивовано перепитували про сок з помідорів, ви серйозно? Або навіть іноді сміялися думаючи що ми жартуємо. Навіть у піцерії в якій ми їли не чули про такий сік.

Коротше з ЛА ми прилетіли в Ліму (столиця Перу), там забрали і знову здали свої валізи і швиденько полетіли в Куско. В аеропорту Ліми не відчувається що ти поза США: всі ті ж фастфуди, магазини продають схожі товари, лише ціни в соле замість доларів (приблизний курс 2.9 соле за 1 долар).

А от на зворотньому шляху у нас було набагато більше часу і пригод. По-перше, треба бути готовим що у вас знову і знову будуть перевіряти паспорт і квитки просто через те що перуанці дуже неорганізовані. А по-друге, ваші валізи будуть обшукувати поліція і можливо кілька разів службовці аеропорту щоб ви не вивезли якусь цінну старовину, але в основному через те щоб ви не везли листя коки яка продається на кожному кроці в Перу, але заборонена в США.

Так само назад ми летіли літаками LAN: Куско-Ліма, 2 години в аеропорту і далі Ліма-Маймі. Вже в Майямі у нас було 5 годин очикування і потім неймовірно нудний і довгий переліт Майамі-Сіетл.

І ще треба сказати що в Перу часова зона –5 годин, тобто різниця з Сіетлом складає +3 години, а з Україною –7 годин.

Висота

Хорошою ідеєю буде прилетіти у Куско хоча б за пару днів до того як ви запланували вийти у подорож. У нас був варіант чотириденного походу дорогою Інка (Інка Трейл), але навіть якщо ви поїдете у Мачу-Пікчу потягом/автобусом то все одно потрібна адаптація.

Слабкість пов’язана з висотою виникає через те що повітря трошки бідніше киснем і з незвички дихалка “пробуксовує” не постачаючи необхідну кількість в організм. Проявляється це в тому що пройшовши усього 50-100 метрів починаєш захекуватися і відчуваєш легке головокружіння. Постійно можна побачити на вулиці новоприбулих: спираються руками на коліна і відхекуються. В перший день навіть просто лежати важко: відчуваєш як часто і важко хекаєш.

Проте з кожним днем стає помітно легше. І хоча до того щоб бігати ще далеко вже на 4-й день можна проходити доволі значні відстані у спокійному темпі. А от на самому трейлі хвороба висоти може проявити себе ще пару разів коли добираєшся до чотирьох кілометрів (у Куско висота 3 км).

Ще обов’язково мати при собі і постійно користуватися сонцезахисним кремомо та темні окуляри: ближче до Сонця, менше захисту від повітря, обпіки гарантовані.

Куско

За часів Інка (до речі “Інка” це не народ, а королівське звання імператора та його родини) Куско було адміністративним центром з населенням в 5 тисяч людей 100% з яких складала знать. Єдиною їхньою функцією було управління імперією, тобто по суті вони були бюрократами.

Куско містив безліч храмів та обсерваторій. Усі будівлі “вищого класу” (храми) як на фото вище складені зі старанно обробленого каменю підігнаного одне до одного так щільно що не лише лезо ножа, але навіть лезно бритви не просунеш між ними.

Стіни храмів побудовано під невеликим кутом всередину на випадок землетрусів які були частим явищем за правління інків, усі вікна та двері мають трапецієвидну форму.

Що стосується “середнього класу” то різниця у якості дуже помітна: слабооблене каміння покладене у неідеально рівну стіну із заповненням перестінків землею та дрібним камінням (так будували житло та сховища).

Що стосується релігії то інка мали якийсь сімбіоз шаманізму з паганством: кілька великих богів серед який найпомітніша Пачамама (Мати-Земля) та втілення духів предків (слабіших богів) у найрізноманітніших речах та явищах найпомітнішим з яких було Сонце яке одночасно було батьком Імператора. Крім того вони вірили в реінкарнацію та ділили світ на три шари: земне, божественне та духовне.

Про жертвоприношення невідомо, натомість люди приносили дарунки у храми, у деяких випадках просто невеликі камінці. Проте у Мачу-Пікчу яке було центром підготовки жерців-жінок (і як думають майбутніх жертв ритуалів) знайдено одну мумію з диркою в черепі яку вважають доказом людських жертвоприношень. Але інка точно не були такими кровожерливими як майя (2011-09-21-Чічен-Іца).

Усі стіни храмів (за свідченнями іспанців) були щільно вкриті зотолом та сріблом: інка не розписували стіни. Оскільки усе золото іспанці переплавили зараз лишається гадати що за малюнки на ньму були (зберіглася єдина позолочена дошка із зображенням всесвіту як його розуміли інка).

На сьогодні 95% населення в Перу є католіками, але не припиняють приктикувати різні ритуали та ходять до бабок шаманів за послугами.

Куско є другим за розмірами містом в країні з пів-мільйона населення і зайнявши усю долину активно вгризається (в прямому сенсі) в оточуючі гори.

Інка та іспанське завоювання

Перше що треба сказати це те що інка були завойовниками так само як іспанці після них. Приблизно у 12-му сторіччі вони підкорили кечуа (місцеве населення) і швидко завоювали території Перу, Чілі, Болівії, Еквадору та інших країн. Проте інка були не воїнами, а фермерами і переймали усі корисні навички підкорених народів. Тому частина будівель та технологій насрпавді належать доінкським цивілізаціям про які нам нічого не відомо.

Інка не мали письменності про яку нам відомо, хоча у їх мові є слово “писати” не запозичене з іспанської. Сучасна теорія стверджує що їх письменністю були вишиті візерунки на ковдрах якими також прикрашали стіни житла і зараз йде робота з розшифроки візерунків.

Також інка не мали грошей. але торгували з усією Південною Америкою створивши дороги, ринки та пропускні пункти. Вирощували кукурудзу (більше 40 сортів), картоплю (3 тисячі сортів!) та коку. Сунулися вони були в джунглі Амазонки, але зіткнувшись з малярією вирішили не завойовувати ту землю, а просто торгувати з її мешканцями.

Яким же чином 175 іспанцям вдалося завойювати величезну країну з розвиненою цивілізацією? Тут історія така що не у кожній пригодницькій книзі знайдеш.

У інка, вірніше у завойованих кечуа була дуже сильна і живуча легенда про білу людину з бородою (у самих місцевих шкіра дуже темна і волосся на обличчі не росте взагалі) яка колись прийшла з океану і навчила їх говорити, вирощувати рослини, будувати і усьому іншому і обіцяла повернутися щоб зупинити велику війну. І ось якраз перед прибуттям іспанців у країні почалася війна: сини Імператора боролися за владу і весь народ зійшовся в Куско дивитися чим це закінчиться щоб вітати нового Імператора (цим і пояснюють покинуті міста в які ніколи так і не повернулися мешканці). І ось один претендент вбив іншого і тут прибувають іспанці: біла шкіра, бороди, на конях, зі зброєю, в металі якого не знали інка. Звісно в перший час їх вітали як богів. А ті почали здирати золото зі стін, руйнувати храми щоб будувати церкви і таке інше.

Коли інка нарешті почали війну проти іспанців то виявилося що воїнами вони були ніякими не зважаючи на усі завойювання. Більше того: під час рішучої битви вони розійшлися по домівках де знайшли притулок бо прийшов час збирати кукурудзу і напевне думали що іспанці зроблять те саме. Навіть коли іспанці поділилися на кілька груп (такі велетенські країни як Перу чи Чилі контролювало усього кілька десятків людей) і навіть воювали між собою інка нічого не могли з ними вдіяти. Та і до того ж ці іспанці були найвідбірнішими покидьками і релігійними фанатиками, знаті серед них не було і ніякими розумуваннями вони не займалися: бачиш щось дивне (читай небогоугідне) – знищуй/підривай/вбивай без роздумів.

І от місто храмів Куско було перетворене на груду каміння з якого побудували католицькі церкви, золото розплавили і відвезли в Іспанію, ковдри з вишивками спалили, жерців та знать перебили, мумії теж знищували.

Наступні частини