All Is Lost (2013)

 

Фільм про сили людського духу, про те як можна боротися у самих складних обставинах і не здаватися до самого кінця, винаходити все нові і нові хитрощі коли здавалося б уже все закінчилося.

Фільм ще й цікавий тим що знятий дуже незвично: в ньому усього одна людина і за весь фільм сказано може пару десятків слів. Але це абсолютно не робисть картину менш напруженою.

http://www.imdb.com/title/tt2017038/?ref_=nv_sr_1

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=Lk_R04LfUQU]

Pain & Gain (2013)

 

Ніколи не думав що так високо оціню фільм про культуристів, але це і справді дуже хороший фільм.

Коли дивишся на усі ці пригоди качків-злочинців дуже важко постійно тримати в голові той факт що все це реальна історія яка відбулася не так вже і давно. Тупість, везучисть, заздрісність і самовпевненість в реальному житті призвели до таких пригод що у фільмі і вигадувати нічого не довелося.

Дуже раджу.

Оцінки:

 

 

The Truth About Emmanuel (2013)

 

Психологічні виверти. У дівчини що росте без матері з’являється схожа на її матір сусідка у якої теж не все гаразд в житті…

Фільм більше приваблює красивими обличчями ніж історією чи переживаннями, але як психологічний трилер на один вечір цілком пристойний фільм.

http://www.imdb.com/title/tt1838520/?ref_=fn_al_tt_1

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=vjigSSi-lt0&w=448&h=252&hd=1]

Filth (2013)

 

Один з тих фільмів про які дуже важко сказати чи це невдала спроба, чи це цікава і нетрадиційна робота.

Злий, заздрісний, мстивий і підступний поліцейський живе життям покидька і шкодить оточуючим як може. Але в кінці доходить до повного розпачу обриває усе разом. Останні кілька секунд фільму є дуже сильними емоційно і залишають питань більше ніж відповідей.

А в цілому все дуже рвано, трагічно і неприємно. Цілком припускаю що більшость фільм може не сподобатися – занадто вже він б’є по негативних емоціях.

Оцінки:

 

Carrie (2013)

 

Так собі… Видно що весь фільм знімався заради фінальної сцени де вже можна буде досхочу налити-розбризкати крові і потрощити людей.

Не повірив я у зашуганість головної героїні, не повірив у те що їй важко і вона під тиском, не повірив у те що вона справді так розлютилася. Акторка мила, але якась млява і напівсонна весь час. Слабенько і одноразово.

Навіть не кажучи про книгу Стівена Кінга навіть перший фільм був сильнішим за цей. Єдина світла пляма хіба що мати Кері, добре зіграно. Але я так і не зрозумів в чому був сенс робити її такою вже закушеною на релігії, аж надмірно, не страшно, а шкода навпаки цю жінку.

http://www.imdb.com/title/tt1939659/?ref_=nv_sr_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=LxwPUSWRaJo&w=448&h=252&hd=1]

Blue Jasmin (2013)

 

Сумний і гнітучий фільм про долю жінки яка очевидно має прогресуючу психічну хворобу і сама зруйнувала своє життя і свою родину і викинула себе зі світу багатсва і розкошів.

Фільм цікавий не через те що відбувається на екрані, а через неймовірну гру акторки що грає головну героїню.

http://www.imdb.com/title/tt2334873/?ref_=nv_sr_1

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=4_f–aY0poI&w=448&h=252&hd=1]

Rush (2013)

 

Неймовірна і знаменита історія протистояння двог гонщиків Формули-1. Прекрасна і напружена екранцізація. Не зважачи що не так вже і багато часу приділено кожному з героїв через те що показано і змагання, і їх конфлікти, і деякі інші речі, так от незважаючи на це все характери розкриті добре і герої виглядають живими.

Мої побоювання про те що фільм про гонки буде мені не цікавим оскільки мені байдуже на цей спорт не спавдилися: спорт він і є спорт, а протистояння є протистоянням.

Фільм заслуговує на увагу ще й тому що Нікі Лауда (один з героїв стрічки) вперше за багато років погодився розказати про ті події, до того ж відмовляв усім письменникам, журналістам і сценарістам. А цього разу відчув що історію зможуть розказати правильно.

http://www.imdb.com/title/tt1979320/?ref_=nv_sr_2

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=lzNbGH1oZJc&w=448&h=252&hd=1]

“Зоряні війни”–все ж таки не цукерка, а …

Хочеться писати про усіляку незначущу єрунду просто для того щоб поміняти настрій. Отже поїхали…

Колись давно я писав про те Як я ніколи не розумів “Зоряні війни”. А мені звісно порадили переглянути усі епізоди по порядку і по ходу читати сюжет. Я так і зробив (переважно у літаках) і в мене є що з цього приводу сказати. До речі фільми мені доводилося зупиняти кожні 10-15 хвилин і звірятися з вікіпедією щоб зрозуміти що сталося.

По-перше, епізоди з першого по третій явно слабкіші за інші і по суті є просто дорогим кіно-сміттям. В них погано усе: неймовірно простий сюжет, діалогі як у розумово неповноцінних, відсутня мотивація героїв, вчинки не логічні і спричинені незрозуміло чим. Додайте до цього погану гру усіх акторів, перебір з комп’ютерною графіковю та необхідність прив’язати сцени до класичних епізодів та відсутність цікавих персонажів. Реально цікавим був лише татуйований Дарт Могул, але нам про нього так нічого і не розказали. З тих героїв що ми їх бачимо в останніх епізодах краще вийшли лише два роботи, усі інші без винятків були зіпсовані.

Також я не зрозумів чому джедаї раптом вважаються хорошими, а Імперія раптом стала поганою. Якщо подивитися реально то джедаї це непідконтрольний нікому клан вояк які вважають за припустиме втручатися в будь-які справи виправдовуючи все Силою. До того ж те що Республіка прогнила і мала або розвалитися, або бути реформованою показує той факт що такий телепень як Джа-Джа Бінг опинився в сенаті. Це ж щось типу нашого Царьова – дурне і безвідповідальне!

Неясно чому Силу ніхто не досліджує і не намагається контролювати. Тим більше якщо справа у мітохондріях: де медичні лабораторії і все інше? Чи може джедаї не дають торкатися своєї святині щоб Сила не стала доступною більшої кількості людей? Тоді у мене сітхи викликають розуміння як мінімум. До того ж якщо це просто бактерії то нема ніякої світлої і темної сторони – усе вчинки є свідомим вибором і кожен несе за них відповідальність персонально.

Історія перетворення Скайвокера в Дарта Вейдера взагалі дитсадівська. Ні мотивацію, ні навіть нахили Скайвокера що привели його до сітхів автори пояснити так і не змогли.

Треря ж частина є найгіршою з усіх просто тому що в ній не залишилося протору для маневра і треба було показати саме як сталося перетворення Скайвокера в Дарта Вейдера. Сюжету на пів-сторінки, комп’ютерної графіки на 2 години…

Власне якби фільми хоч трошки більше були б присвячені Р2Д2 та Ц3ПіО то можна було б сміливо все це називати “за мотивами “Основання” Азимова”. Я маю на увазі історію робота Даніела Оліво.

Коротше кажучи звичайнісінький дорогущий непотріб. До того ж дуже багато сцен зняті і додані невідомо нащо: вони лише плутають сюжет, нічого визначального в них не відбувається і схоже всі ці масові перестрілки і погоні верхи на тваринах як і битви з роботами на мечах додали просто заради спецефектів. Це лише потім я дізнався що фанати “Зоряних війн” теж не люблять перші три епізоди і вважають що Лукас своїми руками зруйнував те що раніше створив.

А от епізоди з четвертого по шостий виявилися цікавішими. Це все ще історія для дітей: квест, погоні, перестрілки в антуражі космоопери. Але якось більш щиро все це зроблено, історія цільна і не розвалюється. Актори грають незрівняно краще і їх мотивацію можна зрозуміти, у них відсутній пафос і вони більше живі і реальні. В останніх епізодах нема нудної політики яка в перших серіях якось намагалася виправдати існування двох воюючих сторін однієї раси. Проте в останнії епізодах є таємнича Сила (не мітохондрії в крові!) і божевільний загадковий Йода. Є тут і прекрасні локації, і хороший гумор, і розумні вороги.

Звісно всі ці схвальні слова про класичні епізоди я кажу лише у порівнянні з новішими епізодами. А в цілома це просто такий собі фільм який навіть до пригодницької фантастики віднести важко. Я розумію чому старі епізоди стали культовими: для 70-х років це були неймовірні вражаючі технології, подібних фільмів з таким масштабом подій ще не було і загадок та таємниць було вдосталь (Дарт Вейдер, Йода, Обі ван Кенобі, Імперія і Республіка, Сила, світлові мечі, …). Але на сьогодні це вже не той рівень щоб бути у такому вже захваті від цього фільму як на мене.

Помер мій батько

Кілька днів тому помер мій батько…

Я довго думав чи писати цей пост чи ні. Сам не дуже добре відношуся до подібних постів, ніколи не можна придумати що сказати людині у відподівідь на таке. Одна з причин чому я це пишу в тому що за кілька років я звик таким чином (через написання постів у блоґ) фіксувати свої переживання. Тому не вважайте себе зобов’язаними писати коментарі у відповідь, сприймайте це як запис що її було призначено лише для мене і вас випадково вдалося побачити її. Ящо ж ви таки вважаєте це пост чимось таким що не  варто було б писати… що ж, може я і сам через деякий час його приберу.

Є ще одна причина чому я вирішив це написати. Є кілька людей які знали мого батька і регулярно читають мій блог, при цьому особисто давно з ним не перетиналися чи через те що живуть далеко, чи просто через зайнятість. Тому цей запис є також повідомленням друзям і знайомим мого батька про те що сталося.

Ті ж хто його не знав далі можете не читати – нічого хорошого далі не буде.

Взагалі думаючи про це я все ще ніяк не можу сприйняти його смерть як остаточний факт. Хвороба з’їла його за якісь два місяці. Рівно рік тому він був у нас в гостях, ми робили велоподорож у 50 км по Сіетлу, ходили в похід на місцеву гору, каталися на озері на дошках, гуляли Сіетлом та околицями…

Я пам’ятаю той дзвінок додому коли мама сказала що батькові щось не добре, мабуть тиск піднявся. А насправді йому вже як потім з’ясувалося було не по собі вже пару тижнів, але він нікому нічого не сказав. Не маючи ніяких серйозних хвороб за все життя, навіть не знаючи що таке головний біль він думав що це якась тимчасова недуга що сама з часом пройде.

А коли легше не стало пішли у лікарню де поставили діагноз інсульт і почали лікувати від нього. При цьому батькові ставало все гірше з кожним днем: спочатку порушилася координація, потім почала відніматися ліва частина тіла. Далі лікар сказала що потрбіне додаткове обстеження бо від лікування стає тільки гірше. Повезли у Дніпропетровськ, на той час він вже сам ходити не міг, а це усього тиждень пройшов як поклали у лікарню.

В Дніпропетровську просканували мозок і винесли вирок: рак 4-го ступеню з метастазами у мозок. Сказали що нічого вдіяти не можна і метастази неоперабельні – занадто глибоко у мозку і неможливо до них дістатися не вбивши паціента. Відправили додому.

Дома знову у лікарню, почали колоти ліки щоб позбавитися від результатів лікування. Батько хоча і не міг сам ходити (ліва сторона тіла була дуже слабка) проте почав почувати себе краще.

Я приїхав в Україну якраз коли його забирали додому. Сказали що “виписують”, а насправді ми йому діагноз так і не сказали до самого кінця.

Видно було як він швидко втомлюється: якщо з ранку він ще балакав, міг сам сісти, пробував з нашою допомогою ходити, то під вечір в нього вже не було сил ні говорити, ні навіть набік повернутися він сам не міг.

Проте ми сподівалися що діагноз було поставлено помилковий. По-перше, у нього нічого не боліло, а як правило на цій стадії раку людям вже регулярно колять опіати для знеболення. А, по-друге, щодні аналізи не виявили раку в жодному з органів. Лікарі між тим нам казали що сподіватися не варто і рак десь є в організмі, а те що знайти не можуть то мало суттєво.

Останні дні як мені мама казала у батька почалися болі і він жалівся на те що спина болить і ноги, практично перестав рухатися. Спочатку після “виписки” він ще дивився телевізор, слухав аудіокнижки, навіть пробував читати. Але через кілька днів перестав все це робити: його все втомлювало, картинка розпливалася і він просто мовчки лежав. Балакати теж не хотів. Під кінець йому вже почали колоти дімедрол і останні дні він хоча б був позбавлений бюлю.

А потім мені подзвонив брат і сказав що батька не стало. Поховали його через день, людей кажуть на похоронах було багато – у нього було багато знайомих, друзів, людей для яких він робив якусь роботу, людей з якими займався спортом, ті з ким вчився і працював, ті з ким просто товаришував. Я не став їхати, хоча може і дарма, просто не встиг би.

Вже потім сказали що діагноз рак не підтвердився, а те що побачили на знімках виявилося первісною пухлиною мозку – злоякісне утворення з невідомим походженням. Лікується хирургічним шляхом (видаляється), після чого роблять радіо- та хіміо-терапію. Але не цьому випадку, як я вже сказав занадто глибоко вони були і у таких ділянках що оперувати не можна.

Хотів написати щось на зразок прощальної промови, а вийшов якийсь переказ фактів. Все, більше писати не можу.