Robert Merle. Malevile / Роберт Мерль. Малвіль (1972)

 

Постапокаліптичний роман про світ знищений кобальтовою бомбою: хоча радіація і не загрожує проте все живе (і рослини і тварини і більшість людей) знищено майже повністю.

Герої книги врятувалися у печерах винокнурні у франції (власне книга названа за іменем чи то містечка чи то ферми).

Суспільство, те що він нього зберіглося, миттєво опускається на рівень феодалізну з замками (спорудами що встояли) та охороняємими територіями і запасами навколо них.

Дуже хороший представник жанру.

https://www.goodreads.com/book/show/1768257.Malevil?from_search=true

White Rim, Moab, UT

Прекрасна, неймовірна подорож! Але все по порядку…

Почалося все з того що ми почали задивлятися на “активні відпустки” що продаються на сайті http://www.theclymb.com/. До речі дуже раджу цей сайт – класні спортивні речі з доволі суттєвою знижкою. Якщо надумаєте реєструватися то попрошу вас робити це через мене – коли щось купите вперше мені за це кілька доларів дадуть Smile

Давно хотіли вже спробувати гірські велосипеди, але якось вcе часу не було, та і велосипедів гірських нема у нас поки що. А тут якраз на очі потрапила ця подорож – http://rimtours.com/white-rim. Що стосується ціни то повна вартість подорожі складає $800 нам же вдалося купити її за $550.

Окремо платили за прокат палаток, спальників та велосипедів. Хоча при бажанні можна було все своє привозити. Але для нас прокат виявився найпростішим варіантом. Здається до $100 в десь все це обходилося.

Спочатку ми з Сіетлу вилетіли в Солт Лейк Сіті, а звідти вже крихітним літачком EMB 120 долетіли в Моаб.

Містечно Моаб неймовіно крихітне і фактично розташовано на одній вулиці (фрагметами виникають на пару сотнів метрів паралельні вулиці) довжиною кілометрів 6 яку ділять між собою кілька десятків готелів, ресторанів, барів та магазинів походних і вело-товарів. Усе населення міста не перевищує 7 тисяч людей і місто існує завдяки невпинному потоку туристів що їде сюди на подорожі у пустиню (вело, мото, авто та походи), а також покататися на шоссейних велосипедах.

Нас набралося 13 людей в групі і з нами було 2 провідники. Кожен з провідників проводив на велосипеді по пів-дня. Також провідники готували нам сніданок, обід та вечерю. Приємною несподіванкою стали салати, кава, фрукти з вершками та інші речі які не очикуєш отримати в пустелі.

Три дні, дві ночі. Розпорядок такий: прокидаємося, снідаємо, пакуємо палатки, спальники та свої сумки у непромокаємі мішки, вантажимо на машину. Далі нам розказують маршрут до обіду і ми їдемо. Наша група доволі швидко ділилася на 3 групки і ми з Оленою перші 2 дні їхали з “лідерами”, на останній день їхали самі.

Неймовірні, захоплюючі види: урвища глибиною 100 і більше метрів, вивітрені скелі та арки найдивовижніших форм, пустельні квіти яскравих кольорів (жовті, блакитні, білі), кактуси, руда глина, пісок, каміння розмірами з кілька дев’ятиповерхових будинків насипане купками, …

Перший день ми часто зупинялися і роззиралися, потім просто їхали і дивилися.

Дорога вузенька (2 колії) і іноді проходить по самому краю урвища. Поверхня: глина, гравій, пісок, доволі великі каменюки.

Велосипеди нам видали “двохпідвіси”, тобто такі у яких є амортизаційна пружина на передній виделці та на рамі. Це дозволило нам не особливо вибирати куди їхати і без особливих проблем долати практично будь-які перешкоди.

Я був у велотуфлях Specialized Sport Mountain Shoes та педалях Shimano PD-520, у Олени педалі були схожі, але з платформою навколо замка. І те і інше зарекомендувало себе дуже добре, єдине що на випадок доку туфлі геть не годні.

На обіді ми збирали в умовленому місці (чекали тих хто відстав і вантажівку), провідники робили нам салат і бутерброди і після невеликого перепочинку ми їхали далі. Ввечері ж поки провідники готували ми встановлювали палатки і намагалися зтерти з себе хоч частку червоної пилюки. Щодня ми робили в районі 30 миль. Наче і небагато для цілого дня, але, по-перше, це було не тренування, а, по-друге, навіть така дистанція враховуючи складність дороги все ж таки втомлювала і засинали ми миттєво.

Спеціально в подорож ми купили рукзаки з пузирем для води і як нам порадили час від часу (кожні 10-15 хвилин) робили по парі ковтків води. І ще брали з собою пляшку з електролітами. Незважаючи на те що за день ми випивали літри 4 води, а то і більше в туалет не бігали майже взагалі – якимось чином вода просто випаровується з тіла (хоча і спраги ми не відчували). Правду кажуть що без запасу води у тій пустелі помирають дуже швидко.

На ночівлю обидва рази ставали на краю урвища і вранці і увечері у нас були просто неймовірні види. До речі фотографії і приблизно не передають усих красот і бейзкрайості видів Sad smile

Температура і погода там змінюєть дуже швидко: ось була страшенна спека, а за 20 хвилин вже трусишся від холоду. Взагалі туди при будь-якому прогнозі їхати без теплих речей не варто. Так само і вранці – виліз з палатки в двох штанях, шапці і рукавицях, а поки випив кави вже хочеться до одних трусів роздягтися.

Також крем від сонця, довгі рукава та мазь для губ просто обов’язкові. Не варто також суватися в цю пустелю без сонцезахистних окулярів.

На другий день ми вже були доволі високо в горах і це відчувалося по тому як швидко починаєш втомлюватися на підйомах – 2 хвилини і легені вивертаються. А зупинишся і наче одразу в нормі.

На третій день погода зіпсувалася і пішов дощ. Дощ там це скажу я вам нещастя гірше за спеку. Краплі луплять так що аж шкіра боліла, вода протекла навіть крізь водонепроникний одяг, а тепмература впала так сильно що руки мерзли навіть у двох рукавицях. На щастя дощ йшов не довго і ми наскрізь мокрі і сині від холоду проиїхали на відкрите місце. Зняли маже усе з себе і розстелили на камінні під сонцем. За якісь хвилин 30 речі майже повністю висохли.

На третій день наші неміті і не змазані велосипеди почали жалібно пищати і так шкода їх було Sad smile

Після повернення у цивілізацію на буденні речі починаєш дивитися іншими очима: сидиш у теплі, вітер не обдуває, сонце не сліпить, є душ та туалет, спиш і тебе не засипає піскох з усих шпарин у палатці, та ще й м’якенько спиш…

Погулявши день у Моабі ми поїхали на літак. Аеропорт ще тут просто є невиличною заасфальтованою площадкою і будівлею біля неї. В той день через сильний вітер крихітний літачок не зміг сісти і пілом повернув назад у Солт Лейк.

Серез пасажирів було ще кілька людей що летіли в Сіетл то ж ми разом найняли машину (якийсь великий Ford з трьома рядами сидінь) і поїхали в Солт Лейк. За 4 години були на місці, але наш літак двічі переносили і вилетіти ми змогли лише опівночі.

А наступного дня я вийшов пробігтися і недалеко від дому мене збила машина Smile Будьте обережними!

Усі світлини – http://onedrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2133345.

A.E. van Vogt. The Mutant Mage / Альфред ван Вогт. Мутант-мудрець (1947-1950)

 

У пост-апокаліптичному світі майбутнього де збереглися космічні кораблі, але нема навіть вогнепальної зброї наука, а вірніше фрагментарні знання, сприймається людьми як релігія.

Стиль викладення постійно стрибає між дитячим якимось і несподівано глибокими ідеями та закрученими сюжетами.

https://www.goodreads.com/series/53437-the-mutant-mage

Empire of the Atom / Імперія атому (1947)

 

У Імператора Землі народжується син-мутант якого всупереч традиціям вирішують не вбити негайно, а спробувати виростити та вивчити.

Уся книга є сумішшю інтриг та коротких новин про бойові дії.

В кінці кінців мутант отримує певну владу накопичуючи знання та гуртуючі навколо себе людей. І коли б здавалося цивілізація почне відроджуватися столиця опиняється під окупацією дикунів з Європи (так, з того самого супутника).

https://www.goodreads.com/book/show/2012386.Empire_of_the_Atom?ac=1

The Wizard of Linn / Мудрець Лінна (1950)

Ще не читав.

https://www.goodreads.com/book/show/2012377.The_Wizard_Of_Linn

Philip K. Dick. Vulcan’s Hammer / Філіп Дік. Молот Вулкана (1960)

 

Здається сюжет в якому комп’ютери керують людьми вважається класичним сюжетом фантастики. Але чи багато ви знаєте філmмів і книг з таким сюжетом?

Дана книга є мабуть найкращою з усіх подібних.

Сумбур і хаос вимальовується у чітку картину бюрократичного світу, боротьби «за свободу» і таке інше. Але недарма Філіп Діє є визнаним генієм сучасності. І все не так просто насправді.

Подумайте про те що достатньо розвинений «комп’ютер» може передбачити свою непотрібність через використання більш потужного комп’ютеру. Отже поки не пізно він починає керувати таким чином щоб інформація до того надходила неповна і викривлена. Відповідно більш розвинений комп’ютер з свого народження в змозі прорахувати таку поведінку свого попередника, тому йому нічого більш не залишається як атакувати ворога з перших митей свого народження. Люди виступають усього лише пішаками і розхідним матеріалом у вирі незрозумілих для них подій, політики, указів і рішень.

Ну і перфокарти, перфоленти, телеграми і рукописні листи для обміну інформацією додають особливого шарму.

https://www.goodreads.com/book/show/22595.Vulcan_s_Hammer?ac=1

Спогади про Вашингтон

Доки я тут після аварії сиджу дома у перев’язках і ковтаю пігулки захотілося згадати про щось приємне.

 

Свого часу я писав про нашу першу поїздку в Нью-Йорк влітку 2009-го року. Так от по дорозі додому ми на пару днів заїхали в гості до друзів які мешкають недалеко від столиці США.

 

Їхали ми з НЙ автобусом, якраз з Таймс Скверу де автобуси підбирали людей навпроти музею воскових фігур серед натовпу туристів, тограшів, забігайлівками з їжею, рекламою, машинами і шумом, галасом і гудінням. Їхали ми 5 годин, але подорож була доволі комфортна: зручні сидіння, втомлений, в автобусі тихо, прохолодно і навіть туалет є.

 

Сам Манхетен, а потім і НЙ за вікном закінчився доволі швидко, потім пішли якісь індустріальні види, а заними зовсім вже українські річечки, посадки та поля.

Від НЙ Вашингтон відрізняється практично усим, це інший світ.

 

Почнемо з метра. Вашингтонське метро незрівнянно чистіше і просторіше за Нью-Йоркське. Велетинські бетонні ангари, широкі перони, чисті і комфортніші вагони. Недолік лише один – усі станціє абслютно ідентичні і безликі. Навіть реклами здається ніякої нема.

 

Наступне що вразило – кількість людей у костюмах. Це в принципі нормально враховуючі кількість різних державних установ навколо (з яких власне і складається місто більше ніж на половину). В метро вранці та в кінці робочого дня натовп у костюмах та кроссівках виглядав доволі незвично.

 

Саме місто вражає чистотою, затишністю і кількістю туалетних кабінок майже на кожній вулиці Smile 

Крім Білого Дому, Капітолію та інших ознак державності інтерес представляють собою музеї. Музеїв тут багато, розташовані вони буквально один за одним і вхід у низ безкоштовний. В деяких з них стоять коробки для пожертв.

 

З Білим Домом все було доволі банально, навіть розчаровуючи – просто підходиш до забору з іншими туристами, не зупиняють, не обшукують.

Та і взагалі всі ці найвідоміші пам’ятники та будівлі розташовані доволі близько одне до одного і між ними можна пройтись пішки.

А на галявинках біля пам’ятників народ валяється на траві, грає у футбол, або влаштовує якісь демонстрації-протести.

 

Саме місто крім як з пам’ятників, музеїв, парків, метро, Білого Дому, Капітолію та Центрального Вокзалу складається з будівель різних державних установ та агенція. Це і ЦРУ, і податкова, і скарбниця і все таке інше.

Ми купили квитки на туристичний автобус який колами їздить містом і зупиняється біля найбільш цікавих місць. Квитки діють 2 дні і можна спокійно відвідати найцікавіші місця.

 

З усих музеїв нам найцікавішими здалися музей Натуральної Історії та Аерокосмічний. В них ми і провели найбільше часу.

 

В музеї Натуральної Історії найбільш цікавими є чучела та кістки різних тварин, в тому числі давно вимерлих. Але є там і інші виставки – наприклад різне каміння та кристали.

 

 

 

А для любителів авіації та космосу Аерокосмічний музей стане неймовірним подарунком: літаки та їх фрагменти, скафандри (в тому числі і радянські) і навіть такі речі які не використовувалися на практиці як радянський скафандр для експедиції на Місяць.

Навіть є фрагменти кабін літаків та космічних апаратів у які можна зайти та оцінити тісняву в якій доводиться працювати космонавтам.

 

 

 

 

 

Більше світлин дивіться в альбомі.

Взагалі треба сказати що якщо у вас є така можливість то Вашингтон це місто яке варто відвідати і провести в ньому 2-3 дні. Це місто унікальне тим що фактично є одним великим музеєм-парком з елементами реального міста.

До побачення, Вашингтон!

 

Вітаю, Сіетл!

Усі світлини – https://onedrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%2132915#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2132915.